Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор

Вид материала

Конспект

Содержание 2. Проблеми формування валеологічної свідомості Валеологічна освіта визначає такі приорітети 3. Підготовка спеціалістів - валеологів Принципи і зміст діяльності валеолога в школі Людина і здоров’ Природні умови здоров’ Соціальні умови здоров’я 5. Психовалеологічні аспекти корекційної та рекреаційної роботи 6. Функції валеолога в школі 2. Характерні ознаки уроків здоров’я Методика пізнавального рухового навчання Біоритмологічна методика 5. Методика «гімнастики мозку» Методика «кнопки мозку» 6. Методика сенсорно-координаторних тренажів за допомогою Релаксаційна методика

Подобный материал:

• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 1181.15kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 635.24kb.
• М. Л. Мухортов конспект лекцій, 1105.23kb.
• Н. П. Супрунець Редактор: О. В. Рязанцева Відповідальний Л. О. Новакова, за випуск:, 229.2kb.

Тема 32. Методика викладання валеології

1. Основи методики викладання валеології в школі.
   
2. Проблеми формування валеологічної свідомості.
   
3. Підготовка спеціалістів-валеологів.
   
4. Принципи і зміст діяльності валеолога в школі.
   
5. Психовалеологічні аспекти корекційної та
   

рекреаційної роботи в школі.

6. Функції валеолога в школі.

1. Основи методики викладання валеології в школі

У процесі навчання учні набувають емпіричних і теоретичних понять.

Емпіричні – це фіксація окремих фактів зовнішніх ознак і властивостей, їх узагальнення й класифікація, які описують явища і не розкривають їхньої суті.

Теоретичні поняття розкривають сутність явища, служать основою наукового світогляду, дають адекватне конкретне розуміння явищ і процесів.

Наприклад, поняття саморегуляція – це внутрішня упорядкованість, цілісність, взаємодія частин системи.

До складових формування саморегуляції належать:

• уходження людини в природні ритми (добові, тижневі, сезонні);
  
• енергетичний і пластичний обмін організму людини з навколишнім середовищем;
  
• психічна саморегуляція – уміння управляти собою, контролювати свій психічний стан, емоції, поведінку;
  
• фізична культура як засіб інтенсифікації всіх процесів в організмі;
  
• гігієнічна культура.
  

Саморегуляція як валеологічне явище гармонійно поєднує всі названі компоненти, зумовлює валеологічну культуру особистості, закладає не тільки фізичне, але й творче довголіття.

Саморегуляція як соціальне явище розглядає людину як соціальний феномен, що реалізується в діяльності.

2. Проблеми формування валеологічної свідомості

Важко дати людині знання та вміння, а ще важче добитися, щоб вона їх використовувала у своєму житті.

При вивченні валеології існують наступні вимоги до знань і вмінь викладача- валеолога:

- бездоганно знати курс валеології;

- чітко уявляти місце людини в системі органічного світу;

- володіти методикою й технікою валеологічних досліджень;

- уміти добирати відомості про сучасні досягнення валеологічної науки

та дидактично адаптувати їх до різних типів навчальних закладів;

- на рівні сучасних дидактичних вимог уміти організувати всі види навчальних занять, формувати в учнів інтелектуальні, предметні та організаційно-пізнавальні вміння; доцільно обирати прийоми, форми та методи діяльності педагога та учня;

- уміти розкривати міжпредметні зв’язки з метою виявлення єдності людини та природи;

- заохочувати учнів вести здоровий спосіб життя;

- застосовувати технічні засоби навчання, уміти виготовляти дидактичні матеріали;

- володіти літературною мовою;

- уміти здійснювати тематичне й поурочне планування матеріалу всіх видів навчально-виховної роботи з валеології.

Валеологічна освіта визначає такі приорітети:

• шанобливе ставлення до основ буття людини: повітря, землі, води, здоров’я, держави;
  
• переорієнтація на нові технології навчання й виховання, за якими дитина вчиться вчитися, засвоює гуманітарне та системне мислення; моральні та валеологічні норми буття. При цьому пізнання законів і взаємозв’язків навколишнього світу відбувається на позитивному емоційному фоні, де відсутні почуття меншовартості, страху, приниження;
  
• набувають свого розвитку форми спілкування бітьків зі школою, зокрема школа – родина;
  
• батьки оволодівають валеологічною культурою та втілюють її, зміцнюючи здоров’я своїх дітей;
  
• упровадження ЗСЖ ставить за мету збереження здоров’я людини й профілактику захворювань;
  
• широке розповсюдження поняття й норм здоров’я й визначення критеріїв здоров’я;
  
• осмислення цінності життя живого; здоров’я та особиста зацікавленість індивіда у власному здоров’ї.
  

Викладання проводиться на основі державних нормативних документів, які відображають зміст валеологічної освіти – це навчальні плани, програми, підручники.

