Діагностичний інструмент з питань контролю показників місцевих фінансів

Вид материала

Документы

Содержание 4.Керівні принципи щодо фінансового вирівнювання 5. Субсидії для місцевої влади 6. Інші фінансові ресурси 1. Загальні принципи 2. Місцеве оподаткування 3. Тарифи та збори

Подобный материал:

• Доцент Пилипів В. В. Орієнтовний перелік питань до підсумкового контролю з дисципліни, 67.25kb.
• Органами влади І управління заходи І прийоми у сфері місцевих фінансів, або тактика, 85.06kb.
• Звіт державної податкової адміністрації у Житомирській області про проведену роботу, 2037.85kb.
• Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової, 30.88kb.
• Сновних підходів до запровадження програмно-цільового методу складання та виконання, 72.59kb.
• «Місцеві фінанси», 51.93kb.
• Проект затверджено, 146.6kb.
• Рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів І банківської діяльності, 699.52kb.
• Міністерство фінансів україни, 172.76kb.
• Міністерство фінансів україни, 757.76kb.

4.Керівні принципи щодо фінансового вирівнювання

a. Системи вирівнювання

37. Метою фінансового вирівнювання є надання можливостей місцевим органам влади забезпечувати своїх громадян, якщо вони того побажають, послугами, рівень яких відповідає рівню оподаткування.

38. При розробці відповідних систем вирівнювання, центральні органи влади повинні брати до уваги той факт, що відмінності в рівнях податкового навантаження, яке органи влади повинні накладати на своїх мешканців для досягнення відповідного рівня послуг, є в цілому, результатом різниці їх фінансових можливостей, витратних потреб або ефективності управління.

39. Системи вирівнювання повинні компенсувати, принаймні частково, відмінності фінансового потенціалу органів влади (таким чином, щоб надати більше фінансових ресурсів для більш слабких органів влади) та витратних потреб (таким чином, щоб надати більше ресурсів для органів влади, які або мають додаткові функції, або, в силу свого географічного положення, демографічної ситуації та інших факторів, вони зобов'язані витрачати більше ресурсів, щоб виконувати свої повноваження). Вони не повинні компенсувати відмінності в ефективності управління і розходженні у вартості в результаті адаптації рівня послуг до місцевих інтересів.

40. Значна міра фінансового вирівнювання є необхідною передумовою для успішного проведення фіскальної децентралізації та забезпечення належного місцевого врядування. У той же час, фінансове вирівнювання є передумовою для успіху політики, спрямованої на економічну стабільність та збалансований, сталий регіональний розвиток. Рішення щодо бажаного рівня вирівнювання є в значній мірі політичним. Не існує оптимального рівня вирівнювання на європейському рівні. Одночасно є важливим, що після ухвалення рішення починається впровадження ефективної системи вирівнювання.

41. Місцеві органи влади повинні бути забезпечені належною інформацією про те, яким чином працюють системи вирівнювання, оскільки вони не здатні сприйняти правила функціонування системи, з якою вони не знайомі.

42. Вирівнювання може бути досягнуто за допомогою дотацій, отриманих від вищого органу влади (вертикальне вирівнювання) або перерозподілу місцевих податкових надходжень, особливо, якщо вони збираються структурами центрального уряду (горизонтальне вирівнювання) або поєднання обох елементів. Вертикальне вирівнювання, в цілому, зменшує ризик незадоволення серед органів місцевої влади. Горизонтальне вирівнювання (як це передбачено законом, у відповідності з принципом солідарності між органами влади одного рівня) має перевагу у зміцненні міжмуніципальної солідарності і надання місцевим органам влади більшої незалежності від центральної влади. Треба мати на увазі ті випадки, коли місцевий податковий потенціал є достатньо відмінним, щоб можна було досягти бажаного рівня вирівнювання виключно шляхом переказу фінансових коштів від держави до органів місцевого самоврядування. Частка, яка очікується від місцевих органів влади з рівнем доходів на душу населення, який є вищим ніж середньостатистичний, що вноситься у горизонтальний перерозподіл, не повинна бути настільки великою, щоб демотивувати їх розвивати власну ресурсну базу. Обсяг ресурсів, наданих національним бюджетом для вертикального вирівнювання, повинен відображати пріоритетність послуг, за які місцева влада несе відповідальність в рамках загальної структури державних витрат. Їх стабільність повинна базуватись на законі. Одночасно певна форма індексації до зростання сукупних доходів національного бюджету є дуже бажаною.

