Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор

Вид материала

Конспект

Содержание 1. Сенс, цінність життя і здоров’я 2. Спокуса: паління й здоров'я 3. Спокуса: алкоголь та інші токсиканти 4. Здорові потреби й потреба у здоров’ї Влада та її розподіл Комунікації (взаємозв'язки) 2. Стилі виховання Педагогіка авторитарна Педагогіка гуманістична 3. Найскладніший період розвитку дитини 4. Соціальна ситуація у созалежній сім’ї 1. Гігієнічна культура, особиста гігієна

Подобный материал:

• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 1181.15kb.
• Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 635.24kb.
• М. Л. Мухортов конспект лекцій, 1105.23kb.
• Н. П. Супрунець Редактор: О. В. Рязанцева Відповідальний Л. О. Новакова, за випуск:, 229.2kb.

Тема 29. Сенс життя людини

1. Сенс, цінність життя і здоров’я.

2. Спокуси: паління і здоров’я.

3. Спокуса: алкоголь та інші токсиканти.

4. Здорові потреби і потреби у здоров’ї.

1. Сенс, цінність життя і здоров’я

Д. С. Ліхачов на це запитання відповів так: «Я думаю, для збільшення добра у світі. А добро – це щастя всіх людей, це вміння бачити й відчувати прекрасне. А для сприйняття красоти й добра сама людина повинна бути красивою, щедрою глибокою».

Чим частіше людина ставить питання про сенс життя, тим вона добріша, розумніша. Людина повинна вміти піднятися над собою, жити не лише для себе, але й для інших, бути корисною й потрібною. Удосконалюючись, людина розуміє й поважає себе та інших.

Л. Толстой у своєму щоденнику писав: «Усі сили повинні бути спрямовані на те, щоб з кожною годиною ставати кращими, ніж ми є. І хоч це дуже важко, але людина повинна перемагати себе». Для себе він написав такі правила:

1. Що заплановано, обов'язково зробити.
   
2. Що робиш, роби все дуже добре.
   
3. Змушуй свій розум постійно діяти з усією йому можливою силою.
   
4. Читай і думай.
   

Звичайно, це дуже важкі правила. Потрібна воля і сильний характер. Використовуйте усі випадки, щоб виховувати волю і характер. І кожне діло вважайте важливим, ставтеся до нього з усією серйозністю. Існує тісний зв'язок між моральним удосконаленням і щастям, з одного боку, та моральним удосконаленням і нещастям - з іншого.

Цінність людського життя є абсолютною цінністю, оскільки життя - це єдина умова і критерій для здійснення будь-якої іншої цінності.

Історично склалося два розуміння цінності життя:

1. Життя цінне як суспільна одиниця, бо робить певний внесок у загальні блага;

2. Цінність життя беззаперечна, незалежна ні від чого й ні від кого.

Але цінність життя визначається сенсом життя. Якщо його немає – немає й чого жити. Людина, людство і його життя є вищими цінностями, оскільки вони являють собою вершину еволюції. Цінність життя виявляє себе через смерть, усвідомлення якої змушує людину цінити життя й знаходити в ній сенс.

2. Спокуса: паління й здоров'я

Про шкоду паління сказано багато, але проблема профілактики паління залишається актуальною. Справа в тому, що причиною виникнення багатьох хронічних інфекційних захворювань є паління. Наприклад, поява в населення злоякісних новоутворень у 30 % випадків зумовлена палінням. На думку лікарів, тільки шляхом викорінювання паління можна запобігти 15-20 % всіх смертей від злоякісних пухлин у світі.

Негативні впливи паління на організм людини пов'язані з тим, що в тютюновому димі втримується більше п'ятдесяти хімічних речовин, небезпечних для здоров'я й життя людини. Найшкідливішими для організму людини вважаються: бензопирен, нікотин, окисид вуглецю, радіоактивний полоній-210, а також висока температура тютюнового диму.

Хоча дим від однієї сигарети містить ці речовини в невеликій концентрації, варто пам’ятати, що за добу той, хто палить, вживає від 10 до 40 сигарет, а на рік це становить від 3500 до 14500 штук!

Крім того, у цих людей різко підвищується частота захворювань дихальних шляхів – кількість випадків смерті від цих хвороб серед тих, хто палить, у 5 разів більша, ніж серед тих, хто не палить.

Установлено, що сам курящий поглинає 25% шкідливих речовин, що містяться в цигарці, 5% залищається в недопалку, 20% згоряє, а 50% потрапляє в повітря.

Малі діти найчутливіші до тютюнового диму. Вони погано сплять, стають капризними, втрачають апетит. Оксид вуглицю з’єднується з гемоглобіном – виникає гіпоксія. Тому ці діти хворіють на застудні хвороби. Якщо мати палить, то діти народжуються з малою масою тіла й часто вмирають. У таких матерів мало молока, тому діти відстають у фізичному й розумовому розвитку. Ті, хто палить, хворіють раком легень, інфарктом міокарда. У даний час палять приблизно 50% хлопців і 35% дівчат.

