Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 7. Основні принципи формування здоров’я Поняття про формування здоров’я. Фактори ризику у внутрішньоутробному періоді розвитку. Поняття про формування здоров’я 2. Формування фізичного здоров’я в внутрішньоутробному періоді 3. Основні критичні періоди розвитку 4. Фактори ризику у внутрішньоутробному періоді розвитку 5. Основні принципи формування фізичного здоров’я 6. Основні принципи формування психічного здоров’я Клініко - фізіологічні основи фізичного оздоровчого тренування Захворювання, при яких протипоказані фізичні тренування 1. Принцип цілісності організму Управління здоров’ям 2. Оптимізація життєвого простору людини 3. Збереження і зміцнення біополя людини Очищення організму. 4. Психосоматична гармонізація

Подобный материал:

• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 1181.15kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 635.24kb.
• М. Л. Мухортов конспект лекцій, 1105.23kb.
• Н. П. Супрунець Редактор: О. В. Рязанцева Відповідальний Л. О. Новакова, за випуск:, 229.2kb.

Тема 7. Основні принципи формування здоров’я

1. Поняття про формування здоров’я.

2. Формування фізичного здоров’я в внутрішньоутробному періоді.

3. Основні критичні періоди розвитку.
   

4. Фактори ризику у внутрішньоутробному періоді розвитку.

5. Основні принципи формування фізичного здоров’я.
   
6. Основні принципи формування психічного здоров’я.
   
7. Фактори формування здоров’я в дитячому та підлітковому віці.
   

2. Поняття про формування здоров’я

Управління здоров’ям передбачає збирання та осмислення інформації (діагностику і прогнозування), прийняття рішень і їх реалізацію. Валеолог відповідає за формування, збереження і зміцнення здоров’я індивіда. Основу цієї практики складає інтегративний, холістичний підхід, який розглядає людину як цілісну систему всередині себе і зовнішнього середовища. Валеологи використовують немедикаментозні методики.

Найперше – це формування здоров’я.

Оскільки ключовими словами у визначенні здоров’я є “гармонія” та “енергетична міцність”, то під формуванням здоров’я розуміють створення гармонійної, з високим енергетичним потенціалом психосоматичної системи. Тобто це постійне спрямування соматичного і психічного розвитку людини в напрямі максимальної гармонійності та енергетичної міцності його структури.

Турбота про здоров’я людини починається ще в доембріональному періоді й полягає в профілактиці гаметопатій і загальному оздоровленні батьків. Тільки повноцінна генетична інформація в гаметах здорових матері й батька може дати позитивний прогноз здоров’я майбутньої дитини.

Максимум зусиль з формування здоров’я повинен припадати на ранні етапи життя, на період активного соматичного формоутворення і психічного становлення. Оскільки людина повинна постійно змінюватися, то контроль повинен бути протягом усього життя, особливо в критичні періоди розвитку (статеве дозрівання, клімакс), коли відбувається зміна онтогенетичних програм, зміна гормонального статусу й організм як система знаходиться в нестійкому стані. Від грамотної валеологічної “надбудови “ організму в ці періоди залежить ефективність його подальшого функціонування.

2. Формування фізичного здоров’я в внутрішньоутробному періоді

Внутрішньоутробний період розвитку має такі особливості:

1. Дуже високий темп формування усіх структур організму, що потребує захисту з боку організму матері. Саме в цей період за короткий час формуються усі структури організму, відбувається становлення реактивності, пристосувальних і відновних механізмів. Для повної й правильної реалізації генетичної програми розвитку потрібні умови особливого захисту. Саме ці умови створює материнський організм.
   
2. Запальні процеси протікають за типом альтерації, а проліферація формується на пізніх етапах ембріогенезу. Механізми ексудації розвиваються тільки після народження. Тому внутрішньоутробна патологія супроводжується утворенням дефектів у структурних зачатках, що веде до формування вад розвитку.
   
3. Максимум пошкоджень тканин і органів припадає на критичні періоди їх розвитку, коли вони найбільш чутливі до дії шкідливих чинників.
   

3. Основні критичні періоди розвитку

а. Перший тиждень розвитку, який завершується імплантацією.

б. Закладання органів і плаценти (3-12 тиждень).

в. Пологи – стрес народження.

Більшість вад розвитку формується в період великого органогенезу. Пізніше можуть виникати вади в тих органах і системах, в яких ще продовжується процес формування – це ЦНС, статева, серцево-судинна системи.

4. Характер пошкодження плода визначається неспецифічністю
   

шкідливої дії чинників, дія їх на тканини в принципі однотипна - токсична або гіпоксична. Усе визначається, на якій стадії розвитку вони діють. Порушується розвиток перш за все тих органів, які в момент пошкодження були в критичному періоді. Чим ближче до пологів, тим менше чутливість плода до пошкоджуючого впливу чинників.

5. У залежності від сили впливу патогенного чинника плід реагує на нього по-різному:
   

а) якщо сильнодіючий чинник – відбувається загальне гальмування розвитку, що приводить до загибелі плода або появи грубої патології;

б) за дії чинників середньої сили – відбувається перезрівання функціональних систем плода, які компенсують навантаження й недорозвиненість інших; (фізіологічна незрілість );

в) при слабких впливах – “фізіологічний стрес”, відбувається тренування адаптаційних можливостей плода.

6. Формування функціональної системи “мати – дитина”, завданням
   

якої є створення оптимальних умов для розвитку організму. При цьому на розвиток впливає стан організму матері й плаценти. У межах цієї системи однорідні органи матері й плода доповнюють один одного, тобто знаходяться в реципрокних відносинах. Тому для збереження системних зв’язків між матір’ю і плодом треба, щоб мати хотіла мати дитину (домінанта вагітності) й уникала стресів.

4. Фактори ризику у внутрішньоутробному періоді розвитку

Їх можна об’єднати в три групи:

1. Гаметопатії (порушення структури і функції гамет). Участь у
   

заплідненні неповноцінних статевих клітин спричиняє утворення зиготи, яка найчастіше гине або дає аномальний плід. Неповноцінність статевих клітин може бути результатом спадкових дефектів, впливу патогенних факторів навколишнього середовища й змін в організмі матері, зокрема патологічних змін в яєчниках, пов’язаних зі старінням; “перезрівання” гамет внаслідок зростання інтервалу між їх дозріванням і заплідненням через зниження прохідності маткових труб; імунних впливів і, особливо, хромосомних аномалій.

2. Патогенетичні фактори навколишнього середовища: нестача кисню,
   

іонізуюча радіація, неякісне харчування матері, інфекційні, хімічні і термічні агенти, лікарські препарати, психоемоційні стреси, порушення адаптації організму матері до вагітності. Вони впливають на всіх стадіях внутрішньоутробного розвитку.

До хімічних факторів належать:

1) нікотин, який викликає спазм судин матки, і таким чином спричиняє гіпоксію і гіпотрофію плода, пригнічення імуногенезу;

2) алкоголь може викликати алкогольний синдром плода: затримку росту і розвитку, енцефалопатію, численні дисморфози, алкогольну залежність і т.п.

3) пестициди та деякі лікарські препарати.

Біологічні фактори - це віруси (краснуха, кір, грип), котрі проникають через плаценту й викликають тератогенні та мутагенні ефекти (вади розвитку). Особливо токсоплазмоз у матері викликає вади розвитку у плода.

3. Хвороби матері, котрі супроводжуються патологією конкретних органів матері та розвитком недостатності плаценти. Первинна недостатність плаценти є наслідком гальмування розвитку плаценти. Це може бути при недостатності розвитку яєчників і пошкодження ендометрію через аборти, зниження синтезу естрогенів. Ослаблення впливу гормонів яєчника на матку порушує сам процес імплантації та плацентації.

Отже, основні принципи формування фізичного здоров’я дитини – це профілактика гаметопатій, оздоровлення батьків, особливо матері, захист від шкідливих чинників навколишнього середовища, збереження настрою до вагітності, відсутність стресів у батьків, здоровий спосіб життя матері та профілактика порушень у здоров’ї.

5. Основні принципи формування фізичного здоров’я

• забезпечення оптимальних умов життя дитини;
  
• здоровий спосіб життя дитини;
  
• грамотне формування соматичної конституції;
  
• тренування, підвищення розвитку й рівня здоров’я;
  
• профілактика захворювань.
  

6. Основні принципи формування психічного здоров’я

• профілактика «стресу народження»;
  
• здорова психоекологія в сім’ї, у школі, у колі ровесників;
  
• наявність розвиваючого середовища і конкретних наставників;
  
• особлива увага до психічного розвитку дитини в критичні періоди розвитку.
  

7. Фактори формування здоров’я в дитячому і підлітковому віці
   

До основних аспектів формування фізичного здоров’я дитини відносяться наступні:

1. Формування оптимальної гармонійної конституції з попередженням проявів патологічної конституції;

2. Формування фізичного здоров’я, нарощування енергетичного потенціалу та функціонального резерву шляхом тренування;

3. Профілактика захворювань.

Формування природної соматичної конституції закінчується в 5-6- річному віці. Тому до цієї пори можна втручатися з метою корекції чи попередження розкриття небажаних властивостей. Наприклад, проводити корекцію постави тому, що “наше здоров’я в нашому хребті”. Так як порушення формування хребта є причиною великої кількості функціональних і дистрофічних порушень різних органів, больового синдрому.

Вік 6 – 7 років – це критичний вік у житті дитини, коли закінчує своє становлення більшість фізіологічних функцій. Семирічна дитина уже має фізичні дані для навчання в школі. Від неї можна вимагати старанності, відповідальності, засвоєння інформації. У дитини починають проявлятися ознаки соціалізації. Саме в цей період інтенсивної перебудови вимагається уважне медичне спостереження.

Другим важливим критичним періодом є період статевого дозрівання, формування статевої конституції. Підвищення рівня статевих гормонів в організмі може викликати тимчасову десинхронізацію, дисгармонію в роботі органів і систем. Організм як система знаходиться в нестійкому стані, вимагає бережної тактики. Особливо стрес може сповільнювати як ріст, так і статеве дозрівання. Тому у невротизованих гіпопластичних дітей часто спостерігається затримка росту.

Однією із основних соматичних ознак пізнього статевого дозрівання є непропорційність між довгими кінцівками і легким, невеликим тілом, що обумовлено пізнім закриттям зон росту в метафізах кісток. Людина народжується незрілою, тому вимагає умов для розвитку: фізична захищеність, відсутність стресів, адекватне харчування і достатній сон. В ранньому віці особливо важлива роль йоду, заліза, кальцію; дівчаткам, які відстають в статевому дозріванні, потребується більше міді.

В процесі росту і розвитку дитини необхідно проводити тренування, які підвищують функціональний резерв і є профілактикою різних соматичних захворювань. Рух активізує анаболічні процеси в системах, які забезпечують енерготропну систему організму, тобто стратегію напруги, активності. Це дає приріст пластичного й енергетичного матеріалу в різних м’язах за рахунок відновлення його з надлишком після функціонування. Іншими словами, рухова активність є фактором функціональної індукції надлишкового анаболізму в усіх системах, пов’язаних з функцією руху (це так зване енергетичне правило м’язів скелету І. А. Аршавського). Пластичний ефект (ріст, зростання маси м’язів, тканин), збільшення кількості мітохондрій в клітинах. Вважається, що для м’язів скелету – це вік відповідно до 7 і від 7 до 18 років. В цей період особливо ефективними є тренування. Недостатність рухової активності приводить до недостатнього фізичного розвитку, який важко поповнюється у зрілому віці. Поряд з моторною, активізується сенсорна ланка нервової системи, що допомагає розвитку психіки і загальної гармонізації організму.

Після народження і в ранньому віці у дітей незріла симпатична нервова система, переважає парасимпатична, тому поступово формуються механізми адаптації.

Фізична активність вважається універсальним адаптогеном, тому що вона тренує найбільшу кількість органів і систем. Після фізичної активності іде гіпоксія і загартування. Загартування холодом і теплом тренує сенсорні системи, гармонізує і стабілізує функції центральних нервових структур, зокрема центра терморегуляції. В 7 – річному віці особливо ефективне загартування.

Основні принципи формування фізичного здоров’я дитини перекликаються з основними його напрямками. До них відносяться:

• забезпечення оптимальних умов життя;
  
• здоровий спосіб життя дитини;
  
• грамотне формування соматичної конституції;
  
• своєчасне і адекватне використання розвиваючих, гармонізуючих, тренуючих впливів, які забезпечують неухильне підвищення рівня здоров’я.
  

