Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії збереження національної єдності україни збірник наукових статей Чернігів 2007

Вид материала

Документы

Содержание Соціальні проблеми формування українського соборного громадянського суспільства

Подобный материал:

• Філософія науки. Збірник наукових статей Львівсько-Варшавського семінару «Філософія, 2150.69kb.
• Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник, 3605.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
• Програмний комплекс міста (на виконання стратегії розвитку м. Чернігів 2007-2015рр.), 4213.56kb.
• Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
• М. Ю. Ячнюк, І. О. Ячнюк// Вісник Чернігівського національного педагогічного університету, 213.09kb.
• Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
• Вимоги вак до наукових статей, 214.67kb.
• Циганов С. А., Сизоненко, 1694.41kb.
• Бібліотечна чернігівщина, 798.11kb.

СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СОБОРНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства, особи, державної влади і демократії є фундаментальними для будь-якого сучасного соціуму. Вони, безумовно, визначають процес розбудови сучасної української держави, формування суспільних відносин на нових демократичних засадах.

Аналіз цих проблем безпосередньо пов’язаний з дослідженням суспільства взагалі, і соборного громадянського суспільства зокрема. Для того щоб осягнути співвідношення й механізм зв’язку суспільства, особи і держави, роль суспільства у формуванні державної влади і демократичних інститутів, слід досконально уявляти природу і сутність цього суспільства, його структуру і соціальний організм.

Недостатньо результативні наслідки зусиль з подолання суспільно-економічної кризи нашого суспільства породжують різноманітні роздуми, схиляють до міркувань про певну теоретико-методологічну обмеженість нашого сьогоденного суспільствознавства, спонукають до пошуків нових соціально-гносеологічних категорій і методів. Але чи повністю ми використовуємо категоріальну спадщину соціальної філософії минулого? Здається, що ні. Причини такого забуття є вельми прозорими. В політико-правовій та соціальній сферах життя, де ідеалом стану речей вважаться повне ототожнення інтересів особистості, суспільства і держави, доконечно панує ідеологія загального підпорядкування державі усіх суспільних процесів, тобто ідеологія загального державного управління. У свою чергу, розробка та удосконалення програм і систем державного управління трактується як вища мета і завдання теорії та практики суспільного буття. В такій соціальній практиці немає місця суспільству як відносно автономній від державно-політичного механізму структурі.

У таких умовах суспільство повністю підпорядковується політико-правовим та соціальним важелям держави і розчиняється в єдиному державному просторі.

Звичайно, що у цій ситуації утворення справжнього, дієздатного соборного громадянського суспільства в нашій країні є актуальною, нагальною проблемою, яка обумовлена існуючою конфліктною атмосферою, що супроводжує українське суспільство протягом всіх років його незалежності. Звернення до історичного досвіду становлення й усвідомлення феномена громадянського суспільства буде сприяти осмисленню наших власних проблем. Це вимагає окреслення загальних рис власної, української моделі соціального розвитку, котра б була спроможна гармонізувати інтереси суспільства з прагненнями різноманітних суспільних груп, автономних асоціацій та окремих індивідів. Саме такий підхід може сприяти свідомому обранню відповідної соціально-культурної орієнтації України та визначенню її соціально-цивілізаційної належності.

Ці проблеми вимагають від нас найприскіпливіше придивитись до власної громадянської і духовної історії, її набутків і втрат, пошуків гідного людини способу існування та самореалізації її в суспільстві. Саме громадянської самореалізації так бракувало пересічній людині в Україні протягом останніх сторіч. Соборне громадянське суспільство – це унікальна система взаємодій суспільних індивідів, груп, верств, прошарків, що взаємозбалансовує вектори сил своїх складових, виявляючи рівнодіючу безлічі людських прагнень та сподівань. Не держава повинна визначати спільний знаменник суспільних очікувань, бо вона принципово нездатна до виконання цієї функції і може лише імітувати цей процес, а, навпаки, суспільний лад своїм функціонуванням об’єктивно відтворює суспільні імперативи в соціальній та правовій системі, одночасно обумовлюючи становлення і розвиток таких державних форм, які були б спроможні адекватно реагувати на головні об’єктивні інтереси суспільства.

Саме завдяки формуванню і розвитку соборного громадянського суспільства сучасна Україна знайде шлях до свободи, суспільного добробуту. Побудова українського соборного громадянського суспільства – закономірний процес трансформації існуючої соціальної моделі, реалізація фундаментальних законів буття.

Необхідною умовою його побудови є врахування протиріч у межах існуючої традиційної державної форми соціального життя. Ці протиріччя обумовлені існуванням в рамках єдиного територіального суверенітету двох позицій слов’янських народів з двома різними менталітетами: «слов’янське братство» з досягненням власної свободи через реалізацію права на економічну рівність, та «конструктивний націоналізм», який, переважно, передбачає досягнення власної свободи через реалізацію права на економічну нерівність.

Принципи українського соборного громадянського суспільства чітко й однозначно визначені М. Костомаровим і Т. Шевченком у «Книзі буття українського народу» – програмному документі Кирило-Мефодіївського братства, який розглядає український народ виключно як різновекторний. Основоположні принципи об'єднання слов'янського народу (це стосується і українського народу) – «нерозділимість і несмісимість». Тобто, висувається вимога – не змішувати різний за своєю мораллю і менталітетом народ, інакше це приведе до його розділення.

Структура українського соборного громадянського суспільства обов’язково визнає наявність координуючого органу, який буде здійснювати реалізацію двох тенденцій і дозволятиме членам суспільства самовизначитись в рамках одного виду законів, так і зробити найкращі умови взаємопереходу від одного виду законів до іншого.

Багатьма ученими і політиками із завидною постійністю підіймається питання про необхідність власної української національної ідеї. Проблема ця хвилює Україну не одне сторіччя. Але якось чудно виходить, що до сьогоднішнього дня цієї ідеї у нас немає. Хоча деякі вчені і політики можуть заперечити. Якщо почитати відповідну літературу, то можна побачити, як деякі автори з особливою легкістю пропонують достатньо велику кількість різних ідей на будь-який лад і смак. Питання в іншому. Всі вони за формою хороші, привабливі і начебто правильні. Але чомусь, вони не приживаються. Та ідея, яка приваблива в західній Україні, не підходить для східної України і навпаки. Всі спроби об'єднання народу на основі єдиної національної ідеї як не мали успіху раніше, так і не мають його на цей час.

Важко дати визначення, що є національна ідея. Її можна зрозуміти як збереження материнської мови, обрядів, поєднуючи в собі головні особливості народу. Усі зусилля об’єднати народ на основі загальної національної ідеї так і не мали успіху раніше, так і не матимуть його в майбутньому. Та якже можна поєднати в реальному житті те, що не поєднане в душах, думках та намірах. На нашу думку, в Україні неможлива реалізація національної ідеї, оскільки вона є унікальною державою, в якій існує дві рівнозначні нації. Визначальною рисою будь-якої нації є менталітет, який реалізується через систему ідей, вірувань, переконань. Прийняття будь-якої однієї ідеї не покращить становище, а навпаки призведе до приниження і примусу іншої сторони, реалізація двох національних ідей може призвести до розколу.

Отже, існує лише один вихід – Україні потрібне визначення і реалізація не національної, а народної ідеї. Вона повинна виразити специфіку українського народу – неповторність його сподівань, історичного шляху і призначення. Коротка формула “народної ідеї” зводиться до таких складових: духовність, незалежність, соборність, справедливість.

З точки зору теорії відносності, традиційна держава, що має загальну просторову і загальну часову складову, є гальмом і основною перешкодою у вирішенні внутрішніх процесів в українському суспільстві. Для стабілізації суспільства необхідна якісно інша соціальна структура, головною функцією якої буде не формування економічної унікальності, а досягнення духовної єдності, де розходження є не перешкодою, а основною і необхідною умовою такої єдності.

Саме в умовах соборності Україна зможе реалізувати свою місію – стати центром духовності, хранителем вищих цінностей людства в столітті, що наступило.

Література

1. Костомаров М.І. Закон Божий: (Книга буття українського народу). – К.: Либідь, 1991. – 40 с.
   
2. Розвиток ідеї соборності в суспільно-політичній думці // Сергієчко П.П. Соборна Україна: від ідеї до життя. – К.: Знання, 1993 – С. 22-48.
   
3. Соболева H. Соціологія суб'єктивної реальності. – К.: Інститут соціології НАН України, 2002. – 296 с.
   
4. Україна: шляхи культурного розвитку та формування духовної цілісності: Матеріали першої міжнародної наукової конференції. – Чернігів, 2006. – 128 с.
   

Н.Б. Катруца,
преподаватель Украинско-Российского института (филиала)
МГОУ в г. Чернигове