Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• П.І. Гнатенко Допускається до захисту, 1560.42kb.
• Ф. Л. Жорін юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки навчально-методичний, 3367.08kb.
• Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня, 2089.93kb.
• Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області утворена, 50.39kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
• Правила благоустрою, забезпечення чистоти, порядку І дотримання тиші в м. Запоріжжі, 2287.61kb.
• Верховною Радою України закону „Про внесення змін до деяких закон, 141.76kb.
• Кодексу України про адміністративні правопорушення, 91.36kb.
• Кодексу України про адміністративні правопорушення, 199.1kb.
• Кодексу України про адміністративні правопорушення, 94.33kb.

Б) неповний поділ прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків. Цей механізм передбачає закріплення вичерпного переліку податків центральним органом влади й введення ним загальнодержавних податків. Місцеві органи регламентують на своїй території дію місцевих податків, які входять у вищевказаний перелік. 2. Різні ставки. При реалізації цієї форми основні умови стягнення конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи визначають ставки податку, які зараховуються до місцевого бюджету. Іноді центральний орган влади може обмежувати й загальний розмір податкової ставки. Своєрідність даної форми полягає в обмеженні волі місцевих органів влади, але більшою мірою – в захисті платника податків від сваволі на місцевому рівні. 3. різні доходи. Воля місцевих органів влади в даній формі незначна, тому між бюджетами різних рівнів розподіляються суми вже зібраного податку. Розподіл встановлюється центральною владою або здійснюється відповідно до закріплених нормативів. Податковий тягар визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тягар» . в основному під податковим тягарем розуміють вплив податкових важелів, які становлять тільки частину цього тягаря. Видимо, податковий тягар здійснюється на чотирьох рівнях: 1-й, тиск безпосередньо податкових важелів. 2-й, тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів. 3-й, використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск зі одних платників на інші. 4-й, використання податкової техніки, при якій посилюється тиск на платника. Наприклад, авансові платежі які передбачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен виплачуватися. Співвідношення між податковою ставкою й податковою базою, що позначається я на розмірі податкових надходжень, дозволило Лафферу показати залежність доходів бюджету від прогресивності оподаткування. Видно, що при зростанні податкових ставок загальна сума надходжень зростає. Але при проходженні певного рівня, подальше збільшення ставки веде не до зростання податкових надходжень, а до їх скорочення, тому що така ситуація підриває зацікавленість у збільшенні обсягів виробництва. Установлення середньої оптимальної податкової ставки формує ряд стимулів. За рахунок зростання виробництва, збільшення доходів зростає й податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності. Зменшується розрив між низько і високоприбутковими галузями. І найголовніше зменшується розмір тіньових доходів.


71. Пеня у податковому зобов’язанні: поняття, порядок застосування.

Стягнення пені обумовлюється тільки фактом прострочення сплати податку або збору, тоді як стягнення штрафів передбачає спеціальні процедури, в основі яких лежить правопорушення. Початок строків нарахування пені 1. Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. 2. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;

б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами Закону. .3. У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується. Це правило не застосовується, якщо: а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження; б) судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання. 16.2. Зупинення строків нарахування пені У разі коли керівник податкового органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені абзацом першим підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 цього Закону, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження. .3. Закінчення строків нарахування пені .1. Нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку. .2. У разі погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів або відчуження інших активів боржника у порядку, передбаченому цим Законом, нарахування пені зупиняється у день такого стягнення або відчуження активів з права власності (повного господарського відання) боржника в рахунок погашення, незалежно від строків оплати вартості таких активів їх покупцем. Порядок застосування цього підпункту розробляється центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством України. .3. При частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація. 4. Розмір пені 4.1. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. 4.2. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.


72. підстави та порядок проведення органами ДПС планових і позапланових виїзних перевірок.

