Української держави

Вид материала

Книга

Содержание Штатний розклад Податкова поліція. Службова взаємодія кордонців, митників та податківців. Стосунки українських органів економічної безпеки із німецько-австрійськими союзниками.

Подобный материал:

• Суверенітет української держави: загальні ознаки” науковий керівник, 372.19kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 787.35kb.
• День Соборності України зараз є національним святом нашої держави. Вцей день у 1919, 351.72kb.
• Програма для вступних випробувань з основ держави І права, 143.86kb.
• Могилянська Академія" кафедра політології реферат на тему:, 138.04kb.
• Україна, 88.84kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• "Злії люди в огні окрадену збудять" острах Тараса Шевченка, про Україну здійснився, 96.2kb.
• "Український визвольний рух в контексті міжблокового воєнно-політичного протистояння, 160.14kb.
• Ерсали тощо, так І своїм змістом: від виняткового глобалізму до крайнього регіоналізму,, 49.25kb.

Штатний розклад реєстрових митних установ визначався для кожної окремо згідно з її державним значенням і транспортним різновидом: морська, залізнична, шосейна чи пішохідна. Назви посад, які включалися до штатів регіональних митних інспекцій і місцевих установ, стають відомими із закону «Про встановлення розмірів платні служачим митних установ», який було прийнято 5 серпня 1918 р. Для тимчасових митних пунктів на кордонах встановлювався мінімальний штат посадових осіб: управляючий наглядом, контролер, пакгаузний наглядач і його помічники, доглядачі, кількість яких залежала від конкретних службових обставин ⁴³.

У складі дільничних митних інспекцій мали бути: митний інспектор (10 000 крб. річних), його помічник (8 000 крб.), окружний експерт-технік (7 200 крб.), будівельник (6 600 крб.), секретар (6 000 крб.), його помічник (4 400 крб.) і канцелярські урядовці трьох рядів (3 300 – 2 700 крб.). Розмір платні службовців митниць залежав від класу і ряду останніх, що вказано в таблиці⁴⁴:

Назва посади	Клас і ряд митниці					Митні застави	Митні рогатки (пункти)
	1 кл. 1 р.	1 кл. 2 р.	1 кл. 3 р.	1 кл. 4 р.	2 клас
Управляючий	9000	8400	7500	7000	6300	5000	4200
Помічник	7500	-	-	-	-	3600	-
Ревізор (контролер) першого рангу другого рангу	7200 6600	- 6000	- 5400	- 5400	- -	- -	- -
Секретар	5400	4800	4500	4500	-	-	-
Бухгалтер	5400	4800	4500	4500	4500	-	-
Скарбник	5400	4800	4500	4500	-	-	-
Пакгаузний або корабельний наглядач	5400	4800	4500	4500	4200	-	-
Помічники наглядачів, секретарів, бухгалтерів	4400	4400	-	-	-	-	-
Канцелярські службовці: 1 ряду 2 ряду 3 ряду	3300 3000 2700	3300 3000 2700	3300 3000 2700	3300 3000 2700	3300 3000 2700	3300 3000 2700	3300 3000 2700
Старший доглядач	2520	2520	2400	2280	2280	2280	2280
Доглядач 1 рангу 2 рангу 3 рангу	2400 2280 2100	2400 2280 2100	2280 2160 1980	2280 2160 1980	2280 2160 1980	- 2160 1980	- 2160 1980
Машиністи, шкіпери, мотористи	3000	3000	2700	2700	2700	-	-
Помічники машиністів, слюсарі, кур’єри, рульові	2100	2100	1980	1980	1980	-	-
Двірники, вартівники, кочегари, гребці	2100	2100	1800	1800	1800	1800	1800

Вказані посади були обов’язково передбачені у всіх наглядових митних установах. Крім них, у штаті митниць обох класів у різній кількості мали бути екзекутори (завідуючі господарською частиною), експерти-хіміки і експерти-механіки ⁴⁵.

У 1918 р. на утримання класних урядовців постійних митних установ передбачалось 994 734 крб., експертів – 13 430 крб., канцеляристів – 636 568, доглядачів – 1 397 983. Загалом на платню їм держава витрачала 3 042 725 ⁴⁶.

Нові митні установи Української Держави комплектувалися переважно особами, які мали професійний досвід. 3 травня 1918 р. комісійна рада при ДМЗ відзначила, що на той час серед українських митників були: службовці, які числилися в штатах митних установ, розташованих за кордонами України, але отримували платню з фондів місцевих українських митниць; українські штатні службовці, які працювали у своїх установах; службовці митного відомства, відряджені для відкриття нових установ; кандидати на штатні посади митників, які виконували службові обов’язки з 1 січня 1918 р. Для упорядкування грошового утримання всіх вказаних службовців було вирішено закордонних митників, які за обіжником директора ДМЗ №310 від 30 квітня переставали з 1 травня отримувати плату, за їхньою згодою призначати на вакантні посади в митні установи Української Держави. Штатні українські митники, включаючи відряджених, продовжували отримувати платню в своїх установах до перепризначення. Для кандидатів на посади митного відомства було вирішено встановити не менше 30 нових посад з утриманням середнього службовця (250 крб. щомісячно) ⁴⁷.

