Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009

Вид материала

Конспект

Содержание Мета курсу Основні завдання курсу Необхідна навчальна база перед початком вивчення дисципліни. Кваліфікаційні вимоги до студентів Тематичний план навчальної дисципліни Список використаних джерел Список використаних джерел Вивчення документів. Соціологічні способи одержання інформації Журналістський експеримент Тактика збору відомостей для критичного й (або) розслідувального матеріалу. Етичні норми у роботі з джерелами інформації Журналістський текст і його функції Діалектика тексту й діалектика відображення світу

Подобный материал:

• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 635.24kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010, 2423.29kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050201 "Менеджмент організацій", 1390.59kb.
• Конспект лекцій Суми Вид-во Сумду 2008, 1319.71kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 030508 «Фінанси І кредит», 3231.05kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «соціальне страхування», 3594.25kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «соціальне страхування», 3599.32kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 для студентів спеціальності 050104 «Фінанси», 5662.37kb.

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


Психологія журналістської творчості


Конспект лекцій


Суми

Видавництво СумДУ

2009

Психологія журналістської творчості: Конспект лекцій /Укладач О.А.Кривопишина. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 131 с.


Кафедра політології, соціології та психології


Вступ


Підготовка спеціаліста, що здійснюється у вищому навчальному закладі, передбачає вивчення студентами гуманітарного факультету за спеціальністю « Журналістика» курсу «Психологія журналістської творчості». Це зумовлено тим, що творча активна взаємодія журналіста із соціальною дійсністю є однією з головних особливостей змісту його професії. Сучасна журналістика – цілком творча професія. Формування майбутнього журналіста-професіонала неможливе без розуміння необхідності постійної установки на створення нового, оригінального творчого продукту.

Майбутній професіонал повинен добре знати не тільки основи професійної майстерності, а також має бути обізнаним в оригінальних поглядах на проблему творчості, творчого розвитку людини, психічних механізмів творчої діяльності.

Крім того, професійна діяльність журналіста неможлива без вирішення завдань з розпізнавання стану механізму творчості, розуміння й усвідомлення, яким він є в дійсності, чим живе, як функціонує і як допомогти, щоб він виявив рушійну силу, а людина стала творцем.

До цієї програми ввійшли теми, що стосуються психологічного аналізу проблеми журналістської творчості, розуміння таких основних понять психології творчості, як творчий процес, творчий продукт, творча особистість.


Мета курсу – сприяти активному запровадженню новітніх теоретичних та експериментальних знань із психології журналістської творчості у практичну навчально-наукову діяльність студентів; сприяти саморозвитку для становлення особистості в процесі творчої професійної діяльності.


Основні завдання курсу:

1. дати студентам ґрунтовні й систематичні знання з курсу «Психологія журналістської творчості»;
   
2. сформувати практичні вміння і навички з основ психології журналістської творчості, достатні для творчого виконання професійної діяльності, що передбачає ознайомлення з сучасними теоретичними та експериментальними концепціями та теоріями творчості;
   
3. забезпечити оволодіння основами знань із психології журналістської творчості, розуміння творчості з точки зору дослідження її головних компонентів: творче середовище, творча особистість, творчий процес та творчий продукт;
   
4. сприяти самопізнанню, саморозвитку для становлення особистості студентів.
   

Необхідна навчальна база перед початком вивчення дисципліни.

Для забезпечення фундаментальної наукової, професійної та загальнокультурної підготовки студентів гуманітарного факультету за спеціальністю «Журналістика» необхідно набути глибокі знання з психології журналістської творчості.

У курсі підготовки студентів навчальна дисципліна «Психологія журналістської творчості» – це одна із психологічних дисциплін, що передбачає систематизацію розширення та поглиблення знань студентів, одержаних у ВНЗ під час вивчення дисципліни «Психологія і педагогіка», «Психологія особистості» та предметів гуманітарного циклу.


