Аналітичні матеріали для круглого столу чорноморський регіон: геополітична дилема чи високо-пріоритетний простір? В рамках Київського Безпекового Форуму Одеса, 25 травня 2011 року Неузгодженість стратегій майбутнього та ризики для європейської стабільності: регіон Чорномор’я

Вид материала

Документы

Содержание Часом начебто мир, та надійним він не буває Publius Ovidius Naso, «Tristia», l.5, el.2 Незагоєний стик трьох імперій. Європейський Союз, Російська Федерація та «Туреччина+» у рімейку історії. Європейський Союз Російська Федерація Як правило, тріумвірати існують недовго...» Проблемність Чорноморського регіону зростає Чи існує універсальне рішення? На застереження є контраргумент Українсько-румунське парування The International Commission for the Protection of the Danube River 27 «the big caucasus. consequences of the «five day war», threats and political prospects

Подобный материал:

• Європа, простір на захід від Росії це найбільший у світі ринок імпорту нафти. Європа, 401.19kb.
• Дозвольте подякувати організаторам за запрошення на форум. Ми порівнюємо національні, 108.58kb.
• Для мене велика честь виступати першим на цій сесії. Я б хотів зосередити увагу головним, 239.05kb.
• Вимоги до статей у науковий журнал “Економіка І регіон”, 18.39kb.
• Нестора Махна "Гуляй-Поле", 982.4kb.
• Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008, 1598.86kb.
• Асоціація болгар України Кафедра європейської інтеграції оріду наду при Президентові, 284.59kb.
• М. Сімферополь м. Ялта Проблеми та перспективи формування гуманітарної політики в Україні, 2269.36kb.
• Інформаційно-аналітичні матеріали, 58.05kb.
• Робочий документ європейської комісії додаток до повідомлення європейської комісії, 326.78kb.

Аналітичні матеріали для круглого столу

ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН:

ГЕОПОЛІТИЧНА ДИЛЕМА ЧИ ВИСОКО-ПРІОРИТЕТНИЙ ПРОСТІР?

В рамках Київського Безпекового Форуму

О
деса, 25 травня 2011 року


Неузгодженість стратегій майбутнього та ризики для європейської стабільності: регіон Чорномор’я


Підготовлено Фондом «Відкрий Україну»

Фонд Арсенія Яценюка

«... Навіть не те, що латинської варвар не тямить,

Як те оточення – збройного ворога близькість постійна

Часом начебто мир, та надійним він не буває,

То відбиваємось ми, то ще набігу ждемо...»

Публій Овідій Назон, «Скорботні елегії», кн..5 ел.2,переклад А.Содомори, 1999


«nеsciaque est uocis quod barbara lingue Latinae…

quam quod finitimo cinctus premor indique Marte uixque breuis tutum murus ab hoste facit.

Pax tamen interdum est, pacis fiducia numquam…»

Publius Ovidius Naso, «Tristia», l.5, el.2


Чи то з причин географічної близькості, чи з більш глибоких, які й мали б стати предметом дискусії у цьому зібранні, але конфліктогенність Чорномор’я, неочевидність шляхів її подолання і тривалість цього процесу у Чорноморському Регіоні (ЧР) можна порівняти хіба що з Близькосхідним врегулюванням. Не можна сказати, що світове співтовариство та місцеві учасники не докладали зусиль для позитивізації регіону. Але результатів нема. На початок 2011 року ЧР, як і двадцять років тому, характеризується високим ризиком для інвестицій, недосконалою інфраструктурою, наявністю між- та внутрішньодержавних збройних конфліктів, неефективними регіональними організаціями та режимами, наркоторгівлею, нелегальною міграцією, відсутністю особистої безпеки для громадян та безпеки для держав, неефективним енергоспоживанням, екологічними загрозами і низьким рівнем залученості до глобалізаційних процесів. Напрошується термін: «failed Region of non-failed States». Чому?