3. Підготовка спеціалістів - валеологів

Одним з основних завдань сучасної школи є розкриття особистого потенціалу людини, а однією з принципових умов цього є високий рівень її здоров’я, від стану якого залежить не тільки фізичний потенціал, а й повноцінність розгортання генетичної програми в часі, а також стан працездатності й формування життєвих і соціальних мотивацій та ін. Водночас освітнє середовище є одним із найсуттєвіших факторів ризику здоров’я дітей. Зокрема негативно впливають наступні чинники:

1. Інформаційні перенавантаження, кожні 10-12 років обсяг інформації у
   

світи подвоюється. Особливо тривожна ситуація виникає в іноваційних школах, де навантаження високе, створюється високий темп у навчальній роботі. Серед функціональних розладів у школярів часто спостерігаються порушення опорно-рухового апарату, хвороби системи травлення, зорового аналізатора, захворювання серцево-судинної та нервової систем.

2. Недосконала організація навчальної діяльності, не враховується віковий та
   

індивідуально-типологічний розвиток дітей, навантаження 9,3 год перевищує норму (7 год). Розклад занять не відповідає цим вимогам. У ранковий час, коли працездатність учнів більш низька, ставлять найважчі уроки. Це веде до напруги розумової і психічної діяльності, до дезадаптації учнів. Недостатньо регулюється періодичність, частота і кількість контрольних робіт, що викликає в учнів тривожність та неврози.

3. Недостатня рухова активність. У процесі еволюції становлення психічних
   

функцій живих організмів дуже тісно відбувалось відповідно до рухової активності. Підвищити рухову активність учнів можна за рахунок активних перерв, проведення безпосередньо на уроках фізкультхвилинок, заохочення дітей до занять у шкільних спортивних секціях. Але в даний час у процесі навчання дітей гіподинамія виявляється у 50% 6-8 – річних, у 60% 9-12 – річних і у 82% старшокласників. Усе це веде до функціональної дезорганізації організму, компенсаторної перебудови обміну речовин, зниження імунітету.

4. Не завжди обгрунтованим є перехід на 5-денний навчальний тиждень.
   
5. Авторитарно-репродуктивна система навчання, коли вчитель
   

перетворюється в автократа, наділеного стосовно учнів повним жорстким контролем. Своїми наказами й розпорядженнями він придушує ініціативу учнів й робить їх пасивними виконавцями своїх наказів. Учні втрачають інтерес до навчання.

6. Низький рівень валеологічної компетентності вчителів і педагогів.
   

Відсутність у системі освіти цілеспрямованого навчання методів зміцнення здоров’я привело до низького рівня культури здоров’я населення взагалі. Люди не здатні використати свій час для рекреації, зняття втоми й підготовки до наступного етапу діяльності. Формування валеологічної культури – це складний і тривалий час формування відповідальності й права людини на здоров’я.

Отже, освітнє середовище негативно впливає на здоров’я учнів, головною причиною цього явища є відсутність у суспільстві пріоритетів здоров’я. Вихід один – це навчання учнів, вчителів та адміністраторів шкіл основам здорової життєдіяльності через валеологічну освіту.

4. Принципи і зміст діяльності валеолога в школі

Валеологія в школі викладається за наскрізною програмою для кожного класу, починаючи з 1-го. Наприклад, у 5-му класі читають 5 основних розділів:

1. Людина і здоров’я : Здорова людина як надскладна збалансована
   

біосоціальна система. Умови нормального формування й структурування органів і систем людини як умова формування здоров’я людини. Валеологічні особливості зумовленості розвитку та життєдіяльності людини природним і соціальним середовищем. Особливості формування здоров’я у віковому аспекті: дитинство, отроцтво, юність, зрілість, похилий вік. Свідома діяльність людини як форма власне людської активності.

2. Природні умови здоров’я. Характеристика природного
   

середовища людини. Вплив природного середовища (географічні та кліматичні особливості) на здоров’я людей. Денний біоритм здорової людини і його значення для здоров’я та підтримання оптимальної працездатності. Екологія як сукупність характеристик навколишнього середовища і як наука про нього. Шляхи запобігання та зменшення техногенного забруднення довкілля.

3. Соціальні умови здоров’я. Залежність стану здоров’я людей від
   

рівня розвитку суспільства та існуючих суспільних умов. Матеріальний добробут і здоров’я людини. Взаємини між людьми та їхній вплив на здоров’я. Сім’я як важлива умова формування здоров’я і життєдіяльності людини. Право людини на здоров’я. Лікувально-профілактичні заклади та їх місце в суспільній системі охорони здоров’я. Валеологічні аспекти образотворчого мистетства.

4. Етноздоров’я. Здоров’я народу і здоров’я людини, спільні риси
   

відмінності. Здоров’я народу України, його стан і перспективи. Національні звичаї та їх значення для формування здоров’я. Національний одяг, краса і валеологічна доцільність. Українська хата і побут як чинники здоров’я. Валеологічне призначення традиційних предметів домашнього вжитку. Валеологічні особливості українських страв. Здоров’я як проблема сучасної родини в Україні.

5. Індивідуальне здоров’я. Особливості індивіда та його здоров’я.
   

Складові індивідуального здоров’я. Особливості індивідуального фізичного здоров’я. Поняття про статеве дозрівання. Харчування та індивідуальне здоров’я. Вікові особливості індивідуального здоров’я школяра в період статевого дозрівання. Здоровий спосіб життя школяра. Валеологічні аспекти особистої гігієни школяра в період статевого дозрівання. Правила утримання свійських тварин і догляду за кімнатними рослинами.