Умови зайняття посад класними урядовцями визначав закон від 24 липня 1918 р. «Про порядок призначення осіб на урядову службу». Директор ДМЗ як урядовець IV класу призначався особистим наказом гетьмана зі скріпленням міністра фінансів за попередньою ухвалою Ради Міністрів. Віце-директор (І. Гайдановський-Потапович), урядовець V класу, – наказом по Міністерству фінансів за поданням, затвердженим гетьманом. Начальники відділів, управляючі найбільшими митницями і дільничні митні інспектори, урядовці VI класу, – наказом міністра фінансів. Інші урядовці – в порядку, визначеному міністерством. Відповідним чином здійснювалося звільнення з посад ⁴⁸.

Гетьманський уряд піклувався про особовий склад митного відомства. На його службовців розповсюджувалися всі пільги, передбачені для державних установ. Крім того, митним службовцям, яких відряджали на кордон для встановлення наглядових пунктів, передбачалися додатково до службової плати добові гроші з розрахунку: управляючий наглядом – 15 крб., контролер – 13 крб., помічник пакгаузного дозорця – 10 крб., доглядач – 7 крб., канцелярист – 8 крб.

21 травня 1918 р. комісійна рада при ДМЗ розглянула питання про звільнення від призову на дійсну військову службу митних співробітників. Серед посадових осіб, яким належало мати бронь від призову до війська, були визначені: у департаменті – директор і начальники відділів; в управліннях митних інспекторів – митний інспектор і секретар; у місцевих митних установах – управляючі митницями, заставами і постами, секретарі, бухгалтери і екзекутори митниць, контролери, а також експерти-хіміки і експерти-механіки (по одному на установу). На черговому засіданні, 23 травня, рада обговорила питання про надання грошової допомоги родинам митних службовців, яких призвали на дійсну військову службу. Було вирішено надавати допомогу родинам осіб, призваних до війська і до цього часу не повернулися додому через полон, безвісну пропажу чи загибель ⁴⁹.

Урядовцям прикордонних митних установ надавалося безкоштовне службове приміщення з розрахунку: дві кімнати з кухнею – для управляючого наглядом, одну кімнату з кухнею – для сімейних класних урядовців і канцеляристів, одну кімнату з плитою – для сімейних доглядачів, одну кімнату з плитою – для двох неодружених доглядачів.

Відповідно до бюджетних підрахунків гетьманського уряду на 1918 р. витрати по департаменту Митних зборів мали становити 5 409 783 крб.

З них: утримання центральних установ – 329 879 крб., місцевих установ – 4 324 904 крб., різні видатки адміністрації – 100 000 крб., будування та утримання суден для митної служби – 75 000 крб., різні видатки з урядування – 130 000 крб., зведення і ремонт будинків – 450 000, що загалом складало 5 409 783 крб. Плановані прибутки по ДМЗ визначалися в сумі 3 7959 245 крб. З них левова частка належала митним зборам – 37 737 700 крб. Від оплати гербових, судових, канцелярських справ і записів у документах розраховували отримати 100 000 крб., з оброчних статей і промислів – 78 717 крб., від повернення позичок – 37 000 крб., завдяки допомогам Державної Скарбниці із сторонніх джерел – 2 628 крб. і різних дрібних та випадкових прибутків – 3 800 крб. ⁵⁰.

З доукомплектуванням прикордонних митних установ особовим складом, який став забезпечувати виконання покладених на них функціональних обов’язків, поширювалися їхні повноваження. 3-го травня 1918 р. комісійна рада вирішила надати відновленим прикордонним митницям «право очищення на місці всіх незаборонених до привозу за діючими розпорядженнями товарів і речей залежно від місцевих умов на розсуд управляючих цими установами» ⁵¹.

Разом з тим гетьманський уряд почав централізовану регламентацію імпортно-експортної товарної маси Української Держави. Головними торговельно-економічними партнерами України були Центральні держави. Тому більше транспортне навантаження припадало на західний сухопутний і морський південний кордони.

