Geum.ru

Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материалаДокументы

Содержание


22. ІМіС. Кіровоградська область. – С.715. Скоріше за все це був крилівський виселок. 23
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   41

Примітки


7. Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т. ІХ-1. – К., 1996. – С.126-127; Про кочів’я татар поблизу Кременчука згадують російські інформатори, зокрема, в листопаді 1752 р., січні 1653 р. та лютому 1654 р. (див.: Акты Московского государства. – Т.ІІ. – С.304,313,365 відповідно).

8. Принаймні по парі голів, які збирався викупити на подарунок калмицькому князю Каспулату Муцаловичу Черкаському гетьман І.Самойлович (див.: Акты, относящиеся к истории Западной оссии. – Т.V. – C.149).

9. Эвлия Челеби. Книга Путешествия (Извлечения из сочинения турецкого путешественника ХVII века). Перевод и комментарии. – Выпуск 1. Земли Молдавии и Украины. – М., 1961. – С.81.

10. Там само. – С.212. Цікаве зауваження Челебі, що на «мові московитів» Кременчук зветься Яшлавуз-керман. Цю тюркомовну назву щойно інтерпретував як «сира або волога фортеця» молодий київський дослідник Віктор Тимченко. Припускаю, що цей топонім пов’язаний (калька?) з Кагамликом, який, як уже зазначалося вище також перекладається як «сире заболочене місце».

11. Там само.

12. Евлия Челеби. Книга Путешествия… – Выпуск 1. – С.85. Згадка «сарикамишського гетьмана» у цьому уривку можливо навіяна реаліями кінця 1670-х рр., коли, власне, і писався твір Челебі. Утім, відомо, що на Запоріжжі існував окремий Крилівський курінь, а отже зв’язок Крилова із Січчю був дуже тісний. 5 тисяч будинків, то явне перебільшення, але й воно дає нам можливість зробити висновок, що Челебі вважав Крилов значно більшим за Кременчук (3 тис. жителів). Кам’яні оборонні споруди, згадані Челебі могли, як і в Кременчуці, становити хіба окремі елементи укріплень Крилівської цитаделі. Щодо пасажу про жителів-шибеників, то це явно данина риторичному ярлику «зрадників-ребеліянтів» для українських козаків взагалі.

13. Про активну роль у обсадженні козаками стратегічних пунктів на південному кордоні гетьманату прямо свідчить і заява новосанжарців від 12.ХІІ.1659 р. – «…и нам, государь, Богдан Хмелницкой в том городе велел селитца, чтоб Тотаром заступить дорогу» (див.: Акты ЮЗР. – Т.VII. – C.285). Про Кобиляк (Кобиляки) 1657 р. Евлія Челебі пише, що він «цілковито відбудований гетьманом» (див.: Евлия Челеби. Книга Путешествия… – Выпуск 1. – С.85).

14. Купчая на дом в Кременчуге 1654 г. // Киевская старина. – 1903. – LXXXIII. – №4. – С.14. Свідками цього акту названі кременчуцькі козаки Левко Булда, Іван Цевченко, Мартин Шора Папенко, причому перші двоє згадуються із шанобливою приставкою «пан». Ю.Мойсеєнко вірогідно родич Антона Мойсієнка, п’ятнадцятого за списком кременчуцької сотні 1649 р. Не виключено також, що до цього роду належав і «товариш» сотні кременчуцької Андрій Мусієнко («Мусеенко») покупець лісочка («стінки») на правобережній Кременчуччині 16.І.1726 р. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.126).

15. Лохвицька ратушна книга другої половини ХVII ст. (Збірник актових документів). – К., 1986. – С.51-52 (документ № 43).

16. Див. гасло «Червона Знам’янка» (назва Богомолівки з 1921 р.) у: Полтавщина: Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С.964. Козак Іван Богомол фіксується в Богомолівці ще за реєстром 1741 р., раніше маємо дані про омана Богомоленка згаданого в реєстрах Кременчуцької сотні 1712 та 1715 рр. Гіпотетично можна припускати причетність до заснування Богомолівки когось з двох (чи обох одразу) Тишків Богомоленків згаданих у Кислянській сотні Уманського полку за реєстром 1649 р.

17. Перечень городов, городков, мест и местечек в Черкасских полках 1654-1656 гг. // ЧОИДР. – 1905. – Кн.2. – Смесь. – С.28. До «городів» тут були залічені: Чигирин, Суботів, Медведівка, Кам’янка, Жаботин, Сміла («Смелая»), Орловець; серед «городищ», поруч з Кременчуком згадані: Вереміївка («Ереивка»), Жовнин («Желмин»), Чигирин-Діброва («Чигрин, Дуброва»), Бужин, Вороновка, Крилів, Потоки («Поток»), Говтва, Остап’є; «городками» названі Костянтинівка, Балаклея («Баклій»), Омельник, Максимівка, Манжелія («Манжелейка»), Пиви («Пиво»), «містечками» – Власівка, Кишеньки («Кишинское»), Федорівка. Цікаво, що всі «городи» полку – на Правобережжі, а городища – на Лівобережжі, таким чином, можливо, підкреслені не формальні розміри останніх, а їх «молодшість» щодо перших.

18. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15405. – Арк.34. Щодо Запоріжжя, Г.Ромодановський ще у серпні 1661 р. довів до відома уряду, що від Кременчука туди «поспевают третим днем» (див.: Там само. – Спр.15407. – Арк.58).

19. Хоча відомо, що 26.ІХ.1648 р. І.Волевач купив у жительки чигиринської пасіку з лісом, «хуторищем» і поселенням людей на р.Інгульці, де вже і греблю побудували (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.166). Нині це місцевість на північ від м.Олександрії. Волевачами були заселені й верхів’я р.Цибульника (див.: Там само. – С.166, 167. Вістки з 1615 та 1650 рр.), але все це більше чигиринські, аніж кременчуцькі околиці.

20. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15408. – Арк.5 (Білгородський стіл. Стб.№466. Л.267). (Згаданий як місце, де планує переправлятись через Дніпро кримський хан, у листі ніжинського полковника В.Золотаренка до сівського воєводи П.М.Салтикова від 14.VIII.1661 р.) Починаючи з Ф.Николайчика така першозвістка належала до 1676 р. (див.: Акти ЮЗР. – Т.XII. – С.655,661,774).

21. Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. – Дн-ськ, 2000 (репринт з Катеринославського видання 1880 р.). – С.313. Макаревський вважав, що першозаселенці з’явилися з-під Кременчука та з-під Кобеляк і Келеберди.

22. ІМіС. Кіровоградська область. – С.715. Скоріше за все це був крилівський виселок.

23. Самі поняття «чумак», «чумацький промисел» відомі з 1660-х рр. (див.: Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. – К., 1964. – С.19). Вони потроху витісняли старий термін для позначення купця (візника)-«соляника» – «коломієць».

24. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15410. – Арк.15.

25. І.Лучицький наводив такі характерні для тогочасного господарювання приклади як спільного володіння мешканцями Кишеньок, Переволочни та Келеберди лугом. Як це виглядало на практиці можна з’ясувати на прикладі містечка Білоцерківки, де у визначений час із своїми домочадцями жителі йшли на спільний луг і хто скільки встигав скосити, тим і користувався (див.: Лучицкий И. Займанщина и формы заимочного владения в Малороссии // Юридический вестник. – 1890. – №4. – С.418).

26. Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50 – 70-х роках XVII ст. – К., 1960. – С.84.

27. Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т.ІХ-2. – К., 1997. – С.951. Вже 24.ХІ.1653 р. путивльський посадський чоловік Оська Шамирін, повернувшись з торгу в Кременчуці, повідомляв, що гетьман Б.Хмельницький застеріг чигиринського полковника від можливого нападу татар. Відтак полковник наказав підлеглим з міст худобу не випускати, за можливістю обмежити свої поїздки, татар до міст не впускати і запаси їм не продавати (див.: Акты ЮЗР. – Т.Х (дополнения к т.ІІІ). – СПб., 1878. – С.159). Відомо також, що на початку літа 1654 р. татари захопили під Криловом козака, який у липні втік з полону та приніс вістку про збори 20-тисячного татарського війська в похід під Крилов та Чигирин (Там само. – С.702). Отже, стан очікування облоги з кінця 1653 р. став звичайним для кременчужан.

28. Акты Московского государства. – Т.ІІ. – С.320; див. також: Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т.ІХ-1. – С.503. Напевно «Мишка Семенов» це Михайло Семененко згаданий 90-м за реєстром Кременчуцької сотні 1649 р.

29. Там само. – Т.ІХ-2. – С.1228.

30. Див.: Універсали Івана Мазепи 1687-1709. – К.-Львів, 2002. – С.189-190 (документ №139).

31. Акты ЮЗР. – Т.XI. – СПб., 1879. – С.253,254. Не виключено родич знаного Павла Кременчуцького, полковника чигиринського при Т.Цюцюрі, а також Сави та Петра Кременчуцьких згаданих відповідно 2-м та 5-м за списком полкової сотні Прилуцького полку в реєстрі 1649 р.

32. Грушевський М.С. Вказ. праця. – Т.ІХ-2. – К., 1997. – С.1440.