Передмова

Вид материала

Документы

Содержание Запитання для самоконтролю Запитання для самоконтролю

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 7519.31kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте механізм впливу транспорту на розвиток інших складових
   індустрії туризму.
   
2. Які процеси притаманні пасажирському транспорту України кінця
   

XX - початку XXI ст.?

3. Розкрийте роль автотранспорту у розвитку туризму країни.
   
4. Розкрийте роль залізничного транспорту у розвитку туризму
   

країни.

5. Розкрийте роль аваітранспорту у розвитку туризму країни.
   
6. Розкрийте роль водного транспорту у розвитку туризму країни.
   

Туристичні підприємства

Узагальнюючою суспільною функцією туризму, його соціальною основою, є забезпечення можливості саморозвитку людини: саморозвитку фізичного, завдяки пропаганді активного, здорового спо­собу життя, і саморозвитку духовного, завдяки спілкуванню з природою, ознайомленню з пам'ятками історії і культури, з традиційною і сучасною культурою населення.

Масовий туристський рух зумовив необхідність організації турис­тичного процесу в певних формах. Так склалися дві форми - само­організація і галузева організація. Галузева організація спирається на соціально-економічну сутність туризму як галузі господарства. Туризм, за класифікацією, належить до сфери послуг, надаючи населенню нестан­дартні послуги за індивідуальними замовленнями за заздалегідь визна­ченою ціною.

Поліфункціональність туризму відбилась і в структурі туристської галузі (рис. 3.12), де взаємодіють два типи організацій, в основі діяльності яких лежать два різні типи організації туристичного процесу. Перший тип ґрунтується на самоорганізації населення. Туристична самооргані­зація населення може відбуватися через різного роду добровільні гро­мадські об'єднання, які формуються переважно за інтересами і тради­ційно стосуються активного туризму (пішохідного, гірсько-пішохідного, авто-, мото-, велосипедного, водного, лижного тощо); через участь в спортивних секціях (наприклад, альпінізм, сплав по гірських річках, авіа-планеризм та ін.) або стосуватися самостійного планування відпустки без звертання до спеціалізованих туристичних підприємств (самостійне планування маршруту, бронювання проїзних документів і місць в готе­лях, наприклад, через Іпternet).

Самодіяльні громадські об'єднання - туристські клуби - координу­ють діяльність і надають методичну і практичну допомогу в організації і проведенні походів (наприклад, походів вихідного дня з оздоровчо-кра-

єзнавчою метою або спортивних категорійних походів задля отримання певної спортивної кваліфікації), злетів, змагань.

Галузева організація туристичного процесу представлена юридич­ними (підприємства, установи, організації) та фізичними (гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та ін.) особами, які відповідно до діючого законодавства отримали право (ліцензію) на здійснення туристичної діяльності і є суб'єктами ринку туристичних послуг. Туристичні підприємства на підставі певної маркетингової стра­тегії розробляють ринковий продукт - тур, реалізують його на ринку туристичних послуг, організують процес споживання, провадять обслу­говування туристів відповідно до умов туру.

Суб'єктами, які здійснюють та/або забезпечують туристичну діяль­ність в Україні, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Зако­ну України «Про туризм» 1995 р., прийнятого Верховною Радою України 2003 р., визначені туристичні оператори, туристичні агенції та фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл (ліцензію) на право здій­снення туристичного супроводу [стаття 5].

Туроператори є юридичними особами і представлені підприєм­ствами та організаціями різних форм власності, які здійснюють повномасштабну туристичну діяльність - моніторинг ринку та інформацій­но-рекламну діяльність, розробку і впровадження власного ринкового продукту (туру), його поширення, реалізацію та супровід, забезпечення надання комплексу туристичних послуг, обумовлених умовами туру.

Туроператори відповідно до організаційних форм та масштабів діяль­ності на ринку туристичних послуг поділяються на туроператорів ринку міжнародного та внутрішнього туризму. Перші здійснюють свою діяль­ність на ринку міжнародного туризму макрорегіонального та світового рівня, другі - на національному туристичному ринку.