Клініко - фізіологічні основи фізичного оздоровчого тренування

Зниження фізичної працездатності нижче середнього рівня (мужчина за 12 хв проходить менше 2 км, а жінка – 1,5 км або показники велоергометрії нижче 1,5 – 1,0 Вт/ кг маси тіла), незадовільні результати функціональних проб у практично здорової людини формують стан, який характеризується задухою при помірному фізичному навантаженні, зниженням професійної працездатності і швидкої втомлюваності, неприємними відчуттями в області серця, похолодання ківцівок, схильністю до закрепів, біль в спині як наслідок функціональної недосттності “м’язово – зв’язкового корсету”, порушенням сну, зниження мконцентрації уваги, відносно ранніми ознаками старіння і т.п. В подальшому розвивається підвищення рівня АТ, концентрації ліпідів, цукру і чітких ознак захворювання.

Захворювання, при яких протипоказані фізичні тренування :

захворювання в гострій і підгострій стадії; важкі органічні захворювання цнс; злоякісні хвороби; хвороби ссс (аневризма аорти, ІХС з частими приступами стенокардії, недостатність кровообігу 2-3 ст., порушення ритму, АВ- блокада, гіпертонія 2-3 ст.); тяжкі хвороби органів дихання; хвороби печінки і нирок з недостатністю функції; ендокринні хвороби з вираженим порушенням функції; захворювання суглобів з вираженим больовим синдромом; тромбофлебіт; глаукома.


Тема 8. Інтегративний підхід до управління здоров’ям

1. Принцип цілісності організму.

2. Оптимізація життєвого простору людини.

3. Психосоматична гармонізація.

4. Роль вищих психічних аспектів у збереженні й зміцненні здоров’я.

1. Принцип цілісності організму

Інтегративний підхід до управління здоров’ям, що зараз прийнятий у науці, сформовано на принципі цілісності (холізму), тобто уявленні про світ і людину як Мікрокосму стосовно Макрокосму, що означає наступне:

1. Організм людини – цілісна система, тобто внутрішньо єдина.

2. Як відкрита система, людина постійно обмінюється інформацією з навколишным середовищем, а також енергією і речовиною; людина єдина з цим простором.

Отже, людина цілісна всередині себе і з навколишним середовищем. Існує внутрішній функціональний взаємозв’язок органів і систем між собою і в процесі реагування організму як цілісної системи (єдність місцевого і загального); психіки і тіла. А основною метою валеолога є психосоматична гармонізація.

Управління здоров’ям – це управління механізмами самоорганізації живої системи, які забезпечують її динамічну стійкість.

Збереження здоров’я передбачає дотримування здорового способу життя і оздоровлення, зміцнення шляхом тренування, яке досягається фізичним, гіпоксичним тренуванням та загартуванням.

Валеологи користуються природними, немедикаментозними методами: очищення організму; оздоровче харчування, загартування, рухове й гіпоксичне тренування, психорозвантаження, мануальний вплив.

Оздоровлення – це повернення здоров’я на безпечний рівень шляхом активації його механізмів, що може відбуватися при любому вихідному рівні здоров’я, але діяльність валеолога включає діапазон « перед хвороба –здоров’я».

Першим етапом оздоровлення є гармонізація відносин організму з навколишнім середовищем і пошук адекватних форм життєдіяльності з урахуванням конституції людини: це оцінка регіону проживання, його екології, можливостей збереження здоров’я конкретної людини в даному місці, досл-ідження екології малого життєвого простору (житла, місця роботи, одягу, харчування) і корекція негативних моментів (біопатогенні зони, шум, забруднення середовища та ін.). А також аналіз і корекція психо- і біоенергоінформаційних аспектів середовища проживання, оцінка психосоматичної конституції людини і підбір оптимальних для неї в даних умовах форм обміну з навколишнім середовищем (характеру, харчування, рухової активності, відпочинку, спілкування та ін.).

До процесу оздоровлення належать і організація життя людини згідно з біологічними ритмами і корекція цих ритмів, якщо їх структура порушена. У природі все знаходиться в ритмічно організованому русі. Біоритми – це тимчасова організація життя. Порушення біоритмів свідчить про передхворобу або хворобу.

Наступний аспект оздоровлення – це внутрішня гармонізація людини, що забезпечує перехід здоров’я в “безпечну зону”.