Треба постійно розповідати дітям про шкідливість паління, оргнізовувати їхній вільний час.

3. Спокуса: алкоголь та інші токсиканти

Алкоголь загальнотоксичний, у першу чергу діє на молоді клітини, на статеві клітини. Тому в алкоголіків можуть народжуватися діти з нервово-психічними хворобами, з каліцтвами, з епілепсією, вони часто хворіють інфекційними хворобами.

Смертність в алкоголіків у 3-4 рази вища, тривалість життя різко скорочується.

Наркоманія й токсикоманія, як і алкоголізм, відрізняються трьома основними ознаками: психічною і фізичною залежністю від наркотичних і токсичних речовин, а також звиканням до них. Це добровільне безумство.

Для гострої інтоксикації опієм характерні: вузькі зіниці, блідість і сухість шкірних покривів, зниження артеріального тиску, зменшення серцевого ритму, підвищення сухожильних рефлексів, пригнічення дихання, закрепи. Настрій благодушний, прискорена мова, критика стосовно своєї поведінки й висказувань знижена.

Після вживанння конопель виникають розлади свідомості й поведінки (безупинний сміх, балакучість). При хронічному вживанні коноплі посилюється апатія, відхід від дійсності, бідність суджень, падіння ініціативи.

Дуже сильно реагує на токсичні речовини серцево-судинна система. Порушується ритм і частота серцевих скорочень. У цих умовах не може бути правильного формування як м'язового, так і нервового апарату серця, а це може хворобливо відгукнутися у майбутньому.

Іншою мішенню токсичних речовин в організмі підлітка є печінка. Відомо, що в ній відбувається знешкодження шкідливих речовин, що надійшли в організм, що приводить до руйнування клітин печінки. Дія отруйних речовин на печінку в підлітковому періоді ще більш руйнівна, тому що цей орган перебуває в стадії формування. Токсичне враження клітин печінки приводить також до порушення білкового й вуглеводного обміну, утворення вітамінів і ферментів.

Варто особливо підкреслити, що найбільші патологічні відхилення під дією токсичних речовин відбуваються в центральній нервовій системі підлітка. Така прицільна їхня вибірковість пов'язана з тим, що в нервових клітинах утримуються у великій кількості жирові утворення, так звані ліпіди, які легко руйнуються (розтоплюються) під дією бензину, ацетону та інших токсичних речовин.

Надходження отруйних речовин у ті або інші органи й тканини людини тим більше, чим розвинутіша їхня кровоносна мережа. Кровопостачання головного мозку в 16 разів краще, ніж кровопостачання кінцівок. От чому найбільша концентрація отруйних речовин, що надійшли до організму, накопичується в центральній нервовій системі.

Підраховано, що в результаті важкого алкогольного сп’яніння гине близько 20 тисяч нервових клітин. Так само згубно на центральну нервову систему діють токсичні речовини, у тому числі препарати побутової хімії.

Як відомо, для поліпшення якості бензину в нього додають тетраетилсвинець. Такий бензин називається етиловим і є надзвичайно сильною отрутою. Попадання в організм підлітка цього бензину небезпечне й тим, що тетраетилсвинець має виражену кумулятивну дію, тобто здатний накопичуватися й довго затримуватися в організмі.

Гостре отруєння етиловим бензином характеризується виникненням і бурхливим зростанням зорових, слухових і нюхових галюцинацій. У сильно збудженому стані іноді виникає розлад свідомості. Буває безладне скорочення м'язів усього тіла, рясний піт. Іноді потерпілий буйствує, нерідко вдається до самогубства.

Особливо чутливі до етилового бензину діти, підлітки, юнаки. Ознаки гострого отруєння в них більш виражені, перебіг хвилеподібний: періоди збудження, судорожні прояви часто змінюються млявістю й апатією.

Зупинимося ще на одній речовині – бензолі. Він використовується в народному господарстві, застосовується винятково як розчинник лаків, фарб, мастил та клею. У високих концентраціях може викликати втрату свідомості і смерть, у малих – сонливість, слабкість, тошноту, запаморочення, нудоту, блювоту, головні болі, іноді навіть втрату свідомості. Спостерігаються також судороги, кров’яний тиск знижується. Після важких отруєнь, якщо це не привело до смерті, буває тривалий розлад здоров'я. При багаторазовому використанні бензину, етилового бензину, бензолу наступає хронічне отруєння. У важких випадках за загальним нездужанням нерідко майже раптово розвиваються стійкі кровотечі зі слизової оболонки рота, ясен і носа. У подібних випадках у багатьох хворих результат буває смертельним, його причинами є вторинні інфекції: запалення окістя й кісткового мозку, некроз щелепи, важкі виразкові запалення ясен, загальний сепсис.

