Наукові записки

Вид материала

Содержание

Пріоритетні напрямки діяльності угкц після легалізації у контексті власних традицій та рефлексії ii ватиканського собору
Особливості процесу реінтеграції ісламу в автономній республіці крим

Подобный материал:

1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Література

Академічне релігієзнавство : [підручник / за наук. ред. проф. А. Колодного]. – К. : Світ Знань, 2000. – 464 с.
Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–1990-х років: політологічний дискурс / В. Войнвлович. – К. : Світогляд, 2007. – 741 с.
Волинець О. О. Функціонування Української греко-католицької церкви в контексті державно-церковних відносин : дис. ...канд. філос. наук / О. О. Волинець. – К., 2003.
Головащенко С. Історія християнства / Сергій Головащенко. – К. : Либідь, 1999. – 284 с.
Мартирологів українських церков у чотирьох томах. – Т. 2 : Українська католицька церква : [документи, матеріали, християнський самвидав України / упорядкували і зредагували Осип Зінкевич і священик Тарас Лончина]. – Торонто – Балтимор : Смолоскип, 1985. – 839 с.
Марчук В. Греко-католицька церква в суспільному розвитку України: відновлення і офіційне визнання на переломі 80–90-х рр. ХХ ст. / Василь Марчук // Схід. – 2002.
Сергійчук В. Нескорена церква. Подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу / В. Сергійчук. – К. : Дніпро, 2001. – 259 с.

Олексюк Оксана

Науковий керівник – Филипчук С. В., кандидат історичних наук, старший викладач

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ УГКЦ ПІСЛЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ ВЛАСНИХ ТРАДИЦІЙ ТА РЕФЛЕКСІЇ II ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ

У статті досліджуються пріоритетні напрямки діяльності УГКЦ, які особливо активно розвинулися після її легалізації у 1989 році та засвідчують вплив власних традицій та корпусу соціального вчення Католицької Церкви, зокрема II Ватиканського Собору. Особливу роль приділено галузям праці УГКЦ з відродження національної свідомості, сімейній, молодіжній, освітній сферам, функціонуванню ЗМІ, а також благодійницькій діяльності.

Ключові слова: УГКЦ, діяльність, традиції, II Ватиканський Собор.

In the article are researched the main directions of activity of UGKC, which are actively developing after its legalization in 1989 and testify the influence of traditions and college social of studies of Catholic Church, particularly II Vatican council. The special attention was paid to spheres at work of UGKC connected with regeneration of national consciousness, stable functioning of family, youth, educational spheres, functioning of media, and also charitable activity.

Key words: UGKC, activity, traditions, II Vatican council.

Останнім часом феномен греко-католицизму є предметом прискіпливої уваги науковців. У своїх працях вони у різних виявах висвітлюють суспільну діяльність УГКЦ. Так, окремим аспектам діяльності УГКЦ присвячували свої роботи О. Недавня, С. Кияк, О. Волинець, А. Колодний, П. Яроцький та ін.

У вересні 2009 року виповнилося 20 років із часу виходу УГКЦ з підпілля, що разом із проголошенням незалежності України дозволило Церкві зайняти і своє місце у суспільному житті. Перед УГКЦ, як і перед усіма християнськими церквами, постали нові завдання в нових суспільних обставинах. Використовуючи власні здобутки та надбання II Ватиканського Собору, Церква провадить практичну суспільно значиму діяльність та намагається дати відповіді на виклики українського суспільства.

Поштовхом активної суспільної діяльності УГКЦ послужили опрацювання власної системи етичного вчення, джерелами для якого є Святе Письмо, твори Отців церкви, греко-католицьких богословів, а також опрацювання документів II Ватиканського Собору.

Так, у процесі виконання роботи зроблено спробу визначити пріоритетні відповідно до сучасних потреб українського суспільства та декларацій II Ватиканського Собору напрямки діяльності Церкви.

Метою статті є дослідити пріоритетні напрямки діяльності УГКЦ після її легалізації у контексті власних традицій та впливу II Ватиканського Собору.

Перспективи подальшого дослідження можуть стосуватися більш ґрунтовного та ширшого спектру проблеми та охоплювати аналіз інших сфер діяльності УГКЦ.

