Ю. шведа вибори та виборчі системи

Вид материала

Документы

Содержание Ii. виборче право та відповідальність за його порушення. Гарантії прав особи. Виборче законодавство. Міжнародно-правові акти, що регулюють проведення виборів.

Подобный материал:

• Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
• «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
• Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
• Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
• Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
• Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
• Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
• Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
• "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
• Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.

Література:


Актуальные проблемы современной политической науки: Реф. Сб. Вып. 2. Проблемы парламентаризма в развитых странах Запада.- М., 1991.

Амелин В. Выборы – институт свободы или инструмент подавления? // Избирательные технологии и избирательное искусство.- М., 2001, с. 25-37

Балабан Р. В. Теорія виборчої системи.- К., 2007, Розділ 1. Становлення електоральної демократії, с. 5-17.

Батенко Т. До історії формувань виборчої системи в Галичині та виборчих змагань галицьких українців 2-ї половини ХІХ ст. Спроба аналізу // Республіканець, 1994, № 3-3, с. 35-40.

Бугаєв С. Право національних меншин на політичне представництво: актуальні проблеми забезпечення в Україні // Вибори та Демократія, 2005, № 1 (3), с. 68-73.

Бучковський Л. Трансформація виборчого законодавства Польщі // Вибори та демократія, 2005, № 3, с. 69-78.

Вибори. Громадянин. Демократія // Основи демократії. Посібник / За заг. ред. А.Колодій.- К., 2002, c. 349-366.

Вибори в Європейському Союзі / За ред. Д. С. Ковриженка, Лабораторія законодавчих ініціатив- К., 2006.

Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат. сб.- М, 2000.

Вибори в Україні: Європейський вимір.- К., 2001.

Выборы во всем мире. Электоральная свобода и общественный прогресс / Авт.-сост. А. А. Танин-Львов.- М., 2001.

Вибори до Верховної Ради України: Досвід та уроки.- К., 1994.

Гавриш С. Парламентаризм на чолі суспільного прогресу // Віче, 2001, № 7, с. 3-13.

Гельман В. Я. Создавая правила игры: российское избирательное законодательство переходного периода // Полис, 1997, № 4, с. 125-147.

Гончарук Т. З історії виборчого руху галицьких українців на рубежі ХІХ-ХХ ст. // Нова Політика, 1998, № 1.

Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії.- Львів, 1999.

Данненберг А. Избирательная система Испании: 30 лет после крушения диктатуры. – -pres.ru/journal_o_vyborah/arhiv/

Диалектика выборов.- М., 1997.

Доцяк І. Українські вибори в системі суспільно-політичних трансформацій // Вісник Прикарпатського університету, Політологія, Вип. 1, 2006, с. 11-14.

Євгеньєва А. Громадяни Європейського Союзу обрали новий парламент // Євробюлетень, 2004, червень-липень, с. 2-3.

Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права. Матеріали Венеціанської Комісії, органів Ради: пер. з англ. / За ред. Ю. Ключковського. Вид. 2-е, випр. і доповн.- К., 2009, Європейський виборчий доробок, с. 12-45, Венеціанська Комісія: Наглядовий орган Ради Європи у виборчих справах, с. 45-50, Інтерпретативна декларація про стабільність виборчого законодавства, с. 82-83.

Жеребецький Є. Вибори у Польщі // Вибори та демократія, 2005, № 3, с. 89-95.

Жидкова Н. Г. Избирательная система, политические партии и представительство женщин: теоретический аспект // Политическая наука. Российская политика в теоретическом и сравнительном контексте: Сб. научн. тр. / Ред. и сост. вып. Гельман В.- М., 2003, с. 127-144.

Журавський В. С. Становлення та розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми).- К., 2002.

Заляев Р. И. Избирательные системы и их возможности в реализации демократического принципа политического представительства // Проблемы политической науки.- Казань, 1994, с. 98-119.

Зєльонка Я. Нові інститути у старому Східному блоці // Глобальне відродження демократії / За заг. ред. Л. Раймонда і М. Ф. Платтнера.- Львів, 2004, с. 271-288.

Івченко В. Парламент, який не має аналогів у світі // Євробюлетень, 2004, січень.

Институт выборов в истории России: источники, свидетельства современников. Взгляды исследователей ХIX- начала XX вв.- М., 2001.

Кіссе А. Виборча система як засіб врегулювання етнічних конфліктів // Політичний менеджмент, 2006, № 2 (17), с. 107-115.

