Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы

Содержание


Тетеря і Брюховецький: консерватизм проти популізму
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   41

Тетеря і Брюховецький: консерватизм проти популізму


Наприкінці 1662 р. Ю.Хмельницький склав з себе гетьманські повноваження, а згодом постригся в ченці у Києві. Його наступником став зять старого Хмеля Павло Тетеря [Щоправда, Великий гетьман не вибирав його собі в родичі, адже його дочка Олена вийшла заміж за Тетерю по смерті батька та свого першого чоловіка Данила Виговського], який продовжив зусилля щодо повернення Лівобережжя під булаву чигиринських гетьманів. Уже наприкінці 1662 р., ще до формального обрання на гетьманський стіл (січень 1663 р.), він опанував Кременчук [98]. Відтак, козаки довели, що саме вони ще є «панами» на Кременчуччині.

З листа Тетері до польського короля від 9 березня 1663 р. довідуємося, що його прихильники «приводять до оборонного стану» кременчуцьку фортецю. Весь березень-травень 1663 р. проходили під знаком наступу сил правобережного гетьмана на Лівобережжі. На чолі його знов, як і 1660 р., стояв наказний гетьман П.Дорошенко, який мав під рукою до 5 тис. козацької піхоти та 6-тис. корпус татарських союзників (за іншими даними три козацьких полки та три тисячі татар [99]). Бої з підрозділами Брюховецького відбулися під Говтвою (25 лютого), Біликами (вістка з листа від 12 березня, людей Брюховецького очолювали полковники Парфен Нужний та Степан Красна Башта), Омельником (15 квітня, тут загони Дорошенка відбивав той самий П.Нужний). Активно брав участь у боях з Дорошенком на кременчуцькому напрямку і полтавський полковник Д.Гуджол [100].

Утім, травень 1663 р. змінив розклад сил на Кременчуччині. 12 травня Тетеря з Чигирина повідомляв польському королю, що ворог стоїть біля міста, «бажаючи відібрати Кременчук у наших гарнізонів», і просив підмоги. Правобережний гетьман також сповіщав сюзерена, що лівобережні полки збираються нанести удар по Кременчуку, а татари, які допомагали йому, злякались і, захопивши полонених, відійшли на правий бік Дніпра (утім, загін запорожців і калмиків І.Брюховецького на рубежі травня-червня дістав їх і тут, погромив татарський кіш під Криловим та зумів відбитись від погоні надісланої з Чигирина [101]).

Військова активність Брюховецького, коли інші претенденти на гетьманську булаву на Лівобережжі (Сомко та Золотаренко) воліли відсиджуватись по своїх резиденціях, підвищила його рейтинг напередодні сумнозвісної «Чорної ради» в Ніжині (середина червня 1663 р.). Відтак, знищивши конкурентів, новоявлений гетьман звертається до «щасливого» для нього «кременчуцького фронту». Крім того, тут можна сказати, що Брюховецький заходився «відпрацьовувати» передвиборчі обіцянки. Здобуття Кременчука відповідало інтересам обох головних сил, що привели його гетьманської булави: запорожців, для яких, як писав Косагов: «Кременчук и Поток Запорожской дороги великая помешка» [102], і росіян, адже ліквідував плацдарм правобережців і Речі Посполитої на Лівобережжі.

26 червня Тетеря повідомив польського короля про те, що «знову надійшла слушна і безперечна звістка, що велика кількість війська московського із задніпрянськими (лівобережними козаками – Д.В.) іде до Кременчука, бажаючи напасти спочатку на нього, а потім, захопивши його, повернути на нас…» [103]. Татарські ж союзники правобережного гетьмана бажали повернутися до Криму (в зв’язку із наскоком калмиків на їхні володіння) [104]. Отже, кременчуцькі та чигиринські козаки лишалися у Кременчуці сам-на-сам із військом росіян та Брюховецького.

У липні 1663 р. російський загін з 500 драгунів, солдат і донських козаків під проводом незмінного Косагова [105] рушив у напрямку Кременчука, Переволочни та Потоків, де на той час стояли залоги П.Дорошенка. Метою загону було пробитись на Запоріжжя та здійснити спільну з І.Сірком диверсію проти Криму.

На вістку про наближення ратних людей Дорошенко вислав на розвідку двісті козаків і сотню татар. У сутичці під Кишеньками цей загін поніс двократну поразку, результатом якої стало «піддання» Переволочни знову під царську руку (містечко «піддалось» Тетері 21 червня, а 21 липня вже «добило челом» цареві). Після чого Косагов, не чуючись на силі взяти Кременчук, з’єднався з калмиками й запорожцями та рушив на Запоріжжя для здійснення своїх первісних антикримських планів [106].

Наступ на Кременчук та Потоки пробував розпочати 25 серпня 1663 р. полтавський полковник Д.Гуджол [107]. Утім, сили його були доволі обмежені.

На здобуття Кременчука рушив сам Брюховецький з російським загоном стольника Кирила Хлопова. Про стратегічну важливість Кременчуччини новий лівобережний гетьман висловився наступним чином: «…не быв под Кременчуком воротится к Киеву невозможно [утримання Києва тоді було головною проблемою російського командування – Д.В.], потому надобно де ему одержать черкаские в.г. [великого государя] городы мелкие, которые по Пслу реке и по Ворскле мелкие городки…», що «немного было не отложились» [108].

Відтак, передовий загін, очолений генеральним осавулом Парфеном Нужним, захопив приступом Потоки та обложив Кременчук. Уже 6 жовтня, як звітував Брюховецький перед Ромодановським, лівобережний гетьман «взяв приступом Кременчук, місто спалив, а вал Кременчуцький розкопав» [109]. 23 жовтня 1663 р. воєвода Хлопов також звітував про здобуття Кременчука «з усіма людьми, нарядом та прапорами» [110].

Як відбувалася облога і штурм добре укріпленого Тетерею міста в різних джерелах розповідається по-різному. Козацькі літописи зазначають, що Брюховецький довго утримував в облозі фортецю, однак захопити її не зміг і, спаливши місто, відійшов від Кременчука. Як свідчить «Літопис Самовидця» Брюховецький «ходив під Кременчук і спалив його, але фортеці з козаками, які виступали проти нього, не міг узяти і відійшов до Гадяча». Схоже розповідає про це і Величко: «…місто Кременчук спалив, але стоявши немало, залишив фортецю цілою, а з козаками уступив до Гадячого…». У виданні «Актів південної та західної Росії» ця подія змальована детальніше і трохи інакше. Там, зокрема, зазначено, що Брюховецький та Хлопов підішли до міста після його оточення П.Нужним. Там само вміщено реляцію лівобережного гетьмана від 21 жовтня 1663 р., де він сповіщає Ромодановському, що його війська здобули приступом Кременчук, зрадників порубали, багатьох у Дніпрі та Пслі потопили (втрати суперників в іншому листі він лічив на 3 тис. чоловік), місто спалили і вал розкопали. А у вітальній грамоті, яку цар надіслав Брюховецькому 4 листопада 1663 р., подія ця зображена так: «Большой город Кременчуг со всеми людьми и с снарядом, и с знамени взяли ж; а после того изменники, и малый город покиня, ушли за Днепр» [111].

Контрудар правобережного гетьмана не забарився. Уже у листопаді 1663 року він знов знаходився у Кременчуці [112]. Готуючи спільний з польськими військами похід на Лівобережжя, Тетеря в Кременчуці 18 листопада видав універсал до запорожців [113]. 1 грудня 1663 р. він також надіслав лист до люду міст «над Ворсклом стоячих» про свою переправу під Кременчуком з «немалими» коронними підрозділами та «нещотными» татарськими та козацькими військами, обіцяючи оборону тим, хто піддасться та «умиваючи руки» щодо долі тих, хто буде противитись [114]. Загони, які схиляли до присяги королю лівобережні містечка довкола Кременчука, очолював майбутній правобережний гетьман Михайло Ханенко. Справи у нього йшли непогано, на 26 грудня 1663 р. на його бік перейшли Кременчук, Манжелія, Говтва, Миргород, Остап’є, Балаклія, Коваленки, Лубеньки, Райсанка, Переволочна, Білики (Біляків) та ін. [115]. По-справжньому опиралися лише Кишеньки, де засів наказний полковник Брюховецького С.Красна Башта [116].

Наприкінці грудня 1663 – у січні 1664 рр. 14 козацьких полків П.Тетері (щоправда сам гетьман скоро передав провід І.Богуну та повернувся на Правобережжя) та союзницька кіннота татар разом з польським військом, очоленим самим королем Яном-Казимиром, переправилися на лівий берег Дніпра, швидким маршем пройшли до Глухова і в московському прикордонні з’єдналися з литовськими силами, які наступали через Сіверщину. Загалом під Глуховим опинилося 20 тис. татар під командою двох ханових синів, 20 тис. польської кінноти, 20 тис. козаків, 4 тис. німецьких драгунів, 12 тис. польських рейтарів, 14 тис. польських і німецьких піхотинців та 2 тис. гусарів [117].

Однак здобути штурмом Глухова не вдалося, оскільки правобережна козацька старшина під час цього походу реалізувала свій цілком відмінний від королівського план. За ним поляки на Лівобережжі мали опинитися в пастці, коли на Правобережжі козаки повстануть проти влади П.Тетері, а на Лівобережжі І.Богун порозуміється з лівобережними козаками та, можливо, росіянами (скрутне становище як короля, так і царя схилило б обох змагатися у поступливості щодо козаків, не виключався також союз із турецьким султаном). У центрі цієї козацької змови стояв І.Виговський, який наважився поставити все на карту, аби відродити єдиний Український гетьманат обох берегів Дніпра.

Утім, поляки виявили обережність і встигли захопити та скарати на смерть провідних лідерів повстанців – І.Богуна та І.Виговського – ще на початку розгортання повстання. Їм не без втрат, але вдалося вивести королівське військо в Білорусь (лютий 1664 р.). Відтак, остання спроба Речі Посполитої повернути Лівобережну Україну провалилась, але й проект незалежного єдиного Українського гетьманату також зазнав поразки.