Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор

Вид материалаКонспект

Содержание


Тема 11. Репродуктивна функція і статева поведінка людини. Природні основи різниці в статі
2. Етапи формування психології статі у дітей і підлітків
3. Причини виникнення гомосексуальності
4. Нейрогормональна основа психічної діяльності людини
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Тема 11. Репродуктивна функція і статева поведінка людини.

Природні основи різниці в статі

  1. Репродуктивна функція.
  2. Етапи формування психології статі у дітей і підлітків.
  3. Причини виникнення гомосексуалізмі.
  4. Нейро-гормональна основа сексуальності людини.

Розмноження – одна з універсальних рис живої природи. Це здатність до відтворення собі подібних, що властива усім організмам і забезпечує збереження біологічного виду, а відповідно, й життя на Землі.

Статеве розмноження є найбільш удосконаленим способом розмноження. Воно створює можливість збільшення генетичного різноманіття шляхом комбінації спадкових елементів. Процес розмноження супроводжується статевою поведінкою, яка спрямована в кінцевому результаті на реалізацію репродуктивної функції, що є проявом діяльності статевої системи, яка містить соматичний компонент (статеві органи) і регуляторні механізми (психічний, емоційний, нервово-вегетативний, ендокринний і генітально-рецептивний).


У людини одним із основних факторів, які визначають форми статевої поведінки, є і система морально-етичних поглядів особистості.

Статева чи сексуальна поведінка людини може нормально проявлятися при спілкуванні сексуально здорових партнерів. За визначенням ВООЗ, сексуальне здоров’я являє собою комплекс соматичних, емоційних, інтелектуальних і соціальних аспектів сексуального існування людини. Все це позитивно збагачує людину, підвищує її комунікабельність, її здатність до кохання й народження дітей.

Сексуальне життя людини є проявом статевих функцій, котрі в широкому значенні слова означають: процеси дозрівання статевих клітин; статеву мотивацію (лібідо), яке виникає на базі визначеного гормонального фону; статеву ритуальну поведінку, яка виникає на основі статевої мотивації; статеві взаємовідносини – статевий акт (копуляція, коїтус); процес запліднення, вагітність; пологи, лактація; турбота про потомство.

Формування статі у людини відбувається під впливом ряду чинників. Розрізняють процеси визначення статі (статеву детермінацію) і процес статевої диференціації в ході онтогенезу.

Становлення статі визначається каріотипом (ХХ – ж. ст., ХУ – ч.ст.). Цей етап реалізується в момент запліднення й визначає генетичну програму організму. Статеві гормони визначають розвиток статевих органів, тобто первинних статевих ознак. Усі інші органи, за якими відрізняють стать одна від одної, мають назву вторинних статевих ознак (це особливості будови скелету, підшкірної клітковини, молочних залоз, волосяний покрив, тембр голосу і т.п.).

Розрізняють дитячий (препубертатний період), підлітковий (юнацький), період статевої зрілості та згасання статевих функцій. Рівень статевих гормонів у крові в усі ці періоди онтогенезу.

У ХХ ст. психологи, сексологи і психіатри довели, що безліч проблем у статевих стосунках, сексуальні порушення, атипічна поведінка своїм корінням уходять у дитинство. З’ясувалося, що поява чоловічого організму пов’язана із спеціальним геном (Н-У-антиген), який не допускає розвиток жіночої статі. Якщо цього гена немає, то розвивається автоматично жіноча стать. Якщо в організмі недостатньо чоловічого статевого гормону – альтернативно розвиваються жіночі статеві органи. В організмі чоловіків і жінок є обидва гормони, різниця лише в їх кількості. Інколи буває порушення чутливості тканин до статевих гормонів. Так, може народитися дитина із зовнішніми ознаками дівчинки, але з чоловічим хромосомним набором і чоловічими стататевими залозами.. Дитину виховують як дівчинку, а насправді є невідповідність зовнішнього і внутрішнього змісту.

