Geum.ru

Запорізький Центр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

Вид материалаДокументы

Содержание


Катерина Мащенко, Ігор Самокиш
Висвітлення проблематики нато у мережі інтернет
Отриманий результат
Етатистські ігри сучасності
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Катерина Мащенко, Ігор Самокиш

студентки ІІІ курсу ЗНУ, напрям «Журналістика»

«ІНФОРМУВАННЯ ЩОДО НАТО: МОНІТОРИНГ ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ»


Весною цього року Кабінет Міністрів України ухвалив Державну цільову програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008-2011 роки. Метою програми є «забезпечення скоординованої інформаційно-просвітницької роботи серед усіх громадян України щодо підвищення рівня обізнаності про євроатлантичну інтеграцію України, через виконання відповідних інформаційних заходів». В постанові йдеться про те, що виконання програми забезпечуватиметься державними органами, а також державними ЗМІ за участю недержавних мас-медіа та громадських організацій.

Нами досліджено публікації, які висвітлюють питання інтеграції України до НАТО у всеукраїнських газетах «Україна молода» і «День» в період з березня по жовтень 2008 року. Як виявилося, газети мають чітко окреслену пронатівську позицію.

«Україна Молода»

Матеріали у газеті «Україна молода» підкреслюють необхідність вступу України до НАТО. Це відчувається навіть у самих заголовках публікацій: «НАТО – так, Вітренко – відсіч», «Нові друзі України – натівці», «НАТО з сонечком», «Україно, камо грядеши? Та в НАТО». У № 120 (за липень цього року) редактор газети «Україна молода» пан М.Дорошенко заявив в інтерв’ю: «Тільки приєднання до Північноатлантичного Альянсу допоможе нам остаточно вирватися з лабет Росії».

У більшості матеріалів порівнюється життя країн до вступу і їх теперішнє становище після інтеграції в НАТО. Йдеться про перспективи, які чекають Україну в разі приєднання до Альянсу. Про це свідчать і цитати, які знаходимо на шпальтах газети:

1) «У НАТО рівень нашої безпеки набагато вищий»; 2) «Вступ до НАТО забезпечить державність, територіальну цілісність, мир і безпеку в Україні»; 3) «Членство України в НАТО лише сприятиме нормалізації відносин з Росією, яка врешті-решт припинить зазіхати на нашу державу і сконцентрується на вирішенні своїх проблем»; 4) «Наше життя неодмінно покращиться: економіка зросте, відповідно підвищиться рівень життя, не буде проблем з працевлаштуванням, буде контрактна армія».

Найбільша кількість матеріалів про Альянс міститься в квітневих номерах (приїзд Джорджа Буша) та у серпневих (події, пов’язані з Грузією).

«День»

У матеріалах газети «День» відчувається міцна тінь Росії, яка власне і є тим чинником, що «не пускає» Україну до Альянсу. Чітко простежується і позиція США, які будуть раді бачити нашу державу в НАТО. А ось Франція і Німеччина – вагаються – не хочуть погіршувати стосунки з Росією, підтримавши Україну. Ці країни виступають у ролі своєрідних «модераторів», тобто зазначають те, що потрібно зробити Україні, аби стати повноправним членом Альянсу.

Газета «День» відссылка скрыта у матеріалі «Позитивні заяви» (Микола Сірук) пише про спільну прес-конференцію Володимира Путіна і Ангели Меркель. Позиція Російської Федерації щодо входження України до Альянсу виявляється у словах президента В.Путіна: «якщо переважна більшість громадян України не хоче, щоб їх країна вступила до НАТО, а країну туди втягують, то ми не можемо вважати це виявом демократії в міжнародних стосунках. У кінцевому результаті вибір способу забезпечення своєї безпеки залежить від самої держави, і ми, безперечно, погодимося з будь-яким вибором й українського, і грузинського народів. Але саме народів, а не політичної верхівки». Канцлер Німеччини вторує йому, говорячи, що урядам цих країн (України і Грузії) необхідно заручитися підтримкою «значної частини місцевого населення, а не лише політичної верхівки». Як ми бачимо, В.Путін і А.Меркель вважають, що не народ, а саме українські політики хочуть до НАТО.

