Передмова

Вид материала

Документы

Содержание Березова Рудка СУМСЬКА область Великий Бобрик В с. Кулешівка

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 7519.31kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.

Гадяч вперше згадується в документах першої половини XVII ст. Він був добре укріпленою фортецею-замком. Тепер на місці замка роз­ташований колишній гетьманський палац - резиденція І. Брюховецького. У 1658 р. І. Виговський підписав тут Гадяцький договір.

Селище Диканька вперше згадується у писемних джерелах у 1658 р. Протягом тривалого часу вона була власністю Кочубеїв. Палац, побудований наприкінці XVIII ст. за проектом архітектора Д. Кваренги, мав понад 100 кімнат, картинну галерею, музей, бібліотеку (був знищений у 1917 р.). В селищі є чудовий парк, який називають Бузковим гаєм.

У 1709 р. в Диканьці перед Полтавською битвою був штаб І. Мазе­пи, а у сусідньому селі Великі Будища розташовувався штаб шведського короля Карла XII.

В селищі збереглася Миколаївська церква (1794), яка, за легендами, побудована на землі, що має силу зціляти людей. А в Троїцькій церк­ві (1780), за переказами, коваль Вакула малював в притворі чорта, що возив його до Петербургу в повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Збереглася також Тріумфальна арка, що була споруджена 1820 р. за проектом Л. Руска на честь приїзду імператора Олександра II до В.П. Кочубея, міністра внутрішніх справ. Садиба Кочубея оголошена запо­відником.

В селі Хомутець збереглася садиба Муравйових-Апостолів, один з не багатьох комплексів садибної забудови кінця XVIII ст., що дійшли до нашого часу. За однією з версій автором міг бути Б. Растреллі.

Цікавими туристсько-екскурсійними об'єктами є також садиба і парк (ХУІН-ХІХ ст.) в селі Березова Рудка, де у 1843 і 1846 рр. перебував Т. Шевченко і де він написав портрети господарів маєтку - Платона та Ганни Закревських.

Садиба (1805) і Троїцька церква (1799) збереглися в с. Вишняки.

До стародавніх міста РІВНЕНСЬКОЇ області належать Дубно (1100), Острог (1100), Корець (1150).

З 1498 р. Дубно мало Магдебурзьке право і дозвіл на щотижневі базари і щорічний ярмарок. Історія та слава багатого волинського міста, його зовнішні прикмети здалися М.В. Гоголю настільки характерними,

що він для опису походів запорізьких козаків вибрав основним місцем дії свого відомого твору «Тарас Бульба» саме Дубно.

Під Дубно у с. Знесіння був знаменитий сад «Палестина», який ство­рив у 1792 р. англійський садівник Миклер.

Дубно має комплекс архітектурних споруд, які складають історико-культур-ний заповідник, до якого входять: Замок (ХУІ-ХУІІ ст., перебудований у XVIII ст.) на мису р. Ікви, на місці давньоруського городища. Луцькі ворота (залишки укрі­плень ХУ-ХУІ ст.), Спасо-Преображенська (XVII ст.), Георгієвська дерев'яна (1709) церкви, комплекс споруд бернардинсько­го монастиря (XVII ст.), до якого належать костел (1620) і корпус келій, комплекс монастиря кармеліток (1630-1686) в стилі раннього бароко, палац (кінець XVIII ст.). Тут також розташовані Хрестовозд-

виженський оборонний монастир та Преображенський, або Спаський чоловічий оборонний монастир.

Дооборонних споруд належить також двір князя Заславського (1631), синагога (XVI ст.), монастир кармеліток (1630-1686) з келіями і костьолом. Бернардинський монастир (XVII ст.).

Новою Дубнівською фортецею називають фортТараканів (від назви села, де він розташований), збудований напередодні першої світової війни. Фортеця з численними тунелями, переходами, сховищами, казар­мами, церквою, конюшнями розташована над р. Іквою в мальовничій місцевості біля міжнародної автотраси Львів-Київ.

