Geum.ru

Галина лозко пробуджена енея

Вид материалаКнига

Содержание


Пантеїзм у Республіці Марій Ел
Онавуй біля Анапу
Султі Тура
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   32

Пантеїзм у Республіці Марій Ел

Невеличкий народ із самоназвою марі сформувався близько V – X ст. на Поволжі як автохтонне населення цього регіону. Зберігся народний переказ про плем’я мерено, яке вже у VI ст. займало Волго-Окське межиріччя. В ІХ ст. цей народ почали називати чимерами (“чистими мерями”), а з ХІ ст. вони відомі як чимар, черемиси. У період Х – ХІІ ст. ця угро-фінська етнічна група зазнала етнокультурного впливу Волзької Булгарії, а з ХІІІ ст. – монголо-татарського іга. Нині народ марі складає всього 626 тисяч осіб, серед яких марійською мовою розмовляють понад 539 тис. чоловік.


У 1551–1552 р. марійці увійшли до складу Московського царства, після чого, за царя Івана Грозного, були насильно охрищені. Однак вони досить довго дотримувалися своєї етнічної релігії, і за царського, і за радянського режиму зберігаючи свою природну віру чимарій (дослівно “нехрищений”), ховаючи її в сферах родини від стороннього ока. Тому і нині, всього за чотири століття офіційного християнства, вони ще не втратили свою етнічну релігію остаточно, зберігаючи її у формі “двовір’я”, поки не забули рідну мову. Хоча швидка русифікація протягом ХХ ст. поступово витісняла з життя і побуту марійців узвичаєні здавна традиції, реалії етнічного світу і природного світогляду.

Слід зазначити, що марійська мова довгий час була безписемною, обслуговуючи лише внутрішні потреби етнічної спільноти. Бездержавне життя невеликої етнічної групи не могло реалізувати свої етнокультурні прагнення. Оскільки в державні плани Російської імперії не входила підтримка етнічної культури, то марійці, включені в російський науково-культурний процес, навчалися лише російською мовою. Волею долі склалося так, що ідею створення марійської писемності вперше реалізував українець В. Пуцек-Григорович, викладач Казанської семінарії, який у 1775 р. на основі російської абетки склав марійську граматику. Перші літературні твори написані марійською мовою його учнями-марійцями. Це були переважно релігійні (християнські) оди та кантати.

Основоположниками марійської національної літератури лише на початку ХХ ст. стали С. Чувайн, М. Герасимов-Мікай, М. Мухін [166. 80].

Нині країна має назву Республіка Марій Ел. Відродження етнічної релігійної традиції почалося лише після розпаду Радянського Союзу. Священики марійців, карти, строго дотримуються давньомарійських канонів, сповідують многобожжя (космічних і природних Богів), здійснюючи тиш (моління) у Кюсото (священних гаях), яких у республіці налічується близько 360.

Громадські богослужіння здійснюються на чолі з головним священиком Онавуй біля Анапу (священного дерева). Найвищим священним ритуалом вважається Осінній вищий бал, що здійснюється раз на п’ять років. На це свято з’їжджаються паломники з усіх округів Республіки Марій Ел. Вважається, що Кюсото допомагає віруючим зцілитися, зберегти культуру і духовність молодого покоління [338. 126–127].

Особлива увага приділяється вихованню дітей в дусі національної релігії. На уроках народознавства школярі вивчають рідні традиції, які залишаються язичницькими, виготовляють народний одяг, готують обрядові страви (шаньга, мєлна, когль, тугара) і вчаться використовувати їх в обрядах [238]. Традиційні етнічні вірування марійців політеїстичні, досить розвинутий культ предків, культ дерев (особливою пошаною користується ялина). Головних Богів (духів) Природи дев’ять. Марійці відновлюють культ Подателя Життя (Вершителя Долі), Матері Землі, Матері Води, Матері Сонця та ін.

