О.І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г.І. Потапенко, В. В. Куйбіда, В. П. Коцур, Л. Е. Довбня, Т.І. Товкайло, Ю. О. Мільошин, Л. П. Кожуховська, Я. О
| Вид материала | Документы |
- В г. Ишиме по научно-методической работе О. А. Потапенко расписание, 42.97kb.
- С. В. Щедроткина В. И. Потапенко, 239.24kb.
- Начальник уму зав кафедрой, 166.67kb.
- В. И. Карась, И. Ф. Потапенко, 19.37kb.
- Чаянкова Галина Михайловна (95) 34-23 Потапенко Георгий Михайлович регламент, 38.18kb.
- Система производства посадочного материала винограда высших категорий качества, 1142.11kb.
- Система производства посадочного материала винограда высших категорий качества, 1141.86kb.
- И. О. Скрементова, Потапенко, 102.07kb.
- Бизнес-форум «Наше дело магазин», 56.96kb.
- И. Г. Коваль В. И. Потапенко финансовая среда предпринимательства и предпринимательские, 1012.94kb.
О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко, Г.І.Потапенко, В.В.Куйбіда, В.П.Коцур, Л.Е.Довбня, Т.І.Товкайло, Ю.О.Мільошин, Л.П.Кожуховська, Я.О.Потапенко
СЛОВНИК СИМВОЛІВ
У словнику подано інформацію про найважливіші наукові, філософські, художні, міфологічно-релігійні, побутові символи українців.
Проводяться цікаві паралелі із символічними системами інших народів планети, показано функціонування символів у язичництві, християнстві, фольклорі, творах художньої літератури.
Для науковців, викладачів, студентів, учнів, усіх, хто прагне прилучитися розумом, серцем і душею до глибинних скарбів українського народу, світової спільноти землян.
За загальною редакцією професора О.І.Потапенка та кандидата філологічних наук, фольклориста М.К.Дмитренка.
© Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.
© Редакція часопису "Народознавство", 1997.
В С Т У П
Ми вступаємо у вік Людини, пізнання свого Родоводу, сили Творчого Духу, Мудрості Лагідного Серця. - Пізнай себе - і ти пізнаєш Всесвіт, - каже із сивини століть Віщий Голос. - Пізнай утаємничену Красу і Розум Символу - і ти осягнеш Світову Мудрість, - перефразовуємо ми.
Справді, символіка - це водночас інструмент пізнання, метод вираження реальності і прихованих скарбів духовності. Як слушно зауважує Дж. Купер, "багато в символіці за минулі століття стало традиційним й утворило своєрідну міжнародну мову" /Купер Дж. Енциклопедія символів.- М., 1995. - С.5/. Символіка, таким чином, національно-інтернаціональна, це своєрідний виразник вищих іпостасей людського Духу, магічний ключ, що відкриває ворота у Вічний Світ Доброї Істини. Справжні символи можуть мати езотеричне та екзотеричне значення, і лише їх осмислення, на нашу думку, допоможе врятувати цивілізацію від морального спустошення і деградації.
Пропоноване видання Словника якраз і має на меті прилучити читачів до невичерпної криниці світової і, зокрема, української символіки.
Автори статей словника:
Потапенко Олександр Іванович
Дмитренко Микола Костьович
Потапенко Ганна Іванівна
Куйбіда Віктор Віталійович
Коцур Віктор Петрович
Довбня Людмила Еммануїлівна
Товкайло Тамара Іванівна
Мільошин Юрій Олександрович
Кожуховська Людмила Павлівна
Потапенко Ярослав Олександрович
Термінологічний склад словника
До реєстру словника внесено відомості про символіку:
1. Поселення та житла українців /хата, покуть, ворота/.
2. Народного одягу /кожух, китайка, одягу верхнього символіка/.
3. Громадського побуту і звичаєвості /Зелені свята/.
4. Основних галузей господарства, народних промислів /сінокіс, ткацтво, писанкарство, веретено/.
5. Народної ботаніки, зоології, медицини, астрономії /барвінок, бджола, лелека, зоря/.
6. Народної міфології, демонології /чорт, мавка/.
7. Язичництва, християнства /Білобог, Ярило, Христос Ісус/.
8. Атмосферних явищ, географічних назв /роса, вітер, Дніпро/.
9. Чисел, геометричних фігур /три, дев'ять, коло/.
10. Геральдики, нумізматики, архітектури /тризуб, храм/.
11. Усної народної творчості /замовляння/.
