Ю. шведа вибори та виборчі системи
| Вид материала | Документы |
- Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
- Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
- Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
- Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
- Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
- "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
- Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.
Принцип прямих виборів. Один з головних принципів демократичного виборчого процесу, який покликаний запобігти перекручуванню волевиявлення виборця, коли воно визначає результати виборів, третіми особами, які можуть неправильно зробити вибір між висунутими кандидатами від якої-небудь однієї партії або навіть від всіх партій. Цей принцип виборчого права є загальнопоширеним. Навіть там, де теоретично він не діє (наприклад на виборах американського президента, де по окремих штатах голосують виборці, які мають свободу обрання президента), принцип прямих виборів реалізується на практиці. Однак він не зачіпає використання так званих фіксованих списків. При такій системі виборці можуть голосувати тільки за список у цілому й обрати тим самим кандидатів у тій послідовності, у якій вони зазначені політичною партією. “Вибори депутатів є прямими,- сказано в ст. 4. Закону України “Про вибори народних депутатів України.” Громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку).”
Принцип таємних виборів. Один з головних принципів демократичного виборчого процесу, який має на меті гарантувати свободу ухвалення рішення виборцем. Таємність, анонімність голосування покликана забезпечити незалежність того, хто голосує, від наслідків його волевиявлення. Універсальна форма вибору того чи іншого кандидата у депутати, яка здійснюється виборцями на заключній фазі виборчого процесу. Цей принцип вимагає, щоб процедура голосування проводилася не під спостереженням і щоб ухвалене рішення згодом не могло бути співвіднесене з конкретною особою. Коли у 1848 р. в Німеччині була спроба поширити виборче право на осіб найманої праці, то консервативні політики різко виступили проти таємних виборів. Очевидно, вони очікували, що при проведенні відкритих виборів соціальний тиск на найманих працівників спонукатиме їх до прийняття “правильного” рішення. Зазначений принцип може бути порушений тільки в тому разі, якщо виборець не може самостійно здійснити виборче право, наприклад, через фізичні вади. Голосування поштою, з огляду на цей принцип, є проблематичним граничним випадком, тому що держава не може при цьому гарантувати таємниці голосування. Стаття 6 Закону України “Про вибори народних депутатів України” визначає застосування даного принципу на виборах до українського парламенту. Ст. 7. Закону України “Про вибори народних депутатів України” гарантує таємницю виборів. “Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється. Членам виборчих комісій, іншим особам забороняється вчиняти будь-які дії чи розголошувати відомості, які дають можливість встановити зміст волевиявлення конкретного виборця”. Закон не називає джерел, засобів і методів здійснення контролю над волевиявленням виборців: він може бути як державним, так і позадержавним, мати різні мотиви, способи тощо. Проте його спрямованість одна: здійснити вплив на народне волевиявлення з метою зміни його результатів, спотворення, фальсифікації цього волевиявлення і результатів виборів. Закон передбачає ряд організаційних заходів та процедур щодо забезпечення таємниці голосування, зокрема: кожен виборець голосує на виборах особисто, голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється; виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка виключає можливість встановити особу виборця, який його заповняв; голосування має проводитися в спеціально відведених приміщеннях, в яких у достатній кількості обладнані кабіни (кімнати) для таємного голосування; бюлетені для голосування повинні заповнюватися виборцем в кабіні (кімнаті) для таємного голосування - під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність інших осіб за винятком випадків, коли виборець внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень – він має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншої особи, крім членів виборчої комісії, кандидатів у депутати, їхніх довірених осіб, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів; для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров’я не можуть прибути до приміщення для голосування) передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворює волевиявлення виборців. Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також встановленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування. Зокрема кримінальна відповідальність за порушення таємниці голосування передбачена статтею 159 Кримінального кодексу України.