Туристичні агенції представлені юридичними та фізичними особа­ми, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів турис­тичного ринку. Турагенції співпрацюють з туроператорами на основі партнерських угод різного типу (жорстких, які передбачають викуп тур-пакету, м'яких - за умов певної процентної' передоплати та інші варіан­ти). Туроператори забезпечують споживання послуг реалізованих турів і мають обов'язкове право контролю над діяльністю турагенцій щодо виконання умов угод (контроль процентної ставки, узгодження змін в пакеті тощо).

Галузь туризму в Україні об'єднує представників переважно мало­го та середнього бізнесу. Понад половину підприємств є колективною, переважно акціонованою, формою власності, і майже 20 % - приват­ними (мал. 3.13). Суб'єктами підприємництва за десять останніх років булЬ понад 5 тис. ліцензій на право здійснювати туристичну діяльність, що свідчить про значну популярність даного виду бізнесу. В той же час соціально-економічна нестабільність тих часів не сприяла створенню для галузі сприятливого середовища ринкової діяльності. Тому фактич­но працювали на ринку туристичних послуг тільки 68 % від загальної кількості підприємств.



Основні показники діяльності суб'єктів національного ринку турис­тичних послуг віддзеркалюють певним чином загальний стан економіки, але в цілому помітна позитивна тенденція туристичної діяльності (мал. 3.14).



Протягом 2004 р. туристичні послуги надавали майже 2,5 тис. під­приємств, з яких 39 % - це Туроператори і 61 % - турагенції.

Відповідно до змін в законодавстві переліцензування протягом 2004 р. пройшли понад 2,6 тис. туристичних підприємств, з них понад тисячу стали туроператорами. Найбільша кількість туристичних підпри­ємств діють в м. Києві та в АР Крим, значна їх кількість в м. Севастопо­лі, у Львівській, Харківській, Одеській, Дніпропетровській та Донецькій областях.

Зростання кількості суб'єктів ринкової діяльності в сфері туризму обумовлено зростанням попиту як на ринку міжнародного, так і внутріш­нього туризму. Ці показники є корелюючими і знаходяться в синергетич­ній залежності: з одного боку, попит стимулює розвиток підприємництва і створення робочих місць в цій сфері діяльності; з іншого, підприємства своєю діяльністю на ринку пропозиції турпродукту стимулюють розви­ток попиту, формування «туристичного стилю життя» з обов'язковим подорожуванням.

За перші роки XXI ст. зростали всі показники діяльності в туризмі, що свідчить про його розвиток і певну стабільність, про ефективність діяльності галузі. Структура туристичної діяльності свідчить про її пере­орієнтацію з обслуговування виїзних туристичних потоків, на розвиток внутрішнього ринку і обслуговування іноземних і вітчизняних туристів та екскурсантів (мал. 3.15).



В міжнародних туристичних обмінах прийняли участь 0,9 млн.осіб, причому з порубіжжя сторіч спостерігається стійка тенденція до зрос­тання в'їзного потоку, про що свідчить співвідношення між іноземними (в'їзними) і зарубіжними (виїзними) туристичними потоками (мал. 3.16)

В структурі в'їзного (іноземного) туризму переважають приватні подорожі (70 %), а частка організованого туризму доволі незначна (понад 10 %). Основні туристичні потоки до України спрямовані з країн-сусідів: Роси, Молдови, Білорусі, Угорщини, Польщі, на які припадає понад 80 % від загального потоку. Найбільшою популярністю серед іноземних турис­тів користуються м. Київ, АР Крим та м. Севастополь, Одеська область, тобто основною метою туристів, що приїздять в Україну, є відпочинок та екскурсії, що свідчить про сталі позиції на ринку масового туризму, а також значну сезонність діяльності національного ринку. Тривалість подорожі іноземних туристів поступово зростає і становить в серед­ньому майже тиждень, а за рахунок певного впорядкування тарифної політики та відміни візових формальностей для більшості зарубіжних країн-партнерів зменшується вартість такої подорожі.

Національна туристична політика, спрямована на пріоритетність розвитку внутрішнього туризму і заохочення в'їзного туризму в останні роки позначилась успіхами у відродженні внутрішнього туризму і екс­курсійної діяльності (мал. 3.17).