Частина відповіді – в історії Чорномор’я. Частина – в недостатній увазі до нього найближчого і могутнього гравця, Європейського Союзу. Частина – у ставленні глобальних протагоністів, США та РФ до регіону як до предмету боротьби. Частина, і зовсім не менша, – у безвідповідальному ставленні країн ЧР до їхнього спільного дому і до власного майбутнього.


Незагоєний стик трьох імперій.


Саме так можна охарактеризувати ЧР в історичній ретроспективі. Найбільш довготривала Османська (Оттоманська) імперія існувала з 1299 до 1923 року. Наймолодша Австро-Угорська (1867-1918рр.) насправді була видозміною Австрійської (з 1806р.) та Священної Римської (962р., з 1437р. – під династією Габсбургів). Російська, формально створена в 1721 р., походила з Московського царства, яке унезалежнилося від Татаро-монгольського каганату в середині XVI ст.

Три імперії ворогували, завойовували і віддавали території, знищували чи брали в полон цілі народи, і посіяні ними ворожнеча, суперництво і незабуті образи залишилися в генетичній пам’яті та писаних історіях народів ЧР. Багатосотлітня ворожнеча є й сьогодні причиною територіальних зазіхань, сепаратистських вимог, економічних претензій. Яскравими прикладами можуть бути Абхазія, Молдова, Україна. Історично християнська й ісламізована османами у XVI столітті Абхазія неодноразово упродовж своєї історії мала статус незалежного чи автономного князівства у складі Грузії, саме як автономне князівство вона була включена до складу Російської імперії в 1810 р., і пізніша відміна цього статусу призвела до антиросійського повстання і масової еміграції населення. Тому проголошення незалежності Абхазії від Грузії у 1992 році, подальша війна, як і війна 2008 року, мають глибоке історичне коріння і підстави. Молдова, яка у формі васала Угорщини, незалежного (1359-1513), а далі васального Османам князівства була фактично визнаною європейською державою, впливала на стратегію трьох імперій, однак ні в етнічному, ні в географічному сенсі ніколи не володіла лівобережжям Дністра (теперішнє Придністров’я), яке Радянська імперія СРСР штучно приєднала до республіки Молдови з політичних міркувань. Географічно і політично український Кримський півострів був повернутий до складу України лише в 1954 році, до кінця 18 століття протягом 400 років перебував під протекторатом Османів, а раніше належав Київській Державі з її слов’янським населенням. Загострену увагу Румунії до Нижнього Подунав’я, або Добруджі, пояснюють, зокрема, і фактом значної присутності тут в XIX столітті українського населення, хоч зараз його залишилося мало. Подібні приклади можна наводити далі.

На відміну від Північної, Центральної Європи, де під патронатом держав відбуваються діалоги істориків для знаходження збалансованого погляду на спільне минуле, в ЧР такий процес не проходить. Приклад німецько-польського, польсько-українського примирення міг би багато в чому деідеологізувати історію, подолати інерцію мислення категоріями подільності між Трьома Імперіями. Тому розпочати подібні діалоги вкрай важливо.


Європейський Союз, Російська Федерація та «Туреччина+» у рімейку історії.


З переходом у третє тисячоліття розпочинається, а з його другого десятиліття остаточно окреслюється можливість небажаного рімейку – суперництва трьох імперій в ЧР, роль яких нині виконують Європейський Союз, РФ та швидко прогресуюча «велика» Туреччина, яка поширює свій вплив на історичні Османські території – Сирію, Болгарію, Західні Балкани, Північний Ірак, Західний Іран, Південний Кавказ.