43. Бажаний рівень вирівнювання відмінностей у витратних потребах та фінансових можливостях повинен бути чітким і передбачуваним.

44. Системи вирівнювання повинні відкрито і передбачувано вказати, які місцеві партнери мають право на отримання фінансових трансфертів для здійснення вирівнювання фінансових можливостей і потреб у витратах. Критерії визначення тих, хто має право на отримання трансфертів, повинні бути встановлені законом.

45. Хоча системи вирівнювання діють, як правило, на національному рівні, є доцільним заохочувати системи об'єднання деяких місцевих податків та їх перерозподілу між місцевими органами влади, які входять до одного регіону, і, в особливості між муніципалітетами, які є промисловим і комерційним центром громади та житловими районами, які до цього центру прилягають. Місцеві системи вирівнювання такого типу дозволяють компенсувати, принаймні частково, зовнішні фактори і можуть бути створені на основі угоди між муніципалітетами. У деяких випадках, якщо є неможливим досягти такої домовленості, може виявитись необхідним прийняти відповідне рішення на законодавчому рівні.

46. У всіх випадках механізми, затверджені для реалізації політики вирівнювання, повинні бути засновані на стандартизованих рівнях доходів і витрат. Стандартизація витрат і доходів виступає в якості захисту від прихованих фінансових гарантій, які в іншому випадку могли б ліквідувати звітність місцевих органів влади (та їх посадових осіб) і мати своїм наслідком неефективне використання публічних ресурсів. Вона також дозволяє уникнути морального ризику з боку місцевої влади, оскільки вона виключає можливість маніпулювання критеріями розподілу з боку центральних урядів.

47. Центральним органам влади слід регулярно перевіряти яким чином функціонують їх системи вирівнювання і розглядати з місцевими органами влади можливості по вдосконаленню, які можуть здійснюватись з метою забезпечення виправлення негативних наслідків нерівномірного розподілу ресурсів і потреб стосовно видатків.


b. Вирівнювання потреб стосовно видатків

48. Вирівнювання (стандартизованих) конкретних потреб стосовно видатків повинно здійснюватись шляхом надання субвенцій на основі об'єктивних критеріїв. Навіть коли ці субвенції прив’язуються до конкретних програм, вони повинні дозволити певні обмежені повноваження для їх використання в рамках програм. Вони мають забезпечити уникнення обтяжливого моніторингу та звітності.

49. Витратні потреби повинні бути оцінені в першу чергу на основі критеріїв, які:

• є об'єктивними та які місцеві органи влади прямо не контролюють;
  
• навряд чи позначаться на свободі вибору місцевих органів влади в межах наявних бюджетів;
  
• не каратимуть місцеві органи влади, які намагаються впорядкувати управління своїми послугами, щоб зробити їх більш ефективними або за рахунок зниження витрат, або шляхом заключення угод про співпрацю, збільшити кількість користувачів та інших критеріїв для отримання ефекту масштабу;
  
• врахувати, наскільки це є можливим, демографічні, географічні, соціальні та економічні фактори, що ведуть до диспропорції у витратах.
  

50. Розрахункові формули, що використовуються для оцінки витратних потреб, повинні відповідати наступним умовам:

• вага, що присвоюється різним окремим показниками, повинна визначатися на основі об'єктивної інформації про вплив зміни цих показників на фактичну вартість місцевих послуг;
  
• оскільки оцінка потреб призводить до оціночних суджень щодо ваги, що надається різним показникам, необхідно визначити та оцінити результати цієї оцінки у співпраці з представниками місцевої влади або їх об'єднань;
  
• формули для оцінки потреб (моделей), повинні бути якомога більш простими, щоб їх легко можна було зрозуміти. Вони мають сприяти відкритості та підзвітності, а також бути достатньо всеохоплюючими і докладними, щоб бути надійними;
  
• формули для оцінки потреб повинні залишатись якомога більш стабільними, щоб дозволити місцевій владі робити довгострокові прогнози, і такими, щоб зміни в оцінках потреб відображали реальні зміни в ситуаціях, які місцева влада не здатна контролювати.
  

51. В процесі вирівнювання видаткових потреб слід брати до уваги якомога більше заходів місцевої влади, і в особливості ті, які є дуже важливими або обов'язковими. Окремі формули повинні бути складені для кожної з витратних потреб, у відношенні яких будуть застосуватись заходи вирівнювання.


с. Вирівнювання фінансових можливостей

52. Вирівнювання (стандартизованого) фінансового потенціалу повинно бути спрямовано на зміцнення доходної бази органів місцевого самоврядування в порівнянні з національними (контрольними) показниками. Мова йде про трансферти, які представляють собою безумовні загальні субвенції, які можуть бути використані самостійно місцевими органами.

53. В оцінку фінансових можливостей органів місцевого самоврядування бажано включати усі джерела доходів з метою оцінки усіх фінансових ресурсів.

54. Повинні бути вжиті заходи для забезпечення того, щоб вирівнювання фінансових можливостей не підірвало засад місцевого самоврядування шляхом примусу відповідних органів влади забезпечити однаковий рівень послуг або застосовувати однакові ставки оподаткування.

55. Вирівнювання фінансових можливостей не повинно демотивувати місцеві органи влади покращувати податкову базу та забезпечувати ефективний збір податків. Оцінка фінансових можливостей з метою вирівнювання повинна ґрунтуватись на припущенні, що усі місцеві органи влади стягують податки за схожими ставками і є однаковою мірою ефективними в оцінці та збиранні податків (з тим, щоб органи влади не були покарані за ті зусилля, які вони роблять або навпаки якимось чином заохочені, не зважаючи на їх недостатні дії у цій сфері). Це припущення має використовуватись виключно для розрахунку фондів вирівнювання і не повинно підривати право влади змінювати фактичні ставки податків, які стягуються. Рішення місцевої влади не повинні прямо впливати на суму фондів вирівнювання, отриманих чи сплачених.

56. На відміну від вирівнювання видаткових потреб там, де є більше одного місцевого податку, вирівнювання не повинно відбуватись для кожного податку: мають бути розроблені підходи до усієї податкової системи, які мають відображати увесь місцевий податковий потенціал. Повинен бути створений ресурсний фонд вирівнювання, а кошти повинні виділятись з урахуванням відмінностей податкового потенціалу та середнього податкового потенціалу різних органів влади.

57. Фактичний фіскальний тиск не повинен використовуватись в якості показника фінансового потенціалу.


5. Субсидії для місцевої влади

58. Субсидії надаються центральними органами влади з різних причин і можуть приймати різні форми. В цілому, вони повинні бути передбачені законом або ухвалені на основі чітких критеріїв, встановлених законом. Повноваження органів влади у здійсненні розрахунків та перерахуванні коштів повинні бути обмежені з метою уникнення проблем стосовно об'єктивності та достовірності.

a. Загальні субвенції

59. Внесок вищого органу влади до місцевих бюджетів, в основному, має бути здійснений у формі загальних субвенцій.

