Geum.ru

Механизмы коммуникации институтов власти и политических элит

Вид материалаДокументы
Дмитро Табачник
Дмитро Табачник
Денис Богуш
Андрій Шкіль
Олесь Доній
Подобный материал:
1   2   3

Дмитро Табачник: ...Ну не говорять, на вищому рівні, було в історії Великої Британії два найуспішніших прем'єра - лорд Чаттам і його син Вільям Піт. І Чаттам колись заборонив Піту коментувати те, що він підозрює за своїми опонентами вігами. "Не сказав, не коментуй". Ну абсолютно просте правило. Не можу я коментувати те, що не почув або не доведено. Інакше це, в селі називається, в місті, - плітки, кухонні якісь помийні розмови. Те, що відбувається в комунікації, давайте, все-таки до теми ближче, - це абсолютно, дійсно, руйнує і розгойдує систему самої коаліції в першу чергу, тому що можна там... мені не подобається, що прем'єр втрутилася, на мою думку, з абсолютно іншою мотивацією, до розборок в господарюючих структурах газу. Але вона не приховувала свої позиції, я не приховував свої: казав, що мені це не подобається, я вважаю, що це штучна криза - можна газові там два питання викреслити. Але будь-які інші - весь час ставити в той же день, наступний день під сумнів рішення уряду - це фактично руйнувати, це говорить про... подвійні стандарти і подвійну мораль. От, назовні ми говоримо, самоідентифікуємо себе як демократичні партії. Чому? Може, броненосець теж себе вважає в джунглях найпотужнішим звіром, крім нього, цього ніхто не знає. Але весь час, кожен день, кожен вечір, причому на такому ж рівні, що іноді це просто, якесь спотворення: заступники керівника бюрократичного апарату після засідання уряду нищівно коментують будь-які позиції по господарським... план приватизації не такий, звільнення голови Фонду державного майна не так - от вам указ, щоб ви не сумнівались, ну можна далі... Ощадбанк не так працює. Ну яке відношення в парламентській республіці королева Британії має, скажімо, до банку, навіть, якщо там більшу частину шехолдерського пакету має британський уряд? В голову не прийде королю Бельгії, ні будь-кому іншому... Президенту Ізраїля чи Австрії лізти і, як слон в посудній лавці, топтатися по повноваженнях уряду. Звідси ж створюється штучна криза, руйнується... Є, звичайно, помилки, на мою думку, і уряду. Такого не допускав жоден з 17-ти урядів в комунікаційній сфері, коли прем'єр заборонила місяць виступати членам уряду і давати позицію. На мою думку, це абсолютно антидемократично, неправильно. Більш того, всі, хто працював в практичній журналістиці, знають, що місяць-два ці люди є носіями інформповодів будь-яких - світських, політичних, поглядових, оціночних... Далі вони вже звичайний елемент пейзажу, вони нецікаві. Але, рішення, які вони за 100 днів ухвалять чи почнуть розробляти - витрати коштів - можуть стати неодворотньо невірні. І от 100 днів ніхто нічого не говорить. Немає жодних інтерв'ю - чи світоглядних, чи таких, програмових подій того чи іншого відомства. Я думаю, що це неправильно, це абсолютно якось згортає комунікацію до такого підкилимового якогось аналізу ситуації. І, завершуючи, хотів би сказати, що, може бути лише одне... рецептура - це повернення до виконання законодавства для усіх гравців. І з іншого боку, вимога громадянського суспільства, медійного простору: ну як так, скажімо, чому міністри 100 днів не говорять? Це неправильно. Оцінка того ж самого... без такого захоплення, як всі телеканали, - "а от уряд сказав те, Секретаріат те... і таке інше", без жодної оцінки просто, інакше не повернутися до нормальної комунікації. Інакше не повернутися до виконання законодавства, інакше не повернутися до того, що суспільство хоч якимось чином може обмежувати еліту в її прагненнях до зловживань, які зростають відповідно до обсягів влади, якщо я вірно цитую. І саме останнє: про єдність країни, я хотів би сказати, що дуже часто єдність країни, у нас розуміється теж спотворено - як гуманітарна, ідеологічна, мовна капітуляція однієї половини країни перед іншою. Так нічого не буде. Ніколи не буде. Це буде загострення проблеми. Воно спочатку іде повзучим шляхом, зміною підручників, назвами, і таке інше, але моє глибоке переконання, що це просто заганяння проблеми вглиб. І якщо, скажімо, схід чи південь набагато менш істерично реагує на оціночні погляди, на створення пам'яток, перейменування вулиць в західних регіонах України, то рівень недоброзичливості і істерикування як представників громадськості, Скажімо, і тональність виступів - не дискутабельна, а хамська - представників поглядів, які більш притаманні Західній Україні, - вона засмучує, тому що єдності країни на підставі окупаційних дій чи примусових ніколи не буде. Дякую.

Ведучий: Дякую, Дмитро Володимирович. Якщо дозволите, перед тим, як передати слово журналістам або політологам, ще п'ять копійок вставлю своїх. Перше, я хотів би захистити журналістів: існує така теза про те, що жовта журналістика, або таблоїди - це є якраз прикладом, взірцем журналістики у світі, тому мені здається, що було б некоректно вважати, що за спробу наших колег-журналістів витягувати ту інформацію, яку ви - політики - приховуєте, бо в кулуарному режимі обговорюєте, не можна їх засуджувати. Потім, я також хотів би зазначити, що те інформаційне табу, яке накладене, на членів уряду і на команду БЮТ, воно є проблемним... на перший час його не розумієш, причини цього, але потім зрозуміло, що це табу накладено як результат проблеми комунікації з Секретаріатом Президента, тому що, наскільки мені зрозуміло, команда БЮТ... накладено табу з тим, щоб вони просто не дратували Балогу зайвий раз. І у зв'язку з цим ще один момент. На цих виборах мені довелося працювати у східних регіонах, причому таких дуже східних регіонах, от, і коли говорите про істерію, то навіть в штабах так званих демократичних партій ставлення до західноукраїнських експертів, які приїжджали, з семінарами, з тренінгами, було досить показовим. Тобто на Сході навіть члени демократичних штабів називали вихідців з Тернополя і з Луцька бандерівцями і сильно вимагали, що нехай вони виїдуть в Луганську область, їх там з автомата постріляють. Тому, тут, знаєте, тут, мені здається, не зовсім коректно це говорити саме от в такому розумінні.

Дмитро Табачник: Ви знаєте, я вам хочу сказати, що я вам подарую, репрезентую Агенції моделювання ситуацій подлинную стенограмму Кабинета Министров, вот недавнюю, где премьер говорит о том, что он запрещает ходить на программу "Свобода" Савика Шустера и тут же потом поправляется "Ну, я не могу запретить. Я рекомендую не посещать, потому что… и так далее, и так далее…" Вот это просто образец, его можно брать в рамку, стенограмму эту, развешивать и говорить как о торжестве демократии.

Денис Богуш: «Не хотів би говорити про внутрішні механізми і як подолати, цю систему відносин. Я хотів би, наголосити на тому, як ці механізми комунікації гілок влади виглядають ззовні. Тобто, на Заході існує, зовсім проста і зручна система рейтингування країн, їх якихось там дій, наприклад є там чотири рейтингові агенції у світі, до яких прислухаються і за рейтингами яких, великі гроші йдуть в країну. Наприклад, це найбільша - це Fitch Ratings і от - два показники, значить, - ефективність влади (в нас D) і політична стабільність (в нас D). Є A, B, C, D, от... Якщо A, B - то інвестиції ідуть в країну, якщо C, D, то, ну, не йдуть. Ще й E є. Далі, це взагалі…. Але тут є велика проблема, що, ніхто взагалі про це не думає - як ми, виглядаємо. Ми робили якось з двома піар-агенціями закордонними по іміджу України з Міністерством закордонних справ, дослідження... І, так виглядає, що всі різні гілки влади - вони, назовні оголошують зовсім різні позиції, тобто, зовсім нема культури узгодження якихось позицій із зовнішньої політики, із внутрішньої, з якихось, питань, і, тут стає під великим сумнівом наша участь в Євро-2012. Тобто, інвестори, не прийшли в Україну. Зараз різні гілки влади думають, як написати програму, потім як ці програми узгодить, а хто, дасть гроші і що з ними робити, вони, про це не думають взагалі. То зараз є проблема і люди всі... от нам, потрібно написати програму, а потім, ну нема грошей, а що робити? Велика проблема з цього, на мою думку, є три такі..., або чотири... фіксації, які я хотів би сказати. Ну, по-перше, всі чиновники не виконують закони, тобто... я не знаю...

