Ю. шведа вибори та виборчі системи
| Вид материала | Документы |
- Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
- Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
- Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
- Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
- Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
- "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
- Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.
Маркетингова виборча кампанія. Така модель виборчої кампанії, при якій виборець виступає у ролі гіпотетичного покупця, а чисельні виборчі об’єднання – у ролі гіпотетичних продавців. Роль товару відводиться кандидатам, їх програмам, іміджу. Таким чином таку модель виборчої кампанії можна визначити як процес створення товару, розробки, планування та проведення заходів по його ідентифікації, рекламі та стимулюванні збуту. А мета такої кампанії – з найбільшим ефектом провести значний (у масштабах всього виборчого округу) розпродаж. Сучасний виборчий ринок неможливий без активного і навіть агресивного політичного маркетингу. Він передбачає вивчення кон’юнктури політичного ринку, настроїв виборців та їх готовності підтримати ті чи інші програми. При цьому всі акції виборчої кампанії мають чітку спрямованість на окремі (цільові) категорії виборців, а організація кампанії максимально структурована та раціональна.
Адресна виборча кампанія. Виборча кампанія зорієнтована на адресну групу виборців. “Ми всі робимо помилку,- писав Гоулд,- намагаючись звернутися до всіх та кожного. Суть успішної політичної стратегії полягає в тому, щоб робити вибір і часто жорсткий вибір. Необхідно визнати, що ви не можете адресувати свій політичний заклик всім – вам просто доведеться вибирати. Це, звичайно не означає, що ви повинні повністю виключити з поля зору тих, хто не входить до вибраної вами групи, просто тим, хто до неї входить, повинно приділятись найбільше уваги.” Знаючи свою адресну групу, характерний для неї тип сприйняття, можна приступати до планування впливу на неї.
Виборча кампанія та міжетнічні стосунки. На перебіг виборчої кампанії суттєвий вплив можуть здійснювати існуючі в суспільстві міжетнічні стосунки. Вибори та виборча система можуть бути інструментом зміни рівня стабільності та ступеня репрезентативності в політичній системі. Х. Лінц та А. Степан вважають, що вибори можуть підвищити чи, навпаки, знизити політичну значимість етнічності. Їх роль зростає, якщо йдеться про перші вибори, що проводяться в новій державі. Щоб зменшити вплив етнічного фактора, загальнодержавні вибори мають передувати місцевим виборам. Водночас приклад ПАР та Індії доводить, що існує залежність між високою конкуренцією на виборах і етнічним насильством. Якщо етнічні лідери змушені вести безкомпромісну боротьбу задля захисту інтересів власної групи за рахунок інших, то це може призвести до поляризації та збільшення конфліктів. У випадку поліетнічних суспільств чим вищі ставки, тим більша ймовірність того, що виборча кампанія матиме тенденцію до поляризації і радикалізації різних груп. Ситуація загострюється за наявності етнічних партій: тоді вибори можуть бути цензованими і з передбачуваними результатами. Д. Горовіц визначає три моделі етнічного насильства у виборчих перегонах: превентивний удар, прорив і закріплення. Превентивний удар спрямований на підвищення шансів на перемогу конкретної етнічної спільноти за допомогою розмивання голосів певної категорії виборців між кількома учасниками перегонів. На противагу цьому, стратегія прориву передбачає спробу партії розширити свою електоральну базу за рахунок виходу за межі традиційної етнічної основи. Якщо це сприймається іншими партіями як загроза, то це може спровокувати насильство. Етнічне виборче насильство у вигляді закріплення характерне у поствиборчий період. Чисте закріплення характерне для ситуації, коли вибори підтверджують домінування демографічної більшості. Штучне закріплення характеризує ситуацію, коли на виборах перемогу здобуває меншина (що може зумовлюватися штучним розколом більшості або особливостями виборчої системи). У випадку чистого закріплення джерелом насильства стають меншини, штучного – більшість. Жодна з цих ситуацій не сприяє стабільності та репрезентативності.
Історія виборчих кампаній. Історія виборів така ж давня, як і людське суспільство. Потреба в ефективних засобах впливу на “електорат” гостро відчувалася вже на виборах вождя чи гетьмана. Отже, цивілізаційний поступ неминуче зумовлював і розвиток виборчих технологій. У 1846 р. майбутній президент США А. Лінкольн висунув свою кандидатуру на виборах до Конгресу США. Друзі пожертвували на його виборчу кампанію 200 доларів. Перемігши, педантичний і скрупульозний А. Лінкольн повернув друзям залишок 199 доларів і 25 центів. Під час передвиборчої кампанії А. Лінкольн жодного разу не виїхав за межі рідного міста і не виголосив жодної промови перед виборцями. Кандидати в американські президенти почали зустрічатись з виборцями лише у другій половині XIX ст. У 1888 р. Б. Гарісон – кандидат-республіканець – зустрівся з 2000000 особам, а У. Маккінлі під час виборчої кампанії 1896 р. особисто поспілкувався із 750000 виборців. У 1924 р. претенденти на президентський пост США К. Кулідж та його опонент-демократ Дж. Дейвіс вперше викупили час в радіоефірі для презентації своїх політичних платформ. Радіотрансляції виступів кандидатів слухали 30 мільйонів американців. У 1932 р. Ф. Рузвельт проїхав поїздом через всю країну до Чікаго, по дорозі виступивши у 36 штатах. У 1919 р. Е. Бернейс – родич всесвітньовідомого З. Фрейда - заснував у Нью-Йорку свою фірму по “керівництву відомістю”, яка була орієнтована на політичну сферу. На початку 1930-х рр. Журналіст К. Уайтекер і рекламний агент Л. Бакстер створили в Каліфорнії першу в історії спеціалізовану службу з проведення виборчих кампаній “Кампейн інкорпорейтед”. Їхня перша виборча кампанія виглядала так: вулицями, уздовж яких були розклеєні портрети усміхнених кандидатів, під звуки оркестру дефілювали одягнені в уніформу дівчата і роздавали перехожим листівки. Першим “телевізійним” президентом вважається Дж. Кеннеді. Проте ще 1952 р. в США було 19 мільйонів телевізорів, і Д. Ейзенхауер витратив на телевізійну рекламу 2 мільйони доларів. Вибори 1960 р., на яких Дж. Кеннеді переміг Р. Діксона, започаткували ефективний розвиток сучасної моделі – “New Politics”. У 1968 р. у Парижі була заснована Міжнародна асоціація політичних консультантів. Саме французи першими спробували перейняти американські виборчі технології. Під час президентських виборів 1965 р. класичному стилю генерала Шарля де Голля вперше протистояв американізований стиль кандидата Ж. Леканюе. У Франції стали з’являтись приватні агенства, які займалися виключно політичними виборчими кампаніями. Найвідомішою стала діяльність фірми “Сервіс та метод” на чолі з М. Бонграном. Під впливом європейської політичної культури американська модель “New Politics” трансформувалась у французьку модель “Marketing Politique”. У 1970-х рр. професіоналізація діяльності з організації виборчих кампаній розпочинається й у Німеччині. Тут з самого початку, на відміну від США, політичні консультанти і менеджери виборчих кампаній були вписані в рамки партійних структур. Провідними спеціалістами з виробництва “політичних зірок” вважаються американці Дж. Наполітан, Мет Різ, Т. Шварц; французи М. Бонгран, Жак Сегела; англієць Гордон Ріс; німець Герд Бахер. Напередодні нового тисячоліття країни “нової демократії” також набули унікального досвіду виборчих технологій. У Росії з 1989 р. було проведено 6 федеральних виборчих кампаній (4 парламентські і 2 президентські), 3 загальнонаціональні референдуми. Унікальний досвід проведення виборчих кампаній здобула й Україна.
2.3. Виборчий період. Офіційно встановлений проміжок часу протягом якого здійснюється виборча кампанія. Найбільш докладно визначення цього поняття подається у виборчих кодексах. Так виборчий кодекс Албанії визначає виборчий період як “період, що починається за тридцять днів до дати проведення виборів і триває до дня остаточного повідомлення результатів голосування”. Визначення “виборчого періоду” дається й у законодавстві Молдови. Виборчий кодекс цієї країни визначає його як “період часу, який починається від офіційного оголошення дати виборів і закінчується на день, коли кінцеві результати виборів підтверджуються компетентними органами”. Як бачимо, уніфікованого визначення виборчого періоду не існує. І якщо виборчі кодекси обох країн солідарні щодо моменту закінчення виборів – дня оголошення остаточних підсумків голосування, то момент початку виборчої кампанії визначається абсолютно по-різному. Однак у більшості країн Центральної та Східної Європи окремих визначень цих понять узагалі не існує. Точка відліку проведення виборів в законодавстві країн Центральної та Східної Європи формулюється двома шляхами: або шляхом зазначення конкретного дня (Естонія, Боснія та Герцоговина) або більш загального формулювання – протягом певного періоду після закінчення терміну діяльності попереднього органу. Так, в Естонії вибори Президента проводяться “не раніше ніж за 60 та не пізніше ніж за 10 днів до завершення терміну перебування на посаді Президента Республіки; в Албанії перший тур виборів в Асамблею проводиться за 60-30 днів до припинення строку повноважень діючої Асамблеї й не пізніше ніж через 45 днів після її розпуску. У Болгарії вибори призначає Президент Республіки не пізніше ніж за 60 днів до дня виборів, у Литві чергові вибори до Сейму призначаються Президентом Республіки не пізніше як за шість місяців до закінчення повноважень членів Сейму з одночасною умовою – не раніше як за два місяці та не пізніше як за місяць до закінчення повноважень членів Сейму. Законодавством Македонії передбачено, що вибори у члени парламенту проводяться один раз на чотири роки в останні 90 днів дії мандату старого складу Парламенту чи протягом 60 днів з дати його розпуску. Згідно з Закoном України “Про вибори народних депутатів України, чергові вибори до парламенту в Україні відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Як видно, праткика такого формулювання не надто поширена. Однак для України вона є цілком прийнятною, оскільки її законодавство передбачає можливе проведення як чергових, так і позачергових виборів, встановлюючи для кожного випадку окремі терміни.
2.4. Виборчий процес та його етапи. Здійснення суб’єктами виборчого процесу передбачених законом виборчих процедур; сукупність різних форм взаємодії та послідовних дій з висунення, рекламування та голосування за суб’єктів політичної влади, персональний та структурний склад яких формується вираженням волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визнання результатів виборів легітимними. У цьому заході бере участь велика кількість осіб, що виконують різні функції, тому виборчий процес складається з певного набору узгоджених за часом та місцем проведення політичних, правових і організаційних дій. З формально-правової точки зору виборчий процес розглядається як система законодавчо встановлених процедур з’ясування суспільної оцінки відповідності задекларованої спрямованості політичної активності кандидатів на виборні посади, коло яких визначається у встановленому законом порядку, правоздатними громадянами країни або її окремого регіону залежно від загальнодержавного чи місцевого характеру виборів. Виборчий процес завжди включає в себе встановлену законодавством сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визначають кількість та зміст стадій виборчого процесу. Виборчий процес не тільки і не стільки переважно адміністративний технологічний процес, скільки публічний, конкурентний процес, в межах якого розгортається політична правосуб’єктність громадян-виборців. Виборчий процес розглядається як складова загального політичного процесу та режиму, що існують в країні. За умови демократичних режимів виборчий процес є вельми важливою сукупністю форм взаємодії громадянського суспільства і держави – передачею владних повноважень представникам суспільства через процедуру виборів. У результаті цілеспрямованої політичної діяльності досягають соціально значущий підсумок: для суспільства – найбільш повна реалізація функції легітимації координаторів соціальних процесів, для держави – забезпечення правових норм організації та проведення виборчих кампаній, для кандидатів на виборні посади – здійснення в рівній боротьбі з політичними конкурентами свого права репрезентувати громадян в органах політичної влади. Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія (ЦВК) у випадках та в строки, встановлені Конституцією та Законом України “Про вибори народних депутатів України”. Виборчий процес в Україні включає такі етапи: складання та уточнення списків виборців, утворення виборчих округів, утворення виборчих дільниць, утворення виборчих комісій, висування та реєстрація кандидатів у депутати, проведення передвиборної агітації, голосування, підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування, встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення, оприлюднення діяльності виборчих комісій. Виборчий процес завершується через п’ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів.
Засади виборчого процесу. Відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб’єктів виборчого процесу. Вони є підгрунтям для здійснення ними передбачених законом виборчих процедур. До основних засад виборчого процесу відносять: законність та заборона незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; політичний плюралізм; гласність і відкритість; рівність всіх суб’єктів виборчого процесу; свобода передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації (ЗМІ); неупередженість до партій (блоків), кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій. Основні засади виборчого процесу виписані в ст. 10 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.
3. ГОЛОВНІ ПРОЦЕДУРИ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ.