5. Психовалеологічні аспекти корекційної та рекреаційної роботи

в школі

Інтенсифікація навчально-виховного процесу в умовах постійної зміни тенденцій у розвитку системи загальноосвітньої підготовки в школі викликає негативний вплив на здоров’я учнів. За період навчання в школі різко знижується рівень здоров’я учнів. Не викликає сумнівів, що однією з основних причин такого стану є відсутність у дітей і їхніх батьків систематичних знань про здоров’я, умінь і навичок його збереження і зміцнення в різних умовах життєдіяльності, тобто про здоровий спосіб життя (ЗСЖ).

Ось чому так гостро виникає необхідність пошуку практичних шляхів навчання дітей ЗСЖ, тобто формування в них культури здоров’я. У зв’язку з цим особливого значення набуває розробка валеологічно обгрунтованої системи шкільної освіти, в якій головна роль відводиться діяльності педагога-валеолога. Ця діяльність передбачає не лише трансляцію знань про здоров’я і ЗСЖ, виховання потреби в ньому, навчання здоров’ятворчості, але й реалізацію валеологічних принципів у навчально-виховному процесі школи за такими напрямами:

• валеологічна діагностика: оцінка резервних можливостей організму;
  
• валеологічна корекція - усунення зниження ёрезервів систем організму з використанням психовалеологічних методик;
  
• валеологічна педагогіка: знайомство і оволодіння сучасними педагогічними прийомами, технологіями і методами, які дозволяють створювати оптимальний режим засвоєння навчального матеріалу;
  
• валеологічне навчання: озброєння базовими знаннями, уміннями й навичками для ознайомлення з основними питаннями забезпечення здоров’я людини.
  

До сучасного вчителя-валеолога висуваються такі вимоги: необхідність глибокого засвоєння особливостей соціально-економічного і духовного розвитку країни, досягнень науково-технічного прогресу, педагогічної науки і шкільної практики; уміння інтегруватися з основними положеннями й досягненнями в галузі освіти, науки й виробництва, впровадження в навчальний процес у загальноосвітніх закладах нових педагогічних і спеціальних технологій; орієнтація на індивідуальність, на формування різнобічно розвинутої особистості учня.

6. Функції валеолога в школі

Викладач-валеолог повинен мати свій індивідуальний стиль діяльності (ІСД), тобто унікальну сукупність дій педагога, побудовану на максимально ефективному використанні його особистих і професіональних якостей, які забезпечують йому оптимальну продуктивність і досягнення необхідного результату в навчанні школярів.

Перше – це розвиток у нього творчого потенціалу-єдності фізичного, чуттєвого, інтелектуального і духовного.

Виходячи із розуміння ІСД викладача-валеолога, його особливостей, рис, основних характеристик в його структурі, можна виділити два головних блоки компонентів.

Перший блок містить у собі процесуально-діяльнісні характеристики і таких три компоненти:

1. Цільовий – характеризує вміння педагога-валеолога визначити мету, завдання навчально-виховної роботи.
   
2. Прогностично-проекційний – уміння передбачати особливості перебігу навчально-виховного процесу (НВП), проектувати його з урахуванням умов, що постійно змінюються.
   
3. Організаційний – уміння організувати й управляти НВП.
   

Другий блок індивідуального стилю діяльності педагога зорієнтований на індивідуально-особистісні особливості суб’єкта діяльності і також містить три компоненти:

1. Мотиваційний – наявність у педагога внутрішньої потреби у здоров’ї
   

творчій педагогічній діяльності;

2. Рефлексивний, конструктивний – уміння оцінити власну педагогічну діяльність і на основі цієї оцінки її коректувати;
   
3. Творчий (креативний) – наявність у педагога елементів творчої
   

діяльності.

Згідно з даною концепцією ІСД педагога, перший блок компонентів відповідає на запитання “Чого навчити студента?”, а другий – “Що розвивати в студента?”.

При підготовці спеціаліста-валеолога треба орієнтуватися на розв’язання

двох основних завдань:

• педагогічного, спрямованого на трансляцію знань про здоровий спосіб життя, виховання і створення стійкої мотивації на здоров’я, навчання здоров’ятворчості;
  

- методичного, пов’язаного із здійсненням допомоги конкретній особі або контингенту у збереженні й зміцненні здоров’я, у використанні можливостей організму для досягнення здоров'’, в розробці програми оздоровлення.


Розв’язання першого педагогічного завдання стосується усіх сторін роботи викладача, включаючи зокрема такі аспекти:

• володіння відповідними педагогічними технологіями, методами навчання і виховання;
  
• вміння проводити індивідуальну роботу з учнями, допомогати кожному із них в його проблемах віку, психології, здоров’я і т.ін., що вимагає хорошого знання психолого-педагогічних основ вікового розвитку, спілкування, психології груп і сім’ї тощо;
  
• вміння створювати колектив педагогів-однодумців, одним із основних завдань якого є виховання здорових учнів, вимагає від педагога-валеолога хорошого знання професійних питань психології груп, особливо у сфері міжособистісних стосунків;
  
• вміння створювати певне середовище, орієнтоване на формування в дитини ЗСЖ; особливої уваги заслуговує робота з батьками, оскільки більша частина інформації, звичок, традицій дитина набуває за стінами школи; звідси стає зрозумілим, наскільки важливо для валеолога мати знання з основ педагогіки сімейного виховання.
  