12. Народних звичаїв, обрядів, вірувань, традицій, ігор /ігор народних символіка/.
13. Кольорів, форм, мінералів, прикрас /білий, дукач/.
14. Частин людського тіла /голова, око, рука/.
15. Запорозького козацтва /Запорозька Січ/.
16. Слова, мови, мовлення, алфавітів /абетки слов'янської символіка, книга, Слово/.
17. Творів художньої літератури, зокрема, Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, М.Т.Рильського, О.Т.Гончара та ін.
18. Кінесики /адорація, поцілунок/.
19. Астрології, антропоніміки /антропонімічна символіка/.
20. Географії, геології, землезнавства /гора, камінь, земля, захід - схід/.
21. Квітникарства /мак, мальва, конвалія/.
22. Історичних постатей, видатних діячів культури /Шевченко Тарас, Чурай Маруся, Роксолана/.
Зміст і побудова словникової статті
Терміни вносяться до реєстру Словника за абеткою, подаються з наголосом, що відповідає нормам сучасної української літературної мови. Словникова стаття, як правило, складається з таких частин: а) реєстрове слово або словосполучення; б) тлумачення символу, напр.: Бджола - символ Великої Богині, влади, першопочатку світу; безсмертя, чистоти душі; працьовитості, творчої діяльності, невтомності; у слов'ян-язичників - символ кохання; у християнській традиції - символ старанності, красномовства, святості, порядку, бережливості; в) власне описова характеристика символа. Зважаючи на те, що різні символічні поняття тісно пов'язані між собою, з метою глибшого їх висвітлення в процесі викладу читачів відсилають до інших статей Словника за формулою: "Зокрема, Велика Богиня слов'ян - Берегиня - зображувалася жінкою в довгому одязі з піднятими в молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці /див. Богородиця/.
У зв'язку із обмеженим обсягом роботи, численністю українських символів автори змушені були давати узагальнюючі статті, напр.: Язичницьких богів символіка; Одягу верхнього символіка; Поселення та житла українців символіка тощо. Проте до реєстру словника вносилися терміни із узагальнюючих статей, напр.: Алтар - див. Храму православного символіка.
Особливістю словникової статті є намагання охопити значні часові періоди існування певного символу, широкий ареал побутування. Автори намагалися простежити виникнення, функціонування символів від найдавніших часів до сьогодення, причому на всіх континентах. Значна увага приділена питанням семантики певного символу в античній міфології, релігії /Єгипет, Греція/, слов'янському народовір'ї /язичництві/, християнстві, ісламі, буддизмі. Проводилися паралелі з перлинами світової культури, напр., творами Г.С. Сковороди, Т.Г.Шевченка та ін. У статтях показана роль, значення, функціонування тих чи інших символів в усній народній творчості, художній літературі, мистецтві тощо. У деяких статтях з метою кращого розуміння семантики слова-символу подано його етимологію, паралелі з іншомовними термінами. Вміщено також численні українські фразеологічні одиниці, ядром яких стали українські слова-символи.
Читачі знайдуть також міжетнічні паралелі з носіями культур інших народів Європи, Азії, Америки.
Словник вміщує близько 320 словникових статей і 350 термінів-символів. Враховуючи, що "Словник символів" - перше енциклопедичне науково-популярне видання в історії української культури, автори будуть щиро вдячні за пропозиції і побажання щодо удосконалення книги.
А
Адорація - символ молитви, благання допомоги; благання пощади, прокляття; торжества перемоги; Богоматері, її заступництва.
У світовій символіці широко відомий жест заступництва /молитви/, коли обидві руки витягнуті вгору до Бога чи об'єкта поклоніння.
Ще у стародавньому Єгипті ієрогліф, що зображував дві підняті руки, символізував благання чи самозахист. У деяких народів піднята рука відповідала голосу чи пісні. Символічне навантаження мало число 5 /кількість пальців на руці/ - любов, гуманність, здоров'я /Керлот Х. Словник символів. - М., 1994. - С.442-443/.
"У християнській іконографії, - вказують А.К.Байбурін та А.Л.Топорков, - з піднятими руками зображувалася Богоматір Оранта... Оранта зображена, напр., у надалтарній частині Київської Софії. Її руки, що носили Бога, протягнуті до Всевишнього у молитві за кожну людину" /Біля джерел етикету. - М., 1990. - С.44/. Щоб зрозуміти символіку Оранти, слід пригадати Біблію. Під час битви з амалекитянами Мойсей молився за свій народ. Поки він тримав у благальній молитві руки, перемагали іудеї. Коли ж руки Мойсея падали, ворог перехоплював ініціативу.
