Гуцуляк Олег Борисович
| Вид материала | Монография |
- Подвинцев Олег Борисович учебно-методический комплекс, 402.73kb.
- О. Б. Гуцуляк Автори вступної статті, 642.69kb.
- Олег Гуцуляк сонячна керигма української нації, 1378.89kb.
- Программа (в программе возможны изменения) 00-10., 254.55kb.
- Программа курса " Международные отношения в годы «холодной войны»", 34.17kb.
- Наумова Ольга Александровна диплом, 87.14kb.
- Уважаемые отец Олег, Олег Александрович, Михаил Иванович, представители духовенства, 120.22kb.
- Первая российская штукатурная станция: от замысла до серийного выпуска, 49.98kb.
- Соколов Андрей Борисович (д и. н., проф. Ярославского гпу) Английская история в оценках, 31.99kb.
- Юрія Федьковича " затверджую, 230.93kb.
Наприклад, як зауважує В. Стецюк, ядро готів на Волині та Поліссі містилося в районі Шацьких озер, де засвідчено велику кількість давньо-германських топонімів (назва озер може походити від дв.-верх.-нім. scaz, "гроші, худоба", нім. Schatz "скарби"; назви села Пулемець та Пулемецького озера можна розшифрувати як "повна міра зерна" (нім. volle Metze, дв.-верх.-нім. fulle mezza ); р. Прип'ять - дв.-англ. frio "вільний", pytt "яма, калюжа, джерело"; р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші - да. riht, ryht "правий, прямий"; с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області - дв.-англ. hador "бадьорий, жвавий"; назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як "мале море" (нім. lЭtt, lЭtz, дв.-верх.-нім. luzzil "малий", дв.-верх.-нім. mer, нім. Meer, "море"; назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині складається з двох давніх німецьких слів welb-en "виводити склепіння" і ovan "піч" (пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення -- для виплавки заліза з болотної руди); поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого походить з дв.-верх.-нім. net означає "рибальська сітка" (в сучасній німецькій мові Netz), де друга частина назви з дв.-верх.-нім. asc- "посуд", яке могло мати значення "човен", бо зафіксовано двн. ascman "матрос", тобто "нетішин" -- Рибальські човни", або ж "ясенева верша" (нім. Esche "ясень"), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш); м. Киверці - нім. Kiefer, свн. kiver "челюсть, підборіддя", хоча не виключене і чеське походження назви (ч. kivir - "вид капелюха"); м. Ковель - нім. Kabel "доля, жереб", сер.-ниж.-нім. kavel-en - "тягти жереб"; с. Мосир на північний захід від Володимира-Волинського, с.с. Мосир Новий і Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. - дв.-верх.-нім. masar "клен"; с. Невель на південний схід від Пінська (Білорусь) - нім. Nebel "туман"; с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, двн. nabalo "пуп"; село розташоване на півострові, що заходить в озеро; с. Паре на протоці Прастир - нім. Fahre "пором, переправа"; с. Растів західніше Турійська - дв.-верх.-нім. rasta "місце стоянки"; р. Стир, пп Прип'ті - нім. Stor, дв.-верх.-нім. stur(e) "осетер"; с. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold "демонічна істота"; р. Цир, пп. Прип'яті і с. Цир - нім. Zier "прикраса", дв.-верх.-нім. zieri "гарний" тощо.
Аналогічно можуть бути проінтерпретовані топоніми Галицького (і ширше - Карпатського) регіону: с. Свалява (Закарпат.обл.) - гот. swaljawa "ластівка"; с. Бринь (Галицький р-н Ів.-Фр.обл.) - гот. brunjo, дв.-ісл. br?nja "зброя, панцир, кольчуга"; пор. ісланд. топонім Brynjudalr "Кольчужна долина"); Сваричів (Рожнятівський р-н Ів.-Фр.обл) - гот. swaran, дв.-герм. *swarjan "давати клятву, клястися" урочище Качків (де стоїть Галичина могила) - дв.-англ. chough "галка", р. Луква - дв.-ісл. lœkr "потік"; Діброва (місцевість за великим урвищем на захід від княжого Галича) - дв.-ісл. djЗpr "глибокий", р. Мозолів потік (впадає в Лукву і яруга якого захищає княжий Галич зі сходу) - дв.-ісл. mosi, дв.-англ., дв.-верх.-нім. mos, англ. moss, нім. Moos мох, швед. mosse, дат. mos, mose "мох, болото", галицьке урочище Прокаліїв Сад - дв.-ісл. brok "штани, а також галицькі антропоніми: Зварич (дв.-ісланд.vararganga "людина, що йде давати клятву" *(s)varar- "той, що клянеться" + gang "йти" > "варяг"), Барна (норв. barna "дитя"), Верста (норв. verst - найвищий ступінь порівняння від darlig "поганий"), Бедрик (норв. bedre - вищий ступінь порівняння godt (bra) "добре, гарно"), Лукань (гот. ga-l?kan "закривати") та ін.