Європейський Союз формально висунувся на роль впливового чорноморського гравця внаслідок інтеграції Болгарії та Румунії з 2007 р. Водночас, значний вплив на регіон завжди мала історично чорноморська Греція як член ЄС з 1981 р. Відіграла в європеїзації регіону роль і Туреччина, яка з 1959 (кандидат з 1999 р.) і до середини 2000-их років активно вела переговори про приєднання до ЄС. В 2008 р., в ході Київської міністерської зустрічі, схвалено Спільну заяву про започаткування Ініціативи «Чорноморська Синергія» країн регіону та країн-членів ЄС, в якій підписанти оголосили, що «більше залучення Європейського Союзу здатне збільшити потенціал чорноморського регіонального співробітництва», вітали Ініціативу як важливий інструмент для досягнення цієї мети»¹. Засоби досягнення мети – наступні:

• стимулювати демократичні й економічні реформи;
  
• підтримувати стабільність і сприяти розвиткові;
  
• полегшувати здійснення практичних проектів у сферах взаємного інтересу;
  
• вирішувати завдання і проблеми шляхом регіональної взаємодії;
  
• заохочувати мирне вирішення конфліктів у регіоні.²
  

За правильністю фраз нема конкретики, її не з’явилося і в подальшому, у процесі реалізації Ініціативи.³ Понад те, жорстка прив’язка нової ініціативи до неефективної Європейської політики сусідства, сміховинний бюджет у 17 млн. євро для семи країн на 10 років та, головне, об’єднання під одним дахом семи партнерів з діаметрально протилежними політиками, розмірами, амбіціями та ставленням до ЄС ⁴ з самого початку дезавуювали цей потенційно впливовий інструмент.

Свою специфічну роль почала відігравати в регіоні і Російська Федерація. Своїми діями вона оголосила про суперництво з ЄС в ЧР, на відміну від Балтійського регіону, де згода з підходами ЄС до регіональної проблематики і розвитку нею фактично визнана, і вона бере в ній участь на засадах одного з партнерів.

На закиди щодо згортання демократії РФ відповіла проголошенням політики «суверенної демократії», а економічні реформи проводить у ручному режимі. Підтримка стабільності, як і заохочення до мирного вирішення конфліктів, вилилися у серпневу російсько-грузинську війну, розв’язання якої, за висновками визнаної обома сторонами Доповіді Тальявіні, відбулося як внаслідок провокативних дій РФ, так і бездумної політики Грузії.⁵ Практичні проблеми, зокрема енергетична безпека, не вирішуються шляхом регіональної взаємодії, а шляхом використання могутніх державних монополій «Газпром», «Лукойл», монополій у сфері виробництва озброєнь, атомної енергетики тощо.

З приходом в 2002 р. до влади в Туреччині поміркованої ісламської сили «Партія справедливості і розвитку» розпочалася обережна еволюція країни від важливого безпекового (НАТО) та перспективного економічного (ЄС) учасника Євроатлантики до самостійного гравця в регіоні, а останні роки в Євразії та світі. Цьому сприяла, з одного боку, недолуга політика попередніх турецьких секулярних урядів, а з другого – агресивні чи непродумані дії США, його клієнтів на Близькому та Середньому Сході. Економічне посилення Туреччини відбулося також внаслідок розпаду СРСР, коли її експорт стрімко заполонив нішу споживчих товарів в Центральній Азії, на Південному Кавказі, в Україні, Білорусі, Росії. Туреччина-2010 практично наздогнала за доходом на душу населення РФ, її ВВП лише вдвічі менший від російського, однак перевищує останній, якщо вирахувати енергетичну складову.

Проголосивши зовнішню політику «Всі сусіди – друзі»,⁶ Туреччина зуміла за короткий період суттєво зміцнити свої позиції в Грузії і не втратити в Азербайджані, просунутися в Болгарію, Румунію, Україну, РФ, а надто в Молдову, перетворилася з ворога на миротворця в Іраку, приборкала Сирію, стала суперником КНР в експансії у Північній Африці⁷ і почала, врешті-решт, не погоджуватися з вказівками Вашингтона і Брюсселя. Сигналом нової ролі Туреччини для аналітиків стала нещодавня пряма конфронтація Анкари з Тель-Авівом, в якій, схоже, останній кліпнув першим.