30 травня Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб і міністр торгу і промисловості С. Гутник підписали наказ №1119/1055 про заборону вивозу за кордон сірки, сурику і соди без письмового дозволу Міністерства торгу і промисловості в кожному окремому випадку. 3-го червня з’явився наказ №1152/1127, який, посилаючись на господарську угоду від 23 квітня 1918 р. між УНР, Німеччиною і Австро-Угорщиною, встановлював обмеження на вивіз за кордон цілого ряду товарів без дозволу державних установ. Так, на вивіз цукру, худоби, яєць, сала і м’яса необхідно було мати дозвіл Міністерства продовольчих справ, збіжжя – Державного хлібного бюро, спирту – акцизного відомства, вугілля – департаменту Палива, а залізні зломи, шмаття, картоплю й овочі можна було вивозити без окремого дозволу, але в обмеженій кількості. Повна заборона вивозу встановлювалася на мішки, брезенти, мануфактуру, галантерею, мед, патоку, рис, олію, льняну солому, шкіру, гуму, дорогоцінні та рідкісні метали, а також на коней. 11 червня черговий наказ заборонив вивіз мила і живиці, 15 червня – свинцевих солей і коркового дерева ⁵².

З Центральних держав, крім військового майна, яке ввозилося без догляду, до України надходили переважно товари споживчого характеру. Дозвіл на їхній ввіз надавався в кожному окремому випадку установами Міністерства торгу і промисловості Української Держави. При цьому тоннаж імпортних крамів кожного різновиду обмежувався на підставі діючої постанови Тимчасового уряду, прийнятої в липні 1917 р. (Зібр. Узак. і Розп. Уряд. №189 ст. 1119). При наявності посвідчення про дозвіл на ввіз і відповідності норми ваги українські митники керувалися розпорядженням директора ДМЗ №235 від 26 квітня 1918 р. Відповідно до нього такі товари пропускали в Україну після сплати мита за загальним тарифом з надбавкою 100%.

Митні надходження до скарбниці від чужоземних товарів були досить вагомими.

Так, 10 червня управляючий Одеською митницею доповів директору ДМЗ, що на той час від «різного роду крамів, як-то: в’язаних виробів, панчіх і рукавичок шовкових, галантереї, капелюхів повстяних, цизоркового краму, речового одіяння, хімічних витворів і т. ін. – всього на квоту мит приблизно 28 000 крб.» ⁵³.

Особливо високими були митні збори з тютюнових і алкогольних виробів.

Наприклад, при перетинанні кордону належало заплатити з пуда листового тютюну – 90 крб., з фунта крихтового паливного чи нюхівного – 7 крб. 60 коп., з фунта сигар чи цигарок – 18 крб. 70 коп. З рому, французької виноградної горілки, коньяку, сливовиці, киршвасеру, джину, віскі, спирту при перевезені їх у бочках мито становило 75 крб. за пуд (брутто). Якщо ж ці вироби, а також лікери, наливки, настойки, ефіри, фруктові есенції з додатком спирту перевозилися у пляшках, митні збори складали 90 крб. за пуд (брутто). За виноградні, фруктові і ягідні вина, які перевозились у бочках, сплата мита становила за пуд 19 крб. 80 коп. (міцністю до 16⁰) і 33 крб. (міцністю від 16⁰ до 25⁰). Якщо вино перевозилось у пляшках, то за нешипучі різновиди міцністю до 25⁰ платили мита 26 крб. 40 коп. з пуда, включаючи вагу пляшок. За шампанські вина у пляшках сплачували 55 крб. митних зборів за пуд. Мито з вина, яке перевозили в залізничних цистернах, сплачували з чистої ваги, додаючи 25% з розрахунку на тару ⁵⁴.

Українські харчові поставки до Німеччини і Австро-Угорщини митом не обкладалися. Загалом Україна зобов’язувалася поставити 60 млн пудів зерна, 400 млн штук яєць, 3 млн пудів цукру, 2,75 млн. пудів великої рогатої худоби (жива вага), 37,5 млн. пудів залізної руди ⁵⁵.

Крім того, німецькі і австро-угорські солдати мали право харчових поштових відправлень своїй родині. Щомісячна норма становила: борошно – 2 пуди; крупа, квасоля, макарони – по 10 фунтів; олія – 3 фунти. Враховуючи на той час кількість іноземного військового контингенту в Україні (177 000 осіб), 15 листопада 1918 р. Міністерство продовольства направило до Ради Міністрів довідку про вартість цих поштових посилок. За умови тогочасних середніх цін на харчі за пуд приблизні державні збитки на них щомісячно становили 14 116 470 крб. З них коштували: борошно – 354 000 пудів Х 20 крб. = 7 080 000 крб.; крупа – 44 250 пудів Х 20 крб. = 885 000 крб.; макарони – 44 250 пудів Х 55 крб. = 2 433 750 крб.; квасоля – 44 250 пудів Х 12 крб. = 531 000 крб.; олія – 13 278 пудів Х 240 крб. = 3 186 720 крб. ⁵⁶.

Але навіть такі значні харчові поставки до країн-союзниць були посильними для економіки України. М. Держалюк у своїй монографії наводить дані про український експорт 1913 р. Цифри свідчать, що зазначені вище різновиди продуктів вивозилися тоді з України у кількості в декілька разів більшій, ніж у 1918 р. На думку дослідника, «не тільки війна зруйнувала українську економіку, а цьому неабияк сприяли й масові крадіжки всіляких керівників України» ⁵⁷.