У селі Пересопниця було створене Пересопницьке євангеліє -визначна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва. У 1556-1561 рр. М. Василевич та архімандрит Пересопницького монас­тиря Григорій переклали євангеліє так званою простою мовою, близь­кою до народної. Рукопис орнаментований, прикрашений художніми заставками, мініатюрами, ініціалами в стилі Відродження (зберігається в Інституті рукописів Наукової бібліотеки ім. Вернадського). Саме на ньому присягав на вірність України її вперше обраний президент Л.Кравчук.

Пересопниця на правому березі р. Стубли вперше згадується під 1149 р. У ХІІ-ХІІІ ст. місто було резиденцією удільних князів (тепер горо­дище у селі Пересопниця).

Про місто Острог літопис вперше згадує під 1100 роком, проте чимало вчених вважають, що місто виникло раніше: у XI чи навіть

у IX ст. Існує припущення, що назва походить від місця розташуван­ня - Острог знаходиться на високому березі річки Вілії- де пагорби утво­рюють гострий ріг - звідси і місцева народна назва «Остріг». Ймовірно, що назва походить від слова «острог», яке у слов'ян означало укріплен­ня, місце, огороджене частоколом.

В місті у 1570-і роки діяла Греко-слов'янська академія, першим рек­тором якої був Герасим Смотрицький. Серед її вихованців - Мелетій Смо-трицький і П. Конашевич-Сагайдачний.

У 1577 р. Іван Федоров (Федорович) на кошти князя К. Острозь­кого заснував друкарню (свою четверту друкарню після Москви, Заблудова та Львова), в якій було видано староукраїнською мовою «Ост­розьку біблію» (1581) з передмовами Г. Смотрицького і К. Острозького й післямовою І. Федорова. Тут також був виданий «Буквар». Сьогодні один його примірник зберігається в Коро­лівській бібліотеці в Копенгагені, дру­гий - в крайовій бібліотеці міста Готи в Німеччині. Після від'їзду І. Федорова до Львова книгодрукуванням в Острозі займався Дем'ян Наливайко. У 1603 р. в Острозі працювали три друкарі: Іван, Тишко, Федір, які видали понад 20 книг. В місті працювала мануфактура, що виробляла папір (приблизно у 1580-1630-х роках).

В Острозі створений історико-куль-турний заповідник, до складу якого вхо­дить територія Замкової гори з відрестав-рованими залишками княжого замку, до ансамблю якого входять чотири основні споруди: житлово-оборонна башта так звана «Вежа мурована» (XV ст.), башта Нова чи Кругла (XVI ст.), Богоявленська •< церква (XV ст.) та надбрамна дзвіниця.

Неподалік від Острога розташована старовинна мальовнича Дер-мань, яку називали «королевою волинських сіл» і яка вперше згадується в документах під 1497 р. у зв'язку із спорудженням К.Острозьким кам'я­ного замку. У 1499 р. вперше згадується Дерманський Свято-Троїцький

монастир, в якому у 1575-1576 рр. управителем маєтками був І. Федоров. У 1627-1633 рр. архімандритом монастиря був Мелетій Смотрицький. У монастирі збереглися Троїцька церква, надвірна вежа-дзвіниця, корпус келій. Про оборонний характер монастиря нагадують фрагменти обо­ронного муру.

Одним із старовинних міст України є Корець, який вперше згаду­ється як Корчеськ в Іпатіївському літописі під 1150 р. З 1380 р. містом володів князь Ф. Острозький, який 1386 р. побудував великий замок,

який неодноразово пере­будовувався у ХУ-ХУІІІ ст. Руїни цього замку вважають головною архітектурно-істо­ричною пам'яткою містеч­ка. До наших днів дійшли залишки зовнішніх цегляних стін, арочний кам'яний міст, який з'єднував замок-палац з містечком. За кам'яним мостом, перекинутим через майже засипаний рів, підні­мається трьох'ярусна надвратна башта з в'їзною брамою.

