Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   19

1. Діагностика порушень та умови формування постави учнів

З метою визначення стану постави та елементів плоскостопості в учнів рекомендують проводити їх діагностику, використовуючи спеціальні тести:

1. Вимірювати відстань від вершини 7-го остистого відростка шиї до нижнього внутрішнього кута лопатки, порівнюючи ці відстані справа та зліва.

2. Визначати стан фізіологічних вигинів хребта, оскільки зміни вигинів зумовлюють відхилення від нормальної постави, які прийнято називати функціональними на відміну від патологічних постав, точніше, деформацій хребта, які є хворобами.

Визначаються такі типи порушень постави:

1. плоска спина – фізіологічні вигини рівномірні, але виражені недостатньо;
   
2. кругла спина – грудний вигин надзвичайно виражений, компенсація його в грудному відділі відсутня;
   
3. кругловогнута спина – обидва вигини – поперековий і грудний компенсують один одний;
   
4. лордотична постава – посилення поперекового згину хребта без компенсації його в грудному відділі;
   
5. сколіотична постава – відхилення відділів хребта вправо або вліво.
   

Відомими методами можна визначити наявність плоскостопості і її вираженість. З метою підвищення уваги студентів, вчителів та батьків до даної теми можна розробити питання і конкретні відповіді на до теми «Плоскостопість і порушення постави в учнів молодших класів»:

ьОхарактеризуйте сучасний стан порушень постави у дітей.

Відповідь – 90% порушень у дітей 6-7 років, 40-50% – у дітей 8 -10 років і 54 -77 % – у студентів.

1. Назвіть специфічні закономірності й умови формування правильної постави.
   

Відповідь – потрібна узгоджена взаємодія сім’ї, школи, класу суспільства, яка б формувала позитивну мотивацію на правильне положення тіла;

– вчителям слідкувати, контролювати, проводити огляди питання - конкурси «Постава»; оформлення стендів; включати вправи «на поставу» під час виконання ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинок; показувати власний приклад. Батьки повинні спрямовувати дитину на здоровий спосіб життя і заняття фізичною культурою;

– формування свідомого ставлення і системи знань для профілактики і корекції порушень постави – це основа для постійної її підтримки і напрацювання;

– треба навчити дитину турбуватися про своє здоров’я протягом усього життя, стимулюючи їхню самоосвіту.

3. Яке значення систематичного педагогічного контролю й самоконтролю?

Відповідь: Постава формується постійно в процесі життєдіяльності людини. І людина сама повинна в першу чергу турбуватися про свою поставу, яка буде зберігатися, якщо її постійно підтримувати і контролювати.

Постава залежить від положення голови, стану плечового поясу, конфігурації хребта, нахилу тазу. Основним є стан згинів хребта. Основні згини: шийний і поперековий лордозі та грудний і тазовий кіфози формуються з перших років життя людини й виконують амортизаційну функцію. Рухова конфігурація хребта може змінюватися в дитини під дією наступних чинників: стану фізичного виховання та стану м’язів і суглобів, їх рухливості. Положення голови (вона важить 4,5-7 кг), її правильно треба тримати. При опущеній голові рефлекторно розслабляються м’язи тулуба, які повинні підтримувати тіло у вертикальному положенні. Якщо голова піднята, плечі розправляються, спина випрямляється і живіт підтягується – виникає правильна постава.

4. Охарактеризуйте умови формування правильної постави.

Відповідь: Протягом дня треба звертати увагу на три частини тіла:

– голова піднята, грудна клітка розвернута – плечі відведені назад і розслаблені, таз підведений до хребта, м’язи черева в тонусі, нахил тазу оптимальний.

Для відчуття правильного положення тіла можна використати такі прийоми самоконтролю:

– 2-3 рази на день перед їдою ставати до стінки, руки зігнуті у плечах, прижатися до стінки і тримати позу 1-3 хвилини, дихання спокійне;

– у положенні сидячи або стоячи трошки підняти підборіддя. Потім підняти лопатки і звести їх. У такому положенні зробити глибокий вдих. Опустити лопатки й зробити видих;

– необхідно систематично виконувати фізичні вправи, які захоплюють (ігри, музичний супровід).

5. Як відбувається поєднання вправ, які розвивають силу і рухливість у суглобах?

Відповідь: Постава значною мірою залежить від стану нервово-м’язового апарату, ступеня розвитку м’язів шиї, спини, грудей і живота, нижніх кінцівок, від функціональних можливостей мускулатури, її здатності до тривалої статичної напруги.