В умовах нових господарських відносин з Центральними державами надзвичайної важливості набувало офіційне урядове тлумачення кордонних злочинів і порушень, зокрема контрабанди. 8 червня 1918 р. спільного обіжника директорів Митно-тарифного департаменту і департаменту Митних зборів було надіслано на ім’я регіональних комісарів торгу і промисловості. Цей надзвичайний інститут було утворено за часів Центральної Ради з метою тимчасового державного господарського контролю. Гетьман не скасував його, комісари підпорядковувались особисто міністру торгу і промисловості і продовжували тимчасово мати деякі особливі повноваження господарського характеру.

В обіжнику пояснювалось: «Митниці не скрізь ще встановлені і на місцях не скрізь є митні агенти. Тому для усунення недорозумів у справах заборонених до вивозу грузів вважається необхідним з’ясувати, що пачкарством (контрабандою) повинні визнаватися вивіз за кордон або намір до вивозу мимо митних установ або через ці установи, але прихованим від митного контролю, товару, забороненого до вивозу або дозволеного лише з оплатою мита. Вантажі, які заборонені до вивозу, але ж приходять до прикордонних станцій в вагонах, адресованих з якої-небудь внутрішньої станції без наміру провезти їх таємно, нескритими від митного догляду, не можуть вважатися пачкарством і не підлягають конфіскації. Вагони з такими вантажами повинні залишатися на прикордонній станції і не випускатись за кордон, про що тільки треба сповіщати адміністрацію залізниць, яка має повернути їх власнику» ⁵⁸.

Отже, у справі боротьби з контрабандою гетьманські урядовці намагалися насамперед запобігати огульним покаранням. Тоді ж міністр фінансів порушив у Раді Міністрів питання про потребу видання постанови, яка б мала силу закону щодо контрабандних товарів. Він зазначив, що боротьба з контрабандою – справа загальнодержавна.

Тому «урядовцям митниць, Кордонної охорони, акцизного нагляду та міліції (Державної варти – О.Т.) доручається числити за обов’язок свій – стежити за точним виконанням цієї постанови з застосуванням в належних випадках правил, викладених в Митному Статуті, відносно порядку затримання контрабанди та доставки її до Митниць на їхнє розпорядження затриманих товарів».

Як бачимо, не лише кордонці і митники залучалися до розв’язання кордонних проблем, а й урядовці зовсім іншого відомства Міністерства внутрішніх справ. А. Ржепецький доповідав, що до утворення на кордоні митного нагляду на територію України з Центральних держав було завезено багато товарів, необкладених митом. Потрапивши на внутрішній ринок, ці товари давали можливість великих заробітків для спекулянтів, оскільки товари, завезені легальним шляхом, не могли з ними конкурувати через високу вартість. Для захисту інтересів Державної скарбниці і законослухняних підприємців пропонувалося видати закон, в якому передбачити надсилання в місячний термін до митних установ «усіх товарів, завезених в Україну безмитним шляхом з будь-яких причин». Після їхнього таврування, сплати встановленого мита, вони поверталися у власність приватних осіб чи установ.

У випадку ж невиконання цього розпорядження після знаходження у межах Української Держави таких товарів до їхніх власників «будуть застосовані в повній мірі всі карні постанови Митного Статуту про контрабанду». Далі зазначалося, що «з дня оголошення закону в «Державному вістнику» торгівля неоплаченими митом чужоземними товарами безумовно забороняється, і до всіх випадків продажу таких товарів будуть застосовані зі всією суворістю закону постанови про контрабанду (ст.1045 і слід. Митн. Ст. від 1910 р.)» ⁵⁹.

Податкова поліція. Отже, у справі боротьби з контрабандою А. Ржепецький, крім митників, кордонних охоронців і вартових кордонних пунктів, покладався ще й на службовців акцизного нагляду. В Українській Державі у складі цього відомства існували свої охоронні підрозділи, які також були утворені за російськими нормативними чинниками. В додатках до «Свода Уставов об Акцизных Сборах» було викладено Положення про корчемну сторожу, в ст. 1 якого зазначалося, що у західних повітах, прикордонних до чужоземних держав, для запобігання проникнення через кордон контрабандних напоїв і для посилення акцизного нагляду була утворена корчемна сторожа. Вона складалася зі сторожів і старших та молодших об’їждчиків, за діяльністю яких наглядали посадові особи місцевого акцизного управління або для цього призначалися особливі наглядачі корчемної сторожі. Райони розташування корчемних сторожів у прикордонній смузі визначалися міністром фінансів з розрахунку, щоб від місць дислокації митних установ чи кордонних пунктів було від 21 до 50 верст. Корчемна сторожа комплектувалася особами вільного найму, яким встановлювалася особлива форма одягу з мідними нагрудними знаками. Сторожа і об’їждчики знаходились на державному утриманні, але не мали чинів і не отримували пенсію після закінчення служби. Вони мали право носіння та застосування холодної і вогнепальної зброї у випадках відвертого нападу на них під час виконання службових обов’язків. Особливі наглядачі корчемної сторожі вважалися на державній службі і користувалися відповідними пільгами. Всі службовці корчемної сторожі при затриманні або викритті ними таємного провозу з-за кордону алкогольних напоїв отримували винагороду із штрафних коштів, присуджених за рахунок винних. Порушників провозу напоїв корчемна сторожа повинна була зупиняти і супроводжувати до найближчого селища, де наглядач акцизного управління складав адміністративний протокол. В окремих випадках під час неможливості доставки порушників до акцизних установ протокол міг скласти старший об’їждчик. За допомогою для виконання своїх службових обов’язків корчемна сторожа могла звертатися до поліції ⁶⁰.

