Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

Примітки


193. Шамрай С. До історії залюднення… – С.214. До цього списку треба долучити ще Стефана Гараджу, наказного сотника «отобранной от поляков слободки Криловской» за документом 8.ІІ.1736 р. (див.: ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438 (ч.І). – Арк.693-693зв).

194. Не виключено, що він був родичем того «Рудя», який разом із Медведем, Гривою, Жилою, Іваницею та Харком керував нападом гайдамаків на м.Паволоч 7 жовтня 1736 р. (див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст…. – С.108-110).

195. Шамрай С. До історії залюднення… – С.214.

196. Цим знову скористалися поляки, які захоплюють усі землі вздовж р.Тясмин (Див.: Там само. – С.215).

197. Три перших населених пункти послідовно розбудовуються 1740-46 рр., останній вже за часів Новосербії – у 1752 р.

198. Шамрай С. До історії залюднення… – С.216.

199. Там само. – С.216.

200. По ліквідації крилівської сотні у 1752 р., вірогідно, продовжив сотникувати у Миргороді (див.: Там само. – С.217). З 1755 р. є вістка, що в с.Довгалівці біля Миргорода «отдано Сотнику Рудю» 4 «пустих» двори (див.: Выписка из ведомости о свободных местечках, селах и деревнях в Малой России и т.п., составленная в 1762 году мая 20 дня // ЧОИДР. – 1872. – Кн.1. – Смесь. – С.23). З 1763 р. дійшов документ про захват майна у відставного козака сільця Горкушинці С.Семенова хорольським сотником Г.Рудем (див.: ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.1. – Спр.31).

201. Шамрай С. До історії залюднення… – С.219.

202. Там само.

203. Крім досі існуючої лівобережної Майбородовки відомі й інші топоніми, пов’язані з цим старшинським родом, зокрема в Атласі ріки Дніпра 1784 р. є згадка про острів Майбородин на Дніпрі (див.: Русов А.А. Русские тракты в конце ХVII и начале XVIII века и некоторые данные о Днепре из атласа конца прошлого столетия. – К., 1876. – С.131).

204. Шамрай С. До історії залюднення… – С.217-218. Тут і далі я так докладно вираховую назви нових населених пунктів, оскільки вони несуть багату генеалогічну інформацію. Людей із прізвищами, які бринять у цих топонімах, і сьогодні можна зустріти в Кременчуці та його околицях чи не на кожному кроці.

205. Першим крюківським священиком був Йосип Леонтієв, ставлена грамота якого видана митрополитом Рафаїлом Заборовським датована 1743 р. Пост цей Леонтієв посідав до самої смерті у 1776 р. (див.: Беднов В.А. Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии. – Вып.IV. – Екатеринослав, 1908. – С.333).

206. Шамрай С. До історії залюднення… – С.218.

207. Інженер-полковник Дебоскет командирований був сюди ще у 1743 р. для «секретної» справи складання карти місцевості, позаяк уряд вирішив посунути в глиб степів лінію укріплень. Акція ця проводилась у порозумінні з миргородським полковником Капністом. Певну допомогу де Боскету (зокрема його помічнику інженер-капітан-поручику Малигіну) надав і кременчуцький сотник Ф.Гаврилов (див.: Андриевский АА. Материалы для истории южнорусского края в ХVIII ст…. – С.89). Діяльність картографічної експедиції дуже занепокоїла запорожців, які намагались чинити їй перепони. Докладна мапа де Боскета, яка містила також економічні та статистичні дані по краю, лишалась для уряду підставовим документом ще кілька десятиліть (Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України… – Ч.І. – С.51-52).

208. Шамрай С. До історії залюднення… – С.219.

209. Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII в. – К., 1984. – С.39.

210. Він же Семен Павлович та Семен Перехрест (Перекрист) (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.158). Родич кременчуцького сотенного осавула 1752 р. Андрія Перехреста?

211. Див.: Шамрай С. До історії залюднення… – С.220. Утім, Шамрай, здається, не знав, що С.Павлов був городовим («слобідським») отаманом Крилова (фіксується 1747 р. див.: Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. – Вып.10. – К., 1886. – С.242-244), а отже, другою після сотника людиною у Крилівській сотні, що явно виділяє його з «козацької маси».

212. Означення «вільне» скоріше за все пов’язане із «ранговим» статусом маєтності (володінням не приватним, а службовим).

213. Шамрай С. До історії залюднення… – С.220-221. Пізніші «новосербські» та «новоросійські» земельні «дачі» вже не змогли суттєво змінити місцевого українського і дрібновласницького характеру в регіоні. 1784 р. спостерігач записав, що по Дніпру від Крилова до Кременчука лежать на правому боці «дачи» міщан Крилова і Крюкова, на лівому – дачі села Власівка та селян міста Кременчука. Від Кременчука до м.Орлика: на правому боці – міщан міста Крюкова, селян шанца Дереївка, селян містечка Мишурин Ріг, селян слободи Дніпровська Кам’янка і титулярного радника Броцького; на лівому – селян міста Кременчука, майора Шошина, селян Келеберди, села Солошина, м.Переволочни, майора Баратова і державних селян м.Орлика (див.: Русов А.А. Вказ. праця. – С.138).

214. Там само. – С.221.

215. ЦДІАУК. – Ф.52. – Оп.1. – Спр.55.

216. Там само. – Спр.56.

217. Див. висловлювання кременчуцького та цибулівського сотників, наведені у «Справі про сварку полковника Миргородського Капніста із запорізькими козаками про заволодіння їх землею. 1745»: Андриевский А.А. Материалы для истории Южнорусского края… – С.81.

218. Так, наприклад, напади «мнимых запорожников» – потоцького значкового товариша Івана Мізіна з трьома братами яскраво описав «постраждалий» – І.Цибулевський (див.: Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. – К., 1883. – Вып.5. – С.106), про якого мова буде далі.