Жест адорації мав певну символіку в язичництві. Зокрема, Велика Богиня слов'ян /Берегиня/ зображувалася жінкою у довгому одязі, з піднятими у молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці /див. Богородиця/. Знак адорації символізував заступництво за Матір, наречену. Відгомін вірувань у захисну роль піднятих рук знаходимо і нині у вислові "Біду руками розведу", у картинах, скульптурі. Зокрема, монумент Матері-Батьківщини у Києві зображає жінку з піднятими руками, в одній із яких - меч, в іншій - щит.
О. Потапенко.
Азбуки слов'янської символіка - символіка абетки, створеної братами Кирилом /Костянтином/ та Мефодієм у 863 році.
Не одне століття вчені всього світу намагалися розкрити таїну слов'янського алфавіту. Цікаві гіпотези висували М.Толстой, М.Трубецькой, Ю.Чернохвостов, Ю.Степанов та ін.. Напр., Ю.Чернохвостов вважав, що глаголиця, створена Кирилом, є утворенням "із трьох елементів, трьох Божественних символів - хреста /знака хреста/, трикутника /символу Божественної Трійці/, кола /символу всемогутності, нескінченності та досконалості Бога" /Степанов Ю.С. Кілька гіпотез про імена букв слов'янського алфавіту у зв'язку з історією культури //Вопросы языкознания, 1991, №3, с.27/.
Одному із авторів цього Словника, професору О.І.Потапенку, вдалося розшифрувати кирилицю. На його думку, слов'янська азбука - це суцільний зв'язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству /Логоса, Космічного Розуму/. Літери кирилиці мали таке значення: а/аз/ - я; б/буки/ - літери /письмо, знак/; в/веди/ - знати; г/глаголь/ - мовити; д/добро/ - добро, користь; є/єсть/ - є; ж/живете/ -життя духовне; s/зело/ - дуже, сила і зелень /Природа/; з - /земля/; і - и; и/иже/ - котрий, який; к/како/ - як, подібно; л/люди/ - люди/народи/; м/мыслите/ - думати; н/наш/ - наш; о/он/ - він /табуйована назва Бога/; п/покой/ - мир, спокій і водночас /смерть/; рцы - клятва і водночас закляття; с/слово/ - Слово /Бог/; т/твердо/ - міцно, сильно; у/ук/ - учіння, вчення, заповідь; ф/ферт/ - Бог-Отець; х - Христос /монограма/; w/омега/ - Дух Святий; ц/цы/ - Церква; ч/червь/ - червоний, золото і водночас погибель; ш/ша/ - Трійця; щ/ща/ - Трійця вічна, животворяща; ъ/ер/ - є клятва; r /єры/ - є клятва; ь/ерь/ - є клятва.
О.І.Потапенко з'ясував, що в стародавній кирилиці закодовано глибоко символічне послання Бога /Логоса/: "Я знанием /тайным/ ведаю, говорящим: "Добро есть жизнь /духовная/, зелень /Природа/, земля и так как народы мыслят наши /христиане/. За эту уверенность говорит Слово /заповедь/ твердое - учение /Библия/ Бога, Христа, Духа Святого. Церковь - Золотая Троица, Троица вечно животворящая. Вот есть клятва. Вот есть клятва. Вот есть клятва!"
Дослідник твердо переконаний, що у слов'янській азбуці закодована пророча заповідь народам: "Бог - це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому!"
Тобто семантика тексту, який складають назви букв слов'янського алфавіту, перегукується із християнським віровченням! /Потапенко О.І. Всеслов'янська молитва// Відродження, 1996. -№4.- С.49-50/.
Г. Потапенко, Я. Потапенко.
Айстри - див. Поезії символіка.
Алтар - див. Храму православного символіка.
Альфа та омега - символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціонального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа.
Альфа /аlfa/ - назва першої літери /А,а/ грецького алфавіту. Назва альфа походить від гебрайської мови aleph - "бик", застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика. /Етимологічний словник української мови, том 1 - К., 1982. - С.65/.
Омега /womega/ - назва останньої літери /W, w/ грецького алфавіту.
Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою альфа схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а омега нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов'язані також малюнки тварин. На рукописі XII ст. Павла Орозіуса альфа і омега зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної /верхньої/ і підводної /нижньої/ безодні /Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994, - С.80/. Д.Г.Гринчишин у "Короткому тлумачному словнику української мови" відзначає, що альфа і омега - початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь.
Л. Кожуховська.
Амінь - див. Символи християнської віри.
Ангел /з грецької - вісник/ - символ невидимих сил, що витають між Джерелом життя і світом яви, реальністю; символ світла, доброго, духовного, того, що підноситься; символ вісника долі, Божої волі тощо.
За християнськими віруваннями, ангели - безтілесні надприродні істоти, духи, створені Богом. Декотрі з цих духів, змовившись, виступили проти Бога і стали ангелами темряви - демонами, антиподами ангелів світла. Цих ангелів-демонів було втручено з вищих сфер /небес/ у нижні /земні, підземні/, звідси - водяник, болотяник та ін. демонічні істоти.
За давніми уявленнями, кожна людина від народження одержує від Бога свого ангела-хранителя /Див. також: Доля/.
М. Дмитренко.
Антропонімічна символіка - символіка власних назв, а саме імен, прізвищ, прізвиськ людей.
У багатьох роботах з окультизму, астрології були спроби пояснити символіку імені в цілому і складових його елементів /букв, звуків, їх комбінацій тощо/. Наприклад, стародавні єгиптяни вважали: ім'я ніколи не може бути випадковим, а є результатом дослідження характеристик даного предмета. Власне ім'я, на їх думку, - це відображення душі людини. В інших міфологіях побутувала думка про те, що дати комусь ім'я - це, по-перше, наділити особу певними якостями. По-друге, знання імені дає владу над його носієм. Звідси походить давній звичай табуації /заборони/ багатьох імен. "За давньою українською традицією, - підкреслює М.Ткач, - надане дитині ім'я зберігалося в таємниці до набуття нею семи років. Така була засторога, аби злий знахар не міг зашкодити дитині" /Ткач М. Дерево роду. - К., 1995. - С.26/. Із міркувань безпеки дітям давали по 2-3 імені. Але найхитрішими, мабуть, були ескімоси. Коли вони відчували наближення смерті, то ... відмовлялися від власного імені. Вірили, що так можна обдурити смерть, яка забере з собою іншого /Горбовський О. Через віки. - К., 1986. -С.41/. Цікавий символічний факт про ціну людського імені наводить А.П.Коваль. Посилаючись на М.Горбаневського, дослідниця пише:"... в одному з племен індіанців людина, яка позичила щось, залишала в заклад за позичене не якісь цінності, а власне ім'я. І доки не повертала боргу, ходила без імені; усі члени племені її в цей час ніяк не називали" /Коваль А.П. Слово про слово. - К., 1986. - С.202/.
Слов'яни-язичники вірили у назви-талісмани, слова-заклинання, імена-символи. Тому, щоб нащадок роду був сильним, йому давали відповідне ім'я - Орел, Камінь, Ведмідь, Вовк. Щоб відігнати від малюка різну нечисть, інколи давали незугарне ім'я - Баран, Павук тощо.
Польський мовознавець В.Ташицький вважає, що у деяких слов'янських іменах приховані цілі символічні побажання. Напр., Станіслав - "Стань славним!". Символічну основу мають і такі давні українські антропоніми як Володимир, Ярослав, Милуша, Зоряна, Ляля, Добриня, Любава та ін.. Вони співзвучні іменам могутніх добрих язичницьких богів - Ярилу, Ладі, Дані та ін.. До речі, довгий час форму "Володимир" трактували як "Володар миру /світу/". Недавно запропоновано інше тлумачення - "В+лад+миру". Тобто "злагода, спокій+мир /світ/".
За словами М.Ткача, ім'я "уявлялось як своєрідний кодований ключ, засобом якого розкривається накреслення людської долі... У власному імені таїться духовний вияв образу, втілення. І тому ім'я як символ взаємозв'язку має відповідати стихії найбільшого сприяння для його носія... А так як усі стихійні явища в природі, всі їх образні вияви ... є уособленням божественних сил ..., то і всі імена людей справіку являють собою різноманітні варіанти імен та епітетів богів і божих сил" /Ткач М. Дерево роду. - С.28-29/.
У давнину імена на Україні були родовими або календарними. Родові - це імена предків третього-четвертого коліна /діда, прадіда/. Тобто новонародженому хлопчику часто давали ім'я його діда чи прадіда. Із прийняттям християнства дітям стали давати імена святих мучеників, пророків. Наприклад, якщо дівчинка з'являлася на світ 10 січня, її називали Гафією на честь мучениці Агафії, пам'ять про яку відзначалася у цей день. Існував спеціальний обряд ім'янаречення. Дітям, народженим поза шлюбом, "давали негарне /нелюдське/ ім'я. Таке ж ім'я давалося і в тому разі, коли до церкви йшли без дарунків..." /Українська минувшина. - К., 1993. - С.168/.
У складі антропонімічної лексики української мови переважна більшість імен - візантійських, давньогрецьких, давньоримських і давньоєврейських. І кожне має певне символічне значення. Наприклад, поширене ім'я Микола "виросло" із коренів "грецьких слів /ніке - перемога, лаос - народ/, що в перекладі українською мовою означають "переможець народів". Олександр означає "людина, муж, захисник людей", Оксана - "гостинна", Олена - "світло, сяйво, полум'я", Лариса - "приємна" або "чайка", Костянтин - "стійкий, рішучий" та ін.. Цікаво, що своєрідними іменами-символами радянської епохи стали імена Ленера /Ленінська ера/, Кім /Комуністичний Інтернаціонал/ і навіть Ідея, Іскра, Геній.
В останні десятиліття узагальнено-символічного значення набули такі імена як Іван та Марія. Вони символізують простих, чесних, довірливих трудівників землі: "Хліборобський рід -Івани і Марії" /В.Корж/.
Символічними виступають і прізвиська /вуличні імена/, які дають односельці одне одному за найхарактернішими рисами поведінки, мови, побуту /Півень, Пробка, Кендюх та ін./.
О. Потапенко.
Астральна символіка - див. Зоря. Сонце. Місяць. Чумацький шлях.
Астрологічна символіка - див. Зодіак.
Б
Баба - див. Демонології української символіка.
Бальзамне дерево - див. Рослини культові.
Баран - символ чоловічого начала, творчої енергії, оновлення, сонячної сили; благополуччя, багатства, ситості, достойності; баранячі роги - емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту весною; бараняче руно - символ родючості; водночас баран - символ глупоти, нерозумної, впертої людини.
Зображення голови барана або його роги використовувались в древності як амулети для прикрашання кинджалів, поясних блях, гудзиків, булавок, керамічного посуду; Олександр Македонський в урочистих випадках одягав баранячі роги; корону з баранячими рогами носили давньоперсидські царі; а древньоєгипетський бог Амон зображувався з баранячою головою, як давньогрецький бог Зевс.
На Кавказі образ барана - символ ситості, достойності, покровителя, дітородження.
Найбільшою похвалою у чеченців було:"Він - як баран", тобто молодець, достойна людина, а в інгушів існували такі форми присяги:"клянусь сонцем", "клянусь могилою моїх предків", "клянусь бараном". Жінки Осетії просили саме у кам'яного "святого барана" дати їм дітей.
Баранячі роги - емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту весною. Рослинні пагони у вигляді завитка дуже схожі на баранячі роги. На кераміці вони зображені як такі, що виростають із чотирикутника, яким позначали землю, торкаються до зигзагу - знака води. Баранячі роги уявлялись рослинними пагонами подібно до того, як, наприклад, образний світогляд дитячого мислення бачив у серпі півмісяця ріг бика, або в гребінці - символ дощу. У зв'язку з тим, що баран символізував рослинність, очевидно, і виникло міфологічне уявлення про бараняче руно - символ родючості.
У весняних обрядах баран символізував воскресіння рослинності. Ще у 1911 р. У.Т.Олькотм у книзі "Легенди зоряного світу" розповідав, що через два тижні після дня весняного рівнодення "ввесь Єгипет тріумфував від радощів, що настало панування Овна. Народ прикрашав барана квітами, з урочистістю водив його в процесії". Це і є те древнє язичницьке свято, що перетворилось у Християнську Паску /Воскресіння Христа/. Тому їжа на Паску в різних країнах Європи включає смаженого барана. Дерев'яну фігурку тварини носили поряд із зображенням Христа. На ранньохристиянських малюнках Ісус Христос зображувався у вигляді ягнятка. Жіноча фігура, яка народжує барана, є знаком народження матінкою - природою земної рослинності.
В українському фольклорі баран, як правило, символізує дуже вперту людину.
В. Куйбіда.
Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."
Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.
Гой на небі три зірнички,
А на землі три сестрички.
Перша несе гостру голку,
Друга несе нитку шовку,
Третя несе барвіночок
Молодому на віночок.
- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.
Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,
Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.
Усі її товарочки будуть мати вінчик,
А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.
В. Куйбіда.