Відзначаючи, що виникнення суперників-тріумвірів пояснюється їхньою цілеспрямованою активністю, зауважимо і супутні сприятливі фактори: проблеми внутрішньої адаптації та фінансової кризи в ЄС, геостратегічне послаблення США та часткова їх залежність від РФ на Середньому Сході,

У підсумку маємо несподіваний для багатьох тренд «повернення до минулого», хоча Біблія саме цьому й учить цих багатьох уже понад дві тисячі років.⁸

Схоже, учасники «повернення» недостатньо усвідомлюють небезпечність тренду. Застаріле суперництво має, як правило хіть до відновлення, до самовідтворення з усіма небезпечними наслідками.


« Як правило, тріумвірати існують недовго...» ⁹


Історія, на відміну від меблевиків, доводить нестійкість триногої політичної конструкції. Вже нині окремі аналітики вирізняють у Чорномор’ї держави-дуумвіри. На відміну від «третього», багаточленної міжнародної організації, обтяженої процедурами десятиповерхових узгоджень, вони діють швидко, а за умов «керованої демократії» – і безкомпромісно. Вторинність Європейського Союзу в регіоні помітна і по увазі до його приписів в Москві, і по ставленню до переговорного процесу про членство в Анкарі. Взаємна економічна експансія держав, присмачена енергетичними ресурсами, вже зараз відтягнула будівництво Південного енергетичного коридору та його осердя, газопроводу «Набукко», між Центральною Азією й Європою, якого так домагається ЄС, принаймні на два роки¹⁰. Зближує потенційних дуумвірів і ставлення до прозорості прийняття економічних та фінансових рішень. Взаєморозуміння скріплюється контрактами в рамках Олімпійських ігор 2014, великих житлових масивів в містах РФ, планами створення «мирного атому» в Анатолії¹¹. Приписи брюссельських пуристів тільки заважають швидко грати і швидко вигравати. Вони не діють в Азії, на Близькому Сході, в Африці, а саме з цими регіонами доводиться змагатися за економічне виживання претендентам на домінування в Чорномор’ї. Нагадування історії про те, чим закінчуються тріумвірати, – а дуумвірати, між іншим, є конструкціями ще менш стійкими, – не може не хвилювати решту країн ЧР. Україна в останні місяці виявляє розуміння небезпеки маргіналізуватися в ЧР до непомітності і намагається активізуватися у відносинах з обома грандами. Якщо «перезавантаження» на російському напрямі було очікуваним, то успіх у зв’язках з дедалі могутнішою Анкарою виглядає проблематичним¹². Є шанси, що ситуація зміниться внаслідок лютневого 2011 року візиту прем’єра Ердогана до Києва, коли предметом інтересу сторін стали космос, військово-технічне співробітництво і кримськотатарська проблематика.

Однак очевидно, що український потенціал не здатен перекрити дріжджові апетити анатолійців. За цих умов єдиним партнером для України, здатним і, водночас, зацікавленим погамувати зазіхання на дуумвірат, залишається Румунія. Її торгівля з Туреччиною приблизно дорівнює українській, як і Україна, вона безпосередньо програє від турецької двозначності в енергетичних питаннях, вона також не в захваті від прогресуючої «близькосхідності» Анкари: це несе економічні і безпекові загрози. Дії Болгарії, послабленої європейською та внутрішньою кризою, невеликої Грузії та ще меншої Молдови у цій грі можуть допомогти, але не мають вирішального значення.


