Наукові записки

Вид материала

Документы

Содержание Духовна освітньо-виховна діяльність Церкви ЄХБ на Рівненщині Ми живемо в час, коли слово „честь” стало архаїчним не тільки для людей віку цього, але й для християн. Давайте замислимося, чому ми навчаємо наших вихованців. Чи знають вони, що таке бути воїном Божої армії, що таке бути громадянин Вірю – книга „Віч-на-віч із правдою” стане для дитячих і молодіжних служителів хорошим посібником та помічником у вихованні вірн Пресвітер церкви м. Костополя Проблематика лексичного забарвлення псалмів Позволь глаголу моему

Подобный материал:

• Студентські наукові записки, 4870.22kb.
• Спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки, 72.44kb.
• Дей О. Шурат С. Боротьба Івана Франка // Наукові записки Інституту суспільних наук, 77.43kb.
• Жук Ю. О. Організація навчальної дослідницької діяльності у процесі викладання фізики, 94.99kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
• Пазенок В. С. (голова), 3046.08kb.
• Наукові дослідження І розробки, 50.19kb.
• Київський університет туризму, економіки І права наукові записки, 2674.5kb.
• «Записки», 633.15kb.
• «Записки», 941.26kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артемчук О. І. Екуменічна публіцистика: зародження, розвиток та історична перспектива [Електронний ресурс] / О. І. Артемчук. – Режим доступу : ссылка скрыта.
   
2. Возняк Т. Зауваги до філософських аспектів екуменічного діалогу / Т. Возняк // Незалежний культурологічний часопис „Ї”. – 2000. – № 19.
   
3. Жукапюк Н. Основы социального учения Церкви АСД в Украине / Н. Жукапюк. – К., 2003.
   
4. Иларион (Алфеев), епископ Керчинский. Православное богословие на рубеже эпох / Иларион (Алфеев). — К. : Дух і Літера, 2002.
   
5. Кисельов О. С. Особливості православного екуменізму / О. С. Кисельов // Українське релігієзнавство. – 2006. – № 38.
   
6. Кисельов О. С. Феномен екуменізму в сучасному християнстві: філософсько-релігієзнавчий аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук / О. С. Кисельов. – К., 2007.
   
7. Кочан Н. Pro ecumenism: документи 2000 року / Н. Кочан // Людина і світ. – 2001. № 2–3.
   
8. Кураев А. Вызов экуменизма / А. Кураев. – М., 2003.
   
9. Митрополит Пергамський Іоанн Саморозуміння православних і їхня участь в екуменічному русі / Іоанн, митрополит Пергамський // Людина і світ. – 2004. – № 2.
   
10. Никодим, Митрополит Ленинградский и Новгородский. Православные Церкви и экуменическое служение / Никодим // Православие и экуменизм. Документы и материалы 1902–1998. – М. : МФТИ, 1999.
    
11. Рішення третьої передсоборної всеправославної наради [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта.
    
12. Стасюк Л. О. Стан і сучасні проблеми екуменізму в контексті протестантської еклезіології / Л. О. Стасюк. – Національний університет водного господарства та природокористування (м. Рівне).
    
13. Чировський А. Студійна група Київської Церкви – команда екуменічного діялогу наших часів – знову потрібна!” / А. Чировський, Р. Гайда // Патріярхат. – 2004. – № 3(6).
    
14. Яроцький П. Екуменізм: стан, проблеми сучасного розвитку / П. Яроцький // Релігійна свобода: свобода релігії і національна ідентичність – світовий досвід та українські проблеми. – К., 2002.
    

Якушенко Сергій

Науковий керівник – Жилюк С. І., доктор історичних наук, професор


Духовна освітньо-виховна діяльність Церкви ЄХБ на Рівненщині


У статті розглядається питання проблеми нинішнього морального стану українського народу і зокрема підростаючого покоління. Стаття висвітлює позицію, яку займає Церква ЄХБ в Рівненській області щодо цього питання, а також те, які заходи для подолання проблеми деградації моралі в суспільстві і особливо в середовищі підростаючого покоління вона реалізує.