Як зазначає С. Кияк, „УГКЦ на сьогодні спромоглася виробити конкретні реальні богословсько-пасторальні відповіді на українські духовно-суспільні виклики, які засвідчили, що в українському католицизмі не лише відбувається процес творчого втілення в українське суспільне життя надбань католицької соціальної доктрини, але й проходить процес напрацювання української версії католицького аджорнаменто…” [2, c. 474].

У своїй діяльності УГКЦ спирається на власну традицію соціального вчення, зокрема напрацювання А. Шептицького: послання, пастирські листи, звернення. В особливо складні моменти суспільного життя УГКЦ самостійно, або разом із іншими Церквами видає Звернення. 2008 р. Українським католицьким університетом було видано збірник соціально зорієнтованих документів УГКЦ з 1989 по 2008 рік, що охопив 711 сторінок [3].

Досить активна роль УГКЦ в обороні і відродженні національної спадщини, мови, культури, духовності. Загалом, УГКЦ у своїй діяльності використовує різноманітні засоби з метою піднесення національної гідності українців, відродження історичної пам’яті, утвердження духовної соборності та державності незалежної України.

Так, у травні 1990 року була заснована Українська греко-католицька спілка ім. митрополита Андрея Шептицького, завданням якої була допомога УГКЦ в реалізації її соціального вчення, відродження духовності в суспільстві, протидії атеїстичній пропаганді, відновлення діяльності народних лічниць, дитячих будинків, бібліотек.

Результатом суспільної діяльності УГКЦ після підпілля і випрацювання сучасних засад соціального вчення став „Суспільний дороговказ віруючого”, що містить десять основних принципів суспільної поведінки й соціальних орієнтирів для віруючих УГКЦ, затверджених 12 липня 2002 року [2, c. 471].

Упродовж останнього часу в УГКЦ спостерігаються тенденції адаптації корпусу соціального вчення Католицької Церкви висунутого на II Ватиканському Соборі, зокрема це – піклування про справи сім’ї, молоді, освіти, харитативна діяльність, душпастирство, мирянські ініціативи, активне використання ЗМІ.

Реалізації соціальних програм та проектів католицької церкви дали рішення епохального II Ватиканського Собору (1962–1965), який розробив політику аджорнаменто (осучаснення, відновлення Церкви).

Собор закликав до відповідальності за світ, а особливо за суспільне життя. У його Душпастирській конституції „Радість і надія” наголошується, що християнин, який занедбує свої земські обов’язки, тим самим занедбує свої обов’язки супроти свого ближнього, що більше супроти самого Бога і наражає своє вічне спасіння на небезпеку” [1, c. 548].

Одним із головних пріоритетних напрямків Церкви є поглиблення розуміння вірними інституту сім’ї. У лоні УГКЦ відбуваються на цю тему різноманітні конференції, реколекції, навіть спеціального характеру. Значна увага приділяється сімейній проблематиці й у греко-католицьких ЗМІ. Досить цінним здобутком у цій сфері діяльності є Інститут родини та подружнього життя, який представлений в Українському католицькому університеті.

Проголошеними завданнями Патріаршого Собору УГКЦ у 2007 році стали катехизація та євангелізація молодих людей, обговорення нових проблем та викликів у молодіжній сфері, які ставить III тисячоліття, окреслення шляхів розв’язання цих проблем за допомогою ефективних форм та методів спілкування, накреслення перспективного плану щодо діяльності молодіжних структур.

Серед відомих молодіжних організацій, що діють при УГКЦ є: „Витанія”, „Діти Христа”, „Світло з Назарету”, Товариство українських студентів-католиків „Обнова”, Молодіжна християнська спільнота „Довіра”, „Українська молодь – Христові”, Студентське братство Українського католицького університету, „Академія Української молоді” та інші [4, c. 537].

Для греко-католицької молоді щороку проводяться молодіжні прощі, українська молодь також долучається до Світового дня молоді, Європейської зустрічі молоді в Тезе, літніх відпочинково-катехичних таборів. Кожного року УГКЦ ініціює проведення міжнародного конкурсу сучасної релігійної пісні „Пісня серця”.