Для виїзного туризму характерні майже стабільні темпи приросту (12-14 % на рік). При цьому середня тривалість подорожі дещо зменшу­ється і становить в середньому тиждень при зростанні вартості (середня вартість зарубіжної поїздки коливається в межах $ 300-350). Стабіль­ним попитом на ринку зарубіжного туризму користуються подорожі з метою відпочинку і екскурсійні тури. Екскурсійні тури превалюють до країн Європи, а тури з метою відпочинку - в південному напрямку (Єги­пет, ОАЕ, Туреччина, Болгарія, Іспанія). Найбільший попит на зарубіжні подорожі спостерігається в м. Києві, в Донецькій, Одеській та західних (Львівській, Закарпатській, Чернівецькій) областях.

Попитом на ринку внутрішнього туризму користуються практично ті ж регіони, що й на ринку в'їзного: АР Крим та м. Севастополь, м. Київ та Одеська область, що свідчить про сезонність попиту (літній відпочинок переважає). Середня тривалість подорожі в межах країни також збільшу­ється і в середньому становить майже декаду, але зростає й її середня вартість, хоча, як свідчить статистика, відпочивати в рідній країні майже втричі дешевше, ніж за кордоном.

Висока позитивна динаміка екскурсійної діяльності (з початку сто­річчя екскурсійні потоки зросли в 1,6 рази) більше за все свідчить про відродження туристичної традиції в Україні, про відродження цікавості

до власної історії і культури, про зростання громадянської свідомості і про певні зрушення в процесі виховання. Найбільший інтерес у екскур­сантів викликають АР Крим і м. Севастополь, м. Київ, Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська та Запорізька області.

Зростання міжнародних і внутрішніх туристичних потоків обумов­лене соціально-економічними причинами. Серед цих причин в першу чергу слід відзначити цілеспрямовану туристичну політику з розбудови індустрії туризму в країні, що повертає довіру як національного, так і іно­земного туриста до туристичної пропозиції, гарантій її якості і стимулює до організованих форм діяльності в цій сфері.

Зростання попиту на організовані форми відпочинку і подорожу­вання стимулюється й діяльністю самих туристичних підприємств, які, працюючи останні роки в умовах певної економічної стабільності, опа­новують цивілізовані форми і методи діяльності на ринку туристичних послуг, озброюються передовими технологіями в цій галузі, що також дає можливість гарантувати безпеку і якість обслуговування.

Слід зазначити, що, незважаючи на зростання кількості організо­ваних туристів, в країні ще достатньо розвинутий «стихійний» ринок туристичних послуг, так званий «дикий» самодіяльний туризм, актив­ність якого зростає в період літніх відпусток та в святкові дні і також спрямована переважно в регіони визначеного попиту (АР Крим, м. Київ, Одеська та інші Причорноморські області, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Запорізька області).

Обсяг послуг, наданих галуззю туризму, становить понад 2 млн грн., а платежі до бюджету відповідно майже 100 тис. грн. (2004 р.), що свід­чить про економічну роль туризму в національній економіці (мал. 3.18), хоча ця галузь далеко не повністю використовує як свої наявні можли­вості, так і потенціал і має значні можливості для зростання потужностей і ефективності діяльності.

В галузі туризму постійно зайнято понад 10,0 тис. осіб. Ця галузь, що динамічно розвивається протягом XX ст. і досьогодня (мал. 3.19), є тією сферою діяльності, де не тільки постійно створюються робочі місця, а й галуззю зі значним мультиплікативним ефектом, де зростання обсягів обслуговування створює нові робочі місця ще в 40 галузях господарства країни. Туризм є синтетичною галуззю, яка завжди потребувала фахівців з різних спеціальностей. Саме ця синтетичність обумовлює необхідність комплексного підходу до підготовки кадрів для туризму з урахуванням специфіки галузі і мінливості ринкових умов. Відповідно до таких цільо­вих настанов і був на початку XXI ст. відкритий новий напрям підготовки кадрів 0504 - «туризм».



Слід зазначити, що історія підготовки кадрів для туризму значно коротша за саму історію туризму і на теренах країни розпочата напри­кінці 60-х років XX ст. Саме тоді почав свою роботу Київський технікум готельного господарства, при структурах Центральної ради по туризму і екскурсіям ВЦРПС були відкриті курси екскурсоводів, а при структурних підрозділах Центральної дитячої туристсько-екскурсійній станції роз­почато підготовку інструкторів з туризму. З середини 70-х років XX ст. переважно на базі географічних факультетів Таврійського (тоді Симферопольського) та Київського національних університетів було розпочато підготовку методистів-організаторів туристсько-екскурсійної діяльності, тобто підготовку фахівців з вищою освітою. Підготовка кадрів здійсню­валась відповідно до державного замовлення і була спрямована на роз­виток переважно внутрішнього туризму. Потреба в кадрах для розви­тку міжнародного туризму (ВАТ«Інтурист», БММТ«Супутник»), з огляду на заідеологізованість даної діяльності, покривалася за рахунок партійно-комсомольських кадрів.