Лекція 33. Шляхи збереження й формування здоров’я учнів у навчально- виховному процесі

1. Вплив процесу навчальної діяльності на здоров’я учнів.
   
2. Характерні ознаки уроків здоров’я.
   
3. Методика пізнавального рухового навчання.
   
4. Біоритмологічна методика.
   
5. Методика «гімнастики мозку».
   
6. Методика сенсорно-координаторних тренажів за допомогою зорово-сигнальних сюжетів.
   

1. Вплив процесу навчальної діяльності на здоров’я учнів
   

На підставі теоретичного аналізу, педагогічних спостережень визначаються напрями педагогічної діяльності вчителів щодо усунення негативних впливів на стан здоров’я та самопочуття учнів шкільного віку в процесі навчальної діяльності.

Вчені визначили фактори шкільних стресів, в яких систематично перебувають діти в умовах навчально-виховного процесу:

- класична сигнальна лівопівкульна (вербальна) основа побудови процесу навчання;

- пригнічення почуттєво-інформаційних і нейромоторних ритмів в умовах систематичної нерухомості дітей;

- згасання здатностей координації довільних рухів у просторі, що збільшується з покоління в покоління;

- напруження, яке зумовлене порушеннями санітарно-гігієнічних умов;

- емоційно-духовна депресія, яка закладена в навчально-дисциплінарній моделі освіти;

- постійний вплив сенсорно збідненого навчального середовища, комплексу факторів закритих приміщень і обмеженого простору.

Практика свідчить: більшість учнів перебувають у стані хронічної втоми, що є головною причиною їх нервово-психічного виснаження; педагогічні помилки й малоефективні педагогічні технології негативно відбиваються на дитячій психіці у вигляді дидактогеній та невротичних порушень. Різними дослідженнями зафіксовано такі показники в розвитку учнів шкільного віку: низький рівень пізнавальної активності та мотивації навчальної діяльності; порушення емоційної сфери; високий рівень тривожності; несформованість навичок спілкування.

Статистичні дані доводять:

- учні шкільного віку 80-85% денного часу проводять у сидячому положенні, лише 12% учнів шкільного віку мають захоплення, які більш-менш пов'язані з руховою активністю;

- школярі засвоюють програмовий матеріал на 70%; 24% учнів шкільного віку відчувають труднощі у навчанні; пропуск занять учнями лише у початковій школі становить 50%;

- за час навчання в школі 70% функціональних розладів у фізичному стані переходять у стійку хронічну патологію; у 2 рази збільшується кількість нервово-психічних розладів; у 3-рази захворювань органів травлення; у 4-5 разів - захворювань органів зору.

Встановлено суперечності між:

• необхідністю збільшити обсяг знань і станом (кількістю та якістю) здоров'я учнів, їхніх батьків, вчителів;
  
• завданнями соціальної програми щодо освіти і біологічним розвитком учнів.
  

Вище зазначене актуалізує необхідність визначення шляхів подолання негативних факторів. Розв'язання суперечностей слід починати з провідної форми навчання учнів - урочної.

У даний час визначають школу сприяння здоров’ю як різновид соціальної інституції з проектування та реалізації різних форм активності, орієнтованих на формування здоров’я молодого покоління. Таке формулювання ґрунтується на тлумаченні опорних термінів:

- у словниках: «Школа – місце навчання; навчально-виховний заклад; система освіти; набутий досвід; напрям у науці, думці, побудований на основі принципів, поглядів, традицій»; «Сприяти – позитивно впливати на кількісні та якісні показники здоров’я суб'єктів освітнього середовища, створювати відповідні умови щодо формування і збереження здоров’я».

Дослідником В. Касаткіним здоров'я тлумачиться як «мета, засіб, індикатор правильності обраних шляхів; вагомий ресурс, який дозволяє вирішувати інші «життєві» проблеми».

Крім означених дефініцій, використовуємо також тлумачення навчальної моделі та технології навчання. За педагогічним словником:

- навчальна модель — навчальні посібники, які є умовним образом (зображення, схема, опис тощо) якогось об’єкта (або системи об’єктів), який зберігає зовнішню схожість і пропорції частини, при певній схематизації й умовності засобів зображення;

- технологія навчання – це системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання йзасвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.

Різні автори (Т. Глушанок, Л. Водкова, М. Корольчук, В. Оржеховська, Т. Овчиннікова та ін.) по-різному формулюють причини негативного стану здоров'я та самопочуття учнів шкільного віку:

- відсутність в освітньому просторі узгодженої системи технологій, які б сприяли формуванню здоров'язбережувальної компетентності особистості;

- фізична культура не завжди є основною потребою людини як шлях формування здоров'я. Це пов'язано з тим, що глобально зміщується акцент при її формуванні на рухові компоненти, нівелюючи інтелектуальний та соціально значущий.