60. Загальна сума таких субвенцій повинна:

• покривати стандартизовані витрати на виконання делегованих завдань та дефіцит ресурсів місцевих органів влади стосовно виконання їх власних повноважень;
  
• враховувати такі фактори, як демографічні зміни та економічні фактори, економічне зростання і зростання витрат, особливо, коли рівень власних ресурсів місцевих органів влади та їх здатність впливати на ці ресурси не дозволяють спрямовувати ці ресурси для покриття збільшених внаслідок економічних факторів витрат;
  
• брати до уваги розходження у витратах, спричинених рішеннями, прийнятими на національному рівні, в особливості коливання таких факторів, як заробітна плата і видатки на соціальне забезпечення, мінімальні стандарти для місцевих послуг та стандарти охорони навколишнього середовища, за які відповідає місцева влада.
  
• 61. Органам державної влади слід забезпечити органам місцевої влади певний рівень стабільності цих ресурсів, можливо шляхом змін у законодавстві або на підставі угод, спрямованих на забезпечення економічної стабільності у співробітництві усіх рівнів влади. Загальна сума перерахувань не повинна бути предметом частих, довільних коливань при розробці річних державних бюджетів.
  

62. Критерії для розподілу загальних субсидій, повинні бути чітко визначені законом, або іншими нормативно-правовими актами, що унеможливлює ухвалення рішень на власний розсуд. Це повинно дозволити місцевим органам влади розрахувати заздалегідь суми субвенцій, які вони будуть отримувати при виконанні бюджетів.

63. Будь-який великий перерозподіл ресурсів між місцевими органами влади в результаті суттєвих змін критеріїв для розрахунку субвенцій, розподілу податків або формули вирівнювання повинні відбуватись поступово, протягом достатньої кількості років, щоб дозволити місцевим органам влади привести свої бюджети у відповідність з новими обсягами фінансування без будь-якої надмірної передачі послуг.

64. Місцеві органи влади не повинні впливати на розмір загальних субвенцій, які вони отримують, якщо це не є однією з явних цілей окремої субвенції.


b. Спеціальні субвенції

65. Спеціальні субвенції місцевим органам влади обмежують свободу вибору стратегій політики, вони є менш ефективними, ніж загальні субвенції при недостатності ресурсів на виконання повноважень, та не є дуже корисними в якості інструментів вирівнювання. Застосування спеціальних субвенцій повинно бути обмежено до того, що необхідно для досягнення наступних цілей:

• фінансування (співфінансування) капітальних витрат як частини збалансованого, сталого регіонального розвитку;
  
• забезпечення деяких місцевих публічних послуг, для яких мінімальні стандарти встановлюються на національному рівні; вони надаються у стандартному вигляді по всій території країни;
  
• компенсація будь-яких витрат, що впливають на постачання деяких місцевих публічних послуг тією мірою, якою вони не компенсуються за рахунок горизонтальних трансфертних механізмів внаслідок добровільних угод чи інших зобов'язань;
  
• фінансування деяких публічних послуг, які місцеві органи влади забезпечують від імені держави, або компенсація витрат, які несуть місцеві органи влади при виконанні обов'язків, делегованих іншими органами. Спеціальні субвенції можуть бути використані для цих цілей, особливо у зв’язку з тим, що вони можуть слугувати певним стимулом, одночасно загальні субвенції є більш ефективними. Центральним органам влади слід проаналізувати, який варіант є найкращим, з урахуванням місцевих повноважень в кожній окремій ситуації.
  

66. Спеціальні субвенції повинні призначатись на основі об'єктивних, прозорих критеріїв витрат, пов'язаних з витратними потребами. Усі органи влади, які мають право на такі субвенції, повинні бути поінформовані про наявність коштів та відповідні критерії, і повинні мати можливість подавати заявки на такі субвенції, які повинні відбиратись за допомогою прозорих процедур.

67. У тих випадках, коли конкретні субвенції залежать від фінансових внесків органів влади, які їх отримують, рівень таких внесків повинен бути гнучким, щоб враховувати фінансові можливості відповідних органів влади. Центральна влада повинна вивчити можливості зміни певних субсидій у відповідності зі згаданими можливостями для того, щоб здійснити порівняння фінансових зусиль відповідних органів влади, а не їх фінансових внесків.


