Geum.ru

О.І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г.І. Потапенко, В. В. Куйбіда, В. П. Коцур, Л. Е. Довбня, Т.І. Товкайло, Ю. О. Мільошин, Л. П. Кожуховська, Я. О

Вид материалаДокументы

Содержание


Собор - див. Прози символіка. Сова
Сонячні кларнети
Страшний суд
Стрибог -див. Язичницьких богів символіка. Стріла
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Сльоза - символ запліднюючого начала; невигойного горя; біди, мук; каяття; духовного очищення; радості; чистоти; дощу.
У багатьох міфологічних системах сльози символізують запліднююче начало: із них утворюються ріки, озера, квіти. Напр., за міфами, із сліз Афродіти виросли анемони, із сліз Геліади, дочки бога сонця Геліоса, - янтар, із сліз корейської русалки Іно - блискучі перлини. Стародавні єгиптяни вшановували могутнього бога сонця Ра, зі сліз якого, за віруваннями, народилися люди. Язичники вірили, що роса виникла із сліз богині Зорі, християни - із сліз Богородиці /див. Роса/. Існували перекази про походження бджіл /див. Бджола/ із сліз Ісуса Христа.
У духовних віршах Стародавньої Русі згадується плакун-трава, яка мала чарівну силу. Вона нібито виросла зі сліз Богородиці під час хресних мук Ісуса Христа.
У християнстві сльози - це символ очищення та каяття. "Очищальну й цілющу силу, як і вода, здавна мають і сльози - в них найсильніше очищуються провини людини. Плакати за свої провини - це дуже стара загальнолюдська звичка" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.46/.
Православні догмати стверджують: "Вода гасить полум'я, а сльози у час молитви гасять злі бажання..." Сльозами світліє душа, за даром Господнім, і як у дзеркалі, відбиває у собі небесне. Святі і чисті сльози про Бога завжди омивають душу від гріхів і очищають її від беззаконня. Наповніть очі свої сльозами, і незабаром відкриються очі серця вашого" /Наст. кн.- Т.6. - С.646-647/.
У літописі Самійла Величка описується диво, що сталося у Чернігові у 1662 р.: у Іллінському монастирі почав... плакати намісний образ /ікона/ Пресвятої Діви Богоматері. Він плакав з 16 по 24 квітня. "І ці сльози, - пише літописець, - були сльозами жалю Богоматері до українців, на яких чекали страшні біди, наслані небом за розбрат і гріхи народних вождів" /Пророцтво Лазаря Барановича /Хроніка 2000. Наш край. - К., - Вип.6/8/, 1993. - С.58/.
А.К.Байбурін, А.Л.Топорков наводять цікавий факт про те, що у населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя.
У фольклорі, літературі сльоза символізувала невимовне горе, тугу, чистоту, дощ та ін. Напр.: "Заплакала дрібними сльозами", "Дрібні сльози ронить" /Н.тв./, "Сльоза сльозу побиває, Золотим рушничком утирає" /дуже плаче//Н.тв./. Або: "Як роса та до схід сонця, Покапали сльози" /Т.Шевченко/. Чи: "Жура-журавель над криницею - Чистою сльозою - водицею" /Б.Олійник/.
О.Потапенко.

