Кременчук від заснування до 1764 р
| Вид материала | Документы |
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- Протокол №2 від 24. 09. 2011, 174.94kb.
- Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів., 3585.4kb.
- Положення про всеукраїнський історико-літературний конкурс «хрестителі київської русі., 46.56kb.
- 1. Поняття та зміст підприємництва Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від, 265.7kb.
- Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 162.02kb.
- Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 156.55kb.
- Повідомлення про заснування громадської організації «прилуцький міський осередок чернігівського, 186.09kb.
- Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації, 137.98kb.
- Н. К. Проценко Основні засади законодавства України про з ахист прав споживачів, 194.01kb.
Примітки
1. Про «пасіки» чигирин-дібровців на Правобережжі (на Уманщині «у Манькувських лісах») згадано ще 28.ІІІ.1686 р. (див.: Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.191-192). Розлогі реєстри купчих та копії деяких з власницьких документів на правобережні маєтності узбережних сотень Миргородського та Полтавського полків див.: Пивовар А.В. Вказ. праця.
2. Занфірова Н. З побуту Кременчуччини (Село Куцеволовка) // Краєзнавство. – 1928. – №4. – С.30-31. Отже, окремі поселення на правобережній Кременчуччині існували і на південь від Тясмину.
3. Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. – К., 1963. – С.58-59.
4. 1709 р. київський генерал-губернатор кн.Д.М.Голіцин надав Самусеві подорожній лист на вільний проїзд із Чигирин-Діброви до Богуслава з онуками (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. – С.273). О.Лазаревський пов’язує заснування Самусіївки з невісткою Самуся Уляною Самусихою, матір’ю його онука Якова (Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв… – С.201).
5. Припускаю, що в Чигирин-Діброві вже мав свою базу ще один помітний козацькій ватажок правобережного козацтва – полковник Булук-Баша (відомий дуже хиткою лояльністю до польських зверхників, див.: Чухліб Т. Вказ. праця. – С.239,243,244,245,284). Адже знаний в майбутньому сотницький рід Болюбашів на чигирин-дібровщині з’являється якраз наприкінці ХVII ст. Можливо, Булук-Баша то вже знаний нам Сидір Болюбаш.
6. Значковим товаришем Лубенського полку був син Самуся Степан, який загинув перед 1704 р. Онук правобережного гетьмана Яків був сотником у Лубенському полку (швидше за все в якійсь з сотень в околицях гирла Сули, щоправда, Модзалевський вважав його Архангелогородським сотником на «миргородському» Правобережжі). Інший онук Самуся Данило при обшиті (відставці) 1772 р. отримав чин сотника, відомий і ще один з онуків – Павло (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. – С.273-274). 1777 р. згадуються Василь (перебував на Дніпровських форпостах) і Дмитро Самусь – значкові товариші Лубенського полку (див.: Астряб М.Г. Старина Лубенського полка в 1777 году // Труды ПУАК. – Вип.VII. – 8.ІІІ.1899 р.) був директоромС.70). Данило Іванович Самусь ( Білоцерківського та Кременчуцького реальних училищ (Павловский И.Ф. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. – Полтава, 1914. – С.250).
7. Коли 1701 р. російські дипломати консультувались з І.Мазепою про можливість відступу правобережної смуги від Стайок до Чигирина Речі Посполитій, він погоджувався на віддання Стайок, Трахтемиріва та Трипілля, але відмовлявся піти на це щодо Чигирина, Крилова, Канева та Черкас (див.: Чухліб Т. Вказ. праця. – С.307). Не слід також забувати, що на Чигиринщину претендував і Корсунський полк відродженого правобережного козацтва.
8. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. – К., 1959. – С.517.
9. Вони тоді, разом з піхотним полком, що стояв під Васильковим, завернули близько трьох тисяч бажаючих повернутись на Правобережжя (див.: Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.93,446).
10. Див. справу про повернення володінь у Крилові П.Апостолу 1752 р.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.192, 198, 199, 204.
11. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.197-198. То майдан над Виссю, де була навіть церква. Другий майдан (на Інгульці), здається, лише закладався близько 1709-1711 рр.
12. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.261.
13. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.141.
14. З помітних надалі населених пунктів слід згадати с.Успенку, на місці якого в «урочищі Головате» давніше старожитне займище в 1696 р. було зайняте кількома родинами переселенців з Волині (див.: Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. – Дн-ськ, 2000 (репринт з Катеринославського видання 1880 р.). – С.389.
15. Тут за описом 1745 р. згадана «гребля Стрілецького потоцького куреня козаків» на р.Омельничку (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.171). Наявність такого підрозділу в Потоках пояснила б і полкову осавульську кар’єру А.Волевача. Стрільці полковника Д.Апостола також згадуються в Городищі та Крилові. На Дніпрі проти гирла Псла досі існує великий острів Стрілецький.
16. Див. згадки про стрільців-кременчужан: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.125, 126, 127, 143-144, 164.
17. Там само. – С.143. Звернемо увагу, що перший відомий кременчужанин у миргородській полковій адміністрації – Омелян Максимович Євстратієвич – займав посаду саме полкового осавула. Згодом на цій посаді перебував і найвідоміший потоцький висуванець – Антін Волевач, а іншому кременчужанину – Максиму Леонтієвичу (Леонтієву) спочатку підкорилась також украй «мілітарна» посада полкового хорунжого, яку він займав з 1735 до 1760 рр., а у відставку (абшит) Леонтієв пішов вже з рангом полкового осавула (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2206. – Арк.1). Можна також пригадати, що з кінця 1756 р. і принаймні до листопада 1761 р. на посаді миргородського полкового осавула перебував екс-сотник цибулівський із значкових товаришів Власівської сотні Данило Байрак (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.1681, 2184).
18. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.130, 162. У документі з Чигирина від 16.08.1707 р. він зветься вже «дозорцем» (див.: ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.442. – Спр.104-14зв.).
19. Докладну розвідку про цю подію див.: Крикун М. Згін населення з правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років // Україна Модерна. – №1. – Львів, 1996. – С.42-88.
20. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.197. Напевне, тоді ж виселено на лівий берег і мешканців Крукова, адже в пізнішому документі 1752 р. про час оселення тут жителів найраніший (і цілком самотній) запис датовано 1713 р. (див.: Там само. – С.13).
21. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.149. Не виключаю, що втрата «колоніального» простору підштовхнула городиських мешканців до активнішого освоєння торгового промислу, який вивів у середині XVIII ст. ярмарок у Городищі на роль досить примітного явища в економічному житті тогочасної Гетьманщини.
22. Кордони між ними не вирізнялись чіткістю. Так, розмежувальна лінія між Миргородським і Полтавським полками була остаточно проведена лише в 1723 р. (див.: Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.197).
23. Лазаревський А. Полтавщина в XVII ст. // Киевская старина. – 1891. – №9 (Т.ХХХІV). – С.360.
24. Гетьманський лист про збір 3 тисяч «виборного» козацтва з Переяславського полку (наказний полковник полковий суддя Молюта), «виборної тисячи» з Миргородського полку, компанійського полку І.Новицького та ще якісь «инные» війська (отже понад 5 тис. вояків?) датовано 29.ІХ.1688 р. (див.: Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.219-220). З історії підготовки цієї військової компанії відомий лист келебердянського сотника Якова Донця (з ним підписався і городовий отаман Василь Кормилець) від 21.ІІІ.1688 р. до компанійського «сторожевого» осавула І.Максимовича про захоплення якимось Куликом (келебердянський козак?) аж над Бугом «язиків»(трьох татаринів), яких Донець відправив у ставку гетьмана (див.: Там само. – C.217).
25. Акты ЮЗР. – Т.VII. – С.168.
26. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.225-227.
27. Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини… – С.74; Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.510.
28. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.228-229.
29. Там само. – С.231-232.
30. Там само. – С.232-236.
31. Там само. – С.239-241.
32. Там само. – С.243.
33. Там само. – С.243-244.
34. Там само. – С.245.
35. Там само. – С.248.
36. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.249-253; Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.510-511. Про перебування сил Миргородського полку в Кременчуці свідчать дві купчі від 27 і 28 січня 1692 р., завірені, крім кременчуцького сотника, полковим суддею Григорієм Зарудним та шишацьким сотником Пилипом Борисенком (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.165).
37. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.254-256.
38. Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.510-511.
39. Там само. – С.514.
40. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. – С.368 (автор базується на даних архіву полковника І.Новицького). Лист з Кременчука від сотника М.Євстратієвича до полковника Миргородського з повідомленням, що татари переправились через Дніпро «низше Крукова» і багато шкоди починили «около города нашего» датований 22.І.1696 р. (див.: ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14559), а лист з Келеберди від сотника келебердянського Ілька Карпенка до сотника кременчуцького М.Євстратієвича з повідомленням про татарські дії – 23.І.1696 р. (див.: Там само. – Спр.14557), отже це не зовсім естафета як представляє це В.Заруба. Кременчуцький сотник також ще 13.І.1696 р. повідомляв про злі наміри Орди свого власівського колегу (див.: Там само. – Спр.14563).
41. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.280. З 1710 р. сусіднім с.Липовим (а з 1714 р. і Вереміївкою) володів інший чільний екс-компанієць – полковник Г.Галаган (див.: Полковник Галаган в приднепровских своих маетностях // Лазаревський А.М. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. – Ч.1. – К., 1892. – С.108), с.Лялинці, хутором на місті пізнішого с.Крива Руда та купленим у козака Мозулі за 100 злотих хутором (Мозоліївкою) наприкінці ХVII ст. володів охочекомонний полковник Іван Рубан (див.: Земельные захваты Булюбашей // Лазаревський А.М. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. – Ч.1. – К., 1892. – С.120; Лазаревський А.М. Исторический очерк Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв. // Чтения в Историческом Обществе Нестора-летописца. – Кн.ХІ. – С.195).
42. Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини… – С.77; Лазаревський А.М. Исторический очерк Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв. // Чтения в Историческом Обществе Нестора-летописца. – Кн.ХІ. – С.158. Іншою пам’яттю про компанійців було сільце Компаніївка, відоме в Хорольській сотні (ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58153. – Арк.2-3). Хутір Компанійців відомий (дані другої половини ХІХ ст.) і в Келебердянській волості (ІР НБУВ. – Ф.113. – Спр.5. – Арк.343). Уже в другій половині ХХ ст. до складу с.Григоро-Бригадирівка Кобеляцького р-ну Полтавської обл. увійшло с.Компанійці (див.: Полтавська область: Адм. територ. поділ на 1 січня 1978 року. – Х., 1978. – С .187).
43. Див.: ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14015.
44. Щоправда, сучасний дослідник М.Крикун вважає місцем народження Г.Галагана с.Омельник у Кременецькому повіті Волинського воєводства (Крикун М. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років // Україна модерна. – Число 1. – Львів, 1996. – С.49). Утім, він ніяк не коментує традиційну версію Д.Яворницького про походження цього діяча з містечка Омельника на Кременчуччині (див.: Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Т.І. – С.89), що, враховуючи традиційну в пізніших архівних описах плутанину «Кременчука» та «Кременця», змушує упереджено ставитися до його твердження.
45. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.253. Та й інші відомі старшинські прізвища (Улезько, Рубан, Товкач, Максимович, Сахнович, Головко, Аксьонович, Московський, Верховський, Жовнір, Крупський, Конотоп, Гаврилович, Дзюба, Середа, Шпаковський, Метульницький, Мовчан, Заремба, Близнюк, Бородавка, Случевський) звучать часто-густо дуже знайомо для пересічного кременчужанина.
46. Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). – К., 1976. – С.164.
47. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.262. Зазвичай кожного компанійця утримувало 25 дворів, а сердюка – 20 (див.: Борисенко В.Й. Вказ праця. – С.167).
48. ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14422. Отже, якщо скористатись пропорціями В.Борисенка в Кременчуцькій сотні того часу не могло бути більше 375 дворів.
49. ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14483.
50. ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14333.
51. Досі спеціально вивчалася хіба колонізація теренів Чигирин-Дібровської сотні, зокрема першоісторія таких населених пунктів як: Чигирин-Діброва, Жовнин, Вереміївка, Погоріла, Лялинці (Ялинці), Гусине, Кліщинці, Матвіївка, Липове, Галицьке, Мозоліївка, Шушвалівка, Лебехівка, Стовбоваха, Кринки (Слюзівка), Марченкова, Святилівка, Крива Руда (Чернетчина), Торяники, Самусіївка, Кагамлик (Горби, Сидори, Гриньки), Митлашевка, Великий Узвіз (Пронозівка) (див.: Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв… – С.141-203). Жовнин, Гусине, Лялинці, Кліщинці, Липове, Матвіївка, Лебехівка, Галицька, Крива Руда, Святилівка, Горби, Гриньки, Сидори, Кринки, Стовбоваха у 1742 р. відійшли до складу новоутвореної Жовнинської сотні.
52. Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини… – С.76. Наскільки конкретні поселення пов’язані із знаним «згоном» населення Правобережжя в 1679 р. встановити поки що не маю змоги.
53. ІМіС. Полтавська область. – С.509 (підставою для датування стала позначка поселення на шведських оперативних мапах періоду Північної війни 1700-1721 рр.).
54. Універсал І.Мазепи 1701 р. (див.: Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.69).
55. Цит. за: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк-Київ-Львів-Париж-Торонто, 2001. – С.139.
56. Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.97.
57. Там само. – С.183.
58. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.258-259 (листи з 16 та 20 серпня).
59. Компанійці Новицького разом із чигирин-дібровськими сотнянами та іншими охочими козаками-«лубенцями», а також із загоном миргородського полковника помстилися татарам походом у правобережні степи у листопаді 1692 р. (див.: Там само. – С.260-261).
60. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1992. – Т.ІІІ. – С.113.
61. Там само. – С.120.