Geum.ru

О.І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г.І. Потапенко, В. В. Куйбіда, В. П. Коцур, Л. Е. Довбня, Т.І. Товкайло, Ю. О. Мільошин, Л. П. Кожуховська, Я. О

Вид материалаДокументы

Содержание


Т Таїнство
Терня - див. Бур'янів символіка. Тінь
Ткацтва символіка
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Стрітення //"Зимобор", "Громниця"// - символ оновлення; омолодження землі.
Стрітення належить до найдревніших народних і церковних свят. У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо - де була зима. Під час зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються, кому йти, а кому вертатись. Якщо до вечора стане тепліше - літо переспорило Зиму, а якщо холодніше - Зима.
Ясна й тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Відлига - жди пізньої весни.
Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво - "жайворонків", давали дітям, щоб ті закликали весну.
У цей день у церквах України святять воду і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звуться "громичними", і їх запалюють перед образами під час грози та ставлять в церкві, щоб "мороз дерева не побив".
Свячену на Стрітення воду пильно оберігали. Цій воді приписувалася магічна сила - це цілюща вода. Нею натирали хворі місця, з вірою, що "поможе". Найкраще допомагала свячена вода від "поганих очей" - пристріту.
Проводжаючи на війну або на відбування військової служби, батько, благословляючи, кропив сина стрітенською водою і промовляв: "Боже тебе збережи!". Віра в силу стрітенської води зберігається в народі ще й досі.
Т.Товкайло.

Схід-Захід - символ життя-смерті; світла-пітьми; раю-пекла; Бога-Диявола; Вирію-місця Вічної Пітьми; Добра-Зла; початку-кінця.
У багатьох міфологіях сторони світу обожнювалися, особливо схід та захід. У міфах майя вшановували 4 братів-богів, що стояли, нібито, у чотирьох кутках Всесвіту і підтримували небо. Бог Хобніль - на сході, пов'язувався із червоним кольором, Сан-Кімі - на заході /символ - чорний колір/. Багатьом народам притаманний образ зустрічі сходу сонця /єгиптяни, греки, євреї будували храми-святилища дверима на схід/. На Русі молитви і закляття вимовляли, звернувшись на Схід. У християнських псалмах читаємо: "Воздавай хвалу Господу, восходящому над небом на востоке".
Захід сонця пов'язувався, за віруваннями, із місцем перебування мерців. Саме на Заході перебував вхід у потусторонній світ у стародавніх міфах єгиптян, індійців Америки, європейців. Ще в епоху бронзи померлого клали головою на Схід, обличчям на Захід /щоб душа пішла за сонцем/.
Ось як пише про це митрополит Іларіон: "Коли сонце заходило, його проводжали з сумом і страхом, чи воно ж напевно ще вийде, захід став недобрим місцем, місцем вічної темряви й адом. Навпаки, місце, звідки вранці виходило сонце, схід - це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло. Це Рай, це Ірій... Хто молиться богам, має молитися на Схід, а особливо вранці, бо раніше сонце добре викупане й виспане завжди милостиве.
Схід - сторона землі, де сонце сходить, цебто де починається життя... Пошану сходу ще з глибокої давнини прийняла Християнська Церква" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.27/.
На думку акад. М.В.Поповича, для світогляду слов'ян була характерна така категоріальна структура символічних координат: 1/ Схід. Вперед. Ранок. Весна. Біле. Небо /світло/. 2/ Захід. Назад. Вечір. Осінь. Синє /зелене/. Земля /Попович М.В. Світогляд древніх слов'ян, -К.,1984. - С.61/.
За радянських часів Схід символізував країни соціалістичного табору, а Захід - капіталістичний світ.
В езотериці знаходимо цікаве тлумачення Сходу-Заходу: "Чому наші голови до болю у хребцях повернені на Захід? Скільки б ми не дивилися на Захід, ми ніколи не побачимо Сонця, яке сходить. Сонце завжди сходило, сходить і буде сходити лише на Сході... Світло завжди йшло зі Сходу! Так кажуть мудрі. І в прямому і в алегоричному значенні... Жодна релігія не прийшла до людства із Заходу. Окрім, щоправда, "релігії" прагматизму. Страшна релігія... Така "релігія" сприяє лише закам'янінню духу і гасінню вогнів серця. Вона ще гірша казарменного соціалізму, гірша, ніж адміністративно-командний режим, тому що знищує Культуру - Культ Світла".
Я переконаний у тому, що Новий Світ народжується у тому місці Землі, яке з'єднує Захід і Схід і є простором Синтезу двох Енергій /матеріальної та духовної/, місцем зближення двох світоглядів /Дмитрієва Л. "Тайная доктрина" Олени Блаватської у деяких поняттях та символах. - Магнітогорськ,1992. - С.243/.
А таким місцем є саме Україна!
О.Потапенко.

Т

Таїнство - символ покаяння; прощення; сили; благодаті Божої.
Це культова основа християнства, під час якої здійснюються обрядові дії "для послання віруючим Божої благодаті". Виникнення таїнств відноситься до зародження рабовласницького ладу, і, передусім, з'явилося воно в країнах Сходу - Вавілоні, Єгипті, де в I тисячолітті до н.е. склалися жрецькі законодавчі кодекси. Узагальнення культу Древнього Сходу знайшло своє відображення у Біблії, де говориться про те, як Мойсей під диктовку самого бога Яхве записував на протязі 40 днів і ночей на Сінайській горі закони і настанови для єврейських племен щодо проведення ряду ритуалів.
Християнство, що виникло з іудаїзму, не заперечувало закони й обряди Мойсея, але згодом виробило свій, відмінний від іудаїстського, комплекс релігійних ритуалів на новий, християнський лад.
Перші християнські таїнства і ритуали виникли в кінці II ст. Ними стали хрещення і причащання, запозичені із мітраїзму та староєгипетських культів. У II ст. увійшло в практику священство /посвята в духовний сан/, згодом у IV-V ст. - ще чотири нових таїнства: покаяння /сповідь/, миропомазання, шлюб, соборовання. Система з цих семи таїнств була остаточно відпрацьована і встановлена в православ'ї у XIV-XV ст.
Велике значення надає Церква "правильному" здійсненню таїнств, розуміючи при цьому обов'язкову участь у ньому законної духовної особи та обов'язковість встановленого порядку. Тим самим підкреслюється роль церкви як "посередниці" між Богом і людьми, без якої таїнства вважаються "недійсними". Ця умова не визнається протестантськими церквами, що відкидають ідею посередництва церкви у спілкуванні людини з Богом.
Існує сім таїнств:
1. Причащання або євхаристія займає центральне місце у літургії. У християнських церквах віруючих причащають вином і хлібом, де нібито втілені "тіло і кров" Ісуса Христа. Тим самим віруючі з'єднуються з Христом, стають причетні до життя вічного. Це таїнство сягає стародавніх тотемічних культів, коли існував ритуал вбивання тварини та поїдання тіла і крові для того, щоб проникнутись її властивостями та якостями.
2. Покаяння або сповідь - прощення або виправдання гріхів, що є основною суттю християнських догматів. Ось що ми читаємо в Євангелії від Матфея: "И всякий, кто оставит домы, или братьев, или сестер, или отца, или мать, или жену, или детей, или земли, ради имени моего, получит во сто крат и наследует жизнь вечную" /19:29/.
Сповідь є одним із семи таїнств, обов'язкових для всіх без винятку віруючих - католиків і православних . Це таїнство сягає глибокої давнини, первісної магії.
3. Миропомазання - це таїнство, відоме з античних часів, записане у Біблії. Воно співвідноситься з усіма іншими таїнствами і здійснюється над царями при коронації для освяти їх влади, під час хрещення, коли миром мажуть чоло, груди, руки хрещеного.
4. Соборовання здійснюється у будинку хворого або вмираючого з метою вилікувати або причастити, для полегшення його участі у загробному житті.
5. Священство - посвята в духовний сан. Таїнство це здійснюється під час літургії з промовлянням особливих заклинань і покладанням рук єпископа на голову посвяченого.
6. Хрещення - занурювання новонародженого у воду - джерело життя. У католиків -обливання водою, у протестантстві - окроплення.
7. Вінчання - церковний обряд скріплення шлюбу.
Т.Товкайло.