Принцип періодичності і обов’язковості виборів. Вибори є обов’язковими і проводяться в терміни, встановлені конституціями і законами. Термін повноважень органів, що обираються, і вибирних посадових осіб встановлюються конституцією і законами. Не мають вживатись дії чи поширюватись заклики до здійснення дій, що спонукають чи мають своєю метою спонукання до зриву або відміни чи переносу терміну виборів, виконання виборчих дій і процедур, призначених відповідно до конституції, законами. Проте при визначенні принципу періодичності й обов’язковості виборів передбачена можливість в умовах військового чи надзвичайного стану для забезпечення безпеки громадян і захисту конституційного ладу, відповідно до конституції та законів, можуть установлюватись обмеження прав і свобод із зазначенням меж і терміну їх дії, а також може бути відкладено проведення виборів.
Принцип справжньості виборів. Дотримання принципу справжніх виборів повинне забезпечувати виявлення вільно вираженої волі народу і приведення до її здійснення безпосередньо”. Основними характеристиками справжніх виборів є: 1) реальний політичний плюралізм, ідеологічне різноманіття і багатопартійність, що здійснюються через функціонування політичних партій, 2) забезпечення вільного доступу виборців до інформації про кандидатів у депутати, політичні партії (коаліції) і процес виборів, 3) забезпечення вільного доступу кандидатів, політичних партій (коаліцій) до засобів масової інформації (ЗМІ) і телекомунікацій, 4) визначення термінів виборів таким чином, щоб учасники виборчої боротьби змогли розгорнути повноцінну передвиборну агітаційну кампанію, 5) забезпечення рівних і справедливих умов для реєстрації кандидатів, списків кандидатів і політичних партій (коаліцій). Реєстраційні вимоги не можуть бути дискримінаційними. 6) можливість оскарження кандидатом чи політичною партією (коаліцією) результатів голосування в судах або інших законодавчо визначених органах.
Принцип справедливості виборів. Його суть – у створенні державою рівних умов для всіх учасників виборчого процесу. Даний принцип базується на таких положеннях проведення виборів: 1) загальне і рівне виборче право, 2) рівні можливості кожному кандидатові в депутати чи кожній політичній партії (виборчому блоку) для участі у виборчій кампанії, у тому числі доступу до засобів масової інформації (ЗМІ) і телекомунікацій, 3) справедливе і гласне фінансування виборів, виборчої кампанії кандидатів, політичних партій (блоків), 4) чесність при голосуванні й підрахунку голосів, повне й оперативне інформування про результати голосування з офіційним опублікуванням усіх підсумків виборів, 5) організація виборчого процесу неупередженими виборчими органами, що працюють відкрито і гласно під діючим суспільним і міжнародним спостереженням, 6) швидкий і ефективний розгляд судами й іншими уповноваженими на те законом органами скарг про порушення виборчих прав і свобод громадян, кандидатів, політичних партій (блоків) у часових рамках відповідних етапів виборчого процесу, забезпечення права громадянина на звернення до міжнародних судових органів за захистом і поновленням своїх виборчих прав і свобод у порядку, передбаченому нормами міжнародного права. Згідно з даним принципом, у державі мають робитися кроки (насамперед, законодавчі), спрямовані на забезпечення жінкам справедливих (нарівні з чоловіками) можливостей у реалізації права вибирати і бути обраними до виборчих органів чи на виборні посади як особисто, так і в складі політичних партій чи блоків у порядку, передбаченому законодавчо. Справедливість виборів також має досягатися через створення однакових можливостей у висуненні кандидатів шляхом самовисунення, зборами виборців, політичними партіями (виборчими блоками) та іншими суспільними об’єднаннями й іншими суб’єктами права висування кандидатів (чи списків кандидатів). Справедливий характер виборів забезпечується за рахунок доступу представників усіх політичних партій, акредитованих місцевих і закордонних спостерігачів, представників ЗМІ до всіх виборчих дільниць; таємного характеру голосування; відсутності перешкод для виборців зробити вибір; зручної форми виборчого бюлетеня; наявності відповідних урн для голосування; незалежного ставлення до залишків бюлетенів; беззастережності допомоги виборцям (якщо така потрібна); точного підрахунку голосів; ужиття відповідних заходів безпеки під час перевезення матеріалів виборів; безпристрастної охорони виборчих дільниць. Справедливі вибори означають офіційне оголошення їх результатів; неупереджене ставлення до будь-яких скарг, пов’язаних із виборами; неупереджені публікації про результати виборів у ЗМІ; визнання підсумків виборів усіма учасниками.
