Програма фахових вступних випробувань з політології для вступників у Львівський національний університет імені Івана Франка (підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" І "магістр")

Вид материала

Содержание

Дисциплінарні варіанти етапів процесу прийняття політичних рішень
Функціонування політичного процесу

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Тема 18. Ситуація та центр ухвалення політичного рішення.

План

Ситуація ухвалення політичного рішення: теоретичні підходи до розуміння.

Типологія ситуацій ухвалення політичного рішення.

Центр та агент ухвалення політичного рішення: поняття і типологія.

Ситуація прийняття політичних рішень – політична ситуація, стан політичної дійсності, що характеризується наявністю проблеми, яка має бути розв’язана через центр прийняття політичних рішень.

На думку П’єтрася, від визначення ситуація прийняття політичних рішення залежить перебігу процесу прийняття рушення. Ситуацію прийняття політичних рішень можна окреслити в двох категоріях: теорії політичної дії та теорії впливу. В категоріях теорії політичної дії ситуація прийняття політичних рішень є системою незалежних змінних, що змушують суб’єктів приймати рішення. С.Соколовський написав: „Ситуація прийняття політичних рішень суб’єкта Р є сукупністю об’єктивних або ж суб’єктивних чинників, які безперечно визначають прийняття рішення Р”. Об’єктивні чинники це об’єктивні умови, на підставі яких суб’єкт оцінює можливості політичних дій, їх ефективність, а також вибору одного з можливих варіантів дій. Суб’єктивні чинники – це емоційні і інтелектуальні диспозиції суб’єкта прийняття політичних рішень. За А.Боднарем ситуація прийняття політичних рішень існує об’єктивно і не має конфліктного характеру, це те, що оточує процес прийняття політичного рішення.

За теорією впливу ситуація прийняття політичних рішень є функціонуванням щонайменше двох центрів прийняття політичного рішення, що означає, що це постійно змінювана ситуація політичної дійсності. К.Клосінскі вважає, що ситуація прийняття політичного рішення є логічно можливою дійсністю, де під впливом прагнення успіху, уявлень про стратегію виникає взаємна конфронтація. За таким визначенням ця політична ситуація є не тільки динамічним процесом, але й має свою структуру. Найважливішим її елементом є дії різних суб’єктів прийняття політичних рішень, що мають різні цілі, інтереси та різні цінності.

Два рівні СППР: психологічний (уявна) і операційний (реальна). На макрорівні ситуація становить „образ дійсності”, але вона зоб’єктивована через уявлення про світ суб’єктів прийняття пол.рішення.

На організаційному рівні СППР є функцією активності зорганізованого середовища системи. Ніхто не концентрується на ситуації, але лише на прийнятті пол.рішення, отже СППР є ініціативою до прийняття рішення. На макрорівні СППР є функція потреб і інтересів великих соц.груп, а також процесів їх артикуляції, аргументації і репрезентації. Конфуцій про 64 типи СППР

Критерії класифікації СППР: Свідомість (уявні – реальні), девіаційні (порівняння з ідеальним станом) – інноваційні, системність (внутрішні, зовнішні, міжнародні), автономність поля рішення (залежна – незалежна від децидентів(стан міжнародних відносин, зацікавленість політики ін.Д., здатність Д. до реалізації власної політики); поле рішення (нормальні, кризові).

СППР за структурою поля ППР: спокій, застій, об’єднання, розпад чи конфлікт. До динаміки поля ППР належать дух ППР: ентузіазм, поступки, спокій, незгода тощо. ДО технік СППР: молодеча глупота, початкові труднощі.

Найважливішим є критерій поділу СППР є ризик ППР: детерміністичні, пробалістичні, статистичні і стратегічні.

Детерміністичні СППР: немає пол.ризику, так як центр ППР повністю контролює всі суттєві параметри ситуації. Можливо, коли повноваження Суб’єктів ППР широкі, а параметри СППР чіткі, відомі і стабільні. Виборча ситуація – формування виборчих комісій.

Пробалістичні: з’являється політичний ризик., центр ППР не може контролювати одного або декількох параметрів ситуації, але можливо передбачити зміни цих параметрів. Н-д: відомо, що доходи населення різні, однак модна передбачити, що задоволення середнього громадянина буде зростати, хоча будуть і незадоволені владою.

Статистична СППР. Великий ризик, не просто неконтрольовані деякі параметри, але й неможливо передбачити можливого розвитку подій, однак модна сформулювати ряд гіпотез. Рішення приймається на підставі гіпотез, нема певності, що воно буде реалізовано.

Стратегічна СППР. Найбільший ризик, не можливо навіть сформулювати гіпотез. Методи прийняття політичних рішень – через інші об’єкти СППР, теорія ігор, гіпотетичне моделювання поведінки іншого учасника.