Здоров’я – соціально значущий елемент, який найбільш гостро визначає специфіку сучасного стану суспільства. Більшість людей зазначають високу цінність здоров‘я, водночас вони не прагнуть бути здоровими й вести здоровий спосіб життя. Здоровому способу життя й психофізичному комфорту сприяють такі фактори, як: сонячна енергія, чисте повітря, чиста вода; дозоване утримання від надлишкового харчового енергопостачання, що допоможе досягти «зросто-вагової симетрії за умов розумної достатності» (В. Базарний); фізичні вправи та індивідуальна система рекреації; гармонія психофізичних якостей і домінанта силової витривалості.

Спираючись на висновки досліджень Н. Денисенко, Г. Зайцева, М. Лазарєва та ін., а також на результати аналізу матеріалів закладів освіти, які працюють за моделлю школи сприяння здоров’ю, класифікують педагогічні технології в контексті зазначеної проблеми на два класи, до змісту яких відносимо певні групи методик.

Здоров’язбережувальні педагогічні технології – це валеологічно обґрунтоване сполучення операцій, спрямованих на активізацію, гармонізацію резервних можливостей дитини, які забезпечують безпечний її розвиток, навчання, виховання. До класу здоров’язбережувальних педагогічних технологій належать методики, які спрямовані на:

- приведення стану оточуючого середовища у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог;

- сприяння збереженню правильної постави під час роботи (сидячи, стоячи, в русі);

- сприяння збереженню зору;

- активізація захисних сил організму;

- забезпечення оптимального рівня працездатності;

- задоволення природної потреби в їжі, русі, захищеності, спілкуванні, любові, пізнанні;

- сприяння відновленню (оновленню) функцій, сил, енергії, стану, почуттів.

Здоров’яформувальні педагогічні технології – це дводомінантна взаємодія в системі «учень – учитель», сполучення складових якої забезпечує «валеологічний супровід індивідуального освітнього маршруту». До цього класу педагогічних технологій належать:

- гуманістично-особистісна технологію, яка має психотерапевтичну спрямованість на підтримку особистості, допомогу їй. У неї закладено ідеї поваги та любові до учнів, оптимістичної віри в їх творчі сили. Ця технологія цілком відкидає примус;

- технологія співдружності реалізує демократизм, рівність, партнерство в суб’єкт-суб’єктних відносинах учителя й учнів. Педагоги й учні разом визначають цілі, зміст, дають оцінку, перебувають у стані співдружності, співтворчості;

- технологія вільного виховання робить акцент на наданні школяру свободи вибору й самостійності в різних сферах його життєдіяльності. Роблячи вибір, дитина у найкращий спосіб реалізує позицію суб’єкта, йде до результату від внутрішнього потягу, а не від зовнішнього впливу;

- використання інтерактивних методів і методик навчання, виховання;

- проведення уроків-модулів; відпрацювання гнучкого модульного навчального процесу; модифікація окремих складових модулів і наскрізних тем;

- розширення освітнього простору без збільшення часу на реалізацію програм; впровадження у пізнавальний процес елементів і методик психотерапевтичних практик; створення валеологічно-кумулятивного ефекту від процесу пізнання в умовах певного навчально-виховного процесу.

Ідеальний прикінцевий результат впровадження здоров’язбережувальних і здоров’яформувальних педагогічних технологій - це сформовані в учнів стійкі переконання щодо необхідності свідомого ставлення до особистого здоров'я та його збереження. Ставлення тлумачимо як активну спрямованість учня на своє здоров’я, що базується на визначенні його високої об’єктивної значущості в суспільстві та суб’єктивного особистісного значення. Виховати в учнів ціннісне ставлення до особистого здоров’я неможливо, не сформувавши їх компетентність у субсферах «Я-фізичне», «Я-духовне». Це пояснюється тим, що категорія здоров’я має складну структуру, до якої входять фізичний, психічний, духовний та соціальний складники.

Якщо в учня сформоване свідоме ставлення до особистого здоров’я, то він усвідомлює: «Я – фізично здоровий», «Я – психічно здоровий», «Я – духовно здоровий», «Я – соціально здоровий».

Формування свідомого ставлення до здоров’я відбувається в три етапи:

1. Виховання в учнів ставлення до здоров’я як до цінності.

2. Формування в учнів: уявлення про себе як про здорову людину; хвилювання про можливість втрати здоров’я (тривога); здатності використовувати в поведінці всю інформацію, яка забезпечує збереження, зміцнення, відновлення здоров’я.

3. Збагачення учнів певними знаннями, формування навичок ЗСЖ і звичок до поведінки, яка творить, будує здоров’я.

Ставлення до здоров’я – один із елементів самозбережувальної поведінки – система індивідуальних, вибіркових зв’язків особистості з різними явищами навколишноьої дійсності, які сприяють чи погрожують здоров’ю людини, певна оцінка індивідуумом свого фізичного та психічного стану.

Даний процес містить три компоненти:

- когнітивний – знання учня про своє здоров’я, розуміння ролі здоров’я в життєдіяльності, знання про основні фактори, які негативно (руйнівний) та позитивно (зміцнювальний та формувальний) вплив на здоров’я людини;

- емоційний – відображає переживання та почуття дитини, які пов’язані із станом її здоров’я;

- мотиваційно-поведінковий – визначає місце здоров’я в індивідуальній ієрархії цінностей дитини, особливостей мотивації в галузі здорового способу життя, характеризує особливості поведінки у зазначеному контексті.