Принцип публічності та відкритості виборів. Загальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов’язаний з рівнем та якістю інформованості та правової свіченості громадян. З цією метою Закон України “Про вибори народних депутатів України” (cт. 13) передбачає надання виборчими комісіями громадянам інформації про хід підготовки та проведення виборів. Виборчі комісії, зокрема, повинні інформувати про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, основні права виборців, своєчасно ознайомлювати громадян зі списками виборців, з передвиборними програмами партій (блоків), об’єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів засобам масової інформації (ЗМІ), повідомляти населення про підсумки голосування і результати виборів. Положення цієї статті спрямовані на те, щоб забезпечити суб’єктам виборчого процесу право на інформацію. З цією метою представникам ЗМІ гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов’язані з виборами, на засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю у день виборів. Виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів зобов’язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів. Із свого боку ЗМІ зобов’язані об’єктивно висвітлювати хід підготовки та проведення виборів. Відповідно до статті 47 Закону України “Про інформацію” поширення відомостей, що не відповідають дійсності, тягне за собою юридичну відповідальність. Даний закон передбачає також порядок спростування такої інформації (ст. 56).
Вільне та всебічне обговорення програм партій (блоків). Принцип демократичної виборчої кампанії, який передбачає відсутність будь-яких перешкод для того, щоб неупереджено, об’єктивно та у різних аспектах вивчати, аналізувати та обговорювати програми партій (блоків). Даний принцип стосується права виборців вільно агітувати як “за” так і “проти” виборчих списків кандидатів у депутати.
Принцип неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ. Один з базових принципів організації діяльності друкованих засобів масової інформації (ЗМІ), який передбачений ст. 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Він означає, що ці ЗМІ не можуть бути використані для: поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України “Про інформацію”: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення інших кримінально карних діянь. Забороняється також використання друкованих ЗМІ для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.
Уніформізм (територіальна стандартизація). Принцип, який застосовується при організації виборів у деяких федеративних державах. Він передбачає конституційне закріплення однакового статусу для всіх суб’єктів федерації. Наприклад, конституція США надає кожному штату, незалежно від його розмірів, двомандатне представництво в Сенаті, а у Німеччині конституція передбачає мінімальну гнучкість числа представників кожної землі у Бундесраті – верхній палаті парламенту – залежно від різниці між кількістю населення різних земель. Проте виборче законодавство більшості країн-членів ЄС передбачає певні територіально орієнтовані винятки з правил.
Розведення виборів у часі. Практика проведення виборів різних органів влади у різний час. Є однією з умов забезпечення усвідомленого вибору. Розведення виборів у часі дозволяє зосередити більше уваги виборців, засобів масової інформації (ЗМІ) та спостерігачів на передвиборних планах і програмах претендентів. Крім того це дозволяє посилити контроль над ходом виборчої кампанії та діями кандидатів у депутати, що веде до мінімізації порушень, які існують в умовах одночасного проведення виборів. Однак розведення виборів у часі означає додаткові витрати з державного бюджету, а також, на думку деяких аналітиків, може паралізувати політичне життя країни на весь період від виборів до виборів. Дана проблема є актуальною для України, де парламентські та місцеві вибори відбуваються одночасно. Об’єднання в часі місцевих виборів та виборів до Верховної Ради України до того ж ставить перед учасниками виборчої кампанії, виборчими комісіями та органами влади низку правових колізій, оскільки порядок проведення виборів регулюються різними законами. Злиття виборчих комісій, яке має місце у цьому випадку, перевантажує їхню роботу й послаблює контроль за виконанням рішень, збільшує імовірність порушень виборчого законодавства та відкриває простір для зловживань. Крім того можна стверджувати, що збіг парламентських і місцевих виборів негативно відбивається на активності та увазі громадян саме до кандидатів та програм на місцевому рівні. З іншого боку, розведення виборів у часі дозволить громадянам висувати більш конкретні запити до ймовірних кандидатів, ретельніше контролювати хід виборів та брати активнішу роль у передвиборній кампанії, що, у свою чергу, сприятиме становленню активістської політичної культури громадян, згуртуванню місцевих громад. При одночасному проведенні виборів також спостерігається суттєве навантаження на Державний та місцеві бюджети, розосереджується увага виборчих комісій щодо контролю за використанням коштів кандидатами в депутати різних рівнів.