Кваліфікаційні вимоги до студентів


У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати:

• усі психологічні поняття і терміни, що вживаються у курсі «Психологія журналістської творчості»;
  
• методи науково-психологічного дослідження творчої діяльності журналіста;
  
• психологічні механізми творчої діяльності;
  
• індивідуально-психологічні ознаки творчої особистості;
  
• структуру творчого процесу;
  
• психологічні чинники, що впливають на розвиток творчої особистості;
  
• структуру творчого процесу;
  
• особливості побудови журналістського тексту;
  

вміти:

• застосовувати знання сучасної психологічної науки стосовно вивчення та дослідження творчої діяльності журналіста;
  
• добирати діагностичний матеріал відповідно до мети психологічного дослідження журналістської творчості;
  
• використовувати експериментальні методи дослідження продуктів творчої діяльності;
  
• аналізувати сучасні психологічні концепції та теорії творчості, виходячи з доцільності використання їх у практичній навчально-науковій діяльності;
  
• користуватися психологічними джерелами із психології творчості та іншою допоміжною довідковою літературою.
  

Тематичний план навчальної дисципліни


Під час вивчення дисципліни «Психологія журналістської творчості» студент має ознайомитися з програмою дисципліни, її структурою, формами та методами навчання, видами та методами контролю знань.

Навчальний процес здійснюється в таких формах: лекційні заняття; індивідуальна науково-дослідна робота; самостійна робота студента.


Зміст навчальної дисципліни за темами


Тема 1. Індивідуальні особливості особистості журналіста

1. Проблема типового темпераменту журналіста.
   
2. Типологія соціальних характерів та характерологічний портрет журналіста.
   
3. Літературні здібності і інтелект в структурі здібностей журналіста.
   
4. Психологічні особливості емоційної сфери журналіста.
   
5. Типи особистості журналіста та модель професійної спеціалізації.
   

Тема 2. Психологічні особливості творчої діяльності журналіста

1. Процес журналістської творчості. Особливість стадій творчого процесу журналіста.
   
2. Уява та інтуїція як механізми процесу журналістської творчості.
   
3. Форми і хід пізнавального процесу залежно від журналістських жанрів.
   
4. Орієнтація в інформаційному середовищі як компонент пізнавальної діяльності.
   

Тема 3. Методи пізнавальної діяльності журналіста

1. Характеристика традиційних журналістських методів одержання відомостей: опрацювання документів, спостереження й бесіда.
   
2. Методи соціальних досліджень та їх використання в пізнавальній діяльності журналіста: анкетування, контент-аналіз, експеримент.
   
3. Етичні норми у роботі з джерелами інформації.
   

Тема 4. Психологія побудови журналістського тексту

1. Сучасне розуміння тексту та його природи.
   
2. Журналістській текст та його специфічні ознаки.
   
3. Діалектика тексту. Поняття «інтертекстуальність».
   
4. Процес створення тексту та методи його побудови.
   

Тема 5. Система журналістських жанрів

1. Особливості сучасних журналістських жанрів.
   
2. Характеристика дослідницьких текстів: лист, стаття, огляд.
   
3. Специфіка дослідницько-образних текстів: нарис, фейлетон, памфлет.
   

Лекція 1. Індивідуальні особливості особистості журналіста

1. Проблема типового темпераменту журналіста.
   
2. Типологія соціальних характерів та характерологічний портрет журналіста.
   
3. Літературні здібності та інтелект у структурі здібностей журналіста.
   
4. Психологічні особливості емоційної сфери журналіста.
   
5. Типи особистості журналіста та модель професійної спеціалізації.
   

Проблеми журналістської творчості завжди перебувають у полі зору як теоретиків, так і практиків, Цікавість до зазначеної теми обумовлена рядом причин: по-перше, потребами самих творців, що намагаються осмислити особливості індивідуальної творчості, по-друге, потребами журналістської практики, орієнтованої на вироблення оптимальних моделей журналістської діяльності, по-третє, потребами журналістської теорії, що прагне виявити загальні закономірності творчості журналістів. Ці проблеми знайшли відображання в цілому ряді теоретичних робіт. Одні автори особливу увагу приділяли загальнометодологічним основам журналістської творчості, інші – психологічним основам зазначеного виду діяльності, треті – особливостям публіцистичної творчості, четверті – індивідуальним і колективним початкам у творчій праці журналіста, п’яті – технологічним прийомам журналістської праці. У всіх роботах виявлені не тільки сутнісні характеристики журналістської творчості, але й функціональні особливості згаданого виду людської діяльності.


Ми розглянемо основні напрямки, які розвивають теоретики у вивченні творчої діяльності журналіста; розповімо про особливості творчого процесу, пов’язаного зі створенням інформаційного продукту; звернемося до різних аспектів функціонування творчого мислення людини; нарешті, зупинимося на різних способах розвитку професійних якостей та умінь журналіста. Пізніше спробуємо розібратися у феномені творчості.


Для співробітників ЗМІ особливої значущості набуває темперамент (співвідношення індивідуальних властивостей особи, пов’язаних з динамікою психічної діяльності).

Учені досліджували проблему типового для журналіста темпераменту. Серед журналістів є і холерики – активні, сильні, але неврівноважені люди, меланхоліки – ранимі, що глибоко переживають, але мляво сприймають оточення, флегматики – незворушні, урівноважені, такі, що володіють завидною постійністю. Більшість, на погляд фахівців, сангвініків. Вони володіють хорошою реакцією, легко відгукуються на те, що відбувається навколо, швидше справляються з неприємностями, якими рясніє напружена репортерська професія.

Психофізіологічні властивості автора по-різному виявляються в газетному матеріалі, теле- і радіопередачі. На газетній або журнальній смузі темперамент відбивається в системі мовних образно-виразних засобів, що додають тексту емоційно-експресивного забарвлення. У свою чергу, на радіо тембр голосу, інтонація, темп мови дають нам додаткову інформацію про того, хто говорить. Нарешті, на телебаченні наше сприйняття диктора, коментатора, ведучого залежить від першого враження про людину, його зовнішність, естетичну привабливість, експресію. Тут на повідомлення, виражене словом, накладається невербальна інформація, що передається на мові міміки, жестів, рухів. Значущість всіх цих аспектів, а також манери поведінки зростає в ході безпосереднього спілкування журналіста з майбутніми героями його творів, з тими, у кого він отримує інформацію, з колегами.

У мас-медіа зустрічаються різні типи особистості: звернені «в себе» інтроверти і розкриті назустріч навколишній реальності екстраверти. Але і тут відчутне тяжіння до "золотої середини", до гармонізації крайнощів: статистика свідчить, що журналістами частіше стають амбаверти, що поєднують у собі відвертість і зосередженість.


Багатобарвна класифікація характерів журналістів. Незважаючи на те, що учені давно прагнули виявити складові елементи характеру, уніфікованого підходу до цієї проблеми так і не вироблено. До того ж соціально-історичні умови здатні міняти характерологічний портрет особи. Особливо це відчутно в переломні моменти суспільного розвитку. Російські дослідники вважають, що нашому співвітчизникові й сучасникові властивий перехідний стан. Він нестійкий, у ньому помітні старе і нове, зате немає чіткого переважаючого прагнення. Це не може не позначитися на динаміці формування характеру. Сьогодні в Росії набуває нового звучання класична типологія соціальних характерів Е. Фромма (США), що розрізняє плідну орієнтацію – діяльнісну, що любить розумну, і неплідну – рецептивну, користолюбну, ринкову, таку, що базується на «збереженні попиту на себе»[14].

Коли йде монополізація ЗМІ, накопичення «інформаційного» капіталу, різко знижується життєвий рівень співробітників ЗМІ. Зростає безробіття, заглиблюється соціальне розшарування, втрачається самоідентифікація особи. На перший план постає проблема виживання, що рівнозначне пристосуванню до умов ринку і отриманню ринкового характеру.

Як показує світовий досвід, ринковий характер – явище поширене в пресі. Воно стало відправною точкою формування стереотипу продажного, безпринципного писаки, що торгує своєю совістю (цей образ закріплений і в художній літературі, досить пригадати Жоржа Дю-руа у романі «Милий друг» Гі де Мопассана). Але не менш важливою історичною тенденцією завжди залишалося соціальне служіння, реалізація якого пов’язана з плідною орієнтацією характеру: вона дає людині можливість бачити світ таким, який він є, і одночасно збагачувати його створенням матеріальних і духовних цінностей. Плідність – це ще і виховання свого «я», розширення власних можливостей під керівництвом розуму.