Інший матеріал «Три умови отримання ПДЧ» від 21 червня (інтерв’ю Миколи Сірука з Мішелем Дюре, директором Центру інформації і документації НАТО в Україні) знаходимо і три чинники, які, власне, й потрібні нашій державі для отримання ПДЧ: політична та економічна стабільність і демократія в Україні.

В матеріалі Ф. Стівена Ларрабі «Точка спалаху», від 6 вересня 2008 р. знаходимо думку, що Росія може маніпулювати українською інтеграцією: «у Росії є засоби для здійснення тиску на Україну без використання військової сили. Один із них — це енергоносії. Україна значною мірою залежить від російських енергоносіїв, особливо від газу». Сюди також можна віднести і російський тиск на Крим.

Інна Філіпенко в статті “Молодежь говорит НАТО — «да»”, від 24 жовтня, розповідає про те, як молодь досліджувала думки громадськості і розвінчувала міфи про НАТО. В матеріалі міститься більше позитивних фактів про Альянс, хоча «мінуси» також мають місце, однак, розкриті вони не в такій мірі. «На днях лицеисты представили результаты проекта в Доме учителя — в виде отчетного концерта. Во время интересных и юмористических сценок ученики развенчивали мифы о НАТО, которые бытуют в Украине и, по их мнению, больше всего влияют на отношение населения к Альянсу. Так, миф о том, что украинские военные будут воевать во всех уголках мира, защищая американские интересы, лицеисты опровергали тем, что наши военные и без вступления в НАТО уже работают миротворцами во всех горячих точках планеты — и совсем не в «пользу Америки». На миф, что Украине не видеть НАТО до 2017 года — пока российский флот не уйдет из Севастополя, также нашли чем ответить: российская военная база не мешает Украине двигаться в направлении евроатлантической интеграции».

Автор також наводить і критичну інформацію про НАТО: «Вместе с тем лицеисты не боятся говорить и о негативных последствиях союза, в частности, возможно усиление социальной напряженности, сокращение заказов военной техники от России, а также ограниченность в принятии решений внешней и военной политики». Однак, як ми бачимо позитивних фактів про Альянс більше, ніж негативних.

Отже, після аналізу двох всеукраїнських газет «Україна молода» і «День» ми дійшли такого висновку, що газети мають чітку пронатівську позицію і зацікавленні у тому, щоб сформувати в українського населення позитивне ставлення до Альянсу. На наш погляд, інформація подана об’єктивно. Зокрема, це і висвітлення позиції Сполучених Штатів Америки, які підтримують прагнення нашої держави; Франції з Німеччиною, які поки що «розмірковують» над українським питанням, і Росії, яка докучає нам своїм ультиматумами.


Гліб Мінаєв

студент ІІ курсу ЗНУ, напрям «Політологія»

ВИСВІТЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ НАТО У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ


Вступ. Серед громадян України невпинно зростає кількість користувачів мережі Інтернет [1]. Все більше і більше людей дізнаються про новини з Інтернету. Більш того, довіра до інформації, отриманої зі світової мережі, досить часто є більшою, ніж до телевізійної та газетної інформації [2]. Чому? Хоча у нашій країні і декларується свобода слова, люди розуміють, що впливати на неелектронні ЗМІ значно простіше, ніж на електронні.

Отже, актуальною є проблема якості висвітлення питання України та НАТО саме у мережі Інтернет. Уже існують електроні ресурси, присвяченні цьому питанню. Але вони потребують аналізу, оцінки своєї ефективності та рекомендацій щодо свого подальшого розвитку.

Аналіз. Автором були проаналізовані наступні інтернет-ресурси: сайти урядових організацій «Україна-НАТО» [3] та «Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України» [4], відповідні російські сайти «Центр Россия-НАТО» [5] та. «Совет Россия-НАТО» [6], український веб-проект «Мій вибір   NATO» [7], деякі документи Міністерства оборони [8] та Міністерства закордонних справ [9], суспільно-політичні інтернет-форуми.