Найбільше значення в розвитку належить гормонам у так звані критичні періоди: перший – на 3 - 4 – му місяці вагітності – відповідає за зовнішній вигляд; другий на 4 - 7 – му місяці розвитку плода відбувається статева диференціація мозку. Здатність до регуляції сексуальних функцій, готовність до здійснення деяких поведінкових програм, коли іде період “конструювання” чоловічого або жіночого гіпоталамуса. Тестостерон впливає на кору головного мозку, виробляється статева специфічна поведінка, закріплюється орієнтація організму на сприйняття чоловічих чи жіночих гормонів. Від цього залежить вираженість вторинних статевих ознак (тіло, голос, пластика рухів та інше).

Роль виховання значна, але воно лише розвиває ті задатки, які вже є. Різниця між дівчинкою і хлопчиком виявляється вже з раннього дитинства. Дівчатка довше сплять, люблять солодке, інтенсивно смокчуть молоко. А хлопчики демонструють кращий розвиток м’язів, тримають голову.

Чоловіки більш агресивні, схильні до математики, активніші, у них виникає потреба у змаганні.

Жінки – вихованіші, більш адаптовані, контактні, емоційні і чутливіші.

Чоловіки більш винахідливі, толковіші, відрізняються рухливістю мислення, краще вирішують нові задачі, схильні до новаторства, різноматності. Почерк більш гарний у жінок. Жінки більше відчувають, ніж знають, а чоловіки більше знають і розуміють, ніж відчувають.

На психологічному рівні більший вплив здійснюють зовнішні фактори виховання, стереотипи чоловічого і жіночого, які існують у суспільстві.

2. Етапи формування психології статі у дітей і підлітків

У 2 роки дитина усвідомлює свою стать, у 2-3 роки виявляє статеве цікавість до геніталій своєї і протилежної статі, що може викликати страх у батьків. Це не дозволяє нормально будувати відносини з особами своєї і протилежної статі.

Пізніше після усвідомлення своєї статі – дитина веде себе відповідно. Вибирає стилі поведінки, ігри, ролі (матері чи батька), спілкування з представниками свої статі, займаєтья домашнім господарством і т.і.

Статева поведінка дітей проявляється:
  • у виборі ігор та іграшок – ігри в дочки - матері, в лікаря, в учительку або у войну;
  • у ролевих перевагах в іграх – хоче бути матір’ю, учителькою, командиром, батьком;
  • у виборі спілкування – тягнеться до чоловіків чи жінок, демонструє ніжні почуття чи ні;
  • у переважаючій діяльності – подобається займатися домашнім господарством, тренуванням сили, витривалості;
  • у ставленні до зовнішного вигляду – використання жіночого чи чоловічого одягу;
  • у фантазіях в думках – бажання бути подібним до кіногероя чоловічої чи жіночої статі;
  • у задоволенні соціальної ролі - схвалювання стилю життя, бажання змінити ім’я, стать;
  • у стилі поведінки – округлість і плавність ходи, м’якість жестикуляції, міміки й мови чи розмашистість, різкість, напористість і угловатість.

До 5-6 років формується й закріплюється єдина система статевої ролі та ідентичності, яка функціонує в системі зворотних зв’язків. Це стійка система, вона є одним із важливих компонентів ядра особистості, безпосередньо впливає на сприйняття, навчання й научення, на побудову відносин з оточуючими, формування переваг, симпатій, ідеалів. Якщо дитина демонструє поведінку, не властиву її статі, це викликає хвилювання дорослих і потребує обережного кваліфікованого підходу.

Особливу увагу викликають фенімізація хлопчиків. “Хлопчикоподібна” поведінка дівчаток частіше всього збігається з орієнтацією суспільства на нормативність емансипаційних установок жінок і може навіть схвалюватися.

Бувають випадки, коли за своїм складом дитина тягнеться до спокійних ігор, до хлопчиків до дівчаток, але ці прояви вирівнюються в підлітковому віці, коли він намагається відповідати чоловічому ідеалу, в який вплітаються еротичні та сексуальні переживання. У цей період наново переосмислюються тіло і повендінка оцінюється з точки зору гіпотетичного об’єкта кохання.