Особливе місце приділено і освіті. 1994 р. було відновлено діяльність Львівської богословської академії, яку у 2002 р. перетворено на Український католицький університет (УКУ). Він є особливим здобутком УГКЦ. В УКУ діє 8 інститутів, тут можна здобути спеціалізацію у таких галузях як: історія, соціальна педагогіка, філософія, богослов’я, катехитика, християнська етика та екуменічні науки. У розпорядженні університету знаходиться найбільша в Україні бібліотека богословської літератури та періодики. Університет співпрацює з Києво-Могилянською академією, Львівським національним університетом та іншими вищими навчальними закладами.

Крім того, існують й інші освітні заклади УГКЦ: Львівська духовна семінарія Святого Духа, Василіанський інститут філософсько-богословських студій ім. Й. В. Рутського, Вищий духовний інститут філософсько-богословських студій імені єпископа Миколи Чернецького тощо. Шкільну освіту в УГКЦ забезпечують церковні заклади, що діють в Західній Україні, при храмах працюють недільні школи, розбудовуються християнські дитячі садочки.

Уже дванадцять років УГКЦ спільно з Інститутом освіти, що у Львові, готують учителів християнської етики. Саме за сприяння УГКЦ вийшла низка підручників та посібників з цієї дисципліни, а на територіях найбільшої локалізації УГКЦ її було уперше введено.

Просвітницьку діяльність УГКЦ забезпечують релігійні видавництва „Місіонер”, „Cвічадо”, „Нова зоря”, радіо „Воскресіння”. УГКЦ має чимало друкованих ЗМІ. Це, насамперед, єпархіальні видання – „Нова зоря”, „Джерело життя”, „Божий сіяч”, „Жива вода”, „Християнський вісник”; загальноцерковного рівня – „Мета”, „Арка”; молодіжні – „Храм”, „Світло правди”, „Надія Церкви”, „Солідарність”.

Досить професійними є греко-католицькі молодіжні видання, так у цьому сенсі слід відзначити газету „Вірую”, яка належить молодіжній організації „Українська молодь – Христові” і виходить в українській передплаті. У газеті яскраво висвітлено суспільно-політичні питання, моральні проблеми, а також представлено новини життя Церкви та організації „Українська молодь Христові”.

Починаючи з жовтня 2005 року з ініціативи студентів Василіанського інституту філософсько-богословських студій ім. Й. В. Рутського виходить досить цікавий християнський молодіжний часопис „Господь і я”. Крім питань інформативного характеру, тут значну увагу спрямовано на висвітлення молодіжних проблем, подолання стереотипного мислення молоді щодо певних речей. Чин Святого Василія Великого видає журнали „Місіонер”, „Світло”, науково-культорологічний альманах „Київська Церква”. Видавництво „Cвічадо” готує журнал для дітей „Зернятко”, а для підлітків „Cто талантів”.

Досить активна УГКЦ і в Інтернеті, на сьогодні діє близько 53 сайти, вона має також власне радіо „Воскресіння”.

Важливе місце в УГКЦ надано благодійній діяльності, яка є характерним виразником українського католицького аджорнаменто. Головним офіційним координатором цієї місії є „Карітас Україна” – благодійна організація, яка є асоційованим членом Всесвітньої організації „Міжнародний Карітас” та „Карітас Європа”.

Проекти „Карітасу” включають різні соціальні програми: безкоштовні їдальні для бідних, забезпечення нужденних та хворих одягом і медикаментами, організація літніх таборів для дітей, постраждалих від чорнобильської катастрофи, безкоштовна перекваліфікація бідних через проект „Освіта вдома”, опіка дітьми, які потрапили в кризову ситуацію (у Львові й Ізмаїлі діють садки „Діти вулиці”, у Тернополі й Харкові – сиротинці). Із 1998 року реалізується всеукраїнський проект – „Опіка вдома” – надається медична, соціальна та інша допомога особам похилого віку, що залишилися без родин [2, c. 505].

У Львові також знаходиться Шпиталь ім. митрополита Андрея Шептицького. Тут надається допомога всім потребуючим незалежно від релігійної, національної чи політичної належності. У шпиталі діє 12 діагностично-консультаційних кабінетів.