У нормі у вертикальному положенні постійно здійснюється «рухова рівновага», суть якої в неперервному перерозподілі м’язового тонусу в основних групах антигравітаційної мускулатури, спрямованої на стабілізацію положення тіла в просторі.

Для формування постави важливо в першу чергу розвивати рухливість усього хребта (і особливо грудного відділу), а також збереження рухливості в суглобах рук і ніг.

6. З якими обставинами пов’язаний гармонійний розвиток фізичних здібностей ?

Відповідь: – з навиками правильної постави, що вимагає відповідного розвитку фізичних здібностей (статичної силової витривалості, координації, рівноваги);

– з недостатнім рівнем розвитку фізичних здібностей, їм рекомендують заняття тренувально-розвивального характеру;

7. Як проводити профілактику сколіозу?

Відповідь: – необхідно забезпечити рівномірний вплив фізичних навантажень на праву та ліву половини тіла й кінцівок з метою попередження асиметрії тулуба, щоб не розвивався сколіоз. Симетричні вправи при асиметричній поставі забезпечують вирівнювання сили м’язів спини, тому що більш ослаблені м’язи працюють із більшим навантаженням.

8. Як проводять розвантаження хребта?

Відповідь: – періодичне розвантаження хребта протягом дня і під час виконання фізичних вправ – необхідна умова при формуванні правильної постави. Хрящі й диски руйнуються при відсутності фізичних вправ, живляться за рахунок обміну рідини з тканинами. І чим вищий відсоток рідини в міжхребцевих дисках, тим гірше. Найкраще розвантажується хребет в положенні лежачи на спині, або на животі (упор, стоячи на колінах). При цьому хребет випрямляється, симетрично розташовується тіло і міцнішають м’язи спини й черевного пресу. При стоянні на колінах хребет прогинається між поясами верхніх і нижніх кінцівок і помірно розтягується.

9. Як потурбуватися про здоровий стан хребта?

Відповідь: – фізичні навантаження з метою збільшення довжини хребта і збереження висоти між хребцевих дисків. Висота всіх дисків у новонароджених 50% довжини хребта, у дорослих – біля 25%. Хребет наче всихає і люди в 70 років стають на 7-8 см нижчими. Тому треба використовувати різні висі і розтяжки в перервах між силовими вправами. Самовитягування дуже важливе при плоскій спині, коли не рекомендують виконувати нахили й повороти. Під час розтяжки відкриваються природні проміжки між хребцями і вони зразу ж починають рости.

Перед витягуванням треба розігріти й розслабити прихребцеві м’язи, повисіти на стінці і спокійно зійти, не стрибаючи. Потім полежати 15-20 хвилин і виконувати вправи в положенні «лежачи».

10. Як проводити профілактику і корекцію плоскостопості?

Відповідь: Амартизація склепіння стопи попереджує навантаження на хребет при ходьбі, бігові, стрибках. До кожного заняття треба включати вправи для великих стегнових м’язів і згиначів пальці, поступово збільшуючи навантаження, із захватом дрібних предметів пальцями стопи, їх перекладанням і катанням палиці підошвами ніг. Для профілактики – стрибки через скакалку.

11. Які умови корекції порушень постави?
    

Відповідь: Корегуючи порушення постави, ми відновлюємо чи зупиняємо порушення функцій і систем організму. Для цього виділяється час для індивідуальних занять.


При деяких порушеннях, особливо при сколіозах, необхідно враховувати принцип компенсаторної спрямованості педагогічних впливів, який полягає в гіперактивності порушених або втрачених функцій і формування обхідних шляхів.

При сколіозах дуже важливо використовувати асиметричні вправи. Усі ці рекомендації треба використовувати в комплексі, виключення якоїсь однієї із них не дасть можливості досягнення ефекту.

2. Сила життя в здоровому хребті

Розрізняють 4 стадії розвитку остеохондрозу. При цьому використовують наступні методи знеболювання:

1. Положення на спині, ноги зігнуті в колінах, під колінами ставити подушку.

2. Положення на боці або на животі з теплими грілка
з зігнутими ногами.

Лікування фізкультурою.