Підліток хворобливо реагує на зауваження на свою адресу, на реальні або надумані відхилення, котрі виявляються. Необхідність у консультації психотерапевта може виникати, якщо стає очевидним, що поведінка дитини зумовлена не лише її характером, а й змінами статевої ідентичності. Про це може свідчити:
  • відмова від одягу своєї статі;
  • уява про жіноче ім'я, негативне ставлення до своєї статевої приналежності.

У підлітковий вік сильний викид статевих гормонів запускає процес тілесного дозрівання, пробуджує сексуальний потяг, появу юнацької гіперсексуальності, яка характеризується озабоченістю питаннями статі, інколи тотальною еротизацією навколишнього світу з тими чи іншими сексуальними проявами. Власна сексуальна активність має експериментальний характер: підліткова мастурбація, бурхливі фантазії на еротичні теми, легкість входження в “бездуховні” сексуальні контакти, можливість участі в незвичайних (девіантних) діях: груповий секс, контакти з особами своєї статі, розпусні дії, навіть сексуальне насилля). Дорослі про це не знають, а потім виникає ефект бомби, що завдає значної душевної травми юнаку чи дівчині. Тому необхідна максимальна делікатність в обговоренні цих питань, консультація психолога надзвичайно корисна.

У підлітковому віці вперше стають очевидними сексуальні девіації – атипічна поведінка.

Тривалий час проблема гомосексуальності замовчувалася. Але розповсюдженість її в різних країнах світу становить 3-4 % серед чоловіків і 1-2% серед жінок. У Санкт-Петербурзі внаслідок телефонного опитування 6 % чоловіків зізналися в гомосексуальних контактах, а 3% вказали на те, що мали контакти з особами своєї статі часто. Серед жінок часті гомосексуальні контакти мали 2% опитаних.

3. Причини виникнення гомосексуальності

Гомосексуальність – це переважна спрямованість потягу на осіб своєї статі, потяг до емоційної і тілесної близкості з ними. Якщо це пов’язано з неможливостю статевого контакту з особами протилежної статі (тюрма), то це не рахується гомосексуальністю.

Відомо, що 30% чоловіків і 20% жінок колись у житті мали такі контакти, але це не змінило сексуальної орієнтації.

Гомосексуальність – це альтернативний варіант спрямованості потягу, вираз його особистісної, а інколи й природної суті.

Кохання не може рахуватися злочинним або аморальним. Його якість і повноцінність залежать від людини, а стать – від об’єкта кохання.

У наш час теорії походження гомосексуальності поділяються на дві групи: біологічні та психологічні.

У першому випадку її основи вбачають у вроджених порушеннях функціонування мозкових структур, генетичної запрограмованості або в порушенні балансу гормонів.

У другому випадку – основну причину вбачають у порушенні відносин у сім’ї, неправильне виховання, несприятливі мікросоціальні умови в підлітковому періоді.

Базовим, безумовно, є біологічний рівень, який накладає жорсткі обмеження для своєї орієнтації. Його коріння лежить в біологічних інстинктивних програмах, що яскраво предсталені у тваринному світі. Тому важливого значення надають періоду маскулінізації або фенімізації мозкових структур в період розвитку плода. У цей час закріплюються схильність до чоловічих чи жіночих норм поведінки, які включаються при наявності відповідної гормональної стимуляції.

Більш поверховим є соціальне регулювання, яке визначає лише культурально-типові форми тієї чи іншої поведінки.

Недостатність статевих гормонів веде до фенімінізації (високий голос, пластика, відсутність оволосіння на обличчі, відповідні інтереси).

Установлено, що порушення статевої диференціації мозку може викликатися такими захворюваннями матері, як (ревматизм, цукровий діабет, пієлонефрит, інфекційні захворювання), інтенсивні психічні стреси, алкоголізм чоловіків, постійні конфлікти, бійки, невротичні стани, депресії, вживання гомонів, ліків.