Іншими словами, саме на Волині готи стали разом з кельтами та сарматами адстратом праслов'ян (як аналогічно вони є субстратом таких народів, як німці, французи, англійці, іспанці, тунісці та ін.), на відміну від решти остготів, які створили в Північному Причорномор'ї могутню імперію Германаріха. Коли ж остання впала під ноги гуннської кінноти слов'яни як союзники останніх цілком законно заволоділи землею свох готських дідів та дядьків. Темі готського субстрату присвячена цікава праця Ю. Палійчука, де (щоправда, на англійському лінгвістичному матеріалі) він етимологізує проблемні українські топоніми: Козятин (англ. cosy "затишний", town "місто", від tun "загорожа", "поселення"), Фастів (fuss "метушливе, базарне"), Ворохта (vertex "вершина"), Делятин (dale "долина"), Гусятин (gush "сильний потік", на р. Збруч, bruk "струмінь"), Сатанів (sough "шелест, дзюрчання"), Корнин, Корнич, Коршів, Корсунь (corn "зерно"), Потуторів (potter "гончарні вироби"), Селятин (sale "продаж, торгівля"), Снятин (snake "змій"), Літин (lee "укриття"), Гайсин (hide "схованка"), Крилос (cry "кричати", lost "загиблий"), Гологори (hole "яма", gori "кровопролитний"), Стебник (stab "удар чимось гострим"), Жуків (joke "жарт, піддражнювати"), Жабокричі, Жабокруки (jabber "базікати", crook "брехун"), Канів (canvas "полотно"), Бершадь (bear "ведмідь", shot "стрілець"), Шполе (spoil "награбоване добро"), Ніжин (niggard "скупий"), Бучач, Бучачки, Буча (butcher "забійник худоби"), Хотин, Отинія, Отиня (hoe "мотика, сапа"), Путивиль, Путила (put "ставити, зводити дім", valley "долина"), Пирятин, Перечин (peer "намісник"), Смотрич (smout від smite "розбиватися"), Рось (rous "бурхливий"), Буг (bog "болото"), Трубіж (trouble "перешкода") та ін..
Можливо, саме міфогенетичний персонаж слов'ян Щек символізує германський складник предків: дв.-англ. secg "чоловік-воїн", а також пор.: дв.-англ. beorn "муж, герой" (пор. зі згаданим у сагах володарем Гардарікі-Русі Бйорном з Ладоги/Альдебйоргу) ~ слов. "парень", hreoh "жахливий" ~ слов. "гріх", maere "славний" ~ слов. "-мир" (компонент в іменах), гот. waila, дв.-ісл. vel, val, дв.-англ. wel, дв.-сакс., дв.-верх.-нім. wela, wola "добре, як слід" ~ слов. "вила/самовила" (добрий жіночий дух, демон), гот. warmjan "гріти" ~ слов. "верм'яний" (червона барва), дв.-англ. del "лісиста долина, лощина" ~ топоніми з формантом "-діл", дв.-ісл. huntari "частина області, краю" ~ слов. "хутір", дв.-англ. heleth, нім. Held, дв.-сканд. holthr "воїн, герой, здоровий, цілий" ~ Галич, дв.-ісл. roths, рунічне ruth "військо" ~ слов. "рать", дв.-ісл. leidan "корабельна округа" (2-3 десятки "третини", де в одну "третину" входило чотири обійстя і від "третини" виставлявся воїн) ~ слов. "лодія" (окрім того, лодіями завжди опікувалися селяни і захоплені варягами лодії теж неодмінно визнавалися часткою здобичі, належної селянам), дв.-англ. reysen "здійснювати військовий похід, набіг", дв.-верх.-нім. reison "готуватися, споряджатися", reisa "військова експедиція" ~ літопис. "руси отримали свій етнонім внаслідок походу" на Візантію в 860 (842) р., дв.-англ. levedi/hlefdize (>lady) "та, що місить хліб" > "господарка, пані" ~ Либідь (ми не приймаємо тлумачення О.М. Трубачова, за яким Либідь -- "та, що либиться", "посміхається" як характерна ознака полян-брахікефалів), гот. hoha "плуг" ~ слов. "соха" (в той час як дв.-інд. sakha "вітка, гілка", литов. saka "вітка") тощо.