Можна знайти безліч прикладів «подолання» ринкового характеру у вітчизняних і зарубіжних журналістів. Так, у 70 - 80-ті роки нашого століття широке визнання світової журналістської громадськості отримав феномен Гюнтера Вальрафа. Цей німецький репортер прагнув до досягнення мети за допомогою соціальної критики. Популярність прийшла до Вальрафа як закономірний результат поглибленого проникнення в життя, створення свого, особливого методу її збагнення – зокрема за допомогою зміни імені та зовнішності. Вальраф вважав своїм творчим кредо «мешкання» чужих доль, пристрастей, страждань. Він керувався не прагненням пригод, їм рухала любов до людей, чиї долі виявилися недосконалими, а часом і покаліченими.

Відданість принципам гуманізму дозволила американському репортерові Сеймуру М. Хершу написати викривальний матеріал про жорстокість американських військових у В’єтнамі. За словами журналіста, він ненавидів війну у В’єтнамі й прагнув розповісти про неї всю відому на той момент правду. В цілому «критична школа» у вивченні та навчанні журналістиці давно визнана в країнах Заходу. Думка про те, ніби там ринковий характер запанував остаточно і безповоротно, є поверхневим і помилковим.

Успіх у будь-якій роботі, зокрема журналістській, залежить від здібностей – індивідуально-психологічних особливостей особи, які визначають якісний рівень продукції. Вони обумовлюють легкість і швидкість навчання нових способів і прийомів діяльності і не зводяться тільки до знань, умінь і навиків.

Основними для журналіста відвіку вважалися літературні здібності. Недавні соціологічні опитування підтвердили, що вони, як і раніше, входять до переліку основних критеріїв журналістської майстерності. Дійсно, ставлення аудиторії до тексту, а отже до газети і журналу, на чиїх сторінках він з’явиться, або до програми радіо і телебачення, які передали його в ефір, багато в чому обумовлене мовною культурою кореспондента. Мова і стиль автора, уміння викласти свою думку і розкрити позицію іншого, здатність точно і яскраво розповісти про подію, передати факт, оцінити і пояснити його – найважливіші складові професіоналізму. Довершене володіння словом для журналіста обов’язкове. Особливо сьогодні, коли в нашу мову вторгається потік іншомовної лексики, коли вона засмічується сленговими і інвективними елементами, що примушує лінгвістів говорити про феномен «анти грамотності».

Закономірне припущення про те, що для сучасного журналіста можуть стати обов’язковими спільно- і приватно-риторичний оптимум і мінімум, інакше кажучи, програма оволодіння навиками мовної культури. Фахівці пропонують ввести строгу процедуру тестування журналістів, щоб оцінити рівень їх мовної підготовленості. Важливе і вивчення працівниками ЗМІ основ неориторики, що розширюють можливості «горизонтального», діалогічного спілкування. Все це, з одного боку, свідчить про спадкоємність в інформаційно-комунікаційних процесах, з іншого – підкреслює «відвертість» системи здібностей, їх невіддільність від навчання, від націленості особи на досягнення висот у обраній сфері діяльності.

Незважаючи на те, що у журналістів дар слова залишається одним із найнеобхідніших для професіонала, ні у теоретиків, ні у практиків немає єдиної думки про те, що ж все-таки найголовніше в системі здібностей. У всьому їх різноманітному комплексі виділяються базисні характеристики (інтелект, емоційність, воля), соціальні (здатність до праці, творчості, особового розвитку), професійні (пізнавальні, проектні й комунікативні). Крім того, сучасному працівникові ЗМІ властиві дослідницькі, акторські, режисерські, комунікативні, організаторські та комерційні нахили.


Основою здібностей служить інтелект, що обумовлює засвоєння журналістом знань і досвіду, їх збереження, використання в практиці. У кризових ситуаціях, коли в суспільстві загострюється зіткнення економічних і політичних сил, особлива надія покладається на активність інтелектуальних можливостей, оскільки вони внутрішньо не обмежені. Інтелект включає увагу – своєрідне налаштування людини на сприйняття пріоритетної інформації і виконання поставлених завдань, уяву – здатність створювати нові образи в ході віддзеркалення дійсності, пам’ять – вид психічного віддзеркалення дійсності, що припускає закріплення, збереження і подальше відтворення людиною свого досвіду, мислення – вищу форму творчого прояву особистості.