Крайній варіант, при якому відбувається повне заміщення чоловічої програми на жіночу або навпаки, має місце лише при транссексуалізмі.

Транссексуали – це особи, які намагіються змінити свою тілесну стать, відчувають себе преставниками протилежної статі і дуже страждають, коли оточуючі звертаються до них не так.

За світовою статистикою, частота транссексуалізму – 1:100000 серед чоловіків і 1:300000 серед жінок. Статева ідентичність формується у них рано – до 6 років без якоїсь можливості її зміни. На відміну від транссексуалізму гомосексуалізм стає очевидним у підлітковому віці.

Роль сім'ї у формуванні сексуальної орієнтації особистості велика. Порушення батьківського ставлення часто стає причиною психологічних проблем у формуванні зрілої сексуальності і у становленні повноцінних партнерських відносин. Несприятливий психологічний клімат у сім’ї може стати причиною формування потягу до своєї статі.

Інколи прогомосексуальні задатки настільки великі, що їх неможливо змінити. У цих дітей хронічний стан “нещасливості”, відчуття вини, знижена самооцінка, невпевненість у собі, висока тривожність, установка на досягнення високих результатів, інтенсивні пошуки виходу із психологічної самотності у спілкуванні з дорослими і особами іншої статі.

У хлопчика ідеалізація чоловічого може привести до дружби, бажання підкорятися, бути близьким. Платонічна спрямованість пробуджує еротичний гомосексуальний потяг.

У віці 10-16 років можливе формування вторинної гомосексуальності, яку пов’язують із психотравмою (сексуальне насилля).

Набута вторинна гомсосексуальність може розвиватися у зв’язку з відсутністю повноцінних контактів із протилежною статтю. Цьому сприяють:

- допустимість і надання переваги одностатевим контактам перед мастурбацією;
  • наявність крайнього варіанта або психопатичних рис характеру, які допомагають легкому закріпленню звичного способу задоволення;
  • підліткова гіперсексуальність.
  • бувають варіанти страху та невпевненості у відносинах з особами іншої статі.

Невдалі експерименти з представниками іншої статі, жорстокість з боку чоловіків, секснасилля, побиття, постійне моральне приниження можуть сприяти розвитку лесбійських контактів. Контакт із чоловіком – це психотравма, незатребувана ніжність і потреба в емоційному теплі можуть найти реалізацію в інтимній дружбі, котра в ряді випадків переростає в стабільні партнерські відносини.

Більшість психологічних досліджень показують, що гомосексуали досить добре сексуально адаптовані, не мають психічних відхилень, але багато із них потребують психологічної підтримки, консультацій спеціалістів.

Причин для цього кілька. Перша драматична ситуація виявленння в себе ненормальності – це криза особистості, відчуття провини, сорому й страху. Зростає емоційна напруга, втрата віри в себе, безплідні пошуки виходу. Неможливість із кимось поділитися, і якщо не знаходить літератури, організованої допомоги – впадає в депресію, алкоголізацію, невиправданий прийом ліків.

4. Нейрогормональна основа психічної діяльності людини

Протягом усього життя для будь-якої людини сексуальність залишається надзвичайно значющою та емоціогенною.

Специфічного засобу від небажаного потягу немає, тому потрібно думати про широку профілактику, яка дає можливість кожному індивіду розвиватися відповідно до його неповторної особистісної організації.

Психологічна допомога повинна бути спрямована на полегшення проходження підліткового періоду і розв’язання проблем спілкування, особливо з протилежною статтю у тих, хто має статево-рольові відхилення й порушення статевої ідентичності. При цьому ні про який тиск або залякування не може бути й мови. Особливу роль відіграють статеве виховання й просвітницька робота, боротьба з гомофобією. Треба не “лікувати “ гомосексуалізм, а дати можливість людині подивитися на себе з точки зору індивідуального оптимуму, зняття надуманих заборон відкриває шлях до щастя через орієнтацію на власні схильності, потреби й можливості.