Податковий контроль являє собою різновид спеціального державного контролю, здійснюваного як діяльність податкових органів і їх посадових осіб із забезпеченням законності, фінансової дисципліни й доцільності при мобілізації централізованих і децентралізованих грошових фондів і пов’язаних з ними матеріальних коштів. В залежності від періодичності проведення податкової перевірки поділяють на планові, позапланові, повторні. Планова перевірка являє собою податкову перевірку, здійснювану відповідно до плану діяльності контролюючого органу. Як альтернатива планової перевірки виступають перевірки, здійснювані податкової перевірки виступають перевірки, здійснювані контролюючими органами поза зв’язком із затвердженим планом проведення контролюючих дій – позапланові. Як різновид або самостійна стадія планової перевірки може бути повторна пер віка, що проводиться через певний час після планової щодо тих же питань і за той же контролюючий період. Повторна податкова перевірка здійснюється з метою контролю за усуненням недоліків, виявлених у ході планової перевірки. Податкове законодавство України застосовує класифікацію податкових перевірок на планову й позапланову тільки щодо виїзд них перевірок. Планова виїзна перевірка — це перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства (підприємця), яка відповідає таким критеріям: • цю перевірку передбачено в плані роботи по­даткового органу; • перевірка відбувається за місцем положення (місцем проживання) підприємства (підприєм­ця) або за місцем положення об'єкту влас­ності, який підлягає плановій перевірці; • податківці вивчають сукупні показники фінан­сово-господарської діяльності підприємства (підприємця) або перевіряють, як підприєм­ство (підприємець) дотримує порядку здій­снення розрахунків за товари (послуги); • планову перевірку всі контрольні органи (тоб­то податкові, митні органи, органи державно­го казначейства, державної контрольно-реві­зійної служби) проводять одночасно. Планова виїзна перевірка має охоплювати су­купні показники фінансово-господарської діяль­ності підприємця. Здійснювати планові пере­вірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами заборонено. Проте це правило має виняток. За законодавст­вом, таку перевірку можна провести в тому разі, якщо, скажімо, від споживача надійшла скарга, і виникла потреба з'ясувати, як підприємець (підприємство) дотримує порядку здійснення розрахунків за товари (послуги). Позапланова виїзна перевірка — це та пе­ревірка, котрої не передбачено в планах роботи по­даткового органу. законодавстві ви­значено вичерпний перелік обставин. Опишемо ці обставини. 1. За даними зустрічних перевірок виявлено, що підприємець порушує норми законодавства. Ця норма закону відкриває перед податківцями ши­рокі можливості для проведення позапланових пе­ревірок. 2. Підприємець не подав документів обов'язко­вої звітності протягом встановленого терміну. До­кументи обов'язкової звітності можна умовно по­ділити на дві групи. До першої групи входять доку­менти, на підставі яких підприємство (підпри­ємець) обчислює і (або) сплачує податки, — подат­кові декларації. Другу групу складають документи, які ніяк не пов'язані зі сплатою податків (наприк­лад, звіти про використання реєстраторів розра­хункових операцій). Невчасно подавши документи обох згаданих груп або не подавши їх взагалі, ви самі створите привід для проведення у вас по­запланової перевірки. 3. У документах обов'язкової звітності виявлено недостовірні дані. Як вже було згадано, таке порушення можуть виявити під час камеральної перевірки. 4. Підприємець подав скаргу про те, що посадова особа контрольного органу порушила законодавство під час планової або позапланової виїзної перевірки. Очевидно, таку норму запроваджено задля того, щоб зменшити кількість скарг на дії по­датківців. Проілюструємо це твердження на при­кладі. Припустимо, податківці прийшли до вас із пе­ревіркою, не маючи законних підстав. Ви поскар­жилися на інспекторів до вищого податкового ор­гану. Після цього звернення податківці можуть завітати до вас вже на законних підставах. І аж ніяк не гарантовано, що після перевірки щодо вашої скарги буде прийнято рішення на вашу користь. 5. Виникла потреба перевірити відомості, одержані від особи, яка мала правові відносини з під­приємством (підприємцем). Перевірка відбувається лише в тому разі, якщо протягом 3 робочих днів після отримання офіційного запиту від податкового органу підприємець не надав документально під­тверджених пояснень. 6. Відбувається реорганізація або ліквідація під­приємства. В такому разі, перед тим як зняти під­приємство з податкового обліку, податківці пере­віряють, чи не має воно боргів перед державою. 7. Прийнято рішення Кабінету Міністрів України про проведення у вас позапланової виїзної перевірки. Зазвичай такі рішення стосуються до великих державних підприємств. Наведений перелік підстав для проведення позапланових виїзних перевірок є вичерпним. Втім, ці перевірки дозволено здійснювати також у таких двох випадках: • на особисте прохання підприємця; • на вимогу посадових осіб, які діють відповідно до кримінально-процесуального законодавст­ва (наприклад, за рішенням суду чи слідчого). Позапланова виїзна перевірка може охоплюва­ти будь-які питання, що входять до компетенції податкових органів.


74. Платники податку з доходів фізичних осіб, їх обов’язки. Критерії резидентів фізичних осіб.

Платниками податку з доходів фіз.осіб є резиденти, що одержують доходи як на території України. Так і за її межами, і нерезиденти, що одержують доходи із джерелом походження на території України. Податок з доходів фіз.осіб заснований на принципі поділу платників на резидентів і нерезидентів. В українському законодавстві не передбачено сімейне оподаткування, але деякі країни – колишні радянські республіки, приклад Естонія, запровадили таку норму. Відповідно до чинного законодавства України під податковим резидентом слід розуміти фізичну особу, що має постійне місце проживання в Україні. У випадку, якщо особа має також місце проживання в іншій країні, питання щодо її приналежності до проживання в іншій країні, питання щодо її приналежності до резидентів вирішується ґрунтуючись на ознаці більш тісних особистих або економічних зв’язків (центр життєвих інтересів) в Україні. при цьому достатньою умовою для встановлення даної ознаки є самостійне визначення такою особою свого постійного місця проживання в Україні або членів родини такої особи, її реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності або само зайнятої особи. За неможливості визначити центр життєвих інтересів зазначеними вище способом застосовується тест фізичної присутності. У цьому випадку особа вважається резидентом, якщо вона перебуває на території України протягом не менше 183 днів сукупно протягом будь-якого 12 місячного періоду. Можна виділити два критерії, що визначають податковий обов’язок платника – принцип резиденства й принцип територіальності. Обидва принципи тісно взаємопов’язані й залежно від конкретного податку можуть або спільно виконувати функцію визначення приналежності особи до категорії платників даного податку, або окремо. Так, у випадку дії принципу територіальності на осіб, що мають майно або одержують доходи від певної території, покладається обов’язок щодо сплати податку незалежно від їхнього місця проживання, громадянства або національної приналежності, тобто основним критерієм для віднесення особи до категорії платників є об’єкт оподаткування, його територіальне перебування. Принцип територіальності, важливо розрізняти його дію, з одного боку, щодо осіб, які перебувають на даній території, з іншого боку щодо доходів, одержаних на цій території в першому випадку стосується правового регулювання платника, то в другому випадку – об’єкта оподаткування. За Європейською соціальною хартією диференціація громадян не може бути підставою для збільшення податкового тягаря нерезидентів шляхом встановлення для них інших ставок, використання системи податкових пільг або інших механізмів збільшення податкового тягаря. При застосуванні принципу податкового резиденства особа визнається платником податку у разі закріплення за нею статусу податкового резидента. Для визначення цього статус залежно від країни може застосовуватися ряд критеріїв, таких як місце проживання або постійного проживання, громадянства, приналежності до певної соціальної або релігійної групи, походження, соціальний стан та інші. В Україні в механізмі податку з доходів фізичних осіб обидва принципи діють спільно. Однак не виключено, що особа може мати кілька постійних місць проживання в різних державах. У такому разі тоді для визначення податкового резиденства використовується критерій «більш тісних особистих або економічних зв’язків (центр життєвих інтересів)». У разі неможливості визначення держави, у якій особа має більш тісні економічні зв’язки. Або якщо особа не має постійного місця проживання в жодній із країн, вона вважається податковим резидентом у випадку перебування на території нашої країни більш 183 днів протягом 12 місячного періоду, включаючи день приїзду й від’їзду. Якщо всі перелічені методи не дозволяють визначити статус податкового резидента, то вступає в дію принцип громадянства, тобто особа визнається податковим резидентом, якщо вона має громадянство України. Однією з умов визнання особи податковим резидентом є також її державна реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності на території нашої держави. До чинного законодавства в Україні існує єдине громадянство. Особа втрачає громадянство України у випадку добровільного прийняття громадянства іншої держави. При цьому під добровільним прийняттям розуміються випадки при, яких громадянин України подає у відповідні закордонні органи заяву або клопотання про набуття громадянства в порядку, встановленому законодавством тієї країни. Поняття «місце знаходження» і «місце перебування», для їх розмежування застосовується різний строк проживання на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці – до 6 місяців і понад 6 місяців відповідно. Особливий статус мають співробітники дипломатичних відомств. Не визнаються платниками податку з доходів фізичних осіб нерезиденти, які мають дипломатичний імунітет і привілеї, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором відносно доходів із джерелом походження в Україні. одержаних такою особою безпосередньо від заняття такою діяльністю або прирівняною до неї міжнародними договором іншою діяльністю.


75. Платники податку на ПДВ, особливості їх правового регулювання, реєстрація. ПДВ є непрямим податком, що виступає частиною новоствореної вартості, входить у ціну реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до Держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платник податку – особа, зобов’язана здійснювати утримання й внесення до бюджету податку, що сплачує покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Платники поділені на дві великі групи залежно від того, здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на тер Укр або ввозять (розмитнюють) в Укр. Товари як для власних, так і для виробничих потреб, з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу й тимчасово. При цьому в обох випадках платниками виступають: суб’єкти підприємницької діяльності, адвокати, міжнародні об’єднання й організації, іноземні юридичні особи й громадяни. Відновлений також кількісний ценз для обороту реалізації товарів. Платником податку є: 1. Будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами. Уваливши рішення щодо проведення імпортної операції, вищезгадані особи, не пізніше ніж за 20 днів до початку здійснення таких операцій, повинні зареєструватися як платників ПДВ. Виняток зроблено тільки для фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податків, які ввозять товари в межах неторгового обороту в обсягає, що не підлягають оподаткуванню. У відповідності з митним кодексом оподаткуванню не підлягають: товари. Вартість яких не перевищує суму 200 євро. Предмети, увезені у випадку переселення громадян на постійне місце проживання в Україну, предмети особистого користування, тимчасово ввезені в Укр.. громадянами-нерезидентами. У випадку якщо такі обсяги перевищують торговельний оборот. Фізичні особи сплачують ПДВ виходячи з митної вартості товарів. 2. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку. 3. Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:3.1. Коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).3.2. Особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 3.3. Особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.3.4. Особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством. 4. Будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень. У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту. Зобов’язані особи виступають як юридичні, так і фізичні особи. Затребовано інші більш принципові підходи з позицій податково - правового регулювання – критерії резидентсвтва й територіальності.