Ключові слова: Церква ЄХБ, освітньо-виховна діяльність, Рівненщина.


The paper deals with the problem of the present morale state of the Ukrainian people and in particular the rising generation is examined in this work. The article lights up the position which is occupied by Church of Evangelic Christians-Baptists in the Rivne region in relation to this question, and also that measures for overcoming the problem of degradation of moral in the society and especially in the environment of the rising generation.

Key words: Church ECB, educational activity, Rivne region.


Період незалежності в історії України – невеличкий відрізок часу, але він досить насичений пошуковими реформуваннями в політичній, економічній, соціальній та релігійній сферах. За цей час у державі були досягнуті певні позитивні результати. Релігійний вплив на становлення нового державного устрою також уніс свою частку. Особливо значне місце у впливі на розвиток українського суспільства мають конфесії християнської традиції. Серед них значне місце посідає Церква ЄХБ. Вона займає третє місце в Україні за кількістю членів. У Рівненській області Церква ЄХБ має найбільшу кількість членів порівняно з іншими областями України і є другою серед християнських конфесій, нараховуючи у своєму складі станом на 01.01.2010 р. – 7678 членів.

Реформи безпосередньо торкнулися і релігійних освітньо-виховних закладів, релігійних у тому числі. Отримане право на свободу віросповідання викликало „не стільки зростання релігійності, скільки своєрідну моду на неї”. А. Колодний пише: „Дехто вважає, що шляхом релігієзації освіти можна піднести рівень моральності суспільства. Але тут треба дивитись правді в очі. Хіба в радянські часи, коли про християнську мораль взагалі не прийнято було говорити в позитивних тонах, ми мали такий розгул аморальності, як нині, коли ця мораль відкрито й активно пропагується не лише в храмах та молитовних будинках, а й по радіо і телебаченню, на шпальтах газет і журналів, на виховних годинах вчителя і в сімейних розмовах? А хіба в країнах Заходу, де ніяких заборон релігійна діяльність не зазнала і де в школах подекуди навчають дітей релігії, така вже й висока мораль, що ми можемо їм позаздрити? Те, яке збочення в моралі молоді маємо ми нині (і це незаперечний факт), прийшло до нас після здобуття незалежності з країн саме християнської традиції. Воно не успадковане з радянської доби. Можна дискутувати з приводу істинності моральних ідеалів того часу, але аморалі вони не допускали. Та й система громадського контролю за моральністю спрацьовувала ефективно. Словесне вмовляння тут не завжди допомагає. Подекуди слід використовувати й дієвіші засоби впливу й примусу. Важливо актуалізувати також роль громадської думки і батьківського авторитету, молодіжних організацій і ЗМІ” [3, с. 301].

З висловленою думкою А. Колодного, певним чином перегукуються слова директора недільної школи О. Ярмушко та О. Грицюти, керівника дитячого служіння Церкви ЄХБ Рівненської області. У їхній програмі навчальних уроків для підлітків „Кодекс честі. Права та свободи” є такі слова: „Ми живемо в час, коли слово „честь” стало архаїчним не тільки для людей віку цього, але й для християн. Ви скажете, що християни відрізняються від інших! Та невже? Хіба в наших церквах християни говорять правду один одному? Хіба ми не чуємо пліток від братів та сестер? Хіба всі члени церкви ставляться з повагою один до одного? Хіба заздрість, ревнощі та жадоба не руйнують наших взаємин, наших служінь, наших життів? Давайте замислимось, чому ми навчаємо наших вихованців. Чи знають вони, що таке бути воїном Божої армії, що таке бути громадянином Царства Божого? Чи знаємо це ми?” [8, с. 4].

Чарльз Дайєр у вступі до тлумачення книги пророка Єремії пише: „Після 55-літнього правління нечестивого царя Манасії, якому Йосія наслідував, держава продовжувала знаходитись під впливом ідолопоклонства. Лише в 622 р. до Р. Х. (на 18 році царювання)… в храмі був знайдений один із сувоїв закону Мойсея, і ця подія глибоко схвилювала Йосію та спонукала його на рішучу та сміливу дію по очищенню держави та народу від скверни язичництва. Але потрібно сказати, що виконати задумане Йосія зумів лише зовнішнє, а ось досягнути сердець своїх підданих світлом істинної віри йому не вдалось. І після того, як він передчасно загинув, народ знову повернувся на шляхи ідолопоклонства та нечестя” [6, с. 131].

