А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
| Вид материала | Документы |
- Тема. Білки, їхня будова, класифікація та функції. Мета, 74.26kb.
- Укази Президента України про державну підтримку обдарованої молоді (квітень 2000 рік), 393.44kb.
- Тканини: епітеліальна, сполучна, м'язева І нервова, 184.79kb.
- Про затвердження Правил будови І безпечної експлуатації ліфтів Наказ Державного комітету, 1356.28kb.
- Здоров'я України від 01., 345.9kb.
- Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального, 2758.02kb.
- Повідомлення про відхилення тендерних пропозицій по торгам (тендеру) на закупівлю інженерні, 275.09kb.
- Правила будови І безпечної експлуатації навантажувачів, 1595.09kb.
- Тема. Функції та їх графіки, 243.69kb.
- Курс 4 Факультет медичний Підготував : ас. Кукуруза, 232.39kb.
А
АБЕРАЦІЯ – відхилення будови чи функції від норми.
А. ока сферична – спотворене зображення на сітківці внаслідок недосконалості оптичної системи кришталика;
а. ока хроматична – спотворене зображення на сітківці внаслідок неоднакового заломлення променів з різною довжиною хвилі (різного кольору);
а. серцева – зміни в проведенні збудження в м'язі серця.
АБСОРБЦІЯ – поглинання газу або розчиненої речовини твердим тілом.
АВТОМАТИЗМ – здатність органів, тканин чи окремих клітин до ритмічної діяльності без очевидного (явного) зв'язку із зовнішнім подразником.
А. гетеротопний – автоматизм серця, зумовлений імпульсами, що надходять з осередку збудження, розміщеного поза межами природного постійного (номотопного) водія ритму;
а. дихального центру – виникнення ритмічних збуджень у дихальному центрі після повної його деаферентації;
а. номотопний – а. серця, зумовлений активністю природного (номотопного) осередку збудження.
АГЕВЗІЯ – втрата смакової чутливості.
АГК – співвідношення кількості альбумінів та глобулінів у біологічних рідинах.
АГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання та осадження еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, поверхнево-активних частинок тощо, які виникають під впливом антитіл, спрямованих проти антигенів, що містяться на поверхні клітин.
АГЛЮТИНІН – антитіло, яке аглютинує антиген, адсорбований на еритроцитах та інших носіях.
АГЛЮТИНОГЕН – антиген, який бере участь у реакції аглютинації.
АГНОЗІЯ – порушення впізнавання предметів і явищ при збереженні свідомості та функції органів чуття.
А. зорова – порушення впізнавання предметів чи їх окремих якостей (форми, кольору) при збереженні зорового сприйняття, спричинене ураженням потиличних часток мозку;
а. слухова – порушення здатності розрізняти звуки мови (фонеми) та розпізнавати предмети за характерними для них звуками, спричинене ураженням скроневих часток мозку;
а. тактильна – порушення здатності визначати на дотик характер поверхні предметів, спричинене ураженням верхньої тім'яної частки головного мозку.
АГОНІСТ – (див. Синергіст) органи або фізіологічно активна речовина, що діє в одному напрямку.
АГОНІЯ – термінальний стан, що передує настанню смерті, характеризується порушенням функцій вищих відділів мозку з одночасним збудженням центрів довгастого мозку.
АГРАНУЛОЦИТ – лейкоцит, у протоплазмі якого при забарвленні не виявляється зернистість (моноцити та лімфоцити).
АГРОНУЛОЦИТОЗ – відсутність чи зменшення гранулоцитів у периферичній крові.
АГРАФІЯ – порушення здатності правильно писати при збереженні рухових функцій руки.
АГРЕГАЦІЯ – скупчення і об'єднання однорідних чи різнорідних частинок в одне ціле.
АДАПТАЦІЯ – процес пристосування живого організму до постійно змінюваних умов існування, вироблений еволюційно; для людини – пристосування і до виробничих, соціальних умов; забезпечує постійність гомеостазу, працездатність, максимальну тривалість життя та репродукцію.
А. аналізаторів – а., яка проявляється зменшенням інтенсивності відчуття при тривалій дії подразника;
а. больова – а. рецепторів та центральних утворень до впливу пошкоджуючих факторів, що викликає зниження або втрату больового відчуття;
а. зорова – пристосування ока до різного ступеня яскравості світла або кольору;
а. нервових центрів – зниження збудливості нервових центрів при тривалій дії подразника;
а. світлова – зорова а. до підвищення яскравості світла, що проявляється зниженням світлової чутливості ока;
а. рецепторів – а. рецепторів до сили подразника шляхом зниження їхньої збудливості;
а. тактильна – а. тактильних рецепторів до дії подразника, що проявляється зниженням їхньої чутливості;
а. темнова – зорова а. до темряви, яка проявляється підвищенням світлової чутливості ока.
