Передмова

Вид материала

Документы

Содержание Біла Церква. КІРОВОГРАДСЬКІЙ області ЛЬВІВСЬКА область

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 7519.31kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.

КИЇВЩИНА - політичне ядро України. Багато населених пунктів Київщини мають цікаву історію.

Біла Церква. Попередником її було місто Юр'І'в, заснований Яросла­вом Мудрим 1032 року. У 1050 р. було побудовано Георгіївську церкву. Городище ХІ-ХІІІ ст. є пам'яткою археології. Місто - фортеця неоднора­зово руйнувалося і відбудовувалося. Після татаро-монгольської нава­ли довгий час залишалися руїни. На поч. XIV ст. почалося відроджен­ня міста. Можливо, що руїни білокам'яної Юр'євої церкви дали йому нову назву, яка вперше згадується в документах 1331 р. В сер. XVI ст. воєвода Ф. Пронський побудував замок. Для прискорення заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами польські королі надали міщанам пільги, звільнили їх від податків. За це вони повинні були утримувати замок і нести польову варту. 1589 р. місту було надано Магдебурзьке право.

Під час Паліївщини Біла Церква була фактично другою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазепа і К. Мокієвський заклали Миколаївську церкву (збереглася до нашого часу).

1774 р. король Станіслав Август Понятовський подарував Білу Церк­ву коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. У 1793-99 рр. Олексан-дрою Браницькою на місці природної діброви на лівому березі р. Рось був закладений ландшафтний парк «Олександрія». Колись алеї парку

прикрашали бронзові статуї, що були придбані в Італії. Свого часу їх замовив Наполеон Бонапарт для галерей Лувру, але з невідомих нам причин статуї залишилися не викупленими.

На кошти Браницьких протягом ХУІІІ-ХІХ ст. були побудовані Зимо­вий та Літній палаци, будинок дворянського зібрання, Торгові ряди (Гос­тинний двір на 85 крамниць), ансамбль споруд поштової станції, костел Св. Іоанна Предтечі на Замковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії Магдалини (1843).

Білогородка — колишній Білгород вперше згадується під 980 роком як володіння князя Володимира, який мав тут палац. У 991 р. Біл­город був однією з наймогутніших фортець Русі. Незабаром він перетво­рився на одне з найбільших міст, перевищуючи за розмірами Чернігів, Переяслав, Рязань. Під стінами Білгорода не раз відбувалися битви, які вирішували долю столиці Русі. Після татаро-монгольської навали місто перетворилося на село. Від давнього Білгорода залишилося велике горо­дище - пам'ятник археології (площа дитинця бл. 10 га, а всіх міських укріплень - 85 га), розкопки якого розпочалися ще у 1909 р.

Васильків — місто Василів засноване Володимиром у 988 р. і назва­не на честь Св. Василя. Перша літописна згадка належить до 996 р. і розповідає про битву з печенігами, про поразку в ній князя Володи­мира і "про його обітницю побудувати Преображенську церкву, якщо врятується. Через рік церква вже стояла (на жаль, не збереглася). Місто було перейменовано 1157 р., коли дісталося сину Юрія Долгорукого князю Васильку. У 1756-1758 рр. побудовано С. Ковніром Собор Антонія і Феодосія.

Вишгород був одним з найбільших і значних міст Київської Русі. Вперше згадується в літописах під 946 р. як «Ольжин град», резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянород-ний в сер. X ст. називає Вишгород поряд з Києвом, Черніговом, Новгоро­дом, Псковом. Місто з 946 до 1314 р. 38 разів згадується у літописах.

В місті 1054 р. помер і був похований у Борисоглібському соборі Ярослав Мудрий (пізніше його прах перенесли до Київської Софії).

До найстаріших міст Київської області належить Переяслав-Хмель-ницький (до 1943 - Переяслав), який вперше згадується у договорі Русі з Візантією 907 р. як одне з трьох найбільших міст-фортець Київської держави.

У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого князівства, яке меж­увало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами. Архе­ологи розкопали Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17-18 м, шириною - 18 м) і ровами, що мав кілька церков, палаци й житла. Рештки споруд якого доводять, що місто мало свою мистець-

ку школу, свою високу культуру. Залишки храму Михайла мало чим поступаються перед Київською Софією.