Психіка і тіло взаємопов’язані, що ілюструється “хворобами адаптації” (за Сельє), за дії тривалого психічного стресу або негативного впливу психокомплексів порушується поведінкова адаптація і життєвий тонус, формуються локальні м’язові напруги (“блоки”), які гальмують енергозабезпечення тканин і ведуть до патології. Впливаючи на інтелект, емоції, на тіло, можна отримати вторинний психооздоровчий ефект. Відбувається психосоматична гармонізація: очищення органів і систем, нормалізація діяльності травної системи, сну; відновлення ерготропної функції (оздоровче фізичне і гіпоксичне тренування, загартування).

Важливою є просвітницька робота і формування активної позиції.

Медичні аспекти здорового способу життя – це задоволення потреб в інформації, енергії та речовині, що поступають із навколишньго середовища. Це харчування, дихання, обмін емоціями й думками, біоенергоінформаційний обмін, стосунки чоловіка й жінки. Усе це повинно відповідати вимогам і режиму, які забезпечують збереження здоров’я на безпечному рівні – це і є здоровий спосіб життя.

2. Оптимізація життєвого простору людини

Розрізняють макроекологічні аспекти (регіон проживання) та мікроекологічні аспекти (житло, робоче місце, одяг, їжа), а також психо- і біоенергоекологічні.

Порушення макроекології визначається наявністю для живих істот таких факторів, як іонізуюча радіація, хімічні агенти, пестициди та ін. Ці фактори мають специфічні та неспецифічні механізми дії. До останніх належать активізація перекисного окиснення ліпідів і вплив на геном клітини.

Найбільш ранні неспецифічні ефекти – це імунодефіцити з подальшим ростом захворювань із запально-дистрофічними змінами та астенізацією. Пізніше проявляються наслідки мутацій це підвищення онкозахворюваності (лейкози, пухлини). Профілактика цих порушень – підвищення загального рівня здоров’я, підвищення рівня неспецифічної резистентності, попередження імунодефіцитів, прийом інгібіторів перекисного окислення ліпідів, виїзд за межі ареолу з порушеною екологією.

Мікроекологія життєвого простору багатокомпонентна. Найкращою формою житла є природня, без гострих кутів. Найкраща криша гостроконечна. Висота потолка – до 3,5 м, двері і вікна не повинні розміщуватися на одній прямій. Перевага природних матеріалів в структурі будинку та в домашніх предметах важлива для хорошого самопочуття. Синтетика згубно впливає на електричні параметри тіла. А також вібрація, шуми, телевізор. Бажано, щоб в кімнаті були рослини, каміння, витвори мистецтва. Шум, дуже голосна музика, викликають напругу. У кожного члена сім’ї повинні бути своє місце, куток, де б він усамітнився, свої особисті речі. Здоров’я залежить і від біопатогенних зон. Одежа – з натуральних матеріалів, зручна, комфортна, гарна, повинна підкреслювати індивідуальність людини.

3. Збереження і зміцнення біополя людини

Його можна здійснювати за допомогою рук екстрасенса або голками, електричним струмом, магнітом, мінералами, лазерним випромінюванням, металами. Особливий інтерес являє мікрохвильова біорезонансна корекція шляхом нарощування природних енергоінформаційних характеристик людини за рахунок резонансних систем. Але найефективнішою є робота самої людини з використанням методик цигун, хатха-йога, дихальних технік, роботи з думкою, уявою, комплексом оздоровчих систем.

Очищення організму. Спершу очищують кишківник, особливо товсту кишку, яка забезпечує організм не лише енергетичним і пластичним матеріалом, а й впливає на психіку, підтримує енергетичний баланс організму і водночас є головним джерелом ендогенних токсинів в організмі.

Очищення кишківника (промивання сечею, трав’яними відварами, використання ентеросорбентів, ферментів, очисних дієт) активізує ендокринну систему, створює хороше самопочуття. Після цього очищують печінку, нирки і суглоби.

Харчування. З їжею людина отримує три компоненти: речовини, енергію та інформацію. Кожна людина має свої особливості конституції та обміну. Наприклад, астеніки більше потребують м’яса, ніж пікніки.

Їжу слід приймати у відповідній кількості та співідношеннях (Г. Шелтон) з урахуванням індивідуальних запитів та добових індивідуальних біоритмів. Дуже жорсткі дієти знижують адаптаційний потенціал людини.