Клюжев О. Трансформаційні перетворення та електоральні процеси: постановка проблеми та український досвід // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія., Вип. 10, 2008, с.95-103.

Комаровский В. Демократия и выборы в России: теория и история вопроса // Социол. Исследования, 1996, № 6.

Кондорсе. Про вибори.- Львів, 2004, с.123-129.

Коргунюк Ю. Г. Избирательные кампании и становление партийной системы РФ с точки зрения социального представительства // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат.сб.- М., 2000, c. 67-110.

Кресіна І., Перегуда Є. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми.- К., 2003.

Лавринович О. Реформа виборчої системи і парламент України // Право України, 2000, № 1, с. 97-100.

Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий // Политология. Хрестоматия / Под ред. М. А.Василика.- М., 2000.

Леонтович В. В. История либерализма в России 1762-1914.- М., 1995.

Лійфарт А. Подвійна перевірка даних // Глобальне відродження демократії / За заг. ред. Л. Раймонда і М. Ф. Платтнера.- Львів, 2004.

Лінц Х. Небезпеки президенства // Глобальне відродження демократії / За рел. Л. Даймонда і М. Ф. Платтнера.- Львів, 2004, с.163-177.

Лінц Х. Дж. Переваги парламентаризму // Глобальне відродження демократії / За ред. Л. Даймонда і М. Ф. Платтнера.- Львів, 2004, с. 207-211.

Лисовский С. Ф., Евстафьев В. А. Избирательные технологии. История, теория, практика. Учебное пособие для кандидатов и избирателей.- М., 2000.

Лихтенштейн А. В. Политические партии и российский президенциализм: границы применения теорий // Политическая наука, 2003, № 1, с. 13-23.

Луцишин Г. Проблеми міжнаціональних відносин в контексті виборів // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник наукових праць.- Львів, 2007, Вип. 19, с. 205-208.

Лысенко В. И. Выборы и представительные органы в новой Европе: политический опыт и тенденции 80-90-х гг.- М., 1994.

Маклаков В. В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. Учебн. Пособие.- М., 1987.

Мелешкина Е. Ю. Учредительные выборы в странах Восточной Европы: обзор исследовательской серии // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат.сб.- М., 2000, c. 169-178.

Мелешкина Е. Ю. Формирование партийных предпочтений в посткоммунистических странах Восточной Европы: основные концепции // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат. сб.- М., 2000, c. 51-66.

Миллер А. И. Работа над ошибками: Карен Давиша о роли выборов в демократизации посткоммунистических обществ // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат.сб.- М., 2000, c. 6-15.

Музиченко П. Вибори в історії України // Юридичний вісник, 1994, № 2.

Мусіяка В. Головна мета суспільства і держави // Вибори та демократія, 2005, № 3.

Небоженко В. С. Вибори – шлях до демократії // Філос. і соціол.думка, 1990, № 4. Нельга О. Вибори як індикатор і чинник національної інтеграції // Нова Політика, 1999, № 6, с. 2-10.

Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б. Кухти. Ч. 2: Політичні процеси, системи та інститути.- Львів, 1997, Вибори як визначальна характеристика ліберального та демократичного режимів, с. 110-120.

Павленко Р. Криза пострадянського парламентаризму? Напрям подальшої конституційної реформи в Україні // Вибори та демократія, 2006, № 3(9), с. 28-39.

Павленко Р. М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід.- К., 2002.

Парламент и президент (опыт зарубежных стран).- М., 1995.

Парламентаризм і громадянське суспільство в Україні. Матеріали громадських слухань.- Харків, 2005.

Победоносцев К. П. Великая ложь нашого времени // Политология. Хрестоматия / Под. ред. М. А. Василика.- М, 2000., с. 416-418.

Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку.- К., 2002, Верховна Рада – парламент української держави, с. 98-108.

Поліщук І. Виборчий процес як детермінанта сучасної політики // Політичний менеджмент, 2005, № 3, с. 137-146.

Попов С. А. Партии, демократия, выборы.- М., 2003.

Радченко О. Влада і вибори: інституційна взаємодія в демократичному суспільстві.- Харків, 2006.

Рибачук М., Шкурат І. Історичні аспекти становлення виборчої системи України // Політичний менеджмент, 2004, № 1, с. 83-99.

Роль избирательных законов в формировании парламентов Восточной Европы.- nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта

Романенко Є. Проблема парламентаризму в діяльності українських національних партій (1905-1907) // Нова Політика, 2002, № 1, с. 45-49.

