Geum.ru

Української держави

Вид материалаКнига

Содержание


Боротьба з бандитизмом.
Боротьба з антиурядовим підпіллям.
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   31

Боротьба з бандитизмом. У визначенні засобів боротьби із знешкодження бандитських угруповань керівники ДВ не були прихильниками вжиття неадекватних дій.

У червні 1918 р. директор ДДВ доповідав міністру внутрішніх справ, що «із Великоросії у межі Держави прориваються значні ватаги більшовиків, провозиться контрабандним шляхом і вибухівка, і, таким чином, внутрішній спокій Держави весь час знаходиться під небезпекою порушення його збройними виступами ворогів молодої державності, які звуть себе більшовиками, а насправді грабіжників, які гуртуються у збройні банди». Незважаючи на це, український уряд не може приймати репресивних заходів до них, оскільки «Радянський уряд, безумовно, відповість масовими розстрілами українських громадян, які мають нещастя мешкати до цього часу у межах Великоросії» 167.

Тому для ліквідації великих бандитських загонів при необхідності використовувалися військові частини союзників і українські охоронні сотні Військового міністерства. 1 липня 1918 р. директор ДДВ зробив доповідь у МВС «Про спільну роботу з частинами окупаційного командування і комендантськими сотнями військового міністерства», в якій виклав план боротьби із заколотниками в Київській губернії. Задум П. Аккермана полягав у тому, щоб «оточувати весь район кільцем окупаційних військ» і, «крім бою із заколотниками, за допомогою агентів освідомчого відділу і місцевої варти вилучити із середовища населення збудників бешкетів». Ефективність здійснення цього плану передбачалося посилювати агітаційними заходами. Зокрема, «розклеїти на місцях відозви Губернських і Повітових старостів про причини здійснення загального роззброєння і порядок повернення відібраної зброї з дозволом на її зберігання тим, хто буде визнаний місцевою владою цілком лояльним до спокою і порядку» 168.

Положення доповіді були схвалені урядовцями МВС. Архівні джерела свідчать, що здебільшого знищення збройної опозиції гетьманському режиму здійснювалося саме у такий спосіб. Звернення 14 липня 1918 р. херсонського губернського старости до військового коменданта губернії за допомогою є характерним для того часу. Він просив припинити діяльність в Єлісаветградському повіті банди, яка вбила землевласника Мойсеєва, спалила винокурний завод і пограбувала садибу поміщика Дейнеки 169.

У військових операціях карно-розшукові агенти і службовці загальної варти лише брали участь, допомагаючи частинам установити місце знаходження злочинців. 1 серпня до губернських старостів і міських отаманів було надіслано обіжника за підписом міністра внутрішніх справ І. Кістяківського і директора ДДВ П. Аккермана, в якому «з метою об’єднання діяльності всіх Урядових сил на місцях і здійснення Німецьким і Австро-Угорським військовим частинам повного сприяння під час придушення безладь» була надіслана відповідна інструкція. Згідно з її вимогами головам місцевої влади і всім вартовим начальникам належало «мати надійну агентуру для своєчасного інформування про бандитські виступи, що готуються, і осіб, що пропагують проти Уряду». Добуті відомості «про стан на місцях, злочини, що готуються, шкідливі елементи і місця приховання зброї» вони повинні були терміново сповіщати місцевому союзному командуванню і після узгодження з ним «вживати заходів до повного вилучення зброї і вивозу її у безпечне від розкрадання місце». При виникненні безладь загальне керівництво з їх усунення переходило до союзників, які надсилали для цього відповідну військову частину. Повітовим старостам належало обов’язково залучити до їхнього складу класних чинів Державної варти, які мали оповіщати союзників «шляхом збору інформації про все, що діється, забезпечувати їх списками населення з позначками підозрілих і шкідливих для спокою і порядку елементів, сприяти викриттю схронів зброї, виступати посередниками між місцевим населенням і союзним командуванням у видачі зачинателів, а також докладати всіх зусиль до усунення можливих на ґрунті непорозуміння між військовим командуванням і місцевим населенням випадків нанесення рішучих, невідповідних вимогам часу загальних каральних дій».