Формування в Україні туристичної галузі як самостійної сфери діяльності припадає на 90-ті роки минулого століття. Саме тоді була закладена законодавчо-нормативна база, організаційні засади і форми діяльності, на основі яких почала складатися індустрія туризму, що стає основою розвитку національного туристичного ринку. Однією з ознак формування галузі, крім специфічних технологій і стандартів обслуго­вування, є система кадрового забезпечення. Комплексна, синтетична галузь туризму потребує й відповідного кадрового забезпечення, тому метою підготовки кадрів для туризму є формування фахівця, здатного працювати в змінних умовах ринку, тобто здатного не тільки задоволь­няти потреби населення в якісному і змістовному турпродукті і гаран­товано забезпечувати його споживання, а й прогнозувати зміни ринко­вої кон'юнктури, відповідно плануючи роботу. Туризм, як кожна галузь, потребує фахового забезпечення різних ланок діяльності фахівцями різного рівня підготовки - виконавської, організаційно-управлінської, науково-педагогічної. Відповідно в країні склалася система підготовки молодших спеціалістів (училища, коледжі, технікуми), бакалаврів, спе­ціалістів, магістрів (вищі навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації) для туризму і готельного господарства. Зараз вузів, які готують кадри для туризму, в країні майже півтори сотні, з них майже половина об'єд­налися у 1997р в Асоціацію працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю - громадську організацію, яка мала за мету надання науково-методичної допомоги навчальним закладам, які готують кадри для туризму, узгодження планів підготовки фахівців, обмін досвідом тощо. Така співпраця фахівців різних навчальних закла­дів України призвела до розробки галузевого стандарту вищої освіти напряму підготовки 0504 «Туризм». У цьому державному нормативному документі узагальнюється зміст освіти, визначається місце фахівця в структурі господарства держави та пропонується освітньо-професійна програма підготовки: молодших спеціалістів з організації обслуговуван­ня в готелях і туристичних комплексах та бакалаврів фахового спря­мування «туризм» і «готельне господарство». В процесі підготовки сту­денти опановують цикл гуманітарних (психологія, соціологія, філософія, політологія, культурологія, правознавство, логіка, історія України та ін.), природничо-наукових (вища математика, інформатика та комп'ютерна техніка, туристичні ресурси України, рекреаційна географія, туристське країнознавство), загально-економічних дисциплін (економічна теорія, статистика, економіка підприємства, фінанси та фінанси підприємства, основи маркетингу і менеджменту тощо), а також дисциплін профе­сійної підготовки з технології та організації діяльності в сфері туриз-

му. Особлива увага в підготовці фахівця сучасного рівня приділяєть­ся вивченню іноземних мов, оскільки туризм є сферою міжнародної діяльності і вимога до вільного володіння двома іноземними мовами є обов'язковою в подальшій роботі. Підготовка фахівців на кожному з рівнів має свою специфіку - в підготовці молодших спеціалістів з організації обслуговування в готелях і туристичних комплексах більше уваги приділяється опануванню технологіями; в підготовці бакалаврів з туризму - вмінням розробити і реалізувати турпродукт, здійснювати його супровід; спеціалісти з туризму є організаторами виробництва, а магістри - управлінцями, науковцями та педагогічними працівниками з навчання спеціальних дисциплін.

Відповідно до типу навчального закладу і регіональних потреб до циклу професійної підготовки вводяться навчальні дисципліни, які відо­бражають цю специфіку. Слід зазначити особливу роль класичних уні­верситетів, які на базі значного досвіду, традицій і можливостей універ­ситетської освіти мають можливість здійснювати якісну підготовку спеці­алістів і магістрів, а також через аспірантуру та докторантуру підготовку кадрів вищої кваліфікації. Основними напрямками підготовки магістрів мають бути маркетологія (прогнозування розвитку туристичного ринку на основі його моніторингу, розробка фірмових стратегій тощо), наукова діяльність (в напрямку туристичної ресурсології та методичного забез­печення екскурсознавства, стратегій збалансованого розвитку, турис­тичного країнознавства і регіонолістики тощо) та педагогічна діяльність фахового спрямування.