В Україні існує й така благодійна організація як „Мальтійська служба допомоги” основним гаслом, якої є „збереження віри й допомога потребуючим”. Осередок організації знаходиться у Львові. При організації діє благочинна кухня, курси для надання першої медичної допомоги, консультації з природного планування сім’ї. Щороку під егідою організації відбувається молодіжний навчальний табір, організовуються прощі молодих інвалідів та друзів, що їх підтримують до Свято-Успенської учнівської лаври, а також акція „Святий Миколай – дітям шкіл-інтернатів і будинків сироти Львівської області”. Діє товариство „Мальтійська молодь”, яка опікується інтернатом для дітей з вадами розумового розвитку у с. Розділ.

Окрім вищезгаданих, функціонує організація „Віра і світло”, яка підтримує розумово неповносправних осіб, їхніх батьків та молодь, приятелів для взаємної дружби та підтримки; а також „Фонд святого Володимира”, котрий об’єднує однодумців, які прагнуть реалізувати конкретні моделі суспільної діяльності для відновлення родини як здорової клітини нації. Існують й інші благодійні організації.

Останнім часом особливе місце УГКЦ відводить таким спеціальним видам душпастирства як духовна опіка над службовцями силових відомств української держави – армії та міліції, над ув’язненими, а також душпастирство над хворими, туристами та морське душпастирство. Одним з феноменів „нового” душпастирства УГКЦ є екологічне.

Таким чином, ми дослідили пріоритетні напрямки діяльності УГКЦ після її легалізації, які засвідчують вплив власних традицій та корпусу соціального вчення Католицької церкви, зокрема II Ватиканського Собору. Належна увага у діяльності Церкви приділяється відродженню національної свідомості українців. Особлива роль відведена апостоляту інституту сім’ї як найменшої клітини суспільного життя, значну увагу УГКЦ приділяє катехизації та євангелізації молодих людей, діяльності молодіжних християнських організацій, дозвіллі молоді. УГКЦ має свої освітні заклади. Широко представлені ЗМІ Церкви. Пріоритетну роль надано й благодійництву, яке включає різноманітні соціальні програми. Розвиваються також спеціальні форми душпастирства.

ЛІТЕРАТУРА

Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції. Декрети. Декларації. / [упоряд. та голов. ред. Г. Генгало]. – Л. : Свічадо, 1996. – 753 с.
Кияк С. Р. Ідентичність українського католицизму: генезис, проблеми, перспективи : [монографія] / С. Р. Кияк. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 632 с.
Соціально-зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989–2008) / [заг. ред. Леся Коваленко]. – Л. : Вид-во Укр. катол. ун-ту, 2008. – 711 с. – (Джерела християнського суспільного вчення та служіння ; вип. 1).
Україна і Ватикан : [зб. наук. праць] / А. Колодний, О. Реєнт, Л. Филипович, С. Кияк. – Івано-Франківськ – Київ, 2008. – 576 с. – (Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем ; вип. І).
Україна релігійна : [колективна монографія / упоряд. та голов. ред. А. Колодний]. – К. : Вид-во Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2008. – 436 с.

Опанащук Павло

Науковий керівник – Шаправський С. А., кандидат історичних наук, старший викладач

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ РЕІНТЕГРАЦІЇ ІСЛАМУ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ

Матеріали статті присвяченні аналізу особливостей процесу реінтеграції мусульманських громад на території Автономної Республіки Крим. Звернена увага на перспективи розвитку ісламу в цьому регіоні. Також оцінюється ступінь напруженості між мусульманськими та християнськими громадами та території АРК.

Ключові слова: реінтеграція, іслам, Автономна Республіка Крим.

The features of article are dedicated to the analysis of the process of reintegration of Muslim communities in the Autonomous Republic of Crimea. We pay the attention on the development of Islam in this region. Also the degree of tension between Muslim and Christian communities at the territory of Crimea is being estimated.

Key words: reintegration, Islam, Autonomous Republic of Crimea.

Актуальність дослідження визначається тим фактом, що вивчення ситуації у мусульманському середовищі Криму має важливе суспільно-політичне значення, що обумовлено усвідомленням загрози вибуху мусульмансько-православного протистояння в Криму, а також незначною кількістю спеціальних комплексних досліджень із цієї теми. У наш час, коли питання ісламського фактора в Криму викликає великий інтерес українського суспільства, у науковій сфері вкрай не вистачає фундаментальних досліджень із проблем відродження ісламу в АРК. Масова репартація кримських татар до Криму наприкінці 80-х років ХХ ст. дала поштовх до активного дослідження процесу реінтеграції нової етнічності в стале етноконфесійне середовище регіону.