16 серпня черговий обіжник міністра внутрішніх справ і директора ДДВ вніс доповнення до Інструкції. При каральних військових частинах союзників не менше батальйону мали бути утворені слідчі комісії з двох-трьох осіб місцевої влади. Склад комісій визначав голова місцевої влади, але до них обов’язково залучали відряджених класних чинів з департаменту варти. В обов’язки комісій входило «розслідування обставин і допити окремих осіб про організацію, просування і дії банди, перевіз і зберігання зброї, склади для спорядження, ватажків і зачинателів». Допиту також підлягали затримані повстанці і всі підозрілі особи 170.

Переглянуті нами документальні матеріали дозволяють стверджувати, що українська місцева адміністрація і варта діяли відповідно до Інструкції і здебільшого безпосередньої участі у масових каральних діях проти свого народу не брали.

Ось повідомлення начальника 2-ї дільниці Київської повітової варти від 18 серпня 1918 р.: «Отримав відомості, що селяни сел Борки, Мотижин, Демідово, Казаровичи, Глебовка, Ясногородки, Литвинівка, Толкун чекають 19 серпня, вночі, прибуття 500 осіб повстанців. Хочуть командою прапорщика Демідова порізати димерських німців, мене і вартових. Маршрут бандитів: Димер, Литвинівка, Абрамовка, Бородянка. Дайте більшу силу». Начальник Київської повітової варти, отримавши повідомлення, терміново звернувся в штаб німецької бригади з проханням відрядити в ці села військові загони. 20 серпня він одержав додаткові відомості про те, що німці обстрілюють с.Димер 171.

Немає документальних підстав говорити про активність ДВ у боротьбі із залізничним тероризмом. Входження отаманів залізничних районів варти до складу особливих комісій із захисту залізниць згідно з Законом від 24 жовтня 1918 р. дозволяло залізничним вартовим вжити більш рішучих заходів при виконанні своїх обов’язків. Але за умов відносної нечисленності варти (1 вартовий на 7 верст.) захистити залізничні колії в рідконаселених степових та лісових місцевостях було зовсім не просто. Більшість злочинів, пов'язаних з аваріями поїздів, залишилися нерозкритими. Маємо відомості про одиничні позитивні результати.

Так, 2 серпня службовці варти затримали мешканця м. Лубни Мойсеєва, який розгвинтив рейки на 10-й версті Лівобережної залізниці, внаслідок чого загинули кондуктор Семенов і пасажир Іванов, 20 осіб отримали поранення 172.

На низькій ефективності діяльності варти у боротьбі з залізничним тероризмом позначалася відомча розпорошеність функцій по їх охороні. Крім залізничної варти, вони належали залізничній охороні Міністерства шляхів, залізничним комендантам Військового міністерства і комендантам німецько-австрійських військ. Це дозволяло відповідальним за охорону підрозділам звинувачувати один одного у службовій недбалості. Тому частіше аварія поїзда викликала не конкретні оперативно-розшукові дії варти, а каральні заходи військ Центральних держав стосовно населення, яке мешкало поблизу катастрофи, що сталася.

13 серпня 1918 р. мешканці с.Будяки на Поділлі написали листа на ім'я міністра шляхів Б. Бутенка за підписом сільського старости, попа й учителя про те, що після аварії 8 серпня поїзда біля ст. Ярошинка австрійський каральний загін наклав на навколишні села контрибуцію: Станіславчик – 250 тис. крб., Мала Жмеринка – 18 тис. пудів пшеничного борошна, Будяки – 250 тис. крб. Заможні села розплатилися, Будяки – не змогли. Тоді австрійці забрали всіх коней – 169 і худобу – 50 голів. «Гине хліб на 1 900 десятин, – писали селяни, – і не буде засіяна озимина. Населенню загрожує голод. Прохаємо про Вашу допомогу. Село може зібрати грошима 30 тис. крб.» 173.