Проблемність Чорноморського регіону зростає


Ми не перебільшимо, припускаючи, що проблемність ЧР зростає, а комплексних заходів проти цього не запропоновано. Точніше, вони пропонуються часто і багатьма, але до них звертаються рідко, вибірково і, здебільшого, не ті, хто має вагу. Ось неповний перелік викликів:

• сепаратизм в Придністров’ї, Молдова, питання Абхазії, Південної Осетії, Грузія, Нагірного Карабаху, Азербайджан, та відповідно, російсько-грузинські, азербайджано-вірменські та російсько-молдовські відносини;
  
• низький рівень торговельно-економічних стосунків між країнами ЧР, окрім експорту вуглеводнів з РФ, частково Азербайджану;
  
• існування територіальних спорів, наявність неделімітованих морських просторів і недемаркованих суходільних кордонів, інші договірно-правові питання, зокрема в сфері громадянства;
  
• підвищена і нерідко демонстративна військова та морська активність сильніших гравців, існування військових баз;
  
• зростаюча нелегальна міграція як економічного, так і кримінального змісту;
  
• проблеми з етнічними меншинами-автохтонами в суміжних державах;
  
• зростаюча контрабанда, в т.ч. наркотиками, зброєю, людьми.
  

Особливо при цьому тривожить, що проліферація загроз і викликів відбувається у невеликому регіоні, який, за усіма стандартами, має чимало механізмів, покликаних вирішувати проблеми. Серед них наступні:

• пильна увага загальноєвропейських інституцій, насамперед ОБСЄ, яка безпосередньо опікується нерозв’язаними конфліктами, Європейського Союзу, котрий з 2005 р. (Придністров’я) дедалі активніше (Грузія 2008) долучається до цього питання, Ради Європи, що дбає про права людини, нацменшин, етнічні взаємовідносини тощо;
  
• цілеспрямована регіональна політика ЄС по відношенню до ЧР у формі Чорноморської Синергії (2008), Моніторингової місії ЄС в Грузії (з 2008), виміру «Східне Партнерство» (2009), мертвонародженого Чорноморського Форуму (2006) та всеохоплюючої, відтак беззубої Європейської політики сусідства (2004);
  
• існування двох виключно регіональних структур, Організації чорноморського економічного співробітництва, ОЧЕС, (1991-1992)¹³, мандат якої дає усі підстави сподіватися на мир, безпеку і добробут в ЧР, та Організації за демократію й економічний розвиток ОДЕР-ГУАМ,¹⁴ з появою якої (1997-2006) усе, що недогледіла ОЧЕС, мала б відшліфувати ГУАМ;
  
• увага до економічного й енергетичного благоустрою регіону, чому мали б сприяти ініціативи INOGATE,¹⁵ TRACECA,¹⁶ та Бакинська Ініціатива¹⁷, екологічного – Міжнародна комісія захисту річки Дунай та Чорноморська комісія із втілення Чорноморської конвенції,¹⁸ та наукового – програма розширеного наукового співробітництва шести країн за фінансування ЄС;¹⁹
  
• функціонування ряду безпекових форматів й механізмів, серед яких:
  

• Документ про заходи зміцнення довіри та безпеки у військово-морській галузі на Чорному морі (2002р.²⁰, Болгарія, Грузія, Румунія, Росія, Туреччина, Україна) в частині співробітництва та контактів у військово-морській галузі; запрошення на військово-морські бази; обміну військово-морською інформацією; проведення та участі у щорічних військово-морських навчаннях довіри.
  
• Угода про створення Чорноморської Групи Військово-Морського Співробітництва в складі тих же шести країн (2001), відома як «BLACKSEAFOR»²¹;
  
• Операція «Чорноморська гармонія» ВМС Туреччини (2004), як продовження операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі, з приєднанням РФ (2006) та України²².
  