У статті зроблена спроба аналізу публікацій, що з’явились за роки незалежності України щодо проблеми відродження ісламу в Криму, особливостей цього багатовекторного процесу.

Мета дослідження – проілюструвати основні особливості процесу реінтеграції мусульманських громад в Автономній Республіці Крим.

Джерельною базою дослідження є роботи, що спеціально присвячені вивченню політичного, культурного та правового стану ісламу на території України.

На тлі масового повернення в АРК кримських татар, яке розпочалося з кінця 80-х років, процес ,, ісламського відродження ” у Російській Федерації та інших державах СНД протікає дещо простіше, оскільки в Криму молода українська держава має справу не просто з відродженням, а з реінтеграцією ісламу в переважно православне етноконфесійне середовище, яке вже майже сформувалося (на межі 85–95-х тут абсолютно домінувало населення православної орієнтації, до того ж існували анти-татарські упередження) [9, с. 145].

Умовно можна виокремити три фази процесу реінтеграції ісламу у Криму. Перший етап початкової фази, який охоплює 1989–1993 рр., може бути визначений як фаза піднесення. На цьому етапі формувалися мусульманські релігійні общини, відновлювалися старі та будувалися нові мечеті, створювалися ісламські установи, ісламські політичні організації (Духовне управління мусульман Криму (ДУМК)). Уже 1991 р. у Криму було утворено Кадіат (згодом ДУМК) зі статусом мухтасібату, тобто канонічно самостійної адміністративної одиниці. ДУМК визнає над собою авторитет муфтія, підкоряється його розпорядженням.

Неправильно було б недооцінювати наявність елементів політизації у мусульманському руслі Криму. У цей час випливає широкий спектр різноманітних проявів політичної боротьби в релігійному житті, де іслам є фактором етнічної мобілізації. У Криму це виявилось особливо чітко. Це стає зрозумілим, якщо пригадати тезу академіка В. Бартольда про те, що ,,…для народів, позбавлених політичної незалежності, релігія є єдино можливим виявом національної єдності” [6, с. 82]. Активізація діяльності мусульманських громад стала ,,викликом” для переважно православного повоєнного населення Криму. Однак реінтеграція ісламу в конфесійну структуру протікала досить толерантно. У листопаді 1992 р. була створена Рада релігійних конфесій Криму „Мир – дар Божий” із метою збереження та зміцнення національного та релігійного миру. Ініціювали її створення муфтій Криму та глава місцевої єпархії Української православної церкви Московського патріархату архієпископ Сімферопольський та Кримський Лазар разом із представниками інших конфесій.

Другий етап початкової фази охоплює 1993–95 рр. У цей період на тлі збройного спротиву опозиції у Таджикистані, накопичення релігійно-політичного потенціалу на Північному Кавказі відбувається кристалізація системи ісламської освіти, перебудова духовних управлінь, розширення та зміцнення зв’язків з іноземними ісламськими центрами, формування нової генерації мусульманського духовенства, консолідація навколо мечетей стійких мусульманських громад. Усі ці процеси активно вплинули на перебіг подій в Україні. На 1993 р. ДУМК зареєструвало близько 100 громад мусульман, діяло 30 мечетей, 20 будувалось [9, с. 142–143].

Нагальною проблемою того часу бала відбудова освітніх центрів. Із 1994 р. у Сімферополі функціонує перше медресе, навчання в якому було складено на основі програм ліцеїв Туреччини. Детального розгляду набуває питання зв’язків Меджибісу та ДУМК з ісламськими релігійними організаціями. Найбільш тісні стосунки були встановлені з ісламськими організаціями Туреччини. Активізувалися також зв’язки Меджибісу з протурецькими релігійними організаціями в Європі [3, с. 44].

Друга фаза охоплює період 1995–99 рр., її можна умовно визначити як ,,еволюційну”. У цей період у Криму було взято курс на тотальну політизацію ісламу. Під час візиту до Туреччини 14–17 березня 1995 р. М. Джемільов зустрічався з духовним лідером Туреччини Ф. Гюленом, яким обговорював питання будівництва в Криму мечетей, шкіл та ліцеїв кримських татар. 1997 р. підписано протокол між Україною та Саудівською Аравією про перше організоване паломництво (хадж) мусульман України до святинь ісламу (більшість віруючих, які поїхали до Мекки, були з Криму).

