Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії збереження національної єдності україни збірник наукових статей Чернігів 2007

Вид материала

Документы

Содержание До питання підвищення кваліфікації спеціалістів дозвіллєвої сфери

Подобный материал:

• Філософія науки. Збірник наукових статей Львівсько-Варшавського семінару «Філософія, 2150.69kb.
• Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник, 3605.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
• Програмний комплекс міста (на виконання стратегії розвитку м. Чернігів 2007-2015рр.), 4213.56kb.
• Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
• М. Ю. Ячнюк, І. О. Ячнюк// Вісник Чернігівського національного педагогічного університету, 213.09kb.
• Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України імені, 124.58kb.
• Вимоги вак до наукових статей, 214.67kb.
• Циганов С. А., Сизоненко, 1694.41kb.
• Бібліотечна чернігівщина, 798.11kb.

ДО ПИТАННЯ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ СПЕЦІАЛІСТІВ
ДОЗВІЛЛЄВОЇ СФЕРИ

В останні роки суттєво змінилась парадигма соціокультурної освіти, що пов’язано з переорієнтацією на принципово нове розуміння культури та її ролі в освітній системі. Ці зміни позначаються і на процесах підготовки, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників дозвіллєвої сфери.

Питання про статус спеціаліста дозвіллєвої сфери є дуже важливим. Це пояснюється як трансформацією у вітчизняному просторі поняття «культурно-освітній працівник», так і об’єктивною потребою суспільства в особливій категорії працівників-професіоналів, які спеціалізуються на дозвіллєвій та рекреаційній проблематиці, вміють надавати психолого-педагогічну допомогу сім’ям та окремим особистостям, здатні вирішувати освітні й виховні питання, впливати на формування громадської думки.

Домінуючі ознаки спеціаліста дозвіллєвої сфери визначають професійна компетентність, вміння моделювати різні види соціально-культурної діяльності та вирішувати принципово нові соціокультурні завдання. Тому питання підвищення кваліфікації спеціалістів дозвіллєвої сфери, створення можливостей для оновлення їх професійних знань, умінь і навичок є досить актуальним.

Професійна діяльність спеціаліста дозвіллєвої сфери характеризується багато аспект­ністю, міждисциплінарністю та гуманістичною спрямованістю, творчим характером. Враховуючи те, що працівник дозвіллєвої сфери підтримує зв’язки з різноманітними соціальними інститутами, доцільно виділити основні чинники, що впливають на його діяльність: роль дозвіллєвої сфери у системі людської життєдіяльності; особливості клієнтів, яким надаються дозвіллєві послуги; закономірності та тенденції розвитку сучасного суспільства; особливості особистісного та професійного потенціалу працівника дозвіллєвої сфери.

Окрім того, аби індустрія дозвілля успішно розвивалась, вона має спиратись на наступні положення [3, 353]:

• радикальний перегляд існуючої системи дозвіллєвих закладів з позицій загальнолюдсь­ких цінностей;
  
• розробка чіткої стратегії розвитку дозвіллєвої сфери на державному рівні, в регіонах і на місцях;
  
• врахування регіональних аспектів організації дозвілля та національних традиційних форм культурно-дозвіллєвої творчості;
  
• матеріально-технічне забезпечення дозвіллєвих закладів з наближенням його до світових стандартів;
  
• вирішення фінансових питань для практичної реалізації культуротворчого потенціалу дозвіллєвого закладу;
  
• надання соціально-культурній діяльності наукового і методично обґрунтованого характеру;
  
• розвиток міжнародного дозвіллєвого співробітництва, що передбачає обмін соціально-культурним досвідом.
  

Виходячи з цього, і будується підвищення кваліфікації працівників дозвіллєвої сфери відповідного рівня. Навчальні програми включають такі форми діяльності, як лекції, тренінги, семінари, круглі столи, засідання, обмін досвідом, творчі зустрічі, соціально-культурні заходи, конференції та ін.

Навчання ґрунтується на проблемному підході, що пояснюється визнанням професійних потреб «дорослого» учня, якому необхідно час від часу переглядати набуті раніше навички та вміння, оновлювати свої знання. Тому проблемно орієнтований підхід дозволяє оволодіти тими методами роботи, що відповідають сучасним запитам суспільства, набути необхідних знань та вмінь.