Хоча основна увага у відродженні рідної віри в Марій Ел належить сім’ї, де культ предків є одним з найшановніших (напр., поминальні обряди), однак уже з 1991 року почав діяти Марійський релігійний центр “Ошмарій-Чимарій юмиюла рудер”, а також налагоджено співпрацю з язичницькими конфесіями Росії. Лідерами марійського язичництва є Юрій Калієв (Марійська релігійно-культурологічна організація “Сорта”) та Алєксєй Юзикайн (марійський релігійний центр “Ошмарій-Чимарій”, член Священної Ради).

У своїх статутних документах марійські язичники ясно вказують мету своєї діяльності: “Організоване марійське релігійне об’єднання “Ошмарій-Чимарій” є виразником давніх марійських поглядів, в основі яких покладено ідеї тісної взаємодії людини і природи, турбота про високі моральні якості людини, без грубого втручання в навколишнє середовище... Головним об’єктом пошанування та ідеалізації у марійців є Сонце, Мати-Земля, Вода. Внаслідок творчої праці кожен віруючий отримує від них Хліб, що є для нього священним. Марійський народ продовжує вірно служити своїй давній і мудрій вірі чимарій, свято шанує природних Богів і предків своїх, живе по совісті. Хай віра і традиції народу знайдуть логічне продовження живого побутування у світлі третього тисячоліття” [338. 128].

Відродження Рідної Віри марійців нині стає на державні рейки. Так, 6–7 грудня 2002 р. в столиці Республіки Марій Ел м. Йошкар-Олі відбулася науково-практична конференція “Соціальна концепція марійської національної релігії”. Метою її було вироблення соціальної концепції марійської національної релігії, в тому числі врегулювання відносин з державою, армією, освітою, культурою, родиною. У конференції взяли участь релігійні діячі, дослідники марійської релігії, представники адміністрації Марій Ел, гості з інших країн (Росії, Башкортостана, Чувашії, Татарстану, Німеччини). 124 делегати конференції обговорювали життєстверджуючі основи етнічних релігій своїх предків, домовились про співпрацю. Було створено “Міжрегіональну консультативну Раду корінних етнічних, природних, язичницьких вірувань народів Росії”, координатором якої обрано Волхва “Співдружності Природної Віри Славія” Любомира (Москва).

Подія набула такого розголосу, що Міністерство культури Марій Ел прийняло рішення щодо оперативного захисту священних місць марійців. Несподівано для учасників на конференцію прибув міністр культури республіки і пообіцяв застосувати всі необхідні можливості для збереження святинь свого народу [381. 148–150].


Пантеїзм у Чуваській Республіці


Відроджуються етнічні вірування і в Чуваській Республіці (Російська Федерація). Невеликий народ (907 тис.), що належить до субуральського варіанту уральської перехідної раси [166. 168], який, однак, має свої субетноси, локальні і діалектні групи, нині всерйоз замислюється над збереженням своєї етнічної самобутності.

Чуваський народ чи не найпізніше (у XVIII – XIX ст.) був охрищений і став одним з небагатьох тюркських народів, значна частина якого сповідує ортодоксальне християнство (більшість тюркських народів є мусульманами). Однак у деяких районах компактного мешкання чувашів (зокрема, на території Башкортостану) збереглися традиційні общини, що сповідають чуваське язичництво. Як пише видатний чуваський етнограф і релігієзнавець А. К. Салмін, “народні вірування природно стають етнооб’єднуюючим фактором... Прийняття іншої віри частиною етносу призводить в решті решт до втрати цією частиною етносу віри предків і обертається перетворенням частини етносу в інший народ. Не даремно легенда розповідає, що чуваші колись мали книгу, яка містила в собі правила їхньої Віри, але колись її з’їла корова. Тому цілком зрозумілі настійливі поради знавців чуваської віри (знахарів, стариків і т.д.) про необхідність любити своїх Божеств тому, що інші віри непритаманні чувашам, інакше обов’язково настигнуть біди (неврожаї, хвороби)” [402. 8].

Проблема етнокультурного відродження чувашів вийшла не тільки з народного середовища, але й зайняла належне місце в планах державних установ і окремих національних діячів. У Міністерстві культури і справ національностей Чувашії відбулося спеціальне засідання Міжвідомчої ради взаємодії з релігійними об’єднаннями Чуваської Республіки. Основним підсумком засідання стало затвердження експертного висновку про Чуваську релігійну організацію, яка сповідає “традиційні” (дохристиянські) вірування чуваського народу. З проханням про підготовку такого розгляду до ради звернувся реєструючий орган – Міністерство юстиції Чуваської Республіки (з повідомлення агентства “Благовіст-інфо”).

У затвердженому радою експертному висновку щодо Чуваської організації природної релігії зазначається, що ініціатори її створення “сповідують традиційне для чувашів вірування, яке є складовою частиною національної культури” (курсив мій – Г. Л.). Така концепція нині може бути співвіднесена хіба що тільки з литовським ставленням держави до автохтонної релігії. Коли ж настане час, що й інші європейські країни (в тому числі й Україна) включать язичницькі релігії до національних надбань своїх культур?

Чуваське язичництво є своєрідною формою генотеїзму, оскільки на чолі пантеону службових Божеств і духів стоїть верховний Султі Тура (або Тура-Тала) – небесний Бог-творець, що дарує дощ на поля, урожай і щастя людям. При ньому також перебувають інші Боги: творець душ Чун Суратакан Тура; дітей дарує Ивалхер Суратакан Тура; домашніх тварин – Вильах-черлех Суратакан Тура; опікун жител – Сурт Суратакан Тура; покровитель хлібів – Тирпун Суратакан Тура; той, що дарує силу і міцність – Хурас Антакаран. Султі Тура як головний Бог часто ототожнювався з Богом Долі – Султі-кепе. Богу-творцю протистоїть злий Бог Шуйттан (тотожний мусульманському Шайтану та християнському Сатані). Посередником між Султі Тура і людьми, згідно з чуваськими язичницькими віруваннями, є Кебі, а добрим духом свого роду, ангелом-охоронцем є Тавам Ира [149. 61–62]. Чуваші-язичники також особливими ритуалами вшановують священні гаї і інші природні об’єкти, в яких, за їхніми уявленнями, живуть небезпечні для людей і домашніх тварин духи кереметі, що потребують жертвопринесень.

Чуваська язичницька традиція не потребує значної реконструкції, оскільки і світоглядні засади, і звичаєві, і обрядові особливості віри предків ще живі в середовищі народу. Це один з небагатьох прикладів збереженості етнічної релігії. Чуваські язичники беруть активну участь в процесах консолідації язичників народів Російської Федерації.


Відродження корінних релігій фінно-угорських народів


Етнічний принцип об’єднання громад за природною спільністю, близькістю мов і релігійно-звичаєвих традицій все потужніше проявляє себе в житті народів. Нині спостерігається значний інтерес до духовної спадщини предків у межах суперетнічних спільнот.

28 червня 2001 року відбулась об’єднана нарада представників язичницьких релігій фінно-угорських народів, в наслідок якої створилось “Міжнародна Уральська співдружність давніх релігій”. На нараду прибули представники язичницьких общин від корінних фінно-угорських етносів: ести, марійці, ерзя, суомі. Від Естонського релігійного центру “Taarausuliste ja Vffusuliste ja Maavalla Koda” був присутній Отт Хейнапуу, від Марій Ел – Юрій Калієв і Алєксєй Юзикайн. Язичників Фінлядії представляв Паулі Муукконен. Від язичників народу ерзя був Мариз Кемал.

Головною метою цієї міжнародної організації, як було заявлено в їхній декларації, є: “Захист релігійно-культурних прав уральських народів; духовне відродження тих народів, які вже втратили частину своїх мов, культури, традицій; вкорінення у свідомість нових поколінь переконання, що тільки вміння жити в гармонії з природою, навколишнім світом допоможе нам стати щасливими; збереження національних духовних основ сім’ї, виховання поваги до матері, до пам’яті предків; допомога людям, що втратили віру в життя; співпраця і розвиток винятково дружніх взаємовідносин з віруючими інших віросповідань на благо майбутнього людства” [148. 125].