1 .Формування міцного м'язового корсета;

2. Вправи на розслаблення:

– руки вгору, розслабити кисті, опустити руки, похитати розслабленими руками;

• перенести тягар тіла на праву ногу, а ліву підняти стріпнути і розслабити;
  
• положення на спині, опираючись на руки. Розслабити й розігнути в колінах через ноги;
  
• рухи – повільні, плавні, щоб не викликати посилення больових відчуттів;
  
• поступово зміцнювати м’язи шиї, спини;
  
• спокій і розвантаження ураженого відділу хребта створюють умови для оздоровлення фіброзного кільця.
  

Профілактика остеохондрозу:

– збереження природних згинів хребта;

– між попереком і спинкою крісла покласти валик;

– не згинати спину й нахилятися над столом, тримати спину рівно;

– переносити вантажі на спині або в обох руках;

– присісти, піднімаючи вантаж, а потім піднімати не нахиляючись уперед;

– уникати поштовхів, різких швидких рухів. Перш, ніж нахилитися або обернутися, напружуйте при цьому м'язи живота;

– спати на твердій поверхні, без подушки, з валиками під
шию й крижі.

3. Юнацький кіфоз (горб на спині)

Причина не відома. Може сам по собі вирівнятися, а може прогресувати через різні інші хвороби. Дитина відчуває біль у спині, втому, які проходять після відпочинку лежачи.

Профілактика – це загальне зміцнення організму. Спати на твердому.

Під час занять сидіти на твердому, ногами впиратися в підлогу. Не горбитися, лікті ставити на стіл, 20-30 хв відпочивати лежачи. Грати в рухливі ігри, займатися плаванням, робити ванни з морською сіллю. Робити ранкову гімнастику. З віком зменшується гнучкість хребта. Якщо людина не може дістати підлоги або прогнутися назад, побачити стінку за своєю спиною - це вже дуже тривожний сигнал. Порятунок - вправи! Гнучкість хребта можна розвинути в будь-якому віці. Існують вправи на гнучкість хребта. Масаж – допоміжний засіб для розвитку нучкості. Його роблять як перед тенуванням, так і після вправ.

2. Правила проведення масажу
   

При проведенні масажу треба дотримуватися таких правил:

І. Масажні рухи по ходу току крові до найближчих лімфатичних вузлів.

2. Не масажувати лімфатичні вузли.

Спортсмени проводять самомасаж.

Розрізняють лікувальний, гігієнічний, косметичний види масажу.

Під час лікувального масажу використовують такі прийоми: прогладжування, розтирання, розминання, вібрація, поплескування. Розрізняють мануальний та апаратний масаж. Механізм дії масажу – подразнення шкіри, вплив на центральну нервову систему. Масаж може бути загальним і місцевим.

Лікувальний масаж – це ефективний засіб терапії. Різновид його це сегментарно-рефлекторний масаж окремих зон.

Апаратний масаж – вібраційний, гідромасаж, вакуумний та ін.

Спортивний масаж – тренувальний, попередній, відновлюючий.

Гігієнічний масаж сприяє зміцненню здоров'я, підтримує високу працездатність. Косметичний масаж – догляд за шкірою, за забезпечує свіжість та еластичність. Профілактичний косметичний масаж – поліпшує стан шкіри й волосся.

Вплив масажу на організм: рефлекторний, впливає на нервову систему, на шкіру, на серцево-судинну систему, на опорно-руховий апарат.

Протипоказання щодо призначення лікувального масажу:

2. підвищена температура;
   
3. схильність до кровотеч;
   
4. гнійні процеси;
   
5. грибкові захворювання.
   
6. післяопераційний період.
   

Тема 20. Лікувальний та гігієнічний масаж

1. Історія виникнення маcажу.

2. Маcаж і його дія на організм людини.

3. Види маcажу: а) лікувальний, б) гігієнічний.

4. Показання й протипоказання щодо застосування маcажу.


1. Історія виникнення масажу

Масаж — одне з чудових відкриттів людства. Протягом багатьох століть він приносить користь людям: зміцнює їх здоров’я, підвищує життєвий тонус, звільняє від хвороб. Як лікувальний, гігієнічний і косметичний засіб він був відомий стародавнім китайцям, індусам, єгиптянам та іншим народам.

На основі даних, одержаних з історичних джерел, вчені вважають, що масаж виник у Стародавньому Китаї ще за 25 століть до нашої ери. Після знайдення особливої кам’яної голки Китайська академія медицини дійшла висновку, що акупунктура виникла тут приблизно 10 тисяч років тому, а ручний масаж ще й раніше.

Техніка китайського масажу складна й різноманітна. Вона вимагає від масажиста не тільки високої кваліфікації, а й глибокого розуміння виконуваної дії. Всі ці маніпуляції виконуються за допомогою кистей рук, пальців, нігтів, а також коліном, ліктем, навіть п’яткою масажиста.
Великий досвід нагромадили медичні школи Індії, Непалу, Цейлону щодо використання масажу при укусах змій, втомі, травмах, ударах, вивихах, переломах, розтягненнях тощо. Найважливішим медичним трактатом індійських лікарів є “Аюрведа”, що у перекладі з санскриту означає “Наука життя”. Ця книга складається з великої кількості різних медичних трактатів, зібраних в єдину систему. Вона базується на лікуванні хвороб за допомогою масажу, трав, коренів рослин, мінералів і навіть металів.

З давніх часів особливо ретельно займалися вивченням призначення й техніки масажу жреці індійських храмів. Багато прийомів і систем масажу ніколи не записувалися й передавалися від батьків до дітей в усній формі.
Після завоювання окремих частин Індії арабами індійський масаж наблизився до класичного. Араби також запозичили багато елементів індійського масажу. Ще за 12-15 століть до нашої ери народи Єгипту, Абіссінії, Нубії, Лівії та інших арабських держав знали й застосовували масаж із різною метою. Про це свідчать зображення на посуді, рельєфах із алебастру, стародавніх папірусах.

Завоювання Єгипта греками призвело до занепаду культури й мистецтв арабів, але масаж одержав новий розвиток у Стародавній Греції — колисці європейської цивілізації. Епоха розквіту її культури стала періодом динамічного розвитку науки про масаж серед європейців.

Масажу навчалися в старогрецьких гімназіях — школах фізичних вправ. Він був поширений під назвою “апатерапія”, що означало лікувальний, гігієнічний і спортивний масаж. Він був обов’язковим після відвідування лазні. У спеціальних салонах виконувалися гігієнічний і косметичний масажі та здійснювався догляд за шкірою обличчя й рук, а також за волоссям. Після завоювання Греції римляни запозичили у греків різні види мистецтв і наук. Лікарі Римської імперії почали використовувати досягнення стародавніх медицин Китаю, Індії, Єгипту, Греції. Масаж продовжував розвиватися як мистецтво лікування й засіб фізичного виховання. Для збереження здоров’я і краси римські громадяни проводили багато часу в лазнях, виконуючи гімнастичні вправи і масаж.
Крах Римської імперії мав тяжкі наслідки для народів, які її населяли. Масаж як засіб фізичного виховання, профілактики хвороб і лікування, занепав. Людство вступило в епоху похмурого Середньовіччя. Лише арабські, тюркські та інші народи, які сповідували іслам, продовжували розвиток медицини.

Масаж у слов’янських народів Стародавньої Русі має свої характерні відмінності. Він нерозривно пов’язаний із використанням лазні. Кліматичні умови Півночі та середньої смуги території Русі не дозволяли робити масаж поза приміщенням. Лазні топилися березовими полінами, які дають великий жар. Використовувалися березові віники, а також настої трав, квас, хміль. Березові віники виготовлялися за встановленими правилами і в певну пору року. Про любов слов’ян до лазні свідчить прислів’я: “Лазня парить, лазня править, лазня все поправить”.

2. Масаж і його дія на організм людини

Масаж – це сукупність прийомів механічної дозованої дії у вигляді тертя, натискування, вібрації, які проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціалізованими апаратами через повітряне або інше середовище.

Напевно, немає й не було у світі, починаючи із стародавніх і до наших часів, популярнішого методу оздоровлення, ніж масаж.

Проте ефективність масажу залежить у першу чергу від майстерності, тобто його треба робити добре і регулярно.

Факти свідчать: навіть важкохворі повертаються до активного життя тільки завдяки тому, що постійно розтирають і розминають все тіло.

Масаж є засобом фізичної стимуляції. Він діє безпосередньо на шкіру, м’язи, нерви, кровоносні судини й рецептори, викликаючи зміни в нервовій і ендокринній системах, внаслідок чого посилюється їх функціональна діяльність, активізуються трофічні процеси, підвищується працездатність організму. Цілюща дія масажу позначається на різних органах і системах.