Вищенаведена класифікація педагогічних технологій щодо збереження та формування здоров’я виокремлює два напрями педагогічної діяльності, зокрема в урочній формі навчально-виховної роботи:

- зміна освітнього простору учнів на рівнях технологій, змісту, структури уроку та освітнього процесу загалом («Не цінність знань, вмінь та навичок, а цінність здоров’я»);

- розвиток нової свідомості особистості, яка пов’язана із збереженням та формуванням здоров’я учня тй вчителя («Зрозуміти проблеми внутрішнього світу особистості та побачити шляхи їх розв’язання»).

Відповідно до першого напряму педагогам необхідно розробляти й впроваджувати систему уроків здоров’я, серед яких галузь «Фізична культура і здоров’я» має посісти пріоритетне місце.

2. Характерні ознаки уроків здоров’я

Це урок творіння, будування здоров’я (власного, соціального- суб’єктів та об’єктів, які оточують особистість). Такі уроки проводяться в незвичних та незвичайних місцях. На уроки запрошуються батьки, медичні працівники, посадові особи, відомі діячі. До змісту уроку обов’язково включаються елементи психотерапевтичних методик. Такі види діяльності створюють духовну рівновагу та психічну гармонію. Усі завдання повинні мати яскраво виражений емоційний ефект і інтелектуальне навантаження в інтерактивній формі. За таких умов освітній процес набуває творчого характеру. Залучення дитини до творчого процесу, пошук рішень сприяє її розвитку, знижуючи при цьому стомлення. Це досягається використанням на уроках здоров’я певних видів діяльності учнів, різних завдань. Наприклад:

- розв’язання проблемних ситуацій;

- проведення нетрадиційних форм уроків – КВК, вікторини, турніри, ділові та сюжетні ігри, уроки — лабораторні роботи;

- використання яскравої наочності, роздаткового матеріалу, ІКТ;

- впровадження цікавих завдань, домашніх завдань творчого змісту (скласти задачу, тренування, тест, придумати загадку, гру, кросворд, лото тощо); фантазування;

- використання різних методів, які підвищують активність і творче самовираження учнів, є також однією з яскравих ознак уроків, зокрема:

- метод вільного вибору (свобода творчості, вибір дії, способу діяльності тощо);

- активні методи через вправляння (навчання дією, обговорення в групі, певні методи дослідження);

- методи, які спрямовані на самопізнання, саморозвиток здібностей, станів тощо.

Важливого значення набуває емоційно-психологічний мікроклімат на уроці. Факторами цього є: мажорність усього уроку; емоційна мотивація на початку уроку; створення ситуацій успіху в процесі виконання різних завдань; цінування особистості, зрощування унікальності кожного учня.

Обов’язкова зміна різних видів навчальної діяльності учнів є характерною ознакою уроку здоров’я: опитування; письмо; читання; слухання; розповідь; робота з наочними посібниками; відповіді на запитання; розв’язання задач. Нормою цього є зміна 4-7 видів навчальної діяльності протягом урок.

Для уроків здоров'я важливим є стан екологічного простору. Цьому слугують:

- провітрювання, вологе прибирання, освітлення приміщення;

- іонізація, ароматизація повітря, УФО;

- терапія музикою, звуками, кольором.

Усі уроки здоров’я – це розширений варіант валеологічного компоненту, який у тому чи іншому аспекті напрацьовується кожним педагогом. У свою чергу, комплекс уроків здоров’я, на засадах інтеграції, стає базовим матеріалом для розбудови уроків-модулів, елективних і спеціальних курсів тощо.

Зазначимо, що елективний курс – новий елемент навчального плану, який доповнює зміст освіти, що дозволяє задовольнити різноспрямовані пізнавальні інтереси школярів. Він може стосуватись будь-якої тематики, яка знаходиться в межах навчальної програми чи за її межами. Це новітній механізм актуалізації та індивідуалізації процесу навчання учнів.

Другий напрям педагогічної діяльності спрямований на створення умов для задоволення біологічної потреби учнів у руховій активності. Пріоритетними формами мають бути:

- ранкова гімнастика до початку уроків, рухлива та спортивна гра (стимулюють внутрішні сили організму учнів на навчальне навантаження);

- вступна гімнастика на початку уроків прискорює входження дитини в контекст тематики уроку;

- фізкультхвилинки та паузи, динамічні перерви сприяють активізації захисних сил учнів і профілактиці певних захворювань, які пов’язані з навчальною втомою. Визначаємо три принципи під час складання комплексів вправ для використання на зазначених формах рухової активності впродовж навчального дня:

- склад вправ має залежати від особливостей уроку, видів діяльності до цього, стану самопочуття учнів;

- обов’язкова складова –- позитивна емоційність вправ (амплітуда стимулювальних емоцій від експресії до релаксації);

- відпрацювання та використання 2-3 умовних вербально-поведінкових знаків, які дозволять швидко переключати учнів в інший режим роботи.

Аналіз перспективного педагогічного досвіду доводить, що найбільш рентабельними в межах урочної форми роботи з учнями шкільного віку є наступні методики.