Отриманий результат. На основі проведеного аналізу були сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних українських ресурсів, а також вжиття додаткових засобів для підвищення ефективності PR-кампанії в галузі євроатлантичної інтеграції України. Автор пропонує таке:
  1. Зробити систему посилань розглянутих українських сайтів більш логічною. Зараз на головній сторінці сайту, що розрахований на більш вузьке коло фахівців [3], є пряме посилання на «гламурно-попсовий» сайт для широкого загалу [7], і, при цьому, зовсім нема таких же прямих посилань на документи Міністерства оборони[8], та Міністерства закордонних справ[9].
  2. Не варто вважати, що усі фахівці і науковці одностайно підтримують НАТО. Багато з науковців за радянських часів підтримували контакти зі своїми колегами з усіх республік СРСР, у тому числі з Росії. Варто переконати їх, що НАТО – динамічна структура, і зовсім не обов’язково вона спрямована супроти РФ. Для цього пропоную розмістити прямі посилання з головної сторінки українських урядових сайтів співпраці з НАТО [3,4] на аналогічні російські[5,6] та досить гарний відеоролик з миротворчими настроями, що є на сайті співпраці РФ та НАТО[6]
  3. Наразі на сайтах відносно мало інформації про наукову співпрацю у рамках НАТО. Варто зробити більший акцент саме на цьому аспекті.
  4. Перспективною є ідея розробки комп’ютерних ігор на тему НАТО. Дуже дивно, що флеш-гра про НАТО з сайту «Мій вибір   НАТО» навіть не перекладена українською мовою. Пропоную розробити цілу низку подібних флеш-ігор. Більш того, можна зробити ще краще: не розробляти ігри самим, а влаштувати на сайті [7] конкурс для молоді з розробки цих ігор, що, тим самим, притягне аудиторію на сайт. Також, варто подумати і про розробку більш складних і масштабних комп’ютерних ігор про НАТО жанру RTS+RPG. А можливо, знову ж таки, не займатися цим самим, а влаштувати всеукраїнський конкурс серед студентів з досить великим призовим фондом. Якщо в умові конкурсу буде зазначено, що проекти мають бути розроблені з використанням такої перспективної технології, як XNA, то, можливо, Microsoft підтримає таку ініціативу, оскільки вона зацікавлена у тому, аби ця технологія ставала дедалі популярніша.
  5. Ще одним важливим моментом є робота з аудиторію, що має, так би мовити, «проросійську» ментальність. (а таких, на погляд автора, може бути від 30 до 60% населення). Як показують дослідження, на цю аудиторію зовсім не впливають західні методи PR, які базуються на позитивній інформації. Досвід проведення виборчих кампаній кандидатів на пост губернаторів у РФ показує, що у дев’яти з десяти випадків кандидат, що використовую негативну інформацію, перемагає кандидата, який у агітації використовує інформацію позитивну [2]. Розглянуті ж ресурси по НАТО наразі використовують лише західні методи PR. Але як же нам тоді вести також «негативну» кампанію PR НАТО у нашому суспільстві? Автор пропоную взяти риторику «принципових противників НАТО», та довести її до абсурду. У даному ракурсі автор знайшов дуже цікавий сайт вигаданої партії «Приднепровско-Донецкий рабочий союз» [10], що дуже вдало пародіює риторику наших політичних сил, які називають себе «лівими». Ось це сайт, з якого, на думку автора, треба брати приклад!

Джерела. 1.epravda.com.ua/news/489fff2b65b59 2.В. П. Шейнов. Пиар «белый» и «черный». Технология скрытого управления людьми. Издательства: АСТ, Харвест, 2007 г. 3.ukraine-nato.gov.ua 4.nceai.gov.ua/ua.phtml 5.russia-nato.info 6.nato-russia-council.info 7.uanato.info 8. ссылка скрыта 9. ссылка скрыта 10. Сайт політико-гумористичного напрямку вигаданої партії «Приднепровско-Донецкий рабочий союз». Стаття про саміт НАТО. a/press/press124.phpl


Вадим Волобуєв

доцент кафедри філософії та політології ЗЮІ,

Катерина Мальшина

доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ЗНУ


ЕТАТИСТСЬКІ ІГРИ СУЧАСНОСТІ

(КРИТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА ЄВРОАТЛАНТИЧНУ ІНТЕГРАЦІЮ УКРАЇНИ)


Коло проблем щодо європейської інтеграції України, на думку провідних акторів сучасної світової політики, виявилося настільки широким, що в ньому знайшлося місце такій новій сюжетній колізії як „Україна-НАТО”; і в той же час це коло таке вузьке, що не вміщує питання „людина-війна”. Велике для великого та мале для малого. Людина залишається за лаштунками сцени, коли грають держави: реальний етатизм у сучасній соціальній комунікації поки що затьмарює утопічний антропоцентризм.