Романюк А. Порівняльний аналіз повноважень президентів України та країн Західної Європи та США // Науковий Вісник Ужгородського університету, Вип. 4.- 2006.

Ротар Н. Основні форми участі громадян України у передвиборчих кампаніях як механізм засвоєння цінностей демократії // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія., Вип. 9, 2008, с. 154-159.

Рупнік Ж. Пост-тоталітарний блюз // Глобальне відродження демократії / За рел. Л. Даймонда і М. Ф. Платтнера.- Львів, 2004, с. 439-451.

Рябов С. Політичні вибори. Навчальний посібник.- К., 1998.

Слободанюк Е. Парламентські вибори: Росія-1995 – Україна – 1998 // Нова Політика, 1999, № 2 (22), с. 5-10.

Сміт Дж. Роль законодавчої влади в ліберально-демократичних суспільствах.- Х.арків, 2001.

Смолій В., Ричка В. Влада народу. Український парламентаризм: від Віча Київської Русі до Верховної Ради // Україна – Юкрейн, 1997, № 12.

Сморгунов Л. В. Сравнительная политология: Теория и методология измерения демократии.- СПб., 1999, Избирательные системы и демократия, с. 214-231.

Ставнійчук М. Вибори в умовах політичної реформи // Віче, 2003, № 3, с. 3-10.

Сучасний виборчий PR: Навч. Посібник / Кер. авт. колективу В. В. Лісничий.- К., 2004, Вибори та виборчі системи, с. 36-52.

Тодика О. Ю. Вибори до парламентів країн СНД (порівняльно-правовий аспект).- Харків, 2003.

Турчин Я. Принципи організації інституції виборів у науковій спадщині Отто Ейхельмана // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник наукових праць.- Львів: Вид-во Національного університету ”Львівська Політехніка”, 2007, Вип. 19, с. 42-48.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз.- К., 1995.

Шаповал В. М. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні.- К., 2000.

Шведа Ю. Демократія і вибори за С. Хантінгтоном // Вибори та Демократія, 2005, № 1(3), с. 38-45.

Шведа Ю., Романюк А., Скочиляс Л. Інститут президентства у світі. Хто є хто. Довідник.- Львів, 1999.

Шугарт М. С., Кери Дж. М. Президентские системы // Современная сравнительная политология. – М., 1997.

Яцишин У. Роль митрополита Андрея Шептицького у розвитку парламентаризму в Західній Україні // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник наукових праць.- Львів, 2007, Вип. 19, с. 198-205.

Barany Z., Vinton L. Breakthrough to Democracy: Elections in Poland and Hungary // Studies in Comparative Communism, 1990, Vol. XXIII, № 2, p. 191-212.

Comparing Democracies: Elections and Voting in Global Perspective / Ed. by Lawrence Le Duc, Richard G.Niemi and Pippa Norris.- Thousand Oaks, 1996.- XII.

Demokracje zachodnioeropejskie. Analiza porownawcza / Pod red. A. Antoszewskiego i R. Herbuta.- Wroclaw: Wyd-wo Wroclawskiego Un-tu, 1997.

Democracy in Developing Countries / Ed. by Diamond L., Plattner M.: Boulder, 1988.

Di Palma G. To Craft Democracies. An Essay on Democratic Transitions.- Berkeley: University of California Press, 1990.

Ishijama J. T. Electoral Rules and Party Nomination Strategies in Ethnically Cleaved Societies. The Estonian Translational Election of 1990 // Communist and Post-communist studies, 1994, № 27 (2), p. 177-192.

Ishiyama J. T. Founding Elections and the Development of Transitional Parties: The Cases of Estonia and Latvia, 1990-1992 // Communist and Post-communist studies, 1993, № 3 (September), vol.26, p. 277-301.

Hertz J. From Dictatorship to Democracy.- Westport, Connecticut: Greenwood Press, 1982.

Huntington S. How Countries Democratize // Political Science Quaterly, Vol. CVI, № 4, Winter 1991-1992.

Huntington S. Political Order in Changing Societies.- New Haven: Yale University Press, 1968.

Kubicek P. Delegative Democracy in Russia and Ukraine // Communist and Post-communist studies, 1994, № 27 (4), p. 423-443.

Mainwaring S. Presidentalism, Multipartism and Democracy: The Difficult Combination // Comparative Political Studies, 1993, № 26 (2), p. 198-228.

McGregor J. P. Constitutional factors in politics in post-communist Central and Eastern Europe // Communist and Post-communist studies, 1996, № 29 (2), p. 147-167.