Ведучий: По прізвищах...

Всі. Всі. немає виключень. Тобто, всі отримують якось там заробітну плату одним чином, всі знають, всі подвійні стандарти мають... Це велика проблема в країні. Далі, у нас немає професійного підходу до керування країною. Тобто на... міністрами стають не професіонали, а стають якісь політичні фігури, які виконують якісь там, зобов'язання, а політична фігура - вона не може, розвивати галузь... не зовсім не можуть... Навіть не можуть робити якісь плани і стратегії, тому що вони не фахівці. Далі, тут вже казали, що є в нас така політична культура, яку я не знаю як змінити: всі, зрозуміли, що потрібно щось робити, якийсь перформанси для телебачення і тут, з'являються оці кульки всі і інші, там, бійки... тільки, щоб попасти на телебачення. Інший бік, медійна культура, тобто журналісти, це все беруть в свій оборот і з цим працюють і виховують нашу аудиторію. В нас є дев'ять варіантів Конституції. Тобто, кожна політична сила, думає, що вона може зробити якусь Конституцію, зробити повністю різні проекти від, того, що, взагалі не має Президента в нашій країні до різних варіантів двопалатного... в парламенті з сенаторами і різними там шерифами… Отака рефлексія. Дякую.

Ведучий: Ну, щоб була черговість "політичний оглядач - журналіст", я дам слово Діані, а потім, я так розумію, Цибулько буде щось казати.

Ви знаєте, я дуже багато, дуже часто, коли, скажімо, не хочуть говорити серйозно про проблему, яка є, кажуть, що журналісти щось не так роблять і що вони неправильні, вони погані комунікатори, вони, там, такі-сякі. Я не хочу захищати всіх журналістів. Я можу сказати, що проблема дійсно є, але проблема насправді - це як палка з двох кінців. Давайте поставимо запитання: скажіть, хто володіє основними медіа-активами в країні? Ми будемо бачити, що дуже багато, дуже... ні, це не держава, це дуже добре, але до основних медіа-активів в країні мають безпосереднє відношення багато політичних гравців. Перше, якщо ми говоримо про те, що вони в нас такі правильні, вони хочуть мати нормальну політичну комунікацію, то невже в них немає ніяких важелів для того, щоби вибудувати дійсно нормальну політичну комунікацію? Я от хочу сказати, що, не називаючи прізвищ, хоч Ярослав закликав до цього, але, на жаль, я не можу прізвищ назвати, я вам чесно кажу: коли я працювала... скажімо, я робила газету "Без цензури", деякі, політичні гравці казали: "А що ви там розумієте? Навіщо ви пишете такі розумні статті? Для нас важлива картинка. От мені треба, щоб тут цей політик був на фотографії "красивый, умный, с поглаженными штанами, понимаете"... от, це рівень замовлення... Це один момент. Інший момент, справа в тому, що рівень замовлення так само є таким, трошки іншого плану на каналі "Інтер", або на інших каналах. Все це саме відбувається. Тепер інше питання. В мене питання, наприклад, до якості нашого парламенту. От, тут сидить багато журналістів, перед очима яких пройшло багато різних парламентів, скажімо, декілька парламентів, так? І я можу сказати, що кожного разу якість наших політиків стає, все гіршою і гіршою. Дуже мало, дійсно, є нормальних комунікаторів, це... я не ображаю людей, які тут сидять, якраз це їх не стосується. Але в кожній фракції є буквально поодинокі політики, які можуть давати адекватні коментарі, які можуть пояснювати ситуацію, і так далі. Це проблема? Проблема. Як можна комунікувати з вашими політичними силами, якщо немає зворотного зв'язку, адекватного зворотного зв'язку? Це дуже важко робити... Зараз же спонукають до цього, насправді, тобто далі буде гірше. Буде гірше, бо вага депутата - вона зменшується, журналісти, більшість з яких працюють, дійсно, в холдингах, які належать до якщо не політичних гравців, то, принаймні, економічних груп, які стоять за цими політичними гравцями. Вони зацікавлені в цій ситуації. Тобто, пропорційні вибори з закритими списками і імперативний мандат, ну, не тільки вбивають парламентаризм... скажіть мені, хто зараз наважується виступити проти імперативного мандату, який пропагують, якраз, у нас фактично всі політичні гравці? Де голос громадської думки? Де? А потім казати: "Ну, чому у нас нема з ким говорити в парламенті? Так їх не буде! Їх і буде ще менше й менше. От... Мені вже сказали, що мене виключать з фракції.
Я ще, хоч це в продовження того, де голос громадської думки... Це... на жаль немає пана Табачника. Він тут говорив про те, що, мовляв, такого страшного, що хтось не розуміє, як розшифровується буква Т в НАТО, так? Але насправді, те, що не розуміють - якраз багато в чому вина й політикуму нашого, є в тому, що люди не розуміють. У мене складається таке враження, що нашим політикам невигідно, щоб люди розуміли, бо, якби вони розуміли, якби вони мали достатньо інформації, то, можливо, якраз би все було по-іншому, і парламент був би іншим, очевидно. І інші вибори, склад... і коаліція була б не така, напевно, правильно? Якби б всі все дуже добре розуміли. І тут вина не тільки політиків, тут взаємна вина, і не тільки журналістів, взаємна вина є, взаємна відповідальність за те, що, якби, ми маємо те, що маємо. Таке суспільство, як воно є. Якщо ми хочемо його міняти, то треба до цього докладати взаємних зусиль, а не звинувачувати, не показувати пальцями, там, і казати "сам дурак", так? Дякую.