Близько 1571 р. заснований (чи поновлений існуючий з XII ст.) жіночий монастир Воскресіння Господня. У 1620 р. тут засновується ще й Троїць­кий жіночий монастир (нині Свято-Воскресенський Троїцький), комплекс якого частково зберігся. На подвір'ї' монастиря можна побачити гранітну плиту з написом «Анна Алексеевна Андро, рожденная Оленина» Це та сама Аннет, якій О. Пушкін присвятив «оленінський цикл» віршів. Останні роки свого життя вона разом з дітьми та онуками провела у Корці.

На лівому березі р. Корчика розташований костьол св. Антонія (1533, перебудований у 1706, 1916) з розписами XVIII ст., Миколаївська церква (1834).

До найдавніших міст відноситься Рівне, яке вперше згадується під 1282 р. у зв'язку з битвою, що сталась тут між краківським князем Лешком Чорним і литовським князем Вітенєм. Збереглися два храми: Успенська дерев'яна церква (1756) і Воскресенський собор (1895), цікава архітектура властива будинку органної музики.

Назву селища Гоща пов'язують з давньослов'янськими слова «гос­тити», «гощу», «погост», що означає поселення. Наприкінці XIV ст. в Гощі був побудований замок., у 1638 р. заснувано православний монастир та школу при ньому. Від того часу в монастирі збереглася Михайлівська церква. У 1994 р. тут відкрилась жіноча обитель.

Гощу сьогодні прикрашає чудовий англійський парк початку XVIII ст.

На значні туристичні центри Рівненщини мають можливості перетво­ритися селища Клевань, де збереглися: Благовіщенський костел (1630), синагога (XVII ст.), церква Різдва (1777), залиш­ки замку XV-XVIII ст.; Млинів, археологічна • пам'ятка - поселення ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е., а також палац (1780); с. Межиріч з поселенням та могильником кінця III - початку II тисячоліт­тя до н.е. давньоруським городищем Х-ХІІІ ст., зам-ком-фортецею, костьолом св. Антонія (1725), палацом (1789).

Збереглися замки-фортеці ХІУ-ХУМ ст., на жаль, більшість переваж­но в руїнах чи у вигляді замчищ із залишками зем­ляних укріплень у селах Губків, Новомалин, Тай-кури.

Цікаву спадщину мають Дубровиця, Берез-не, Радивилів, Мізоч, Сте-пань, Пляшева.

СУМСЬКА область на державному обліку має 7885 пам'яток історії, культури, містобудування та архітектури.

Місто Суми засноване 1655 р. на місці поселення часів Київської Русі, яке дослідники вважають літописним Липецьком. Фортеця при впа­дінні р. Сумки у Псел була споруджена українськими переселенцями з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кон-дратьєвим. Назву пов'язують із сумкою тільки точно невідомо якою (за однією з версій на цьому місці загубив сумку гетьман П. Дорошенко, за іншою - у давнину тут знайшли три мисливські сумки). З 1658 р. фортеця була центром Сумського полку (1658-1765). Наприкінці XVIII ст. фортеця втратила своє значення і припинила існування як військовий об'єкт.

В місті збереглися архітектурні пам'ятки XVIII ст. - Воскресен-ська церква в стилі українського бароко (1 702), де розміщу­ється відділ декора­тивно-прикладного

мистецтва художнього музею, і Спасо-Преображенський собор (1788). XIX ст. представлено Іллінською церквою і Петро-павлівським храмом.

Місто Охтирка (назву Ахтирка пов'я­зують з тюркськими словами «Ак» - білий, «тура» - фортеця) засноване 1641 р. на правому березі р. Ворскли як прикордонна фортеця Речі Посполитої, 1647 р. польський уряд відповідно до межового акту передав її Московській державі. Згодом на лівому

березі р. Охтирка була побудована українськими переселенцями нова фортеця на південь від старої, що стала центром Охтирського полку (1655-1765). Наприкінці XVIII ст. фортеця також втрачає своє значення.

Дзвіницю XVII ст., єдину споруду Троїцького монастиря, що збере­глася, вважають унікальною пам'яткою архітектури оборонного типу.