Оскільки сфера дозвілля в нашій країні перебуває на етапі свого оновлення, доцільним буде аналіз зарубіжного досвіду сфери дозвілля, який дозволяє стверджувати, що досить високий рівень дозвіллєвої сфери залежить і від тих, хто зацікавлений в її розвитку, а саме: від державних органів і політиків, підприємців та бізнесменів, засобів масової інформації та інших. Державні органи влади і політики надають великого значення дозвіллю, оскільки це стабілізує порядок і сприяє взаєморозумінню народів різних культур. Підприємці та бізнесмени розуміють, що розвиток закладів дозвілля сприяє зростанню робочих місць і збільшенню доходів, що в свою чергу впливає на якість життя людей.

Слід зважати і на основні тенденції індустрії дозвілля [2, c.63], що характеризують Західну Європу та сприяють широкій пропаганді й комерціалізації дозвіллєвих послуг:

• посилення соціальних функцій культурно-дозвіллєвих закладів (задоволення потреб та інтересів різних категорій населення);
  
• об’єднання дозвіллєвої індустрії з основними соціокультурними інститутами (парками, клубами, музеями, бібліотеками);
  
• розвиток розважальної та ігрової індустрії (фестивалі, конкурси, ігровий бізнес);
  
• розвиток туристичного бізнесу як цілісної системи організації дозвілля.
  

Ці основні напрями розвитку дозвілля у країнах зарубіжжя деякою мірою впливають і на розвиток дозвілля у нашій країні, тому ми не можемо на них не зважати. Проте зарубіжне дозвілля характеризує міцна фінансова основа і самостійність органів місцевої влади в реалізації культурної політики, що дозволяє якнайповніше враховувати запити основних категорій населення.

Важливого значення набуває дослідження громадської думки про рівень дозвіллєвих послуг, оцінки дозвіллєвих заходів у конкретному населеному пункті, простеження пропозицій населення щодо дозвіллєвих послуг та заходів. Особливу увагу слід надавати організації дозвілля молоді, як найбільш вразливій групі населення, яка знаходиться у групі ризику щодо проведення вільного часу. Необхідність підвищення якості молодіжного дозвілля є нагальною потребою і виступає першочерговим завданням. Тому, важливим є ознайомлення з практичними порадами щодо організації наукових молодіжних товариств, форумів, гуртків, клубів полеміки і ораторської майстерності, спортивних секцій та інше.

Дозвіллєві заклади мають усі можливості для залучення людини до культурного соціуму, для підтримки активного способу життя, усуненню суб’єктивно-негативних суперечностей, для гармонізації ідеалів духовності з життєвим досвідом і знаннями. Перевагою дозвіллєвих закладів є використання різноманітних форм та методів дозвіллєвої роботи відповідно до потреб кожної людини, сприяння особистісно зорієнтованому зростанню.

Важливим аспектом є спрямування уваги спеціалістів дозвіллєвих закладів на формування позитивної мотивації у відвідувачів. Дві психологічних складові – потреба і мотивація – є рушійними чинниками у проведенні дозвілля. У цьому аспекті є важливим проведення практичних занять з культури спілкування, обговорення моральних проблем спілкування і способів уникнення конфліктних ситуацій на практичних заняттях з «Педагогіки комунікації»; розкриття психологічних чинників спілкування, шляхів ефективного спілкування та правил побудови ефективної соціальної комунікації.

Слід зважати, що будь-яка дозвіллєва, соціальна, рекреаційна установа розвивається завдяки професійному зростанню своїх працівників. Джерелом розвитку є інтелектуальний та креативний потенціал працівників, який потребує постійної підтримки, активності, розвитку та удосконалення. На цих принципах і має базуватись система неперервної освіти фахівців дозвіллєвої сфери та підвищення кваліфікації як її складова.


Література

1. Гриценко О. Культура і влада: теорія і практика культурної політики в сучасному світі. – К., 2000.
   
2. Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом // Лекции по курсу «Культурно-досуговая деятель­ность». – М., 1992.
   
3. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К.: Кондор, 2005.
   

В.А. Личковах,
д. ф. н., проф., зав. каф. філософії та культурології
Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка