Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії збереження національної єдності україни збірник наукових статей Чернігів 2007

Вид материала

Документы

Содержание Світоглядний потенціал української пісенності Пісенний фольклор Моральні принципи Українська пісня

Подобный материал:

• Філософія науки. Збірник наукових статей Львівсько-Варшавського семінару «Філософія, 2150.69kb.
• Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник, 3605.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
• Програмний комплекс міста (на виконання стратегії розвитку м. Чернігів 2007-2015рр.), 4213.56kb.
• Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
• М. Ю. Ячнюк, І. О. Ячнюк// Вісник Чернігівського національного педагогічного університету, 213.09kb.
• Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
• Вимоги вак до наукових статей, 214.67kb.
• Циганов С. А., Сизоненко, 1694.41kb.
• Бібліотечна чернігівщина, 798.11kb.

СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОСТІ

Кожний лист дерева стає сторінкою священного писання, якщо якось душа навчилася читати.

(Сааді)


Проблема збереження та використання духовного надбання – української народної пісенності – є актуальною і важливою зараз, коли всебічний розвиток української нації виступає необхідною умовою успішної розбудови майбутнього.

З усіх видів народного мистецтва пісня чи не найглибше розкриває багатство душі народу та відіграє “генеалогічну” роль у розвитку нації, держави і суспільства. Глибинні духовні корені українців досліджувались Дм. Чижевським, В. Липинським, Ю. Хв. Вовком, В. Щербаківським, І. Мірчуком, П. Кононенком. В цьому аспекті заслуговують на увагу філософські праці С. Кримського, М. Поповича, І. Мойсеїва, В. Жмиря, О. Забужко та інших, а також відомих вчених української діаспори Е. Онацького, О. Кульчицького, Б. Цимбалистого, М. Шлемкевича. Оскільки, проблема осягнення та використання духовного надбання іще не достатньо висвітлена, тому поглиблене її дослідження залишається актуальним.

Пісенний фольклор є виявом часових зв’язків у духовності народу та надійним засобом самоусвідомлення. Його природа обумовлена потребами соціуму, адже без збереження традицій неможлива життєва спроможність жодної нації.

Крім того, народнопісенне мистецтво втілює в собі надзвичайно потужну здатність розвивати людину та перетворювати дійсність. Для кращого самоусвідомлення власного суспільного буття, для осмислення своєї історії як цілісного процесу, людина спрямовує пізнавально-естетичну увагу до витоків української народної пісні.

Виходячи із людинотворчої сутності пісенного фольклору, необхідно виокремити такі основні його соціальні функції: 1) пізнавальна, – як безпосередній процес осягнення світу шляхом узагальнення набутих знань, а водночас набуття спеціалізованих умінь та навичок; 2) комунікативна, – коли люди, усвідомлюючи дійсність, історію, майбутнє, а також потреби та інтереси, об’єднуються навколо спільних ідей, поглядів, ідеалів, переконань; 3) ціннісної орієнтації та регуляції поведінки і діяльності людей у соціумі.

Саме тому, основним ефектом впливу музичного мистецтва на людину є формування світогляду, що виявляється в естетичних змінах людської свідомості та поведінки.

За сутністю та специфікою пісенний фольклор, відображаючи етноменталітет українців, є носієм характерних рис, властивих лише українській нації. Серед основних важелів форму­вання українського менталітету, національного характеру та особливостей світосприйняття слід зазначити:

• геоетнічну територію та феномен природи;
  
• мову;
  
• обрядову звичаєвість;
  

Багатство природи та її форм впливають на емоції й породжують не тільки різноманітність уявлень, а й інтенсивність світовідчуття, енергії душі, різнорідність життєдіяльності, а також витонченість і глибину духу. Українське пісенне творення немислиме поза аурою природного середовища. Розуміння і сприймання природи як благодаті, що викликає до себе замилування, плекання, любов – невід’ємна частка національної душі. Так, зв'язок із землею І. Мірчук визначає, як одну з найхарактерніших рис українського мистецтва в цілому [3]. Просторовість, краєвид, пейзаж, глибинне відчуття природи надзвичайно випукло та інтенсивно репрезентовані в українських народних піснях, записаних на Чернігівщині, зокрема В. Полевиком та В. Дубравіним. Прикладом можуть бути такі ліричні пісні, як «Ой там у полі, у полі», «Калина-малина», «Стоїть явір над водою» [2], «Один місяць сходить», «Ой там за лісочком»[5] та інші. Їх виділяє поступова мелодика, відносно тиха динаміка, подекуди ладова перемінність. Це надає пісням особливої чарівності і своєрідності та загалом створює живописну картину. Замріяна художня мова, поступовий розвиток мелодика, зокрема ліричних пісень, сповнена щирістю та м’якістю звучання, відображає субетнічні народні ідеали. Так, зображення в піснях дерев, птахів, квітів, тварин притаманно наступним пісенним зразкам Чернігівщини: «Гиля, гиля сірі гуси», «Ой ішли воли» [5], «Пасла дівка лебедів», «Ой у вишневому саду», «Льон гойдається, кучерявиться», «Защебетала ластівочка» [2].

Особлива здатність людини насолоджуватись працею, природою, людьми, світом та стверджувати себе як людину є важливим соціальним чинником розвитку особистості. Естетичне почуття утворює безпосередній зв'язок з усім світом та є могутньою силою всього людського буття. Крім того, естетичне переживання дає змогу людині відчути себе часткою нескінченної вічності, піднестись над життєвою повсякденністю.

Сприймаючи красу від Бога, народ фіксує її у своїй пісенній творчості. Так, наприклад, краса дівчини оспівана у таких піснях Чернігівського регіону: «Ішли дівки через двір», «В’яне рута на присаді» [5], «Марусе, Марусе», «Зацвів терен рясно», «Ой у полі нивка», «Ой ходила да красная дівка», «Ой у лузі калина стояла» [2]: Краса матері та дитини найкраще відображується у колискових піснях: «Мати сина колихала», «Спи, мій маленький, спи, мій синок», «Пішла киця по водицю» [2]: Краса і піднесеність кохання простежується у наступних піснях: «Ой сиділа Машенька край віконця», «Прощай, город наш столєтній», «Калино – малино, чого в лузі стоїш?», «Виряджала мати сина у солдати»: Краса солдата через героїчне відображується у таких сучасних народних піснях: «Партизан у поход виряджався», «Гей у лісі, лісі зашуміли сосни»: Комічність неробства, недосконалості знаходимо у піснях «Ой на горі василечки сходять», «Чи я не хазяйка», «Був собі чоловік» та інших [2].

Як засіб естетичного виховання, народна пісня допомагає виробити естетичні смаки та ідеали, здатність до праці та творчості за законами краси, а також тісно пов’язана з моральним вихованням.

Моральні принципи своїми коренями йдуть у найглибшу давнину, в самі основи етичного буття. Наш народ завжди ставив на перше місце християнсько-етичні моральні цінності. Глибока релігійність залишається найважливішою рисою ідеальної людини у поглядах українців.

Українська народна пісня сприяє появі таких емоцій, що викликають почуття віри, як прояв людського духу. Іще у свій час відомий китайський мислитель Конфуцій про зв'язок народної пісні із мораллю її народу писав: «Коли хочете знати, як країна розвивається, які в неї погляди на мораль, – прислухайтесь до її пісні» [4]. Тому сучасне духовне відродження українського народу неможливе без морально-естетичного відродження.

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю як на святиню, а на виховання дітей – як на першорядний обов’язок батьків. Тому поряд із божественним культом Сонця, Неба, Води, Хліба у свідомості нашого народу віками жив культ Матері, Сім’ї, Роду, що успадковувався з покоління в покоління.

Враховуючи той факт, що сім’я є основним носієм національних традицій, і що в рамках сім’ї засвоюється близько 60% усього обсягу етнокультурної інформації, соціологічні дослідження останніх років підтверджують той факт, що сприятливий психологічний клімат панує, перш за все, в співочих родинах, сім’ях естетично обдарованих, в яких є спільні інтереси у різних видах народного та професійного мистецтва.

Отже, народна пісня здатна по відношенню до суспільства викликати значні переміни в настроях, переконаннях і діях тих чи інших соціальних груп. Вона покликана сприяти розвитку духовно-культурного потенціалу молоді, тим самим формуючи її світогляд у дусі української національної ідеї.

Українська пісня, як складова цілісної української художньої культури, є продуктом сус­пільної практики та здійснює активний вплив на процес націєтворення та державотворення.

Культурні породження – мова, звичаї, традиції, всі ознаки родової спільності – становлять лише передумову національного життя. Спільність нації створюється вирішальним чином єдністю суспільно-історичної дії. Різні форми культури, в тому числі і народнопісенне мистецтво, зміцнюють її, формуючи світоглядні ідеї. М. Бердяєв писав, що нація – це не тільки покоління, яке живе нині, а вона є своєрідною сумою всіх поколінь, чимось споконвічним, вічно живим суб'єктом історичного процесу [1].

Таким чином, система національної освіти, зокрема мистецької, повинна максимально повно спиратись у навчально-виховній роботі на традиції та культурні цінності української нації, її духовні вершини; культивувати у людини кращі риси українського народу – любов до рідної землі, працелюбність, прагнення до індивідуальної свободи, повагу до жінки, глибокий зв'язок з природою, толерантність, віру у справедливість, що надаватиме людині якостей свідомого громадянина, суспільно-відповідальної особистості.

У цьому процесі, народна пісня є соціальною рушійною силою національного розвитку. Адже пісенний фольклор є носієм найкращих зразків патріотичних принципів та сприяє збереженню первинної етнокультурної сутності.

Література

1. Бердяев Н.А. Философия неравенства. – М., 1994.
   
2. Дубравіна В. Народні пісні Чернігівщини у запису В. Дубравіна. – ДКП РВВ. 2001. – 364 с.
   
3. Мірчук І. Історія української культури. Петров В., Чижевський Дм., Глобенко М. Українська література. – Мюнхен – Львів, 1994. – 375 с.
   
4. Нудьга Г.А. Слово і пісня: Дослідження. – К., 1985. – С. 18.
   
5. Полевик В. Українські народні пісні Чернігівщини. – Чернігів, 1988. – 50 с.
   

В.М. Кирилюк,
Заслужений артист України, доц.
Чернігівської філії Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв