Кременчук від заснування до 1764 р
| Вид материала | Документы |
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- Протокол №2 від 24. 09. 2011, 174.94kb.
- Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів., 3585.4kb.
- Положення про всеукраїнський історико-літературний конкурс «хрестителі київської русі., 46.56kb.
- 1. Поняття та зміст підприємництва Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від, 265.7kb.
- Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 162.02kb.
- Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 156.55kb.
- Повідомлення про заснування громадської організації «прилуцький міський осередок чернігівського, 186.09kb.
- Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації, 137.98kb.
- Н. К. Проценко Основні засади законодавства України про з ахист прав споживачів, 194.01kb.
Примітки
209. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.155.
210. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. – С.323.
211. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – С.156-157.
212. Там само. – С.159.
213. Бантиш-Каменський Д.І. История Малой России… – С.315.
214. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.162.
215. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. – С.332.
216. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.163 (першоджерело див.: ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14104). М.Ткаченко трактував цей випадок як напад на «кременчуцьких купців» (див.: Ткаченко М. Нарис історії Кременчуччини… – С.77), утім, навряд чи можна людей, що повертаються із «здобиччю» вважати торгівцями. Болоховці (болоховники) то діалектна назва мисливців (другий варіант пояснення пов’язаний з топонімом Болохів, відомим на Волині, але він маловірогідний) (див. коментарі до: Реєстр Війська Запорозького 1649 р. – С.530). Отже, мова йде про звичайну групу уходників.
217. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.164-165, 172-173.
218. Чухліб Т. Вказ. праця. – С.231.
219. Новітні дані про гетьманат Г.Дуки див.: Чухліб Т. Вказ. праця. – С.256-274 (підрозділ 13. ««Господарювання» в Україні ставленика Порти молдавського князя Г.Дуки»).
220. Здається, він починав свою кар’єру ще у П.Дорошенка (див. згадку з 24.ІІІ.1676 р.: Акты ЮЗР. – Т.ХІІ. – С.597).
221. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – С.167-168. Чухліб Т. Вказ. праця. – С.268.
222. Чухліб Т. Вказ. праця. – С.270.
223. Спочатку це був Іван Максимович, у 1690 р.(?) його змінює Іван Рубан.
224. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – С.172-173. 26.ІХ.1689 р. осавул полку Новицького Іван Максимович слав вісті своєму полковнику й із значно південнішого пункту, з гирла Переволочі (Там само. – С.196).
225. Чухліб Т. Вказ. праця. – С.297.
226. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – С.182.
227. Чухліб Т. Вказ. праця. – С.300-301.
228. Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – С.186-189.
229. Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад правобережних полків… – С.21-22,28.
230. Там само. – С.28.
231. Після жовтня 1677 р., коли Сидір Болюбаш ще сидить у польській тюрмі у Жовкві, а його дружина в Чигирині звертається до гетьмана І.Скоропадського про допомогу в його звільнені (див.: Мицик Ю. З джерел до історії оборони Чигирина 1677 р. // Військово-історичний альманах. – 2002. – Число 2(5). – С.151,153). Болюбаші були первісно пов’язані з Брацлавщиною. Так брацлавський полковник-дорошенківець Федір Болюбаш 1675 р. був одним з очільників великої групи переселенців з Брацлавського та Торговицького полків, які на шляху до Лівобережжя були оточені й розгромлені кримською ордою та загонами поляків. Ф.Болюбаш тоді потрапив у полон (див.: Акты ЮЗР. – Т.ХІІ. – СПб., 1882. – С.243,282-283). Відомо, що у Ф.Болюбаша був брат, ним можливо і був вищезгаданий Сидір. Напевно сином брацлавського полковника був Іван Федорович Болюбаш, засновник сотницької династії з Чигирин-Діброви. Про правобережного полковника 1680-х рр. Булук-Башу (можливо це, той самий Сидір Болюбаш) див. нижче.
232. Саме завдяки емігрантам-«чигиринцям», напевно, Лубенський полк став найчисленнішим з полків Гетьманщини. За переписом 1729 р. тут налічувалось 12.685 козаків, проти 6.220 – у Полтавському та 4777 – в Миргородському (див.: Астряб М.Г. Население Малороссии по ревизиям 1729 и 1764 гг. – І (по ревизии 1729 г.). – С.61-62). І в 1764 р. він не втратив лідерства за числом козацького населення (див.: Там само. – ІІ (по ревизии 1764 г.) – С.63-64). Лише тут (з-поміж трьох південних полків – Лубенського, Миргородського та Полтавського) узбережні сотні (Лукомська та Чигирин-Дібровська) завжди згадуються відразу за столичними (Лубенськими та Горошинською), а відтак можна казати, що «чигиринці» стали справді карком цього полку.
233. 1719 р. Антін Волевач був потоцьким сотником (див.: Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – С.46).
234. У 1693 р. Л.Димиденко згаданий вже як власівський сотенний отаман (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.161). Припускаю, що він був родичем Івану Демиденку, генеральному обозному (1666-1667.19.10-?) при гетьмані П.Дорошенко. З Л.Демиденко можливо пов’язане і заснування с.Демидівки (сучасний Кременчуцький р-н). Можливо також він має відношення до Василя Демиденка, який 1675 р. продав свій ґрунт у Богацькій сотні Лукашу Чикаленко (див. купчу: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58437 (622)).
235. Лазаревский А. Украинские исторические мелочи. – К., 1901. – С.4-5. Цікаво, що у Власівці знайшла прихисток і няня («мамка») двох дочок Б.Хмельницького, що була вдовою гайдука Великого гетьмана (в народі її досі кликали «Солдаткою»). Другим шлюбом вона була за власівським мешканцем Безпалим (в якому зв’язку він був з відомим суперником І.Виговського – І.Безпалим невідомо, пізніше під 1686 р. згаданий «житель уласовский» Герасим Безпаленко (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.129). Дружина, здається, і надихнула останнього на розкопки в Чигирині на місті двору Хмельницьких (то є, напевно, не єдиний випадок пошуків Богданових скарбів, що так будоражили уяву українців ще за часів Т.Шевченка) (див.: Акты, относящиеся к истории Западной России. – Т.V. – C.192-193).
236. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.46зв.,47).
237. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.130.
238. Там само. – С.143.
239. Лазаревский А. Украинские исторические мелочи. – К., 1901. – С.31; засвідчив також як крилівський сотник купчу з 7.V.1671 р. див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.130.
240. Існує, зокрема, згадка про «Апостола» в оточенні Ю.Хмельницького в червні-липні 1678 р. (див.: Чухліб Т. Вказ. праця. – С.228; Źródła do posełstwa Jana Gnińskiego… – S.364).
241. Після нього польський уряд погодився на відродження правобережного козацтва, сподіваючись утримати його більш-менш у смузі т.зв. 6 «старих» козацьких полків («…коло Корсуня, коло Черкас, коло Чигирина, коло Лисянки, понад Тясмином, понад Тикичем і коло Умані; але не на Поліссі, не в Житомирщині, не коло Овруча, не в добрах дідічних шляхетських…» – див.: Архив ЮЗР. – Т.2. – Ч.3. Акты о козаках (1679-1716). – К., 1868. – С.94).
242. Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. – К., 1963. – С.55; Чухліб Т. Вказ. праця. – С.232-255 (підрозділ 12. Повернення правобережних гетьманів до сюзеренітету польських королів у останній чверті XVII ст.).
243. До 1687 р. в Миргородський полк відійшли Шишацька, Яреськівська, Білоцерківська, Остапівська, Говтвянська та Багачанська сотні (див.: Лятошинський М.В. Історичний нарис територіального складу Полтавщини… – С.204).
244. Кривошея В. Генеалогія українських полків… – С.257-258.
245. На відміну від Бахчисарайського перемир’я, позначеного в Україні всенародною радістю, Вічний мир 1686 р., що ставив хрест на надіях повернення Правобережжя і Західної України, не викликав ентузіазму, гетьман Самойлович навіть заборонив служити за мир вдячні служби по церквах (див.: Соловьев С.М. Сочинения. – Кн.VIІ. – Т.13. – С.221; Т.XIV. – С.384). Стан «холодної війни» з поляками тривав до самого кінця ХVII ст. Сторони постійно обмінювались лазутчиками, а 1683 та 1690 рр. у Гетьманщині ловили і «зажигальщиків», які мали завдання палити тутешні укріплені міста (див.: Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.242-243).
246. Яковенко Н.М. Нарис… – С.224.