Отже, в часи Російської імперії і влади Тимчасового уряду підрозділи корчемної сторожі діяли в межах підпорядкування відповідним акцизним управлінням, які підлягали департаменту «Неокладных сборов» Міністерства фінансів. Із створенням УНР почалося формування самостійної податкової адміністрації в Україні. Цей процес значною мірою активізувався після гетьманського перевороту. Колишні російські територіальні акцизні управління були підпорядковані департаменту Посередніх податків, який утворили у складі українського Міністерства фінансів ще в березні 1918 р. Їх очолили податкові інспектори, які згідно з законом «Про установлення розпису платні служачих Податкової інспекції та канцелярських урядовців» від 2 серпня 1918 р. розподілялися на 2 класи: інспектори першого класу (річне утримання 7 500 крб.) – мали управління в Києві, Харкові, Катеринославі чи Одесі, і другого (7 000 крб.) – мали управління в решті губернських міст ⁶¹.

17 вересня 1918 р. гетьман затвердив ще один закон «Про збільшення складу і коштів податкової інспекції на Україні». Цей нормативний чинник змінював і доповнював царські закони від 3 липня 1914 р. та 24 жовтня 1916 р. Встановлювалася загальна кількість місцевої податкової інспекції, належної до відання Міністерства фінансів: 120 податкових інспекторів, 150 їхніх помічників, 120 діловодів, 175 їхніх помічників, 175 податкових контролерів, 35 податкових бухгалтерів. Ці посади розподіляли між градоначальствами, губернськими та повітовими містами. На їх утримання з 1 вересня асигнувалося 1 432 199 крб. ⁶².

Відбулися зміни і серед податкової поліції. Отримала нову назву «корчемна сторожа»: в Українській Державі функціонувала фінансова охорона. Вона також складалася з оглядачів та об’їждчиків, але службовці фінансової охорони відтепер були розташовані за дві версти (позаду) від органів кордонної охорони та митної служби, вздовж державного кордону з Центральними державами. Це була друга лінія боротьби з контрабандою. В основному фінансова охорона була розташована в Волинській та Подільській губерніях. Так, урядовці фінансової охорони Волинського губернського акцизного управління в 1918 р. зосереджувались на 11 постах: Берестейському, Сестратинському, Радзивилівському, Ледухівському, Почаєвському, Олексинецькому, Вишневидському, Колоненському, Вишгородському, Білозерецькому, Волочиському.

Службовці фінансової охорони продовжували керуватися положенням «Про корчемну сторожу», але спеціальна комісія готувала нове положення, що мало ввійти до загального «Збірника законів і розпоряджень по Міністерству фінансів».

Комплектування фінансової охорони здійснювалося за старими вимогами. Перевагу віддавали колишнім корчемним сторожам, військовим і поліцейським, а при підборі службовців звертали увагу на вік, фізичний стан, рівень освіти. Так, у Волинському губернському акцизному управлінні працювало два полковники, вісім капітанів, шість поручиків, чотири підпоручики, 17 прапорщиків. Це були звільнені офіцери російської армії, українці за походженням. Грошове задоволення фінансових охоронців відповідало окладам вартових. Бюджетні витрати на фінансову охорону в 1918 р. було заплановано на суму 289 123 крб. При виконанні службових обов’яз­ків її чини мали спеціальну уніформу та зброю (револьвери та шашки). Дозвіл на носіння зброї давали німецькі військові коменданти. Так, згідно з розпорядженням німецького генерала фон Фалькенгейма навесні 1918 р. на вулицях м. Житомира були розклеєні листівки з вимогами здати всім чинам та урядовцям акцизних управлінь зброю німецькому комендантові для перереєстрації. У тих, хто не здав зброю, німці її вилучали примусово. У травні 1918 р. управляючий Волинським губернським акцизним управлінням Огородников надіслав листа за № 1619 волинському губернському старості з проханням, щоб німці повернули забрану у чинів акцизних управлінь зброю ⁶³.

