Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы

Содержание


178. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.245-246
186. Як видно з пізніших документів, один з найбільших і найприбутковіших на цій території млинів. 187
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

Примітки


171. Лише 23/VI 1720 р. польський посол Хоментовський звернувся до російського уряду з проханням – щоб уникнути «назавжди» суперечок, треба міста, що за Вічним миром 1686 р. мали залишатись незаселеними, в т.ч. Чигирин і Крилів (польський), повернути колишнім власникам – шляхті, щоб заселювати й експлуатувати (зокрема перевози через Дніпро). Російський уряд не погодився та відстоював статус-кво (див.: Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. (Крилівщина й Лизаветчина) // Записки історично-філологічного відділу. – Кн.24. К., 1929. – С.209-210).

172. «Prosowski» як губернатор староства Чигиринського фіксується 1726 р. за матеріалами уніатської візитації Чигиринських православних церков (див.: Крип’якевич І. Чигирин і Суботів у візитації 1726 р. // ЗНТШ. – Т.151. – 1931. – С.194.

173. Вперше згаданий у документі від 3.ІХ.1728 р. (Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.246), був чинним губернатором за часів комісії фон Штофеля 1732 р. (Там само), коли С.Орловський залишив цю посаду достеменно не відомо, напевне, перед січнем 1737 р., коли Рудницький вже палить двори священика в підросійському Крилові (див.: Там само. – С.250). У листопаді 1737 р. С.Рудницький згаданий як «економ староства» (див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст. – С.98-99).

174. Всі троє, як утім і згадуваний нижче Чайковський, належали до шляхетських родів київсько-волинського Полісся. Рудницький, який в одному з документів названий ще брацлавським підчашим (див.: АЮЗР. – Ч.3. – Т.ІІІ. – К., 1876. – С.597), фіксується як губернатор ще у 1753 р. (див.: Андриевский А.А. Материалы для истории Южнорусского края… – С.250-251). Про Рудницьких можна додати, що вони в чигиринській околиці були не новачками: ще у 1661 р. шляхетний Ян Рудницький одержав надання на м.Тальне у білоцерківському старостві (див.: Руська (Волинська) Метрика. – С.776-777). Про належність Просовських (Проссовських) до волинської шляхти маємо, щоправда, доволі пізні звістки з 1840-1841 рр. (див.: Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст. – Біла Церква, 2002).

175. Цей останній названий новим «комісаром та диспозитарем губернії» в універсалі кн.Я.К.Яблоновського від 17 квітня 1753 р. (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2354). Прізвище Стаєцький (від Стайок над Дніпром), можливо, свідчить про належність до «нової шляхти» з місцевих магнатських офіціалістів. Відомо, що в козацькому реєстрі 1649 р. в Кропивнянському полку Іркліївській (Оркліївській) сотні згадано Кирила (Курила) Стаєцького.

176. Czyhyrin (E.Rulikowski) // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słówiańskich. – T.1. – Warszawa, 1880. – S.789.

177. Відразу по відновленню гетьманства у 1727 р. російський резидент при гетьмані Д.Апостолі Наумов повідомляв уряд, що «…полские владельцы, которые отсель переходящими владели и брали с них десятину, ныне то отложили, послыша о гетмане и сами некоторые из ближних мест от рубежа выезжают» (Цит. за: Горобець В. Вказ. праця. – С.292). Іншим поштовхом для активізації кн.Яблоновського у цьому питанні могла стати прикордонна комісія між Російською імперією та Річчю Посполитою, яка розпочала свою діяльність 13 грудня 1723 р. (хоча руки у неї дійшли лише до північних відтінків кордону – до Смоленська).

178. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.245-246.

179. Шамрай С. До історії залюднення… – С.212.

180. Там само. – С.209; Пивовар А.В. Вказ. праця.

181. Матченко А. Историко-археологический очерк бывшего Пивогорского монастиря… – С.21. Н.Полонська-Василенко згадує, що в указі Сенату 1744 р. згадується грамота 1710 р. полковнику Д.Апостолу на володіння Городищем (Градизьком) та Криловим з млинами на Тясмині (див.: Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в половині ХVIII ст. (1734-1775). – Ч.І. Заселення Нової Сербії та Слов’яносербії. – Мюнхен, 1960. – С.46).

182. Шамрай С. До історії залюднення… – С.210.

183. Там само. – С.208, 210-211.

184. Засновник помітного згодом місцевого поміщицького роду.

185. Повністю «Копію опису Задніпрських місць 1732 р.» щойно видав А.Пивовар: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.246-248.

186. Як видно з пізніших документів, один з найбільших і найприбутковіших на цій території млинів.

187. Ця згадка дає підстави думати, що решта млинів належала місцевим мешканцям.

188. Шамрай С. До історії залюднення… – С.212-213.

189. «Потоки» додались до первісної назви у наслідок належності цього поселення до Потоцької сотні.

190. Згадується як «село» вже у 1691 р. (документ див.: Ткаченко М. Утворення Нової Сербії на Запорізьких землях у 1752 р. // Україна. – 1926. – Кн.2-3. – С.156-157).

191. Шамрай С. До історії залюднення… – С.213.

192. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.250.