Geum.ru

Вищий господарський суд україни

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
будівель і споруд сектору цивільної авіації строком до 1 січня
2052 року.

Згідно з розрахунком, наданим Філіалом інституту землеустрою
Української академії аграрних наук, втрати сільськогосподарського
виробництва були визначені в сумі 37166,84 грн., які перераховані
відповідачем на рахунок місцевого бюджету.

Проведеною Прокуратурою перевіркою достовірності та повноти
нарахування сум втрат сільськогосподарського виробництва, що
підлягали сплаті до бюджету відповідачем, було встановлено
застосування невірного нормативу при розрахунках, що призвело до
заниження відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва
до бюджету.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою
апеляційного суду та постановою ВГСУ, було відмовлено у
задоволенні позовних вимог на підставі ненадання доказів втрат
сільськогосподарського виробництва від вилучення ріллі та з
урахуванням висновків ґрунтознавчої експертизи, згідно з якою на
момент укладення між Міськрадою і Товариством договору оренди
земельна ділянка не була переведена у категорію земель
промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого
призначення і залишилась у категорії земель сільськогосподарського
призначення.

Судовою експертизою у справі встановлено, і це відзначено в
судових актах, що земельна ділянка земель запасу
сільськогосподарського призначення площею 3,9783 га на момент
передачі її в оренду Товариству не могла розглядатися як така, що
належала до основних засобів виробництва в сільському
господарстві. Водночас, названа земельна ділянка відноситься до
перелогів (відповідно до ГОСТ 26640-85 ( v3453400-85 ) "Земли,
термины и определения", перелоги - це землі, які раніше орали, а
згодом більше року, починаючи з осені, не використовували для
засіву сільськогосподарських культур і не готують під пар).

У справі господарського суду міста Києва Прокуратура
звернулась із позовом в інтересах держави в особі Державної
інспекції з контролю за використанням та охороною земель України
та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною
земель Автономної Республіки Крим до Ради міністрів
АРК, третя особа без самостійних вимог - Підприємство, про
визнання недійсною постанови відповідача "Про затвердження проекту
відведення і надання земельної ділянки в оренду Підприємству".

Позов мотивовано тим, що на підставі оскаржуваної постанови,
в порушення вимог статті 207 ЗК ( 2768-14 ), здійснено вилучення
сільськогосподарських земель без відшкодування втрат
сільськогосподарських угідь. Також прокуратура посилалася на те,
що, всупереч вимогам статей 123, 124 ЗК ( 2768-14 ), статей 35, 36
Закону України "Про державну експертизу землевпорядної
документації" ( 1808-15 ), оскаржуваною постановою проект
відведення земельної ділянки затверджено на підставі недійсного
висновку державної експертизи землевпорядної документації від
19.04.2005 року, узгодженого після доопрацювання 22.04.2005 року,
строк якого становить три роки.

Справа розглядалася судами неодноразово. Під час останнього
розгляду справи рішенням суду першої інстанції було відмовлено у
задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем
наявності порушень порядку надання земельної ділянки,
передбаченого чинним законодавством, зокрема статтями 20, 124, 125
ЗК ( 2768-14 ).

ВГСУ вказане рішення місцевого суду скасовано, позов
задоволене. Суд касаційної інстанції зазначив, що судом
першої інстанції не встановлено наявності передбачених законом
підстав для зміни відповідачем категорії земельної ділянки, яка
перебувала у запасі на території Сільської ради, із земель
сільськогосподарського призначення до земель іншої категорії. За
вимогами статті 20 ЗК ( 2768-14 ) така зміна мала бути здійснена
за рішенням повноважного органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування. При розгляді справи не доведено факту
виконання вимог цієї норми.

Також ВГСУ зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні
даного спору, а відповідач - при прийнятті оскаржуваної постанови
не врахували обставини, які свідчать про наявність постійного чи
тимчасового використання земельної ділянки, цільове використання
земельної ділянки після експлуатації родовища та про її власне
цільове призначення, категорію, можливість відновлення і
подальшого раціонального використання відповідно до вимог
статей 4, 5, 30, пункту 4 статті 66, статті 79 ЗК ( 2768-14 ).