Надзвичайно сильними отрутами для людського організму є фосфорорганічні з'єднання, які широко використовуються у сільському господарстві й побуті як хімічні засоби боротьби зі шкідниками рослин, а також для боротьби з мухами, комарами, паразитами домашніх тварин і птахів.

При отруєнні фосфорорганічними токсичними препаратами спочатку відзначається занепокоєння, нудота, слюновиділення, блювота, біль у животі порушення зору. Потім розвиваються головний біль, безсоння, сонливість, сплутаність свідомості, порушення ходи, тремтіння рук, голови й інших частин тіла, дезорієнтація в просторі, судороги, набряк легень. Смерть наступає від паралічу подиху.

Треба особливо зазначити, що в осіб, що вживають токсичні речовини, врешті-решт наступає деградація особистоті, психічне й фізичне виснаження.

4. Здорові потреби й потреба у здоров’ї

У сьогоднішнім суспільстві можна нарахувати велику кількість хвороб, зумовлених невідповідністю реально існуючих потреб особистості її антропогенним потребам. Під антропогенними потребами розуміються потреби, що виникають із людської природи, сутності людини як біосоціального феномена. До антропогенних потреб не можуть бути віднесені потреби в тютюні, алкоголі, наркотиках. Суперечності між потребами, висунутими людиною в процесі життя, і тим, що йому необхідно й досить для життя й розвитку, найчастіше приводять до таких хвороб, як інфаркт, інсульт, гіпертензія, рак, хвороби легенів, СНІД та інші, які, за даними ВООЗ, є причиною 70-80 % випадків смерті в розвинених країнах. На відміну від інфекційних захворювань, де вірус, бактерія або паразит передають лише одне захворювання, одна "'екзальтована" потреба веде до небезпечних наслідків для здоров'я в цілому.

Основною антропогенною потребою є потреба в житті. Підкреслюючи значення даної потреби для людини і його благополуччя, Л. Фейєрбах писав: "Як би не була злополучна й нещасна жива істота, поки вона ще живе й жити хоче, вона ще не остаточно, не радикально нещасна, ...навіть каліка вважає себе щасливою й вважає з повним правом, тому що, незважаючи на перенесені втрати, він усе ще радіє життю...». Тільки там і тільки те, що є межею життя, тільки там і тільки те є також і межею прагнення до щастя".

У системі потреб людини можна виділити три основні групи антропогенних потреб:

• життєві (потреби "існування");
  
• емоційні (потреби "задоволення");
  
• раціональні (потреби "удосконалення").
  

Метою задоволення життєвих потреб є виробництво й підтримка самого життя людини. Вони становлять перший щабель людського біосоціогенезу — "від небуття до буття". Над підсистемою життєвих у "піраміді потреб" розташовується група емоційних потреб, які у своїй реалізації приємні людському існуванню й утворюють наступний щабель піраміди — "від буття до задоволення". Раціональні потреби, що перебувають у вершині піраміди, є показником істинно людського у людині й утворюють ступінь — "від задоволення до досконалості".

Життєві потреби являють собою особливий стан організму людини, зумовлений порушенням внутрішньої метаболічної рівноваги гомеостазу при зміні констант внутрішнього середовища, а також порушенням біологічної урівноваженості із зовнішнім світом, відновлювання процесів людської життєдіяльності.

На соціальному рівні вони проявляються як потреби в житлі, одязі, родині. Сюди ж належать екологічні й санітарно-гігієнічні потреби. В ієрархії потреб група життєвих потреб є більшою порівняно з іншими групами. У людини, якій не вистачає їжі, світла, тепла, почуття голоду та інші відповідні почуття домінують над іншими потребами, відсуваючи їх на задній план. Зрушення констант веде до зниження концентрації життєво важливих речовин в організмі (глюкози, солей, статевих гормонів) і суб'єктивно відчувається організмом як відсутність якоїсь складової організму, на яку спрямовується пошук. У цьому пошуку житєва потреба буде впливати на інтелект, пам'ять, сприйняття, звички, які, в остаточному підсумку, будуть перетворені в знаряддя для задоволення даної потреби. Багато інших антропогенних потреб будуть відкинуті людиною як зовсім марні й несуттєві. І так буде тривати доти, доки не буде задоволена вітальна потреба. Звичайно, таке положення буде справедливим лише в умовах екстремальної фізіологічної депривації.

Якщо розглядати лише одну вітальну потребу в їжі, можна виявити чимало зв'язків задоволення даної потреби зі здоров’ям людини. Порушення в задоволенні антропогенної потреби в їжі може стати причиною інфаркту, інсульту, гіпертензії, а також рака стравоходу, шлунка й молочної залози. Неможливість задовольнити потребу може бути пов'язана як із самою людиною — суб'єктом потреби — так і з об'єктом потреби — предметом або речовиною, на які спрямований пошук людини, що задовольняє свою потребу. При цьому важливо не тільки підібрати відповідний об'єкт, але й урахувати його стан, доступність, корисність, тобто наступні компоненти: матеріально-об'єктний, енергетичний, середовищний і інформаційний. Неможливість задовольнити вітально-речовинну потребу у вітамінах А і С, що знаходяться в овочах і фруктах, сприяє розвитку хронічних хвороб легень і хронічного бронхіту. При відсутності в об'єктах харчової потреби в кальції, особливо в раціоні дівчаток-підлітків і жінок у постклімактеричному періоді, виникає небезпека захворювання остеопорозом, що характеризується крихкістю кісток.