3. 1. Головні процедури виборчої кампанії. Політичні вибори не зводяться до самого тільки голосування. Вибори – це розтягнутий у часі процес, і власне сам виборчий акт займає лише незначну його частину. Оскільки виборча діяльність є нормативно врегульованою, упорядкованою, відносно сталою, у ній можна виділити певні, розташовані в чіткій послідовності елементи – стадії (процедури). Серед них головними є наступні: призначення виборів та визначення дати їх проведення; визначення виборчих округів та виборчих дільниць; формування органів, що проводять вибори; складання списків виборців; висування та реєстрація кандидатів; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів; оприлюднення результатів голосування; проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів. Залежно від виборчих законів та доктрин не всі стадії можуть мати місце. Не завжди виборчі закони фіксують усі ці стадії на формальному (нормативному) рівні. Однак принаймні доктринально вони визначені в більшості країн. Стосовно кожного з цих етапів можуть бути прийняті законодавчі рішення, вигідні або невигідні для окремих політичних партій та кандидатів. Світовий досвід політичного розвитку наочно показує, що країни зі стабільними політичними системами часто не потребують детального регламентування виборчих процедур у законах. Виборча процедура може ґрунтуватись тут переважно на традиціях, окремих актах галузевого характеру і прецедентному праві. Потреба в детальній регламентації виникає, як правило, у суспільствах, що переживають процес демократичного відновлення, докорінної перебудови системи політико-правових інститутів. Цей шлях пройшли в післявоєнні роки більшість країн Західної Європи, а в останнє десятиліття – багато східноєвропейських держав. У аналогічних умовах перебуває сьогодні й Україна. Основні стадії виборчого процесу визначені ст. 10 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.
Підготовка виборів. Організація та проведення виборів потребують значної підготовчої роботи, пов’язаної з серйозними організаційними зусиллями. Так, у Німеччині ця робота розпочинається приблизно за півроку до закінчення терміну повноважень парламенту коли федеральний президент за пропозицією федерального уряду призначає дату проведення виборів. Уряд у свою чергу попередньо узгоджує її з урядами земель. Від дня оголошення дати проведення виборів починається відлік визначеного законом часу, протягом якого партії, що бажають взяти участь у виборах, мають заявити про себе. Мають бути підготовлені їхні земельні списки і названі прямі кандидати від виборчих округів. Це означає, що в різних структурних підрозділах партій ще задовго до оголошення дати проведення виборів відбулися дискусії з приводу висунення гідних кандидатів та їхні вибори на партійних з’їздах. Ясна річ, що до того часу вже давно розпочалася технічна та організаційна підготовка до передвиборної боротьби. Федерація й землі повинні призначити голів передвиборної кампанії й утворити виборчі комісії. Призначення голів виборчих комісій, поділ виборчих округів, визначення виборчих дільниць та складання списків виборців є завданням відповідних комунальних органів влади. Вони повинні поінформувати також громадян про вибори і на той випадок якщо хтось з них у день виборів не буде перебувати за місцем проживання, підготувати документи для голосування по пошті. Списки висунутих кандидатур та списки членів виборчих комісій мають надсилатися головам районних або земельних виборчих комісій. Ті перевіряють, чи під час висунення кандидатур не було порушено закону або положення про вибори. Не пізніше як за 30 днів до встановленої дати проведення виборів голови виборчих комісій приймають рішення про допуск висунутих кандидатур, оперативно приймають пропозиції про внесення змін або скарги на їхні рішення в тому разі, коли поданий їм список із якихось причин не був прийнятий у первісному вигляді. Не пізніше, ніж за 20 днів до дня виборів, головам виборчих комісій потрібно подати зведені списки, і вони приймають рішення про їх допуск. У той час в політичних партіях теж активно триває підготовка до виборів. Вони стежать за тим, щоб точно дотримувались терміни, встановлені законодавством, щоб при висуненні кандидатів не допускалося ніяких формальних помилок, щоб друкувався агітаційний матеріал для передвиборної кампанії і щоб кандидати виступали зі своїми програмами на зустрічах з виборцями. Телебачення надає партіям телевізійний час для коротеньких рекламних сюжетів, у яких кількома стислими гаслами вони можуть подати свою політичну програму. Найавторитетніших політиків закликають підтримати того чи іншого кандидата у їхніх виборчих округах. У день виборів на виборчих дільницях потрібна допомога численних добровільних агітаторів. Вони повинні відмічати виборців у списках і вручати їм документи для голосування, стежити за тим, щоб не виникало ніяких перешкод під час виборів; а після закриття виборчих дільниць мусять допомагати при підрахунку голосів. У день виборів завчасно до відкриття виборчих дільниць з’являється на своє робоче місце голова виборчої комісії, як правило, досвідчений чиновник комунального органу влади. Він пересвідчується в наявності списку виборців, а також у тому, що кількість виборчих бюлетенів відповідає числу виборців. Мають бути підготовлені бланки запису результатів виборів; повинні висіти оголошення про вибори. Агітаційна пропаганда партій на виборчій дільниці в день виборів не допускається. У кабінах для голосування мають бути олівці – й найголовніше – урна для голосування. Після цього голова виборчої комісії відкриває голосування: він бере із засідателів обіцянку, що вони неупереджено виконуватимуть покладені на них обов’язки. Тоді пересвідчується, що урна для голосування справді порожня, закриває і запечатує її. Протягом десяти годин після відкриття виборчої дільниці, доки не почнеться підрахунок голосів, ніхто не має права розкривати урну. Після закриття виборчих дільниць о 18 годині насамперед забирають і замикають усі невикористані виборчі бюлетені. Тільки після цього розпечатують і відкривають урну й розпочинають підрахунок поданих голосів.