Подивимося, як розкриваються в журналістиці провідні компоненти інтелекту.

Праця в екстремальних умовах, звичайно, вимагає виняткової зосередженості уваги. Але і в звичайному, повсякденному житті успіх або невдача журналіста залежить від обсягу, розподілення і переключення його уваги.

Незважаючи на те, що сучасна техніка все більше і більше звільняє нас від необхідності запам’ятовувати, пам’ять залишається для журналіста унікальним механізмом, що фіксує факти, події, явища. Письменник К. Паустовский вважав, що пам’ять не тільки зберігає матеріал, але і просіває його, затримуючи і відбираючи в ньому найцінніше. У кожного з нас переважно більш розвинений якийсь окремий вид пам’яті – зорової, слухової, логічної чи образної. Ця диференціація істотна під час розгляді у питання про спеціалізацію співробітників ЗМІ – газетярів, працівників теле- і радіостудій, фотомайстрів, дизайнерів, репортерів, аналітиків, публіцистів. Таким чином, пам’ять – найважливіша частина творчої індивідуальності.

Очевидно, що журналіст не може повністю відірватися від фактів реального життя, поринувши у світ абстрактних формул чи художніх образів. Уява та інтуїція так само необхідні йому, як, скажімо, письменникові або математикові. Уява, що дозволяє побачити результат дії, його ідеальну мету, не тільки допомагає «ввімкнути розумові механізми», але і створити образ, який відобразить реальні риси дійсності. Наприклад, смисловим стрижнем одного з нарисів А. Аграновського став образ лісу, що ріс, - тієї сили, яка змінює життя на краще, незважаючи на всі негаразди, дрібні чвари, розбрати і заздрість. Уява здатна домальовувати те, що приховане від поверхневого погляду. В.Пєсков у публікаціях про природу не просто намагається проникнути у світ відчуттів крилатих і чотириногих героїв його нарисів, репортажів і зарисовок. Він хоче примусити людину поглянути на себе очима інших живих істот і, можливо, повчитися у них шляхетності.

Для журналіста характерний такий феномен, як соціологічна уява, що полягає «в умінні переключати увагу з однієї перспективи на іншу, будувати адекватний підхід до розуміння суспільства в цілому і його компонентів»[7]. Його суть полягає в комбінації ідей, про які навряд чи хтось може подумати, що їх можна поєднати. Окрім того, соціологічна уява не дозволить авторській фантазії перейти ту межу, де від трагічного до смішного один крок і правду вже не можна відрізнити від відвертої брехні.

Тісно пов’язана з інформаційними процесами інтуїція (етимологічно це слово походить від латинського дієслова, що означає «пильно, уважно дивитися»), яка допомагає вирішити завдання, максимально скоротивши (або взагалі минувши) необхідні логічні операції. В інтуїції є дуже цікава властивість: вона загострюється, коли ми стикаємося з чимось незрозумілим, і дає можливість компенсувати забраклу інформацію, однак навіть дуже сильній інтуїції недостатньо, щоб журналіст відчув себе професіоналом. Він повинен володіти знаннями, розширювати і збагачувати їх. Це стає можливим, якщо його мислення буде спрямоване на вирішення суперечностей, об’єктивно властивих дійсності.

Звичайно, журналістові необхідно володіти основами логіки – науки про правильне мислення, застосовувати у своїй творчості загальні логічні методи пізнання (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукцію, дедукцію, аналогію, моделювання). Не менш істотна для нього і здатність розглядати явища в різноманітності їх зв’язків, взаємодій, протилежних сил, тенденцій, в зміні і розвитку, інакше кажучи, діалектично. Мистецтво діалектичного мислення вимагає серйозної теоретичної підготовки, великої дисципліни розуму. Піднятися до здатності осмислення того, як взаємовідносяться одиничне і загальне, явище і суть, випадкове і необхідне, можливе і дійсне, можуть не всі журналісти. Уміння системно сприймати світ, усвідомлювати суперечність буття і дотримуватись історизму в дослідженні об’єктів, що розвиваються, звичайно, досягається великою працею. У пресі ми найчастіше стикаємося з так званим повсякденним мисленням, що відображає світ не у формі абстракцій, а в багатстві конкретних подій і відносин, оцінок і настроїв, думок і образів. Тому для журналіста важливе гармонійне співвідношення між розумінням цього світу в його конкретності і науковим збагненням істини, об’єктивним, узагальненим відтворенням дійсності.