Разом з тим слід зазначити, що не всі справи з бандитизму покладалися на війська союзників. Нечисленні злочинні угруповання ДВ мала ліквідувати власними силами.

Про засоби впровадження таких справ доповідає один із документів, знайдених нами в архівних фондах. 18 жовтня 1918 р. І. Кістяківський підписав таємну інструкцію «Про боротьбу з бандитизмом», де були визначені функції і дії службовців різних підрозділів варти в ході оперативних перевірок у м. Києві. У час, встановлений столичним отаманом, під безпосереднім керівництвом начальників районів варти за участю всіх класних чинів починалася раптова перевірка житлових і господарських приміщень готелів другого і третього розрядів, нічліжних будинків і умебльованих кімнат з метою встановлення повноти реєстрації мешканців у домових і готельних книгах, перевірки дійсності документів на проживання, мети прибуття до Києва і підтвердження місцевими мешканцями вірогідності особи прибулого. Всіх, хто викликав підозру, не був записаний у книгу, не мав при собі відповідних чи подав сумнівні документи, належало затримувати до з’ясування особи і характеру її діяльності в Києві. Перевірку проводили переважно службовці варти зі своїх районів. Якщо вартових для цього не вистачало, до неї залучали службовців із районів, де таких приміщень було найменше. Першокласні готелі, приватні помешкання і квартири, відведені окремим особам для проживання в скарбових приміщеннях, перевіряли виключно класні чини варти «без надлишнього турбування місцевих постійних мешканців, не збуджуючи сумнівів в їхній благонадійності».

Крім одночасних операцій, Інструкція вимагала проведення тривалих заходів по боротьбі з бандитизмом у місті. Зокрема, належало «посилити за допомогою чинів карно-розшукових відділень нагляд за трактирами, злочинними кублами, будинками розпусти, а також затримувати чинами варти осіб, що звертають на себе увагу своїми гулянками і збуджують підозру в легальному отриманні витратних грошей, для наочного встановлення їхньої особистості, роду занять і джерел заробітку коштів». Вартовим слід було поліпшити пильнування «на вулицях і особливо по шляхах катання на приватних автомобілях і слідування до заміських ресторанів, для чого створити контрольні пости із піших і кінних вартових». На околицях міста, у приміських гаях і на пустирях інструкція вимагала проводити облави, під час яких затримувати підозрілих осіб. Начальники варти районів повинні були вжити заходів до перевірки «благонадійності осіб, що займали місця двірників і швейцарів, звернути особливу увагу на їхню діяльність під час захоплення України більшовиками. Для посилення зовнішнього нагляду і здійснення допомоги чинам варти встановити чергування двірників для охорони будинків з розрахунку: в центральних районах міста – один на вісім будинків, на околицях – один на десять будинків в залежності від місцевих умов за затвердженням столичного отамана» 174.

Нові архівні документи, що сьогодні стають відомі дослідникам, дозволяють зробити й певні висновки про ефективність діяльності варти у боротьбі з бандитизмом.

Так, протягом 2-х місяців Слов'яносербський повіт тероризувала банда отамана Голубка. На її рахунку було 20 пограбувань із вбивствами. Вдалі оперативно-розшукові дії карно-розшукового відділу спільно з повітовою вартою допомогли затримати на початку вересня 1918 р. всіх 28 членів банди, серед яких було 8 жінок. Під час затримання Голубок застрелився.

Також у вересні в Маріупольському повіті діяла бандитська група з місцевих селян, які збиралися і вчиняли напади на невеличкі заводи з переробки сільськогосподарської сировини. Після зухвалого нападу злочинців на дріжджовий завод (збитки 3 200 крб.) у результаті оперативно-розшукових дій було встановлено 10 з 15-ти учасників пограбування 175.

