О.І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г.І. Потапенко, В. В. Куйбіда, В. П. Коцур, Л. Е. Довбня, Т.І. Товкайло, Ю. О. Мільошин, Л. П. Кожуховська, Я. О
| Вид материала | Документы |
- В г. Ишиме по научно-методической работе О. А. Потапенко расписание, 42.97kb.
- С. В. Щедроткина В. И. Потапенко, 239.24kb.
- Начальник уму зав кафедрой, 166.67kb.
- В. И. Карась, И. Ф. Потапенко, 19.37kb.
- Чаянкова Галина Михайловна (95) 34-23 Потапенко Георгий Михайлович регламент, 38.18kb.
- Система производства посадочного материала винограда высших категорий качества, 1142.11kb.
- Система производства посадочного материала винограда высших категорий качества, 1141.86kb.
- И. О. Скрементова, Потапенко, 102.07kb.
- Бизнес-форум «Наше дело магазин», 56.96kb.
- И. Г. Коваль В. И. Потапенко финансовая среда предпринимательства и предпринимательские, 1012.94kb.
"Людина і зброя" - див. Прози символіка.
М
Мавка - див. Демонології української символіка.
Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті.
Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели /Міфологічний словник. М., 1991. - С. 365/. У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові.
На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина /див. Калина/. "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту"/Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. /Людина і світ, 1991.- №11. - С.39/.
В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /"Гарна дівка, як маківка", "Дівчина, як маків цвіт", "Як маківочка", "Як мак процвітає" /про людину у повній силі і красі/.
Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві.
Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /"Сей світ, як маків цвіт", "Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку" /Словарь української мови /За ред.Б.Грінченка. - К., 1958. - Т.2. - С.392/. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок", скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка "Мак".
Окрім того, мак символізував світанкову зорю /"Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"/, швидкоплинність людського життя /"Пройшов мій вік, як маків цвіт"/.
Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /"Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку"/.
У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/.
За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його "всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху" /Альманах гороскопів світу. - Житомир, 1993. - С.144/.
О. Потапенко.
Мальва - див. Ботанічна символіка.
Мамай-козак - символ непереможності; величі духу, оптимізму українця; співучої душі народу; швидкоплинності життя; мужності та відваги.
Козак Мамай - один із найпоширеніших фольклорних героїв. Та чи не найповніше він зображений у живописі, зокрема у всесвітньовідомих "Мамаях": "Ось він красується в оксамитовому жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах. Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо "оселедцем", довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки - перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався у народній уяві. Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є символом співучої душі народу. Кінь /див. Кінь/ на картині символізував народну волю, дуб /див. Дуб/ - його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацьких штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака, - клалися у могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю" /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.153/.
Подібні "Мамаї" можна було зустріти чи не в кожній оселі на Україні, причому і на стінах, і навіть на дверях. А поруч - веселе і зосереджене водночас гасло: "Я козак Мамай, мене не займай".
Дуже майстерно змалював символічний образ легендарного козака О. Ільченко у романі "Козацькому роду нема переводу".
О. Потапенко.
Маруся Чурай - символ пробудження української народної пісні; символ України, українського народу; дівочої чистоти і вроди; вірності і палкого кохання; міцності духу; великої сили волі; співочої душі України; пісенного таланту українського народу; відплати за зраду; великого жіночого болю.
Ім'я Марусі Чурай - дівчини-легенди - відоме усім. Про цю українську жінку складено багато легенд, переказів, пісень. Її постать пов'язують із пробудженням української поезії і пісні у козацькі часи. Через багато років ми дізнаємося, що творцем багатьох козацьких пісень і їх виконавцем була Маруся Чурай. Вона народилася в козацькій сім'ї на Полтавщині, самому центрі України. Природа наділила дівчину чарівною вродою та талантом складати пісні і заворожувати людей своїм співом, була володаркою доброго серця, чутливої душі. Молоду Марусю та її матір люди оточили теплотою, ласкою і любов'ю, коли загинув батько - Гордій Чурай. Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України, українського народу - талановитого, красивого, чесного, роботящого, доброго, чутливого до чужого горя, непримиренного борця проти зради і підлоти. Дівчина зростала в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки виступала незрадлива любов до Вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам'ять про діла попередніх поколінь у дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краю. Почуття обов'язку і особиста добропорядність для неї - нерозривне ціле. Саме такою змальовує Марусю Чурай у своєму романі Ліна Костенко. Дівчина - символ чистої вроди, вірності, палкого кохання, міцності духу, великої сили волі - у Ліни Костенко набуває набагато глибшого змісту. Маруся Чурай уособлює співочу душу України, високий пісенний талант українського народу, його долю:
Ця дівчина не просто так Маруся;
Це - голос наш. Це пісня. Це - душа!
Жіноче серце не може прожити без кохання. Маруся покохала козака Грицька Бобренка, чистим і прекрасним було її почуття. З тугою чекала коханого з військових походів, а свій біль виливала у пісні:
За світ встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі...
Але її кохання виявилося нещасливим. Гриць одружився з іншою. І зароджується в скривдженому серці тяжкий план помсти. Сильна, вольова душа прекрасної дівчини надтріснулась, мов тендітний кришталь, від чорної зради. Маруся отруїла Гриця і, сповнена відчаю, стала на суд перед людьми. Звідси у народно-пісенній творчості з'являється образ Марусі як символ прекрасної любові, відплати за зраду, великого жіночого болю.
Л. Кожуховська.
Материнка - див. Ботанічна символіка.
Мигдальне дерево - див. Рослини культові.
Мирта - див. Рослини культові.
Міст - символ зв'язку між двома світами; символ шляху із старого життя у нове; із одного світу в інший; єднання, дружби; одруження; зради.
Міст у міфології виступає як образ зв'язку між різними пунктами сакрального /священного/ простору.
Його можна вважати найбільш складною частиною дороги. Міст будується на очах героя у найнебезпечнішому місці. У давнину ця робота освячувалася певними ритуалами і обрядами. Наведення мостів символізувало шлях із старого у новий час, із одного життя в інше. Звідси мотив новорічних колядок, де міст будується із золота птахами за одну ніч. Часто саме на мосту відбувається вирішальний бій героя зі Змієм, розбійниками тощо. У фольклорі міст іноді будується від землі до неба, що нагадує функції світового дерева /див. Дерево життя/. Українська народна творчість містить образ калинового мосту, який символізує кровне єднання народу від покоління до покоління /Див. Калина/.
За віруваннями наших предків, вигляд мосту могла набирати і райдуга. Це уявлення відбито і в літературі: " Якось у косовицю з самого ріжка левади він побачив, як веселка мостом лягла на тополі" /М. Стельмах/. У переносному значенні слово "міст" використовується як символ єднання, дружби народів у творчості П. Тичини, Н. Рибака. Напр.: "Міст від серця людини до серця людини - щось значніше, ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги..." /Н.Рибак/.
У фольклорі образ "зеленого мосту" має символічне значення: "по зеленому мості йде /їде/ молодий до молодої". "Кам'яний міст" усимволізовує зраду жінки чоловікові; "коли дочка чекає приїзду батьків у гості, вона хоче для них ставити мости з білої кості" /Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. - С.78/.
О. Потапенко.
Міст калиновий - див. Калина.
Місяць - символ Матері-Богині, Цариці Небесної; циклічного ритму часу; вічності; постійного оновлення; духовного аспекту світла у пітьмі; козака; батька.
Символіка місяця у всіх народів світу пов'язана з лунарними /від лат. LUNA - місяць/ міфами, де він завжди знаходиться в опозиції до Сонця. Оскільки на багатьох мовах назва нічного світила - жіночого роду, то воно й символізує жіночу силу. У тих мовах, де воно має чоловічий рід /африканські та північно-американські племена, Маорі, Океанія/, його пов'язують з чоловічим продуктивним циклом. Поняття про те, Місяць символізує чоловічий початок /чоловічу основу/, є набагато старішим, його історія, як видно, починається ще в епоху палеоліту і тільки пізніше поступається місцем жіночому.
Місяць всюди є символом циклічного ритму часу. Його фази - зародження, зникнення, поява - символізують безсмертя, веселість, а також постійне оновлення. Місяць і Сонце пов'язані родинними зв'язками: брат - сестра або чоловік - дружина. Відображені ці зв'язки і в українській міфології, де наречений /чоловік/ виступає в образі Місяця, а наречена /дружина/ - в образі Сонця. Місячною циклічністю пов'язані й українські народні звичаї: "Так, наприклад, на молодий місяць добре сіяти - місяць буде рости і сприятиме росту всього живого. За цей тиждень все підростає, - і рослини, і тварини, і діти. На молодий місяць слід підрізувати косу дівчині, то буде добре рости. Людина, що народилася на молодий місяць - свіжа, весела, з молодим лицем все життя, а на старий - понура, сумна" /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.105/. Особливо велика віра у чарівну силу молодого Місяця - молодика, від котрого залежить любов, здоров'я, а також врожай. Повний Місяць теж сприятливо впливає на дозрівання хлібних злаків. Місяць, що зменшується, асоціюється з можливістю невдач та псування плодів врожаю.
Більшість народів світу обожнювала Місяць. У Давній Греції місячне божество виступало в образі Селени, сестри Геліоса /Сонця/. Їй приносили жертви уповні. Пізніше її ототожнювали з Артемідою. У давніх римлян Місяць шанували нарівні з богом Сонця. Надалі він став асоціюватися з образом Діани.
В Україні, за твердженням О.П. Знойка, Місяць був складовою частиною найдавніших богів астрального культу - Сонця, Місяця і Зорі. Небесний вогонь виходив з цієї тріади. І якщо в Єгипті та Вавілоні головним божеством тріади було Сонце, а в арабів - Зоря, то на Русі - Місяць". На відміну від політеїзму Вавілону і Єгипту, вітчизняний люнарний культ був монотеїстичний". /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.44-45/.
Місяць - розповсюджений образ в українському фольклорі. Старовинний народний культ Місяця в епоху християнства природно увійшов у святкування Різдва - Щедрого вечора. Проте Місяць оспівується не тільки у різдв'яних колядках, але й у веснянках, любовних піснях та ін. Напр.:
Ой вийди, місяцю,
Ти на нашу вулицю.
Ой на нашій вулиці
А всі хлопці-молодці.
Ой нема найкращого,
Як молодий Іванко.
Ой нема найкращої,
Як молода Галюня.
У християнській традиції Місяць порівнюється з Церквою Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від сонця правди, Христа. У Екклезіяста світло Місяця, Сонця та Зірок, що зменшується, символізує старіння.
Ю. Мільошин.
Міфології української символіка - це символіка, пов'язана із спільнослов'янськими, християнськими та власне українськими міфічними образами. До найдавніших із них належать Род /див. Род/, Білобог /див. Білобог-Чорнобог/, Берегиня /див. Берегиня/, Коляда і Мара, Купало /див. Купало/, Стрибог /див. Стрибог/, Велес, Див, Добро і Зло /див. Добро і Зло/, Желя, Лада /див. Лада/, Перун, а також Дерево життя /див. Дерево життя/. Після прийняття християнства у давніх українців з'явилися нові образи: святої Трійці, Діви Марії /див. Богородиця/, Іллі-пророка /див. Ілля-пророк/, святого Юрія /див. Юрій святий/ та ін. До власне українських міфологічних персонажів відносять відьом, Долю, домовиків, русалок, мавок, лісовиків, нічниць, скарбників, песиголовців та ін. /Див. Демонології української символіка/.
Коляда - це символ оновлення світу, символ святості і чистоти, перемоги добра над злом. Вона є богинею неба, дружиною Дажбога, матір'ю Сонця. Слово Коляда походить від коло, що здавна вважалося символом Сонця. У найдовшу зимову ніч Коляда народжує нове Сонце, яке й символізує добрі починання. Ховаючись від свого одвічного ворога - Мари /богині темних сил/, - Коляда перевтілюється в козу.
Коляда - це й давнє зимове свято на честь світлих богів літа й тепла. Народ примітив взимку "повертання сонця з зими на літо" й виявив його рядом свят. Вони тяглися не один день і звались загальним словом Коляда /І.Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу. - С.39/.
Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня /за ст. ст./, до свята входило обрядове запалювання вогню /пов'язане з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою/, посипання зерном /на врожай/ в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні /колядки/, спалювання колоди /символ Мари/ /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.29-30/. О.І.Потапенко та В.І. Кузьменко зазначають, що це язичницьке свято було настільки поширене, що служителі культу змушені були підпорядковувати йому свято Різдва.
Велес /Волос/ - символ достатку, багатства, торгівлі. У давньоукраїнській міфології виступає захисником домашніх тварин. Поряд з Велесом часто згадується Перун - бог грози, який ще в індоєвропейській міфології пов'язувався з військовою функцією. Він є символ війни, лиха, чвар. Митрополит Іларіон зазначає, що Перун своїм першим громом воскрешає землю. Він посилає блискавки, які весною будять землю до життя й запліднюють її дощами. Блискавки проганяють злих демонів. Вони випускають на волю світло /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.99-100/. Після прийняття християнства образ Перуна перетрансформувався в образ Іллі - найпоширенішого громовика.
Желя - богиня печалі, скорботи, плачу, символ смутку, сліз, нещастя. З іменником Желя споріднені слова жаль, жаліти.
Див - демонічний персонаж, символ ворожнечі, лихоліття, агресії, смерті. Згідно легенд, мав вигляд хижого птаха з потворним обличчям. Міг поїдати людей. Він двічі згадується у "Слові о полку Ігоревім".
Від цього персонажа походить образ Солов'я-Розбійника, який перекриває шлях до Києва. В українській народній творчості образ Дива символізує небезпеку: зокрема, у збірнику приказок Номиса знаходимо замовляння: "Щоб на тебе Див прийшов".
Слово Див мотивується давнім іменником диво "щось несподіване, приємне". З іншого боку його зіставляють зі слов'янськими та балтійськими лексемами, що мають значення "дикий". Див характеризується величезною надприродною силою. Деякі дослідники /Сумцов, Аничков/ стверджують, що образ Дива в українській міфології змінився в образ лісовика.
Л.Довбня.
Молодик - див. Місяць.
Молоко - див. Чумацький Шлях.
Н
Намисто - див. Прикрас жіночих символіка.
Народна символіка - символіка українського етносу.
Увесь побут українського народу, як і будь-якого іншого, пронизаний символікою. Язичницька космогонія наділяла символічними якостями зорі та небесні світила. Сонце, Місяць, Зорі - символи небесного вогню Цура /Сура/, котрий разом з водою означав першоелементи, з яких виник світ. З'єднавшись з християнською символікою /див. Сонце, Місяць, Зорі/, давні символи продовжують своє життя в іншому значенні. Про це свідчать народні свята - Різдво, Великдень, Водохреща тощо, котрі супроводжуються символічними обрядами та ритуальними діями.
Символічне середовище - це помешкання, де проходить повсякденне життя людини /див. Хата/.
Символічний народний одяг дуже різноманітний та оригінальний для кожного регіону України /див. Одягу верхнього символіка/. Одяг не тільки означав соціальний статус людини, але й указував на місце його помешкання, а у жінок - одружена вона чи ні. При цьому кожна частина чоловічого або жіночого одягу мала своє символічне значення.
Різноманітну символіку має українська вишивка, корені якої ідуть у сиву давнину. Елементи сучасної української вишивки збігаються із символікою орнаментів доби неоліту, Трипільської культури. Як і одяг, вишивка передає символіку різних місцевостей. Існують три роди орнаментів: геометричні, рослинні, зооморфні /тваринні/. Всі вони відображають стародавню символіку, пов'язану з уявленням українців про світобудову - хрести, кола, трикутники, лінії тощо, а також культ природи - стилізоване "дерево життя", "яблуко" - символ кохання, "барвінок" - символ немеркнучого життя. Тваринні символи є спогадом про тотемічних та солярних тварин. Вишивкою прикрашали чоловічий та жіночий одяг. Усю гаму традиційних символічних орнаментів використовує український рушник - "старовинний оберіг дому та родини". Рушник - обов'язково символічний атрибут народних свят: весілля, хрещення, зустрічі та проводів гостей, а також похорону тощо. Ті ж самі орнаменти притаманні писанкарству /див. Писанка/. Писанка сама є символом магічної сили, що захищає людину від усього злого.
Мав свою символіку і народний розпис. Йому притаманні традиційні мотиви, пов'язані з орнаментом і схематичним зображенням птахів, дерева життя з птахами. У хатах двічі на рік розписували стіни та піч - перед весняними й осінніми святами. Розписом займалися тільки жінки. І у тому була своя символіка, оскільки саме жінка дає життя. А живопис - символ єдності космосу та життя людини у всіх його виявах. Світове визнання отримали українські народні живописці: Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Іван Лисенко та ін. У їх творчості використовується символіка квітів.
Квіти з давніх часів відігравали велику роль при святкуванні подій у житті родини. У таких обрядах особливо наочно відчувається зв'язок з культом плодючості, давньоруських берегинь, рожаниць, Мокоші /див. Квіткова символіка/.
Дуже великий шар народної символіки охоплює тлумачення сновидінь, яке так розповсюджене в народному колі. М.Дмитренко виділяє такі групи символічних сновидінь:
а/ символи солярно-астральні, космологічні /сонце; місяць, зорі і т.п./;
б/ символи рослинного походження;
в/ символи тваринного походження;
г/ символи дії;
д/ символи предметного походження та ін. /Дмитренко М. Символіка сновидінь. Народний сонник. - К., 1995. - С. 41/. Напр.; присниться дитину вродити - на багатство; дим - на диво; кожух сниться - слабість, хвороба; чорна коза - біда; смієшся вві сні - будеш плакати і т.ін.
Народна символіка українців охоплює усі сфери суспільства, природи, культури /див. Ботанічна символіка, Поезії символіка та ін./.
Ю. Мільошин.
Нитка життя - див. Веретено.
Ніж - символ помсти; смерті; жертовності; сили, духовної снаги; справедливої боротьби; зла, несправедливості; символ патріотизму; віри, любові до рідної землі.
У світовій міфології ніж, подібно до меча та сокири, асоціюється з боротьбою, помстою і смертю, а також із жертовністю, готовністю віддати життя на алтар справедливої боротьби. Коротке лезо ножа символізує перевагу природного інстинкту і сили в тому, хто тримає в руках ніж, бо довгий меч є уособленням духовної снаги його власника /Керлот Х. Словарь символов. - С. 342/.
У руках лиходія ніж набуває символічного значення наглої, несправедливої смерті, зла, несправедливості.
У господарстві ніж - дуже важлива річ, без нього неможливо організувати ведення домашнього господарства. Він слугує господині й господарю, через це давно набув містичного значення: за допомогою ножа здійснюються чарівницькі дії, ворожіння, ним відганяють нечисту силу від людей і худоби. З ним пов'язано ряд звичаїв, напр., ножа не можна залишати на ніч на столі, у день Усічення Голови Предтечі й Христителя Господнього Івана віруючі люди взагалі не брали до рук ножа, навіть хліб ламали. Ножем припікали виразки, лікували рани від укусу змії, звідси ритуальне й оберегове значення ножа як захисника людей від злого, ворожого. Разом із вогнем, що є символом життя, Бога, ніж є оберегом, містичним знаком на сторожі життя людини, є її заступником і другом.
У поемі Т.Г.Шевченка "Гайдамаки" образ ножа у руках повстанців є символом справедливого гніву українського народу, готовності повстанців виступити проти польських конфедератів. У цьому символі міститься висока ідея патріотизму, любові до рідної землі, переконаність у праведності віри, звичаїв, обрядів України, а картина освячення ножів перед боєм набуває високого філософсько-поетичного змісту:
А диякон:
"Нехай ворог гине!
Беріть ножі! Освятили,
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: "Освятили!"
А серце - холоне.
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розібрали, заблищали
По всій Україні".
Л. Кожуховська.
Новий рік - символ надії і віри у краще майбутнє; добробуту.
Це одне з найдавніших, цілком народних, найпопулярніших календарних свят, яке дійшло до нас з глибокої давнини, з передхристиянських часів.
У давніх слов'ян рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком Церковного та громадського року стало 1 вересня. З 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, хоча на Україні традиція зустрічати Новий рік 1 січня існувала ще з кінця ХІV ст., однак тривалий час і вона не визнавалася широкими масами.
Серед українців збереглися новорічні традиції язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним періодом, коли пробуджувалась всіляка нечисть. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувала думка, що у новорічну ніч відкривається небо, і в Бога можна попросити що завгодно. Характер новорічного свята впливав на успіх всього року.
Усі дії новорічної ночі та Нового року - це магічні дії. Вони скеровані на умилостивлення та прихилення "Щедрого бога" - дати у цім році добрий урожай, гарний приплід худоби, птиці, багато роїв. /Українська минувшина. - С. 187-188/.
До Нового року не виносять "дідуха" - "Снопа-Раю", що перед багатою кутею внесли до хати, поставили на покуті, а "дідуха" /солому та сіно/ розстилали по долівці.
У Новорічну ніч, як правило, не сплять. У цю ніч, як і у Святу, шугають різні злі сили по світу і тим, що сплять, можуть заподіяти лихо.
Опівночі - 12-тій годині, виходять люди на двір слухати, як Новий рік проганяє старий і свариться з ним. Старий рік відходить і хоче забрати все своє з собою, але Новий рік віддає лише "лихе", а добре залишає. Люди напружують зусилля, щоб почути голос Нового року: це принесе добробут... Нового року не замітають хату, щоб не вимести щастя-долі.
Іще темно надворі, ще далеко до світанку, як діти-хлопчаки з різним зерном ходять по хатах "засівати" чи "посівати", з Новим роком вітати. Діти - хлопчики - це символ багатства, добра, здоров'я, надії... До них найбільш прихильний "Щедрий" - ось чому "посівати" ходять тільки хлопчики, та іще й досвітку, бо "Щедрий" надранок відійде у небо з димом "дідуха".
За стародавнім повір'ям, у день Нового року входить в обійстя Доля людини. Вона оселяється в якійсь речі або тварині. Отож треба пильно стежити, щоб "змій" не вкрав Долі.
У день Нового року не можна сваритися, казати "поганих" слів, згадувати "злого". Не можна нікому нічого позичати, дарувати, за винятком посівальників. Їм обов'язково треба подякувати - заплатити грішми чи чимось іншим.
Новий рік за старим стилем - свято Щедрого вечора. Це свято пов'язане з культом Місяця. Прямою вказівкою на зв'язок із космогінічними уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова страва. Слово "пиріг" у давньоєвропейській мові означало "хліб Місяця". Оскільки Місяць керує небесною і земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби.
Напередодні Нового року, на Меланки, розпочинаються символічні дійства з водою, провіщення майбутніх космічних подій - народження богині води Дани, воду мають сотворити Зоря і Місяць. Засівання вранці на свято Щедрого вечора - жертовний обряд на честь богині води Дани. Цей обряд імітує оранку. До наших днів дожив і обряд водіння кози - стародавнього тотему наших пращурів.
На Щедрий вечір, як засяє зоря, господар дому запалює свічку і обкурює хату ладаном, очищаючи від злих сил. Господиня ставить на стіл вечерю, а на покуті велику миску з пирогами, господар сідає так, щоб його не видно за пирогами, а діти роблять вигляд, що не бачать його, і запитують матір:
- Мамо, де наш тато?
- А хіба ви мене не бачите діти? - озивається батько.
- Не бачимо, тату.
- То дай боже, щоб і на той рік ви мене так не бачили.
Парубки та дівчата водять цього вечора Меланку з козою, з ними ходять орач з чепігами, сівач з сівнею: дід з батогом, циган, циганка і чорт. Зібравшись ватагою, щедрувальники йдуть селом, заходять до хат, розігрують таку містерію: підходячи до хати, голосно запитують:
- Чи дома пан господар?
- Вдома, - озивається господар, - заходьте до хати.
Ватага заходить до хати. Запитують, на кого щедрувати і на кожного співають щедрівку, за що всіх пригощають ласощами, грішми. Потім настає черга Меланки, яку грає хлопець у дівчачому вбранні. Все це виконується з різноманітними жартами, пародіюванням. Відомою і поширеною на Україні є містерія - смерть та оживлення кози. Інколи цей момент є головним у Новорічному театралізованому дійстві.
Двері в ніч на Новий рік не замикаються, чекають посівальників, що на світанку бігають від хати до хати з рукавичками, в яких повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, тощо. Перший посівальник приносить у хату щастя, його саджають на порозі "щоб курчата висиджувались", за стіл, "щоб був достаток". Посівають лише хлопці, бо першим до хати на Новий рік має увійти чоловік, що вважалося гарною прикметою. Посіваючи, говорили:
Сію, вію, посіваю, з Новим роком
Вас вітаю!
Роди, Боже, жито, пшеницю й
усяку пашницю.
Зерно від посівальників ретельно визбирують і віддають птиці, "щоб добре неслась і велика росла". Свято Щедрого вечора об'єднане символічними обрядами з Маланкою і козою, в яких майбутнє проростання символізується окропленням водою, а оживання кози - символом оживання природи, заорювання плугом та засівання, крім зв'язку з астральним культом,є магічним актом, пов'язаним з наступним врожаєм і спрямованим на те, щоб людям жилось заможно /Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К., 1992. - С. 36/.
Т. Товкайло.
О