На жаль, вони не спрацювали у випадку російсько-грузинських подій серпня 2008, зокрема на морі, і не дають жодних гарантій на майбутнє. Болгарський Institute for regional and security studies (Інститут регіональних та безпекових досліджень) пов’язує безпекові виклики в Чорномор’ї з прогресуючим протиріччям між демократизацією/модерним державотворенням та стратегією Росії на збереження й поширення своєї «сфери впливу», причому як в частині військової, так і м’якої безпеки.²³ Мюнхенський Центр прикладних політичних досліджень C.A.P. звертає увагу на можливі «failure of stateness, escalation of frozen conflicts and the proliferation of non-state actors or unrecognized political entities» (втрата державності, ескалація заморожених конфліктів та поширення недержавних акторів або невизнаних політичних одиниць), які здатні викликати «significant effects on energy supplies, trade and economic issues» (значний вплив на енергопостачання, торгівлю та економічні проблеми). Понад те, «the EU faces a strategic dilemma as Russia is a major stakeholder in numerous ways in the Black Sea region (in terms of military power and energy, as well as with regard to soft power and public opinion)» (ЄС зіштовхується зі стратегічною дилемою, оскільки Росія, яка є головною зацікавленою стороною у багатьох сферах Чорноморського регіону з точки зору військової сили та енергетики, а також м’якої сили та громадської думки)²⁴. Переконливих пропозицій щодо виведення ЧР з кола проблемностей не дають ні широковідома «Black Sea Security Program» (Програма безпеки Чорноморського регіону), створена ще в 1997 р. Гарвардським університетом, яка провела вже 9 щорічних семінарів, залучила 10 країн Великого Чорномор’я, Казахстан, Хорватію, Словенію, Сербію, США, НАТО, ЄС, ОБСЄ і всіх кого ще можна уявити в кількості понад 600 (!) науковців, дипломатів, генералів²⁵, ні Салонікський Міжнародний центр чорноморських досліджень²⁶, серед публікацій якого у серії Xenophon привертає увагу текст С.Маркедонова²⁷, ні профінансована ЄС дворічна програма EU-Black Sea Observatory.

В світлі зазначеного вище не повинно дивувати порівняння ЧР з Близьким Сходом.

Потреба в нестандартних, інноваційних підходах до проблематики ЧР необхідна з ряду причин, з яких найочевидніші:

• Небезпека повторення гарячої, ще масштабнішої війни, зокрема через нерозв’язані конфлікти;
  
• Небезпека приватизації регіону дуумвірами РФ та Туреччиною та консервація проблем чи їх вирішення за рахунок решти акторів;
  
• Небезпека ще більшої маргіналізації на тлі гомогенізації та посилення Європи, наступу східних економік, що тягне ріст зубожіння, а відтак міграції, контрабанди, злочинності, корупції, клановості тощо.
  

Свої рецепти пропонують різні інституції й держави. З Анкари чуємо, що Чорноморські країни утворюють регіон, де перетинаються інтереси чотирьох геополітичних гравців, а саме ЄС з його Європейською політикою сусідства, Сполучених Штатів, котрі шукають вихід на Євразію, «Ширший Близький Схід» і Північну Африку, Російської Федерації і, нарешті, Туреччини. Всі вони мають не співпадаючі геополітичні інтереси, що може призвести до конфліктної ситуації в регіоні а єдині ліки від хвороби – це Чорноморського економічного співробітництва в якості платформи, що служить для гармонізації інтересів політичних гравців і створює додаткові відносини між країнами-членами.²⁸ Іншої думки дотримуються в Інституті міжнародних досліджень МЗС Румунії, наполягаючи на необхідності кооперативних зусиль усіх міжнародних організацій, включно з ООН, серед яких ОЧЕС є першою за ліком, але не за впливом.²⁹ Російська дипломатія, надаючи увагу відносинам з Туреччиною чи Україною, замороженим конфліктам в регіоні, поняття «Чорноморський регіон» як такий в політичному дискурсі здебільшого не виділяє³⁰, хоча у науковому обігу воно присутнє і представники РФ активно його обговорюють. Чому? Тому що не хоче давати підстави вважати себе частиною чогось: хай малі держави вважають себе частинами.