6. Інші фінансові ресурси



a. Оплати і збори

68. Використання оплат і зборів може внести значний вклад в доходи місцевих органів влади. Проте, їх вплив на попит і доступ до послуг повинен бути додатково оцінений.

69. Місцеві органи влади повинні мати право вирішувати розмір оплати за послуги, які вони надають у відповідності з ситуацією та місцевими інтересами.

70. Що стосується основних послуг, центральні органи влади можуть встановлювати мінімальні (кількісні та якісні) стандарти і умови доступу для незахищених категорій населення (пільги та субсидії).

71. У разі необхідності, центральні органи влади можуть, з метою забезпечення рівного доступу на всій території країни, закласти максимальну плату за основні послуги і мінімальні платежі для послуг комфорту.

b. Різні ресурси

72. Що стосується різних ресурсів місцевих органів влади (доходи від господарської діяльності, власності, інвестицій, пожертвувань, спадщини, майна), а також позик, органам державної влади пропонується прийняти до уваги керівні принципи, призначені для них у Рекомендації 1 (2004) про фінансове та бюджетне управління на місцевому та регіональному рівнях.


7. Позики

73. Місцеві органи влади повинні мати можливість позичати кошти для фінансування своїх капітальних проектів. Такі проекти є спрямованими на благо майбутніх поколінь, а залучення позики може дозволити розподілити навантаження рівномірно між поколіннями. Оскільки майбутні покоління не мають права голосу при виборі проектів, фінансування за рахунок позик підходить головним чином для послуг, позика за які буде погашатись за рахунок зборів з користувачів.

74. Крім випадків авансових внесків, а також у виняткових випадках, місцевим органам влади не повинно бути дозволено брати позики для фінансування поточних витрат. Поточними витратами користуються нинішні покоління, а фінансування їх за рахунок позик, буде означати, що витрати будуть покриватись майбутніми поколіннями. Крім того, фінансування поточних витрат шляхом позичання зробить обраних представників менш відповідальними за фінансові наслідки своїх рішень.

75. Доступ місцевої влади до позик може бути обмежений шляхом певних заходів на національному рівні з метою зменшення ризиків неповернення позик і уникнення рішень, які призведуть до передачі надмірного фінансового тягаря майбутнім поколінням. Будь-які обмеження такого роду повинні бути справедливими, у відповідності до обмежень, про які йдеться, обговорені заздалегідь з представниками місцевих органів влади та скасовані як тільки це дозволить зробити макроекономічна ситуація.

76. Для того, щоб особи, які приймають рішення, були більш відповідальними, місцеві органи влади повинні нести повну відповідальність за свої рішення стосовно отримання позик. Центральна влада не повинна надавати гарантії для позик місцевої влади, за винятком надзвичайних обставин.


Частина II – Керівні принципи для місцевих органів влади

1. Загальні принципи

1. Основні рішення, зокрема встановлення ставок податків, зборів, що сплачуються користувачами за надані послуги, і отримання позик, повинні прийматись обраними представницькими органами (радою або зборами) на пленерних засіданнях, і не делегуватись керівникам, комітетам або іншим органам, які підпорядковуються згаданим органам.

2. Мають бути проведені дискусії з фінансових та бюджетних питань, і відповідні рішення повинні прийматись на відкритих для громадськості засіданнях виборного представницького органу.

3. Наслідки рішень місцевої влади щодо джерел надходжень повинні оприлюднюватись. Бюджетні документи повинні включати огляди на цю тему, які мають бути зрозумілими.

4. У сферах, де місцеві органи влади мають повноваження самостійно приймати рішення щодо тих чи інших питань, основні фінансові рішення повинні бути прийняті протягом визначеного періоду часу. Як правило, рішення, що стосуються доходів і витрат, повинні прийматись спільно, коли приймається бюджет або вносяться зміни до нього.

5. Асоціації місцевих органів влади мають відігравати важливу роль у пошуку рішень, які мають забезпечити баланс ресурсів між різними рівнями влади при формуванні національної економічної політики; те ж саме стосується надання допомоги місцевій владі в регулюванні питань місцевих податків.

6. Місцеві органи влади повинні використовувати інформаційні технології для підвищення ефективності управління (збір і обробка інформації, підготовка та виконання рішень). Першочергова увага буде приділятись системам, які є в "реальному часі", відкриті, еволюційні, які у випадках, де це є можливим, взаємодіють з іншими системами влади та системами, які встановлюються централізовано, або в результаті горизонтального співробітництва. Можливості для оплати у дистанційному режимі за допомогою електронних засобів повинні бути збільшені.

7. Місцеві органи влади повинні забезпечити своїх співробітників різними формами навчання, якого вони можуть потребувати (юридичні, фінансові, податкові, організаційні та інші форми), а також на регулярній основі удосконалювати відповідні навички своїх представників.

8. Місцеві органи влади повинні створити системи для підвищення професіоналізму та етики співробітників, що займаються фінансовими і в особливості податковими питаннями. Їм також пропонується взяти до відома інформацію про кращі практики, визначені в Довіднику CDLR з публічної етики на місцевому рівні, схваленому на конференції з питань етичних стандартів у публічному секторі (Нордвійкерхаут, 31 березня-1 квітня 2004 року).


2. Місцеве оподаткування

9. Основними принципами для визначення місцевих податків повинні бути визначені справедливість (оподаткування повинні бути пропорційними до платоспроможності платників податків) та ефективність (високі надходження і низька вартість збору).

10. Коли місцеві органи влади встановлюють рівень податків, вони повинні робити це якомога більш відкрито, щоб їх рішення були зрозумілими для громадськості. Заходи щодо забезпечення прозорості бюджетних рішень повинні включати публікації (у паперовому та електронному варіанті), розміщення і, можливо, поширення усіх проектів бюджетних рішень, документів, необхідних для їх розуміння, та рішень, які вже були ухвалені.

11. Місцеві органи влади повинні змінювати рівень оподаткування лише з метою адаптації рівня послуг до місцевих потреб.

12. Місцевим органам влади слід уникати введення занадто великої кількості податків, оскільки це неминуче збільшує адміністративні витрати та витрати щодо зборів, пов’язаних із судовим розглядом тощо.

13. Не зважаючи на те, що слід стимулювати розвиток місцевої податкової бази, ці заходи повинні бути законними. Будь-які стимули повинні дотримуватись принципу рівності громадян перед законом. У таких випадках питання визначення податкової бази, податкових ставок та пільг повинні відповідати поставленій меті.

14. Слід уникати несвоєчасних змін до місцевої податкової системи, які можуть призвести до дестабілізації економічних суб’єктів та домогосподарств.

15. Місцеві органи влади повинні надавати громадськості інформацію та роз'яснення, що стосуються будь-яких податків на додаток до податків, встановлених органами влади вищого рівня. У випадках, коли мова йде про виняткові податки, орган місцевої влади сам розробляє свої фіскальні правила і доводить їх до відома громадськості.

16. Місцеві органи влади повинні надавати громадськості всеосяжну, доступну для сприйняття інформацію про використання податкових надходжень.

17. Засоби, які використовуються для інформування громадськості про місцеві податки, повинні брати до уваги специфічні місцеві особливості: електронні видання, плакати, електронна пошта, телефонний зв’язок тощо. Деякі методи проведення попередніх консультацій також можуть бути корисними, наприклад, відкриті засідання, які проводяться після затвердження відповідних постанов.

18. У випадках виняткових місцевих податків, місцева влада повинна приділяти особливу увагу:

- забезпеченню того, щоб податкові категорії були простими і справедливими;

- якості підготовки податкового законодавства, особливо в невеликих громадах;

- механізмам ухилення від сплати податків, які можуть бути викликані місцевими правилами.

19. Інформація про податкову базу повинна регулярно оновлюватись і бути заснованою на факторах, які не піддаються оскарженню. Співпраця між підрозділами місцевих органів влади має бути організована з метою отримання необхідної інформації (поліція, реєстрація народжень, шлюбів, інші питання). Співпраця з вищими органами влади може дозволити органам місцевої влади отримати інформацію, необхідну для розвитку податкової бази.

20. Основна частина місцевого оподаткування повинна базуватись на відносно стабільній податковій базі.

21. Реєстрація і збір місцевих податків на самому початку фінансового року дозволить муніципалітету мати в своєму розпорядженні фінансові ресурси на початку року. Необхідно вжити заходів, щоб уникнути затримок, які могли б привести до подальших коригувань, які зобов'язують платників податків сплачувати протягом одного року податки декількох років. Система відслідковування несплачених податків повинна бути створена як для захисту інтересів громади, так і для врахування їх соціального становища.

22. Місцеві податки повинні вимагати якомога менше зусиль і формальностей з боку платників податків таким чином, так щоб вони не ухилялись ненавмисно від сплати податків. Місцеве оподаткування не повинно ґрунтуватись на попередніх податкових деклараціях платників податків.

23. Вимоги щодо сплати податків повинні дозволити платникам податків перевірити правильність інформації, з використанням якої обраховується сума податку (податкова база, ставка, пільги тощо). Процедура подачі скарг також повинна бути чітко визначена, як і процедура запиту спрощених процедур оплати (у випадку зазначених податків).

24. З огляду на затримки в ході судового розгляду і певну невизначеність, яка має до цього відношення, є бажаним, щоб судовий розгляд був зведений до мінімуму. Тому рекомендується, щоб усі зусилля зосереджувались на тому, щоб забезпечити закони і правила, які повинні бути чіткими (з кількома винятками та особливими випадками), інформацію, яка повинна бути доступною, спрощені процедури оплати тощо. Податкові документи повинні визначити термін для подання скарги, а також форми подання скарг та апеляцій. Бюджетні резерви повинні, в разі необхідності, бути відкладені для врахування тенденцій судового розгляду.

25. Місцеві органи влади мають проводити аудит на регулярній основі для кожного прямого податку. Такий аудит повинен:

- порівняти витрати по збору (і зміни таких витрат) з надходженнями від податку;

- вказати чи, наприклад, усі платники податків, були ідентифіковані і чи всі вони сплачують податки;

- оцінити стимулюючу і демотивуючу роль будь-яких податків.


3. Тарифи та збори

26. Як правило, оплати не повинні перевищувати вартості послуг, а місцеві органи влади не повинні прагнути отримати необґрунтовані прибутки від надання публічних послуг.

27. Оплати, що застосовуються, не повинні надмірно знизити попит, особливо у випадку важливих публічних послуг.

28. Вибір між фінансуванням через оплату (у цьому випадку користувачі здійснюють оплату) і фінансуванням за рахунок податків (у цьому випадку здійснюють оплату платники податків) повинен бути чітким і прийматись органами влади з урахуванням їх особливостей і інтересів. Він повинен бути зроблений для кожної послуги, виходячи з міркувань справедливості та рівності.

29. Місцеві органи влади повинні забезпечити доступ до основних послуг для найбільш незахищених категорій населення.


4. Інші ресурси

30. Місцевій владі пропонується взяти до уваги керівні принципи, що стосуються інших ресурсів (позик, надходжень від господарської діяльності, власності, інвестицій тощо), визначених в Рекомендації 1 (2004) Комітету міністрів Ради Європи.

31. Виняткові доходи повинні використовуватися тільки для фінансування капітальних витрат і відшкодування заборгованості.