В місті збереглися храми XVIII ст. - Покровський собор (проект якого, як вважають, розробив Б. Растреллі), Воздвиженська і Введенська церкви. У XIX ст. споруджена Михайлівська, а на початку XX ст. - Геор­гіївська церкви.

Перша літописна згадка про Глухів (історична Чернігівщина) -1152 р. Назву пов'язують із старослов'янським «глоухь» - оточене ліса­ми і водами «глухе», важкодоступне місце. Місто розташоване на бере­гах р. Есмань (в перекладе з Іран, «прекрасний шлях»). Місто було у ХІІІ-ХМ ст. центром удільного князівства.

Після знищення Батурина у 1708 р. Глухів стає столицею Гетьманщи­ни, резиденцією І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського.

Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. В місті зберегли­ся: Миколаївська церква (1693), Спасо-Преображенська (1765) і Вознесенська (1772) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна брама, спо­руджена на честь проїзду імпера­триці Єлизавети (1744).

Був споруджений будинок Малоросійської колегії (1768), що став найбільшою спорудою в Укра­їні, де розміщувалися: службова

резиденція правителя П. Румянцева, Генеральний суд. Генеральна мало­російська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу. Зем­ський суд, Глухівське комісарство й архів. На жаль, цю споруду спіткала така ж сама доля, як і більшість споруд гетьманського Глухова: вона була пошкоджена під час великої пожежі 1784 р.

Наприкінці XVIII ст. тут відкрили єдину на Лівобережжі книгарню, де продавали книжкові видання Академії наук та Московського універ­ситету.

В літературі є повідомлення про те, що саме глухівське вельможне панство у 1766 р. вперше покуштувало картоплю, яка відтоді і пошири­лася по всій Україні.

Деяке пожвавлення міського життя і відповідно будівництва спосте­рігаються після реформи 1861 р. Глухів перетворився на один з центрів хліботоргівлі, з'являються купці, що будують свої садиби, деякі з них збереглися.

З 1880-х років внаслідок розвитку навколо Глухова цукроварень і завдяки меценатству родини Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це Учительський інститут (в якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чоти­ри корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проектом київського архітектора В. Ніко-лаєва). Споруджений за кошти Терещенків був і храм Трьох Анастасій (1886). Загалом вони пожертвували на забудову Глухова півтора міль­йона карбованців.

В Глухові на початку XX ст. було 11 храмів, до нас дійшло лише 4. Нині у місті під охороною держави перебуває близько двох десятків

пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. 1976 р. він увійшов до списку 39 найважливіших історичних міст України. У 1994 році тут створено історико-культурний заповідник.

Пам'ятки архітектури минулих століть збереглися в місті Лебедин, що заснований українськими переселенцями в 1658 р. на місці трьох слобод - Лебяж-городище, Кобища і Довгалівка. Лебедин колись був могутньою фортецею, що мала 20 башт, проте після Північної війни (1700-1721) поступово занепала.

В місті вціліла Михайлівська церква (1748), дерев'яна Воскресенська церква (1789). Збереглися храми XIX ст. - Вознесенська, Покровська і Миколаївська церкви, а також Гостинний двір (Торгові ряди) - однопо­верхові крамниці з відкритою галереєю, що були споруджені у 1847 р.

На правому березі р. Сейм знаходиться одне з найдавніших укра­їнських міст Путивль (історична Чернігівщина), що вперше згадується у літописі під 1146 р. Назву пов'язують з розташуванням міста на перехрес­ті, розпутті доріг (що вели на північний схід у Володимиро-Суздальську землю, на схід - у половецькі степи, на південний схід - у Тмуторокань і на Кавказ.

Археологи стверджують, що місцевість заселена була ще у четверто-му-тисячолітті до н.е. З Путивлем пов'язана сторінка літературної пам'ят­ки «Слово о полку Ігоревім» - саме тут плакала Ярославна.

