Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы

Содержание


105. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.190-191, 205
110. Горобець В. Вказ. праця. – С.214. Звідси згодом відпускали і «хлібне жалування» для Запоріжжя. 111
Заїка Г.П.
Николайчик Ф.Д.
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

Примітки


104. Див. універсал І.Скоропадського від 21.ІХ.1714 р. в: Труды Черниговской Ученой Архивной Комиссии. – Вып.10. – Чернигов, 1913. – С.183-184.

105. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.190-191, 205.

106. Короткі відомості про діяльність прикордонної комісії див.: Бабич М.В. Государственные учреждения ХVIII века: Комиссии петровского времени. – М., 2003. – С.208-210.

107. Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. – К., 1998. – С.212.

108. Там само. – С.216-217.

109. Взагалі-то, сенатський указ про організацію застав на кордонах був виданий ще 3 вересня 1714 р., але поза Києвом (з його 6-тисячним гарнізоном) він, здається, не був вповні реалізований. Сторожову службу несли війська, які чи не щороку спеціально виводили до рубежу Дніпра і Самари (див. лист власівського сотника 1719 р. з повідомленням, що капітан Уваров з ротою [персон 91 і кінних 97] вимагає провіант та фураж, як «на драгун»: ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.1). У звіті київського генерал-губернатора за 1718 р. згадані російські гарнізони лише в Полтаві (428 чол.) та Переволочній (434 чол.) (див.: Мишлаевский А.З. Крепости и гарнизоны южной России в 1718 году. Извлечение из современного отчета Киевской губернии. – СПб., 1897. – С.17-20). 1723 р. київському губернатору надіслано новий указ «Объ учреждении застав по всей Польской границе по большим дорогам…», реалізація якого і поклала початок системі російської прикордонної служби на Україні. З 1723 р. маємо і перші вістки про заставу в Кременчуці.

110. Горобець В. Вказ. праця. – С.214. Звідси згодом відпускали і «хлібне жалування» для Запоріжжя.

111. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі, в зв’язку з зовнішньою торгівлею України у 18 столітті. – К., 1931. – С.81.

112. Там само. – С.54.

113. Фіксується 27 травня 1728 р., коли він доносив І.Чичеріну про рух Білгородської та Ногайської орди у 12 милях від Кременчуцького перевозу (Див.: Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII ст. (1715-1774). – Одесса, 1886. – С.9).

114. Горобець В. Вказ. праця. – С.267. Здається, побудова цього магазину пов’язана вже з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. і припадає на зиму 1735/1736 рр. (див.: Заїка Г.П.Українська лінія. – К.-Полтава, 2001. – С.27. Пізніше «магазейн» розширявся, зокрема 1744 р. за наказом головної провіантської канцелярії та за поданням комісії генерал-провіантмейстера лейтенанта Горчакова сюди під команду прапорщика Єфремова мало бути вислано 30 робітників з «узбережних» сотень для будівництва нових комор (див.: ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.6). Про закладення нового магазину в Кременчуці піклувалась 1753 р. і Генеральна військова канцелярія Гетьманщини (див.: ЦДІАУК. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.1449). Магазин використовувався і для постачання припасами Запоріжжя. Зокрема, взимку 1740 р. конвоювали провіант та овес для коней з Кременчука 886 запорожців, яких супроводжували представники кременчуцької старшини (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2206. – Арк.1).

115. Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII ст…. – С.9.

116. Попередниками форпостів були «караули», які за наказом 1723 р. мали охороняти «маяки» – піраміди (висотою «3 сажні»=6,4 м), що мали бути влаштовані в 200-300 м один від одної, аби вогонь з них було видно на сусідніх маяках. Вони були покликані замінити колишні «фігури», використовувані козаками з тією ж метою (див.: Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.512). Форпости прикривали дільниці кордону звичайно у 3-5 верст (хоча іноді й значно більші) силами 3-10 прикордонників, зазвичай з місцевих козаків (Див.: Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. – К., 1883. – Вып.4. – С.93-99). Загалом відмінності між «заставою» та «форпостом» не були значними, згодом, можливо, у зв’язку з бюрократичними тенденціями до уніфікації, форпостами називають будь-які прикордонні пункти.

117. Шамрай С. Місто Васильків (9-18 ст.) // Історико-географічний збірник. – К., 1929. – Т.3. – С.90-93.

118. По смерті І.Скоропадського в 1722 р. гетьмана не обирали, його повноваження заступала Малоросійська колегія, яка свої зусилля спрямувала переважно на стягнення податків з українського населення (за два перших роки її урядування збори в казну зросли з 45 до 140 тис. крб.).

119. Заїка Г.П. Українська лінія. – К.-Полтава, 2001. – С.21. (посилається на: Ласковский Ф.Ф. Материалы для истории инженерного искусства в России. – СПб., 1865. – Ч.3. – С.74).

120. Цит. за: Заїка Г.П. Вказ. праця. – С.21.

121. Хоча існують й інші підрахунки (див.: Заїка. Г.П. Вказ. праця. – С.9).

122. Там само. – С.16-17.

123. Мордвинцев В.М. Государственные налоги и повинности монастырских крестьян Левобережной Украины в XVIII веке. – К., 1998. – С.64.

124. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.137.

125. Тут і далі при описі війни використано розділ «Російсько-турецька війна 1735-1739 рр.» праці Г.Заїки, див.: Заїка Г.П. Вказ. праця. – С.26-34, 50-51 (цей автор в свою чергу переважно базувався на класичному творі: Байов А.К. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоановны. – СПБ, 1908).

126. Вірогідно справі із Кременчуцьким магазином поклала початок перевезення провіанту із Крилівської слободи, для чого у травні 1736 р. ремонтували байдаки, як свідчить донесення з Кременчуцького форпосту до Київської гарнізонної канцелярії (див.: Ф.1104. – Оп.1. – Спр.13).

127. Утім, є вістка, що і 1736 р. мешканка Омельника Марія, сестра запорозького козака Верхнестеблівського куреня Івана Омельницького, потрапила у татарський полон (до везіра Аги-Магмет Чирчура). Брат ще в 1746 р. клопотався про її звільнення з Бахчисарая, згідно післявоєнних домовленостей про обмін полоненими (див.: Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII ст…. – С.137).

128. У літературі зазвичай згадують лише Городище, але кременчуцький значковий товариш Григорій Байдак, який особисто брав участь «в отпоре і прогнатії неприятеля» згадував, що справа ця відбулася під Уласівкою та Городищем (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.1 або Додаток 5 цієї праці).

129. Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины… – С.151.

130. Див.: Євселевський Л.І. Кременчуччина з давніх часів до ХІХ століття. – С.73, 94. Енциклопедичний довідник «Полтавщина» (стаття «Кременчуцька фортеця» на с.412) подає церкви Успенську та Спаську (Преображенську) та недобудовану Михайлівську, але це здається помилка, адже про церкву св.Михайла в Кременчуці нема жодних інших даних за весь період існування міста.

131. І в подальшому форпостне будівництво в Кременчуці не припинялося. З 1753 р. є звістка про побудову тут двох хат для караулу (див.: ЦДІАК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.2262). 1761 р. для керівництва форпостним будівництвом у м.Кременчуці був відряджений підпрапорщик Стародубського полку Н.Саков (див.: Там само. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.3690).

132. Напевне, це завод компанійця («кампанейщика») Івана Тимченка при якому лічилась 1 хата за відомістю нерухомості місцевої старшини за 1752 р. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.110).

133. Вечерський В.В. Кременчуцька фортеця // Полтавщина: Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С.412. Щодо місця збереження першоджерела мапи 1748 р. можемо наразі лише передрукувати посилання з іншої статті В.Вечерського (див.: Вечерський В. Плани міст Гетьманщини й національне містобудування // Пам’ятки України. – 1996. – №2. – С.71-72,74), де вказано ряд архівних справ, де зберігаються плани ряду українських міст без прив’язки конкретної справи до конкретного міста: ЦДВІА Росії. – Ф.ВУА. – Спр.21678, 22368; Ф.349. – Оп.12. – Спр.23; Оп.17. – Спр.3302; Оп.19. – Спр.23, 1536; Ф.418. – Оп.1. – Спр.556, 557.

134. Судячи з опису Городища від 30.VIII.1768 р., справа ця здійснена була руками «здешних сотнян» без «заплати». Причому на той час вал «от неприсмотру и долго уже неповинен ввесь осипался», а місто вже «вихлюпнулось» за межі оборонних споруд (див.: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.17).

135. Тимофеенко В.И. Указ. соч. – С.41.

136. Николайчик Ф.Д. Вказ. праця. – С.53.

137. ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.6.

138. О.Лола згадує під 9 серпня 1751 р. майора «Ферцова» (див.: Лола О.П. Гайдамацький рух на Україні 20-60 рр. XVIII ст. – К., 1965. – С.86). Вірогідно це друкарська помилка, адже існує рапорт секунд-майора В.Федцова від 8 серпня 1751 р. (див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст… – С.195). Див. також: ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.16 (1752 р.).

139. Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.249-251. О.Никифоров відомий своїм докладним описом виборів кошової старшини у 1749 р. та проектом «каким найлучшим способом доброй порядок в войске запорожском учредить» (див.: Там само. – С.173-179).

140. Николайчик Ф.Д. Вказ. праця. – С.55. Можливо до цього списку варто додати прем’єр-майора Василя Нємцова, який вперше згадується на Кременчуцькому форпості у грудні 1749 р., а влітку 1750 р. він координував антигайдамацьку боротьбу з «села Крюкове» (див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст…. – С.147,151,152,164,177), завершений епізод з його служби яскраво описаний Полницьким (див.: Полницкий А. Нападение гайдамаков на карантин в Ягодной Долине в 1750 году // Киевская старина. – 1889. – №5-6. – С.333-379), а також полковника Рильського ланд-міліційного полку фон-Меркенбаха (Меркербаха), який піймав під Кременчуком 3 гайдамаків у серпні 1753 р. (див.: Там само. – С.239-240). У справі від 18.ІІ.-8.VI.1753 р. він названий полковником Кременчуцького форпосту (див.: ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.2367).

141. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2354. – Арк.6.

142. Сосса Р.І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. – К., 2000. – С.59-60.

143. Картографічним результатом останньої стала «Генеральная карта от Киева по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова с показанием Новой Сербии со Слобоцким казачьим поселением и с Украинскою линией, также Турецкой области и Польского владения с Российскою Империею границе» (1751 р.).

144. Ленченко В.О. С.І.Мишецький – автор «Історії козаків запорізьких» // Укр.істор.журн. – 1989. – №11. – С.38.

145. Див. справу про закладання Секеринської, Переяславської та Кременчуцької прикордонних митниць та про призначення інспекторів, цольнерів та козаків для проведення фортифікаційних робіт (12.12-31.12.1754-26.01.1755 рр.): ЦДІАК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.2520.

146. ПЗС. – СПб., 1830. – Т.14. – №10486. У листі перекладача Ф.Семенова від 31 січня 1755 р. згадуються «учрежденные вновь таможни, как в Кременчуге, так и в Переволочне», що підтверджує датування виникнення кременчуцької митниці 1754 р. (див.: Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.345.; Шульга І. Документи митниць, як джерело до вивчення торгівлі на Україні у 18 ст. // Архіви України. – 1975. – №6. – С.63 (тут згадано про реєстрацію на кременчуцькій митниці у 1754 р. чумаками 11 возів та 7 бочок риби)). Тоді ж запорожці починають надсилати свої скарги на незаконне оподаткування тут товарів, які спрямовувались на Січ. Справа ця тягнулася до 1758 р., поки уряд з’ясовував, скільки товарів можна провозити запорожцям безмитно (див.: Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.310-317).

147. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.58. Керівна ланка Переволочанської митниці, за одним з рапортів 1755 р., виглядала таким чином: директор колезький асесор Н.Ногаєв, інспектор Петро Сахаров і цольнер Федір Шереметцов (див.: Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.316).

148. Там само. – С.81; ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.2694: Справа про призначення московського купця Пономарьова цолнером на Кременчуцьку прикордонну митницю… (22.01-12.02.1755 р.).

149. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2206. – Арк.6. (підписав документ у квітні 1758 р.).

150. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.46; Там само. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2206. – Арк.6.

151. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.53. Див. також: Дідусенко П.М. Розвідки про митну справу в українській державі – Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття. – К., 2002. – С.135-136.

152. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.61.

153. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.46.

154. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.93. У Переволочній «карантинний лікар» згадується ще 1750 р. (див.: Бородій М.К. До історії боротьби з чумою на Україні в XVIII ст. // Укр. істор. журн. – 1984. – №5. – С.85).

155. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.93.

156. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.2421.

157. З 1750 р. є вістка про карантин у Ягідній Долині під с.Кам’янкою (Кам’яні Потоки), влаштований за наказом Миргородської полкової канцелярії (Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.427; Полницкий А. Вказ. праця). Карантин існував і в Крилові (Полницкий А. Вказ. праця. – С.360) та міг вряди-годи влаштовуватись на островах Дніпра поблизу Кременчука (Там само. – С.364).

158. Бородій М.К. До історії боротьби з чумою… – С.82.

159. Там само. – С.83.

160. Там само.

161. Там само. – С.84-85.

162. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.2889.

163. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.86.

164. Бородій М.К. До історії боротьби з чумою… – С.84.

165. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1. – Спр.3557. – Арк.1-25.

166. Тищенко М. Нариси історії торговлі Лівобережної України з Кримом у ХVIII ст. // Історично-географічний збірник. – Т.2. – К., 1928. – С.89.

167. Полницкий А. Вказ. праця.

168. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини… – С.53.

169. Там само. – С.54.

170. Там само.