АДГЕЗІЯ – здатність клітин взаємодіяти з судинною стінкою.
АДЕНОГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, яка виробляє гормони: тиреотропін, адренокортикотропін, соматотропін, фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий.
АДРЕНАЛІН – гормон мозкової речовини надниркових залоз, який впливає на центральну та периферичну нервову систему, імітує вплив симпатичної нервової системи.
АДРЕНЕРГІЧНИЙ – чутливий до адреналіну, норадреналіну.
АДРЕНОРЕЦЕПТОР – структура клітини, яка взаємодіє з адренергічним медіатором і перетворює енергію взаємодії на нервовий імпульс.
АДСОРБЦІЯ – процес вбирання газів чи розчинених речовин поверхнею твердого тіла або рідини.
АЗОТ – хімічний елемент, що входить до складу білків та багатьох інших речовин.
А. залишковий (небілковий) – загальна кількість азоту, що припадає на частку небілкових азотистих речовин, які залишаються після осідання білків; у крові – 15-25 ммоль/л, або – 20-40 мг %.
АЗОТЕМІЯ – збільшення у крові залишкового азоту.
АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності виконувати арифметичні дії (лічити), спричинене пошкодженням тім'яної або потиличної часток кори великого мозку.
АКІНЕЗ – відсутність активних рухів.
АКОМОДАЦІЯ – процес пристосування збудливої тканини до зміни сили подразнення.
А. нерва – збільшення порога збудливості при дії на нерв повільно підвищувальної сили подразнення;
а. ока – пристосування ока людини до чіткого сприйняття предметів, що знаходяться від нього на різній відстані.
АКРОМЕГАЛІЯ – стан організму, при якому має місце збільшення кистей рук, стоп, губ, язика, внутрішніх органів, порушення обміну речовин, пов'язаний з надмірною секрецією соматотропіну після завершення росту організму.
АКСОН – найдовший відросток нервової клітини (нейрона), функцією якого є проведення в природних умовах збудження від тіла нейрона до інших нейронів чи до периферичних органів.
АКСОН-РЕФЛЕКС – рефлекс, що здійснюється в межах розгалуження аксона (без участі тіла нервової клітини).
АКТИН – білок м'язових волокон, з міозином утворює актоміозин.
АКТОМІОЗИН – комплекс актину і міозину, що є основою скорочення і розслаблення м'язових волокон.
АКЦЕЛЕРАЦІЯ – прискорення росту та розвитку дітей та підлітків (збільшення маси тіла, розмірів внутрішніх органів, прискорення статевого дозрівання тощо).
АКЦЕПТОР РЕЗУЛЬТАТУ ДІЇ – складова частина функціональної системи, в якій відбуваються порівняння реального результату дії з передбаченим.
АЛЕКСІЯ – розлад читання, зумовлений порушенням розуміння тексту.
АЛЕРГЕН – речовина антигенної та гаптенної природи, що викликає алергію.
АЛКАЛОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в бік основної (лужної) реакції.
АЛЬБУМІН – загальна назва простих природних білків, що складають основну частину білків тваринних та рослинних тканин.
АЛЬВЕОЛЯРНА ВЕНТИЛЯЦІЯ – частина об'єму вдихуваного повітря, яка досягає альвеол і бере участь у газообміні за одиницю часу.
АЛЬДОСТЕРОН – гормон клубочкової зони кори надниркових залоз, належить до групи мінералокортикоїдів, регулює рівень натрію і калію в крові.
АЛЬТЕРАЦІЯ – зміни або пошкодження клітин, тканин та органів, що супроводжують порушення їх життєдіяльності.
АЛЬФА-АКТИВНІСТЬ - коливання біопотенціалів головного мозку людини у вигляді окремих (чи групових) альфа-хвиль довжиною 80-125 мс, які на відміну від альфа-ритму реєструються в різних частинах кори.
АЛЬФА-МОТОНЕЙРОН - мотонейрон спинного мозку, що іннервує посмуговані м'язи.
АМБІДЕКСТРІЯ – здатність однаково добре володіти правою та лівою рукою.
АМБЛІОПІЯ – зниження зору, зумовлене функціональними розладами зорового аналізатора.