В місті збереглися: собор Різдва Богородиці (1591), Спасо-Преображенський собор (1617-1698), церк­ва Миколи Козацького (1737), Воскресенська церква, Мовчанський монастир. Монастир виник у XVII ст. У 1636 р. був спо­руджений кам'яний храм. Саме з цього собору похо­дить унікальна скульптура XVII ст. - «Христос у тем­ниці». Навколо монастиря

була кам'яна стіна з баштами на рогах та брамою-дзвіницею, яка являє значний інтерес своєю архітектурою. Споруда прикрашена полив'яною керамікою яскравих синіх, зелених і жовтих кольорів. Під промінням сонця і на тлі білих стін вони іскряться і виграють всіма барвами веселки. Пам'ятки Путивля входять до історико-культурного заповідника.

Поселення на березі р. Боромлі на території міста Тростянець вини­кло у 1650-і роки. Тут зберігся частково палац (ХУІІІ-ХІХ ст.), що належав до садиби князів Голіциних. В парку розташовані руїни «Гроту німф» в урочищі Нескучному.

Парк, закладений 1815 р., знаходиться у селі Великий Бобрик, що розташоване на місці слов'янського городища сіверян (УІІІ-Х ст.).

У селі Волокитине в парку, закладеному у 1829 р., збереглися Золоті ворота, споруджені у псевдоготичному стилі, що входили до ансамблю садиби, яка не збереглася.

Двоповерхова споруда у стилі класицизму, що була побудована в кінці XVIII - на початку XIX ст. Джакомо Кваренгі, частково збереглася у селищі Хотінь.

В с. Кулешівка були знайдені кістки мамонта. У 1893 р. поміщик Ю.А. Головкін встановив пам'ятник у вигляді 3-сгупеневої піраміди.

Неповторну спадщину мають також Кролевець, Ромни, Конотоп, Ворожба, Білопілля, Серединне-Буда, Терни тощо.

Архітектурна спадщина ТЕРНОПІЛЬЩИНИ представлена замками ХІ\Л-ХУИ ст., католицькими і православними храмами доби Ренесансу і бароко, унікальними пам'ятками дерев'яного церковного будівництва. На державному обліку перебуває 1178 пам'яток архітектури і містобу­дування.

Тернопіль заснований коронним гетьманом Яном Тарновським на «сирому корені», тобто на порожньому місці у 1540 р. як місто-фортеця, що мала обороняти Поділля.

Назви вулиць Валова і Замкова свідчать про місце стародавніх укрі­плень. Старий замок (пл. Свободи, 1) на початку XIX ст. був перебудо­ваний на палац і втратив свої оборонні ознаки. На валах збудований колишній костьол єзуїтів (тепер швейна фабрика).

В місті збереглися колишні оборонні церк­ви - Воздвиженьска (кінця XVI ст.) і Різдва Христового, збудована біля міського валу (1602-1608).

У 1746 р. Великим коронним гетьманом Речі Посполитої Ю. Потоцьким був заснований Домі­ніканський монастир.

Монастирський комплекс, збудований протягом 1749-1779 рр., був зруйнований під час Другої світової війни і відреставрований у 1953 р. Монастир розташований в історичному центрі середньовічного міста і є його головною містобудівною домінантою. Комплекс складається з двох мурованих споруд - костелу і корпусу келій.

Перша згадка про Бережани датується 1375 роком. Протягом 20 років (1534-1554) споруджували замок між двома рукавами річки Золота Липа. Раніше традиційним місцем розташування фортець були високі

неприступні гори. У бере-жанському замку відбили­ся ті зміни, які в середині XVI ст. утверджувалися в замковій архітектурі. Це проявилося, насамперед, в перетворенні замків із воєнно-оборонних спо­руд на оборонно-житлові. У бережанському замку по периметру двора зве-

де'ні не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких мають бійниці. Фасади з великими вікнами, двоярусні відкриті аркади-галереї нагадували італійські палаццо. У XVII ст. в східній частині замку вибу­дували прикрашений білокам'яною різьбою палац, який за пишним оздобленням порівнювали з Краківським Вавелем. Замок був значно пошкоджений під час першої світової війни і більше не відновлювався. На території замку - костел св. Трійці.

Крім замку в Бережанах зберігся костел св. Миколая (1630-1683 рр.) з келіями (1716-1742 рр.) і костел Різдва Пресвятої Богородиці (1600 р.), православні Миколаївська дерев'яна церква (1691) і Троїцький собор (1768, 1903). Є тут і оборонна синагога.

У селі Буданів зберігся замок (кінця XVI - початку XVII ст.), сильно пошкоджений турками у 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурів і дві башти перебудовано на костел. Дві інші башти меж­ують з монастирем сестер Милосердя. Добре зберігся палац. Біля замку сліди валів. Нині тут - психіатрична лікарня.

Місто Бучач вперше згадується у документах 1397 р. Перед міс-том-фортецею у XVI-XVII ст. відступав не один ворог, роблячи спробу його здобути. Воно було захищено озером, рікою і оборонним муром. Оборонна міць підсилювалася замком (XIV-XVII ст.), від якого зали-

шилися тепер руїни. В Бучачі збереглася _< Хрестовоздвиженська церква 1753-1770 рр. василіанського монасти­ря Збереглися келії. До давніх споруд відносить­ся і оборонна церква св. Миколая (1610) з висо­кохудожнім різьбленим іконостасом і живопи­сом та Покровська церква середини XVIII ст. з унікальними барельєфами, вирізьбленими на дереві, і Успенський костьол 1761-1763 рр., і руїни монас­тиря на г. Федор, спаленого у 1672 р., а також руїни оборонної церкви XVI ст. в урочищі «Монастирок» під Бучачем. Окрасою міста є місь­ка ратуша зведена 1751 р. коштом М. Потоцького, яка вважається шедев­ром барокового будівництва України XVIII ст.

В місті 18 жовтня 1672 р. був під­писаний договір між Польщею і Туреч­чиною, за яким Поділля розподілялося між цими країнами. Кордон проходив

по річці Стрипі. Досі збереглися прикордонні камені, які розмежовували турецькі володіння (східна частина) і польські (західна частина).

Неподалік від Бучача розташоване колишнє містечко, а тепер село Яблунівка (з 1947 р.). У минулому знане місто Язловець, зокрема своєю великою вірменською колонією, ремеслами і ярмарками. В середині XV ст. містечко в торговельному відношенні конкурувало навіть із Льво­вом. На території села збереглися руїни замку, збудованого у XIV ст., який й досі вражає своїми розмірами, товстими мурами і домінує над посе­ленням. Навкруги чудовий, тепер уже запущений парк. В селі - церква св. Миколая (до 1810 р. - вірменська), збудована 1551 р. в стилі рене­сансу. Є тут ще й Успенський костел 1589-1590 рр., оточений оборон­ним муром з вежею. Збереглася і міська ратуша (тепер дитячий садок), збудована у вигляді мініатюрної фортеці.

Селище Вишневець колись було власністю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута (звідси Корибут-Вишневецькі), який роз­почав будівництво замку у 1395 р. Воєвода Ієремія Вишневецький у 1640 р. замок перебудував (у 1648 р. замок був зруйнований козака­ми, а у 1672-1675 рр. - турками). Він першим з роду став католиком і побудував поряд з замком костел св. Михайла (1645 р., зруйнований у 1960-х рр.).

Син Ієремії литов­ський гетьман, вілен-ський воєвода, а зго­дом польський король Михайло-Корибут Вишневецький побуду­вав палац (1720-1744 р.), що існує і досі. При спо­рудженні палацу земляні укріплення колишнього замку частково знесли

або перепланували. У 1960-х роках його знову відновили, проте без

урахування архітектурно-художньої цінності.

Збереглася замкова церква Воскресіння 1530 р. (перебудована у

ХУІІІ-ХІХ ст.)_; в якій поховані православні предки Корибутів-Вишневець-

ких. Саме в цій церкві відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмі-

трієм.

Незважаючи на великі втрати, Вишневецький ансамбль є одним з найцінніших в архітектурній спадщині України.

Перша згадка про