Андрій Шкіль: Я хотів би... з вибаченнями, що я мушу втекти, бо я не письмово, а усно це скажу... а з другого боку, я би хотів буквально кілька слів... Ну по-перше, я от не знаю, я не член Кабінету Міністрів, не радник, я там не буваю, але, як би, я був на останній програмі у Шустера і там аж два міністри було. При чому поруч, біля мене сидів один міністр, який говорив, що думав - у нього на листочку не було нічого написано. Бо, якщо взяти, наприклад, міністра закордонних справ, зрозуміло. По-перше, коли нема політикові що сказати, то він починає звинувачувати засоби масової інформації, що вони зняли його мовчазним. Тому тут це остання справа і я впевнений, що політик будь-якої політичної сили будь-якої парламентської фракції, який себе поважає, він ніколи не дозволить собі звинуватити журналістів будь в чому. В некомпетентності - може, якщо він це зробить доказово. Я готовий, до речі, на цю тему спілкуватися. Але в тому, що на журналістові лежить вина в тому, що комунікація між Банковою і Грушевського чи якоюсь там іншою вулицею, Садовою, 3а - це не те що смішно, це просто низький трошки рівень сприйняття зовнішнього світу. Щодо імперативного мандату, зараз ми маємо проблему, що навчання вчителів проходить на очах у учнів. Оце є проблема. Це головна проблема. Насправді, вирішити задачу, яка не вирішується, дуже складно. Звичайно, найпростіше, найкраще піти ще раз на вибори і ходити на вибори до тих пір, поки суспільство вже скаже "стоп". От ми даємо вам 300 голосів, робіть, що хочете. Можна. Але не думаю, що це набагато краще, і значно, плавніший хід вперед, ніж пропоноване тимчасове, причому за будь-яких обставин це буде темпоральна річ. Я не є прихильником цього мандату, який обмежує права депутата, але якщо він буде темпоральним, обмежено в часі прийнятий і я буду розуміти, чому - це одне питання. Якщо це на обмежену кількість років - на 10 - це смішно. Тільки може бути обмежена каденція цього парламенту. Бо якість нинішнього парламенту дозволяє з ним зробити все, що завгодно - він не погіршиться. От гірше вже не буде. Реально. Наступне. З приводу того, що треба міняти пропорційну систему - однозначно, але пропозиції одної політичної сили - Литвина, так? - повернутись до мажоритарних округів... я вийшов із мажоритарного округу, я знаю багатьох мажоритарних депутатів, які зараз повернуться з-за кордонів, знову поміняють громадянство, знову прийдуть сюди, з задоволенням закинуть вудочки на ставки і витягнуть мандат, не моргнувши оком. І вартість перемоги на малому мажоритарному окрузі - ніщо, це просто копійки, це вечеря в хорошому ресторані чи політ... чотири польоти в Париж, чотири... так? І все. І вже вибори зроблені. Плюс система, відкатана за гроші. Тому тут можемо говорити, але пропонувати все-таки, при всій повазі, треба пропонувати, тоді ця пропозиція - вона суспільством буде сприйматися однозначно. Тому суспільство буде будитися: "ага, є погані, які пропонують ось це, а є добрі, які пропонують інакше". Тому, до речі, щодо НАТО. Добре, вступаємо в НАТО. Але куди вступаємо? Бо з армією в 120 тисяч при сусідській армії в мільйон осіб, якщо ми кудись не вступимо, то в нас вже і питатися ніхто не буде. Скажуть, націлили на нас ракети і розслабтесь, все. Отримуйте від цього задоволення. Тому, от, в цьому є, має бути, позитив. Але, повертаючись до комунікації трьох влад... Дивіться, я, до речі, повністю з опонентом, який