Проголошення (призначення) виборів. Одна з головних процедур виборчої кампанії, яка визначає її початок. Конституція кожної країни чітко регламентує хто має право проголошувати вибори. Переважно це право належить уряду, який визначає конкретну дату проведення чергових (позачергових) виборів. У парламентсько-президентських республіках, де главою держави є президент (монарх), він здебільшого лише контрасигнує це рішення. У Франції та у президентських республіках цим правом наділений президент. У конституціях Норвегії та Швейцарії міститься норма про те, що парламент не може бути розпущений до закінчення його каденції. Кожна країна встановлює граничний термін, на який обираються депутати одного скликання (каденція) – п’ять чи чотири або, як у Швейцарії та Новій Зеландії, три роки. У більшості країн світу вибори проводяться у строки встановлені законом через певні проміжки часу. Приміром, у США в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року переобирається весь склад Палати представників Конгресу і третина сенату, а кожного високосного року – відбуваються ще й президентські вибори. Фіксовану дату проведення виборів встановлено також у Норвегії та Швейцарії, а у Люксембурзі, Новій Зеландії та Швеції послідовність виборів майже неодмінно збігається з відповідним графіком. У парламентських республіках вибори за звичайних умов проводяться, коли спливає строк повноважень загальнонаціонального представницького органу нинішнього скликання. Однак у певних, визначених законом випадках, парламент може бути розпущений достроково і тоді проводяться позачергові вибори до нього. Ось чому в таких країнах, як Англія, Японія, Бельгія, Греція, час проведення парламентських виборів визначається залежно від ситуації, що склалася. Але для західних парламентських систем використання одним складом парламенту всього відведеного їм терміну є винятком з правил; цим характеризується лише Німеччина – єдина країна-член ЄС, де у післявоєнні роки вибори майже завжди відбувались по закінченні повного терміну роботи складу законодавчого органу попереднього скликання. Фактично тривалість роботи одного депутатського корпусу становить у середньому 75 % від максимальної можливої. Аналіз загальних виборів у країнах Заходу у післявоєнний період показує, що у двох третинах випадків урядові партії втрачали підтримку. Найчастіше парламентські більшості змінюють одна одну. Президентські вибори теж проводяться у встановлені строки, а позачергові вибори проводяться в разі усунення президента з посади, відставки або смерті. Так у Франції після встановлення тут у 1962 р. прямих виборів президента термін їх каденції становив всього лише два роки: тільки Жискар Д’Естен та Франсуа Міттеран утримали цю посаду повні сім років; де Голь подав у відставку, а Помпіду помер, перебуваючи на президентській посаді. Розбіжність у строках виборів до різних структур влади в країні дає змогу досягти високого ступеня наслідуваності влади й стабільності державної політики поряд з регулярним і суттєвим їх оновленням. Так, у США у більшості штатів термін виборів губернаторів штатів не збігається з президентськими виборами. Це підсилює незалежність влади штатів від федеральної влади. Вибори мерів міст, а також вибори до місцевих органів врядування також часто не збігаються з виборами на федеральному рівні. Це, а також та обставина, що члени Верховного суду США призначаються довіку, є ознаками практичного втілення принципу поділу влади. Право призначати позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією, належить Президенту України, а призначення виборів Президента України – до повноважень Верховної Ради України. Так само Верховна Рада призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування. Про початок виборчої кампанії оголошує Центральна виборча комісія (ЦВК) відповідно до строків, визначених Конституцією України та законами України. Конституцією України визначено, що чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.