А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
Вид материала | Документы |
- Тема. Білки, їхня будова, класифікація та функції. Мета, 74.26kb.
- Укази Президента України про державну підтримку обдарованої молоді (квітень 2000 рік), 393.44kb.
- Тканини: епітеліальна, сполучна, м'язева І нервова, 184.79kb.
- Про затвердження Правил будови І безпечної експлуатації ліфтів Наказ Державного комітету, 1356.28kb.
- Здоров'я України від 01., 345.9kb.
- Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального, 2758.02kb.
- Повідомлення про відхилення тендерних пропозицій по торгам (тендеру) на закупівлю інженерні, 275.09kb.
- Правила будови І безпечної експлуатації навантажувачів, 1595.09kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Курс 4 Факультет медичний Підготував : ас. Кукуруза, 232.39kb.
С. повільнохвильовий – фаза фізіологічного сну, яка характеризується переважанням в ЕЕГ повільних хвиль (дельта-ритм) і веретеноподібних серій швидких коливань (сонних веретен), уповільненням частоти дихальних рухів, зниженням тиску крові та іншими вегетативними змінами;
с. умовно-рефлекторний – с., викликаний за механізмом умовного рефлексу;
с. швидкохвильовий – фаза фізіологічного с., яка характеризується низьковольтною швидкою активністю ЕЕГ, зниженням тонусу м'язів та швидкими рухами очних яблук, становить 20-25 % загальної тривалості сну.
СПАЗМ – мимовільне тонічне скорочення посмугованих або непосмугованих м'язів.
СПАЙК – імпульсна високовольтна частина потенціалу дії нейрона або нервового волокна.
СПАСТИЧНІСТЬ – підвищення тонусу м'язів, яке характеризується нерівномірністю їх опору в різних фазах пасивних рухів.
СПЕРМАТОГЕНЕЗ – процес розвитку чоловічих статевих клітин, який закінчується утворенням сперматозоонів.
СПЕРМАТОЗООН – чоловіча статева клітина.
СПІРОЕРГОМЕТРІЯ – метод одночасного дослідження основного обміну енергії і зовнішнього дихання.
СПІРОГРАФІЯ – метод оцінення ряду показників зовнішнього дихання.
С. динамічна – с., яка проводиться до і після фізичного навантаження;
с. форсована – с., яка проводиться під час максимального швидкого видиху.
СПІРОМЕТАБОЛОГРАФІЯ – метод дослідження функції зовнішнього дихання й основного обміну енергії шляхом одночасної графічної реєстрації дихання й об'єму використаного кисню.
СПІРОМЕТРІЯ – визначення статичних показників зовнішнього дихання.
СПОКІЙ – відсутність рухомої та психічної активності.
СПОЛУКИ МАКРОЕРГІЧНІ – природні речовини, що мають багаті на енергію зв'язки, містяться у всіх живих клітинах, беруть участь у нагромадженні та перетворенні енергії.
СПОГАД – повторне виникнення знайомих за минулим досвідом уявлень, думок, почуттів у формі відтворення чи пізнання.
СПРАГА – потреба організму у воді, зумовлена збудженням питного центру мозку й пов'язана з комплексом рефлекторних реакцій.
СТАДІЯ – період (фаза) у розвитку фізіологічного процесу.
С. генералізації умовного рефлексу – виникнення умовної відповіді на подразник, подібний до умовного сигналу.
СТАЗ – припинення природного кровотоку, лімфи або іншого фізіологічного вмісту в судині, травному каналі, сечоводі тощо.
СТАН ЕКСТРЕМАЛЬНИЙ – с. організму, що характеризується надмірним напруженням або виснаженням адаптаційних механізмів.
СТАРІННЯ – закономірне виникнення в процесі індивідуального розвитку особини вікових змін, які обмежують адаптацію організму та збільшують ймовірність смерті.
С. фізіологічне – природне с., яке відповідає генетичній програмі розвитку індивідуума.
СТАРІСТЬ – завершальний період життя, що характеризується обмеженням адаптації та морфологічними змінами в різних системах і органах.
СТАТИНИ – нейрогормони, що секретуються гіпоталамусом у портальні судини аденогіпофіза; гальмують виділення гіпофізарних гормонів.
СТЕРЕОВЕКТОРКАРДІОГРАФІЯ – просторове сприйняття характеристик векторкардіограми за її проекційним зображенням.
СТЕРЕОЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод дослідження просторових співвідношень електричних процесів у головному мозку, грунтується на графічній реєстрації біопотенціалів у кількох десятках точок мозку.
СТИМУЛЯТОРИ – 1) речовини, які прискорюють ферментативні реакції та інші внутрішньоклітинні процеси; 2) прилади, які застосовуються для подразнення.
С. біогенні – біологічно активні речовини, які утворюються в рослинних та тваринних тканинах, впливають на обмін речовин, регенерацію та інші процеси в організмі.
СТОМЛЕННЯ – стан тимчасового повного або часткового зниження працездатності клітини, органа чи організму в цілому, яке виникає внаслідок інтенсивної або тривалої роботи і зникає після відпочинку.
С. м'язове – с., яке виникає переважно в певній групі м'язів, що зазнають найбільшого напруження;
с. розумове – с., яке виникає під час розумового навантаження, характеризується зниженням показників розумової працездатності і змінами функціонального стану переважно серцево-судинної і вегетативної нервової систем;
с. емоційне – зниження емоційного тонусу, що викликається надпотужними або одноманітними подразненнями.
СТРЕС – неспецифічна реакція організму, яка виникає після дії надзвичайних подразників (опік, травма, емоції тощо) та спричинює напруження загальних механізмів адаптації. Термін ввів Г. Селье.
С. емоційний – стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози небезпеки тощо, що розвиваються у людини під час зіткнення з реальними, психологічно тяжкими ситуаціями;
с. фактор – надзвичайний або патологічний подразник, який спричиняє стрес.
СТУПІНЬ НАСИЧЕННЯ КРОВІ КИСНЕМ – відношення кількості кисню, що міститься у крові, до кисневої ємності цієї самої крові, виражене у відсотках; у нормі для артеріальної крові – 96-98 %, для венозної – 60-65 %.
СТУПІНЬ СВОБОДИ НЕЙРОНА – величина, яка характеризує можливість нейрона одночасно брати участь у різних видах діяльності.
СУБСТАНЦІЯ П – пептид, потужний розширювач судин, що викликає скорочення непосмугованої мускулатури, знижує кількість інсуліну, підвищує виділення гідрокарбонатів, амілази тощо.
СУДИНИ – трубчасті утворення, якими тече кров чи лімфа.
С. ємнісні – венозні с., які мають слабку еластичність та велику розтяжність, вміщують близько 70-80 % усієї крові;
с. колатеральні – кровоносні с., по яких тече кров поза основною магістральною судиною;
с. магістральні – великі артерії, що відходять від аорти і не підлягають черговому розгалуженню, забезпечують постійний рух крові;
с. обмінні – судини, серед яких виділяють: транскапіляри – з повільною течією крові (близько 0,5 мм/с), де відбуваються обмінні процеси, та магістральні капіляри (юкстакапіляри) – з відносно швидкою течією крові, які підтримують сталість гемодинаміки;
с. опору – система артерій та артеріол, яка створює основний опір течії крові і викликає зниження пульсового та значне зниження загального артеріального тиску;
с. резорбтивні – с. лімфатичної системи, де відбувається вбирання продуктів обміну речовин;
с. термінальні – с. кровоносної системи (артеріоли, капіляри, венули, артеріовенозні анастомози), які належать до системи мікроциркуляції.
СУДИНИ-ШУНТИ – артеріовенозні анастомози, що забезпечують скидання крові у вени в обхід капілярів, регулюють загальний кровообіг і кровообіг органів, зменшують тиск крові, підвищують рівень кисню у венозній крові тощо.
СУДОМА – раптове мимовільне постійне чи нападоподібне скорочення м'язів.
СУМАЦІЯ – явище накладання локальних відповідей.
СУРФАКТАНТ – поверхнево-активна речовина, яка знижує поверхневий натяг.
С. легеневий – с., що знижує поверхневий натяг альвеол легенів, забезпечує розпрямлення альвеол під час першого вдиху, перешкоджає виникненню ателектазу легенів тощо.
СФІГМОГРАФІЯ – метод прямої графічної реєстрації коливань стінки артерії, який дозволяє вивчати форму і обсяг пульсу, а також швидкість поширення пульсової хвилі.
С. об'ємна – плетизмографія частини тіла, яка містить великі кровоносні судини.
СФІГМОМАНОМЕТР – прилад для вимірювання тиску крові непрямим методом.
С. мембранний – с., у якому індикатором тиску крові є механічний мембранний манометр;
с. ртутний – с., у якому індикатором тиску крові є ртутний манометр.
СФІГМОТЕНЗІОГРАФ – прилад для одночасної реєстрації артеріального тиску і пульсових коливань стінки артерії.
Т
Т-СИСТЕМА – ділянка сарколеми, яка заглиблюється у м'язове волокно перпендикулярно до його поздовжньої осі.
ТАБЛИЦЯ ЛАНДОЛЬТА – інтернаціональна таблиця для визначення гостроти зору у неписьменних; складається з оптотипів (кілець з розривами) різної величини.
ТАЛАМУС – структура проміжного мозку, підкірковий центр усіх видів чутливості, крім нюху.
ТАНГОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які реагують на зміну положення голови відносно напрямку сили гравітації.
ТАХІКАРДІЯ – збільшення частоти скорочень серця.
Т. ендокринна – т., обумовлена дією деяких гормонів (напр., тиротропіну) більше 80 за 1 хвилину;
т. конституціональна – постійна т., властива деяким практично здоровим людям переважно астенічної будови тіла;
т. неврогенна – т., яка виникає під час нервово-емоційного напруження або при пошкодженні ЦНС;
т. номотопна – т., обумовлена підвищеною активністю синусно-передсердного вузла;
т. ортостатична – т., яка виникає після зміни положення хворого з горизонтального на вертикальне;
т. фізіологічна – т., яка виникає як адекватна реакція на фізичне або емоційне напруження, а також під час підвищення температури крові.
ТАХІМЕТАБОЛІ3М – високий рівень основного обміну у ссавців та птахів порівнянно з іншими хребетними при однаковій масі тіла.
ТАХІПНОЕ – збільшення частоти дихання понад 20 за 1 хв.
ТАХІСФІГМІЯ – збільшення частоти пульсу (більше 100 за
1 хв).
ТАХІФАГІЯ – швидке поїдання їжі без її пережовування.
ТАХОГРАФІЯ – метод реєстрації швидкості руху крові або повітря.
ТВАРИНА – одна з двох основних груп світу живих організмів на Землі, яка характеризується гетеротрофним способом живлення і здатністю активно переміщатися в просторі.
Т. бульбарна – піддослідна т., у якої проведено штучне поперечне перерізання між середнім та довгастим мозком;
т. гетеротермна – т., яка займає проміжне положення між гомойотермними та пойкілотермними тваринами;
т. гомойотермна – т. із сталою температурою тіла, яка майже не залежить від температури навколишнього середовища;
т. діенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання мозку вище від проміжного мозку;
т. інтактна – т., яка не підлягає дослідам;
т. мезенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання між середнім та проміжним мозком;
т. мостова претригемінальна – т., у якої проведено штучне перерізання стовбура мозку дорсально від корінців трійчастого нерва та каудально від середнього мозку;
т. однопівкульна – т., у якої видалено одну півкулю великого мозку;
т. пойкілотермна – т., температура тіла у якої нестала і залежить переважно від температури навколишнього середовища;
т. спінальна – т., у якої в умовах експерименту проведено поперечне перерізання між спинним і довгастим мозком;
т. таламічна – т., у якої видалено півкулі великого мозку.
ТЕЛАЛІЯ – виникнення больового відчуття далеко від дійсного джерела подразнення.
ТЕЛЕЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод реєстрації ЕЕГ на значній відстані.
ТЕМПЕРАМЕНТ – сукупність індивідуальних особливостей емоційних реакцій та вольових якостей людини.
ТЕМПЕРАТУРА – величина, яка характеризує тепловий стан організму.
Т. базальна – т. тіла, яка вимірюється ранком після сну до приймання їжі;
т. ректальна – т. тіла, що вимірюється введенням термометра в пряму кишку;
т. шкіри середня – сума добутків площі кожної ділянки поверхні тіла і його середньої температури, віднесена до загальної поверхні тіла.
ТЕМПЕРАТУРНІ МЕЖІ ЖИТТЯ – межі коливань від максимальної до мінімальної температури, в яких зберігається без істотних змін життєдіяльність організму (25-410С).
ТЕНЗОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які сприймають механічні подразнення, що виникають при розтягненні тканин організму.
ТЕОРІЯ – вища форма логічного пізнання, узагальненого відображення дійсності в мисленні людини.