Це вказує на те, що для досягнення людиною моральності, необхідно, щоб ця моральність прищеплювалась із середини, а не ззовні. Досягнення сердець якраз і є тим фактором, який міг би вплинути на моральність у суспільстві. Якраз це людськими зусиллями і не можливо досягнути. Це може зробити тільки Бог. „Людське серце найлукавіше над усе та невигойне, – хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його” (Єр.17:9–10) [1, с. 861].

Отже, варто розглянути принципи, сформовані настановами Святого Письма та досвідом попередніх поколінь, закладені в основу духовного освітньо-виховного процесу Обласного Об’єднання Церкви ЄХБ Рівненщини.

Духовній освіті та вихованню дітей в церквах ЄХБ Рівненщини приділяється особлива увага. На 106 церков працює 100 недільних шкіл; 64 клуби „Майбутнє України”; 99 літніх дитячих таборів. У недільних школах області навчається близько 3500 дітей. Деякі школи нараховують до 200 учнів і більше, наприклад: Перша Рівненська церква – 170 дітей, директор школи А. Бражник; церква „Відродження” – 90 дітей, директор школи М. Адемюк; церква „Благодать” – 190 дітей, директор школи О. Медведєва; церква м. Костопіль – 160 дітей, директор О. Ярмушко. У цій школі діє дитяча кімната для дітей віком 2–3 років. О. Грицюта є відповідальним координатором дитячого духовного освітньо-виховного служіння Обласного Об’єднання ЄХБ. Тут є 25 вікових груп від 2-х до 15-ти років; працює дружня команда, що складається з понад 50 вчителів; дві групи з вивчення англійської мови. Також відбуваються щорічні святкові зібрання для дітей. І це не тільки дати та цифри, адже в недільній школі діти та підлітки не просто проводять час, вони вчаться приймати правильні рішення на основі Біблійних текстів, учаться слухатися батьків і бути сумлінними учнями, говорити правду і нести відповідальність за свої слова, бути людьми по серцю Бога. Недільна школа не існує сама для себе, вона створена для дітей.

Дитяче служіння має декілька напрямків, щоб охопити всі соціальні сфери діяльності дітей віком від 2 до 16 років та їхні інтереси: недільні школи; клуб „Майбутнє України”; спортсекції, спортивні гуртки; денні, стаціонарні та наметні табори; листування з дітьми; освітні конференції та семінари; фестивалі, дитячі свята та з’їзди; сімейні свята; робота з дітьми сиротами (7 інтернатів); театр, ляльковий театр.

Якщо духовно-освітні та виховні заклади в основному з’явилися в баптистській громаді області під час незалежності, то Інститут недільних шкіл існував майже з самого початку організації цих громад. І що дуже важливо, Недільні школи спочатку створювалися для дітей із невіруючих сімей. Відповідно за часи незалежності дитяче духовне освітньо-виховне служіння зазнало великих позитивних реформувань, яких неможливо було досягнути під час тоталітарного режиму. Для прикладу варто подати частину вступу та передмови кількох навчальних посібників для дітей, які з успіхом використовуються в освітньо-виховному процесі підростаючого покоління.

„Любий друже! Ти тримаєш у руках програму навчальних уроків для підлітків, яку розробили дитячі служителі Рівненської області. Її назва не звична для сучасної людини: „Кодекс честі. Права та свободи”.

Ми живемо в час, коли слово „честь” стало архаїчним не тільки для людей віку цього, але й для християн.

Ви скажете, що християни відрізняються від інших! Та невже? Хіба в наших церквах християни говорять правду один одному? Хіба ми не чуємо пліток від братів та сестер? Хіба всі члени церкви ставляться з повагою один до одного? Хіба заздрість, ревнощі та жадоба не руйнують наших взаємин, наших служінь, наших життів?