Смерть - символ закінчення епохи; розпаду; символ народження нового життя, джерела духовного життя; відродження матерії; символ вищої свободи; вічного життя.
Смерть у всі часи сприймалася як велике горе, і водночас люди розуміли її неминучість. Ставлення до смерті було неоднозначним, і це відбивалось на характері поховальних обрядів. Згідно з християнськими уявленнями, людина, крім тіла, мала ще дві субстанції: душу та дух. Отже, смерть - у символічному змісті - дорівнює смерті душі, тобто відторгненню від тіла як душі, так і духу. Але якщо душа залишала тіло назавжди, то дух нібито міг повернутися до тіла.
За міфологічним віруванням, душа - це людський образ, що нагадує повітря, тінь.
Вважалося, що добрі, справедливі люди помирали легко, а злі, які зналися з нечистою силою, тому й мали тяжку смерть /"Яке життя, така й смерть"/. Поганою була і раптова "нагла" смерть, бо людина не встигла приготуватися до неї.
Сповіщали про смерть звуками церковних дзвонів, а на Галичині - трембітами, запалювали ватри біля хати померлого.
Обов'язково покійника обмивали і одягали в приготовлений на смерть одяг. У звичай увійшов елемент читання "Псалтиря" при померлому. Церковна обрядовість скрізь поєднувалась із народними звичаями: прощанням родини з померлим, розв'язуванням усього зав'язаного на покійнику, обсипанням зерном місця, де лежав покійник, потрійним торканням домовиною порогів при виносі тіла /прощання з домівкою/.
Домовину покривали білим полотном, на яке клали хліб. Самогубців ховали за межами кладовища і на могилі садили терен.
Звичай поминок пов'язаний із віруванням, що душа померлого впродовж 40 днів повертається у певні дні додому. Тому поминали у 3, 7, 9, 40 днів і в роковини смерті. Дотепер збереглося поминання через 9 днів /дев'ятини/, 40 /сороковини/, рік /роковини/. Поминають покійних на другий чи третій день Великодня, в першу неділю після Великодня /провідну/, провідний понеділок чи вівторок.
Т.Товкайло.

Смоква - див. Рослини культові.

Собака - символ вірного друга; надійності; непідкупності; мудрості.
У давнину собака був символом Меркурія, ремесла жерця, жертвою для бога війни, провідника душ померлих у потойбічний світ.
З іншого боку собака - емблема нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника. В Біблії образ пса ототожнюється з гонителями, лжевчителями, нечестивими людьми, блудниками. Символіка собаки - амбівалентна.
Стародавні єгиптяни обожнювали Зоряного Пса - Сіріуса /Сотіса/, тому що він передував щорічній повені річки Ніл, від якої значною мірою залежало життя і добробут людей.
Здатність собаки відчувати і переслідувати людину, віддалену на цілі кілометри по сліду, символізувала "трансцедентальну силу, за допомогою якої філософ крокує ниткою істини через лабіринт земних помилок" /Холл М.П. Энциклопедическое изложение... - С.329/.
Окрім того, незвичайна вірність собаки була взірцем відносин між учнем і майстром /жерцем/, вчителем.
За даними А.Голана /Миф и символ. - С.195-196/, "небесний" крилатий собака стародавніх майя, іранців пов'язувався з блискавкою і дощем. У Спарті собак приносили в жертву богу війни. У народів Китаю, Сибіру, Стародавньої Греції пес мав хтонічне значення. Його вважали провідником душ померлих у потойбічний світ, зображували на могильних плитах. У Європі вірили певний час, що душі померлих втілюються в собак. Побутувало повір'я і про віщий дар цих тварин, які нібито виттям передчували покійника, пожежу, нещастя.
Поширеним символом є ставлення до собаки як до вірного друга, найближчої до людини тварини, що є символом надійності, непідкупності. У цьому дусі передаються з покоління в покоління повір'я та прислів'я /"Як приб'ється чужий собака до обійстя, то це дуже добре, на щастя", "Собака навпроти тебе біжить - добра ознака", "Вивченого пса нічим не підкупиш"/. Ще дві з половиною тисячі років тому Езоп у своїх байках також підкреслював ці риси собак.
По-іншому оцінює роль собаки видатний поет і філософ XVIII ст. Г.С.Сковорода. У байці "Пси" собака символізує нерозумного брехуна. Він не тільки брехун, але й недотепа, що символізує злодійкуватого ненаситника.
Біблія слово пси трактує в переносному розумінні для означення гонителів - "Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців..." /Книга псалмів 22.11/, лжевчителів - "І це пси-ненажери, що не знають насичення, і це пастирі ті, що не вміють уважати..." /Книга пророка Ісаї 56.11/, нечестивих людей - "не давайте святого псам, і не розсипайте перл своїх перед свиньми своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували вас..." /Євангеліє від св.Матвія 7.6/ та язичників. За Іудейськими законами ці тварини вважались нечистими. Для єврея було крайньою образою порівнювати кого-небудь з мертвим псом, і навіть гроші, отримані за продаж цієї презирливої тварини, як і плату повії-блудниці, не можна було вносити в скинію - в будинок Господа. Тут пес прирівнюється до блудника. Біологія собак підтверджує полігамні стосунки цих тварин.
Понад 15 тисяч років собаки вірно служать людям. Вони допомагають стерегти отари, рятують потерпілих у снігових завалах, виконують роль поводирів сліпих, шукачів наркотиків, зброї та ін.
Але найбільше вражає їх надзвичайна і незрівнянна відданість. Ось лише кілька прикладів. У м.Едінбурзі /Шотландія/ вірний пес Боббі 14 років /!/ не залишав могили свого господаря. В Італії безпорадний собака Фідо кожен вечір впродовж 14 років ходив на автобусну зупинку зустрічати свого господаря Карло Соріані, який загинув від фашистської бомби. У 1957 році жителі містечка, схвильовані глибокою відданістю Фідо, спорудили на зібрані кошти пам'ятник чотириногому другові. На постаменті стояв бронзовий собака, його поза передавала надію, що ось-ось із автобуса вийде улюблений господар...
На пам'ятнику короткі і промовисті слова: "Фідо. Зразок відданості".
О.Потапенко, В.Куйбіда.

