Передмова
Вид материала | Документы |
Місце України на світовому туристичному ринку |
- Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
- Передмова, 908.9kb.
- Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
- Передмова, 587.1kb.
- Передмова, 524.47kb.
- Передмова 5, 616.83kb.
- Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
- Передмова, 7519.31kb.
- Передмова, 1427.51kb.
- Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.
Місце України на світовому туристичному ринку
Національний туристичний ринок України є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до макрорегіональних (європейських) стандартів [6]. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному обміні і переважанням експорту туристичних послуг.
Розвиток національного ринку туристичних послуг України ґрунтується на її туристсько-ресурсному потенціалі. Мотиваційними цінностями для розвитку внутрішнього та іноземного туризму залишається класичне поєднання природних і культурно-історичних ресурсів, посилене етнорелігійною самобутністю регіонів країни.
Ринок туристичних послуг в Україні ще остаточно не сформувався, оскільки економіка країни знаходиться в стані постійного реформування, що позначається й на розвиткові туристичної галузі.
Україна має значний досвід з організації туризму: бО-ті-80-ті роки були періодом злету перш за все внутрішнього туризму, який носив переважно культурно-пізнавальний, рекреаційний та спортивно-оздоровчий характер. Незважаючи на заідеологізованість та заорганізованість, туризм, що за функцією був переважно соціальним, охоплював значну частину населення, поступово стаючи складовою стилю життя, коли відпустка або святкові дні асоціюються з подорожжю. Але наприкінці 80-х - початку 90-х років процеси перебудови всієї економіки торкнулись і цієї галузі, позначившись негативно на її розвитку: комерціалізація діяльності призвела до розпаду соціальне орієнтованого внутрішнього туризму; відсутність єдиної державної політики позначилась практично втратою національного продукту і його заміною продуктом іноземним, результатом чого стало переважання зарубіжного туризму над іноземним (тут слід зазначити також вплив внутрішньої економічної ситуації, яка значно сприяла виїзду українських громадян за кордон по так званим «шоп-турам»); було порушено систему напрацьованих зв'язків як
на внутрішньому, так і на світовому туристичному ринках, що призвело до відтоку значних валютних коштів за кордон. Занепадала матеріально-технічна база туризму, яка і без того була переважно орієнтована на невибагливі смаки внутрішнього туриста і лише незначна її частина, представлена переважно мережами БММТ «Супутник» та ВАТ «Інтурист», що була розрахована на обслуговування іноземних туристів, могла бути використана в міжнародному туризмі, але її потужності становили лише п'яту частину від загальної мережі. В країні не існувало системи безперервної підготовки кадрів для туризму, а наявні кадри внаслідок економічних негараздів були розпорошені. Наслідком став значний спад туристичної активності на внутрішньому ринку країни на початку 90-х років та переорієнтація українських туристів з внутрішнього на зарубіжний туризм.
За часи незалежності, коли міжнародні туристичні обміни перестали регламентуватися державою, а міжнародний туризм перестав розглядатися передусім як засіб ідеологічного впливу, а став галуззю сфери послуг національної економіки і складовою її зовнішньоекономічної діяльності, обсяги міжнародного туризму значно зросли і відбувся зворотній процес: переважання міжнародного туризму над внутрішнім, а в міжнародному туризмі - виїзного (зарубіжного) туризму. Такою тенденція залишається й посьогодні. Частково така ситуація пояснюється саме економічними причинами, коли більшість туристичних поїздок була спрямована не на відпочинок, культурно-пізнавальні чи спортивно-оздоровчі цілі, а мала комерційний характер. Ця тенденція сформувала навіть стійкі напрямки міжнародної взаємодії - Польща, Туреччина, Китай відповідно до зміни попиту на внутрішньому ринку та рівня цін на товари в названих країнах. Однак в останні роки (приблизно з 1997 р„ який є роком максимального пожвавлення туристичної діяльності за аналітичний період) спостерігається тенденція до стабілізації ринку зарубіжного туризму, введення його в цивілізовані межі туристичної діяльності. Певна стабілізація внутрішньое-кономічного розвитку позначилась на мотиваційній структурі подорожей: туризм вже не розглядається як комерційна діяльність. В мотиваційній структурі попиту практично зникає шоп-туризм, а комерційна складова подорожей поступово спадає. Натомість зростає привабливість рекреаційних та екскурсійних турів, які поєднують відпочинок з культурно-пізнавальною програмою, лікувальних, релігійних турів. Стабілізується ринок ділового туризму. Можна навіть засвідчити певний розвиток елітарного сегменту ринку туристичних послуг переважно за рахунок далеких екзотичних подорожей (індивідуальні тури на Багамські, Канарські, Мальдівські о-ви, до Мексики та країн Латинської Америки, до африканських країн, відпочинок на курортах за системою «тайм-шер»).
