Запорізький Центр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції
| Вид материала | Документы |
- Державна програма підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, 420.17kb.
- Ами було І залишається підвищення спроможності організацій громадянського суспільства, 182.87kb.
- Указ президента україни, 43.96kb.
- Державна цільова програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції, 445.19kb.
- З виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної, 167.55kb.
- Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції, 3050.34kb.
- Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції, 1083.34kb.
- Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції, 2188.51kb.
- Правила торгівлі на ринках затверджено Наказом Міністерства економіки та з питань європейської, 267.46kb.
- Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції, 79.49kb.
Антон Коваленко
студент ІІ курсу ЗНУ, напрям «Політологія».
РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В ІНФОРМУВАННІ НАСЕЛЕННЯ З ПИТАНЬ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
В сучасних демократичних реаліях еліта, зокрема і політична, виступає як та частина суспільства, що покликана спрямовувати розвиток держави. Політична еліта так чи інакше впливає на суспільну свідомість та масову думку громадян. Через різноманітні засоби (реклама, ЗМІ, публічні виступи тощо) нею формується відповідна оцінка населенням певної дії, ситуації, програми.
Проблема євроатлантичної інтеграції України не є винятком. Тут також політична еліта впливає на оцінку населенням необхідності інтеграції держави у європейську та євроатлантичну спільноту. Але якщо інтеграція до Європейського Союзу майже не викликає значних суперечок та дискусій, то вступ до НАТО оцінюється в суспільстві неоднозначно. За нашим спостереженням, це зумовлено, зокрема, й позицією самої еліти:
- відсутністю спільної та узгодженої позиції серед різних політичних сил;
- різними позиціями регіональних та національних еліт;
- заполітизованість питання, що розглядається;
Спробуємо дослідити, як саме ці фактори впливають на проблему. Представники різних політичних сил нерідко кардинально протилежно бачать перспективу співпраці України з НАТО. Деякі (які наближені до чинного Президента України) висувають ідею швидкого вступу до блоку, та доволі стрімкого розвитку співпраці з ним. Інші ж ініціюють різноманітні акції протесту проти таких ідей. І робиться це найчастіше не з метою протесту проти євроатлантичної інтеграції, а лише щоб не зникати з політичного та інформаційного обрію та нагадувати про себе електоратові. І такі «розходження» у самій еліті, звісно, не спонукають до формування об’єктивного образу НАТО в масовій свідомості.
Заполітизованість питання, тобто, потреба політичних сил у «формуванні» власного вірного електорату напередодні чергових чи позачергових виборів, просто не дає впроваджувати будь-які дії, що прямо чи опосередковано стосуються співпраці з європейською спільнотою. Такі заходи, як прості спільні з підрозділами НАТО військові навчання подаються ледь не як вступ до Альянсу. Хоча це робиться з метою підвищення рівня професійності українських збройних сил. Коли ж на державному рівні приймається певна стратегія інформування населення про євроатлантичну спільноту, на регіональному рівні представники певних політичних сил (особливо в східних регіонах), можуть блокувати и гальмувати реалізацію програми.
Безумовно, інтегрованої та узгодженої позиції політичних сил досягнути на сьогоднішній день навряд чи можна. Через це й національним та регіональним політичним елітам доволі важко дійти спільної позиції з даного питання. Зважаючи на зазначені вище основні проблеми, які унеможливлюють адекватне сприйняття населенням сутності Північноатлантичного Альянсу та основних засад співпраці України з ним, пропонуємо такі заходи, які можуть оптимізувати процес інформування населення щодо НАТО:
- уникати політичного забарвлення самого інформування населення в питаннях євроатлантичної інтеграції;
- перенести центр ваги в інформуванні про НАТО з політукуму на органи, в компетенції яких є розвиток відносин України та Північноатлантичного Альянсу та його неупереджений, науковий аналіз;
- створити окрему аналітичну інституцію зі всебічного дослідження проблем євроатлантичної інтеграції, а в її рамках об’єднати незалежних аналітиків, спеціалістів у галузі міжнародних відносин та представників Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України.
Перехід від звичайної політичної реклами та пропаганди до більш об’єктивного й незалежного висвітлення відносин Україна–НАТО значно підвищить ефективність сприйняття інформації, в той час, коли інформація від імені ключових політичних діячів викликає недовіру вже тому, що джерелом її є представник тієї політичної сили, яка не підтримується певною частиною населення.
Тому вважаю, що запропоновані тут заходи можуть істотно зменшити напругу навколо питання євроатлантичної інтеграцію України та збільшити ефективність сприйняття інформації про сутність та діяльність НАТО.
Сергій Дорошенко
заступник начальника Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Запорізької обласної державної адміністрації
ІНФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ЩОДО НАТО:
РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР
Процес євроатлантичної інтеграції сам по собі складний і вимагає від будь-якої держави певної концентрації внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль. Одним із головних чинників, що прямо визначають, увійде країна в НАТО чи ні, є ставлення та обізнаність її громадськості щодо Альянсу. У цьому контексті визначальним є загальнодержавна система інформування громадян стосовно НАТО, надання об’єктивної та правдивої інформації з однозначними коментарями.
Наразі хотілося б зробити маленький екскурс в історію та нагадати, що засади зовнішньополітичного курсу нашої держави щодо Альянсу визначено в “Основних напрямах зовнішньої політики України”, затверджених Постановою Верховної Ради України №3360-ХІІ від 2 липня 1993 р. В цьому документі, зокрема, підкреслюється, що “в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки” та “з огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки”.
В чинній Конституції України немає жодного посилання, яке б визначало нейтралітет або відмову від участі у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або форму існування України в системі міжнародних відносин.
Підвалини національної безпеки закладені в Законі України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV. До основних напрямів державної політики з питань національної безпеки даний законодавчий акт відносить, серед іншого, забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу.
Ми, як структурний підрозділ облдержадміністрації, на котрий покладено реалізацію державної політики з питань НАТО, впроваджуємо та організовуємо регіональну систему інформування щодо євроатлантичної інтеграції.
Базовим документом в інформаційному процесі є Державна цільова програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки. Він визначає систему заходів з інформування населення.
Так, в контексті співпраці з громадськістю облдержадміністрація організовує або бере участь у роботі круглих столів, науково-практичних конференціях, тематичних семінарах тощо.
У взаємодії із засобами масової інформації проводимо брифінги керівництва облдержадміністрації, надаємо матеріали для розміщення у друкованих ЗМІ та на офіційних сайтах державних і недержавних установ, беремо участь у регіональних телерадіоефірах з актуальних питань співробітництва з НАТО.
Для залучення ширших верств населення регіону до обговорення євроатлантичного курсу нашої держави облдержадміністрація активно співпрацює з громадськими організаціями.
Єдиною складністю в нашому регіоні та й у східних регіонах в цілому є застарілі радянські міфи щодо НАТО, які твердо засіли у головах пересічних громадян та на яких свідомо спекулюють деякі політичні сили. Так, абсолютно неправдивою є інформація щодо невідворотності переоснащення збройних сил України тільки за зразками НАТО, що начебто викличе знищення національного військово-промислового комплексу, або що українським військовикам доведеться брати участь у збройних конфліктах під прапором НАТО та багато, багато іншого, що не відповідає дійсності. Тому головним чином наша робота покликана не агітувати людей за НАТО, а донести до них правдиву та об’єктивну інформацію, щоб вони самі мали змогу без зовнішнього втручання й дезінформації сформувати свою власну позицію щодо приєднання України до НАТО. Адже більша частина населення досі не знає, що в НАТО навіть немає своїх збройних сил, що рішення приймаються лише консенсусом і в разі відмови однієї держави підтримати якесь із питань воно взагалі не буде прийняте Альянсом, що членство в Альянсі коштуватиме кожному українцеві аж 5 грн. на рік, а не ті величезні суми, якими так активно залякують громадськість тощо.
Хотілося б наголосити, що адміністрація займається не лише інформаційно-просвітницькою роботою щодо НАТО, але й впроваджує та виконує конкретні заходи соціально-економічного характеру. Так, основним документом, на базі якого здійснюється реалізація державної політики у регіоні, є Цільовий план Україна–НАТО. Він формується на основі пропозицій міністерств та відомств, які містять конкретні завдання в різних сферах, таких як внутрішньополітичні питання, зовнішня та безпекова політика, реформування структур безпеки та оборони, інформаційна безпека, економічні та правові питання.
Наступним етапом повинно стати приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). ПДЧ – це програма НАТО, що передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу. Але необхідно підкреслити, що приєднання до ПДЧ і його виконання зовсім не означає і не гарантує вступу до НАТО, а лише робить країну більш готовою до постановки питання щодо можливого майбутнього членства. Питання вступу чи не вступу до НАТО вирішується урядом України самостійно вже тільки після виконання Плану дій щодо членства. Причому таке рішення, згідно вимог НАТО, обов’язково має враховувати думку громадськості, що і закріплено Законом України.
Леся Коваленко
аспірантка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ЗНУ
ІНТЕГРАЦІЯ СЛОВАЧЧИНИ В СТРУКТУРИ НАТО: ДОСВІД РОБОТИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ
Досвід нових країн – членів НАТО показує, що початкова слабка підтримка населенням самої ідеї вступу країни до Північноатлантичного Альянсу (а в Україні це сьогодні якраз і спостерігається) не є нерозв’язною проблемою для уряду, що справді до цього прагне. Так, широкомасштабна і структурована роз’яснювальна кампанія словацького уряду у співпраці з громадськістю та ЗМІ дозволила у 1999-2002 збільшити рівень суспільної підтримки членства Словаччини в НАТО майже вдвічі - до 60%. Як же це вдалося?
Протягом кількох років реалізовувалась Національна програма з підготовки до членства в НАТО, ухвалена та здійснювана в рамках Плану дій з набуття членства в НАТО (ПДЧ НАТО). Одним з пріоритетів Програми було підвищення обізнаності громадськості щодо НАТО.
Організатори інформаційно-просвітницької роботи у Словаччині пояснюють її успіх такими вдалими акцентами:
- інформаційна діяльність була організована як діалог, дискусія, де уряд бачив своїм основним завданням стимулювати публічні дебати, а не нав'язувати чи диктувати певну думку;
- обговорювались теми не тільки НАТО, але й широкого контексту міжнародних відносин та зовнішньої політики;
- пріоритетною групою була визначена молодь (з 60 проектів, реалізованих у 2001 і 2002 роках, приблизно 2/3 були адресовані студентам, старшокласникам).
У громадських дебатах були використані засоби, які можна розбити на дві групи.
1) освітньо-інформаційні проекти: лекції, дебати, семінари, книги, спеціальні (дискусійні) теле- та радіопрограми.
2) популяризаторські проекти: короткі телеролики, постери на транспорті, спеціальні заходи-події у публічних місцях, автобусні тури.
В рамках інформаційної кампанії реалізовувались такі проекти:
Конкурс есе для молоді. З 500 робіт, що надійшли на конкурс, журі відібрало 30 найкращих. Переможці взяли участь в дебатах на тему НАТО з запрошеними гостями з МЗС та Словацької асоціації зовнішньої політики.
Автобусний тур по центральній Словаччини, в якому група підготовлених молодих людей пересувалася містечками та селами, поширюючи інформаційні брошури та влаштовуючи дискусії з місцевими жителями.
«Атлантичний тур». Активісти, в основному студенти університетів, перетнули Словаччину від східного кордону до західного, зупиняючись на своєму шляху у містах та селах, спілкуючись із місцевими мешканцями та розповсюджуючи інформаційні матеріали.
Серія круглих столів у різних регіонах для місцевих журналістів.
Серія малюнків, що пропагували членство в НАТО, які далі використовувались у поштових листівках і постерах.
Тренінги для вчителів громадянської освіти та історії у середніх школах для кваліфікованих дискусій з їх учнями на різні теми міжнародних відносин та безпеки.
Серія теледискусій «Чи буде краще?», в яких обговорювались питання НАТО, військової реформи, корупції тощо.
Проект «Словацьке радіо на хвилях інтеграції» - щотижнева програма, яка складалася з репортажу про певне питання, пов'язане з НАТО, висловлення думок відомими суспільними, культурними, науковими діячами, а також людьми з вулиці), коментарі аналітиків у сферах політики, безпеки, оборони.
Серія коротких інтерв'ю про НАТО з різними політичними, культурними, науковими діячами, які демонструвалися по національному каналу громадського телебачення, та інші заходи.
Подібні заходи сприяли підвищенню підтримки громадськістю вступу в НАТО Словаччини у 2004 р.
Переймаючи словацький досвід, необхідно пам’ятати, що низькі показники громадської думки в цій країні (35% в 1999) були пов'язані із негативним сприйняттям частиною суспільства акції НАТО в Югославії. Не дивлячись на нестабільну громадську підтримку, в Словаччині фіксувався незмінний політичний консенсус щодо членства в НАТО між основними політичними силами. Проти членства в НАТО в Словаччині виступали анархісти, ультраправі, які не мали парламентського представництва.
Проведення аналогічних словацьким заходів на теренах України очевидно буде супроводжуватися ще активнішою протидією з боку противників членства. Тому, можливо, використання досвіду Словаччини в українських умовах і не забезпечить такий же швидкий результат, але подібні інформаційні кампанії в будь-якому разі сприятимуть позитивним змінам у ставленні населення до вказаної проблеми.
Лариса Мала
журналіст, автор програми Запорізької обласної державної телерадіокомпанії "Євроатлантичний вимір”
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА “МІФОЛОГІЯ” ПРО НАТО
Розпад Організації Варшавського Договору (1991 р.) та проголошення Україною своєї незалежності поставили перед керівництвом країни важливе завдання: гарантувати державі національну безпеку. Законодавство України пов’язує його вирішення зі вступом до НАТО. Однак, брак знань у цій царині часто породжує хибне уявлення про саму природу НАТО, а також сприяє виникненню численних міфів про цю організацію. Результати соціологічних досліджень виявили в Україні цілу низку такого роду міфів. Насамперед, це пов’язано з тим, що впродовж багатьох років, під час протистояння “соціалістичного табору” країнам західної демократії, радянська система пильно приховувала правдиву інформацію щодо ідеології НАТО, нав’язуючи населенню СРСР думку про ворожість та агресивність Північноатлантичного Альянсу.
Розвіяти туман міфів, надавши суспільству об’єктивну інформацію про засади існування та функціонування Альянсу, про його внесок у зміцнення безпеки на європейському континенті та у світі –означає дати можливість людям побачити справжнє обличчя НАТО і, звичайно ж, потенційне місце України у складі цієї Організації. Для цього слід знати найпоширеніші міфи про НАТО.
Вони є такими:
Міф 1. “НАТО – це агресивний блок”
Насправді ж завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не агресія чи напад. У своїх принципах і діяльності НАТО дотримується норм ООН і діє винятково за її мандатом. Зазначимо: “Атлантична хартія”, що в серпні 1941 р. була підписана Ф.Д.Рузвельтом та В.Черчіллем і визначила засади створення НАТО, свого часу була покладена в основу Декларації Об’єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН. При цьому СРСР увійшов до ООН і підтримав усі її засади.
Міф 2. Членство в НАТО зовсім необов'язкове для України. Можна залишитися нейтральною державою.
Але світовий досвід багаторазово довів, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Сьогодні навіть офіційно нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія беруть активну участь у програмі НАТО “Партнерство заради миру”, узгоджують із нею оборонну політику.
Міф 3. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів
Насправді ж у НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% від ВВП, тоді як ще в 2000-му році Верховна Рада України ухвалила рішення збільшити витрати на оборону до 3% від ВВП, хоча реальні видатки, на жаль далекі від цієї норми.
Міф 4. Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією
Але ж відомо, що Москва налагодила набагато тіснішу співпрацю з НАТО, ніж Київ (принаймні, в період до російсько-грузинської війни в серпні 2008 р.) і заявляла про своє прагнення набути членства в Альянсі. Фактично, Росія бере участь у 20-ти, а Україна лише у 5-ти програмах співробітництва з НАТО. Отже, цілком природно, що НАТО ніколи не може стати ворожим до Росії через вступ України до Альянсу. Росії також вигідно мати в Україні – як у країні-члені НАТО – стабільного, передбачуваного, економічно розвиненого сусіда, а не потенційне джерело напруженості.
Міф 5. Для України членство в ЄС є достатнім і тому НАТО не потрібно
Але НАТО, на відміну від Євросоюзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки і співпраці. Опинившись у «клубі» НАТО, за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, призвичаїмось до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо приєднатись до ЄС набагато швидше й успішніше.
Міф 6. У сучасному світі немає об’єктивної необхідності існування НАТО
Дійсно, НАТО створювалось насамперед для протистояння радянській загрозі, а СРСР розпався ще 1991 р. Але й світ змінився. Він глобалізується, й глобальними стають загрози (тероризм, розповсюдження ядерної зброї, численні збройні конфлікти тощо). НАТО й покликане стати одним із ключових елементів глобальної безпеки.
Міф 7. Членство в НАТО відверне від України іноземних інвесторів
Але ж будь-який інвестор, перед тим, як вкласти свої гроші в якусь країну, обов’язково перевірить стабільність її політичної та економічної системи. А процедура вступу до Альянсу – це всеохоплююча експертиза політичної та економічної систем країни. Досвід нових країн-членів НАТО з Центральної та Східної Європи свідчить, що вже в період підготовки до членства обсяги прямих закордонних інвестицій з боку західних держав збільшились на мільярди доларів.
Міф 8. Зі вступом до НАТО Україна втратить суверенітет
Це не так. Усі без винятку рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу, тобто спільної згоди. Це означає, що заперечення з боку хоча б однієї країни, може скасувати рішення цілого Альянсу.
Міф 9. Члени Альянсу загалом, та європейці зокрема, “танцюють” під американську дудку
Європейці не завжди погоджуються з США, але й самі вони не завше виступають з єдиною позицією. Водночас саме на Сполучені Штати, як на найсильнішу в військовому та економічному сенсі країн світу, лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Американська присутність у Європі завжди відігравала і наразі відіграє роль страхового полісу для країн континенту.
Міф 10. Вступ України до НАТО призведе до перетворення її на військовий табір, заповнений базами НАТО
Стаття 17 Конституції України забороняє розміщення іноземних військових баз на території України і, відповідно, ухвалення такого рішення без урахування ставлення до нього народу країни може розцінюватися лише як спроба узурпації влади.
Міф 11. Україна як член Альянсу посилатиме своїх солдатів строкової служби для участі у військових операціях НАТО
Але ж до участі у міжнародних миротворчих операціях вже давно залучаються і залучатимуться в майбутньому винятково професійні військові на добровільних засадах. Майже всі країни-члени НАТО мають професійні армії, в яких немає строкової служби. Крім того, рішення щодо відправлення українських військових контингентів до складу міжнародних миротворчих місій ухвалюються винятково Верховною Радою України.
Міф 12. Україна буде зобов’язана брати участь в усіх військових операціях НАТО
Це – така ж маячня, як і попередня. Адже кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО, чи відмовитись. Також важливо, що всі рішення в НАТО ухвалюються консенсусом.