Візьмемо іншу найважливішу вітальну потребу — потребу людини в активності. Неможливість задовольнити потребу організму у фізичній активності, малорухомий спосіб життя й праці може вести до серцево-судинних захворювань, діабету, остеопорозу. Рак товстої кишки і молочної залози у жінок зустрічається рідше, якщо вони фізично активні порівняно з тими, в яких знижена ця активність.

Захворювання остеопорозом рідко зустрічається в людей, що постійно займаються фізичними вправами, тому що останні сприяють поліпшенню здоров'я.

Ведучи мову про антропогенні потреби, ми залишаємо за рамками проблеми, які випробовують і задовольняють щодня мільйони громадян, але які не є антропогенними, а суперечать людській природі, наносять людині шкоду. Тільки від паління у світі щорічно вмирає від 2,5 до 3 млн. людей або 1 людина кожні 10 секунд.

Серцево-судинні захворювання щорічно заберають до 12 млн. життів у світі, і їхніми жертвами, як свідчить практика, найчастіше стають люди у працездатному віці. ВООЗ вважає, що оптимізація потреб і приведення у відповідність із людською природою дозволить скоротити смертність від цих хвороб удвічі. У США витрати на лікування серцево-судинних захворювань ще в 1988 році становили 88 млн. доларів. Наша держава й сьогодні не в змозі дати медицині такі кошти.

Емоційні потреби являють собою певний стан психіки, викликаний незадоволеним почуттєвим відношенням до передметів і явищ навколишнього світу. У реальному житті емоції є біологічно доцільними для існування людини з погляду пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища. Основу емоційних потреб становлять емоційні стани людини, що проявляються як переживання й почуття.

Вивчення психогенних неврозів і їхніх конфліктів дозволяють зробити висновок, що здоров'я істотно зумовлене системою потреб людини. До кінця зрозуміти проблему здоров'я людини, ігноруючи зв'язок його з потребами, неможливо. Тому що поки людина жива, вона є носієм потреб.

Емоційні потреби зв'язують потреби вітальні, тобто фізіологічні зміни внутрішніх органів, включаючи зміни хімічного складу крові, частоту подиху й пульсу, тонус артерій і артеріального тиску, діяльність потових залоз, травного апарату (це не набір розрізнених ознак, а пов’язані між собою реакції організму), і діяльність, виражену в певних поведінкових реакціях.

Раціональні потреби контролюються й зберігаються зусиллям волі. Вони спрямовуються на досягнення свідомо визначеної (або людиною, або суспільством) мети. До раціональних потреб можна віднести трудові, естетичні, пізнавальні, інтелектуальні, правові, організаційно-управлінські потреби, потреби в самовдосконаленні, самоактуалізації та ін.

На перший погляд, дана група потреб істотно не впливає на здоров'я людини. Але це лише перша й поверхнева оцінка. Можна навести безліч прикладів, коли зміцнення здоров'я стає вольовою потребою людини. Це й щоденні ранкові фізичні заняття, і загартовування, і різні дієти.

Потреба людини в здоров'ї на раціональному рівні проявляється й через таку характеристику, як самооцінка здоров'я. На важливість цього фактора вказували

Е. Палмор і С. Лукарт. Палмор вивчав протягом 25 років зміни потреб людей із віком, дійшов висновку, що суб'єктивне поняття про здоров'я відіграє в довголітті більшу роль, ніж об'єктивні показники.

Самооцінка людей про своє здоров'я, часом, важливіше за саме здоров’я. Соціологічні дані дозволяють говорити, що самооцінка здоров’я в більшості людей асоціюється із задоволеністю життям, із задоволенням кожною людиною своїх антропогенних потреб. Багато вчених уважають найважливішою потребою людини — потребу в самоактуалізації. А. Маслоу ставить цю потребу на вершину "піраміди потреб". Ця потреба охоплює численні верстви населення: від спортивних арен і залів, де йде суперечка, хто ж "розумніший, сильніший", до наукових конференцзалів, де дискусія вчених може встановити, хто ж "точніший, розумніший, досвідченіший, мудріший".


Лекція 30. Виховання дітей у сім’ї

1. Діти і сім’я.
   
2. Стилі виховання.
   
3. Найскладніший період розвитку дитини.
   
4. Соціальна ситуація в созалежній сім’ї.
   

1. Діти і сім’я
   

У житті дитини сім'я відіграє вирішальну роль. Добра родина відрізнгяється тим:

* що дає відчуття належності до певної групи (можливість ідентифікуватися з нею). Без цього людина почувається самотньою (реалізація потреби людських зв'язків);

* дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у людини розвивається почуття неповноцінності (реалізація потреби самоствердження);

* дає змогу відчути взаємне тепло. Інакше у людини нерідко виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимізму, апатія (реалізація потреби прихильності);

* формує почуття своєї неповторності. Якщо цього немає, у людини виникає болісне відчуття власної сірості, неоригінальності, неталановитості, а це веде до спалахів агресії, коли вона не шкодує ані себе, ані інших (реалізація потреби самосвідомості);

* дає зразок для наслідування, адже кожний повинен у щось вірити, на щось сподіватися, щось любити, щось визнавати й заперечувати. Інакше життя здаватиметься безглуздим (реалізація потреби орієнтації). Всі ці потреби життєво важливі для кожного.

Отже, родина — надзвичайно багатофункціональне утворення. Це можливо тому, що сім'я — зовсім не аморфна маса, вона має чітку структуру (тобто сукупність постійних, стабільних зв'язків), і навіть не одну, а кілька. Найчастіше вирізняють такі найсуттєвіші структури:

Влада та її розподіл, співвідношення між формальною (дозволеною нормами сучасного суспільства) владою і неформальним лідером.

В історії людства був час, коли влада в сім’ї належала жінці (матріархат). Протягом багатьох сторіч переважав інший розподіл —влада цілком належала чоловікам (патріархат). Так вважалося єдино можливим. Проте в деяких родинах часом складалися зовсім протилежні стосунки, коли неформальний лідер або сам брав на себе владу, або йому її добровільно передавав формальний «голова сім’ї», який не хотів чи не міг керувати життям родини.

Комунікації (взаємозв'язки), тобто розподіл інформаційних потоків у родині. У будь-якій сім'ї взаємодія між окремими її членами має різну насиченість, тривалість та якісні особливості.

Одні члени сім'ї взаємодіють між собою виключно в разі виникнення практичної необхідності. Для них емоції в цьому випадку не не мають значення. Наприклад, чоловік звертається до свого тестя, що живе окремо, тільки тоді, коли цього вимагають господарські справи. Тоді комунікації між ними виникають і завершуються разом із виконанням спільної діяльності.

Інші сім'ї (або ті самі, але в іншій ситуації) відчувають особливу потребу саме в емоційному компоненті комунікації, для них важливо відчути свою значущість для іншого, отримати психологічну підтримку тощо. Комунікації між ними здійснюються постійно: вони не роблять разом спільну справу, а дають докази взаємного прийняття (це теж інформація, причому життєво значуща для кожного з них). Так, мати може нескінченно телефонувати до своєї заміжньої доньки, запитуючи про різні дрібниці, але насправді для неї найваж­ливіші не інформація про життєві події, а емоційна складова спілкування з донькою.

Вивчаючи людську поведінку, психологи виявили, що існує набір ролей, в яких ми виступаємо в родині і в суспільстві. Всі ми буваємо Дорослим і Дитиною, Жертвою і Переслідувачем, Рятівником і Батьком.

Співробітництво. Ґрунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, яка допомагає якнайповніше реалізувати функції родини; потреби кожного задоволено. Кожний, дорослий і дитина, відчуває свою особисту значущість (тобто свою цінність для інших); загальна атмосфера стосунків — тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій. Паритет — рівні, «союзницькі», більш «раціональні» стосунки, які задовольняють усіх учасників спілкування: особистісна значущість кожного, порівнюючи з співробітницьким стилем стосунків, трохи зменшується, емоційні контакти слабшають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії.

Змагання — стосунки, які базуються на прагненні окремих членів родини перевершити один одного в якійсь справі. Цей тип відносин спричинює встановлення в сім'ї нервової, нестійкої атмосфери.

Конкуренція — домінування стосунків, коли переважає прагнення кожного довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого.

Антагонізм — стосунки, для яких характерним є протистояння окремих членів сім'ї і небажання жодної сторони йти на компроміс.

Конкуренція та антагонізм порушують «нормальний кровообіг» родини. Діти емоційно відчужені від батьків, батьки не можуть контролювати поведінку дітей. Це симптоми «прихованого сирітства». Саме тут — джерело великої кількості дитячих неврозів; розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і в дорослих, і в дітей.

2. Стилі виховання



Вирізняють (як основні) три стилі виховання: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитаризм. Батьки висувають суворі вимоги, що охоплюють всі сфери життя дітей. Їхні судження безапеляційні, вони безцеремонно втручаються у всі дитячі справи, реальні потреби членів сім'ї ігноруються. Авторитаризм — це «силовий тиск», суворість, агресія, диктат, черствість, холодність.

Лібералізм. Деякі батьки, виправдовуючи свою позицію гаслом «вільного виховання», зовсім не займаються дітьми. Можлива й «гіперопіка», тобто надмірне упадання біля дитини, коли вона не може самостійно й кроку ступити. Ще одна форма лібералізму — уседозво­леність, тоді дитина росте егоїстом.