Давайте замислимося, чому ми навчаємо наших вихованців. Чи знають вони, що таке бути воїном Божої армії, що таке бути громадянином Царства Божого? Чи знаємо це ми?

Боже царство – не тоталітарна система. Там не панує влада одних людей над іншими. Навпаки, там не бояться дивитися один одному у вічі. Там не бояться бути самим собою, бути особистістю.

А чи так живуть наші діти? Що вони чують від нас? Те що ми чули від інших: „Будь покірним. Тримай язика за зубами. Не втручайся. Твоя думка нікого не цікавить. Ти – ніхто. Ти ні на що не маєш права”. Хіба Христос та Його учні тримали язик за зубами..? Ні, вони знали, хто вони є і до чого покликані. Вони усвідомлювали своє призначення та свою гідність. Вони були людьми честі.

Ця програма кидає нам виклик. Перш ніж навчати цим темам вихованців, нам доведеться відповісти собі, чи віримо ми в те, що маємо право на життя, свободу совісті або право на щастя. Нам доведеться зазирнути в своє серце та зрозуміти, чи маємо ми право називати себе людьми честі, справжніми Божими лицарями”.

Передмова:

„Кодекс честі. Права і свободи”. З чим асоціюється у вас назва даного посібника? Можливо із збіркою законів, чи поважним суддею, з горою книг на робочому столі адвоката, із шальками терезів Феміди, чи може з вольницею козаків, звитягою гетьманського роду, чи з честю та гідністю лицарів?

Ми пропонуємо вам навий асоціативний ряд: Бог, Біблія, Церква, християни, життя, совість,любов, дружба, слово, праця, щастя, дозвілля… бажаємо, щоби слова „честь і гідність” асоціювалися з нами – християнами, з моїм і твоїм іменем. А ще перед нами висока й нелегка мета – зробити так, аби підлітки третього тисячоліття набули і дотримувались твердих та конструктивних життєвих переконань, навчилися гідних поваги моральних рис та стали людьми честі. Програма має допомогти нам у цьому.

Посібник, який ви тримаєте в своїх руках, містить 10 уроків, кожен з яких має додатки (на диску). Звичайно ви маєте право адаптувати наші уроки до аудиторії, в якій викладаєте… [6, с. 6].

Ще одна анотація на навчальний посібник О. Медведєвої „Віч-на-віч з правдою”, яка говорить про те, що презентація попереднього навчального посібника, в якому продовжується ідея виховання в дитині особистості, це не суб’єктивна одинична випадковість, а спланована і організована система духовно-освітнього виховання дітей в усіх сферах освітньо-виховного процесу [5, с. 4].

Ми постійно і звідусіль отримуємо багато інформації. Але серед неї так мало тієї, яка допомагає нашому духовному зросту. Книга „Віч-на-віч із правдою” допоможе нам у цьому. У ній викладена серйозна духовна тема, яка була актуальна протягом всього існування християнства і не втратила своєї значущості на сьогоднішній день. Тема про Дух Святий і дисципліну в Церкві, яка обговорюється у цій роботі, дуже корисна та потрібна молоді. Не зважаючи на великі перешкоди, Бог допоміг автору цієї книги гарно і доступно висвітлити серйозні духовні теми без догматичних порушень і відхилень.

Вірю – книга „Віч-на-віч із правдою” стане для дитячих і молодіжних служителів хорошим посібником та помічником у вихованні вірних послідовників Ісуса Христа.

Заступник Голови Об’єднання Церков ЄХБ Рівненської області,

Пресвітер церкви м. Костополя

Ярмушко Андрій Васильович

Серед навчальних посібників, розроблених на Рівненщині і які використовуються у служіннях із дітьми, є „Катехізис” для сім’ї і школи. Цей посібник познайомить читача з основними принципами християнського віровчення. У першому розділі Про віру автори доступно для дитячого розуму дають пояснення символу віри християн. Другий розділ розповідає про те, що 10 заповідей – не є бажанням Бога навісити людині якесь ярмо, а навпаки, проявом Його любові, довготерпіння та милосердя до гинучого в своїх гріхах людства [2, с. 3].