Т. акомодації Гельмгольця – т. фізіологічного механізму ока, згідно з якою при скороченні війкового м'яза відбуваються розслаблення циннової зв'язки та збільшення кривизни кришталика;
т. Ейнтховена – т., згідно з якою серце розглядається як диполь, розміщений у центрі трикутника Ейнтховена;
т. збудження іонна – т., яка пояснює механізм дії подразника на рецептори, а також механізм виникнення збудження зміною концентрації іонів та співвідношення між ними;
т. з. мембранна – т., згідно з якою виникнення і поширення збудження є наслідком різниці концентрацій іонів К+, Na+, Сl- всередині і зовні клітини, що виникає внаслідок відмінностей в проникності клітинної мембрани для цих іонів;
т. з. Нернста – виникнення збудження з поляризацією напівпроникної мембрани, що відбувається під час електричного подразнення;
т. зору іонна – т., згідно з якою під впливом світлового подразника в паличках та колбочках відбуваються фотохімічні процеси розпаду молекул світлочутливих речовин зі зміною концентрації іонів і певними зрушеннями у співвідношенні між ними;
т. згортання крові каскадна – т., яка згортання крові пояснює послідовною активацією факторів згортання;
т. кабельна проведення потенціалів – т., згідно з якою потенціали дії проводяться за допомогою локальних струмів, які змінюють величину потенціалу і збудливість суміжних ділянок мембрани;
т. кольоровідчуття трикомпонентна – сприйняття кольорів, зумовлене взаємодією трьох видів паличок сітківки (на червоний, зелений та фіолетовий кольори);
т. кортиковісцеральна – т., згідно з якою діяльність будь-якого внутрішнього органа підпорядкована умовно-рефлекторній регуляції, внаслідок чого внутрішнє середовище організму нерозривно зв'язане із зовнішнім;
т. мембранна Бернштейна – т. походження біопотенціалів живих тканин, що грунтується на здатності біологічних мембран вибірково пропускати або затримувати іони;
т. м'язового скорочення – т., згідно з якою скорочення м'яза відбувається за рахунок переміщення актинових ниток між міозиновими завдяки хімічній взаємодії в присутності іонів Са2+ та АТФ;
т. нейронна – т., згідно з якою ЦНС утворена цілком відокремленими нейронами, що взаємодіють між собою в місцях контакту – синапсах;
т. подвійності зору (сітківки) – т., яка формування зорових відчуттів пов'язує з функціонуванням двох систем рецепторів у сітківці ока: паличок (присмерковий та нічний зір) та колбочок (денний та кольоровий зір);
т. сечоутворення Боумена – т., яка пояснює утворення сечі фільтрацією рідинної частини крові в ниркових клубочках та секрецією органічних складових частин сечі в ниркових канальцях;
т. системогенезу – частина загальної теорії функціональних систем про виникнення та розвиток функціональних систем організму; її принципи: гетерохронії (вибірності), консолідації елементів у функціональній системі та мінімального забезпечення функцій;
т. слуху Бекеші – т., яка первинний аналіз звуку в завитку вищих тварин та людини пояснює зсувом стовпа пери- й ендолімфи та деформацією основної мембрани внутрішнього вуха;
т. с. Гельмгольця – т., згідно з якою звук викликає рух за принципом резонансу тільки тих волокон основної мембрани завитка, довжина і натяг яких зумовлюють відповідну частоту їхніх власних коливань.
т. сприйняття звуку – т., згідно з якою фізичні ознаки акустичного стимулу (інтенсивність та частота) відображаються в активності елементів слухової системи та кодуються в ЦНС;
т. сприйняття смаку – т., згідно з якою смак сприймається внаслідок взаємодії молекул смакового подразника із спеціалізованими ділянками поверхні смакових рецепторів;
т. рефлекторна – т., згідно з якою всі реакції організму на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ є рефлексами;
т. функціональних систем – т., згідно з якою регуляція процесів в організмі відбувається на основі саморегуляції мультипараметричної регуляції за кінцевим результатом дії вибіркової мобілізації окремих органів тканин у функціональну систему та за іншими постулатами.
ТЕПЛОБАЧЕННЯ – метод реєстрації інфрачервоного (теплового) випромінювання поверхні тіла людини на екрані тепловізора, використовується в діагностиці.
ТЕПЛОВИПРОМІНЮВАННЯ – безпосередня віддача тілом в навколишнє середовище утвореного в організмі тепла.