Існує навіть версія про те, що ці готи були саме готами-тервінгами ("деревлянами"; пор.: "костобоки" ~ санскр. kastha "дерево, палиця, кий" + bhagas "тримати"; латиськ. mezs "дерево" ~ "мазури"; лит. medynas "дерев'яний, лісовий, дикий" ~ с. Мединя (біля Галича); морд. "вирьнеже" -- "лісовий захист" ~ м. Воронеж; ірл. ros "дерево" ~ "росомони" -- "плем'я, підвладне готам" / "роси" -- "грецький еквівалент етноніма руси"), харизматичні королі яких належали до роду Амалів (а його останні представники -- деревлянський князь Мал, його донька Малуша, "ключниця", тобто фрейліна-заложниця, княгині Ольги та внук Святослав-Helgihrothr, син Малуші та князя Ігоря-Ingvar). "...З'ясувалась, -- пише В. Алєксєєв, -- не зовсім зрозуміла, але цікава й важлива деталь -- древляни антропологічно відрізнялись від решти слов'ян, вони були крупнішими, масивнішими, обличчя у них були ширшими. А коли виміряли черепи сучасного населення України, з'ясувалося -- це саме той краніологічний тип, який властивий і сучасним українцям. Отже, краніологія підказала -- фізичними предками сучасних українців були древляни, вони зіграли вирішальну роль у формуванні антропологічних особливостей українського народу, в їхній культурі слід шукати джерела етногенезу й культурного розвитку українців".
Поряд з готами-тервінгами на території України мешкали -- як складова частина черняхівської культури -- остготи-грейтунги (Gruituggos "жителі (берегів) піщаної гальки"; гот. *greuta, дв.-ісл. grjot, нім. Grei, фр. greve "галька, гравій"; пор. можливе "народноетимологічне" пояснення власне тубільними слов'янами: тервінги -- "деревляни" та грейтунги -- "галичани"; пор. із близьким їм норв. grav, англ. grave, нім. Grab "могила" і епічним мотивом готів-охоронців священних могил), яких ще називають "берегові готи" і, можливо, саме їх нащадки називаються Баварським Географом Х ст. sittici, (пор.: дв.-ісл. sМПa, дв.-англ. s?de, англ., дат, норв. side, д-в-н. s?ta, нім. Seite, шв. sida "сторона, берег"), поряд із маючими велику кількість укріплених городищ тубільцями -- "стадичами", stadici (дв.-ісл. staПr, гот. staЧs, дв.-англ. stede, англ. stead, дв.-верх.-нім. stat, нім. Stadt, Statt, швед. Stad, д., нор. sted "місце, житло"), і саме Stadici Козьма Празький (Cosm. I, 5) називає батьківщину чеського князя Пржемисла, та "свірянами", Zuireani/Zerivani (від р. Свирь, лівої притоки верхнього Дністра, біля устя якого розташований Галич). Останніх Географ Баварський єдиних називає у своєму списку "королівством" (regnum) і зауважує, що "воно настільки (велике), що з нього походять всі слов'янські народи і ведуть, за їх словами, своє начало".