Інформаційний компонент - це здатність інгридієнтів їжі брати участь у регуляції метаболізму і здійснювати модулюючий вплив на фізіологічні функції. Щодо цього дуже ілюстративна східна поговірка: “Що ти їси, тим ти й будеш!”. Хімічна основа їжі - це перш за все гормони, гормоноподібні речовини, мікроелементи й вітаміни – те, що впливає на геном і передачу інформаційних сигналів у клітині. Біополе їжі теж несе в собі відповідну інформацію.

Отже, оперуючи цією інформацією, закладеною в їжі, можна впливати на фізичний і психічний стан людини, змінювати дефекти конституції, оздоровлювати. Так, згідно зі стародавнім Аюрведе, їжа за своїм психосоматичним впливом поділяється на їжу, котра дає інерцію, енергію і гармонію. До останньої належать свіжі плоди, мед, молоко.

М’ясо тварин, яких довго вбивали, містить стресорні гормони, а м’ясо курей, при вирощуванні який використовували гормони для нарощування маси, погано впливає на статеву сферу чоловіків і жінок. “Жива” їжа, в якій збережена життєва енергія, а також біологічні добавки позитивно впливають на організм. Так, добавки міді й цинку до їжі допомагають відновлювати оваріальний цикл у жінок. Є добавки, що регулюють функцію серця, кишківника, печінки.

Отже, через харчування як глибоку індивідуальну філософію відбувається взаємовідношення людини з навколишнім середовищем, що допомагає зберегти здоров’я, працездатність і радість життя.

Дихання. Зовнішнє дихання - це єдина вегетативна функція, яка підкорюється контролю свідомості і це є основою для створення багатьох дихальних технік управління енергіями в організмі і функціями органів і систем.

Усі численні дихальні техніки зводяться до зміни глибини, частоти і ритму дихання. Вдих – це акт отримання енергії організмом. Під час вдиху стимулюється психічна діяльність, напружується тіло. Затримка дихання під час вдиху допомагає відщепленню кисню від оксигемоглобіну й насиченню тканин киснем. Під час видиху, навпаки, нервова система заспокоюється, енергія розподіляється по організму, тіло розслабляється. Дихання через ліву ніздрю відновлює енергію, охолоджує, а через праву – активізує, підвищує витривалість. Кожний тип дихання стимулює відповідну частину тіла. Регуляція дихання з допомогою правої і лівої ноздрі (прийоми хатка – йога) допомагає контролювати стан психіки, терморегуляцію, функціональну активність органів.

Енергію людина отримує і через біологічно активні точки поверхні тіла, через верхній носовий хід, область великого тім’ячка (“дірка Брами”).

За допомогою дихання можна отримати такі ефекти:

1. зміну концентрації СО₂ і О₂ в крові. СО₂ є регулятором ряду фізіологічних функцій. Так, гіперкапнія знижує тонус судин головного мозку, кислотно-лужний баланс, перехід кисню із крові в тканини, впливає на активність генетичного апарату клітин. Вольова ліквідація глибокого дихання (за К. П. Бутейко), дихання через трубку, дихання в мішок, дихання під одіяло, використання гіпоксикаторів ведуть до гіперкапнії. Але завжди це фактор негативний;
   
2. накопичення за допомогою дихальних систем – пранаяма, які дозволяють досягти високої енерготизації організму, допомагають контролювати емоції і мислення, тренувати волю, управляти внутрішніми органами. Прикладом цих методик є дихальна гімнастика за А. Н. Стрельніковою;
   
3. введення людини в трансовий стан та зміни газообміну шляхом подразнень закінчень блукаючого нерва струменем повітря при гіп ервентиляції легень (холотропне дихання за С. Грофом) і вільне дихання (“ребефінг”).
   

4. Психосоматична гармонізація

Сучасна людина ще слабко управляє своєю психікою, з цим пов’язана велика кількість порушень здоров’я. Недостатня психічна адаптація – психотравми, стреси, психокомплекси, неврози, особливо депресивні - завжди веде до психосоматичних захворювань. Більшість хвороб терапевтичного профілю теж починаються з психічного компоненту й впливають на настрій людини (наприклад товстокишкова депресія).

Який же зв’язок психіки й тіла? Ці зв’язки ідуть через підсвідомість і носіями їх є інформаційно-енергетичні потоки, що виявляється у зміні біохімічних процесів.

Психосоматична гармонізація - це відновлення внутрішньої цілісності людини. Вона заключається в активації психічних елементів і усуненні дисбалансу між ними, гармонізації зв’язку між елементами соми і оптимізації психосоматичних відносин.