3. Методика пізнавального рухового навчання
   

Ця методика має три етапи:

Перший етап – формування в учнів вмінь і навичок рухового відображення математичного і язикового матеріалу:

- «Пантоміма»: зобразити вивчену букву, цифру, слово, фразу, героя сюжетів; гра «Так. Ні. Ай-ай-ай»; гра «Узнавайки».

Другий етап – формування вмінь і навичок координованої вимови й рухів:

- комплекс ритмічних вправ з одночасною відповіддю на запитання вчителя (таблиця множення, алфавіт, вірш, правило тощо): 1- й цикл вправ – вихідне положення (в.п.) – ноги нарізно, руки вниз; 1 – руки на пояс, 2 – руки до плечей, 3 – руки нагору, 4 – в.п., 5 – нахил вправо, ліва рука - нагору, 6 – в.п., 7 –- нахил вліво, права рука нагору. 8 – в.п., 9 – мах правою ногою вперед, напівприсід на лівій, нахил голови праворуч, 10 – в.п., 11 – мах лівою ногою вперед, напівприсід на правій, нахил голови ліворуч, 12 – в.п., 13 – напівприсід на лівій нозі, нахил голови до лівого плеча, 14 – в.п., і 5 – напівприсід на правій нозі, нахил голови до правого плеча, 16 – в.п., 17 – ліву руку вбік, поворот голови за рукою, 18 – праву руку вбік, поворот голови за рукою. 19 – ліву руку вгору, погляд за рукою, 20 – праву руку вгору, плеск у долоні, 21 – ліву руку до стегна, плеск долонею по стегну, 22 – праву руку до стегна, плеск долонею по стегну, 23 – 25 – три кроки на місці, 26 – в.п. Виконувати від 3 до 7 циклів;

- фонетична ритміка – проговорювати вірш, одночасно намагаючись кожне слово відобразити пантомімою.

Третій етап – формування вмінь використання засвоєного матеріалу в усній формі під час певної рухової діяльності:

- гра «Чарівна крапка». На дошці – плакат із намальованою таблицею (4x4 клітинки). В одній із клітинок - намальоване коло («крапка»). Об’єкти на плакаті – кольорові. Наприклад: фон таблиці – зелений, коло – біле або помаранчеве. Учитель: «Поворушіть ногами, руками, вухами, носом, очима. Тепер у вас немає частин тіла, які не хотіти б рухатися? Тому сидимо, дивимося й слухаємо. Наше чарівне коло може виконувати команди. Поглядом пересуваємо точку відповідно до команд (учитель називає напрямки, куди слід подумки пересувати точку). Де виявилася точка у вашому сприйнятті?» Те ж саме учні виконують із закритими очами;

- вправа «Моргання». Учитель: «Наше правило для успішного читання – моргати на кожній комі й крапці; закривати очі наприкінці кожного абзацу (на 5-7 секунд). Спочатку – швидко стискаємо й розтискаємо повіки (15-20 сек.). А тепер починаємо читати текст за нашими правилами»;

- рухливі дидактичні ігри «Словниковий струмочок»; «Математичний струмочок».

4 . Біоритмологічна методика

Цільове спрямування:

- створення умов для профілактики захворювань, пов’язаних із різними відділами хребетного стовпа;

- виявлення й використання максимальної кількості резервних можливостей організму з метою підтримки біоритмологічного балансу;

- активізація захисних сил організму.

Вправи підбираються залежно від фаз місяця:

- перша фаза місяця – офтальмотренаж (гімнастика для очей); гімнастика для шиї, горла, плечових суглобів; звукова гімнастика; вправи з дихальної гімнастики (нахили голови, повороти голови, «вушка»);

- друга фаза місяця – вправи для м’язів грудного відділу хребетного стовпа; вправи з дихальної гімнастики («обійми плечі», «кішка»);

- повна – пальчикова гімнастика; дихальна гімнастика (акцент на подовжений видих), вправи на рівновагу; вправи на чергування напруги й розслаблення;

- третя фаза місяця – вправи складної координації в положенні сидячи й стоячи; вправи з дихальної гімнастики («великий маятник»); вправи із суглобної гімнастики М. Амосова;

- четверта фаза місяця – вправи для м’язів, суглобів і зв’язок пояса нижніх кінцівок у положенні сидячи (лежачи); вправи з дихальної гімнастики («насос»).

5. Методика «гімнастики мозку»

Містить три групи вправ певного спрямування:

- гармонізація функцій півкуль головного мозку (ліва півкуля – абстрактне й логічне мислення; права півкуля – просторове й образне мислення, творчі процеси);

- утримання вертикального положення, зняття м’язової напруги тулуба;

- підвищення енергії тіла, поліпшення емоційного стану.