Чи існує універсальне рішення?


Постановка питання в такій площині виглядає несерйозною. Але лише на перший погляд. Достатньо зробити невеликий екскурс в історію та географію і переконатися, що такі рішення існують, спрацьовують, і завдання полягає в неквапливому їх пристосуванні до предмету нашої турботи.

Першочергове значення має вивчення прикладів досягнення миру, безпеки, взаємодії і, як наслідок, добробуту в подібних літоральних регіонах Європи – Балтії та Адріатиці. Процес практично завершився у Балтії, де реально діють всеохоплюючі механізми в економічній, екологічній та безпековій сфері за участі колишніх суперників ЄС та РФ. Процес триває в Адріатиці (Західні Балкани), де йшлося про те ж суперництво за помітної силової ролі США, які й до сьогодні залишаються тут юридичним гарантом миру та модерного державотворення. Скептики скажуть: в Чорномор’ї рішення не знайдеться, бо цьому може перешкодити (з тих чи інших причин) могутня Росія. Нагадають, що ні Балтія, ні Адріатика не є коректними для порівняння. Адже в Балтії, наприклад, сторона РФ займала відмінну позицію одна проти багатьох і дія відбувалася в період її послаблення, на початку 1990-их років. Наведуть також аргумент, що Адріатика віддалена від РФ географічно і логістично, дія відбувалася наприкінці 1990-их – початку 2000-их років. Натомість Чорномор’я географічно безпосередньо прилягає до РФ з військовою екстраполяцією на території України (Севастополь), Молдови (Придністров’я), Абхазії, Південної Осетії, Грузія, Вірменії (Гюмрі), а у економічному, військовому та політичному сенсах РФ початку 2010-их років набагато сильніша ніж десятиліття чи два тому. Тому чи вийде щось подібне і позитивне в Чорномор’ї?

На застереження є контраргумент: подібність в тому, що в обидвох випадках в регіонах домінував Європейський Союз, при цьому і в Балтії, і в Адріатиці Росія (та її тимчасове alter ego Сербія) економічно лише виграли при збереженні політичного обличчя і впливу. США, частково в образі НАТО, залишилися тінню батька Гамлета з можливістю сучасної появи й грізних наслідків. Суттєву роль відіграли т.зв. «другі сили» – в Балтії це були ФРН і РП, в Адріатиці ФРН, Італія, Австрія. І не забуваймо: на схід від РФ – КНР і Японія, на південь – Індія та Іран, а просто в тілі – Північний Кавказ. Є стимул почути думку ЄС. В якості ще одного, ситуативного стимулу, можуть розглядатися й події у Північній Африці та Східному Середземномор’ї, які окремі політологи екстраполюють і на пострадянський простір включно з Великим Чорномор’ям та на Балкани. Не думаю, що варто багато спекулювати на цю тему з кількох причин. По-перше уряди і Росії, і Туреччини відкинули усякі паралелі і заявили про неможливість «туніських» сценаріїв в регіоні. По-друге, спроби влаштувати «місцевий Тахрір» в Азербайджані, Хорватії, навіть Сирії мали зовсім іншу природу, а проблеми цих країн та суспільні сили в них аж ніяк не тотожні «туніським». По-третє, розповсюдження «туніського синдрому» уможливила спільна мова, спільні засоби комунікації, спільна історія та спільна релігія – всі ці фактори відсутні у Чорномор’ї. Є і по-четверте, і по-п’яте. Але сигнал обидва гранди регіону почули. Насамперед поліетнічна і полірелігійна Росія, яка хоче добре провести Олімпійські ігри 2014 в Сочі.