АМЕНОРЕЯ – відсутність менструацій у статевозрілої жінки протягом шести і більше місяців.
АМЕТРОПІЯ – аномалія рефракції ока, при якій порушена відповідність між заломлюючою силою оптичної системи ока та довжиною оптичної осі.
АМИГДАЛОЇДНА ДІЛЯНКА – складний комплекс ядер головного мозку, головна структура лімбічної системи, бере участь у реалізації коригувальноого впливу головного мозку на діяльність стовбурових утворень, мотивації, вегетативну та ендокринну системи.
АМІЛАЗА – загальна назва ферменту, що розщеплюює глікоген, крохмаль, а також продукти часткового гідролізу їх.
АМІНОКИСЛОТА – органічна (карбонова) кислота, яка містить одну чи кілька аміногруп і входить до складу всіх білків.
АМНЕЗІЯ – порушення пам'яті; втрата здібності зберігати та відновлювати раніше набуті знання.
АНАБІОЗ – стан деяких організмів, що характеризується оборотним, майже повним припиненням життєдіяльності.
АНАБОЛІЗМ – сукупність реакцій обміну речовин, що відповідають асиміляції, супроводжуються затратою енергії.
АНАКРОТА – підйом кривої артеріального пульсу (сфігмограми) в початковій частині, що відбиває розтягнення стінок аорти та великих артерій під час систоли.
АНАЛІЗАТОР – сукупність нейронів периферичної та ЦНС, які беруть участь у сприйманні, проведенні та аналізі інформації про явища, що виникають як у зовнішньому середовищі, так і всередині самого організму. Складається з трьох відділів: периферичного, або рецепторного, провідникового з підкірковими центрами і центрального, або кіркового. Термін ввів І. П. Павлов.
АНАЛГІЯ – відсутність больових відчуттів.
АНАСТОМОЗ – сполучення між судинами, нервами або м'язами.
АНГІДРЕМІЯ – зменшення вмісту води у плазмі крові.
АНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження кровоносних та лімфатичних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.
АНГІОКАРДІОГРАФІЯ –рентгенологічне дослідження серця та магістральних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.
АНГІОРЕЦЕПТОР – чутливе закінчення нервової системи, що локалізується в судинах.
АНГІОТЕНЗИН – біологічно активний поліпептид, який підвищує артеріальний тиск внаслідок звуження кровоносних судин.
АНДРОГЕН – речовина, яка має активність чоловічого статевого гормону – тестостерону; природний андроген секретується яєчками та корою надниркових залоз.
АНДРОСТЕРОН – чоловічий статевий гормон, що виробляється яєчками, за хімічною структурою належить до 17-кетостероїдів.
АНЕМІЯ – зменшення кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.
АНЕСТЕЗІЯ – втрата чутливості загальна (наркоз) або місцева; буває повною – для всіх видів чутливості або частковою – для кількох із них.
АНІЗОКОРІЯ – нерівномірність діаметра зіниць внаслідок порушення шляхів зіничного рефлексу.
АНІЗОМЕТРОПІЯ – різниця у рефракції обох очей.
АНІЗОЦИТОЗ – наявність у периферичній крові еритроцитів різних розмірів.
АНОРЕКСІЯ – відсутність апетиту та об’єктивної потреби у харчуванні.
АНОСМІЯ – відсутність нюху.
АНТИГЕН – речовина, що сприймається організмом як чужорідна і викликає імунологічну реакцію, яка виявляється в утворенні специфічних антитіл.
АНТИКОАГУЛЯНТ – речовина, що гальмує активність системи згортання крові.
АНТИТІЛО – глобулярний білок крові, який утворюється в організмі при введенні антигенів і нейтралізує їхню шкідливу дію шляхом взаємодії з ними.
АНУРІЯ – припинення утворення сечі.
АПАРАТ ВЕСТИБУЛЯРНИЙ – орган гравітації, який складається із системи півколових каналів та отолітів.
АПЕТИТ – емоційне почуття, пов’язане з прагненням до вживання їжі.
АПНЕЙЗИС – одна із термінальних форм дихання: повільний розтягнутий вдих, тривале припинення дихання на висоті вдиху і форсований видих.
АПНОЕ – тимчасове припинення дихання, що виникає переважно внаслідок відсутності стимуляції центру дихання.
АПРАКСІЯ – порушення складних форм довільної (насамперед цілеспрямованої) діяльності при збереженні сили, точності та координації рухів.