ТЕПЛОВІ ТОЧКИ – ділянки шкіри, в яких переважно локалізуються терморецептори.
ТЕПЛОВІДДАЧА – процес виділення в навколишнє середовище організмом теплової енергії, що утворюється в процесі його життєдіяльності; є основою фізичної терморегуляції.
Т. випарна -– т. шляхом випаровування води з поверхні шкіри, легеневих альвеол та дихальних шляхів;
т. конвекційна – перенесення тепла рухомим газом (повітрям) або рідиною, які оточують організм;
т. кондуктивна – безпосередня віддача тепла поверхнею тіла тим предметам, з якими воно стикається.
т. шляхом радіації – втрата тепла за рахунок випромінювання енергії в умовах зовнішнього середовища, де температура повітря нижче температури тіла.
ТЕПЛООБМІН – обмін теплової енергії між організмом та навколишнім середовищем.
ТЕПЛОУТВОРЕННЯ – утворення тепла в організмі в процесі життєдіяльності, здебільшого внаслідок окисних процесів.
ТЕРМІНАЛЬНИЙ СТАН – етап організму між життям та смертю.
ТЕРМОГРАМА – запис температури всього тіла або окремих його ділянок протягом тривалого часу (частіше протягом 1 доби).
ТЕРМОГРАФ – прилад для безперервної реєстрації температури.
Т. Вальдмана – прилад для безперервної реєстрації температури тіла людини.
ТЕРМОМЕТРІЯ – вимірювання температури тіла людини або тварини.
ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ – підтримка температури тіла в межах певного діапазону при змінах рівня внутрішнього теплоутворення і температури навколишнього середовища.
ТЕРМОРЕЦЕПТОР – група чутливих нервових елементів, які реагують на зміну температури.
Т. тканинний – т., локалізований в шкірі та у внутрішніх органах;
т. центральний – т. локалізований в медіальній преоптичній ділянці гіпоталамуса.
ТЕРМОЕСТЕЗІОМЕТРІЯ – метод дослідження температурної чутливості шляхом визначення диференціального температурного порога шкіри.
ТЕСТ – стандартні завдання, за результатами виконання яких проводиться оцінка функціонального стану організму.
Т. гіпоксемічний – загальна назва функціональних проб, які застосовуються для оцінки функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем за їх реакцією на штучне зниження вмісту кисню у вдихуваному повітрі;
т. гормональний –- функціональна проба, коли з метою навантаження вводиться в організм будь-який гормон;
т. кисневий Депсура – короткочасне вдихання кисню, яке дозволяє розпізнати ступінь гіпоксичної стимуляції дихання.
ТЕТАНІЯ – патологічний стан, що виявляється в нападах тонічних судом.
Т. паратиреопривна – напади судом усієї скелетної мускулатури внаслідок різкого зниження рівня іонів кальцію в крові та спинномозковій рідині, що виникає при гіпофункції прищитоподібних залоз.
ТЕТАНУС – тривале скорочення м'яза ритмічної природи під впливом частих подразнень.
Т. гладенький – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою скорочення м'яза від попереднього подразнення;
т. зубчастий – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою розслаблення м'яза від попереднього подразнення.
ТИП ПСИХІЧНОЇ (ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ (ВНД) – сукупність природжених і набутих особливостей сили, рівноваги, рухливості процесів збудження та гальмування в корі півкуль великого мозку.
Т. ВНД живий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими, зрівноваженими рухливими процесами збудження та гальмування; відповідає сангвінічному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД нестримний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується добре вираженими, але неврівноваженими процесами збудження та гальмування; відповідає холеричному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД слабкий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується слабкістю обох нервових процесів; відповідає меланхолічному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД спокійний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими і врівноваженими, але інерними процесами збудження та гальмування; відповідає флегматичному темпераменту за Гіппократом.
ТИП НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ – класифікація нервової системи, що грунтується на особливостях співвідношень першої і другої сигнальних систем.
Т. н. с. розумовий – т. н. с. людини, що характеризується перевагою другої сигнальної системи над першою схильністю до аналізу та абстрактного мислення;
т. н. с. змішаний – т. н. с., коли обидві сигнальні системи певною мірою врівноважені; до цього типу належить більшість людей;
т. н. с. художній – т. н. с. індивідуума з перевагою першої сигнальної системи над другою, що сприяє безпосередньому сприйманню зовнішнього світу без схильності до аналізу та узагальнення сигналів зовнішнього середовища.
ТИП САМОРЕГУЛЯЦІЇ КРОВООБІГУ – зведення багатьох фактичних показників кровообігу до того чи іншого типу.
Т. с. к. серцевий – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно серцем; індекс кровообігу понад
110 %;
т. с. к. судинний – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно тонусом судин; індекс периферичного опору судин понад 110%;
т. с. к. середній – стан, при якому фактичні величини індексів кровообігу та периферичного опору судин коливаються в діапазоні ±10% від належних.
ТИРЕОГЛОБУЛІН – комплекс одного із гормонів щитовидної залози з білком.
ТИРЕОТОКСИКОЗ – зміни в організмі, обумовлені збільшенням у крові гормонів щитовидної залози.
ТИРОКСИН – гормон щитовидної залози, який прискорює окиснювальні процеси в організмі.
ТИСК – величина, яка характеризує інтенсивність сили, що діє на одиницю площі перпендикулярно до неї.
Т. артеріальний – т. крові на стінку артерії;
т. а. діастолічний – т. в артеріях під час діастоли;
т. а. пульсовий – різниця між систолічним та діастолічним тиском;
т. а. систолічний – тиск в артеріях під час систоли;
т. а. середній динамічний – результативна величина всіх змінних значень серцевого циклу і зв'язаних з ним циклічних змін стану артеріальних судин таїх периферичного опору;
т. венозний – тиск крові на стінку вен;
т. внутрішньогрудинний – т. між вісцеральною і парієтальною плеврою, який за нормальних умов завжди нижчий від атмосферного (негативний);
т. внутрішньотканинний – гідростатичний тиск у тканинах;
т. внутрішньоміокардіальний – інтрамуральний тиск у товщі міокарда, зумовлений механічною дією серця;
т. внутрішньосерцевий – тиск у порожнинах серця під час кожної фази серцевого циклу;
т. вигнання крові – т. у порожнинах шлуночків серця під час розкриття півмісяцевих клапанів аорти і легеневого стовбура;
т. кінцево-діастолічний – тиск у порожнинах шлуночків серця в кінці діастоли;
т. кровонаповнення – тиск у порожнинах шлуночків сердя під час відкриття атріовентрикулярних клапанів, тобто в момент переходу періоду ізометричного розслаблення в період наповнення;
т. онкотичний – частина осмотичного тиску, обумовлена високомолекулярними сполуками (білками);
т. осмотичний – сила, що забезпечує рух води у напрямку з меншої концентрації іонів до більшої;
т. парціальний – частина загального тиску газу, який входить до складу газової суміші, що припадає на частку цього газу;
т. фільтраційний – різниця тисків в капілярі та тканині, що забезпечує перехід рідини та розчинених речовин з крові в тканини.
ТІАМІН (вітамін В1) – водорозчинний вітамін, який міститься в зернових і бобових культурах, картоплі та продуктах тваринного походження; бере участь у процесах обміну речовин, нестача його спричинює ураження периферичних нервів, серцево-судинної, травної та м'язової систем.
ТІК – різновид швидких мимовільних стереотипних скорочень м'яза чи груп м'язів, що викликають вимушені рухи.
ТІЛО – 1) фіз. матерія або речовина, обмежена в просторі;
2) організм людини або тварини в цілому з його зовнішніми і внутрішніми проявами.
Т. жовте – тимчасова залоза внутрішньої секреції, яка розвивається в яєчнику з клітин зернистого шару фолікула після його розриву та виходу з нього яйцеклітини;
т. колінчасте – утворення проміжного мозку, яке належить до метаталамуса; основна функція: опосередкування та інтеграція аферентної інформації;
т. к. латеральне – підкірковий центр зорового аналізатора, в якому відбувається проведення імпульсів від первинних зорових центрів покришки на шляху до зорової зони кори півкуль великого мозку;
т. к. медіальне – підкірковий центр слухового аналізатора, в якому відбувається проведення імпульсів від первинних слухових центрів покришки на шляху до слухової зони кори півкуль великого мозку;
т мамілярне – комплекс структур заднього відділу гіпоталамуса, які входять до складу лімбічної системи; бере участь у формуванні вищих психічних функцій;
т. мозолисте – пласт нервових волокон, що з'єднує кору двох півкуль великого мозку між собою;
т. смугасте – центральне утворення екстрапірамідної системи (хвостате і сочевицеподібне ядра, внутрішня капсула); бере участь у координації складних рухів, процесах пам'яті, емоціях тощо;
т. шишкоподібне – т. розміщене в проміжному мозку, виробляє мелатонін, серотонін, гістамін тощо; бере участь у рості, статевому дозріванні, забезпеченні гомеостазу організму тощо.