Герман (теорія дії): три підстави для класифікації СППР: 1. передбачуваність – раптовість; 2. час – обмежений – необмежений; 3. загрози високі- низькі.

Теорія впливу:теорія ігор, не менше двох учасників. Критерії поділу: за кількістю учасників : двох-, багато- особові; за укладом інтересів учасників, де преференції ієрархії ідентичні, протилежні, чи межують; за результатом: ігри з нульовою сумою, виграє одна сторона, ненульова сума.

Нормальні (стабільні): тривалий характер правил прийняття політичних рішень, цінності, невипадковий характер формування центру ППР, його структури, цільове нескачкоподібне формування центру ППР, зміна середовище відбувається поволі, але за чіткими ієрархічними принципами (н-д, ідеологія), стабільна динаміка суспільних змін, швидке та кількісне та якісне вивільнення елементів через середовище політичної системи або ж через поле прийняття політичного рішення. Кризова СППР, де система зазнає турбулентних змін. Холсті: Кризова СПППР: стрес викликаний обмеженням часу, високий ризик. Лебов: кризова СППР виникає тоді, коли порушуються національні інтереси Д., порушення загальних зразків поведінки, обмеження часу. Критерії кризовості: дестабілізація, загроза війни, короткий час на прийняття рішення. Об’єктивний і суб’єктивний вимір. Кризові ситуації бувають: реальна (криза існує об’єктивно, політики правдиво її оцінюють), нав’язлива (тільки в свідомості децидентів, центр діє як у кризовій ситуації, може спровокувати реальну кризу), неглекційна (криза існує об’єктивно, але суб’єкти її не визнають).

Центр прийняття політичних рішень (цппр) – гомеостат, підсистема процесу ППР, політичної системи, внутрішньодержавний, міжнародний. В аспекті парламентського та адміністративного права на перший погляд відомо, хто приймає рішення (мовляв відомі суб’єкти законодавчої ініціативи). Однак, це лише на перший погляд. У центрів ППР завжи є: ієрархічнсть і залежність статусів центрів рішення; - політичні рішення розкладаються не лише між гілками влади, але між центром і периферією, між відомствами, галузями тощо. Гетерогенність і релятивність здійснюваних ними функцій. – велика кількість функцій, які здійснюються державними органами, які виконують, затверджують, контролюють рішення. Ніколи навіть в деспотичній державі, ні одне рішення не може ухвалюватись одноосібно, вже тому, що хтось повинен написати та оприлюднити указ тирана, забезпечити його належне виконання. Типовою також є ситуація, коли одна й та ж особа виконує декілька функцій в ПППР, звідси рольова релятивність становище учасників прийняття ПР., яка складає функціональну та комунікативну комбінаторику агентів ППР в середині ієрархічно організованого державного механізму, де існує спів підкорення і подвійне підпорядкування. ЦППР – одна особа, декілька, навіть усіх громадян у випадку референдуму.

Центр ППР – це група людей, які повинні запропонувати і апробувати проект рішення аби воно було реалізовано через групу, яка може це зробити. На думку Снайдера, Брака, Сепіно це: на макрорівні – група децидентів; мезорівень – типова компетентна група в галузі, макрорівень – актуальна особа, що відповідає за дане рішення. ЦППР - керівний осередок, який презентує інтереси його структур та інтереси суспільства.

Важливим завданням є горизонтальне та вертикальне розміщення центрів у соціальній дійсності. Маркоу особливості центру залежать від: ролі уряду, автономності інших децидентів, здатності виконавчих структур до прийняття рішення та нової політики, форм міжміністерської координації, відносин між міністрами та їх апаратом, інтреакції на рівні центральна місцева влада.

Ієзикіл Дрор: агенти (юніти):індивіди, малі групи, організації. Феномен накладання індивідуальних, групових, організаційних рішень. Індивідуальні характеристики (інтелект, мотивація, емоційний стан, сприйняття інформації) переплітаються з груповими (формальні неформальні відносини, роль лідерів і угруповань, розподіл статусів, рівень згуртованості тощо), накладаються організаційні –(офіційні норми, неформальні традиції, внутрішня структура, функціональна спеціалізація).

Типи відносин між агентами: проста ієрархія (мала група з лідером, нуклеарна структура, немає галузевої та функціонального поділу, обмеженя в часі, конфіденційності, обсязі інформації); комплексна ієрархія – підпроблеми і підрішення, що формують єдине ріщення, окремі фази належать окремим групам, відомствам, які несуть відповідальність. Це комплексне та агрегований тип відносин. Переваги – оптимізоване рішення. Недоліки – формування вузько корпоративних інтересів відомств, посилення центру, втрата автономності, зростання витрат на координацію; поліцентричний тип. Два підтипи – з великою кількістю агентів, з обмеженою кількістю. З великою як ринок, формування попиту та пропозицій, автономні одиниці. Недолік – не враховуються групові інтереси. З обмеженою кількістю - торги, стримування та противаги, коаліції, взаємне узгодження позицій.