Діючим фізичним фактором масажу на організм є механічне подразнення, яке здійснюється тканинам спеціальними прийомами. Прийоми масажу, діючи на тканини, викликають збудження механорецепторів, які перетворюють енергію механічних подразників у специфічну активність нервової системи – сигнали, які йдуть до нервових центрів. Механорецептори розподіляються по всьому тілу. До них належать:

• рецептори шкіри;
  
• рецептори м’язово-суглобного комплексу;
  
• рецептори внутрішніх органів.
  

Масаж має вплив на шкіру, очищаючи її від клітин, що злущуються, стимулює функцію потових і сальних залоз, поліпшує пружність, еластичність шкіри.

Дія масажу на нервову систему: підвищує або знижує нервову збудженість. Відновлює втрачені рефлекси, поліпшує діяльність окремих внутрішніх органів і тканин.

Масаж позитивно впливає на серцево-судинну систему. Завдяки масажу кров краще відтікає від внутрішніх органів шкіри і м’язів: полегшується робота серця.

Масаж благодійно відбивається на функціях суглобів, сухожилків і зв’язок, збільшуючи їх еластичність і рухомість, легко знімає біль після фізичних перевантажень. Збільшується просвіт судин і змінюються окисні та відновні процеси.

3. Види масажу: лікувальний, гігієнічний

Залежно від того, з якою метою застосовується масаж і як здійснюється вплив на поверхню тіла, розрізняють лікувальний, спортивний, гігієнічний, сегментарно-рефлекторний, косметичний, апаратний масаж і самомасаж.

Лікувальний масаж – це масаж, який застосовується для прискорення й відновлення функцій органів і систем організму при їх захворюваннях і травмах. У даний час цей вид масажу широко використовується у всіх медичних установах і в практиці спортивних масажистів. Лікувальний масаж значною мірою сприяє зменшенню термінів відновлення функцій при пошкодженнях і захворюваннях опорно-рухового апарату. Під впливом масажу швидше розсмоктуються набряки, випоти в суглобах, крововиливи в тканинах, знижуються больові відчуття, поліпшуються живлення тканин, функція суглобів і м’язів, нормалізуються обмінні процеси, прискорюється утворення кісткової мозолі.

Клінічний досвід і спостереження свідчать про те, що немає необхідності застосовувати загальний сеанс масажу. Доцільніше й ефективніше застосовувати масаж окремих частин тіла-місцевий у поєднанні з іншими лікувальними методами.

Масаж може бути загальним (усього тіла) і місцевим (певних ділянок тіла). Під час масажу поліпшується кровообіг, активується обмін речовин, нормалізується збудливість нервової системи.

При загальному масажі масажується все тіло або його велика частина, при місцевому – окремі діянки: кисть, спина, голова, ноги.

Лікувальний масаж містить 5 основних прийомів:

1. погладжування;
   
2. розтирання;
   
3. розминання;
   
4. натискування;
   
5. вібрація.
   

Починається й завершується кожен вид масажу сеансом погладжування.

Починається кожен сеанс масажу з більш легкої дії з поступовим підсиленням дії до середини сеансу і з поступовим зменшення дії до кінця сеансу.

Так само проводиться і курс масажу: з поступовим збільшення до середини і зменшенням до кінця курсу.

Масаж за видами поділяється на:

1. збуджуючий;
   
2. заспокійливий;
   
3. розсмоктуючий.
   

Сеанс місцевого масажу триває в середньому від 10 до 30 хв. Рекомендується дотримуватися тієї ж послідовності по ділянках тіла, що й у класичному масажі.

Процедура лікувального масажу складається з початкового, основного й завершального етапів.

Під час початкового етапу протягом 1-3 хв. обережними прийомами (погладжування, розтирання) готують пацієнта до основної частини процедури. Під час основного етапу проводять масаж, що диференціюється, відповідно до стану хворого й клінічних особливостей захворювання. У завершальному етапі протягом 1-3 хв. знижують інтенсивність масажних прийомів, завершуючи процедуру погладжуванням усієї масажованої ділянки.

Масаж призначають щодня, після нього рекомендується відпочинок протягом 15-30 хв.

Курс лікувального масажу складається з 10-20 процедур. Перерви між курсами можуть бути від 10 днів до 2-3 місяців.

У початковому періоді (1-3 процедури) масажист вивчає особливості масажованої області, реакцію організму, сприйняття окремих прийомів. В основному (3-16 процедур) застосовують диференційовану методику масажу з урахуванням функціонального стану хворого і відповідно клінічних особливостей захворювання. Інтенсивність дії прийомів постійно підвищують. У завершальному періоді при необхідності навчають хворого самомасажу й продовжують методику основного періоду.

Ефективність дії загального і, переважно, місцевого масажу можна підвищити, якщо виконувати наступне:

1) призначати масаж у ранні терміни залежно від клінічних форм перебігу захворювань і загального стану хворого;

2) масажувати ділянки тіла за методикою відсмоктуючого характеру;

3) починати будь-який сеанс масажу з масажування ділянки спини;

4) ретельно масажувати відповідні рефлексогенні зони ділянки спини, наприклад: при травмах верхніх кінцівок – комірну зону (задню поверхню шиї, міжлопаткову ділянку, надплічча), при травмах нижніх кінцівок – попереково-крижову ділянку;

5) поєднувати масаж із фізіотерапевтичними процедурами (діадинамічними струмами, парафіновими аплікаціями, локальними ваннами з теплою водою та ін.), які, залежно від показань, можна застосовувати до або після масажу;

6) поєднувати масаж із комплексом вправ лікувальної фізичної культури, необхідних для реабілітації після того або іншого захворювання (причому частина з них може бути використана безпосередньо під час сеансу);

7) поєднувати масаж з розтираннями (спеціальними мазями, кремами, рідинами, гелями), наприклад: відразу після травми з метою розсмоктування крововиливу, зменшення набряку й болю слід застосовувати ефкамон, хирудойд, лазоніл, троксевазин і др.; через кілька днів після травми – розтирання з вираженою розігріваючою дією (фіналгон, нікофлекс, апізартрон, віпратокс і ін.).

Лікувальний масаж, який застосовується для лікування серцево-судинних захворювань, має бути помірним, обережним, регулярним. Не рекомендується робити його у другій половині дня, тоді, коли у хворого поганий настрій чи самопочуття, за несприятливих метеофакторів. При захворюваннях серцево-судинної системи дія масажних маніпуляцій спрямована на регуляцію капілярного кровообігу з метою нормалізації гемодинамічних розладів. Правильно виконаний курс масажу є активним адаптогеном до несприятливих факторів, які викликали захворювання. У результаті його застосування поліпшуються показники дихання тканин і газообміну в серцево-судинній системі.

У випадках порушення легеневої вентиляції, цукрового діабету, різних проявів атеросклерозу в поєднанні з гіпертонічною хворобою доцільно застосовувати вакуум-масаж, а також точковий масаж. Акцентуація точковим масажем найбільш ефективна для лікування значних органічних порушень серцево-судинної та легеневої систем у поєднанні з іншими подібними захворюваннями.
Як метод лікування масаж найбільш ефективний саме у випадках захворювань опорно-рухового апарату. Його переваги тут настільки очевидні, що вже ніхто не насмілюється їх заперечувати. Досвід лікування тяжких недугів, пов’язаних із патологією опорно-рухового апарату, свідчить про можливість повного відновлення втрачених функцій у хворих, які були надовго прикуті до ліжка.

Зупинимося детальніше на лікуванні дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату, серед яких чільне місце посідає остеохондроз. Для його лікування масаж є практично універсальним лікувальним засобом за дотримання певних умов.

Як відомо, остеохондроз — це дегенеративно-дистрофічний процес, що характеризується ураженням хрящової тканини зв’язкового апарату хребта. Схильність до такого захворювання може передаватися у спадок. Через це кількість тих, які страждають від остеохондрозу, і тих, які хворіли ним лише недавно, постійно зростає. На превеликий жаль, хвороба ця дуже помолодішала, однак хворі певний час можуть і не підозрювати про наявність у себе. І тільки тоді, коли резервні можливості організму починають зменшуватися, а патологічні процеси поглиблюватися, з’являються перші симптоми захворювання.

Під впливом дегенеративно-дистрофічного процесу хрящова тканина хребта втрачає свою еластичність і “вапнякується”. Настає так звана нейроортопедична стадія, коли під дією ваги власного тіла хребці вклинюються один в одний. Найменша деформація посилює цей процес: стискаються нервові корінці, порушується мікроциркуляція у хребцях, зростає лімфостаз, нагромаджуються недоокиснені продукти. Так виникають передумови неврологічного етапу остеохондрозу.

Хвороба не примушує себе довго чекати: різке піднімання вантажу, нахиляння чи випрямлення тулуба можуть призвести до защемлення нервового корінця. Гострий біль пронизує все тіло. Він буває таким, що не знімається навіть за допомогою сильних знеболюючих препаратів. Застосування звичайного масажу в таких випадках малоефективне. Полегшити або усунути гострий біль може лише вчасна ліквідація деформації зміщених хребців. Однак за допомогою простого знеболювання позбутися його неможливо. У ділянці корінця виникають явища набрякання. Потім виниає повторне стискання ураженого корінця. Біль стає мінливим, характеризується відчуттям оніміння, “повзання мурашок” і т.п. Такий хворий потребує допомоги мануального терапевта, тобто спеціаліста, який може руками вправити зміщені хребці.

Як наука мануальна терапія існує відносно недавно, з середини ХІХ століття. Цей термін означає “лікування руками”. Стародавні лікарі вміли добре вправляти вивихи і зіставляти зламані кістки. Старовинні індійські, персидські, китацські фрески переконують нас у тому, що прийоми мануальної терапії були відомі давно, але в ті часи вона вважалася різновидом масажу.

Нині мануальна терапія визнана лікувальною дисципліною. Нею займаються професійно підготовлені лікарі по техніці виконання маніпуляцій руками, яка вимагає від них підготовки, швидкої реакції, високої точності та швидкості рухів. Це, на жаль, вдається далеко не всім. Виражений синдром болю не дозволяє хворому розслабитися. На думку багатьох спеціалістів мануальна терапія у поєднанні з масажом може дати чудові результати одужання.

Гігієнічний масаж – це ефективний засіб збереження працездатності, зміцнення здоров'я, а також профілактики захворювань. Він застосовується у формі місцевого і загального масажу, а також самомасажу.

Однак слід пам'ятати, що будь-який масаж (далі, коли ми будемо говорити про масаж, це буде стосуватись і самомасажу) можна проводити тільки після консультації з лікарем, оскільки існує низка протипоказань до його застосування. При деяких захворюваннях (наприклад, при гіпертонічній хворобі 3-ї стадії, серцево-судинній, печінковій і нирковій недостатності, при органічних та інших захворюваннях) проводити масаж не дозволяється.

За таких випадків застосовують самомасаж. Його можна виконувати за будь-яких умов: удома, у школі, у поході, на тренуванні. Вибір зручної пози (сидячи, стоячи, лежачи) дозволяє ефективніше, дозуючи силу дії, впливати на організм залежно від самопочуття людини.

Самомасаж можна також робити в лазні чи сауні, у ванні, під душем. При цьому використовують віники, мочалки, скребачки, щітки. Поєднання води і масажу сприяє швидкому відновленню сил, прискорює обмінні процеси в організмі, нормалізує сон, створює гарний настрій.

Самомасаж проводиться в будь-який зручний час залежно від його мети: тонізуючий краще робити в першій половині дня, відновлюючий і заспокійливий – у другій. Гігієнічний самомасаж можна проводити після ранкової зарядки для підвищення життєвого тонусу. Відразу після вживання їжі застосовувати самомасаж не рекомендується.

Основні правила проведення самомасажу

Приступаючи до освоєння методики самомасажу, необхідно

отримуватися таких правил:

– тривалість самомасажу залежить від мети, з якою він застосовується, і складає від 3 до 25 хвилин;

– виконувати самомасаж слід чистими, сухими, теплими руками;

– треба вибрати зручну позу, щоб усі м'язи ділянки, яка масажується, були розслаблені;

– масажні маніпуляції слід здійснювати за ходом течії крові або лімфи;

– лімфатичні вузли масажувати не можна;

– за наявності густого волосяного покриву масаж можна проводити через тонку бавовняну чи шерстяну білизну;

– місця ушкоджень шкіри (садна, подряпини, висипи, порізи) не масажують, їх можна обробити перед масажем йодом або заклеїти лейкопластирем;

– масажні прийоми не мають спричиняти болісних, неприємних відчуттів або залишати на тілі синці, порушувати шкірний покрив (подряпини);

– масаж слід проводити енергійно до появи відчуття тепла, розслабленості;

– самомасаж не можна проводити при гострих гарячкових станах, запальних процесах, кровотечах, на ділянках тіла, де е гнійники (екзема, лишаї, фурункули, грибкові захворювання, тромбофлебіт, варикозне розширення вен), а також у всіх випадках, коли масаж протипоказаний;

– під час масажу потрібно створити психологічно комфортні умови.