Ще один дуже корисний навчальний посібник для формування у дітей світогляду на підґрунті християнських традицій, розробив директор Рівненського біблійного інституту Л. Турчак. Цей посібник, надрукований російською мовою, має назву „Быть”. У цій книжечці автор дає практичні поради для формування характеру молоді на основі Біблійних текстів. Головний акцент автор ставить на вихованні у дітей відчуття відповідальності та розуміння того, що характер людини відображає її душу. Тобто він концентрує увагу учня не на зовнішньому стані, а на внутрішній складовій людини, допомагає зрозуміти людині, що зовнішнє є відголоском внутрішнього. Набагато краще бути самим собою, адже це звільняє людину від напруги постійного страху за розбіжності, які є між її зовнішнім та внутрішнім станом. Л. Турчак допомагає своїм слухачам зрозуміти, що кожен із них, маючи благочестивий характер, є життєтворчою краплею для навколишнього суспільства [7, с. 4–5].

Для розбудови мислення, любові та милосердя до інших людей, уміння аналізувати ситуацію та відчуття відповідальності за свої вчинки, директор недільної школи церкви ЄХБ „Благодать” м. Рівне О. Медведєва розробила навчальний посібник „Будинок мого серця”, який складається з посібника для вчителя та зошита учня. Особлива увага в цій роботі скерована на те, щоб діти навчилися доводити розпочате діло до кінця, тобто виконувати обіцянки, не відступати, коли для виконання задуманого потрібно здолати певні труднощі, і насамперед перемагали свої пожадливості та непослух до Божих настанов [4, с. 2].

Програма духовної освіти та виховання молоді ґрунтується на самокритичному підході та дослідженні, насамперед особистого внутрішнього стану. Також особливу увагу сконцентровано на зв’язку учень – школа (вчитель) – батьки. У центрі цього трикутника знаходиться Бог, який є з’єднувальною ланкою усіх трьох суб’єктів. Розроблені програми допомагають усім суб’єктам освіти та виховання знаходитись в одному інформаційному просторі. Важливо зрозуміти й те, що кожен з учасників освітньо-виховного процесу знаходиться в ролі учня, а вчителем для них усіх є Ісус Христос.


ЛІТЕРАТУРА

1. Біблія або книги Святого Письма, Старого й Нового Заповіту / [переклад проф. Івана Огієнка]. – Українське біблійне товариство, 2007. – 1376 с.
   
2. Катехізис для сім’ї і школи // Християнський благодійний видавничий фонд „Живе слово”. – Луцьк : Християнське життя, 2001. – 94 с.
   
3. Колодний А. М. Україна в її релігійних виявах : [монографія] / А. М. Колодний. – Львів : Сполом, 2005. – 336 с.
   
4. Медведєва О. Будинок мого серця : [посібник для вчителя] / О. Медведєва. – Рівне, 2005. – 120 с.
   
5. Медведєва О. Віч-на-віч із Правдою : [навчальний посібник] / О. Медведєва. – Рівне, 2008. – 112 с.
   
6. Толкование ветхозаветных книг от книги Исаии по книгу Малахии / [главный редактор П. Харчлава]. – Русское издательство подготовлено для печати Славянским Миссионерским Издательством. – 1996. – 602 с.
   
7. Турчак Л. „Быть” : [навчальний посібник для формування характеру] / Л. Турчак. – Рівне, 2007. – 88 с.
   
8. Ярмушко О. Кодекс честі. Права та свободи : [програма навчальних уроків для підлітків] / О. Ярмушко, О. Грицюта. – Рівне, 2009. – 112 с.
   