Демократизм (колегіальна демократія) ґрунтується на глибокій взаємній зацікавленості, допомозі й підтримці.

Авторитаризм потреби дітей придушує, лібералізм — ігнорує, а ось в родині, де панує демократичний стиль, що склався інтуїтивно чи завдяки відповідним знанням, розвиток дитини перебуває під постійним, але ненав'язливим контролем дорослих, а форми стосунків змінюються відповідно до зміни фаз розвитку дитини та інтересів кожного. Ще один важливий момент демократизму — такий характер стосунків, коли кожний усвідомлює необхідність розумного самообмеження. Самообме­ження неминуче, коли міжособистісна взаємодія досить тривала, а в таких сім'ях його сприймають як норму людських взаємин, не відчуваючи при цьому психологічного дискомфорту.

Нині перед педагогами і батьками стоїть важливе завдання — перейти від авторитарної педагогіки до гуманістичної, що ґрунтується на засадах демократизму. Багато видатних педагогів відстоювали гуманістичний зміст виховання: Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, К. Ушинський, Я. Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський.

Дуже важливо, щоб батьки добре уявляли, чим відрізняються дві педагогіки: авторитарна й гуманістична.

Педагогіка авторитарна

Для неї основне у вихованні — вкорінення у свідомість дитини абсолютних цінностей, єдино правильної ідеї, ідеального взірця. Передбачається, що кожний акт взаємодії з вихованцем мусить завершитися кінцевим результатом. Людина повинна негайно ставати охайнішою, розумнішою, активнішою тощо. Увага приділяється передусім пізнанню «зовнішнього світу», тих правил, які цей світ пропонує. Власний досвід дитини часто відкидається як несуттєвий, неправельний, помилковий. Постійно підкреслюються «невідповідність» дитини вимогам зовнішнього світу, недовершеність її особистості. У таких родинах батьки завжди «мають рацію», їхні вчинки й висловлювання не підлягають сумніву.

Основним виховним засобом є «проповідь», декларування норм поведінки, наказ. Для «підкріплення», стимулювання бажаних вчинків дитини існує покарання або відмова від нього. Дитина багато чого «повинна» робити, а чинити самостійно нічого «не може»; її позбавляють права мати власну думку, навіть щодо явно помилкових вчинків батьків. Формується безініціативність, звичка слухняно наслідувати зовнішній авторитет. Зміна умов життя викликає розгубленість, людина прагне уникнути персональної відповідальності.

Помилки дитини мають фатальний відтінок: за кожну з них чекає покарання, і часто не є метою виправити помилку, а просто заради принципу, як «підстраховка на майбутнє». На «важкі» запитання дитини найчастіше дається відповідь: «Тобі ще рано це знати». За такою відповіддю приховується небажання подумати, невміння знайти зрозуміле для дитини пояснення, просто прагнення позбутися зайвого клопоту. Активність дитини придушується: її запитання можуть оголосити нерозумним, непристойним, і таким чином замість розвитку пізнавальної потреби у дитини формується почуття провини і власної неповноцінності.

Основну увагу у вихованні звертають на зовнішню лінію поведінки, на те, наскільки вона відповідає заданій батьками нормі. Вони звертаються переважно до раціональної сфери, до розуму, а розвитком емоційної сфери нехтують. Виховання полягає в придушу­ванні життєво важливих потреб дітей (наприклад, обмежують їх рухову активність, прагнення до самостійності). Вихователі (і педагоги, і батьки) віддають перевагу однобічному, однозначному оцінюванню, наклеюванню ярликів, неприємному для дитини порівнян­ню з іншими дітьми.

Педагогіка гуманістична

Насамперед гуманістична педагогіка пропонує позбутись «муче­ницького» характеру сучасної (авторитарної) педагогіки, коли дитину примушують відмовитися від сьогоднішніх радощів заради незрозумілої для неї мети: адже дитина не просто готується до далекого дорослого життя, вона живе сьогодні. Тому основним у вихованні буде вже не декларування єдино можливого взірця поведінки, який засвоюється раз і назавжди в єдино можливій формі, а розкриття творчих здібностей самої дитини. Життя дитини стає не заучуванням і відтворенням правил, а освоєнням невідомого. Основна мета виховання — навчити жити у мінливому світі, допомогти знайти свій власний, незалежний від випадко­вих умов і обставин спосіб самореалізації, втілення своїх ідей, думок, почуттів. Власний досвід є найважливішим джерелом інформації, навіть помилки стають засобом оптимізації взаємин людини зі світом, надбання нового досвіду. Особлива увага приділяється живому прикладу, залучен­ню дітей до спільної з вихователями (батьками ) діяльності.

У вихованні відбувається переорієнтація — від результату до процесу: дитину навчають не чекати радості в кінцевому результаті, а знаходити її в самому процесі (пізнання, творення, спілкування).