Nohlen D. Prawo wyborcze i system partyjny. O teorii systemow wyborczych.- Warszawa, 2004.

O’Donnell G., Schmitter C., Whitehead L. Convoking Elections (and Provoking Parties) // Transitions from Authoritarian Rule: Prospect for Democracy.- Baltimore: The Johns Hopkings University Press, 1986, part IV.

O’Donnell G., Schmitter C., Whitehead L. Transitions from Authoritarian Rule: Prospect for Democracy.- Baltimore: The Johns Hopkings University Press, 1986.

Pomper G. M. Voters, Elections, and Parties. The Practice of Democratic Theory.- New Brunswick and London: Transaction Publishers, 1992.

Rokkan S. Citizens. Elections. Parties.- NY: David McKay Co., 1970.

Solchanyk R. Ukraine, The (Former) Center, Russia, and “Russia” // Studies in Comparative Communism, 1992, Vol. XXV, № 1, p. 31-47.

Zubek V. The Threshold of Poland’s Transition: 1989 Electoral Campaign as the Last Act of a United Solidarity // Studies in Comparative Communism, 1991, Vol. XXIV, № 4, p. 355-377.


II. ВИБОРЧЕ ПРАВО ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЙОГО ПОРУШЕННЯ.


1. УЧАСТЬ У ВИБОРАХ.


1. 1. Політичні свободи. Можливість здійснювати засадничі права людини, перш за все право на вільний розвиток особистості. До класичних політичних свобод, що зазначені у Загальній декларації прав людини й містяться в конституціях демократичних країн, належать: свобода об’єднань, свобода думки, свобода зборів, свобода волевиявлення (виборче право).


Гарантії прав особи. Законодавче закріплення системи рішень, що забезпечують умови реального здійснення прав людини, які визначають її правове становище в суспільстві. З розширенням зв’язків між державами та народами все сильніший вплив на гарантії прав і свобод людини мають міжнародні фактори. Права та свободи громадян у ХХ ст. вийшли за межі внутрішньої компетенції держав, стали предметом міжнародної турботи. Аналізуючи дотримання прав людини в будь-якому суспільстві, зауважимо, що немає і не може бути держав, які б ідеально гарантували та забезпечували права громадян.


Виборче законодавство. Норми конституції та інших нормативних актів, які регулюють виборчий процес. Виборче законодавство деталізує основні положення виборчої системи. У виборчому законодавстві відображенo порядок висунення кандидатів у депутати, вимоги до них, процедура голосування, можливості користування послугами засобів масової інформації (ЗМІ), порядок і джерела фінансування. Законодавство передбачає заборону використання нечесних та незаконних методів на виборах: підкупу, примусу, підтасовки голосів тощо. У виборчому законодавстві спеціально детально виписана процедура голосування. Законодавство про вибори передбачає певні обмеження, а також вимоги до кандидатів в депутати. Наявність розвинутого виборчого законодавства є однією з головних ознак демократичності держави, що забезпечує практичну можливість кожного громадянина реалізувати свої виборчі права. У кожній країні виборче законодавство має свої особливості. Що ж стосується конституційно-правової оцінки виборчих систем, то твердження про те, що вибір виборчої системи повинен бути здійснений у конституції є неоднозначним. Конституція сьогодні досить часто обходить стороною закріплення виборчої системи й містить лише найважливіші принципи демократичного виборчого процесу. У США, наприклад, всі питання пов’язані з виборами, регулюються законодавством штатів. У цілому, виборче законодавство країн Заходу є достатнтьо справедливим і забезпечує політичну конкурентність, так що у цих країнах не залишається майже ніяких можливостей для зловживань та приводів для суперечок щодо виборчого процесу. Загальна Декларація Прав Людини у ст. 21 передбачає, що кожна людина має право брати участь в управлінні власною країною безпосередньо або з допомогою посередництва вільно обраних представників, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби у власній країні, що підставою влади уряду повинна бути воля народу і що ця воля повинна знаходити своє виявлення в періодичних та дійсних виборах, які повинні проводитися за умов загального та рівного виборчого права шляхом таємного голосування або ж з допомогою інших рівнозначних форм, які мають забезпечувати свободу голосування. Надзвичайно важливе значення має роз’яснення, надане Комітетом ООН з прав людини у “Загальному коментарі до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права”, де зокрема констатується, що стаття 25 “Право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним, та право бути допущеним до державної служби на умовах рівності” фіксує фундаментальні права людини для демократичного уряду, що право кожного громадянина брати участь у веденні державних справ, голосувати та бути обраним є спорідненим, але не тотожним праву народів на самовизначення. Зафіксовано, що положення цієї статті націлені на захист прав індивідів брати участь у процесах, що у своїй сукупності іменуються державними справами. Також наголошується, що не повинно допускатися жодної різниця між громадянами у реалізації ними цих прав на основі їх раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, походження чи іншого. Серед міжнародних документів особливу роль щодо визначення демократичних стандартів проведення виборів має документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру, Конференції з Безпеки та Співробітництва у Європі. Він зафіксував колективне зобов’язання європейських держав щодо гарантування принципу визнання влади уряду волею народу шляхом реалізації наступних положень: вільні вибори проводяться з розумною періодичністю, як це встановлено законом; всі мандати, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу, повинні бути об’єктом вільного змагання кандидатів у ході всенародних виборів; дорослим громадянам гарантується загальне та рівне виборче право; повинно бути забезпечене проведення голосування таємно або із застосуванням рівноцінної процедури вільного голосування, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього, опублікування офіційних результатів; повинно враховуватися право громадян домагатися політичних або державних посад особисто або в ролі представників політичних партій чи організацій без дискримінації; повинно бути забезпечене право окремих осіб чи груп осіб створювати в умовах повної свободи свої політичні партії або інші політичні організації та надавати таким політичним партіям і організаціям необхідні юридичні гарантії, що дозволяють їм змагатися між собою на основі рівності перед законом та органами влади; має бути забезпечене проведення політичних кампаній в атмосфері свободи та чесності, що їх гарантує закон та державна політика і в якій жодні адміністративні дії, примус чи залякування не утримували би партії та кандидатів від вільного висловлення своїх поглядів і оцінок, а також не заважали би виборцям ознайомлюватися з ними та обговорювати їх або голосувати вільно, без побоювань бути покараними; мають забезпечувати невстановлення будь-яких юридичних чи адміністративних бар’єрів для вільного доступу до засобів масової інформації на недискримінаційній основі для всіх політичних угруповань та окремих осіб, які бажають взяти участь у виборчому процесі; мають забезпечити право кандидатів, що отримали необхідну кількість голосів, яка визначена законом, належним чином обіймати посаду та мати змогу залишатися на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом у відповідності з демократичними парламентськими та конституційними процедурами. Попри всі недосконалості, характерні етапу трансформаційних перетворень, в Україні протягом 18 років незалежності створено найголовніше – цілісну систему виборчого законодавства України.


Міжнародно-правові акти, що регулюють проведення виборів. Загальна декларація прав людини ООН 1948 р., у ст. 21 зазначає: “Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і несфальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування”. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. Стаття 25 Пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: “Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне волевиявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади”. Конвенція про політичні права жінок від 20.12.1952 р., яка містить положення щодо права жінок голосувати “на всіх виборах на рівних умовах з чоловіками, без будь-якої дискримінації”. Міжнародна конвенція щодо ліквідації всіх форм расової дискримінації від 25.12.1965 р., у статті 5 якої закріплено, що “держави-учасниці зобов’язуються заборонити та ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівність кожної людини перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, національного і етнічного походження, особливо стосовно здійснення таких прав: …політичних прав, зокрема права брати участь у виборах – голосувати і висувати свою кандидатуру на основі загального й рівного виборчого права.” Ці універсальні міжнародні стандарти носять загальний характер, вони разом з національними виборчими стандартами слугують важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих в зазначених міжнародно-правових документах є обов’язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. Одним з міжнародних документів, який регулює виборчий процес є Конвенція про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях СНД. Проте задекларовані Конвенцією принципи мають неадекватне відображення, коли йдеться про механізми їх реалізації. Зокрема у ній не виписано таких стандартів щодо ведення виборчого процесу: 1) порядку реєстрації кандидатів, партій (виборчих блоків), зняття їх з реєстрації, 2) не врегульовано питання виборчої застави (наскільки легітимним є її застосування), 3) відсутні чіткі положення щодо гарантій доступу суб’єктів виборчої боротьби до засобів масової інформації (ЗМІ), 4) не визначено, якими можуть бути наслідки діяльності національних і міжнародних спостерігачів тощо. Міжнародні стандарти щодо організації та проведення виборів отримали відображення в Конституції України 1996 р., з прийняттям якої були закладені передумови для подальшого розвитку інститут виборів до сучасних вимог.