19 вересня Миколаївський міський отаман доповів у департамент Державної варти, що протягом двох місяців поблизу Миколаєва, у Херсонському й Одеському повітах було вчинено багато збройних нападів, які закінчилися вбивствами. Але енергійними засобами карно-розшукового відділу Миколаївського градоначальства вдалося встановити, що бандити, які вчинили ці злочини, мешкають у місті і бандитські напади здійснюють за допомогою візників. Зусиллями начальника Миколаївського карно-розшукового відділу варти В. Матвєєва, його помічника О. Стороженка, начальників 1-ї і 2-ї дільниць міської варти М. Волоха і М. Акацатова було затримано кілька візників. Отримані від них відомості вивели на бандитів. Затримано 16 злочинців, серед яких селяни з с.Новопетрівки Херсонського повіту, козаки Миколаївської пішої вартової сотні А. Кравченко і Я. Ворошилов, австрійські солдати Ф. Рачковський і С. Шильд. Не вдалося затримати австрійського солдата на прізвисько «Франц», а також українських громадян В. Катана і С. Горбаченка, яких заарештовані назвали серед членів банди 176.

7 жовтня начальник Київського карно-розшукового відділу доповів столичному отаману про знешкодження «організованої ватаги розбійників і грабіжників чисельністю 20 осіб». Їхня діяльність «була пов’язана з рядовими вбивствами і збройними пограбуваннями, вчиненими за останній час в різних місцях Києва». Допомогла викрити злочинців Г. Байковська, за що була ними вбита 15 вересня 1918 р. Начальник відділення клопотав про влаштування її трирічної доньки в один з київських притулків для виховання, оскільки батько «як учасник ватаги був затриманий і надісланий в губернську тюрму» 177.

Плідність боротьби вартових підрозділів з бандитизмом засвідчив під час своєї подорожі у вересні 1918 р. по підлеглих йому сільських районах київський губернський староста П. Андріанов.

У таємній доповіді міністру внутрішніх справ він зазначив, що «в цій місцевості бандитизм ще існує, але замість великих банд, що вчинюють злочини, прикриваючись політичними гаслами, оперують дрібні ватаги бандитів, які мають на меті грабунки, знищення майна великих землевласників і порушення нормальних умов життя. Бандити у більшості випадків є елементами прийшлими. Місцеве населення приховує їх, боючись жорстокої розправи за невиконання вимог. Ховаються ватаги в різних глухих ярах і лісах. Напади на економії роблять після розвідки, коли впевнюються в слабкій охороні. Мабуть, такий дрібний бандитизм вже йде на спад. Місцеве населення, яке ще нещодавно виказувало співчуття повстанському руху і брало навіть у ньому активну співучасть, після випадків суворої розправи з повстанцями вгамувалося і тепер прагне відновлення нормального трудового життя. Селяни сплачують добровільні податки, збори і недоліки за колишній час, висловлюють готовність замірятися з поміщиками, повертають награбоване, платять за знищене майно. Лише невеликий відсоток населення ще вірить в перемогу більшовицьких задумів і вороже ставиться до примиренного настрою широких мас. Встановлені більш радикальні засоби розвідки за сприянням нашої Державної варти і особливих агентів. Бандити відчули, що за ними стежать, і втратили колишній спокій. Досягнуто взаємодії між чинами Варти і Німецькими військами, що досить сприятливо впливає на встановлення порядку. Державна варта поступово конструюється, і це входить до кола обов’язків, вказаних їй законом. Загалом її роботу можна визнати доброю. Карно-розшукові відділи вже працюють на місцях, і помітна продуктивність їхньої діяльності. Агенти проникають всюди, розкривають злочини, затримують винних. Енергійна робота карно-розшукових відділів значно сприяє заспокоєнню. Злочинний елемент переконується, що час безкарності за злочини вже пройшов» 178.

Доповідь П. Андріянова збігається з повідомленнями преси про результати рейду в цей час по Уманському повіту спеціального загону місцевої варти під керівництвом її начальника В. Тиновського. За його заявою «в багатьох селах селяни самі допомагають ловити злочинців», тому «більшовицький рух можна вважати остаточно ліквідованим» 179.

Але ж висновки про остаточне придушення збройних виступів були передчасними. В країні діяло підпілля, яке продовжувало збуджувати антиурядові настрої серед українського населення і готувало ґрунт для відновлення комуністичної влади.

Боротьба з антиурядовим підпіллям. Наявність у країні антигетьманського підпілля керівництво варти розглядало як основний дестабілізуючий фактор в Українській Державі.

11 липня 1918 р. в доповіді до МВС П. Аккерман зазначав, що причиною всіх «недоліків і бешкетів є агітація з боку крайніх політичних елементів (більшовиків, лівих соціалістів-революціонерів, анархістів та інших), а також з боку темних осіб, у свідомості яких не можуть улягтися норми правового державного ладу. Їх живить надія повернутися до недавнього минулого, коли можна було вбивати і грабувати, вважаючи, що це диктується вищими партійними гаслами… Незадоволення різних верств населення Гетьманською владою, що вбачають в подібній формі правління повернення до самовладдя, стає темою для агітації. Дійовий засіб боротьби з цим – політичний розшук».

Для ефективної боротьби з комуністичним підпіллям (під цим означенням ДДВ поєднував всі екстремістські сили) департаментський освідомчий відділ відпрацював спеціальні методики діяльності освідомчих підрозділів, про які їх повідомляли таємними обіжниками. Знешкодження підпільників складалося з трьох етапів: збір інформації, обшук, арешт або висилка 180.

2 серпня директор ДДВ надіслав начальникам місцевих освідомчих органів обіжника, де повідомляв, що більшовики, соціалісти-революціонери й анархісти в губерніях створили мережу підпільних комітетів, якими керує центральний комітет у Києві. У зв'язку з цим він вимагав вжити наполегливих заходів для придбання секретної агентури в лавах названих партій. Черговий обіжник П. Аккермана від 25 вересня зобов’язував місцеву владу охороняти цих агентів і не вказувати під час листування їхні прізвища 181.

Деякі обіжники директора ДДВ орієнтували місцеві освідомчі органи на прискіпливу увагу до окремих національних категорій населення.

Серед таких називалися «агітатори-євреї, які спонукають селян до знищення посівів». «Ці нездорові і небезпечні елементи, – повчав підлеглих П. Аккерман, – у всякому русі повинні знешкоджуватися і вилучатися в інтересах країни і авторитету німців». 10 жовтня старости і отамани отримали секретну вказівку за даними освідомчого відділу департаменту про агітаторів-китайців, що «у складі колишніх робітничих команд прибули у межі України і можуть бути використані російськими більшовиками для внесення в життя міст і смуги відлучення залізниці України безладь і для організації злочинних ватаг з метою грабежів і псування станційних споруд». 1 листопада черговим обіжником коло небезпечних національностей поширювалося. Директор ДДВ наказав отаманам залізничних районів варти «посилити нагляд за перевіркою прибулих в Україну китайців і латишів, вжити заходів недопущення більше їх в межі Держави». А тих, хто вже живе в Україні, спровадити зі всіх залізничних станцій. Того ж дня директор ДДВ нагадав старостам і отаманам, що «надсилання дізнання у порядку 553 ст. «Устава уголовного судопроизводства» на розгляд відповідного Товариша Прокурора не виключає можливості продовження розслідування в адміністративному порядку» 182.

Такі відомчі розпорядження створювали грунт для перевищення влади місцевих вартових органів, окремих зловживань посадових осіб, внаслідок яких страждали й невинні люди. Але, на наш погляд, твердження радянської історіографії про масовість неправових вчинків освідомчої варти в Українській Державі перебільшені.

Наведені приклади не є свідченням того, що гетьманські урядові кола охопив «червоний жах» і в країні панувало загальне поліцейське свавілля. З оперативних джерел освідомчі підрозділи варти мали достатньо інформації про підпільний більшовицький рух. Але здебільшого лише слідкували за діяльністю і втручалися лише тоді, коли виникала безпосередня загроза державній безпеці.

Ось, наприклад, витяги із таємних агентурних відомостей, що регулярно надходили до начальника освідомчого відділу при столичному отамані: 1 серпня. «У дні свят проводирі революційного руху влаштовують прогулянки по Дніпру, приїжджають в Яхт-клуб та інші місця. Прошу встановити постійний нагляд». 15 серпня. «На Шиянівській вулиці, в будинку Музички мешкає декілька більшовиків із робітників місцевого арсеналу. Кожний вечір біля будинку збирається натовп, який відверто проводить жваві бесіди, спрямовані проти існуючого ладу. Є припущення, що в цьому будинку існує конспиративна квартира, звідки розповсюджується більшовицька література». 20 серпня. «В селі Будаївці (поблизу Боярки) мешкає особа, прибула недавно з Великоросії, яка займається агітацією серед місцевого населення в дусі більшовизму». 2 вересня. «Біля шинків відверто на вулицях головним чином ввечері, в районі Жилянської, в кінці Великої Васильківської вулиці і прилеглих до них районів Деміївки проводиться агітація в більшовицькому напрямку, збирається досить значна кількість публіки, в ролі агітаторів з’являються матроси в цивільному одязі, але з витатуйованими якорями на руках» 183.

Окремий нагляд здійснювався за чинами російської мирової делегації. Співробітники ДДВ добре розуміли, що російські дипломати приїхали не лише для переговорів. Тому за ними було встановлено пильний нагляд.

Найперше стежили за діями голови делегації. 11 вересня освідомчі агенти дізналися, що до X. Раковського у готель «Марсель» приїхали більшовики Блох, Фалькштейн, Гельдберг. Компанія весело проводила вільний час, витрачаючи великі кошти.

Уважно стежили агенти освідомчої варти за російським генеральним консулом у Києві анархістом-терористом К. Грінбаум-Кржемінським, який регулярно отримував кошти з Москви на підготовку збройного повстання. 22 жовтня агент зовнішнього нагляду повідомив, що «мирний» консул організував доставку в Україну зброї і вибухівки, яку було закопано в надійному місті.

Постійний нагляд освідомчої варти було також встановлено за «Дворянським готелем», де мешкав російський генеральний консул в Одесі М. Бек. У вересні філери постійно фіксували там знаходження осіб, «за своїм характером досить знайомих населенню Одеси по січневих і лютневих днях» Ще один російський дипломатичний співробітник Казаринський, за оперативними даними, у жовтні привіз до Києва велику кількість забороненої літератури.

Російська делегація зухвало спекулювала дипломатичною недоторканністю, маскуючи цим свою антигетьманську діяльність. Незважаючи на це, ДВ не вживала заходів припинення антиукраїнської діяльності російських дипломатів, суворо дотримуючись принципів міжнародного права. Затриманню підлягали лише особи, які не мали дипломатичної недоторканності.

Так, у жовтні 1918 р. було заарештовано громадянина Російської Федерації Звєрєва. Під час обшуку в нього було вилучено антигетьманську літературу і списки червоногвардійців. За вказівкою Раковського Звєрєва включили заднім числом до складу російської делегації і, посилаючись на його дипломатичний імунітет, намагалися визволити з-під арешту.

Стосовно українських громадян у випадках підтвердження інформації, яку отримали в процесі зовнішнього чи внутрішнього нагляду, теж вживали запобіжних заходів.

Так, подальший нагляд за Раковським здійснювала Абдул-Західова, сестра ад'ютанта гетьмана, ротмістра Натансона, яка була секретним агентом освідомчого відділу. Пізніше було встановлено, що X. Раковський регулярно відвідує Т. Крестинську, яка працює в Державній канцелярії, і це викликало занепокоєність департаменту варти на предмет розголошення державних таємниць. 7 жовтня віце-директор ДДВ Тальберг видав наказ зробити у Крестинської обшук, і якщо будуть знайдені речові докази про антидержавну діяльність, заарештувати її 184.