ТІЛЬЦЕ ДОТИКОВЕ – чутливі нервові закінчення, що беруть участь у здійсненні функції дотику.
ТІНІ ЕРИТРОЦИТІВ – строма еритроцитів, яка залишається після гемолізу.
ТКАНИНА – система клітин і неклітинних елементів, спільних за походженням, будовою та функціями.
Т. збудлива – тканина (нервова, м'язова та залозиста), що здатна у відповідь на подразнення переходити із стану фізіологічного спокою у стан збудження;
т. хромафінна – система клітин гліального походження, що містяться в мозковій частині надниркових залоз, в аорті, каротидних синусах тощо, які виробляють адреналін та інші гормони.
ТОКОДИНАМОМЕТРІЯ – вимірювання сили скорочення м'язів матки під час пологів.
ТОКОФЕРОЛ (вітамін Е) – жиророзчинний вітамін, що міститься в багатьох оліях, необхідний для нормального процесу розмноження; недостатність викликає м'язову дистрофію, дегенерацію нервових клітин.
ТОМОГРАФІЯ – метод отримання пошарового зображення обстежуваного об'єкта.
Т. комп'ютерна – т. шляхом сканування досліджуваного шару об'єкта тонким пучком рентгенівського випромінювання з подальшою побудовою зображення цього шару за допомогою ЕОМ.
ТОНИ СЕРЦЯ – високочастотні звуки, які виникають під час роботи серця.
Т. с. другий – т., обумовлений закриттям півмісяцевих клапанів аорти та легеневого стовбура, що у часі збігається з зубцем Т ЕКГ;
т. с. перший – т., обумовлений систолою шлуночків, яка в часі співпадає з зубцем 5 ЕКГ;
т. с. третій – т., обумовлений швидким наповненням серця кров'ю;
т. с. четвертий – т., обумовлений систолою передсердь.
ТОНУС – стан тривалого скорочення або напруження м'язів та збудження центрів ЦНС.
Т. афективний – властивий індивідууму рівень емоційності в цілому (переважання емоцій та афективних реакцій, ступінь їх мінливості);
т. базальний – ступінь активного напруження судинної стінки, що залишається після ліквідації нейрогенних та гуморальних впливів;
т. венозний – судинний тонус вен, обумовлений скороченням непосмугованих м'язових елементів їхніх стінок;
т. кірковий – тривале стійке збудження клітин кори півкуль великого мозку, що викликається тонізуючим впливом висхідного сітчастого утворення;
т. тетанічний – тонічне скорочення скелетної мускулатури, під час якого спостерігається значне напруження м'язів, що стійко утримується на сталому рівні; спостерігається після децеребрації;
т. нервових центрів – стале збудження нервових центрів, у підтримці якого безперервно беруть участь як аферентні імпульси з периферії, так і різні гуморальні подразники (напр., гормони, вуглекислий газ тощо);
т. судинний – стале напруження стінок кровоносних судин, що протидіє їхньому розтягненню під впливом тиску крові.
ТРАВЛЕННЯ – сукупність процесів, які забезпечують механічну і хімічну обробку їжі, внаслідок чого складні хімічні речовини перетворюються на прості, що легко засвоюються організмом.
Т. мембранне – т., яке відбувається за допомогою ферментів, локалізованих на клітинній мембрані;
т. порожнинне – т., що відбувається за межами клітин (у порожнині).
ТРАНСКРИПЦІЯ – перший етап біосинтезу білків, коли відбувається перенесення генетичної інформації.
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересаджування клітин, органів і тканин в межах одного організму (гомо-) або від одного до іншого (гетеротрансплантація) .
ТРАНСПОРТ – перенесення води, газів та різних речовин через мембрану клітини або органоїдів.
Т. активний – т. речовин проти градієнта концентрації з затратою енергії;
т. пасивний – т. речовин за градієнтом концентрації без витрати енергії.
ТРАНСПОРТЕРИ – неспецифічні та специфічні системи активного і пасивного транспорту речовин через мембрани.
ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ КЛІТИН – системи, які забезпечують різні види транспорту.
ТРАНСФЕРОН – білок крові, що переносить мідь і залізо.
ТРАНСФОРМАЦІЯ РИТМУ ЗБУДЖЕННЯ – одна з властивостей нервових центрів –зміна частоти ритму імпульсів.
ТРАНСФУЗІЯ – переливання крові або будь-якої рідини.
ТРАХЕОСТОМІЯ – розтин трахеї й утворення штучної фістули.
ТРЕМТІННЯ –мимовільні стереотипні ритмічні чи коливальні рухи всього тіла або його частин.
Т. фізіологічне – т., яке виникає внаслідок м'язового напруження, втоми, охолодження тощо;
т. емоційне – т. пальців, рук, повік, що виникає під час емоційного збудження.
ТРЕНУВАННЯ – процес систематичного впливу на організм з метою підвищення чи збереження на високому рівні працездатності та збільшення стійкості людини до несприятливих умов.
ТРИГЕРНІ МЕХАНІЗМИ – пускові механізми, які забезпечують початок функціональної активності біологічного об'єкта.
ТРИЗМ – тонічний спазм жувальних м'язів, що спричинює обмеження рухів у скронево-нижньощелепному суглобі.
ТРИКУТНИК ЕЙНТХОВЕНА – умовний рівносторонній трикутник, утворений осями трьох стандартних відведень ЕКГ.
ТРИПСИН – протеолітичний фермент, що утворюється з трипсиногену під впливом ентерокінази; активний в нейтральному або слабкоосновному середовищі.
ТРИПСИНОГЕН – неактивний попередник трипсину, який синтезується підшлунковою залозою.
ТРИТАНОПІЯ – аномалія колірного зору; людина не сприймає синього і фіолетового кольорів.
ТРОМБ – ущільнена маса крові або лімфи після її згортання в кровоносній чи лімфатичній судині.
ТРОМБІН – протеолітичний фермент, що утворюється в плазмі крові з протромбіну, перетворює фібриноген на фібрин, а також бере участь в активації факторів XIII, V, VIII згортання крові, агрегації тромбоцитів і ретракції (стисканні) кров'яного згустка.
ТРОМБОЕЛАСТОГРАФІЯ – графічна реєстрація процесу згортання крові за зміною в'язкості крові та пружно-еластичними властивостями утворюваного згустка.
ТРОМБОЗ – процес утворення в кровоносній чи лімфатичній судині тромбу.
ТРОМБОЦИТИ – один з видів клітин крові, які беруть участь у згортанні крові, активують протромбін, фібриноген тощо, периферична частина (гіаломер) обумовлює ретракцію кров'яного згустка.
ТРОМБОЦИТОЗ – збільшення вмісту тромбоцитів у периферичній крові.
ТРОМБОЦИТОПЕНІЯ – зниження вмісту тромбоцитів у периферичній крові.
ТРОПОНІН – глобулярний білок, який входить до складу тонких актинових філаментів міофібрил.
ТРОПОМІОЗИН – фібрилярний білок, який входить до складу тонких актинових філаментів міофібрил.
ТРОФІКА – сукупність обмінних процесів, що становлять основу клітинного живлення і забезпечують збереження структури та функції тканин і органів.
ТУРГОР – напруження та еластичність тканини, що змінюються залежно від її фізіологічного стану.
У
УВАГА – форма організації психічної діяльності, що забезпечує виділення у свідомості одних об'єктів відображення при одночасному відволіканні від інших об'єктів.
УДАР СОНЯЧНИЙ – зміни в організмі, обумовлені інтенсивним або тривалим впливом прямого сонячного випромінювання.
У. тепловий – зміни в організмі, обумовлені тривалим впливом високої температури навколишнього середовища, особливо під час підвищеної вологості повітря.
УКОЛ ЦУКРОВИЙ – укол у дно IV шлуночка довгастого мозку; викликає гіперглікемію.
УРЕМІЯ – патологічний стан організму, пов'язаний із затримкою у крові азотистих шлаків.
УРОБІЛІН – пігмент, який утворюється в сечі при окисленні уробіліногену.
УРОБІЛІНОГЕН – продукт відновлення білірубіну, що утворюється в кишках під впливом бактерій.
УРОГАСТРОН – речовина, що міститься в сечі, гальмує секрецію шлунка і його моторику.
УРОДИНАМІКА – процес активного виведення сечі з організму. уява – формування нових образів та ідей на основі минулого досвіду.