Службова взаємодія кордонців, митників та податківців. Загальний обсяг службових обов’язків осіб кожного з відомств, які залучалися до захисту економічної безпеки Української Держави, визначався на підставі діючих нормативних чинників. Але складні зовнішні і внутрішньополітичні умови, в яких перебувала Україна в 1918 р., викликали багато особливостей при їх виконанні. У роботі наглядова митна установа здебільшого користувалась таким обладнанням і документацією: вагонні замки з одним примірником ключа до кожного; шпульки для великих вагонних пломб (100-200); товста шворка для великих вагонних пломб (5-10 фунт.); прес для затиску пломб у замках; прес для затиску товарних пломб; розрядник; свинець і кулелійки для великих і малих пломб; кілька щупів; гербові марки різної вартості (загалом на 25 крб.); касова книга; витратний реєстр; пакгаузна книга для запису товарів, відправлених на складку; пакгаузна книга для запису товарів, відправлених транзитом; реєстри вхідних і вихідних паперів; реєстри наявних для запису вантажних документів; книги для догляду пасажирських речей (3-5 штук); книга для обліку вагонних замків і ключів до них; бланки провізних посвідчень для відправки транзитом пасажирських місць (20-40 шт.); бланки відомостей для здачі у відповідні установи прийнятих зборів і форми бухгалтерських книг ⁶⁴.

Митники повинні були вести короткий облік пасажирів, які перетинали кордон, із вказівкою місця прибуття, імені, по батькові і прізвища, а також документа, згідно з яким і з чийого дозволу прибула особа.

27 травня директор ДМЗ надіслав до митних установ обіжника з інструкцією «Про порядок пропуску через кордон пасажирів», у якій вказав, що «з огляду на віднесення митниці одного із прикордонних питань про порядок пропуску як від’їзду, так і приїзду із-за кордону пасажирів: 1) Обов’язки по перевірці паспортів осіб, переїжджаючих через кордон, повинні лежати до видачі по цій справі осібних правил цілком на митних установах. 2) Пропуск за кордон і повернення на Україну всіх осіб, окрім співробітників Митниць, може бути допущений тільки по виданим відповідними владами документам, на котрих будуть поміщені написи німецьких влад, котрі виїзд за кордон розрішають. 3) Пропуск чужоземних прикордонних мешканців із-за кордону може бути допущений тільки по документам, виданим закордонними відповідними владами. 4) Видача дозволів на виїзд за кордон прикордонним мешканцям, окрім співробітників Митниці, ніколи не була обов’язком Управителів Митниць, а через це і зараз Управителі Митниць ні в якім разі не можуть видавати цих дозволів прикордонним мешканцям. 5) По існуючим до цього часу законам ніяких податків за перевірку пашпортових документів митні установи не брали, а через це і зараз нема жодних підстав вимагати за перевірку яких-небудь податків від осіб, переїзджаючих кордон».

За обіжником директора ДМЗ від 9 червня митному догляду підлягав пасажирський багаж, що вивозився за межі України. У випадках «провозу харчових продуктів в кількості, переважаючій потребу пасажира в дорозі», митники мали сповіщати про це комісара торгу і промисловості ⁶⁵.

Грошові кошти, які вилучали у пасажирів, зберігалися у місцевій поштовій конторі або у скрині кордонної охорони. Прибутки митниці направляли у найближчу поштову контору або відділення державного банку, про що звітувалося до ДМЗ. Інші кошти – поштовими переказами до Державної скарбниці.

17 червня обіжник директора ДМЗ за №1281 повідомив митні установи, що австро-німецька валюта повинна прийматись як від австро-німецьких військових, так і від приватних осіб за твердим курсом, тобто: марка – по 75 коп. і крона – по 50 коп., при чому «всі поступаючі до митних кас австро-німецькі гроші не повинні видаватись ні по яким виплатам, а повинні повністю здаватися до інституцій Державного Банку або Скарбниць згідно існуючого порядку здачі прибутків Митниць».

Охорона поїздів і окремих вагонів у районі митниці покладалася на доглядачів, а у випадку їх недостачі начальник митної установи повинен був звертатися до кордонців. Для перевантаження товарів зверталися до начальника місцевої станції чи порту або наймали робочу силу на відпущений аванс – 600 крб. щомісячно з розрахунку 20 робітників на день на один поштовий, один багажний і два вантажні вагони. На документах закордонних поїздів, які прямували транзитом до Одеси, Києва чи Харкова, робили позначку «без перевірки», а на накладних ставили печатку митниці. Копію накладної надсилали до ДМЗ. Накладні на закордонні вантажі разом з одним примірником поїзного списку і вагонного листа відразу після відходу поїзда надсилали за належністю до Одеської, Київської чи Харківської митниці, а другий примірник – у місцеву Контрольну палату. Про стан речей начальник митної установи не менш ніж два рази на тиждень звітував до ДМЗ.