У цей час також відбулися певні позитивні зрушення на шляху порозуміння між релігійною структурою кримських татар та УПЦ КП. За період 1995–1999 рр. відбулися конструктивні зрушення в релігійній мережі Криму. Можна констатувати реальне збільшення кількості релігійних громад мусульман, питома вага яких серед релігійних організацій АРК була 45,5% від загальної кількості релігійних громад регіону. Коштом Всесвітньої Організації ісламської молоді збудовано мечеть у с. Піонерське, відреставровано мечеть у Сімферополі. За підтримки Об’єднаних Арабських Еміратів збудовані мечеті в с. Зуя та у Джанкої [8, с. 103–105].

Сучасний етап, який охоплює 1999–2005 рр., можна вважати третім етапом реінтеграції ісламу в Криму. Етнополітична та етноконфесійна ситуація АРК ускладнилася новим параметром уявної конфліктності між ісламом та православ’ям ( який раніше в політичній боротьбі майже не використовувався), подіями в США, Іраку та антитерористичною кампанією.

Уже в липні 2000 р. після зустрічі М. Джемільова з головою УПЦ КП Філаретом, на якій обидві сторони висловили критичне ставлення до дій архієпископа Лазаря, відносини у міжконфесійній раді різко погіршились. Каналами Кримського інформаційного агентства було розповсюджено заяву ДУМК, у якій муфтій Криму виступив проти масового поширення християнської символіки в Криму. 25 липня 2000 р. загальне зібрання священнослужителів Сімферополя та Кримської єпархії відповіло на заяву ДУМК [5, с. 8–10].

Ці події викликали серйозний дисонанс в етнорелігійному середовищі Криму, конфліктогенний заряд набирав сили. Кульмінацією конфлікту став демонтаж православного хреста на пагорбі над с. Морське 25 жовтня 2000 р. через 4 години після його встановлення. 1 листопада того ж року в с. Кіровське було знято та вивезено православний хрест, який був встановлений на місці майбутнього будівництва храму Св. Амвросія Оптинського. Тоді ж було знищено кілька пам’ятників на мусульманському цвинтарі, здійснено акт вандалізму щодо пам’ятного знаку жертвам депортації біля залізничного вокзалу. Тільки за період 2000 р. у Криму було знищено 4 голгофських хрести і під загрозою знищення опинилися хрест на Кабаньєму перевалі в Байдарській низині [2, с. 48].

Демонтаж хрестів викликав вибух емоцій та дискусій із приводу виправдання дій сторін, їхньої конкретності у правовому аспекті. У намаганні розв’язати конфліктну ситуацію було прийнято рішення залишити вже встановлені хрести в Євпаторії, Феодосії, Мазанці, а хрест у Морському зробити менших розмірів на схилі тієї гори, де знаходиться християнське кладовище. Отже, на рівні компромісу все ж вдалося владнати цей локальний конфлікт, однак про стабільність говорити було рано.

Отже, через згадані конфлікти на півострові слалася міжрелігійна напруга, у цей період особливо помітною стає тенденція до посилення зв’язку між релігійним та політичним життям кримських татар.

Процеси репарації кримських татар на історичну Батьківщину та реінтеграція ісламу в Криму на початку 90-х рр. відбувалися досить толерантно. Іслам у Криму був як потужний фактор етнічної консолідації. Категорична позиція української влади щодо недопущення проникнення радикальних ідей ваххабізму в АРК призвела до прагнення мусульманських лідерів півострова активно протидіяти насадженню цієї гілки ісламської ідеології у регіоні. Поряд із тим спостерігається процес активізації зовнішньополітичних контактів кримських татар із країнами ісламського світу, які фінансували проекти будівництва мечетей на півострові: запрошують на навчання кримськотатарську молодь, спонсорують хадж до Мекки. Найбільше занепокоєння викликає втручання політики в релігійне життя кримських татар та зворотній процес ісламізації політичної культури мусульман Криму [4, с. 56].

Blog

Наукові записки

Содержание