Враховуються вікові особливості й можливості дитини, а якщо допитливість дитини обганяє її біологічний вік і можливості розуміння, вихователь шукає задовільну для цього віку відповідь, а не відмахується від дитячої цікавості. Стосунки дорослого й дитини сповнені взаємопова­ги, дитина визнається рівноправною. Дорослі прагнуть заохочувати дитячу фантазію, вигадки, спонукати до відкритого прояву почуттів. Раціональний вплив обов'язково спирається на емоційний. У цілому процес виховання ґрунтується на реальних потребах дитини й передбачає їх коригування, розвиток, спрямування. Дуже важливим моментом стосунків між дорослим і дитиною є усвідомлення унікальності, неповторності дитини як індивідуальності, врахування динамічності змін, що відбуваються з дитиною, розуміння складності й неодномірності процесу розвитку, визначення віддалених перспектив, порівняння дитини лише з нею самою – так вона буде впевнена, що оволодіє знаннями й виросте гарною людиною.


3. Найскладніший період розвитку дитини

На початку підліткового періоду складається ситуація, що спричинює суперечності у тому випадку, коли у дорослого ще зберігається ставлення до підлітка як до дитини. Власне ця суперечність і є джерелом конфліктів і проблем у взаєминах між дорослими й підлітками. Підліток нерідко сурово обмежується у своїх діях дорослими, непосильними вимогами. У таких випадках у підлітків розвивається реакція протесту, яка може проявитися в різних відхиленнях поведінки. Він намагається вийти з-під контролю старших, зайняти власну позицію стосовно тих цінностей, правил спільного проживання тощо. Усе це призводить до протистояння й конфліктів. У підлітка загострюється почуття власної гідності; він ображається й протестує. Може змінитися ставлення не тільки до батьків, а й до вчителів і школи в цілому.

Спілкування для підлітка у групі ровесників стає провідним моментом діяльності, тому на другий план можуть відходити і спілкування з дорослими, і навчання. Група багато в чому диктує підлітку форми поведінки й формує в нього відповідні позиції та ставлення до себе й до людей, які його оточують. Привабливими для підлітка стають зовнішні ознаки дорослості. Це паління, гра в карти, вживання алкогольних напоїв, особливий лексикон, доросла мода в одязі, зачісках, форми відпочинку, розваг і деякі привілеї.

Тому необхідна робота з батьками, які, можливо, не знають і не розуміють, в чому їхні помилки у взаєминах з дітьми.

Щодо шкідливих звичок, то сім’я має двосторонній вплив на спосіб життя молодої людини. З одного боку, сім’я виступає як захисний чинник, що перешкоджає появі шкідливих звичок, а з іншого – як особливий чинник, що стимулює розвиток шкідливих звичок у дітей.

Захисні чинники сім’ї найбільшою мірою проявляються в тому випадку, коли:

* між членами сім’ї існують добрі, відверті стосунки;

* виховання дітей передбачає прояв душевного тепла, виключає постійні ультимативні претензії;

*батьки вірять у життєві успіхи дітей, виявляють високі батьківські очікування;

*діти, з одного боку, беруть участь у прийнятті сімейних рішень, а з іншого – мають свої власні завдання стосовно інших членів сім’ї;

*стосунки між батьками ґрунтуються на емоційній взаємній підтримці.

В «Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи» зазначено: «Необхідно, щоб кожний школяр оволодів мінімумом знань у галу­зі гігієни та медицини, змалку знав свій організм і вмів підтримувати його в нормальному стані». Тільки тоді дитина відповідально ставитиметься до свого здоров'я. Але ми, дорослі, забуваємо або не хочемо зрозуміти, що виховувати, навчати ди­тину, розвивати її як особистість легше, якщо во­на здорова й гармонійно розвинута фізично.

З усього вищесказаного очевидно, що ця про­блема загальнодержавна, комплексна, а наше зав­дання — виділити з неї конкретні питання, розв'язання яких під силу вчителю. У зв'язку з цим доречно навести слова знаного педагога В. О. Сухомлинського: «Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% неуспішних учнів головна причина відставання в навчанні — поганий стан здоров'я, певне нездужання або захворювання, частіше за все абсолютно непомітне, яке можна виявити лише спільними зусиллями матері, бать­ка, лікаря і вчителя».

Школа впливає на розв’язання питання із збере­ження і зміцнення здоров'я дітей засобами фізич­ного виховання.

Зусиллями початкової школи — саме їй довіре­ні діти молодшого віку — формується й гармоній­но розвивається особа дитини. Занедбане в дош­кільному віці ще можна виправити в молодших класах, але втрачене в початковій школі наздогна­ти набагато важче. Рівень відповідального ста­влення учнів початкових класів до здоров'я, до здорового способу життя стане вищим, якщо його формування у процесі всього навчання в початко­вій школі є тематичним і послідовним.

Під час уроку, де створюватимуться всі необхідні умови для фізичного розвитку, розкрит­тя надій учня — основне, що допома­гає дітям бути фізично розвинутими.