У загальному обсязі туристичних послуг, наданих на території України, послуги зарубіжного туризму займають незначну частку порівняно з величиною потоку - всього 2,7 %, що говорить про значний імпорт цих послуг з території країни і значні економічні втрати. За межами країни українським туристам надано послуг на суму $1,7 млрд. Середня вартість туру (в розрахунку на 1 особу за даними анкетування 1997 р., проведеного Держкомтуризмом України по вступі до ВТО і переході на розрахункову методику ВТО) для українських туристів зростає в напрямку: країни СНД, Центральної Європи, Західної Європи та інші країни світу відповідно рівню економічного розвитку країн та цін і якості пропонованих послуг, що визначає вартість турпродукту. В країнах СНД цей показник становить 150 $/особу, в країнах Центральної Європи - 270 та в інших країнах - 350 $/особу. Вартість службових поїздок коливається в більш широких межах: від 230 в країнах СНД до 800$/особу в інших країнах. Вартість службових поїздок відносно приватних також коливається в значних межах: найменший розмах коливань в країнах Центральної Європи (110 %) і найбільший - в інших країнах (230 %).
Частка міжнародного туризму в обсязі експорту послуг за період кінець XX - початок XXI ст. зросла з 7 % до 10 %, а в імпорті становить 15 %.
Україна на ринку міжнародного туризму виступає поки що як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків в країну (в'їздний туризм), і як реципієнти для українських туристів (виїздний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки біля 65 % від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.
Здобуття незалежності та суспільно-політична перебудова в Україні позначились зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все, розширилась участь країни на даному ринку. З країни-реціпієнта з дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був притаманний на перехідному етапі для Польщі, Чехії, інших соціалістичних у минулому країн і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя.
Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об'єктивні передумови розвитку позитивного для туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у
міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливання не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й коли-нання світової ринкової кон'юнктури, де імідж України залишається невизначеним. На структуру туристичних потоків значний вплив мають зміни у візовій політиці як України, так і інших держав.
Укріплення правової бази туризму, визначена пріоритетність розпитку внутрішнього і стимулювання в'їзного туризму, певні зрушення на шляху розбудови матеріально-технічної бази і інфраструктури призвели до того, що протягом перших років XXI ст. на фоні загального зростання чисельності туристів потоки в'їзного (іноземного) і виїзного (зарубіжного) туризму майже зрівнялися. Якщо у 2001 р. зарубіжний (виїздний) туризм становив 43 % від усього обсягу туристичних переміщень, у 1,6 рази перевищуючи обсяг іноземного (в'їздного) потоку, то у 2004 р. це співвідношення склало майже 50 х 50 (мал. 1.5).
З одного боку зростає цікавість до України, про що свідчать стабільні темпи зростання в'їзного туристичного потоку (в середньому на 5 % щорічно, починаючи з 2001 р.), з іншого, впорядкування внутрішнього ринку туристичних послуг вплинуло на зростання обсягів внутрішнього туризму і відповідне зменшення потоків виїзного туризму. Наприклад, протягом 2002 р. обсяги зарубіжних туристичних потоків скоротилися 11,1 1,5 %, що пояснюють зменшенням числа поїздок до сусідніх з Україною держав, які є основними партнерами на туристичному ринку [13]. Особливо скоротились поїздки із службовою метою, незначну частку становить також організований туризм (мал. 1.6). Тобто, тенденція пере-нищення виїздного потоку над вїздним у структурі міжнародного туризму, яка була домінуючою протягом майже всього періоду становлення, поступово замінюється на зворотню, що може свідчити про стабілізацію національного ринку туристичних послуг.
Основними партнерами країни на ринку міжнародного туризму залишаються країни-сусіди (таблиця 1.4). Найбільш негативний баланс Україна має з Польщею (потік виіздного до Польщі потоку перевищує вїздний з Польщі у 6,7 рази). Негативним є також сальдо туристичного балансу з Угорщиною (в 1,6 рази) та з Росією (в 1,2 рази). З Молдовою та Білоруссю туристичний баланс позитивний (відповідно в 1,8 та 1,1 рази в'здний потік в Україну з цих країн більший за виїздний з України).
В структурі міжнародних подорожей переважають приватні, а частка організованого туризму та службових поїздок постійно зменшується (мал. 1.6). Змінилась мотиваційна структура зарубіжного туризму - провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою. В ритміці виїздних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих» сезонів - яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового. Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи (таблиця 1.5), хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці відвідали 62 країни, то у 2001 р. - 96. Понад половина виїзного турпотоку припадає на країни СНД. Серед регіонів Європи постійно популярні Західна Європа (особливо Німеччина, Велика Британія, Швейцарія, Франція,) та Середземномор'я (Італія, Іспанія). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні
потоки до країн Східного Середземномор'я (особливо до Туреччини, Кіпру, Ізраїлю), Північної Африки (Єгипет, Туніс), Англо-Америки, Китаю та країн Південно-Східної Азії.
У в'їзному туризмі намітилась тенденція зростання чисельності іноземних туристів, яка у 2004 р. дещо перевищила виїзний потік і становила 15,6 млн. осіб. На даному ринку також спостерігається значна сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок, ознайомлення з історією і культурою країни. Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-туристською метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Набуває подальшого розвитку релігійний туризм і паломництво. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіальне: майже половина спрямована на Крим, третина - до Києва, п'ята частина - до Одеської області і майже 7 % - до Львівської. Основними формами організації іноземного туризму залишаються приватні подорожі (понад 2/3) при значній частці організованого туризму, який переважає в туристичних обмінах з країнами ЄС.
Спостерігається поступове розширення географії іноземного туризму: якщо у 1998 р. до України були спрямовані туристичні потоки зі 168 країн світу, то у 2001 р. - вже зі 172. В просторовій структурі в'їзного туризму понад половину становить потік з країн СНД (особливо
Казахстану, Молдови, Росії), майже третину - з країн ЄС. Постійно зростають туристичні потоки з країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії, що, нажаль, свідчить не стільки про туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як міграційного інструменту. Основний потік в Україну забезпечують сусідні країни - Росія, Молдова, Угорщина, Польща, Білорусь, Словаччина і майже п'яту частину обмінів становить прикордонний обмін. Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно зростає, перевищуючи 50 % всіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).
Туристична політика України на ринку міжнародного туризму передбачає використання активної маркетингової стратегії, спрямованої на стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного відпочинку. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування. Традиційною стала участь України в міжнародних виставках: Лондон (\Л/ТМ), Берлін (ІТВ), Мадрид (Піиг), Варшава, Москва (МІТТ) та інших, що дозволяє презентувати національний туристичний продукт та просувати його на європейському та світовому туристичних ринках. Двічі на рік (у квітні на початку туристичного сезону, та восени по його закінченні і напередодні зимового сезону) провадяться міжнародні виставки в Україні (м. Київ) та в регіонах (особливо в Криму - в Ялті, Севастополі).
Зусилля, спрямовані на відродження туризму як складової стилю життя населення України, на розвиток туристичного ринку позитивно позначились на внутрішньому туризмі, на пожвавленні екскурсійної діяльності (мал. 1.7).
Відповідно до активізації туристичної діяльності більш ніж вдвічи Іріс за аналітичний період обсяг наданих послуг. В структурі туристичного споживання товарів і послуг на національному ринку країни понад дві третини припадає на споживання, забезпечене в'їзним туризмом і лише 14 % - внутрішнім (мал. 1.8).
Найбільшою туристичною активністю визначаються м. Київ, АР Крим, Львівська, Харківська, Одеська, Дніпропетровська, Донецька області. Ці області, що мають порівняно розвинуту туристичну інфраструктуру і здатні забезпечити різноманітний попит на ринку як внутрішнього, так і іноземного туризму, мають і найвищий в країні рівень туристичного споживання. Рівень споживання туристичних послуг в цілому характеризується значною територіальною диференціацією, але має тенденцію до зменшення поляризаційних тенденцій.
На національному ринку туристичних послуг прослідковуються дві тенденції:
а) регіоналізації, основаній на територіальному поширенні туристичної
діяльності завдяки місцевій ініціативі, яка є наслідком формування попи
ту та його задоволення шляхом реалізації підприємницької діяльності
на певних територіях (відкриття туристичних підприємств, активізація
підприємств, що надають послуги розміщення та екскурсійних бюро),
проведення регіональної туристичної політики аквізиції туристів;
б) децентралізації туристичної діяльності, яка проявляється у відкрит
ті філій, спробах формування мереж на франчайзингових умовах,
наслідком чого стало територіальне поширення туризму, розши
рення мережі туристичних пунктів та центрів, виробничі (переваж
но інформаційні, фінансові та розподільчі) зв'язки між якими стають
основою формування місцевих територіальних ринків різного типу,
спеціалізації та масштабів. Саме з місцевих туристичних ринків скла
дається національний туристичний ринок України.
Туризм визнаний в Україні одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства і розбудова національної індустрії туризму є необхідною умовою входження до світового туристичного процесу. За часи роз-
витку української державності цьому напрямку приділялась посилена увага. Про здобутки на цьому шляху свідчить прийнятий 1995 р. Закон України «Про туризм», який визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму, і який був приведений у відповідність з діючою практикою та прийнятий у новій редакції 2003 р. Метою закону є створення правової бази для функціонування туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності.
Проведення державної політики в сфері туризму забезпечує створений 1993 року Державний комітет у справах туризму України - нині Державна служба з туризму і курортів Міністерства культури і туризму України. Цей орган управління завданням якого є забезпечення державної політики в сфері туризму, за часи свого існування зазнав багато реорганізацій, що не могли позитивно позначитись на послідовності проведення державної туристичної політики.
Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентоспроможного на світовому та європейському ринках турп-родукту, здатного максимально задовольнити потреби населення країни та привабити іноземного споживача, забезпечивши економічну функцію туризму в національній економіці. Мультиплікативний ефект туризму поширюється в країні більш ніж на 40 галузей господарства, забезпечуючи зайнятість 10-15 % населення країни, тобто майже кожне 25 робоче місце в країні пов'язане з туризмом. Безпосередньо в туристичній галузі зайнято понад 20 тис. осіб майже на трьох тисячах підприємств (туроператори і турагенції).
Входження України в світовий туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення, оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі, комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів та якості обслуговування. Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів, здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.
В Україні підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахо-
ва освіта надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки спеціалістів середньої ланки для готельного господарства. Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на географічних факультетах Симферопольського (нині Таврійського) національного університету імені В.І. Вернадського та Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси, розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували екскурсоводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості обслуговування туристів.
Розбудова індустрії туризму потребувала кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже у 150 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них - вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і провадять набір магістрів на відповідні спеціальності. Задля узгодження політики в сфері підготовки кадрів для індустрії туризму більшість навчальних закладів в середині 90-х років XX ст. утворили Асоціацію працівників навчальних закладів України туристичного і готельного профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО.
Активна туристична політика, спрямована на стабілізацію споживчого ринку, комплексно-пропорційний розвиток індустрмтуризму сприяють інтенсифікації внутрішнього туристичного ринку, посиленню участі країни в регіональному та світовому туристичному процесі. Основою туристичної політики країни повинна стати концентрація грошових, матеріальних, трудових ресурсів на створенні інноваційного конкурентноздатного турпродукту як на ринку традиційного для країни культурно-пізнавального та рекреаційного туризму, так і на нових видових та територіальних субринках. Перспективними, відповідно до сучасних тенденцій зміни мотиваційної орієнтації у формуванні попиту на європейському ринку, є субринки екологічного, курортно-лікувального напрямків туризму, та субринок комбінованих (ріка - море) круїзних турів. Релігійні ресурси, представлені християнськими, іудаїстськими та іншими святинями, що становлять мотиваційну цінність паломницьких турів як в межах країни, так і на міжнародному ринку, є основою розвитку сегменту релігійного туризму. Нарешті, транзитне географічне положення країни на перетині основних євразійських транспортних коридорів потребує створення інфраструктури автотуризму і розвитку даного ринкового сегменту.