пішов, погоджуюсь, але... Як можна указом Президента звільняти кого-небудь, хто до цього ніякого відношення не має, от... Ну, а це сприймається собі. І це, до речі... і в цьому є проблема. І ціна такого компромісу є надто високою в даній ситуації. Надто високою. Тому що, йдеться про відому персону. І після того ми чуємо, що Фонд держмайна як цариця... - кому вона там роздавала? - як цариця Катерина своїм коханцям, так? Але знов-таки, це все можна звести до простої тези. Вона неприємна, але, все одно... вона не спрощує ситуацію, вона її пояснює. Іде процес навчання. Як вийти з цих обставин? Я не вірю, наприклад, що можна шляхом мовчання, чи шляхом протистояння об'єднати Україну. Тільки шляхом дискусії. Я от, до речі, не знаю, тут немає представників соціологічних служб, але, соціологічні служби в закритих, для інших країн робили соціологічне дослідження, причому різне, і вони отримали, що оця дискусія навколо НАТО підвищила рейтинг підтримки на кільканадцять відсотків - на 11, мова йшла, про що - вступ у НАТО... коли, наприклад, тут, знаєте, що видається: коли політична фігура... назвати прізвище, так? Наприклад, як Богословська говорить, що НАТО - це сволочі, всі, хто її не любить, кажуть: "Значить, хороша організація!" Що вона робить? Тобто, будь-яка дискусія, навіть неякісна, навіть шоуменська, вона дає позитив. Останню крапку поставлю: знаєте, якби, доводиться глибоко там Польщею займатися, якби, я в постійному просторі вишу інформаційному Польщі... От розумієте, я не хочу його порівнювати, але я, не знаючи... не цікава мені, не цікава ця проблема, яка обговорюється політиками за участю прем'єр-міністра, мені нецікавий результат - домовляться вони чи ні, але мені цікавий процес. От в чому можна говорити про... на... о 6-й ранку... ну, процес нецікавий, відверто скажемо. Така рейтингова передача чи будь-яка інша - от тут можна говорити, бо чим фаховіша дискусія, тим продуктивніший результат. Ось це є найважливіше. А все решта - тут не може бути, не може ні об'єднати журналістика, роз'єднати. Це констатація з коментарями, дуже часто - 90 відсотків - з мудрими і цікавими аналізами. Це дуже важливо. Ну але, знов-таки, в цій країні, в нашій країні, і цій... цьому політикуму потрібна дискусія. От навіть тут дискусія була вже краща, правда? Якби вона була значно публічнішою, вона б вже була веселішою. І тому це, якщо робити хоча б пораду... це дуже важливо зараз - це дискутувати на високому рівні. Чим вищий рівень дискусії, тим вища користь для цього суспільства. При чом навіть, якщо вони цього - люди - не усвідомлюють, що вони отримали цю користь. Навіть, якщо вони десь, не до кінця, скажімо... "та, ну, набридло, набридло", але всі дивляться. Це як, по-моєму, у кого там, так?.. У Ільфа і Петрова, що цей слюсар матюкався, а жінки на нього кричали, щоб він цього не робив, але від нього не відступали. Так само десь, приблизно... так само десь, ми маємо і з парламентськими... всі парламент не люблять, але дивляться. От ви уявляєте собі, якби по телевізору показували пряму трансляцію засідання Секретаріату Президента? Хтось би дивився засідання це? Ну, а що - в кабінетах люди, люди б там ходили, сиділи б за столом, пишуть, помагають, там поставити, якщо б не... знаєте, не в таких спеціальних місцях, там - їдальні і вбиральні, а просто в кабінетах - хтось би дивився? Ні... Але, після... тільки, як парламент починає працювати...