В Україні зараз практично всі класичні університети на географічних факультетах готують фахівців для сфери туризму. Ця спеціальність нада­ється в Київському, Таврійському, Харківському, Львівському, Чернівець­кому, Дніпропетровському, Ужгородському національних університетах. В багатьох державних спеціалізованих університетах також відкрита ця спеціальність, наприклад, в Київському торгово-економічному універси­теті, Київському національному університеті культури і мистецтв, Київ­ському національному педагогічному університеті імені М. Драгомано-ва, Харківській державній академії міського господарства, Одеському державному економічному університеті. Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Ізмаїльському державному гуманітарному уні­верситеті та в інших. Ведеться підготовка менеджерів туризму на факуль­тетах і кафедрах ще багатьох інших навчальних закладів державної і недержавної форм власності практично в усіх регіонах України. В струк­турі підготовки кадрів для туризму особливе місце займають галузево-спеціалізовані навчальні заклади, такі як Інститут туризму Федерації

профспілок України (м. Київ), Київський університет туризму, економіки і права, Інститут розвитку людини «Україна» та багато інших.

В процесі навчання значна увага приділяється практичній діяль­ності студентів, тому галузевим стандартом вищої освіти передбачене обов'язкове створення і постійне функціонування в системі підготовки кадрів кожного з вузів даного спрямування навчальних лабораторій «туристична фірма», «готель», туристських інформаційних технологій та методичних кабінетів екскурсійної та музейної справи, що значно поси­лює фахову орієнтованість.

Таким чином, динамічно зростаюча індустрія туризму, за сприятли­вого середовища бізнес-діяльності, розвитку інфраструктури і кадро­вому забезпеченні, здатна стати однією з найефективніших галузей економіки країни, сприяти вирішенню соціальних, гуманітарних, про­світницьких, патріотично-виховних проблем.

Список посилань до п. III:

1. Бабак В. Украинский рьінок авиаперевозок. Затяжной взлет. // Гости-
   ничньїй й ресторанний бизнес, 2002, № 5, сс. 48-53.
   
2. БарановА.В. Социально-демографическое развитие крупного города.
   

- М.: ФинансьІ й статистика,!981. -191 с.

3. Бокша В.Г. Справочник по климатотерапии. - К.: Здоров'я, 1989. -
   208с.
   
4. Гончаров С, Цхведиани В. Общая дорога в небо. // Роипсі Тгір, зрезіаі,
   2001 -С. 41-42.
   
5. Самарцев Е. ГостиницьІ УкраиньІ: каким будет завтрашний день? «Гос-
   тиничньїй й ресторанний бизнес, 2002, № б (10), С. 14-19.
   
6. Україна у цифрах. 2005 рік. - К., Держкомстатистики України. -
   457с.
   
7. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб.
   

- К.: Вища шк., 2002. - 195 с.

8. УеагЬооК отТоигізт 5їаїІ5їіс$ - 1995-1999. - \Л/ТО, Масігіо¹, Браіп. -
Чо\ II - 278 5.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть основні форми організації, характерні туристичного про­
   цесу?
   
2. Які типи туристичних організацій Ви знаєте?
   
3. В яких формах здійснюється самоорганізація населення з проведен­
   ня дозвілля?
   
4. В чому сутність галузевої організації туристичного процесу?
   
5. Які типи туристичних підприємств Ви знаєте?
   
6. Назвіть відміни між туроператорами і турагенціями
   
7. Які показники визначають ефективність діяльності туристичних
   підприємств?
   
8. В чому сутність підготовки кадрів для туризму?
   
9. Назвіть основні центри підготовки кадрів для туризму.
   

1. Розкрийте регіональні відміни в напрямках туристичної діяль­
   ності.
   