Останніми роками вітчизняні фахівці, що займаються проблемами мас-медіа, звернули увагу на необхідність розвитку соціологічного мислення журналіста. Підкреслюючи, що неприпустимо протиставляти буденну свідомість соціологічній, дослідники, проте, виявляють риси, що їх розрізняють. Соціологічна культура мислення журналіста дозволяє йому піднятися над власним повсякденним досвідом, подолати обмеження, пов'язані із специфікою певної ситуації, виховати пошану не тільки до факту, але і до точного теоретичного знання, що розкриває глибинний зміст цього факту.

Але в діяльності, тим більше творчій, людина представлена цілісно, в єдності її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Складна гама емоцій і не менш складний комплекс відчуттів не просто супроводжують всі етапи журналістської роботи, але і зберігаються в тканині його творів і таким чином передаються читачам, слухачам, глядачам.

Звичайно, емоційний спектр журналіста індивідуальний, проте і тут можна виявити риси певних професійних груп. Соціологічні дослідження, проведені в першій половині 1990-х рр., виявили, що серед опитаних співробітників ЗМІ було більше тих, хто володіє радісним сприйняттям життя, потім ішли люди емоційно урівноважені. На третьому місці опинилися їх роздратовано-тривожні колеги.


Як вважають психологи, пізнавальні процеси не чинять істотної дії на біологічні властивості людини, а ось емоції якраз і є тим механізмом, який сприяє зміні внутрішнього середовища організму під впливом зовнішніх дій. Тому одна з необхідних рис особистості журналіста – зрілість його емоційного світу. Емоційна стійкість і самоконтроль принципово значущі для тих, хто постійно має справу з подіями швидко змінної реальності.

Настрої, визначальні межі позитивних і негативних переживань, сильні, бурхливі афекти, пристрасті, думки, що підпорядковують собі, і дії журналіста, можуть зробити істотний вплив і на те, як виконує він свої професійні обов’язки, і на психофізіологічний стан його аудиторії. Журналістиці протипоказані однаковою мірою і емоційна бідність, і «емоційний перебір». Надзвичайно значущі в журналістській професії почуття – вищий продукт розвитку емоційних процесів. У відчуттях, що зв’язують між собою пізнавальні процеси, переживання, емоційні реакції, виражається соціальна суть людини.

Для журналіста принципово значущі етичні відчуття. Вони програмують його поведінку, відображають його гармонію або дисгармонію із суспільством. Саме вони обумовлюють вибір людиною улюбленої справи. Велике регуляторне навантаження несе на собі совість (психологи співвідносять етимологію цього слова з вимогою поводитися відповідно до певних норм – «совість»). Такі ж актуальні для журналістської професії пізнавальні відчуття – допитливість, любов до істини, жадоба знань, радість відкриття. Від сили інтелектуальних відчуттів залежить працездатність людини.

Розрізняти прекрасне і потворне допомагають естетичні відчуття, смак (сприйнятливість до естетичних явищ), естетичні переживання як складна система, що об’єднуює різні емоції в ході образного сприйняття дійсності. Естетичні відчуття особливо яскраво виявляються під час створення художньо-публіцистичних творів, радіо- і телепередач. Так, відчуття міри, стриманого достоїнства властиве телепередачам А. Бєлінського про майстрів мистецтв. Без розвиненого відчуття прекрасного неможлива діяльність майстрів фоторепортажу. Відсутність смаку негативно позначається на змісті і формі журналістських текстів, на всій зовнішності газетно-журнальної продукції, на манері мови радіокореспондентів і стилі поведінки телеведучих. Мабуть, смак нарівні з естетичними відчуттями імунізує людину від вульгарності.