Андрію, це принципова різниця... Секретаріат Президента не є говорильнею, чим є парламент...

Олесь Доній: Я хотів про це сказати, де, є розмови... я просто хотів, щоб він почув... а де є рішення. От я зараз, перед тим, як сюди заїхати, я написав три супроводжувальних листи на ім'я прем'єра, на ім'я голови парламентського комітету, на ім'я голови Верховної Ради і приходив науковець, приніс розробку - він показував на своєму ноутбуку, він розробив... розробив систему голосування... не голосування, а ідентифікації особи не просто за дактилоскопією, за відбитком пальця, а і за так званими там якимись бітами, тобто, десь там ще є близько 150-200 точок на пальці, які допомагають ідентифікувати цю особу. Тобто, не лише за дактилоскопією, а і за енергетикою, що унеможливлює варіант скопіювати, відрізати пальці, скопіювати. До чого я веду? Можна дуже красиво говорити, яскраво... Я, наприклад, пам'ятаю: два роки тому я задавав на якійсь "Свободі Слова" ще на ICTV запитання про голосування чужими картками Юлії Тимошенко. Як вона красиво після того сказала: "Да, от, ми розробляємо систему голосування за відбитками пальця... Ось... Да, я також вважаю, що це неправильно, недемократично, нечесно..." Красиво було, звучало? Абсолютно красиво. Хочеться вірити? Безперечною. Кожен раз, коли її чую. Як голосує фракція БЮТ? Так само, як і фракція "Наша Україна - Народна Самооборона", так само, як і Партія регіонів, і Компартія... і Компартія, і... не бачив, щоб Блок Литвина, але принаймні цих чотири фракції я бачив. Я скажу, якими руками. За Тендерну палату коли голосували, мені Полохало каже: "Ой, я би не проголосував, моя картка була не у того депутата". "Я не голосував". Я думаю, що, якщо не починати з себе, то нічого не буде. Я розумію технічні проблеми. Так, якщо голосувати... кожен буде голосувати за себе, буде проблема з коаліцією, з 226 голосами. Так треба думати, коли продавали мандати, продавали місця в списку, кого брали, щоб потім ці люди не збиралися ходити на засідання, а не збиралися ходити, як на роботу. А інакше, буде знову отаке - яскрава фраза... поговорили красиво, імперативний мандат ненадовго, тимчасово. Мені також кажуть: ну, картками - це тимчасово, поки у нас 227 голосів, ти ж розумієш проблему, у нас тут... Я розумію, так у нас завжди будуть проблеми в державі, постійно. То, якщо не навчитись раз сказати "не можна, треба по закону", так ніколи і не буде. А так - постійно "тимчасово". Ну, тимчасово. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. І мене це хвилює. Мене хвилює: красиві фрази при некрасивих діях. З боку всіх. Я абсолютно впевнений, поки не навчаться депутати голосувати самостійно в парламенті, нічого не буде. І, на жаль, до цього не йде. Я єдиний у фракції, який не здає картку. Це ненормально. Це ненормально... А?... Картку можна подивитись... Картку можна подивитись... Реагують погано. Реагують погано, але, ну, сказали, що виключать, але це не означає, що я після цього буду діяти інакше. Тобто я на себе взяв зобов'язання, причому я оголосив про це ще перед виборами, перед тим, як формувався список. Я це повідомив, що, якщо сприймаєте - добре, якщо ні - то... то будуть проблеми потім. Але я про це повідомив перед тим. Ось. І мені здається, що в даному випадку тиску суспільства мало, бо тиск суспільства є тільки на чужих. Ми радієм, бо ми всі помаранчеві і ті, що зібралися експерти, - також, це помаранчеві. Добре, всі нейтральні. Об'єктивні, без проблем, але всі чомусь здебільшого гноблять відповідно абстрактних, біло-блакитних, може конкретних "регіоналів". І не дивляться, коли є проблема у своїх. Проблема ж не тільки в Балоги. І у нас, в "Нашій Україні", і в БЮТі. Я ж що кажу: проблема спільна. Демократія - її не можна побудувати, тільки для "регіоналів", тобто у нас може бути все, що завгодно, а для "регіоналів" ми хочемо жити за демократичними законами. Щоб, от, вони жили за демократичними, а ми - за якими завгодно. Якщо ми не будемо ставити закону для всіх, нічого не буде. "Закон - один для всіх" і стверджують про політичну корупцію, після того стали головою ради благодійності, чи як там? А ніхто не пише, знаєш: "А що ж то тоді таке - політична корупція"? Що тоді політична корупція?