Передмова

Вид материала

Документы

Содержание Старого Криму ВІННИЦЬКОЇ області У м. Хмільник У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ області

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 7519.31kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.

Феодосія (Богом дана) заснована греками - мешканцями Мілета у VI ст. до н.е. Антична Феодосія пала в IV ст. до н.е. під час гунської навали.

У X ст. на візантійських картах це поселення називалося вже Кафа (на жаль невідомо, з якої мови прийшло це слово і що воно означає). З XIII ст. тут правили генуезці, які побудували фортецю, і знову відродили славу міста. Від укріплень XIV-XV ст. збереглася кам'яна вежа (заввишки з чотириповерховий будинок), яка колись охороняла підступи до голо­вних воріт фортеці і частина кам'яної стіни, що оперізувала колись місто. Найдавніша частина фортеці — цитадель розташовувалась на пагорбах над морем. Тут були резиденції головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Ще й дотепер збереглися стіни цитаделі висотою понад 10 метрів, башти на її кутах. У середньовіччі Кафа була найбільшим містом півострова. Кількість багатонаціонального населення становила 75-100 тисяч чоловік.

Кафа з 1475 р. була резиденцією султанського намісника в Криму. Турки називали її Кючук-Істанбул (Малий Стамбул) чи Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церков і 1 като­лицький костьол. Ще й дотепер стоять храм Іоанна Лредтечі, церква Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла тощо.

В центрі середньовічного міста був традиційний базар, який зажив собі лихої слави як центр работоргівлі. На цьому місті сьогодні розта­шований матроський парк.

В місті багато пам'яток історії і культури - залишки генуезької форте­ці, середньовічні церкви (VII-XV ст.), турецька мечеть, фонтани, зокрема фонтан І. Айвазовського, дачі.

Місто Керч - порт двох морів — було засноване у VII ст. до н.е. на березі Боспору Кіммерійського грецькими поселенцями як місто Пантікапей. Пам'ятками античної доби є кургани Мелек-Чесменський (мелек - арабською ангел, чесме - перською джерело, фон­тан). Царський і Куль-оба. На думку дослідників, вони зведені у другій половині IV ст. до н.е. Осо­бливо вражає геометричністю і разом з тим добірністю пропорцій Царський курган, який є похован­ням одного з царів Боспору. Кур-

ган є унікальною пам'яткою на території України часів Боспорського царства і за своїми розмірами, і за якістю архітектурного вирішення. Розташований за 4 км на північний схід від Керчі. Скарби курганів попо­внили багатства Петербурзького Ермітажу.

Пам'яткою є гора Митридат, де знайшли залишки будівель Пантїкапея. Колись тут на території акрополя стояв храм Апол-лона. На вершину ведуть сходи, що налічують понад 400 щаблів.

Унікальною пам'яткою І ст. є склеп < Деметри - підземна споруда. Стеля склепу розташована на глибині 3,68 м, а підлога - 6,15 м від рівня землі. Збереглися фрагментарне фрески. Тематика малюван­ня - грецький міф про богиню Деметру, у якої бог підземного царства Плутон викрав її дочку Персефону (Кору). Склеп був знайдений у 1896 р. (у дворі будинку № 10 на вулиці 4-й Продольній). Він виявився непограбованим, знайдені речі передали до Ермітажу. Сьогодні пам'ятка потребує ретельної реставрації.

В місті на березі Керченської протоки,

в районі давнього порту, стоїть церква св. Іоана Предтечі. Храм зведено на місці колишньої базиліки 757 р., фрагменти якої частково увійшли до нового храму, який датується ХІІІ-Х№ ст. Церква є єдиним в Україні зразком візантійської сакральної архітектури доби середньовіччя.

Пам'ятки історії і культури міста входять до складу Державного істо-рико-культурного заповідника в м. Керчі, на 800 га площі якого знахо­дяться також: античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (біля с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).

У складі заповідника один з найстаріших в Україні Історико-архео-логічний музей створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Колек­ція його нараховує майже 2 тис одиниць збереження, датованих НІ тис. до н.е. - XVIII ст. нашого часу.

До складу заповідника входить колишня турецька фортеця Єні-Кале (1703) і відомий меморіальний ансамбль Аджимушкайських штолень. В Аджимушкайї не одну сотню літ видобували вапняк-черепашник, з якого будували місто. В результаті утворилися підземні лабіринти вели­кою протяжністю. В роки Великої Вітчизняної війни штольні стали базою партизанського руху.

Керч - колишня столиця Боспорської держави - включена в між­народну програму ЮНЕСКО «Шовковий шлях».

У Східному Криму розташовані і середньовічні міста Білогірськ і Ста­рий Крим. Білогірськ під назвою Карасубазар («ринок на Чорній річці») відомий з XIII ст. Місто цілком підтверджувало свою назву: розташування на древньому караванному шляху, що пов'язував Схід і Захід, забезпечу­вало йому роль важливого торгового пункту. В центрі міста збереглися залишки караван-сараю XV ст.

Визначною пам'яткою околиць Білогірська є неприступна скеля Ак-Кая (біла скеля) на відстані 5 км від міста. Це унікальний пам'ятник при­роди та історії, один з найбільших в країні палеолітичних комплексів: на малій площі - 17 стоянок і поселень.

На шляху із Білогірська до Старого Криму розташовані декілька хра­мів і монастирів - пам'яток архітектури. Поряд з селом Багатим - вірмен­ський монастир, побудований у XIV ст. В селі Тополівка є невелика візан­тійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква св, Параскеви (1702).

Історія Старого Криму нараховує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у \/\-У\\ ст. середньовічний Солхат вів жваву торгТвлю. У XIII ст. татари оточили місто мурами з бойовими вежами і широким ровом, залишки яУих можна і сьогодні побачити на східній околиці. Місто отримало нову назву Кирим - «рів», «фортеця». В місті збереглася мечеть і медресе і Узбека (початок XIV ст.). За 4 км від міста зберігся вірменський монас­тир - Сурб-Хач (вірменською - «Святий Хрест»,), споруджений у 1338 р.

Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архі­тектури, монументального мистецтва ВІННИЦЬКОЇ області становить 2204.

Найцікавішими туристсько-екскурсій­ними об'єктами є залишки скельних хра­мів. Печерний храм VI-VII ст. з унікальними рельєфними композиціями та написами був виявлений ще у 1883 р. В. Антоновичем в щілині скелі над річкою Бушка у с. Буша. Тут збереглися також Вежа - частина укрі­плень XVII ст. і Покровська церква з келіями (1787).

Скельний монастир - комплекс спо­руд ХІ-ХІХ ст., що складається з 3 печерних церков (Усічення голови св. Іоанна Предтечі, св. Параскеви П'ятниці, св. Антонія Печерсько-го) розташований над Дністром у с. Лядова.

Палаци, парки, палацово-паркові ансамблі ХУІІІ-ХІХ ст. збереглися у селах Антопіль, Верхівка, Вороновиця, Котюжани, а залишки фор­тець - у Копайгороді, Бершаді.

У пейзажному парку селища Муровані Курилівці розташований палац 1805 р. Тут також збереглися залишки укріплень XVI ст. з підзем­ними казематами.

Палац (1897-1917), що з 1921 р. використовується як будинок від­починку, і парк розташовані у м. Немирів.

Найкращим зразком стилю класицизму в Україні називають старий палац (1757) у Тульчині. Майже всі мистецькі прикраси інтер'єру були за радянських часів зруйновані. З 1975 р. палац ремонтується. У Тульчині зберігся також малий палац (1782), Успенська церква (1789)., Домінікан­ський костьол. Обидва палаци належали Потоцьким.

Тульчин в документах XVII ст. згадується під назвою Нестевар. Топо­німічний словник пов'язує назву Тульчин з турецьким пануванням в краї 1672-1699. У Нестерварі турки збудували фортецю, про яку в народі говорили: «У тій фортеці турчин стоїть». Пізніше звук «р» змінився на пом'якшене «л».

Церкви, костьоли, синагоги ХУІІ-ХІХ ст. збереглися у Вінниці, най­давнішою архітектурною пам'яткою якої є комплекс Домініканського та Єзуїтського монастирів (1610-1700 рр.).

Миколаївський собор (1754, 1885), в якому розміщується краєзнав­чий музей, церкви Параскеви (1775) і Георгіївська (грецька, 1809) збе­реглися у Могилеві-Подільському. Місто засноване у 1695 р. на місці села Іваньківка Яремою Могилою, що віддав його у посаг за донькою С. Потоцькому, який на честь тестя і назвав його Могилевим.

Миколаївський собор (1829), привратний корпус з дзвіницею і вежа зі стінами (XVIII ст.), господарські корпуси Миколаївського монастиря, кос­тел Непорочного зачаття діви Марії (1627, 1791) - окраса Шаргорода (у 1393-1585 - Княжа Лука, до 1859 - Шаргородок). Назва міста пов'я­зана з костелом на честь католицького святого Флоріана Шарого (Сірого) - родоначальника роду Замойських. 1585 р. італійськими архітек­торами, запрошеними Яном Замойським, була закладена система форти-фікацій Шаргорода. Єврейські купці 1589 р. побудували синагогу у мав­ританському стилі. У зв'язку з тим, що вона будувалася під час турецьких нападів, то споруджувалась з бійницями і по суті являла собою ще один оборонний об'єкт міста. Під час турецького панування у XVII ст. турки в синагозі влаштували мечеть, що врятувало її від руйнування і вона дійшла до наших днів. Турки називали Шаргород «Кучук Стамбул», тобто малень­кий Стамбул. Існували в Шаргороді православна церква з братством при ній. На початку XVIII ст. в місті монастир і школу відкрили єзуїти.

У м. Хмільник збереглася оборонна вежа (1534), що стояла на «Чор­ному шляху», яким татари йшли на Поділля. Тут є також костел Усічення голови св. Іоанна Предтечі (1630) і палац (1911-1915).

Проект і розписи Дмитрівської церкви у с. Кукавка зробив В. Тро-пінін, будучи кріпаком графа Моркова, власника села.

Місто-фортецю Рів, що знаходився на Кучманському шляху, назива­ли «Стіною Поділля». У 1537 р. король Сигізмунд подарував його своїй дружині Боні Сфорца родом з південного італійського міста Барі, яка перейменувала замок на Бар. Пізніше тут були зведені костел Миколая (1811), Покровський монастир, чимало купецьких садиб.

Історичні витоки сучасної ВОЛИНСЬКОЇ області сягають далекої давнини. Перші поселення в басейнах південних приток Прип'яті і вер­хів'ях Західного Бугу виникли ще в епоху пізнього палеоліту. Зареєстрова­но понад 160 археологічних пам'яток доби палеоліту і мезоліту. Цікавими пам'ятками археології є залишки городищ у с. Зимне (\Л-\/ІІ ст.), м. Воло-димир-Волинському (Х-ХІІІ ст.), м. Устилуг (ІХ-ХІІ), м. Любомль (ХІ-ХІІІ), с. Білосток (ХІ-ХІІІ), с. Затурці (ХІ-ХІІІ), с. Старий Чарторийськ (ХІ-ХІІІ).

Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кіль­кість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектуру, монумен­тального мистецтва становить 2,6 тис.

- На території області є чимало давніх історичних міст і сіл. (До списку занесені Берестечко, Володимир-Волинський, Голоби, Горохів, Камінь-Каширський, Ковель, Луцьк, Любомль, Олика, Любешів, РожищеДурійськ, Цумань). Луцьк (Лучеськ) вперше згадується у літописі від 1085 р. Незва­жаючи на численні археологічні знахідки, досі не можна точно відповісти на питання, коли ж виникло укріплене поселення на території ниніш­нього Луцька, коли воно стало містом. Зароджувався Луцьк на острові в середині річки Стир і було це в VII ст., а можливо і раніше. Є й інша думка, що пов'язує заснування міста у 1000 р. з князем Володимиром.

Найдавніше поселення лучан було розташовано на місці, де зараз стоїть Луцький замок. Давня легенда пов'язує виникнення Луцька з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів Луки, який нібито поставив на горбі над Стиром свій курінь. За іншою версією, назва міста походить від давньоруського слова «лука», тобто «кривизна», вигин, затока, берег затоки, берег річкової «дуги». І справді, біля Луцька річка Стир утворює вигін, що нагадує лук.

Розквіт міста припадає на другу половину XII ст., коли тут правив син Данила Галицького Мстислав. Саме тоді місто називали Лучеськом Великим. За князя Мстислава розпочалося будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова.

Під час правління Вітовта Луцьк по суті був другою після Вільно сто­лицею Князівства Литовсько-Руського. Саме у Луцьку у 1429 р. на запро­шення Вітовта для обговорення турецької загрози зібралися - імпе-

ратор Священної Римської імперії Сигізмунд, німецькі впливові князі, польський король Ягайло, датський король, московський князь Василь Васильович, посланець Папи Римського, гросмейстер Прусії, волоський воєвода, посланець візантійського імператора, хан Перекопської орди. Нині Луцьк приваблює своїми чудовими архітектурними пам'ятника­ми. Це - передусім споруди Верхнього і залишки стін Нижнього Луцько­го замку (XIV ст.), Оборонна вежа князів Чарторийських (XV ст.), будівля синагоги (XIV-XV ст.), Покровська церква XV ст., де знаходилась славноз­вісна ікона Волинської Богоматері (нині зберігається в Національному художньому музеї в м. Києві; дослідники вважають, що в українському живописі ХІІІ-ХУ ст. немає більш досконалого твору, Єзуїтський монас­тир (ХУІ-ХУІІ ст.), Хрестовоздвиженська церква (1619), Монастир бри-гідок (1624 р., використовувався і як в'язниця і як музичне училище), Василіанський монастир (1647), Монастир домініканців (споруджений у 1390 р. дерев'яним, а з XVIII ст. - кам'яний), Святотроїцький кафедраль­ний собор (колишній монастир бернардинців побудований у 1752-1755 і перебудований на собор у 1877-1879), Монастирі шариток (ХУ-ХУІІ ст.) і тринітаріїв (1729), житлові будинки (ХУІ-ХУІІІ ст.).

Всі ці пам'ятки входять до складу Луцького державного історико-архітектурного заповідника (1985), створеного на базі історико-культур-ного та архітектурного потенціалу міста.

Одне з найстаріших міст України - Володимир («Волинський» дода­ли у 1795 р.) вперше згадується у літописі «Повість временних літ під 988 р. як місто-фортеця, коли київський князь Володимир передав його в правління синові Всеволоду і воно перетворилося на центр удільного Володимирського князівства.

Н. Полонська-Василенко писала, що це місто існувало ще у IX ст. під назвою Лодомира, Лодомерії і було приєднано до Києва 883-885 рр. князем Олегом.

В місті можна подивитись на старовинне городище X ст., залишки оборонних валів висотою 9-10 м, що оточують площу 3 га літописно­го міста, заснованого князем Володимиром, які збереглися лише част­ково. Від давньоруського часу зберігся Успенський собор, побудова­ний у 1157-1160 за Мстислава Ізяславича. Фахівці порівнюють його з київським Кирилівським храмом. У 1829 р. собор обвалився. Протягом 1896-1900 рр. його відбудували.

Видатним пам'ятником кінця XIII ст. є Василівська церква-ротбнда, яка, як вважають дослідники, не має прямих аналогій у світовій архі­тектурі.

Цікавими архітектурними пам'ятками є також Будинок з дзвіницею 1494 р., мури з воротами 17 ст., костьол Іоакима і Анни (1752), костьол єзуїтів (1766), Миколаївська церква (1780).

Поруч із стародавнім Володимиром у с. Зимне розташований Свято-гірський монастир, споруджений як оборонний в XI ст. До ансамблю вхо­дять: Успенська церква (1495) з печерами (перебудована в 1898-1900), Троїцька церква (1567) і церква Різдва Богородиці (1723) в стилі бароко, оборонні мури (XV ст.). Збереглися розписи ХУІІ-ХУІІІ ст.

Жидичинський монастир відомий з XIII ст. За свідченням літопису 1277 р. тут молився Данило Галицький. 1662 р. в монастирі під ім'ям Гедеона жив Ю. Хмельницький. До ансамблю монастиря сьогодні нале­жать: Миколаївська церква (1723), дзвіниця (XVIII ст.) і будинок єпископа (1723).

Місто Берестечко в документах XV ст. згадується як село. Світову славу містечко здобуло у зв'язку з битвою, яка відбулася поблизу нього 18-30 червня 1651 р. між козацькими і польськими військами.

В Берестечку є каплиця св. Текли, що споруджена над «Дівочою гре­блею», високою могилою, де за переказами поховано 500 замордованих у 1658 р. татарами дівчат.

Тут також зберігся костьол побудований у 1765 р. в стилі бароко.

З XV ст. відомий Ковель - спочатку як село Ковля, назву якого пов'я-Іують з першим його поселенцем - ковалем. В літературі Ковель назива­ють місцем народження польського короля Казимира III (1310-1370).

Георгіївська церква (1264 р.), палац Браницьких (XVIII ст.), частина торгових рядів (XVIII ст.) збереглися у Любомлі.

В Олиці є Петропавлівський костьол (1450, перебудований 1612 р.) найдавніша римо-католицька споруда Волині; Замок (1564), один з перших в Україні квадратних оборонних бастіонів площею 2,7 га; Луцька брама (1630); Костьол колегіатів (1640); дзвіниця (1650); мури з вежами та воротами (1650).

Про XVIII ст. нагадує садибний будинок і в'їзна арка у містечку Голо-би. Заслуговує на увагу і Георгіївська церква (1783 р.).

В'їзні ворота садиби і будинок колишньої монастирської школи (XVIII ст.) збереглися у селищі Любешів.

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ області на державному обліку перебуває 11,9 тисяч нерухомих памяток, в тому числі 318 пам'яток архітектури, переважно ХУІІІ-ХХ ст.

На «Примерной генеральной карте Новороссийской й Азовской губерний» 1775 р. на місці злиття річок Кільчені і Самари (поблизу сучас­ного Новомосковська) було позначено губернське місто. Незабаром з'я­вились перші споруди. Проте місце було обрано невдало: навесні було багато води, яка перетворювала місцевість на болото. 22 січня 1784 р. за указом Катерини II на правому березі Дніпра на місці козацької сло­боди Половиця розпочалось будівництво нового центру. Будівництвом Катеринослава (Дніпропетровська) керував І. Синельников (його ім'я зберігає назва міста Синельникове).

Архітектурною домі­нантою історичного цен­тру Дніпропетровська є Спасо-Преображен-ський собор, зведений у 1830-1835 рр.

У 1778 р. засну­вали місто-фортецю Слов'янськ (до 1774 Микитине, а з 1780 р. в документах з'явилась спочатку неофіційна, а з 1782 р. офіційна назва Нікополь - місто

перемоги). В місті стоїть обеліск на місці Запорізької (Микитинської) Січі, що існувала тут 1636-1652 рр.

Дерев'яний Троїцький собор у м. Новомосковськ побудований у 1775-1780 рр. майстром з Нової Водолаги Я. Погребняком. Храм є найбільшою дерев'яною церквою в Україні (65 м) і одним з найкращих зразків української дерев'яної архітектури. У 1888 р. у зв'язку з незадо­вільним технічним станом собор був повністю перекладений з нового матеріалу. До списку історичних міст входять також Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ і Павлоград.

У 1971 р. в кургані Товста Могила (поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області) була знайдена Золота пектораль (вагою 1,5 кг) - прикраса IV ст„ яку археологи охрестили «знахідкою століття».

На ДОНЕЧЧИНІ на державному обліку перебуває 4,2 тисячі неру­хомих пам'яток. Архітектурна спадщина Донецької області включає 76 пам'яток.

Місто Донецьк (до 1924 р. — Юзівка, у 1924-1961 рр. - Сталіне)
бере початок своєї історії з заснування Джоном Юзом у 1869 р. Новоро­
сійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового вироб­
ництва і товариства Азово-Харківської залізничної лінії.

Своєрідним символом Донецька є «Пальма Мерцалова», викувана з цільного куска рейки (315 кг) ковалем Юзівського металургійного заводу Олександром Мерцаловим у 1896 р. У 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі «Пальма» здобула «Гран-прі». Зберігається в музеї гірського інституту Санкт-Петербурга.

Артемівськ (до 1924 р. — Бахмут) - найстаріше поселення Донбасу. Перша писемна згадка - 1571 р. В середині XVII ст. тут знайшли багаті поклади солі. У серпні 1811 р. був затверджений герб Бахмута, на якому між чорним і зеленим полями був зображений хімічний знак солі.

У 1951 р. в місті почав працювати завод шампанських вин. Під завод вирішили використати гірські штольні (підземні зали і галереї) алебастрового комбінату. Тут на площі майже 250 тис м², на глибині 70-80 м існують оптимальні умови для виготовлення шампанського: від­носна вологість коливається в межах 88-98 %, температура постійна: і зимою, і літом становить 12-15 °С. Тут розташовані величезні цистерни з виноматеріалами, лінії розливу, дегустаційний зал. З 1971 р. Артемівське шаманське експортується до Німеччини, Голландії, Австрії, Швейцарії, Бельгії. 17 золотих і 16 срібних медалей, завойованих на найпрестижні-ших міжнародних виставках прикрашають пляшки з артемівським шам­панським. Архітектурним символом міста є Свято-Миколаївський храм (1797р.).

Місто Святогірськ (до 1964 р. - Банне) розташоване на півночі Доне­цької області (історична Слобожанщина), поблизу чудової пам'ятки при­роди Крейдяних гір, які ще називають Святими горами. Дивними горами. І [еіл край з хвойними лісами і голубими озерами називають «Донецькою Швейцарією». Тут, в місцевості Святі Гори на високому крейдяному пра­ному березі р. Сіверський Донець у 1624 р. заснований монастир. У 1788 р. внаслідок секуляризації майно і угіддя відійшли до казни, обитель було закрито. Новий влас­ник земель побудував на крейдяній горі розкішний палац. На березі мальовничого озера були спору­джені купальні для гостей (бані; звідси і назва Банне).

15 січня 1844 р. Святогірський монастир указом царя Миколи І був відновлений.

Найдавніша його частина -печерний комплекс - розміщена у

товщі гори. У середині XVII ст. на верхній терасі гори звели муровану Миколаївську церкву. Частина вівтаря вирубана в скелі, решта спору­ди - прибудована. Крейдяна скеля з Миколаївською церквою височить над довкіллям і є найефективнішою містобудівною і ландшафтною домі­нантою.

В XIX ст. побудували трапезну з і Покровською церквою і дзвіницею < (1847-1851), Успенський собор (1859-1868), готель (1877), два корпуси келій (1887), будинок ігумена (1900). Оба­біч підземного ходу, прокладеного у XVII ст. з нижньої тераси біля Успенського собору на верхню, влаштовано нижній і верхній прочанські павільйони (аль­танки).

Монастирські будівлі частково були поруйновані під час Другої світової війни

і відбудовані протягом 1947-1956 рр. Тоді ж на території нижньої части­ни монастиря спорудили їдальню, адміністративний і спальний корпуси санаторію, який ще з 1922 р. зайняв монастирський комплекс. З 1969 р. розпочалась і триває реставрація.

Унікальний в українській архітектурі за композицією і за стилістич­ною гармонізацією різночасових споруд ансамбль Святогірської Успен­ської лаври оголошено Державним історико-архітектурним заповідни­ком (1980 р.).

У центральній частині м.