Рішення за центром: індивідуальні (задіяна лише одна людина), сумісні паритетні - задіяні 2 і більше осіб, які знаходяться у відносинах координації та симетрії; сумісні ієрархічні – задіяні 2 і більше осіб, які знаходяться у відносинах субординації та підпорядкування, асиметрії; міжгрупові – відносний паритет між групами; макроорганізаційні – комплексна багаторівнева ієрархія у взаємовідносинах груп та спільнот.

Типологія: одноособові – багатоособові; горизонтальні – вертикальні, тривалі – короткочасні; за масштабом: національні (центральні, локальні, галузеві), міжнародні, транснаціональні; за місцем ЦППР в політичній системі: органи держави (парламент), не органами Д., але є частиною системи – керівництво політичних партій; різне – неконституційні центри – олігархи; неформальні (секретарки, групи інтересів). За тривалістю: кризовий менеджмент; за внутрішньою структурою: ієрархічні – неієрархічні; за ризиком: ризикові – обережні. Клосінскі: Схильність до ризику ЦППР: параметр Паскаля.

Еліта – як суб’єкт ЦППР

Осередок національний, міжнаціональний, транснаціональний.

Національний центр всередині держави, це система державних органів, що володіють компетенцією прийняття рішень в даній галузі. Також рішення приймаються через політичні партії, між партійні домовленості та компроміси. Рішення політичні на рівні політичних суб’єктів не регулюються правом.

Міжнародний центр – найменше дві суверенні рівні національні центри. Його структура та функціонування дуже специфічне, а мета – інтереси двох держав. Еце мінародні відносини, різні місії, дипломатична праця, конференції, міжнародні організації.

Транснаціональні центри ППР – інтеграційні організації. Організації, яким держави передали частину свого суверенітету. – ЄС. – це одночасно національний та міжнародний осередок.

Тема 19. Фази прийняття політичного рішення

План

Теорія політичного циклу ухвалення політичного рішення.
Дисциплінарні варіанти етапів процесу прийняття політичних рішень.
Політологічні теорії фаз процесу ухвалення політичного рішення.
Логіка і етапи функціонування і аналізу політичного процесу прийняття політичних рішень.

Професор техаського університету Джеймс Андерсон: п’ять основних переваг концепції політико-управлінського циклу: по-перше, у рамках цього підходу увага зосереджується на особах та органах, які ухвалюють політичні рішення, а також на факторах, що впливають та обумовлюють дії центрів ухвалення рішень; модель включає у себе внутрішні фази процесу, які виражають різні види політичної активності та передбачають способи взаємозв’язку між ними; по-третє, цей підхід є достатньо гнучким під час його застосування; по-четверте, до переваг цього підходу відноситься також і те, що він дозволяє побачити політико-управлінський процес з точки зору його комплексної динаміки та розвитку, а не лише у статичному та структурному розрізі; по-п’яте, процесуально-стадіальний підхід не характеризується певною соціокультурною або національною унікальністю.

Залежно від критеріїв, які застосують ті або інші дослідники, вони виділяють від 2-3 до 15 етапів ухвалення рішень. У переважній більшості випадків кількість фаз залежить від ступеня деталізації політично-управлінських функцій, які дослідники закріплюють за тими фазами. Вперше запропонував в середині у 50-х роках ХХ ст. Г.Лассуелл; необхідність закріплення за кожною фазою процесу ухвалення рішення певної функції політико-управлінської діяльності.

Міждисципілнарний характер теорії ухвалення політичного рішення. Власне бачення фаз процесу ухвалення політичного рішення кожною з наукових дисциплін.

Дисциплінарні варіанти етапів процесу прийняття політичних рішень

№	Епістемологія	Психологія	Менеджмент	Право	Політологія
	Дж. Д’юї «Як ми мислимо»	У. Едвард «Біхевіористична теорія прийняття політичних рішень»	Б.Мільнер «Теорія організацій»		Дж.Андерсон «Прийняття політичних рішень»
	Визначення проблеми	Фіксація і усвідомлення проблеми	Виділення проблеми	Внесення рішення	Побудова порядку денного
	Напрацювання альтернатив	Формування уявлень про завдання	Пошук інформації і альтернатив рішення	Розгляд рішень	Формування альтернатив
	Вибір оптимальної альтернативи	Формування множини альтернатив	Вибір серед альтернатив	Прийняття рішень	Утвердження рішення
		Критерії вибору	Прийняття рішень	Публікація рішення	Реалізація рішення
		Елімінація вихідних альтернатив			Оцінка результатів здійснення рішення
		Оцінка корисності альтернатив
		Вибір оптимальної альтернативи
		Реалізація рішень
		Оцінка результатів
		Корегування рішення