АРЕФЛЕКСІЯ – відсутність рефлексів, зумовлена порушенням цілісності рефлекторної дуги або гальмівним впливом вищих відділів ЦНС.
АРХІТЕКТОНІКА КОРИ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – вчення про загальну будову кори півкуль великого мозку.
АСИМІЛЯЦІЯ – процес засвоювання організмом речовин, що надходять до нього ззовні, внаслідок чого вони стають складовою частиною біологічних структур або відкладаються в організмі як резерв.
АСИНЕРГІЯ – порушення синергічної здатності м'язів виконувати спільні рухи, спостерігається при пошкодженні мозочка.
АСИСТОЛІЯ – повне припинення діяльності усіх відділів серця або одного з них з відсутністю ознак біоелектричної активності.
АСПІРАЦІЯ – потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи внаслідок засмоктування їх під час вдиху.
АСТАЗІЯ – розлад рухової активності, що проявляється втратою здатності виконувати дрібні рухи, зумовлений ураженням мозочка.
АСТЕНІЯ – повна або часткова втрата здатності організму до довгого фізичного чи розумового напруження, швидкі зміни настрою, порушення сну тощо.
АСТИГМАТИЗМ ОКА – аномалія рефракції, при якій промені, що виходять з будь-якої точки простору, не дають на сітківці фокусного зображення.
АСФІКСІЯ – розлад дихання, зумовлений недостатністю О2 та збільшенням кількості СО2 в крові.
АТАКСІЯ – порушення рухів, що проявляються в розладі координації їх.
АТЕЛЕКТАЗ – стан, при якому легеневі альвеоли не містять або майже не містять повітря; одним з видів є а. за відсутності антиателектатичного фактора – сурфактанта.
АТОНІЯ – відсутність тонусу збудливих тканин, органів чи нервових центрів.
АТРІОВЕНТРИКУЛЯРНА ЗАТРИМКА – зменшення швидкості проведення збудження в провідній системі серця при переході з мускулатури передсердь на волокна передсердно - шлуночкового вузла.
АТРОПІН – речовина, що блокує передачу імпульсів у холінергічних синапсах без порушень утворення і виділення медіатора, належить до М-антихолінергічних (холінолітичних) засобів.
АТРОФІЯ – зменшення маси чи об’єму органа чи тканини, що супроводжується ослабленням чи припиненням їхніх функцій.
АУДІОМЕТРІЯ – вимірювання чутливості слухового аналізатора до звуків різної висоти (частоти).
АУСКУЛЬТАЦІЯ – метод дослідження внутрішніх органів, що полягає у вислуховуванні звукових явищ, пов’язаних з їхньою діяльністю (напр., серця, легенів).
АФАГІЯ – неможливість ковтання.
АФАЗІЯ – порушення мови, при якому частково чи повністю втрачається здатність розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для висловлювання своїх думок при збереженні функцій мовного апарату і слуху.
АФЕКТ – короткочасна сильна позитивна чи негативна емоція, що виникає у відповідь на вплив внутрішніх або зовнішніх факторів.
АФЕРЕНТАЦІЯ – надходження нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС.
А. зворотна – а., яка інформує організм про результати виконаної дії, що дає можливість організму оцінювати міру та повноту цієї дії;
а. обставинна – вплив на організм усієї сукупності зовнішніх факторів, що відбивають конкретну обстановку, на фоні якої розвивається пристосувальна діяльність. Термін ввів П. К. Анохін.
а. пускова – поштовх чи стимул, який веде в даній обстановці до виникнення будь-якої діяльності. Термін ввів П. К. Анохін.
АХІЛІЯ – стан, при якому не виділяються хлористоводнева (соляна) кислота і ферменти в шлунку.
АХЛОРГІДРІЯ – відсутність вільної хлористоводневої (соляної) кислоти в шлунковому соку.
АЦЕТИЛХОЛІН – медіатор, що виділяється холінергічними прегангліонарними парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами, постгангліонарними волокнами усіх парасимпатичних та окремих симпатичних нервів, деякими нейронами ЦНС).
АЦЕТИЛХОЛІНЕСТЕРАЗА – фермент, який забезпечує гідроліз ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти.
АЦЕТОНЕМІЯ – наявність у крові кетонових тіл (ацетону тощо), які є продуктами неповного окислення жирних кислот.
АЦЕТОНУРІЯ – підвищене виділення з сечею ацетону.
АЦИДОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в кислий бік.
АЦИДОТЕСТ – метод дослідження, який дає уявлення про кислотність шлункового соку.