2. ВИБОРЧА КАМПАНІЯ ТА ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС.
2.1. Передвиборна кампанія. Період спеціально організованої діяльності до часу офіційного початку виборів, спрямованої на “висвітлення”, формування чи підтримання необхідного іміджу й позитивного образу майбутнього кандидата (політичної партії, руху, окремого політика), забезпечення його упізнаваності серед потенційного електорату та утвердження (збереження попереднього статусу) на політичному полі відповідного рівня. Передвиборні кампанії ніяк не пов’язані з датою виборів і вони можуть вестися практично безперервно, перетворюючись на виборчі. До передвиборних проектів відносять: проекти, пов’язані зі збиранням підписів виборців, під різними вимогами до влади, зверненнями, відозвами та ін.; адресні проекти щодо роботи з різними групами населення: пенсіонерами, молоддю, військовослужбовцями; проекти щодо роботи із засобами масової інформації (ЗМІ); організація регіональних і міжрегіональних науково-практичних конференцій з актуальних проблем: економіка, охорона здоров’я, наука, культура, злочинність, екологія та ін.; проекти, пов’язані з розвитком підприємництва в регіоні; інші проекти, пов’язані зі збиранням коштів під виборчу кампанію (фондрайзінг); благодійні акції та програми.
Попередня “розкрутка”. Скрита форма виборчої кампанії, яка розпочинається задовго до офіційного її початку й має на меті зібрати гроші та організаційні ресурси та підвищити політичний рейтинг. У ході попередньої “розкрутки” кандидат добивається відповідної впізнаваності, що дасть йому можливість приймати участь в майбутніх виборах в якості реального кандидата. Для досвідченого політика попередня “розкрутка” в класичному розумінні не потрібна. Він продовжує свою виборчу кампанію всю активну політичну діяльність. Попередня “розкрутка” не потребує викладу цілісної програми, вона краще здійснюється навколо тих проблем, які хвилюють мешканців. При попередній “розкрутці” не варто заявляти про своє бажання приймати участь у боротьбі за депутатський мандат. Зазвичай попередня “розкрутка” закінчується за три-чотири місяці до виборів, коли починається активна підготовка до участі у виборчій кампанії.
2.2. Виборча кампанія. Офіційно оголошений період доцільно організованої, методично грамотно побудованої і змістовно насиченої діяльності кандидата у депутати, політичної партії, спрямованої на виконання масового психологічного впливу на електорат з метою усвідомленого і неусвідомленого їх спонукання до віддачі голосів за вказаного кандидата (партію). Як будь-який політико-правовий процес, виборча кампанія є як певною діяльністю визначених законом суб’єктів щодо забезпечення народного волевиявлення, так і системою правових норм, що регулюють цю діяльність. Відповідно, практично всі сучасні держави законодавчо регулюють правила проведення такої кампанії, аби забезпечити дотримання на практиці конституційних принципів рівних і вільних виборів. Таке регулювання, серед іншого (визначення суб’єктів виборчого процесу, їхніх прав і обов’язків, повноважень виборчих комісій тощо), полягає у визначенні правил використання в кампанії ресурсів, що забезпечують вплив на свідомість виборців (агітаційних, комунікаційних, медійних) дозволяють утримувати адекватне матеріально-фінансове забезпечення кампанії (фінансування виборчої кампанії), залучають органи публічної влади до процесу формування персонального складу виборних органів (повноваження органів публічної влади в організації і забезпеченні виборів, обмеження зловживань службовим становищем). Усі зусилля в кампанії спрямовані на оптимальне використання наявних виборчих ресурсів для посилення переваг кандидата (партії) та для нейтралізації сильних сторін опонентів. У законодавстві країн Центральної та Східної Європи словосполучення “виборча кампанія” вживається у сенсі “агітаційна кампанія”. Кожна виборча кампанія є унікальною й несхожою на попередні. Унікальність виборчої кампанії визначається трьома чинниками: особою кандидата, специфікою моменту, стратегією виборчої кампанії. Форма та зміст виборчої кампанії залежать від багатьох факторів. Виділяють різні типи виборчих кампаній. В залежності від рівня представницької влади, що обирається, а також від розміру виборчих округів виділяють: місцеві виборчі кампанії малого масштабу (вибори депутатів сільських чи районних рад – чисельність виборців до 5000); місцеві виборчі кампанії середнього розміру (від 5 до 20 тис.); місцеві виборчі кампанії великого масштабу (від 20 до 50 тис.); регіональна виборча кампанія (понад 50 тис.); регіональна виборча кампанія середнього розміру (понад 100 тис.); регіональна виборча кампанія великого розміру (понад 200 тис.); загальнонаціональна виборча кампанія (всі виборці України). Чим меншим є масштаб виборчої кампанії, тим простішою є її структура і тим активнішим є особистий контакт кандидатів з виборцями. І навпаки - чим більший масштаб виборчої кампанії – тим меншою є залученість кандидатів у неї, зростає роль виборчого штабу. В залежності від суміщення тобто чи вибори проводяться на один рівень чи обираються одночасно кандидати різних рівнів. Зазвичай суміщають вибори різних рівнів (районні, міські, обласні та Верховну Раду) або вибори з референдумом. В залежності від типу виборчої системи. У виборчих кампаніях прийнято виділяти два види факторів, які впливають на неї: керовані та некеровані. Перші залежать від рішень та дій самого кандидата та його команди і можуть бути виявлені за допомогою спеціальних соціально-психологічних досліджень. Другі не залежать від рішень кандидата та його команди. До них відносять: загальний вектор соціально-політичних процесів в країні; діяльність центральних, обласних та регіональних органів влади; економічна ситуація в державі та окрузі; особливості екологічної ситуації; особливості соціального портрету регіону; характер діяльності опонентів та їх команд; різка зміна політичної ситуації в сусідніх країнах, кліматичні умови тощо. Виборча кампанія складається з кількох етапів: нульовий (підготовчий) – триває до початку офіційної реєстрації кандидата в депутати (партії, блоку); початковий – початок пропагандистської кампанії, перше знайомство з кандидатом та його програмою; основний – реалізація плану-графіку виборчої кампанії; заключний – останні два тижня перед виборами – активізація виборчої пропаганди та агітації; день виборів; підведення підсумків. Враховуючи розмір території України термін, що дається законодавством на ведення виборчої кампанії є доволі значним. Висування претендентів починається за 170 і закінчується за 140 днів до виборів, реєстрація кандидатів Центральною виборчою комісією (ЦВК) повинна закінчуватися не пізніше як за 90 днів до виборів. Таким чином, для агітаційної роботи українські кандидати на посаду Президента мають не менше ніж 89 днів, тобто майже три місяці. Для порівняння: у набагато менших від України державах, таких, наприклад, як Болгарія, на виборчу кампанію кандидатів у президенти дається 24 дні, у Словаччині – 13 днів. Однак запозичення європейського досвіду в цьому плані навряд чи є доцільним. Враховуючи, що в Словаччині 4 млн. виборців, а в Україні їх аж 38 млн., терміни ведення передвиборної агітації в Словаччині і в Україні співвідносяться приблизно як 3 : 2. Тобто до певної міри можна навіть стверджувати, що терміни ведення виборчої кампанії в України є скороченими у пропорції до кількості виборців та розвитку інфраструктури.