Собор - див. Прози символіка.

Сова - символ темного, похмурого; символ мудрості, потаємних знань, спустошення, нещастя; смерті, брехні. В той же час у давнину сова - емблема мудрості, глибоких таємниць; у середні віки птах уособлював веселого та кмітливого мандрівника.
У давнину сова була символом мудрості, глибоких таємниць, знань, обраних /посвячених/ людей. Здатність птаха не боятися темряви, вільно рухатися у ній символізувала заглиблення у таїну секретних знань, які недосяжні простим смертним.
Сова була символом богині Мінерви /Афіни/, яка уособлювала мудрість. Більшість видів сов майже в усіх народів давнього і нового світу мають репутацію зловісних птахів. Сова - символ темного, похмурого як у фізичному, так і моральному значеннях. Г.Булашев відмічає, що єгиптяни вважали сову символом смерті, а середньовічні "фізіологи" і бестіарії ототожнювали сову з дияволом, батьком брехні, який боїться сонячного світла, тобто Христа. За віруванням галичан, сова по ночах показує чортам і упирям гнізда дрібних пташок.
У відповідності із законом Мойсеєвим її вважають нечистою. Хоч слово "сова" часто зустрічається в Біблії, але, очевидно, під ним розуміють будь-якого птаха, що любить потаємні місця. В українських прислів'ях, повір'ях, легендах совам даються негативні оцінки: "Нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний", "Не пара сова для сокола", "Спить сова та й кури бачить" /Люди вірили: якщо пугач /дуже велика сова/ кричить на будинку, то хтось у ньому помре або коли сич /маленька сова/ кричить, то когось викричить із хати, насамперед, господаря. Але якщо сова сміється "у-ху-хууу" чи "увіт,увіт,увіт" - хтось вийде заміж; кричить - дівчина приведе дитину.
За українськими народними віруваннями, сови і пугачі пішли від котів, тому в них котячі голови і котячий крик, а поява сов біля села наводила на пожильців нудьгу і смуток.
У літературі сову іноді ототожнюють із мудрою людиною. Вона є емблемою інтелектуалів всім відомого клубу знавців "Що? Де? Коли?".
У середні віки сова - символ Тіля Уленшпігеля, веселого і кмітливого мандрівника, який ходив по світу, викриваючи глупоту, марновірство, забобонність.
У творчості Т.Г.Шевченка сова символізує справедливу кару, відплату визискувачам, кривдникам за моральне зло, розпусту, жорстокість.
В.Куйбіда.

