Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы

Содержание


98. Яковлєва Т. Нарис. – С.427. 99
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   41

Примітки


78. У козацькому реєстрі 1649 р. в осавульському курені Чигиринського полку бачимо Феська Киселя, у Смілянській (Сміловській) сотні – Каленика Киселя та ще трьох Киселенків у Воронівській (Іван) та Оловятинській (Іван, Тимко) сотнях. У XVIII ст. у Кременчуці фіксується козацький рід Киселів (один з них був місцевим сотенним писарем), існувала і невелика річечка Кисіль – притока Дніпра трохи вище Тясмина та ще якісь «for. (форпост?) Kisielew» уже на лівому березі Дніпра, поруч з Максимівкою (див. мапу кордону між осійською імперією та іччю Посполитою 1784 р.: AGAD. – Zbory Kartograficzny. – №510-1, ark.2). Не виключено, що тут ми маємо представників якихось молодших ліній магнатського роду Киселів або принаймні пам’ять про «гучне ім’я» у місцевому «прізвищевому фонді» (такого роду приклади не поодинокі).

79. Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т.Х. – К., 1998. – С.128-129.

80. Там само. – С.193. «Сбирати хліб» Ю.Немиричу було дозволено як з його безсумнівних колишніх маєтностей Кобеляк, Біликів та Санжарова, так і колись спірних Кременчука, Кишеньок та Переволочни. У планах українського аристократа було просити затвердження своїх власницьких прав на ці маєтки у російського царя (див.: Акты ЮЗР. – Т.VII. – С.204,209,213-214, а також: Там само. – Т.6. – С.109; Т.15 – С.32,44).

81. Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т.ІХ-2. – К., 1997. – С.1094. Датування офіційного виокремлення Кременчуцького староства тоді лишається неясним. У травні 1655 р. ще говорять про «староство Черкаське та Кременчук з приналежностями».

82. Принагідно зауважу, що Крилів з виокремленням «на булаву» козацьких гетьманів Чигиринського староства з старого Корсунського, намагалися утримати під юрисдикцією Корсуня (див. надання корсунського староства Янові Лещинському від 15.IV.1659 р.: Пам’ятки історії Східної Європи: Джерела ХV-XVII ст. – Т.V. уська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр./ укладач П.Кулаковський. – Острог-Варшава-Москва, 1999. – С.311).

83. Polski Slownik Biograficzny. – T.XXVIII/1. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1984. – S.122.

84. Здається Яскульський з руки М.Потоцького формально отримав Кременчуцьку волость ще в 1650 р. Зокрема, з серпня 1650 р. походить лист М.Потоцького до Б.Хмельницького, де перший підтримує претензії свого клієнта до Максимівки з дніпровим перевозом та «до інших міст його» проти ченців Київського Пустинного Микільського монастиря, права яких на максимівські маєтності своїм універсалом гарантував козацький гетьман (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.ІХ-1. – К., 1996. – С.73).

85. Polski Slownik Biograficzny. – T.XI. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1964-5. – S.63-66.

86. Про те, що найкраще в ечі Посполитій про Кременчук пам’ятали саме військові може свідчити, наприклад, і такий «буденний» факт визначення у 1677 р. польним гетьманом С.Яблоновським розташування Чигирин-Дубрави («Діброви») через його сусідство з Кременчуком (див.: Мицик Ю. З джерел до історії оборони Чигирина 1677 р. // Військово-історичний альманах. – 2002. – Число 2(5). – С.153-154). І це при тому, що попередня історія Чигирин-Діброви і його актуальне значення були тоді чи не виразніші за сусідські.

87. Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1905. – T.VІІІ. – S.310.

88. Metryka Koronna. – Ks.376. – S.1b. (див. Додаток 2).

89. Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1907. – T.XIV. – Zeszyt III. – S.86. Цікаво, що цей Єжі-Юрій був сином Барбари, дочки і спадкоємниці іншого добре нам знаного Єжі-Юрія – Немирича. Таким чином, обидві лінії шляхетських претендентів на Кременчуччину в особі останнього кременчуцького старости таки примирилися.

90. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.70.

91. Пам’ятки історії Східної Європи: Джерела ХV-XVII ст. – Т.V. уська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр. – С.238-240. З представниками цього роду ми стикнемось ще згодом, коли мовитимо про ХVIII ст.

92. Там само. – С.240-241.

93. Там само. – С.257-260.

94. Там само. – С.247-248.

95. Савчук Н.О. Українська держава за гетьманування Ю.Хмельницького (1659 – поч. 1663 рр.). – Кам’янець-Подільський, 2001. – С.60.

96. З трьох перерахованих вище державців земель на Пслі у Війську Запорізькому служили двоє – удницький і Колчинський, про Глошинських же не маємо докладніших відомостей. Найвірогідніше це В. і А.Глосінські, щойно нобілітовані козацькі старшини (див.: Савчук Н.О. Українська держава за гетьманування Ю.Хмельницького… – С.62). Варто нагадати і про хрестоматійний випадок з шляхтичами надвірної корогви Я.Вишневецького, яким останній за заповітом приділив частки своїх розлогих маєтностей на Лівобережжі з метою «матеріального зацікавлення» антикозацької боротьби, але більшість з обдарованих ветеранів надали згодом перевагу «натуралізації» у лавах козацької старшини (напевно найвідомішим серед екс-клієнтів Я.Вишневецького був П.Апостол). Нижче буде згадано і про «скозачіння» шляхетних Хандогіїв, родом з-під Бродів на Львівщині, з яких почнеться один примітний кременчуцький козацько-старшинській рід.

97. За реєстром 1649 р. питома вага шляхти в Чигиринському полку 2,7% (88 з 3222 козаків). Загалом по Війську Запорізькому цей показник був 3,3% (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.132).

98. Яковлєва Т. Нарис. – С.427.

99. Див., наприклад, Патент цілому Війську Запорізькому від короля та цілої ечі Посполитої від 28.VII.1661 р.: Пам’ятки історії Східної Європи: Джерела ХV-XVII ст. – Т.V. уська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр. – С.265-267. На рубежі 1682-1683 рр. «прелестні» листи польського короля прямо казали, що нічого побоюватись повернення старих панів на Лівобережжя, їх ж бо вже немає серед живих, а які лишились молоді, то Задніпров’я не знають. До того ж, нагадувалось у цих листах, тут усі маєтності державні, вони лише ходили в помістях, і держава попередніх поміщиків уже не дасть (див.: Соловьев С.М. Сочинения. – Кн.VIІ. – Т.14. – С.356).