Урядовець ДДВ діяв за відповідною інструкцією директора, яка вимагала від освідомчих підрозділів обов’язковості отримання речових доказів про антидержавну діяльність особи. При цьому без згоди начальника місцевого освідомчого відділу не могли здійснюватися «ніякі обшуки і арешти політичного характеру, хоча б надійшла вимога уповноваженої на це іншої посадової особи». При перешкодах у вирішенні цього питання начальник освідомчого органу повинен був звернутися до губернського старости (міського отамана) і діяти за його вказівками.

Якщо виникала необхідність у проведенні обшуків і арештів великої кількості осіб, так званих «загальних ліквідацій», освідомчі підрозділи завчасно готували списки таких осіб, де вказували ступінь їхньої участі у злочинній діяльності. Надсилання справ в освідомчі підрозділи з метою здійснення обшуків, а також їхнє обговорення повинно було чинитися у присутності відряджених для цього осіб прокурорського нагляду. Безпосередньо обшуки й арешти освідомча варта не робила, це не входило в її компетенцію. Службовці освідомчих підрозділів лише могли бути присутніми при обшуках і арештах за необхідності. Керівництво обшуком обов’язково повинен був здійснювати класний чин загальної варти 185.

Про те, що вартові суворо дотримувалися інструкції ДДВ, свідчать, наприклад, події 31 липня 1918 р. в Полтаві. Згідно з ордером, підписаним губернським старостою, опівночі мали проводити обшук у громадянина N. У зазначений час до районного управління варти прибули службовці освідомчого відділу Я. Роот і О. Шарий, але застали на місці лише шість резервістів, озброєних шаблями. Черговий по управлінню доповів, що вони призначені для обшуку. Освідомчі службовці зателефонували начальнику міської варти Старчакову про недбале виконання службових обов’язків його підлеглими. Останній терміново розпорядився викликати на службу наказного Ландера. Але посланець, який повернувся о 1 год. 15 хв., повідомив, що наказний відсутній вдома. 2 серпня О. Шарий доповів рапортом начальнику освідомчого відділу про зрив обшуку, від якого освідомчі службовці відмовились через порушення процесуальних норм під час його здійснення за відсутністю класного чина загальної варти. Його рапорт було надіслано губернському інспектору Державної варти, який призначив з цього приводу службове розслідування 186.

Такі випадки траплялися в містах, де начальники освідомчих відділів мали можливість направляти своїх співробітників на обшуки. В повітах, де штатної освідомчої варти не передбачалося, ця процедура повністю покладалася на загальну варту.

Показовою в цьому є справа земського фельдшера містечка Фрайполь Каменецького повіту Трофима Артеменка. 4 вересня начальник варти 3-ї дільниці склав протокол про обшук в його будинку у присутності понятих. До протоколу було внесено: «Поміж книжками знайшов: 1) телеграму Всеросійського з’їзду робітничих і солдатських депутатів з Декретом про землю; 2) звертання народного міністра земельних справ М. Ковалевського до населення про те, що ніхто не відміняв реформу Центральної Ради; 3) лист від чиновника пошти «про те, що капітал хоче потопити у багні весь пролетаріат». 5 вересня дільничний начальник варти провів дізнання і виніс постанову про те, що, «керуючись статтями «Устава уголовного судопроизводства» і таємним приписом начальника Каменецької повітової варти від 27 серпня, повідомивши дільничного земського лікаря і Каменецьку земську управу, направив до варти м. Каменця Т. Артеменка. При цьому додав рапорт про те, що він закликав до збройного повстання, непідкорення владі і невизнання її» 187.