Та чи є прагнення України до ЄС і НАТО дійсно етатистським сценарієм? Історико-філософський погляд на цей процес може дати і несподіване розуміння того, що це є прагнення українського суспільства бути частиною європейського світу, а саме – бути частиною культури, освіти, свободи взагалі. Європейський світ збудований саме європейським суспільством, яке до кінця ХІХ століття перемогло етат – державу (франц. еtat – держава), відібрало її волю над собою і почало створювати не державний політичний світ, а людський політичний світ. Тож, на нашу думку, саме українське суспільство - і, головне, кожен українець, - є головними учасниками вирішення проблеми – бути Україні в Європейському співтоваристві чи ні. Це є умовою успіху нашої інтеграції до Євросоюзу, бо прагнення культурної освіченої вільної людини є якісно постійними, на відміну від прагнень такого політичного інституту, як держава. Саме так розуміючи проблему Україна-Європа, автори хотіли б звернути увагу на декілька блоків у конструкції проблеми Україна-НАТО.

Сучасне європейське громадянське суспільство спромоглось відібрати у держави багато важливих політичних функцій: приватний бізнес, приватна освіта, приватна медицина, приватна наука, приватна релігія тощо. Все ж, за європейською державою залишається право на війну та мир: Європа – це держави з професійними арміями. І саме держава Україна має вирішити, яким чином їй зберігати мир – вступаючи до НАТО або ні. Причому вирішується це питання тоді, коли держава Україна дає відповідь - з ким, коли і проти кого вона готова воювати. Погодьтеся, певний макіавеллізм державної моралі відрізняється від переконань сучасної людини. А чому б не поставити питання про приватний мир?

З початку ХХ століття якість ведення війн суттєво змінилася. Якщо до кінця ХІХ століття ведення бойових дій практично не торкалося мирного населення та інфраструктури, навіть пересування по території воюючих країн було проблемне, але можливе, то з початку Першої світової війни Європа вступила в нову стадію. Сучасна війна – це війна професійних армій сучасним озброєнням, коли мирне населення не може залишатися поза бойовими діями і стає заручником матеріальних цінностей, які є об'єктом руйнування. Але європейське громадянське суспільство вивчило уроки Другої світової війни й почало шанувати загальнолюдські цінності й особливо цінність людського життя. Тому НАТО стало організацією, яка унеможливлює будь-який внутрішньоєвропейський кривавий конфлікт. Але таким чином такий конфлікт виноситься за межі НАТО.

Україна з моменту набуття своєї незалежності демонструвала нейтралітет – мирне співіснування з будь-яким учасником міжнародних відносин, – відмовившись від ядерної зброї й цим навіть випереджуючи загальноєвропейську антивоєнну доктрину. Це повністю відповідало мирним прагненням українського народу, який протягом століть пережив чимало воєн на своєї території й відправляв своїх синів воювати за імперські інтереси. Дискусія про вступ України до будь-якого військового союзу НАТО може принести певну мілітаризацію свідомості суспільства й окремої людини. Автори наголошують на тому, що запорукою миру є виховання та пропаганда особистісного відношення до війни, розробка певних механізмів впливу недержавних інституцій (громадянського суспільства) на побудову такої моделі міждержавних відносин, що не розглядає збройний конфлікт як взагалі допустимий в сучасному суспільстві.

Розгляд цієї проблеми не йде в розріз з сучасною конструкцією забезпечення миру в Європі. НАТО є міждержавною організацією, де воля (або волюнтаризм) однієї держави стримується іншими, до того ж цей блок виносить за межі Європи ризик внутрішньоєвропейської війни. Але, з іншого боку, це може формувати іншу вісь протистояння: НАТО – решта світу. Україна та деякі інші держави, не вступаючи до НАТО, поки що стримують розвиток протистояння в такому напрямку.