Темрява /пітьма/ - символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку - символ захисту від лихих сил.
Слово пітьма сягає праслов'янського tьma, що розвинулося з індоєвропейського *tem "відсутність світла". Воно споріднене з лит. temti "темніти", перс. temel "морок".
Темрява /пітьма/ символізує материнське начало; вона /як символ матері/ утворює дихотомію світло/темрява. Ця дихотомія виникає як символічна формула моралі після розпаду первинної пітьми на світло і темряву. До розпаду первинної пітьми вона не зіставляється з мораллю.
"Пітьма... символізує стан нерозвинутих потенційних можливостей , які дають поштовх утворенню хаосу. Звідси слідує, що пітьма, введена у світ після того, як "з'явилося світло, є регресивною; це так ще й тому, що вона традиційно асоціювалася з принципом зла і з первинними, несублімованими силами. Образ темряви, що використовується для характеристики людини, виражає своєрідний "субстрат" її пристрастей. Цей психологічний факт... знаходить свої паралелі - або витоки - у традиційно-символічному вченні, згідно якого "кольоровий" народ є породженням пітьми, а біла людина - це дитя сонця або білої полярної гори" /Керлот Х. Словарь символов. - С.526/.
Темрява досить часто асоціюється з негативним началом: "Темне царство скоріше руйнуйте, нове на руїнах збудуйте" /Панас Мирний/; "Обернулося життя до неї другим, темним, неприбраним, буденним боком" /І.Нечуй-Левицький/. Пітьма може виступати символом аморальності: "Хто в пошані тепер? Тільки спільник у злочині, тільки темна душа, що горить від укритого в ній лиходійства" /М.Зеров/.
В "Енеїді" І.Котляревського темрява пов'язується з пеклом:
Тепер Еней убрався в пекло,
Прийшов зовсім на інший світ;
Там все поблідло і поблекло,
Нема ні місяця, ні звізд.
Там тільки темрява велика.
У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. Вона ховає все від людського ока: "Держи дівку в темноті, а бабу - в тісноті" /Н.тв./.
Таким чином, у символіці слова темрява /пітьма/ спостерігається певне оцінне протиставлення /погано - добре/ з домінантою першої ознаки.
Л.Довбня.

Терня - див. Бур'янів символіка.

Тінь - символ душі людини; непорозуміння в стосунках; тривоги, смутку; невиразності; підозри.
Тінь - давнє слов'янське слово, яке походить від давньоруського тhнnь "простір, захищений чим-небудь від променів сонця; темне відображення на чому-небудь, відбиття предмета, освітленого з протилежного боку". Це слово не має усталеної етимології. Одні дослідники вважають, що д-р. тhнnь етимологічно пов'язане зі словом стhль, стhна і сягає і-є. * (s)teg-"покривати". Інші доводять, що в слові тhнnь h з'явився під впливом слова сhнь"тінь".
У деяких віровченнях тінь вважається "негативним двійником тіла". Серед первісних народів існує усталене уявлення, що тінь є другим "я" або душею людини; це уявлення також відбите у фольклорі і літературі деяких розвинутих культур... Дикун, як правило, вважає свою тінь, відбиття у воді чи дзеркалі своєю душею чи життєво важливою частиною самого себе. "Тінь" є терміном, введеним Юнгом для позначення примітивної й інстинктивної сторони індивідуума /Керлот Х. Словарь символов. - с.509/.
Тінь може виступати символом непорозуміння у стосунках між людьми: "Так уперше в житті між сином і матір'ю впала тінь" /С.О.Кравченко/; символом турботи, тривоги, смутку: "Її повіки злегка тремтять, ...на лиці блукають тіні" /М.Коцюбинський/; "Він дуже змінився: зголив бороду, вуса, постарів. Тінь тривоги і турбот весь час набігає на його обличчя" /І.Кочерга/. В українській літературі лексема тінь може символізувати дух, душу померлого, привид, примару:
Еней, знаменитий мечем і
побожністю знаний,
Сходить до батька свого під землю тіней
Ереба"
/М.Зеров/.
При метонімізації значення "дух, душа померлого" виникає нове вживання cлова тінь: воно починає символізувати досягнення, творчі здобутки людини, яка вже померла:
Та з палицею пілігріма
У нові села й городи
Прямує тінь неутомима
Григорія Сковороди.
/М.Рильський/.
Символіку лексеми тінь підсилюють фразеологічні звороти: одна тінь залишилась /про когось, хто дуже виснажений, змарнів, зблід/, кидати на когось тінь /про людину, яка щось на когось намовляє, створює негативне враження про інших/, боятися власної тіні /про дуже боязку, нерішучу людину, яка не привертає до себе уваги, залишається непоміченою, займає другорядне місце/.
Л.Довбня.