Роман Ярошенко

Науковий керівник – Жуковський В. М., доктор педагогічних наук, професор


Проблематика лексичного забарвлення псалмів


У статті розглядаються жанрово-композиційні особливості обробок псалмів, ведеться ґрунтовний аналіз обробок псалмів українськими митцями та простежується лінгвістичний багаж псалмів у контексті їхнього розвитку. Автор з’ясовує важливу роль псалмів у духовній культурі минулих часів. Розглядає вплив єврейського псалма на обробки українських поетів ХІХ–ХХ століть. Також встановлюється моделювання та використання псалмів у теологічному літературному забарвленні.

Ключові слова: псалом, літературна творчість, ода, молитва, поезія, духовна культура, література.


This article discusses the genre and compositional features arrangements of Psalms, conducted detailed analysis of treatments psalms, Ukrainian artists and trace linguistic baggage of Psalms in the context of their development. The author clarifies the important role of the Psalms in the spiritual culture of the past. He examines the influence of the Jewish hymn for treatment of Ukrainian poets of the XIX–XX centuries. Also, set design and use of psalms in the theological literature coloration.

Key words: hymn, literary creation, ode, prayer, poetry, spiritual culture, literature.


Аналізуючи структуру та зміст псалмів, не можливо оминути увагою їхній сакраментальний літературний характер та мовні відмінності, що накопичувалися упродовж багатьох століть різними культурами та духовним наповненням. Їхня мета переспівувалася багатьма народами, що несе за собою ґрунтовний лінгвістичний науковий багаж. Найулюбленішою книгою Старого Завіту був Псалтир, навіть у наших предків, які на ньому ворожили, його читали, співали, із нього навчалися грамоти, про що маємо свідчення із найдавніших списків Псалтиря, які датуються XI століттям. Популярними також на той час були Четвероєвангелія та Апостоли, проте найдавнішими Євангеліями були: Архангельське, Мстиславове, Турівське, Галицьке, які належать до XI–XII століть, а найдавніші Апостоли – з 1195 і 1220 років [12].

Звісно, що написання Псалтиря – це структурна праця багатьох псалмоспівців, проте, коли Псалтир потрапив до вмісту священних книг, піддався практичній редакції, особливих змін набули наголоси, різнорідний переклад слів, задля зручності виконання. Псалми були в ужитку як вміст богослужіння, проте згодом почали уже вживатися й на ранковому й вечірньому богослужінні, тобто це представлялось на утрені, часах, повечір’ї, вечірній та інших богослужбових відправах літургійного дня.

Безумовно, Псалтир мав вагомий вплив і на прадавню літературу, а саме: „Повість минулих літ”, а також твори Феодосія Печерського, Серапіона, Кирила Туровського, Іларіона, Володимира Мономаха та безліч праць інших авторів були насичені цитуванням псалмів, що й вагомо піднімає їхній авторитет на території нашої держави [9].

Згодом Псалтир отримав назву Слідувального Псалтиря, оскільки це була книга, яка щодня вживалася у літургійному добовому колі та йшла в ногу із Часословом, який є збірником молитов у поєднанні із псалмами. Також значного розвитку псалмам надав Осьмогласник, який служив для навчання нотної грамоти та правильного церковного співу, оскільки ним училися співати все, що потрібно для літургійного співу. Як Псалтир, так і Часослов із Осьмогласником були підручними шкільними книгами, які служили для навчання, читання та розвитку пам’яті, а, найголовніше, зв’язували серце дітлахів молитвою до Бога.

Необхідно пригадати, що часто по-різному псалми мають своє іменування, наприклад, пісні-псалми, оди, гімни – проте всі вони є різновидом духовних, а водночас, літературних піснеспівів. Передбачити їхні відмінності є трудно, оскільки і за змістом, і за формою вони досить подібні.

У старозавітних книгах, як відомо, провідною думкою було бачення теоцентризму. Так само це і стосується Книги псалмів, проте в одичній інтерпретації це виглядатиме вже як антропоцентризм. Сама ода не включає в себе виключно камерну інтонацію в розмові, яка визначається сповіддю, чи внутрішнім зверненням до Бога про помилування у покаянні, але в поєднанні із псалмами вже виходить, що автор постає немов пророк, який голосить Істини Божі до сучасників чи, навпаки, обраний серед людей, щоб донести прохання перед Престол Господа. Як зазначає Г. Гіземанн: „Виходячи за рамки релігійних текстів, „спроби” набувають принципово нової – етико-моральної якості, стаючи, відтак, новим джерелом виховних ідей. Поети вбачають в емоційному ліричному „я” самостійного індивіда” [1]. Це би виглядало так:

„ Позволь глаголу моему,

Как громозвучному органу,

Взнестись к престолу Твоему

И правду вслух изречь тирану!” [9].

Як відомо, М. Ломоносов мав власні інтерпретації псалмів, тому їх часто також називав „духовними одами”. Те саме стосується і В. Тредіаковського, який власний переспів Книги псалмів назвав „одами божественними”. Часто безліч письменників використовували псалми у своїх працях, витворюючи із них псалми-оди і багато хто із них нехтував античною і класичною метрикою оди, через що спричинялись нові формоутворення псалмів. Порівняльна статистика одичних псалмів засвідчує, що вони, звісно ж, перебувають на одному перетині, де збігаються два жанри: псалма і оди, проте в поєднанні вони переймають деякі ознаки одне одного і тим самим утворюють нову генеалогічну модель.

Проте можна зауважити, що сама парадигма різновидів жанру Книги псалмів дуже багатоманітна, а це обумовлює розмаїття генеалогічних модифікацій її переспівів. На думку Є. Семенової, дослідниці, яка здійснила глибокий порівняльний аналіз псалмів у контексті російських переспівів, існують різноманітні жанрові моделі інтерпретації псалма, як наприклад, псалом-дума, псалом-елегія, псалом-ода, псалом-масонська пісня. Із цією думкою погоджується Т. Мальчукова і додає, що псалми-елегії тісно переплітаються у традиції написання саме з романтичною традицією написання, а зв’язок псалма-оди із класичною інтерпретацією жанру псалма є безумовним [3].

Псалми є виразом молитовного і національного духу та літературного наповнення кожного народу. Церковна традиція вживає, окрім Псалтиря, різноманітні церковні піснеспіви – стихири, тропарі, канони, акафісти та інші молитви, оскільки апостол Павло пише: „Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа” (Еф.5:19).

Про згадки вживання псалмів на теренах Київської Русі можна говорити, починаючи із ХІ-го століття, оскільки давніших згадок історіографія не помічає. Сам Псалтир належав до головних шкільних підручників, тому тодішні дітлахи і вчилися читати по ньому, і заучували напам’ять окремі псалми. Окрім навчального спектру, псалми із ХІ-го століття у Київській Русі використовувались для гадань, про що свідчить, так званий Гадательний Псалтир. Вжиток Книга псалмів мала і в практичних життєвих ситуаціях, бо їх читали над важкохворими та й померлими. Така традиція увійшла у життя ще від самого початку християнства. Яскравим прикладом цього служить повість Миколи Гоголя, де Хома Брут читав Псалтир над померлою панночкою. Така практика тривала до ХІХ-го століття [7].

Важливе значення у розвитку псалмів відіграли друковані Біблії, із якими і часто переносились псалми. Найбільшу збірку біблійних книг, призначених для українських та білоруських земель, надрукував у 1517–1519 рр. Франтішок Скорина. Незадовго 1569 р. Лука з Тернополя уклав власний біблійний кодекс на базі Біблії Франтішка Скорини [8].

Книга Псалмів є найбільшою за змістом та геніальною за часом написання поетичною книгою Старого Завіту, тому, власне, у ракурсі жанрово-стилістичної літератури випадає розглянути особливості староєврейської поезії, простежити визначальні риси старозавітних образів, жанрів та, загалом, їхньої поезії, щоб збагнути стиль самого написання і важливість жанру псалмів.

Найпершою і визначальною рисою є те, що Книга псалмів є досить особливою, вона побудована на абсолютних елементах поезії. Хоча інші книги Біблії теж мають літературне поетичне наповнення, проте вони лише забарвленні поезією, або лише десь частково проглядаються окремі підстилі єврейської поезії. Це стосується усіх дидактичних книг, які містять фрагменти поезії. У Біблії є три книги, які мають навіть своє спеціальне наголошення, до них належать Книга Псалмів, Книга Йова і Книга Приповідок.