Сон - символ тимчасового забуття; відпочинку; наймилішого; оберега.
Давні греки персоніфікували сон в образі бога /Гіпнос/, сина Ночі та Мороку, брата бога смерті Танатоса. Таким чином, сон символізує тут тільки тимчасове забуття на відміну від нещадної смерті. Починаючи з тих давніх часів, люди прагнули надавати символічне значення своїм сновидінням. Звідси велика кількість сонників, що трактують ледве не кожний предмет, що бачили під час сну. Звичайно, такі тлумачення дуже наївні та прямолінійні у своєму зв'язку з реальністю. Напр., побачити уві сні дочку означає клопіт та засмучення, базар - зіткнутися з брехнею, обманом; свиню - потрапити у грубу, неприємну компанію. Словом, символізація тут йде по лінії звістки доброго чи поганого для людини. Тобто, за Фрейдом, відбувається заміна змісту сновидіння іншим на основі усталеного ключа.
К.Юнг вважає, що в основі сновидінь лежить архетип /"сталі мотиви, котрі виявляються у фантазіях, сновидіннях, маренні та галюцінаціях сучасної людини"/, архетип колективного, неусвідомленого. Символ у сновидінні, за його теорією, має скоріше значення притчі. Тобто тут виявляються загальнолюдські, первісні образи. Символічний образ, виражений у сновидінні, прямує до мотивів міфологічного плану. Це може бути міфологічна боротьба з чудовиськом, що призводить до визволення красуні тощо. Природна річ, що ця символіка не може мати нічого спільного з таким тлумаченням: дракон - несподіване багатство, виграш або спадщина.
Символічного значення набувають сновидіння у творчості письменників. Достатньо згадати знамениті "Сни" Т.Шевченка: "Гори мої високі", "Сон" та "На панщині пшеницю жала". Подібний прийом використовують І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний та ін.
Світова література багата символічними сновидіннями: В.Шекспір - "Сон в літню ніч", "Макбет", О.С.Пушкін - сновидіння Тетяни в романі "Євгеній Онєгін", "Сон смішної людини" Ф.Достоєвського тощо.
У Біблії сон посилався людині для відкриття волі Божої, і багато снів мають пророче значення.
Українські матеріали на тему снів див.: Дмитренко М.К. Український сонник. - К.,1991; його ж: Символіка сновидінь. Народний сонник. - К.,1995.
Ю.Мільошин.

Сонце - символ Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця; Христа.
Разом з місяцем сонце символізує чоловічий та жіночий початки. У різних міфологіях їм притаманні різні ролі. Іноді сонце може асоціюватися з образом батька, а місяць - з образом матері.
У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто як символ верховної влади. Ще в XVI-XV ст. до н.е. в Єгипті сонце вважалося єдиним царем Всесвіту, а земний цар шанувався як сонячне божество. Давні греки величали його Геліосом. У пізній античності бога Сонця ототожнювали з Аполлоном, звідси й його епітет Феб-світлий.
В язичницьку епоху слов'яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога, Хорса та ін.
Слов'янський язичницький пантеон богів знав й інші символи сонця в образах Ярила /бог весняного сонця/, Купала /бог літнього сонця/ та ін.
Багато з цих символів зустрічаються і в українців - "око Боже", "вогняна неспалима куля", "велике колесо або круг", "лик Божий або чоло Боже", "свіча, яку носять ангели" тощо.
У свою чергу образ Сонця сприяв народженню на Україні багатьох подібних символів. Кроковеє колесо - весняні й купальські танці, що йшли по колу; мости - "символ проміння сонця або місяця", король - "одна із назв сонця"; воротар - "ворота відчиняються щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають його"; Джурило /Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій/ - "божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю"; жучок - хоровод, де "по зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює жучка-сонце", /жучок, що ходить по колу, символізує сонце/. Зайчик /Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна Панна/ - у цьому циклі хороводів "рух Сонця зображався через дії людини"; Рожа - танок, "де сонце виступає в образі дівки Рожі".
Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо.
Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай /див. Коровай/ тощо. Всі ці образи широко використовуються в українському фольклорі.
У християнській традиції символічне значення сонця дуже різноманітне. Захід та затемнення сонця означають гнів Божий, праведне покарання, біду, скорботу, страждання. Сонячне світло символізує щастя /Іс.XXX,26/, відкриття, виявлення, відплату та праведну кару. Сонце - символ слова Божого /Лк., XXI,23/. Носії слова Божого мають своїм символом сонце. Сонце є вічне Слово, Господь, Христос. Він - Сонце правди, істинне світло невечірнє, вічне /Ів.,III, 19; VIII,12;5; Об., XXI,23, XXII,5/.
Ю.Мільошин.