Ткацтва символіка - це ознака естетичних, духовних, художніх смаків нації; регіональних та соціальних ознак; людської працьовитості; сонця і творця світу; основи світотворення.
Ткацтво та прядіння - одне з найдавніших занять кожної селянської родини в Україні. Ткали рушники, скатерки, тканини для виготовлення одягу. Переважно цим займалися жінки. Уміння добре прясти і ткати було необхідним для дівчини на виданні. До цих занять її прилучали з раннього дитинства.
У літописах часів Київської Русі є свідчення, що кияни "плели вовну, збивали повсть, пряли..., виробляли полотно /"плати"/, порт, руб, сукно; з'являються в ті часи ткачі". А тканини були вовняні, лляні, конопляні, а полотно тонке, з узороччям /Шевчук В. Мисленне дерево. К.,1989, С.264/. Але мистецтво ткання відоме на території України уже в епоху трипільської культури /IV-III тис. до н.е./. В українському фольклорі збереглося чимало згадок про роль ткацтва у житті селян. Відлуння символічного уявлення про ткання як основу світотворення знаходимо в мові, повір'ях, у деяких обрядах, орнаменті вишивки. У найдавніших світотворчих колядках, напр., згадується павук-творець - сяючий образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує їх різноманітними виявами життя, насичує барвами й звуками, наповнює живлячим духом. У колядках такого типу дістається з дна моря золотий камінь - сонце, і тоді вже з'являється світ. Отже, світ заснувався, сонце - то основа життя. Як свідчить О.Потебня, у німців у період від Різдва до Водосвяття зверталася особлива увага на прядіння і ткання: у деяких регіонах ці ремесла в цей час суворо заборонялися, а в інших - навпаки, всіляко заохочувалися і вважалося, що напряджені тоді нитки мають цілющі властивості. І ці заборони, і дозвіл вказують на шанування в ці дні божества - прядуна /Потебня А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. - М.,1965. - С.6/.
За давніми уявленнями, саме на Різдво заснувався світ, як народилося сонце і з вершечка світового дерева почало снувати світову павутину. Залишками такого вірування є різдвяні "павуки" із соломи. Павук ще зветься "круг". Сонячна символіка "павука" /"круга"/ не викликає сумнівів /Див. Павук/.
Символ павука-ткача спостерігається у великодній грі "жучок", де по перехрещених руках гравців бігає, ніби снує, дитя, а в пісні мовиться: "Грай, жуче, грай...". Адже на Великдень і сонце грає. На давніх віруваннях основані й легенди про павука, прислів'я, повір'я. Ця комаха стала символом світлої міфологічної істоти - ткача і засновника світу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.138-139/.
У художньому ткацтві ще наприкінці XIX ст. на території України були поширені стилізовані мотиви найдавнішого за походженням тваринного орнаменту.Серед геометричних мотивів переважав ромб з гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість. Залежно від місця розташування цього символу він означав землю, родючість чи жінку. Цей символ широко використовувався у язичницьких ритуалах, обрядах, а з прийняттям християнства продовжував існувати у способах ткання одягу, головних уборів, у вишивках сорочок /Українознавство. - С.160-161/.
Ткацьке мистецтво в Україні символізувало не тільки естетичні, художні смаки народу, а й було своєрідною візиткою таланту кожної майстрині, створювало думку про жінку та її дочок, тобто характеризувало жіночу вправність, майстерність, охайність і працьовитість.
Домотканий виріб створював настрій, формував естетичні смаки, був зразком людської працьовитості. Історія українського народу підтверджує, що серед простих людей одвічно живе тяга до красивого, привабливого, естетичного, доцільного й етично вивершеного.
Л.Кожуховська.

Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни.
За даними С.Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ.
На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: "Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе" /Н.тв./.
Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: "Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина - то моя. Тонкую, високою зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю" /Н.тв./.
У поемі Т.Шевченка "Тополя" є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: "Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила - Тополею стала".
У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини. Напр.:
Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.
/А.Малишко/.
Або:
Як ходить вітер між зелом
І сніг кружляє тополиний
Над тихим маминим чолом.
/О.Лубківський/.
Г.Потапенко.

Трава - символ добрих і злих сил природи; людських істот; символ молитви; тихого шептання; клятви; оберега; смерті.
У міфах народів світу трава вважалася волоссям різних богів, матері-землі. Стародавні нівхи вважали, що після смерті людини її душа перетворюється у траву. У ацтеків було спеціальне божество трав Патекатль. Осетини присвячували сінокосу трав особливе обрядове дійство. У багатьох міфологіях є образ мандрагори - "трави-напівлюдини", яка сприяла плодючості. На Україні вірили, що мандрагора /переступень/ виростає іх померлих нехрещених дітей.
За даними західноєвропейського хроніста Титмара /X-XI cт./, жмут зірваної трави /як і волосся/ символізував у слов'ян перемир'я, клятвенний союз. Давньоруські джерела згадують про язичницький звичай присягатися, кладучи на голову зрізаний шматок землі із травою.
Трави, зілля /див. Зілля/ широко використовувалися як обереги від злих сил, у народній медицині, обрядодіях. На Зелені свята ними встеляли долівку. Оселю заповнював п'янкий запах м'яти, полину. У домовину також клали різнотрав'я /сухе/, квіти. На весні існував звичай качатися по молодій росяній траві, що нібито сприяло здоров'ю.
За назвами українських трав, на думку В.Базилевського, можна читати національний характер. Вони - частина духовності, недосяжного материка духовної культури. Тут і поезія, і гумор, і тиха печаль, і незалежність: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава, вовча трава, золотник, семижильник, польові овечки, боровий чепчик та ін.
Трава і зелене листя в народній обрядовості символізували заспокійливу молитву, тиху мову, шепіт. У фольклорі, літературі трава має подібну символіку. Напр.:
Як згасне вік мій до краплини -
Одне прошу тебе завжди:
Ти народи мене, Вкраїно,
Хоч би травою народи.
Не розлучи мене з собою -
Хоч би травою народи.
/А.Демиденко/.
О.Потапенко.