Безліч псалмів несуть у собі месіанський характер – через призму століть пророкують прихід новонародженого Немовляти, Який стане Відкупителем світу, Який буде розп’ятий за римським і грецьким звичаєм, що до 600 року до н. е. не був відомий єврейському народу, про що і засвідчує, наприклад, псалом 29. Не тямлячи теорії розп’яття на хресті, євреї мали своє покарання на смерть, а саме – забиття камінням. Але все ж псалом 21 подає чітку картину розп’яття тоді, коли ж сам був укладений за тисячу років до народження Христа, коли ніхто й не чув про таке смертне покарання, як розп’яття. Це підтверджує теорію месіанського характеру, що є в історії розвитку псалмів [5].

Звертаючись до поетичного характеру біблійного тексту, можна ствердно сказати, що він вповні не визначається римою, що можна побачити в українській поезії. Необхідно проглянути аспект відмінності поміж староєврейською поетикою та прозою, оскільки є характерні відмінності, серед яких мають місце паралелізм елементів та неординарна побудова вірша. Також слід звернути особливу увагу на низку інших відмінностей, які означують поетичний характер твору.

Староєврейська література досить цікава у своїх жанрах та стилях, тому необхідно надати вагомого значення метричній будові віршування, порівнюючи її із латинською чи грецькою, необхідно підкреслити, що класична грецька і латинська поезія базувалася на повторюваній схемі, у якій чергувалися в певному порядку довгі і короткі склади, натомість метрична система староєврейської поезії базувалася на чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Але часто є випадки, де головний елемент поетичного твору будується із двох членів, у кожному з яких є по три (або по два) наголошених склади. Також своє право на існування забезпечують й інші, складніші схеми, але проблема полягає в тому, що в одному творі можна зустріти безліч різних метричних схем. На базі цього науковці не дійшли компромісу щодо загальних принципів метричної будови староєврейської поезії.

Також невід’ємно в стилістичній природі псалма наявні акростихи, тобто існує низка поетичних творів, у яких кожна почергова строфа розпочинається із порядкової літери алфавіту і має розміри: піввірша – приклад віднаходимо у псалмі 111; вірша – представлений у псалмі 25; що другого вірша – змальованого у псалмі 9; чи й кожного восьмого вірша – із якого побудований псалом 119 [1].

Існує слово „selah”, що перекладається „пауза”, воно також якимось чином ділить псалом на строфи, виражаючись спеціальним технічним терміном, значення якого не завжди відоме. Тому деякі науковці вважають, що слово „пауза” є лише записаним для псалмоспівців, щоб знали як його правильно рецитувати, але не входить у сам контекст псалма [3].

В українській літературі цей жанр має багату історію. Він був досить поширеним у XVII–XVIII століттях у творчості „мандрівних дяків”, входив до репертуару сліпих лірників.

Специфічним різновидом псалмів є ліричні вірші Г. Сковороди, що ввійшли до збірки „Сад божественных песней” („Весна люба, ах, прийшла!”, „Ах поля, поля зелені”, „Ой ти, птичко жовтобока”).

У літературі ХІХ–XX ст. цей жанр зустрічається у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, Лесі Українки, Є. Маланюка, Б.-І. Антонича, Д. Павличка та ін.

Визнаючи той факт, що переспіви різних авторів завжди знаходились під контекстом Біблійних книг та конкретної взаємодії із Книгою Псалмів, то все ж потрібно зазначити, що стиль написання, лексичні звороти мови завжди мусили відповідати тональності і пафосу свого першоджерела.

Таким чином, ми розглянули жанрово-композиційні риси старозавітної поезії та простежили різноманітні літературні прийоми, що наштовхують на висновки, що псалми були найширшою базою поезії Старого Завіту. Окрім жанрово-композиційних рис, було розглянуто аспект стильової обробки псалмів у багатьох українських поетів та встановлено парадигму відповідних прийомів у розвитку написання псалмів.