Враховуючи викладене, а також з огляду на відсутність в
оскаржуваній постанові відповідача вимог про рекультивацію і
відшкодування втрат після експлуатації земельної ділянки орендарем
у порядку, визначеному статтями 207, 208 ЗК ( 2768-14 ), без
зазначення підстав для звільнення від такого відшкодування, на
відсутність на момент прийняття оскаржуваної постанови чинного
висновку державної землевпорядної експертизи суд касаційної
інстанції дійшов висновку про задоволення касаційного подання
Прокуратури, скасування рішення суду першої інстанції та
задоволення позовних вимог.

4.2. Спори щодо земель оборони

Для правильного вирішення даної категорії спорів необхідно
враховувати, що відповідно до законів України "Про оборону
України" ( 1932-12 ), "Про правовий режим майна у Збройних Силах
України" ( 1075-14 ) Міністерство оборони України є уповноваженим
державою органом управління військовим майном. Отже, рішення у
визначеній категорії спорів у будь-якому разі стосується прав і
обов'язків Міністерства оборони України, а тому воно має
залучатись до розгляду справи.

Аналіз свідчить про значну кількість справ, що зводяться до
визнання дійсним (недійсним) договору, спонукання до виконання
договорів, які незалежно від їх назви фактично є договорами
купівлі-продажу військового майна, статус якого визначено Законом
України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"
( 1075-14 ).

При розгляді таких справ судам слід враховувати, що військове
майно згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна
у Збройних Силах України" ( 1075-14 ) - це державне майно,
закріплене за військовими частинами, закладами, установами,
організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать
будинки, споруди тощо. Рішення про відчуження військового майна,
цілісних майнових комплексів, за правилами статті 6 цього Закону
( 1075-14 ), приймає Кабінет Міністрів України за поданням
Міністерства оборони України у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

Порядком відчуження та реалізації військового майна Збройних
Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2000 року N 1919 ( 1919-2000-п ), визначено, що рішення про
відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із
затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України,
погодженого з Міністерством економіки України переліку такого
майна за відповідною формою (абзац перший пункту 6 названого
Порядку) ( 1919-2000-п ).

Також необхідно брати до уваги те, що за змістом статті 1
Закону України "Про використання земель оборони" ( 1345-15 ) та
статті 77 ЗК ( 2768-14 ) землями оборони визнаються землі, надані
для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ,
військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних
Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до
законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній
та комунальній власності. Порядок використання земель оборони
встановлюється законом. Використання земель оборони в
господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про
використання земель оборони" ( 1345-15 ).

Згідно з частиною 2 статті 20 ЗК ( 2768-14 ) зміна цільового
призначення земель проводиться органами виконавчої влади або
органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про
надання цих земель у користування.

Отже, за відсутності доказів зміни цільового призначення
земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не
може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для
житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами
підлягають визнанню недійсними.

З аналізу судової практики вбачається, що ВСУ та
господарськими судами переважно підтримується правова позиція,
згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на
це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника
Головного управління розквартирування військ та капітального
будівництва Збройних Сил України.

Водночас, протилежна позиція відображена в ухвалі ВАСУ від
15.04.2008 року, якою залишено без змін постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду про скасування
рішення господарського суду міста Севастополя та відмову в позові.

Дана справа розглядалась за позовом Прокуратури в інтересах
держави в особі Міноборони, Квартирно-експлуатаційної частини до
Міськдержадміністрації, третя особа - Військова частина, про
визнання недійсним розпорядження про припинення права користування
земельною ділянкою Військовою частиною.

Зазначена ухвала ВАСУ мотивована, зокрема, тим, що
Головнокомандувач ВМС листом, адресованим Міськдержадміністрації,
повідомив про згоду на відчуження спірної земельної ділянки.

Разом з тим, ВАСУ не надавалась правова оцінка факту
розташування на спірній земельній ділянці будівель військових
частин.

4.3. Спори щодо земель оздоровчого призначення

Згідно зі статтею 19 ЗК ( 2768-14 ) землі України за основним
цільовим призначенням поділяються, у тому числі, на землі
оздоровчого призначення. Статтею 20 цього Кодексу ( 2768-14 )
передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а
також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі
рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування
відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення та
зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для
визнання недійсними рішень органів державної влади та органів
місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок
громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод
щодо земельних ділянок (стаття 21 ЗК) ( 2768-14 ).

Виходячи зі змісту статей 47, 84 ЗК ( 2768-14 ) землі під
об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та
оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу,
наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до
земель державної власності і не можуть передаватись у приватну
власність якщо інше не передбачено законом.

Отже, для правильного вирішення земельних спорів особливе
значення має з'ясування судом правового статусу і належності
спірної земельної ділянки, підстав надання такої земельної
ділянки, її цільового призначення, наявності на земельній ділянці
об'єктів природно-заповідного фонду, в зв'язку з чим судами має
встановлюватися відповідність умов договору щодо розпорядження
земельною ділянкою (передачею її у власність) вимогам закону, а
також наявність підстав для висновку про порушення порядку зміни
цільового призначення землі, що тягне наслідки, передбачені
статтею 21 ЗК ( 2768-14 ).

4.4. Спори щодо земель Національної
академії наук України

У разі коли при вирішенні земельного спору судом встановлено,
що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке
перебуває на балансі позивача та входить до майнового комплексу
Національної академії наук України, суду необхідно керуватись
таким.

Статтею 5 Закону України "Про особливості правового режиму
діяльності Національної академії наук України, галузевих академій
наук та статусу їх майнового комплексу" ( 3065-14 ) передбачено,
що Національна академія наук України, галузеві академії наук та
організації, віднесені до їх відання, мають право використовувати
належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі
для ведення фінансово-господарської діяльності відповідно до цілей
їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності. Вилучення
земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих
академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії
Національної академії наук України та президій галузевих академій
наук відповідно до Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

Відчуження нерухомого майна Національної академії наук
України та галузевих академій наук і організацій, що віднесені до
їх відання, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.

4.5. Спори щодо правового режиму земель
ліній зв'язку, електропередач, транспорту
та навколо промислових об'єктів

Проблемним питанням застосування законодавства при вирішенні
спорів щодо правового режиму земель охоронних зон уздовж ліній
зв'язку, електропередач, земель транспорту та навколо промислових
об'єктів є застосування до спірних правовідносин норм як
земельного законодавства, так і законодавства, що регулює
діяльність органів транспорту, промислових об'єктів тощо. Суди не
завжди вірно визначають законодавство, яке належить застосовувати
до спірних правовідносин.

Так, рішенням господарського суду Рівненської області було
задоволено позовні вимоги Підприємства до Залізниці про визнання
недійсним пункту договору про подачу та забирання вагонів у
частині сплати користувачем залізниці плати за використання
ділянки землі під під'їзною колією.

Причиною виникнення спору стала відмова позивача від внесення
плати, згідно з умовами укладеного договору, за використання
земельної ділянки під під'їзною колією, оскільки в момент
укладення угоди відповідач - Залізниця, не мала необхідного обсягу
цивільної дієздатності для вчинення такого правочину та не була
власником земельної ділянки, а лише суб'єктом користування
земельною ділянкою із земель державної власності.

Рішення мотивоване тим, що включення Залізницею до договору
умови про встановлення для користувача плати за використання землі
під під'їзною колією здійснене з порушенням норм ЗК ( 2768-14 ),
законів України "Про оренду землі" ( 161-14 ) та "Про плату за
землю" ( 2535-12 ).

Статтею 68 ЗК ( 2768-14 ), статтею 6 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ), статтею 23 Закону України
"Про транспорт" ( 232/94-ВР ) встановлено, що до земель
залізничного транспорту належать землі, надані в користування
підприємствам та організаціям залізничного транспорту відповідно
до чинного законодавства України.

Рішенням виконкому Райради депутатів трудящих N 82 від
26.02.70 року було затверджено віднесення в постійне користування
управління Залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР по лініях
Ровно - Сарни, Ровно - Ковель, Ровно - Здолбунів земель,
розташованих на території землекористувань згідно з додатком N 1
до даного рішення. На основі останнього Залізниці видано акт на
право користування землею від 28.05.70 року, відповідно до якого у
постійне користування відведено 679,20 га землі згідно з планом і
описом меж, доданими до Акта. Таким чином. Залізниця є
користувачем наданих їй земельних ділянок, у тому числі тієї їх
частини, до якої примикають під'їзні колії Товариства, які на
підставі договору від 05.12.2002 року були передані останнім в
оренду Підприємству.

Закон України "Про оренду землі" ( 161-14 ) не відносить
землекористувачів, яким земельні ділянки надані в постійне
користування, до орендодавців землі.

Закон ( 161-14 ) не надає права землекористувачу, якому
земельна ділянка надана в постійне користування, ні передавати
земельну ділянку в субкористування (суборенду тощо), ні стягувати
плату за її використання, якщо вона не надавалася в оренду,
суборенду тощо у порядку, визначеному законом ( 161-14 ).

Постановою апеляційного суду зазначене рішення суду першої
інстанції скасовано з тих підстав, що місцевий суд дійшов
помилкового висновку про неправомірність використання ділянки
землі під під'їзною колією та про правові підстави вважати
недійсною умову договору стосовно плати за складування вантажів та
примикання під'їзних колій у смузі відведення.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний пункт
договору стосується не об'єкта оренди - земельної ділянки, а
змішаних правовідносин зберігання-використання, які відрізняються
від окремого предмета - оренди землі. Крім того, при винесенні
рішення суд першої інстанції не врахував, що, оскільки спірний
договір укладено між сторонами 17.10.2002 року, підставами
визнання його недійсним можуть бути лише норми Цивільного кодексу
УРСР (1963 року) ( 1540-06 ); згідно з його статтею 48 недійсною є
угода, що не відповідає вимогам закону ( 161-14 ). Також судом
першої інстанції не враховано положення Закону України "Про
підприємництво" ( 698-12 ), чинного на момент укладення договору,
яким закріплено принцип свободи договору, згідно з яким сторони
вправі укладати будь-які договори, що не суперечать актам
цивільного законодавства.

ВГСУ було залишено без змін постанову апеляційного суду. Суд
касаційної інстанції зазначив, що на правовідносини сторін за
договором про подачу та забирання вагонів не поширюються норми
законодавства, які регулюють відносини з оренди землі, оскільки
відповідно до умов договору його укладено на підставі Статуту
залізниць ( 457-98-п ), Правил перевезення вантажів, Правил
обслуговування під'їзних колій ( z0875-00 ), а спірним пунктом
договору встановлюється не плата за оренду земельної ділянки, а
плата за складування вантажів або примикання під'їзних колій у
смузі відведення, за використання ділянки землі під під'їзними
коліями.

Вирішуючи дану категорію спорів, судам також слід
враховувати, що виходячи зі змісту статей 67, 72, 84
ЗК ( 2768-14 ) землі під об'єктами державної власності повітряного
транспорту, а саме: аеропортами, аеродромами, відокремленими
спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігацією
та посадкою, очисними та іншими спорудами), службово-технічними
територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу
авіаційного транспорту та надані підприємствам авіаційного
транспорту для виконання покладених на них завдань щодо
експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту, належать до
земель державної власності і не можуть передаватись у приватну
власність.

4.6. Спори щодо користування
землями мисливських угідь

Суди мають враховувати, що за змістом статті 75 Лісового
кодексу України ( 3852-12 ), статті 24 Закону України "Про
тваринний світ" ( 2894-14 ), частини 1 статті 22, частини 2
статті 23 Закону України "Про мисливське господарство та
полювання" ( 1478-14 ) питання щодо надання та припинення права
користування земельною ділянкою лісового фонду та мисливськими
угіддями для потреб мисливського господарства належить виключно до
компетенції обласної ради.

4.7. Проблеми судового захисту прав іноземних
інвесторів у земельних правовідносинах

Господарськими судами розглядалась незначна кількість даної
категорії спорів, тим не менш, суди зазначають про складнощі при
їх вирішенні з огляду на законодавчу неврегульованість відповідних
правовідносин.

Господарським судом Закарпатської області вирішено спір у
справі за позовом Товариства до Сільської ради та до Головного
управління земельних ресурсів області про визнання права
Товариства на набуття права власності на земельну ділянку
несільськогосподарського призначення, на якій розташовані його
виробничі приміщення, та спір у справі за позовом Товариства до
Сільської ради про скасування рішення сесії Сільської ради щодо
відмови Товариству в продажу земельної ділянки та укладенні
договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов'язання
відповідача прийняти рішення, за яким здійснити її продаж.

Проблемним виявилось питання щодо права отримання у власність
земельних ділянок юридичними особами України, заснованими