Від імені готів-грейтунгів -- *Hreithgotar, Reithgothi А. Будилович та М. Брайчевський виводять етнонім "русь" (< гот. hreith -- "слава"~ ірл. greithe "цінність, коштовність, грейд" + droth "військо, рать, натовп"). Якщо Ф.А. Браун критикує цю версію, то її, навпаки, поділяє Г. Ловм'янський: "... купцями, що посередничали між середнім Подніпров'ям (Руссю) і Естонією, були готи, котрих фінни вважали представниками Ruotsi. Більше того, якщо Русь у готський період лежала на північних окраїнах володінь готів, фінни могли називати всю готську державу за іменем найближчої їм області. Потім цю назву було перенесено на заморських купців готського і взагалі скандинавського походження і в кінцевиму результаті локалізовано у Швеції, коли торгівельні стосунки з подніпровською руссю перервалися. Зате в устах шведів першопочаткова назва Русі, ... зберегла відпочаткове значення території слов'ян ... Першопочаткова назва могла бути слов'янською, то слід рахуватися з тим, що в її поширенні на північ відіграли роль готи, а в південному напрямку, можливо, іранці ". Географ Баварський фіксує аж п'ять слов'янських етнонімів із формантом -rozi (Sebbirozi, Attorozi, Vuillerozi, Sabrozi, Chotirozi) та етнонім Ruzzi.
Вірогідніше, що ядром черняхівців були саме готи-грейтунги, тобто "побережні", від імені яких -- *Hreithgotar, Reithgothi А. Будилович та М. Брайчевський виводять етнонім "русь" (< гот. hreith -- "слава" ~ ірл. greithe "цінність, коштовність, грейд"), а О. Відеман -- етнонім "кривичі". Також на чолі слов'янської держави в Моравії стояли германці з харизматичним вождем Само (Самуїлом). Можливо, що в цій ситуації готам вдалося здійснити й духовне "визволення" слов'ян від кельтської традиції, внаслідок чого вони стали усвідомлювати себе належними не до Кельтського світу (з яким генетично їх пов'язував і сам етнонім "венеди/венети": К.Т. Вітчак запропонував реконструкцію імені саме для цієї спільноти, зафіксованого у зв'язку з розселенням, за Г. Ловм'янським, лише на периферіях Давньої Європи: венети < *wenHtoi < і.-є. bhrghntoi "великі, високі", *bhregh- "високий; гора"; *bhereg- "світлий, блискучий" як спадок від давнішої (реліктової) індоєвропейської спільноти, з чим погоджується А. Брюкнер: "Це єдина первісна племінна назва (назва аріїв, можливо, стосується тільки індійців та іранців)"[Цит. за:]; пор. з кельт. богинею урожаю і достатку Бригітою, хеттською Паргою, авестійською Хара Березайті, етнонімами бріги/фріги/фракійці та бургунди і ряд європейських топонімів та гідронімів ~ синонімами є такий ряд: Arduinna "Висока; кельтська богиня, тотожна Бригіті і епонім Арденн", лат. arduus, іран. aredvi "висока").
Все це не повинно дивувати, адже саме готи були кістяком південної і сусідньої дулібам черняхівської культури (приписуваної нащадкам дако-карпів, германців -- носіям поморсько-мазовецької та пшеворської культур, слов'янізованим та іраномовним сарматам). Черняхівці залишили територію між Дунаєм та Правобережжям Дніпра біля 400 р., в той час як слов'яни-анти, носії пеньківської культури, зайняли їхні землі лише з 500 р., коли, власне, й датується поява ранньослов'янських святилищ карпато-дністровського типу, а в часовому проміжку тут виявляються лише гуннські поховання; але тут також в Середньому Подніпров'ї залишилися й, за В. Сєдовим, слов'янізовані сармати, які піддалися подальшій слов'янізації прибульцями з півночі, але зберегли свій черняхівський обряд (релігійний світогляд), внаслідок чого поховання наступників черняхівців на цій території виявилися ідентичними -- трупоположення в курганах з грунтовими ямами та й антропологічний склад населення -- мезодоліхокранний вузьколиций тип -- не було перервано.