Отже, схема убезпечення й економізації регіону теоретично можлива. Вона передбачає досягнення м’якої домовленості між ЄС та головним опонентом, РФ, згоду з такою домовленістю Туреччини та активну гру «других сил» – України та Румунії. Причому почати процес найкраще саме з цього останнього елементу, оскільки повне взаєморозуміння і взаємодія між ними різко посилить обидвох. Той крок, який Україна зробила по відношенню до Польщі в 1993-2009 рр., вона має повторити сьогодні з Румунією (а Румунія – повторити той крок, який зробила з Угорщиною). Румунія, врешті, майже вдвічі менша від України і доволі бідна країна, їй не до снаги буцатися з РФ чи Туреччиною, а внутрішні проблеми роблять її слабкою в ЄС. В спілці з Україною, не ведучи подвійної гри, зокрема щодо Молдови, вона допоможе і собі, і Україні, і ЄС. Змушена буде звернути на це увагу і Туреччина, особливо якщо ЄС розмовлятиме з нею спокійніше. Крім того в Анкарі мають тверезо оцінити процеси, що відбуваються нині в арабському світі, який, нарешті, почав віддавати накопичену роками енергію освіченості та демократичних цінностей, навіяну з ЄС.

Українсько-румунське парування можна починати з енергетики, приміром, взаємодії в проекті AGRI, спільного будівництва терміналу LNG (існують і ГЕС, і НПЗ на територіях суміжних країн), освоєння шельфу Чорного моря навколо о. Зміїного, мосту на Нижньому Дунаї (фонди ЄС), використання терміналу «Південний». Домовитися про розподіл вантажоперевезень на Дунаї на підставі неупередженого аудиту. Зняти питання національних меншин шляхом імплементації чинних міжнародних режимів і угод шляхом проектів з Брюсселя. На цьому тлі розпочати тристоронній, з Молдовою, діалог істориків. Об’єднати зусилля в екологічній сфері басейну Чорного моря, встановивши спільні стандарти і вимагаючи їх виконання від інших. Басейн обов’язково притягне увагу Європи і світу з огляду на Олімпійські ігри 2014 – чому б не скористатися нею і не запровадити свої правила?

Об’єктивним патроном такого тандему мала б стати велика європейська держава, віддалена від ЧР, з історичним інтересом до нього. Це Німеччина з її давніми бізнес- і політпроектами і в Румунії, і Україні, і з великими впливами на Туреччину і Росію. Тестом на реалізабельність всього плану стає у цьому випадку Придністров’я. Канцлер вже двічі робила Росії пропозицію щодо демілітаризації території за гроші ОБСЄ, і тепер, після продовження оренди для ЧФ РФ в Севастополі, склалися об’єктивні умови для руху в цій сфері³¹. Зрозуміло, що будь-які серйозні рішення, зокрема втягнення в СОТ і зближення з ЄС, в РФ прийматимуться вже після президентських виборів 2012. Але чекати не слід: півтора роки, що залишилися, доцільно витратити на українсько-румунське залицяння і заручини. В якості змащувальних матеріалів слід використати Мережу університетів Чорного моря³², Асоціацію портів Чорного і Азовського морів, де румуни присутні, обережно активізувати переговори по Угоді про малий прикордонний рух (такі угоди з РП, Угорщиною та Словаччиною вже діють), зблизити позиції в Дунайській комісії, і, що найперспективніше, в реалізації Дунайської стратегії ЄС. Має відіграти роль й ОЧЕС, але скромну: вона не створить дива, якщо не спромоглася на нього за 20 років існування. Так само, як їх не створили РДБМ³³ чи Адріатично-Іонічна Ініціатива, а створив Пакт стабільності на Західні Балкани.

...Справжній Овідій перебував на засланні в давньогрецькому місті Томи, а нині Констанці, в Румунії. Натомість український Овідіополь в Одеській області, сучасне йому античне поселення, потім турецька фортеця Хаджидере, до поета непричетний. Але може збіг не випадковий?

Думка, висловлена в публікації, може не співпадати із позицією Чорноморського трасту з регіональної співпраці — Проекту Фонду Маршала (США). Київ, 2011 © Усі права застережено.