Як вже наголошувалося, однією з базисних якостей, є воля – механізм, за допомогою якого людина досягає поставленої мети, навіть якщо при цьому їй доводиться долати внутрішні перешкоди. За даними соціологічних опитувань, останнім десятиліттям на перший план висувалися такі вольові властивості журналіста, як організованість, старанність, акуратність, дещо потіснивши витривалість і завзятість. Разом з тим досвід показує, що наполегливість, послідовність, надійність продовжують залишатися вічними професійними якостями, без яких у ЗМІ важко добитися успіху.

Професійна свідомість журналіста чудово характеризується поняттям «емоційний мозок», яке відображає нероздільність художнього і розумового видів вищої нервової діяльності. Можливо, емоційний мозок стане не винятком, а правилом для епохи екранної, після письмової культури, в яку людство вже вступило. Цей новий етап розвитку цивілізації приведе і до соціокультурних змін, і до трансформації мислення: для нього стане характерним «зрощення» логічного і образного, понятійного і наочного. Розумові процеси почнуть включати «інтелектуальну образність» і «плотське моделювання», відкриваючи незвідані горизонти творчого потенціалу. Якщо ці прогнози виправдаються, то чи не з’явиться саме журналіст провісником появи нового типу особистості? Поки що відповісти складно.

Не може бути якоїсь однієї моделі здібностей для всіх професійних спеціалізацій. Для репортерів пріоритетні якості, що співвідносяться з мобільністю та оперативністю і забезпечують успіх в умовах жорсткого ритму збору інформації. В аналітиків домінують дослідницькі нахили, логіка, глибина і нестандартність мислення, у публіцистів – образне сприйняття, ідейність, у телерадіоведучих – комунікабельність, особиста чарівливість, артистизм.

По-різному оцінюється внутрішньоредакційний розподіл праці практиками і теоретиками ЗМІ, що належать до різних шкіл. Наприклад, немає єдиної думки про те, що є головним для репортера. Іноді підкреслюють, що він неодмінно учасник або очевидець події, що відрізняється особливим «фотографічним» баченням світу. В той же час досвід вітчизняної і зарубіжної преси показує, що репортер у пошуку фактів повинен володіти добре організованою системою джерел інформації, широкою базою даних, що створюють основу і для оперативності, і для професійної чесності й точності. Американські стандарти передбачають розподіл репортерів на дві групи – загального призначення і спеціальних. Одні володіють широкою ерудицією, щоб підготувати матеріал на будь-яку тему. Інші обмежуються освітленням досить вузької проблематики, на якій вони добре знаються. Цікаво, що, на думку американських авторів, цим кореспондентам не потрібно мати спеціальної освіти. Головне для них – уміння збирати матеріал і писати.

Що ж до аналітика, то для нього важлива не просто фіксація факту, але і дар бачити зв’язки, що існують між різними явищами, визначати їх причини, оцінювати їх значущість, прогнозувати їх розвиток. Окрім «загальнорозумових» здібностей, журналіст-аналітик повинен володіти і спеціальними знаннями в тій галузі, до якої відноситься предмет його журналістського виступу. Тому йому бажано мати не тільки журналістську, але і спеціальну освіту.


Якщо ж мова заходить про публіцистику (особливий рід літератури, присвячений суспільно значущим проблемам і який є одним із найвищих ступенів журналістської творчості), то її зазвичай співвідносять з яскравою літературною обдарованістю автора і з визначеністю його громадянської позиції.

Розгортання потенціалу журналіста здійснюється в ході професійного навчання. Нині система журналістської підготовки надає широкі можливості для формування творчої індивідуальності. Вона охоплює університети (факультети і відділення журналістики), інститути, школи, коледжі, а також численні курси, зокрема міжнародні. Журналістську освіту сьогодні можуть здобути і ті, хто вже закінчив вищу школу з будь-якої іншої спеціальності. Широкий спектр освітніх можливостей допомагає майбутньому працівникові ЗМІ знайти свій «інтерес», що відповідає його нахилам, здібностям, характерологічним особливостям і що дозволяє набути знання, без яких справжнього професіоналізму досягти складно. Але навіть синтез знання і здібностей ще не дає нам цілісного уявлення про журналістську професію: неповторність людини розкривається в його взаємодії із зовнішнім світом.