Після обшуків вилучені речові докази розглядав начальник освідомчого відділу, і, залежно від знайденого, справу передавали судовому слідчому для початку попереднього слідства, або губернські старости (міські отамани) застосовували адміністративну санкцію. Про вилучені речові докази старости й отамани повідомляли департамент Державної варти. На випадок, коли під час обшуку компрометуючих особу речових доказів не було знайдено, а за інформацією освідомчого підрозділу вона кваліфікувалася як шкідлива для держави, існував обіжник директора ДДВ від 3 липня 1918 р. У цьому документі губернським старостам і міським отаманам пояснювалося, що при неможливості направити справу особам прокурорського нагляду треба знайти «дані, можливі бути цілком доступними для того, щоб зв'язатися з німецьким командуванням на предмет висилки таких осіб за межі Української Держави». Але дізнання варти до німецького командування повинні були надсилатися через МВС. Якщо заарештовані не підлягали вироку німецького військово-польового суду, їх передавали в розпорядження етапів для призначення до складу «особливих робітничих груп» 188.

За архівними джерелами сьогодні стають відомі вдалі оперативні розробки освідомчої варти стосовно озброєних угруповань, окремих терористів з боку як російських підпільників, так і тих, що стояли на позиціях українського соціалістичного руху.

15 серпня було отримано відомості про підготовку замаху на гетьмана. Директор ДДВ повідомляв столичного отамана, що необхідна для терористичного акту вибухівка буде привезена російським кур’єром в готель «Петроградський» у жовтій валізі з подвійним дном. Для її одержання повинні з'явитися більшовики з особливим паролем (про пароль буде повідомлено додатково). Операція закінчилася затриманням терористів 189.

За агентурними повідомленнями, було викрито також терористичні групи в Житомирі і Бердичеві, встановлено деяких осіб серед урядовців МВС, які мали зв’язок з підпільниками чи в минулому підтримували більшовиків. Декого з них заарештували. Освідомчі агенти викрили місію прибулого до України російського громадянина Г. Каменєва. Вона полягала у виконанні особистого наказу наркома Л. Троцького про вербовку на радянську службу військових льотчиків і таємний вивіз до Росії майна українського повітряного флоту. Протягом червня – серпня було викрито і обеззброєно кілька гайдамацьких загонів, що діяли з метою розповсюдження антигетьманського повстання. На підставі агентурних повідомлень про «шкідливу діяльність «Синіх Жупанів» директор ДДВ заборонив приймати колишніх військовослужбовців цієї дивізії до вартових органів. За інформацією з Єлісаветградського повіту «про злочинні наміри «січовиків» освідомчий відділ ДДВ підготував матеріали для звинувачення деяких вояків колишніх збройних формувань Центральної Ради 190.

Активна робота освідомчої варти серед місцевого населення спричинила викриття головних організаторів повстання в Звенигородському і Таращанському повітах. Оперативним шляхом було встановлено зв’язок із заколотниками в Одесі. Тут колишні офіцери Генштабу УНР розробляли план антигетьманського виступу, а доставляв людей до районів селянських бешкетів член Центральної Ради Пшонек 191.

За даними, отриманими від секретного агента, столичний освідомчий відділ викрив підготовку замаху на міністра шляхів Б. Бутенка, який готували вояки 5-ї сотні Добровільного залізничного полку Мартинюк, Ободзинський, Теодорович, Колинський, Ляхович, Сочавець 192.

Діяльність російських монархічних організацій, які були пов’язані з розвідками країн Антанти і проводили підривну роботу в Україні на їхню користь, також висвітлювалася освідомчою вартою переважно агентурними засобами. Саме таким чином з’ясували роль баронеси Марти Нітц, яка була співробітницею освідомчого відділу департаменту і одночасно поставляла секретні відомості російській монархічній організації 193.

За інформацією, отриманою з Ростова від німецького емісара у ставці генерала Краснова майора фон Конетгаузена, київська освідомча варта викрила таємний комітет, метою якого було відновлення за допомогою країн Антанти єдиної Великої Росії. Головою цього комітету був В. Гурко, колишній товариш російського міністра внутрішніх справ, членами – граф Бобринський, Меллер-Закомельський, Шубинський і Мілюков. До організацій, підлеглих комітету, входили представники Всеросійської спілки власників, земського і міського самоврядування, колишні державні діячі, викладачі навчальних закладів, підприємці і торговці. Фінансували організацію банкіри Епштейн і Коган 194.