Окремий обіжник директора ДМЗ від 17 червня за №1282 визначав дії митників під час перевозу через кордон коней.

В ньому вказувалося, що «згідно зі ст. 1131 «Устава Таможенного» затриманих при спробі тайного вивозу за кордон коней, аж до остаточного вирішення справи митниці повинні передавати найближчим частинам Кордонної Охорони під розписку командира частини на описі, а як кордонної Охорони немає, то корчемній сторожі» ⁶⁶.

Крім цього, в обов’язки кордонців входило забезпечення недоторканності кордонів щодо нелегальної міграції людей, а також запобігання контрабандному перевезенню товарів і вчиненню інших злочинів у прикордонній смузі. На варті вони знаходились цілодобово і в робочі години митних установ поряд з митниками перевіряли перепускні документи у громадян. Їхні дії обмежувалися встановленням істинності власника документа. Після закриття митного пункту його здавали під охорону кордонцям з недоторканністю до ранку. Основними засобами несення кордонної служби були патрулювання вздовж кордонної смуги, вартова служба на спеціально встановлених постах і митницях, секрети.

Для узгодження дій митників і кордонців при ДМЗ і управліннях дільничних митних інспекторів знаходилися спеціальні штаб-старшини Окремого корпусу кордонної охорони. Згідно з інструкцією, затвердженою в червні міністром фінансів, вони призначалися командиром корпусу і підпорядковувались йому в службовому відношенні. Але директор ДМЗ і митні інспектори мали право їх відряджати на кордон самостійно чи у складі ревізорів департаменту і помічників інспекторів «для обслідування на місці питань стосовно митної справи, охорони кордону чи дій урядовців митного відомства і кордонної охорони, для провадження сумісних розслідувань щодо непорозумінь між службовцями цих відомств.» Про результати розслідувань штаб-старшини повинні були доповідати директору ДМЗ і митним інспекторам, але мали право й безпосередньої доповіді командиру ОККО. На утриманні ці штаб-старшини знаходилися в штабі ОККО, але свої відпустки узгоджували з ДМЗ чи митним інспектором. У їхньому розпорядженні могли бути помічники і канцеляристи.

Штаб-старшини для доручень неодноразово влагоджували справи, що виникали через непорозуміння між митниками і кордонцями.

Найгучнішою була справа в Тарноруді. 27 жовтня після взяття митного посту під охорону Торчинського кордонного загону виникло непорозуміння між командиром загону сотником Маловим і управляючим митним наглядом Чирським. Для розслідування справи директором ДМЗ негайно було відряджено помічника західного митного інспектора Кондрацького і штаб-старшину для зв’язку сотника Бергмана. Вони з’ясували, що результатом непорозуміння був перепуск товарів з Австро-Угорщини в нічний час за наказом Чирського, чого не можна було робити, оскільки пункт був зданий під охорону кордонця. Наслідком розслідування стало розпорядження директора ДМЗ від 22 листопада 1918 р. про переведення п. Чирського на посаду з меншим обсягом роботи без підлеглого особового складу ⁶⁷.

Стосунки українських органів економічної безпеки із німецько-австрійськими союзниками. З архівних документів загалом очевидно про сумлінне виконання українськими кордонцями, митниками і фінансовими охоронцями своїх обов’язків. Але їхні законні вимоги не завжди знаходили порозуміння у німецького і, особливо, австро-угорського військового командування. Про «поступовий розклад, який відчувався з перших днів приходу на Україну австрійців», згадував гетьман П. Скоропадський.

Він писав, що «суворості у австрійській армії значно перевищували те, що у цьому відношенні було в німецькій, але порядку не було, і начальство, напевно, було не на висоті через спекулятивні тенденції» ⁶⁸.

Австро-угорські військові відкрито грабували Українську Державу. Наведемо лише кілька свідчень. 3 червня управляючий Одеською митницею доповідав уповноваженому українського уряду при головному командуванні Східної армії Австро-Угорщини С. Гербелю, що у розпорядженні митників «немає засобів для запобігання неправильним діям австро-німецьких збройних солдатів». Протягом червня було зареєстровано 11 випадків брутальної поведінки австро-угорських військових з митниками. Під загрозою застосування зброї вони перешкоджали догляду вантажів, які завозили до України, і сплаті мита за них.

Не могли протидіяти переважаючим силам й українські кордонці.