   1. Замість післямови
      

Багато пишуть і говорять про те, що Україна має значні можливості для розвитку туризму. Це, безумовно, так і є. Однак також із впевненістю можна стверджувати, що практично немає в світі країни, яка б не мала можливостей для розвитку туризму. Тому основне завдання полягає не в тому, що ми можемо самі побачити в своїй країні й іншим показати, а в тому ЯК подати ті ресурси і ЯКІ створити можливості для їх споживан­ня. Загальним місцем в публікаціях стало також критикувати державну політику в сфері туризму, що само по собі є, безумовно, корисним і сти­мулюючим, але в той же час не слід забувати, що за останні роки саме завдяки тій же туристичній політиці державних органів влади туризм зміг подолати кризову межу і організаційно закріпитися як достатньо вагома галузь економіки. Туризм має всі об'єктивні умови для розвитку - законо­давчу базу, організаційно оформлену галузь діяльності, поступово роз­будовується матеріально-технічна база, реставруються пам'ятки історії і культури, нарощують обсяги діяльності національні природні парки, історико-культурний та інший заповідний фонд, сформована система підготовки кадрів. Окрім зусиль представників самої галузі не можна говорити про неувагу до її розвитку з боку влади: провадились слухання з питань розвитку туризму у парламенті, затверджена Державна про­грама розвитку туризму на 2002-2010 роки; діють громадські організації, наприклад, такі як Спілка сприяння розвиткові сільського «зеленого» туризму та інші.

Місце на ринку міжнародного туризму визначається не тільки уні­кальними ресурсами, воно є результатом цілеспрямованої діяльності по формуванню туристичне сприятливого іміджу (безпечної, стабіль­ної, гостинної країни), підкріпленого розвитком внутрішнього туризму, туристичним рухом населення країни. Такий туристичний рух або турис­тичний стиль життя, безумовно, є результатом сукупної дії багатьох чин­ників, але головними серед них є поєднання рівня освіти і культури з рівнем життя населення, коли, як кажуть, бажане може бути здійсненим. А будь-яке поліпшення середовища бізнес-діяльності малого і середньо­го бізнесу, в тому числі й в туризмі, позначиться розширенням пропо­зиції, її урізноманітненням.

При всіх здобутках туризму він має ще чимало проблем, і в першу

чергу, проблем економічних, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. Вба­чається необхідним задля концентрації інвестицій на пріоритетних регіо­нах, видах туризму і сегментах ринку активізувати державну туристичну політику в таких напрямках: виявити території туристсько-рекреацій­ної спеціалізації, надати їм відповідний статус, провести їх типологію та ієрархізацію за принципом пріоритетності; на основі інвентаризації і ана­лізу ефективності діяльності розробити бізнес-плани (проекти) розвитку територій туристсько-рекреаційної спеціалізації; встановити черговість надання інвестицій на їх розвиток; сприяти формуванню регіональних туристсько-рекреаційних корпорацій за принципами горизонтальної інтеграції з метою акумулювання необхідних матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Складною є проблема розвитку і підтримки приватної ініціативи і, пов'язана з нею, проблема регіоналізації туристичної діяльності, тобто розвитку місцевої ініціативи в сфері туризму (розбудови матеріаль­но-технічної бази чи її реконструкції, реставрації історико-культурних пам'яток і заповідання пам'яток природи, розвиток відпочинку на селі і т.д. і т.п.), а корпоративна організація туристичної діяльності на місцях дозволить акумулювати кошти в місцевих бюджетах, спрямовуючи їх на підтримку місцевого туристичного ринку.

Нарешті, проблемою залишається науковий супровід туристичної діяльності. Потрібно розвивати теоретичну базу туризмології - комплек­сного наукового напрямку розвитку туризму як багатогранного суспіль­ного явища, а також прикладні дослідження, спрямовані на поліпшення туристичної практики (наприклад, поновити розробку схем та проектів туристсько-рекреаційної організації території, спрямованих на комплек­сний розвиток і забудову рекреаційних територій з дотриманням норм граничних навантажень на об'єкти та інших екологічних і санітарних параметрів з урахуванням перспектив розвитку територій). Практика потребує оновлення методик математико-статистичного, економічного аналізу, новітніх інформаційних технологій тощо.

Таким чином, спільні зусилля підприємництва, органів місцевої і державної влади, практиків і науковців здатні підняти туризм не тільки до рівня ефективної галузі господарства, а й необхідної складової спо­собу життя кожного українця.