П’ятифазова модель ухвалення політичного рішення американських дослідників Джеймса Андерсона та Вільяма Данна, яка складається з таких етапів:

1) формулювання порядку денного (зміст цього етапу полягає у визначенні пріоритетних суспільних проблем та включенні їх до офіційного порядку денного публічної політики державних органів;

2) визначення альтернатив (агенти процесу ухвалення рішень формулюють низку альтернативних варіантів подолання суспільної проблеми, які проходять відбір та обговорення);

3) затвердження рішення (на цьому етапі відбувається затвердження та легітимізація державного рішення на основі офіційних процедур розгляду, обговорення, узгодження, голосування та промульгації, тобто офіційного оприлюднення рішення);

4) реалізація рішення (тут відбувається реалізація рішення адміністративними органами державного управління та паралельний контроль за перебігом його виконання з боку центру ухвалення рішення);

5) оцінка результатів здійснення рішення (на цій фазі відбувається оцінювання результатів та наслідків виконаного рішення з токи зору досягнення цілей, рівня витрат та адекватності засобів).

І. Етап формулювання порядку денного.

Політичний порядок денний являє собою сукупність актуальних соціальних проблем, які відображають потреби суспільства в цілому або вимоги окремих груп інтересів та на які політики та адміністратори готові та здатні реагувати, ухвалювати рішення та вчиняти певні дії.

Однак чому одні суспільні проблеми потрапляють до поля зору офіційного порядку денного, а інші ні? На початку 1970-х років відомий американський вчений Ентоні Даунс здійснив дослідження так званого «циклу підтримки уваги до питання» у американській екологічній політиці. У результаті він виділив п’ять основних стадій у рамках формування політичного порядку денного.

По-перше, це проблемна стадія, коли проблема вже існує, але не привертає уваги суспільства. Нею займають лише окремі експерти та групи інтересів.

По-друге, надходить етап «тривожного відкриття та ейфорійного ентузіазму». Тобто щось викликає у суспільстві загальний інтерес до існуючої проблеми, і необхідно знайти швидке її вирішення. Бажано уникаючи серйозних змін всередині суспільства.

По-третє, стадія усвідомлення «ціни проблеми», тобто знада то швидкого вирішення існуючої проблеми. Суспільство усвідомлює, що вирішення проблеми вимагає занадто високих витрат.

На наступному, четвертому етапі суспільний інтерес до проблеми зменшується. Тут також існує варіант редукування та переформулювання проблеми з урахуванням усіх інтересів.

П’ятий, завершальний етап – це так звана постпроблемна стадія, на якій проблема внаслідок її витіснення іншими проблемами потрапляє у «тіньову зону». Однак тут також можуть бути отримані певні перші результати від спроб її вирішення.

І.Дрор: три стадії процесу ухвалення політичного рішення, які включають 18 фаз та 36 субфаз.

1) Метастадія:

1.1. формування цінностей,

1.2. опис дійсності,

1.3. постановка проблеми;

1.4. визначення і підготовка ресурсів;

1.5. налаштування і регулювання системи ухвалення рішень,

1.6. взаємне поєднання проблем, цінностей, ресурсів.

1.7. формулювання політичної стратегії.

2) Основна стадія:

2.1 розподіл ресурсів за окремими етапами,

2.2. затвердження операційних цілей в порядку пріоритетності;

2.3 напрацювання множини альтернативних варіантів рішення, в тому числі «привабливі»

2.4. підготовка прогнозів щодо результатів та витрат щодо кожної альтернативи,

2.5 оцінка результатів та витрат, остаточний вибір з альтернатив.

3) Постстадія:

3.1. мотивація виконання рішення,

3.2. виконання рішення,

3.3. здійснення політики,

3.4. оцінка результату виконання рішення,

3.5 комунікації та зворотні зв’язки, яка поєднує всі попередні фази.

Логіка і етапи функціонування і аналізу політичного процесу прийняття політичних рішень

№	Функціонування політичного процесу	Політико-управлінський процес	Процес аналітичної роботи	Процес дослідження політики
	Вхід	Побудова порядку денного	Структурування проблеми	Концептуалізація
	Конверсія	Формулювання альтернатив	Прогнозування	Операціоналізація
	Вихід	Утвердження	Напрацювання рекомендацій	Вибір методів
	Зворотній зв'язок	Реалізація рішень	Моніторинг дій	Збір даних
		Оцінка результатів здійснення рішень	Експертиза результатів	Аналіз даних
				Інтерпретація результатів

Blog

Содержание