Як зауважив В. Сєдов, саме слово "дуліб", яким називалося слов'янське населення Волині та Прип'ятського Полісся, а потім від них утворилися волиняни, древляни, поляни й дреговичі (а може, навпаки, дані племена визначали себе як "ду(д)ліби" саме в релігійному сенсі, тобто послідовники певного віровчення ?), має західнонімецьку основу і склався від сусідування саме із західнонімецьким населенням. Могло це відбутися саме в районі Сілезії та верхньої течії Вісли, де з ІІ ст. до н.е. кельти всебічно впливали на пшеворську культуру, атрибутовану як симбіоз правандало-лугіїв, якоїсь групи праслов'ян-"лужичан" (венедів) та якоїсь групи північних іллірійців (праалбанців, що підтверджують дані мовознавства, за якими назви великих рік лужицького ареалу, Ельби, Одера та Вісли, етимологізовані з іллірійської прамови). Останні, вірогідно, мають стосунок до згадуваних Геродотом жителів Верхнього Подністров'я - алазонів, на кордоні яких зі скіфами-аротерами (орачами) в районі зближення рік Дністер та Буг проходив знаменитий "Священний шлях" - Ексампей (IV,52,81), яким гіпербореї передавали священні дари храмові бога Аполлона на острові Делос. Найвірогідніше, мова йде про іллірійське плем'я (т.зв. східний гальштат, VII-IV ст. до н.е.), яке й дало первинну назву Галичиній могилі: "Галич" < албан. gjalliqes "воскресіння (< gjallё "живий" ~ гот. *qius "живий" > "Київ" як місто готів-росомонів із горою Кия)" (урочище Воскресенське із ротондою-квадрифолієм і похованням княжої доби, розташованою на пагорбі правого боку Мозолевого потоку через яр біля урочища Качків, де безпосередньо стоїть Галичина могила; пор.: Карпати < албан. karpё "скеля"; Кодри < алб. kodёr "пагорб"; Уж (гідронім) < алб. ujё "вода"; Лімниця (гідронім) алб. < lumё "ріка"; Kути (поселення) < алб. kuti "вмістилище"; Крак (епонім міста Краків) < алб. krah "плече; рука"; ліс < алб. lis "дуб"; мур < алб. mur "стіна; "неня" < алб. nёnё "матір"; "бояри" < албан. bujar "благородний, щедрий", bujari "благородство, щедрість", burrё "муж" ~ кельт. boaire "власники стад худоби). Слід узяти до уваги слова А.В. Десницької, що запозичення у східнослов'янські мови з палеобалканських, датовані другою пол. І тис. н.е., в основному пов'язані саме з культовими реаліями, здійснювалася шляхом живого спілкування у народному середовищі. Окрім того, наявні факти гідронімних елементів іллірійського походження (верхня частина басейну Дністра і південна смуга правобережного Полісся, а також розріджені прояви на правобережній Наддніпрянщині) свідчать і про тривалі міжетнічні контакти, що мали різний характер у різні епохи. Існування якихось "північних іллірійців" підтверджують дані мовознавства, за якими назви великих рік лужицького ареалу, Ельби, Одера та Вісли, можуть бути етимологізовані тільки з іллірійської прамови.
Прийшли мовні праслов'яни, у вигляді невеликих потоків переселенців-родовичів, сюди з північного регіону Білорусії від верхньої течії Дніпра, Десни до Угри (група Колочин-Тушемля-Мощина), звідки вони свого часу витіснили угро-фінів та сарматів і де спільно з бастарнами ("кентумним" етносом, що сформувався в балтському милоградському ареалі і став носієм пшеворської культури) сформували зарубинецьку культуру. Ці групи зарубинців, яких Таціт і називає "венедами" та "рискаючими заради грабежу", вступили в симбіоз з верхньодністровськими пшеворцями (бастарнами). На місця ж праслов'ян прийшли з північного заходу балти (голядь), які з VIII ст. змушенні були піддатися асиміляції з боку слов'ян, "які повернулися". Свого часу Н. Антошин зауважував: "... Для загальнослов'янської мови, що існувала не менше 500 років, був характерний, наприклад, закон відкритого складу, котрий змінив всю фонетичну систему та граматичний лад мови, до того ж ці зміни охоплюють всі слов'янські діалекти. Це могло бути тільки у тому випадку, коли слов'яни займали невелику територію, всі слов'янські племена були взаємопов'язані економічними відносинами, мали єдині центри господарської та політичної діяльності". Крім того, деякі дослідники вважають, що саме там, в часі побутування наших мовних предків у верхів'ї Дніпра, і сформувався етнонім "слав'яни" як "люди ріки Славути" (Славута, "слов'янська назва Дніпра" < *slovot "текучий" < і.-є. *kleu- "текти").
Готи Вінітарія ("переможця венетів"!), перебивши антських 70 старійшин на чолі з "рексом" (королем) Боозом ("перехрещений" нашими романтиками від історії на Божа, хоча ім'я його явно кельтське і власне слов'янським його варіантом є "бевзь/белзь", яке після наївної довіри готам його носія стало "іменем загальним"; цікаво, що у говорах Рязанської, Орловської, Тверської, Ярославської та Костромської та Псковської областей та у мові поволзьких комі аналогом слову "бевзь" виступає "дулеб", "дулебий", "дулеп", а також це слово застосовується для означення "сліпий", "косий", "різноокий", "із фізичною вадою"), переорієнтували слов'ян з участі в кельтському ушкуйництві -- набігах на римські провінції, про що розповідає Таціт ("Венеди перейняли багато з їх таланів, бо заради грабежу вештаються лісами і горами, які тільки не існують між певкінами та феннами ... пересуваються пішо, і до того ж з великою швидкістю"), -- на торгівлю з Римом, який мав величезну потребу у зерні та у продуктах тваринництва. З часу приходу готів, з II ст. н.е. у слов'янському Подністров'ї, як констатує Д. Козак, спостерігається прогрес у землеробстві, а саме: застосування орних знарядь плужного типу, удосконалення знарядь збору врожаю та його переробки, запровадження ротаційних жорен замість зернотерок, споруджуються млини, окремі домогосподарства об'єднуються у сусідські общини ("верві"). Як наслідок -- через посередництво готів у торгівлі з Римом створений додатковий продукт обмінюється на ремісничі товари, предмети розкоші, вино і монети. "... Плуг і хліб -- основа слов'янської цивілізації. Селянське орне землеробство стало тим могутнім фундаментом, на котрому відбулася консолідація "праслов'янських" племен, що забезпечила і динамічний господарський здвиг, і бурхливий демографічний ріст, і швидкий соціальний розвиток".
Тим самим прихід готів зумовив появу серед слов'ян релігії типу меланезійського "карго" та витворення провінційноримських культур (пшеворської та черняхівської, тобто які об'єднали, відповідно, германських вандало-лугів та гото-гепідів зі слов'янськими конгломератами, внаслідок чого Певтінгерові таблиці називають цей компліментарний симбіоз "венедами сарматами").
Інші або залишалися вірними "вірі предків" (пам'ятки типу Етулії в пониззі Дністра, Дунаю і Пруту; у Певтінгерових таблицях тут вказані "венеди", і саме з ними пов'язують титул римського імператора Волузіана, 251-253 рр., "Венедський") та навіть інкорпорувалися у "Кельтський світ" (постзарубинецька київська культура), або ж запалювалися пасіонарними потугами самих готів, алан, гунів, протобулгар та авар (культури празько-корчацька, пеньківська, суково-дзєдзіцька (в межиріччя Вісли та Одри слов'яни розселилися тільки в VI-VII ст., про що свідчить поява тут напівземлянок), тобто склавіни, анти та пізні венети-пралехіти та неатрибуйовані етнонімно жителі Самарського Поволжя), або ж, як ільменські словени (культура довгих курганів), які відірвалися від решти праслов'янського масиву та, перебуваючи в певній ізоляції від решти споріднених етносів (про це, наприклад, свідчить відсутність у давньо-новгородському діалекті ефекту другої палаталізації), асимільовували тубільне (Тушемлі-Колочіна і Іменьківська та постзарубинецька культури) прибалтійсько-фіннське чи скіфо-сарматське населення.
Як уже зазначалося вище, прихильники кельтської релігійної системи (дв.-ірл. fili "поет, який займався й ворожінням, пророкуванням під час обрядів та принесення жертв" > слов. veles/velet ~ герм. Ullr), в якій значне місце відводиться вгадуванню, витлумаченню волі богів (на думку В. Іванова та В. Топорова, ця ірландсько-слов'янська відповідність узгоджується зі згадкою про волхва-жерця Волоса в архаїзуючому "Сказанні" про побудову церкви у Ярославлі, де говориться, що волхв після спалення жертви провіщував від імені Волоса), визначаються нами саме як "