Сонячні кларнети - див. Поезії символіка.

Сосна - див. Ботанічна символіка.

Спіраль - див. Геометрична символіка.

Стіл - символ єдності, родинної міцності і злагоди; гостинності; доброзичливості; шанобливого ставлення до людей.
У язичництві стіл символізував встановлення дружніх стосунків, а за часів Київської Русі - необмежену князівську владу.
Давньоруське столъ означало трон, престол; звідси бере початок застаріле стольний град, "місце перебування великого князя; столиця". Слово стіл входить до складу фразеологізмів: сідати за стіл "починати обговорення, щоб прийти до згоди", покласти карти на стіл "виявити свої приховані наміри, справжню суть справи" та ін.
Як символ гостинності й доброзичливості воно вживається в усній народній творчості, зокрема, в колядках:
Радуйтеся, люди,
До вас свято буде,
Столи застеляйте,
Нам пиріг давайте. /"Меланочка ходила"/.
У наших пращурів стіл був символом домашнього вогнища; він вважався особливим, визначальним предметом, "...на столі майже завжди лежали хліб і сіль, накриті рушником. Заборонялося класти на стіл шапку, сідати одягненому. У деяких регіонах у новозбудовану хату вносили першим стіл з паляницею. На Святвечір люди залишали гроші, посипали зерном на краєчку стола /щоб добро водилось у хаті, дякуючи Богові/"/Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.256/. Щоб відігнати від родини нечисту силу, у Святвечір господиня кладе на чотири кути столу по голівці часнику.
Саме за столом збираються люди для святкування визначних подій: весілля, дня народження, хрестин тощо:
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом;
Нема того на селі,
що в нашої молодої на столі.
/Н.тв./.
В українській літературі слово стіл вживається як символ єдності, символ сім'ї, оскільки, збираючись за обідом чи вечерею, члени родини діляться радістю й горем, намагаються знайти вихід із скрутного становища.
У поезії Т.Шевченка стіл виступає як символ ввічливості, щирості, доброзичливості, поваги:
Вернулася, Катерина
І Марко зустріли
За ворітьми, ввели в хату
Й за стіл посадили;
Напували й годували,
Про Київ питали.
/Т.Шевченко/.

Стіл - невід'ємний атрибут навчання, поетичної і дослідницької праці. Стіл - предмет, біля якого вирішуються долі не тільки окремих людей чи сімей, а й народів та держав /звідси круглий стіл - символ рівноправності/.
Л.Довбня.

Страшний суд - символ справедливості; неминучості покарання за скоєне зло; відповідальності за свої вчинки; перемоги добра над злом; очікування оцінки дій у кінці життєвого шляху; символ рівності всіх перед Богом, символ нового життя та безсмертя.
Страшний суд - це найсправедливіший у світі суд, на якому Бог дає оцінку всім людським вчинкам. У "Законі Божому" протоієрея Серафима Слободського пишеться: "Коли прийде син Божий у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді Він, як Цар, сяде, сяде на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним всі народи, і Він відокремить одних людей від інших /вірних і добрих від безбожних і злих/, подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець /праведників/ по правий бік, а козлів /грішників/ - по лівий". І підуть грішники в муку вічну, а праведники в життя вічне. Крім того, Страшний суд є символом повноти знань Бога про все зроблене і вистраждане людьми. Він називається Страшним ще й тому, що перед усіма постануть справи кожної людини, її приховані думи й бажання, любов і лицемірство, правда і неправда. Кожен отримає те, чого заслужив. Саме цей аспект символіки фразеологізму відбитий у словах народної пісні: "Хай неправда веселиться і убогий плаче люд, поки правда возцариться і прийде правдивий суд".
Страшний суд - символ відповідальності за своє буття. Згідно біблійних сюжетів, Господь відчинив перед апостолом Іоаном двері на небо і сказав: "Увійди сюди, і я покажу тобі, що має статися після цього". І тоді Іоан побачив, що кожна людина відповідала за свої гріхи, займала своє заслужене місце. Хто був записаний у книзі життя, той потрапляв у рай, а хто ні - потрапляв у пекло. Будь-яка нерівність між людьми стирається на Страшному суді: перед Богом усі рівні.
Інколи поняття Страшний суд виступає символом стихійного лиха, яке несе людям хворобу, голод, смерть: "Страшний суд творився тоді, серед голих таврійських степів. Зривало дахи, замітало колодязі, з корінням видимало в людей з-під ніг посіви" /О.Гончар/.
В українській літературі Страшний суд часто символізує безвихідь: "Прибігаю до сусіди, там усі спали. Стукаю, добиваюся - пустіть, Христом Богом молю, бо у нас Страшний суд піднявся" /П.Мирний/.
Страшний суд - символ нового життя. Оновлення світу повинне здійснитися в останній день при допомозі вогню, тому на новому небі і на новій землі не залишиться нічого гріховного, а буде жити тільки правда.
Л.Довбня.

Стрибог -див. Язичницьких богів символіка.

Стріла - символ світла; кари верховних богів; сонячних променів; фалла; містичного Центру; блискавки; бога землі; рішучості; швидкості; поєднання; щастя; здоров'я; любові; дощу; цілющості; святості.
У багатьох міфопоетичних системах стріла була атрибутом богів Неба /Аполлона, Діани, Зевса, Перуна та ін./. Вірили, що блискавиця - це стріла бога, якою він вбиває демонів. На думку А.Голана, стріла була символом бога землі, у деяких міфах - місячного божества. У стародавніх греків бог любові Амур пронизував серця закоханих саме стрілами, що усимволізовувало єднання, злиття двох сердець.
Язичницький бог блискавки і грому Перун, за міфами, "роз'їжджаючи на золотій колісниці, в яку запряжено дев'ятеро крилатих золотогривих коней, вогненними стрілами знищує, розганяє дивів і бісів... За деякими легендами, Перун мав дев'ятеро синів: троє вражало злі сили стрілами, троє розбивали хмари, творячи грім..."/Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.43/.
Образ стріли часто зустрічається у "Слові о полку Ігоревім": "Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого" чи "Ось вітри, Стрибожі внуки віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві" /"Слово о полу Ігоревім". - К.,1993. - С.31/.
Був період, коли на могилах язичників ставилися так звані "часовенки" - пам'ятники у вигляді стріли.
На Україні побожний трепет ще у XIX ст. викликали "громові стріли". Після удару блискавиці у землю плавився пісок /каміння/ і утворювалася громова стріла. "Той, хто знайшов громову стрілу, - вказує Г.Булашев, - зберігає її як святиню. Вона застосовується під час різних хвороб...; вона ж уберігає від ударів грози, відводить усякі лиха, чари, лихі сили і приносить щастя і статок в оселю, де зберігається... На тому місці, де впала громова стріла, не можна ставити ніякі будівлі, бо через сім років грім знову ударить у те саме місце" /Булашев Г. Український народ. - С.261/.
В античній філософії був відомий парадокс Зенона "Стріла". Грецький логік доводив, що стріла, яка летить, водночас перебуває у стані... спокою. Ця славнозвісна апорія сприяла розвитку логічного мислення, науки взагалі.
У фольклорі стріла символізувала і перемогу, і смерть, і надзвичайну швидкість, разючість /"Як стріла полетів", "Кидати стріли"/гострі ідеї, дошкульні слова/ тощо.
О.Потапенко.