Методика «кнопки мозку»

Підбираються вправи, що спричиняють енергію організму на використання потенціалу мозку без напруги. Наприклад:

- стиснути долоні перед грудьми пальцями нагору; затримка подиху – втягніть живіт і потягніться вгору, начебто, спираючись на руки, виглядаєте з вікна – 10-15 секунд, повторити 3 рази;

- скласти руки в замок, обхопити ними потилицю, направити лікті вперед, потягнути голову до ліктів – 10-15 секунд, повторити 3-5 разів;

- масаж вушних раковин – обережно загортати вуха три рази знизу нагору; розтирати вуха – спочатку тільки мочки, а потім усе вухо цілком долонями нагору – униз, уперед – назад, при цьому цокати, мов конячка, 15-20 разів, повторити 3 рази:

- із силою розтирати долоні, щоб у подушечках пальців з’явилося відчуття тепла; кінчиками пальців невеликими круговими рухами масажувати скроні в краю очниць; прикриті повіки повинні залишатися розслабленими - до 20-30 секунд;

- великими пальцями намацати точки навколо очей (зверху, знизу, ліворуч і праворуч) і масажувати їх протягом 8 вдихів - видихів; при видиху натискати, при вдиху – відпускати тиск; кінчики вільних пальців повинні легко торкатися чола; у такий же спосіб масажувати наступні пари точок; потім великими пальцями захопити передню частину скроні, кісточками зігнутих вказівних пальців виконувати кругові рухи навколо очей - до 3-5 обертів;

- вправа «Ледача вісімка» - витягнути вперед руку, стислу в кулаку і з піднятим нагору великим пальцем; почати повільно описувати в повітрі великий знак нескінченності (у вигляді лежачої вісімки, це варто повторити по 4 рази кожною рукою, потім – зчепивши обидві руки; на останньому етапі необхідно включити до руху все тіло, описуючи цю вісімку вже всім корпусом;

- вправа «Стіна» – поклавши одну долоню на чоло, нахиляти голову вперед, одночасно натискати долонею на чоло, протидіючи руху голови – до 10 секунд; потім відпочивати стільки ж часу; повторити вправу за напрямками - праворуч, долоня правої руки на правій скроні, ліворуч – долоня лівої руки на лівій скроні, назад – обидві долоні – на потилиці;

- вправа «Пальцеві повороти» – вказівний палець будь-якої руки – перед своїм носом; повертати свою голову зі сторони убік, дивлячись при цьому повз палець, а не на нього – до 6-9 разів; тепер закрити очі й виконувати повороти так, щоб кінчик носа щораз торкався пальця під час проходження повз нього – до 6-9 разів;

- вправа «Частокіл» – піднести долоні перед обличчям, широко розчепіривши пальці; виконувати повороти головою, уявляючи, що пальці – це начебто частокіл, і дивитися крізь них удалину; чергувати 3 повороти з закритими очима з 3 поворотами з відкритими очима, бачачи пальці, що минають повз; не забувати про дихання; ця вправа усуває головний біль і вважається найціннішою, оскільки через симпатичну нервову систему знімає напругу буквально з кожної частини тіла людини.

6. Методика сенсорно-координаторних тренажів за допомогою

зорово-сигнальних сюжетів

Всі вправи базуються на зорово-пошукових стимулах. Під час тренажу діти виконують рухи очима, головою, тулубом. Загальна тривалість одного тренажу – до 1,5 хвилини. Кількість тренажів залежить від характеру уроку, стану працездатності дітей.

Релаксаційна методика

Вправа «Пальминг»:

- учитель: «Закрийте очі, прикрийте їх долонями обох рук, пальці при цьому схрещені на чолі. Не натискайте на очне яблуко. Усуньте напругу в пальцях, розслабте зап’ястя, лікті й згадаєте щось приємне». Починає лунати медитативна музика – до 1-2 хвилин. Потім учні приймають звичне положення, а вчитель запитує, що бачили учні. Якщо комусь вдалося побачити поле зору таким чорним, що найчорніше неможливо уявити, то вправу виконано правильно, ідеальний пальминг.

Отже, школа сприяння здоров’ю – соціальна інституція з проектування та реалізації різних форм активності, орієнтованих на здоров’я суб’єктів освітнього процесу. Пропонується класифікувати педагогічні технології в моделі школи сприяння здоров’ю на два класи – здоров’язбережувальні та здоров’яформувальні. Саме така класифікація дозволить вчителеві оптимально функціонувати за двома напрямами щодо попередження порушень здоров’я учнів в умовах навчально-виховного процесу:

- модернізація освітнього процесу на рівнях технологій, змісту, структури уроку та навчально-виховного процесу загалом;

- розвиток нової свідомості особистості, яка пов’язана із збереженням і формуванням здоров’я кожного учня та вчителя (свідоме ставлення до особистого здоров’я).

Відповідно до першого напряму педагогам необхідно розробляти і впроваджувати систему уроків здоров’я, серед яких галузь «Фізична культура і здоров’я» має посісти пріоритетне місце. Другий напрям спрямований на створення умов для задоволення біологічної потреби учнів у руховій активності під час різних уроків.

Запропоновані шляхи оздоровчої діяльності педагогів щодо усунення негативних впливів на стан здоров’я та самопочуття учнів шкільного віку в процесі урочної діяльності сприятимуть підвищенню рівня пізнавальної активності учнів, їхньої мотивації на навчальну діяльність; усувають розбалансування емоційної сфери; оптимізують процес формування навичок активного і здорового способу життя (за умови комплексного впливу інших факторів щодо збереження та формування здоровя особистості). У зв'язку з останнім визначається напрям подальших досліджень за проблемою «Теорія та практика формування фізичного самовдосконалення учнів різного віку в умовах навчально-виховного процесу».