7 серпня командир ОККО генеральний хорунжий М. Савеліїв доповідав міністру фінансів: «В сучасний момент за межі України продовжується вивіз австро-німецькими військовими не тільки військового майна, але й інших предметів і продуктів, що ніякого відношення до військового майна не мають, причому силою зброї чиниться співучасть до таємного провозу товарів через кордон приватним особам, переважно жидам. З приводу цих непорозумінь мій попередник не раз звертався до Штабу Генерала Ейгхорна і австро-угорського командування з проханням дати розказ підлеглим їм рангам не перешкоджувати рангам Кордонної охорони виконувати їх спеціальні обов'язки, але судячи по тому, що випадки, подібні викладеним, продовжуються навіть погрозами, можливо припустити, що всі ці прохання були даремні. При такому становищу справи виконання рангами Кордонної охорони їхніх обов'язків по догляду за вивозом і ввозом товарів у повній мірі, згідно виданих на цей предмет законам, стає не можливим». У доданому реєстрі відзначалося, що 9 червня кордонці Збаразького загону Подільської бригади, перебуваючи у секреті, затримали австрійських солдатів, які вночі через кордон переганяли 45 голів худоби, але кордонців роззброїли і побили порушники, які переважали їх силою. 20 червня австрійські військові на Карначевській митниці під загрозою застосування зброї відібрали трьох корів і двох коней, які були затримані рангами 13 загону Волинської бригади при переводі через кордон. Кордонця, що супроводжував пачкарство, було ними побито. 26 червня кордонним вартовим був затриманий гурт худоби кількістю 45 голів і два коні, яких гнали через кордонну межу озброєні австрійські солдати. Старший з них пішов до австрійського м. Скали і привів військову команду на чолі з лейтенантом Фоглером. Після тривалого змагання, погрожуючи вжити зброю, австрійцями худобу було визволено. 4 липня під час слідування пачкарства з Волинської бригади у Карначевську митницю на українських конвоїрів біля села Буглава напали озброєні австрійські солдати, відібрали пачкарство, роззброїли їх і повели у село Жуківці до свого коменданта.

С. Гербель неодноразово звертався до імператорського і королівського губернатора м. Одеси фельдмаршала-лейтенанта фон Бельця з поданням про розслідування кордонних злочинів, вчинених австро-угорськими військовими. Але 20 липня оберквартирмейстер Східної австро-угорської армії генерал фон Зендлер відповів йому: «Здебільшого в означених випадках митним керівництвом зроблені такі неясні доповіді, що розслідування у вказаних військових осіб не можливе» ⁶⁹. Кількість кордонних порушень австро-угорських військ зростала відповідно до розвалу імперії.

Управляючий Одеською митницею доповідав новому уповноваженому українського уряду генералу фон Рауху, що 17 і 19 вересня, незважаючи на протести митників, до Австрії було вивезено: на пароплаві «Керкіра» – 4 340 пуд. порожніх мішків, 2 091 пуд. вовни, 262 пуд. мотуззя, 452 пуд. брезенту, 812 пуд. бурячного насіння; на пароплаві «Кіос» – 550 коней, 1 710 пуд. ячменю, 1 200 пуд. сіна. 27 вересня австрійський військовий комендант м. Гусятина лейтенант Томачек з'явився зі збройним загоном (12 осіб) у штаб 2 відділу Подільської кордонної бригади і в ультимативній формі під загрозою застосування сили оголосив вимогу про повернення кордонцями затриманих коней. 30 вересня з Херсонського порту без дозволу митників до Австрії на пароплаві «Мрія» було вивезено 45 978 пуд. пшениці і 29 198 пуд. ячменю. 3 жовтня на Могилів-Подільській митниці за допомогою австрійського кордонного жандарма капрала Козлера було переведено за кордон 89 коней. 1 жовтня у Херсоні без дотримання митних формальностей німецький буксир «Єлізавет Фріч» забрав дві баржі під австрійським прапором, навантажені 85 110 пуд. пшениці, 1 200 пуд. вовни, 10 985 пуд. ячменю, 16 775 пуд. борошна ⁷⁰.

З початком революційних подій в Австро-Угорщині командування імператорською і королівською Східною армією втратило контроль за діями своїх підлеглих. Австро-угорські війська цілими частинами вантажилися в ешелони і через західний український кордон самочинно поверталися додому. При цьому солдати обеззброювали, а нерідко і вбивали своїх офіцерів, продавали зброю, грабували прикордонні селища і станції.

Отже, підсумовуючи огляд діяльності органів економічної безпеки Української Держави, варто відзначити, що їхні службовці доклали чимало зусиль для захисту економічної безпеки держави. Проте складні зовнішньополітичні умови, в яких відбувалося українське державне відродження, анархічні тенденції в середовищі союзних військ негативно впливали на ефективність службової діяльності охоронних установ Міністерства фінансів Української Держави. Сам П. Скоропадський охарактеризував її так: «Справа просувалася важко. Але у будь-якому випадку, як погано це не просувалося з-за того, що всі платні вояки той самий розпропагований елемент, все-таки корпус своїми арештами контрабанди себе відшкодовував» ⁷¹. За доповіддю директора департаменту Митних зборів П. Андріїва від 26 грудня 1918 р. за допомогою кордонців і фінансової охорони митні установи зібрали мита на суму 44 303 864 крб. ⁷², тобто цілком окупили видатки держави на утримання кордонної, фінансової охорони і митних установ.