В основу уроків покладено принципи особистісно-орієнтованого підходу, розроблені І. С. Якиманською, мета яких — створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їхньо­го здоров’я, підвищення інтересу до уроків фіз­культури. Для цього використовуються різнома­нітні форми та методи організації діяльності учнів на уроці, створення атмосфери зацікавленості кожного, стимулювання до виконання вправи без остраху помилитися, виконати її неправильно. Діяльність учнів оцінюється не за кінцевим ре­зультатом (правильно чи неправильно), але й за процесом його досягнення. Природно, що на уро­ках створюються умови для самовираження школярів.

4. Соціальна ситуація у созалежній сім’ї

Для того, щоб вижити в сім’ї алкоголіків, дитина повинна відпрацювати відповідні установки й форми поведінки. Частота алкоголізму в дітей алкоголіків висока. Так, у хлопців вона становить 86,7 %, а у дівчат – 25%. Окрім того, зустрічаються психопатії, алкогольні порушення, органічні психічні розлади, відхилення в особистому розвитку й девіантна поведінка. Частково це вплив генетичних чинників, а частково – системи виховання у сім’ї. Діти рано починають розуміти, що пияцтво – це сором, що люди сміються над ними, ставляться з презирством. Тому вони намагаються приховати, що батьки п’ють. Батьки б’ються, а дитина відчуває безвихідність. Конфлікти, насильство в сім’ї – теж таємниця. Дитина постійно переживає негативні емоції. Виникає емоційна тупість, душа стає жорстокою, не може співчувати й переживати.

Розмитість, нечіткість меж, які визначають поведінку дітей у сім’ї, незахищеність, неуважність до себе, сором – усе це створює умови для формування заниженої самооцінки, неприйняття образу «Я».

На цій основі формуються важковиховані, проблемні діти. Вони недисципліновані, брудні, жорстокі й зухвалі. Реакцію цих дітей на алкогольну ситуацію в сім’ї можна коротко охарактеризувати як бунт, протест проти нестерпних умов життя. Дитина може приховувати свої почуття страху й сорому під маскою хуліганської, зухвалої поведінки. Діти навмисно скоюють проступки, щоб звернути увагу батьків на себе або примирити їх. Під масками «клоуна», «любимця сім’ї» приховані важкі почуття, біль, тривога, гнів, сором, страх бути викритим.

Інколи такі діти видаються спокійними і непомітними. Вони намагаються бути поступливими, допомагати, приносити в жертву свої інтереси заради інтересів інших, більш значних людей, ніж вони. Штучним способом захисту для них є паління, наркотики, алкоголь, самогубство.

Інша категорія – «відповідальна дитина» або «герой сім’ї» — це серйозні, акуратні, підтягнуті, гарно вчаться, приховують поведінку батьків, намагаються порадувати їх. Але дуже скоро вони відчувають свою неспроможність, вони не вміють радіти, напружені, тривожні, дуже серйозні. У них складається важке особисте життя. Емоційна недоступність, скованість, комплекс неповноцінності – усе це заважає встановленню близьких, щирих стосунків у сім’ї.


Лекція 31. Валеологія гігієнічної культури й психогігієни

1. Гігієнічна культура, особиста гігієна.
   
2. Психогігієна дозрівання.
   

3. Шкала розвитку дівчинки й хлопчика.

4. Акселерація.

1. Гігієнічна культура, особиста гігієна

Саме в дитячому віці формуються звички здорового способу життя. Особиста гігієна — це режим дня, раціональна система харчування, заняття спортом і загартування, гігієна зору й розумової праці, гігієна тіла, гігієна одягу, взуття, житла. Усе це допомагає організувати режим охорони здоров'я.

Людина, як і вся природа, живе в певному ритмі. Тому організація й суворе дотримання режиму дня створює найсприятливіші умови для життєдіяльності організму. Діти звикають до режиму дня, формується алгоритм, а це позитивно впливає на їхнє самопочуття, настрій, працездатність.

Російський фізіолог М. Введенський говорив, що стомлюються не від того, що багато працюють, а від того, що погано працюють. Дотримання режиму дня допомагає не тільки зміцнити здоров'я, але й правильному вихованню, формуванню організованості, дисциплінованості, умінню підкоряти свої бажання вимогам дійсності.

В акселератів часто спостерігається порушення судинного тонусу, схильність до серцево-судинної патології, шлунково-кишкових і алергічних захворювань. Патологічні прояви зменшуються в дітей, які дотримуються режиму дня.

Режим кожної родини організовується по-своєму, що залежить від житлово-побутових умов, завантаженості дітей, але головним є достатній сон, відпочинок, рухова активність, 4-разовий режим харчування й калорійність їжі. Важливим є попередження ожиріння, хоч батьки не вважають його за хворобу. У раціоні повинні бути білки (м'ясо, риба, молоко), овочі й фрукти, вітаміни й мікроелементи.