Три - символ духовного синтезу; формули для творення світів; символ створення духу із матерії; активного із пасивного; моделі Всесвіту /верх, середина, низ/; щастя; багатства; Трійці; оберега; цілющості.
Практично повсюди на землі особливо священним вважається число "три". У християнстві - Свята Трійця, в індуїзмі - Шива, Вішну, Брахма, у Древньому Єгипті - Озиріс, Ісида і Гор та ін. Світове дерево /див. Дерево життя/ мало триелементну структуру. У піфагорійській системі трійка - священна цифра, символізувала початок, існування та кінець світу. Вчені пояснюють сакралізацію цього числа спостереженнями людей за багатовіковою біологічною еволюцією життя. "Існування двох /батька і матері/ майже невідворотно веде до появи третього /сина/... За словами Лао-дзи: "...одне народжує двох, двоє народжують третього; троє народжує десять тисяч речей /тобто увесь світ/". Тому тріада володіє здатністю розв'язувати конфлікт, створений дуалізмом... Вона символізує творення духу із матерії, активного із пасивного /Керлот Х. Словарь символов. - С.521/. Деякі вчені пов'язують символіку трійки із тричастковим поділом людини на дух /розум/, душу /почуття/ і тіло /інстинкти/, з моральними категоріями.
Про давнє пошанування трійки /задовго до прийняття християнства/ слов'янами свідчить той факт, що число 3 часто зустрічається у фольклорі. Там фігурують звичайно "три сини, три дівчини, три роки, три дороги, три царства, три гори та ін."
Систематична повторюваність цього числа спостерігається у весільній, родильній, поховальній обрядовості.
Це ж число часто зустрічається як символ оберега, цілющості у народних ритуалах /аграрних, лікувальних та ін./. Напр., при жовтяниці рекомендували протягом трьох днів з'їсти курячий жовток. На Чернігівщині хворих купали у воді з трьох криниць. У деяких регіонах дітям давали саме три бруньки із свяченої верби. У Білорусії на Юріїв день тричі обходили худобу з іконою, на Харківщині - ниву із хрестопоклонним хлібом /перед сівбою/ тощо.
У фольклорі, літературі число "три" має подібну символіку. Напр.:
Там на горі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки /Н.тв./.
Або: "Ой на морі та три лебеді", "А вже тому аж три роки, як я закохався".
В останні роки українські дослідники О.Братко-Кутинський, Р.Фурдуй та ін. дійшли висновку, що трійка лежить в основі світобудови, "тяжіє" над нами через тисячоліття. Напр., сучасна ядерна фізика оперує гіпотезою трьох кварків - елементарних частинок, з яких складається вся матерія. Космічний корабель має три ступені. Речовина може перебувати у 3 станах: твердому, рідкому, газоподібному. Усе розмаїття барв природи складає синтез трьох кольорів: синього, жовтого, червоного. Мовна система пронизана триєдністю: 3 роди, часи, способи тощо /Фурдуй Р. Скільки тисячоліть тризубу//Космос Древньої України. - К.,1992. - С.240-241/.
О.Потапенко.

Тринадцять - див. Дванадцять.

Трикутник - див. Геометрична символіка.

Трійця - це божественна триєдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.
"Це початок всього... Це абсолютна незмінність, абсолютна необхідність справжнього буття... Бог є Трійця, і ця істина не може бути вилучена з будь-якого принципу, не може бути пояснена будь-якою "достатньою" причиною, бо немає ні початку, ні причини, що передує Трійці" /Мистическое богословие. - К.,1991. - С.124/.
Головним джерелом нашого знання про Трійцю є Пролог Євангелія від Іоанна, за що автор тексту і отримав у православ'ї назву "Богослов".
З перших рядків Пролога Отець називається Богом, Христос - Словом, і Словом в цьому "початку", яке тут має не тимчасовий, а онтологічний характер, одночасно і Бог /"спочатку... Слово було Бог"/, й Інше, ніж Отець: "і Слово було в Бога". Ці три твердження св.Євангеліста Іоанна: "Спочатку було Слово - і Слово було в Бога - і Слово було Бог" - зерно, з якого пророста все тринарне богослів'я" /Мистическое богословие. - С.270/.
Кожен українець неодноразово чув вислів "Бог трійцю любить", широко вживаний у народі. Але навряд чи задумувався над тим, що він звучить із глибини тисячоліть, оскільки в цьому виразі йдеться не про дохристиянську трійцю як знак триєдності світобудови, який Бог любить як свій знак, як символ своєї триєдиної сили.
Вшанування символу Трійці характерне для сотень поколінь наших предків - від прааріїв і якнайдавніших аріїв. Воно характерне й для пізньоарійської ідеології, космології, суспільного ладу, символіки, кольорів.
Різновиди знаків Трійці, зображені на гуцульських хатах, тягнуться з глибини віків, а деякі з них знаходимо ще у стародавніх хеттів та еллінів. Знаки, зафіксовані В.Січинським в українських Карпатах XX ст., споріднені не лише з праарійським, античним та старокняжим, але й із родовим знаком українського дворянства післякняжої доби. Трійцю як світотворчу триєдину силу у вигляді тризуба маємо і на нашому державному гербі України.
"Культ Святої Космічної Трійці", "Бог у трьох особах" панував у наших пращурів - причорноморських аріїв, які, не відмовляючись від Трійці арійської, прийняли вчення Христа й християнську Трійцю" /Братко-Кутинський О. Нащадки Святої Трійці. - С.23/.
Т.Товкайло.