У ХУІІ-ХУІІІ ст. місто було цен­тром Переяславського полку. Саме тоді у 1646-1666 рр. була побудо­вана церква Михайла, яка існує й тепер. Був споруджений ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695-1700), побудований на кошти

І. Мазепи, колегіум (1753-1757) та дзвіниця (1760-і роки). Збереглася в місті і Борисоглібська церква (1839).

У Переяславі-Хмельницькому діє Національний історико-етногра-фічний заповідник, до складу якого входять Музей народної архітектури та побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп'я).

Час виникнення і значення назви міста Фастів не з'ясовано. Перша згадка в документах 1390 р. У XVI ст. власник міста Андрій Івашенце-вич-Макаревич (головний маєток був розташований у Макарові) запо­вів Фастів київському біскупу (римо католицькому єпископу). Згодом Фастів став офіційною резиденцією єпископів, де відкрили католицьку друкарню, побудували костел. Тут діяли єзуїтський колегіум (з 1612 р.) та монастир бернардинців (з 1638 р.). У місті збереглися Покровська церква (1779-1781) і Костел (1903-1911).

В селі Пархомівка у 1903-1906 рр. була споруджена Покровська церква, монументальна мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха.

Цікаву археологічну та архітектурну спадщину мають Баришівка, Богуслав, Яготин, Ржищів, Макарів, Володарка, Германівка та ін.

На державному обліку в КІРОВОГРАДСЬКІЙ області перебуває 6 тисяч нерухомих пам'яток, в тому числі — 392 пам'ятки архітектури.

Фортеця св. Єлизавети була споруджена у 1754-1757 рр. на місці колишнього зимівника запорозьких козаків. Навколо фортеці згодом вирос­ло місто Єлизаветград (з 1934 р. - Кіровоград). Після приєднання Криму у 1783 р. фортеця втратила військове значення й її озброєння передали Херсону. Пам'ятками архітектури є Грецька і Покровська церкви (XIX ст.).

У 1788-1797 в Єлизаветграді працювала хірургічна школа, один з перших медичних навчальних закладів України.

На початку 1840-х років купець Плотников збудував театр, в якому у 1847 р. дав концерт Ф. Ліст. На сцені нового приміщенні театру, побудо-

ваного у 1867 р., в ролі Наталки Полтавки дебютувала М. Заньковецька, тут пізніше розпочинав свою театральну кар'єру Гнат Юра.

У передмісті Новомиргороду, в центрі колишнього села Софіївки, стоїть мурована церква св. Іллі (1786), яка є унікальною для Півдня Укра­їни пам'яткою доби пізнього бароко.

До списку історичних міст входять Олександрія, Світловодськ, Нова Прага, Олександрівка, Новоукраїнка.

ЛЬВІВСЬКА область є найбільшою в Україні за кількістю, різнома­ніттям та ступенем збереження архітектурної спадщини від київської доби до кінця XX ст. На державному обліку перебуває 3659 пам'яток архітектури.

Поселення на місці Львова виникло в середині V ст. на березі р. Полтви, біля підніжжя Замкової гори, на перетині давніх торговельних шляхів. Укріплене місто заснував Данило Галицький і назвав його іменем свого старшого сина Лева. Однак існує версія, що засновником міста був сам княжич Лев. У Галицько-Волинському літописі маємо першу згадку про Львів - 1256 рік.

В документах згадується велика кількість храмів на території старо­давнього Львова, з яких до нашого часу дійшов лише один - Миколаїв­ська це*рква, збудована між 1264 і 1340 рр.

Перші відомості про церкву св. Онуфрія відносяться до XIII ст. Кам'я­на споруда зведена у XVI ст., добудовувалась і перебудовувалась про­тягом століть. Церква і монастир у XVII ст. були обнесені оборонними мурами. У монастирських приміщеннях в кінці XVI - на початку XVII ст. містилася друкарня, де працював Іван Федоров (Федорович).

На території найдавнішої дільниці - княжого міста, що охоплює Замкову гору та посад, розташований Костел Марії Сніжної, заснований у XIV ст. німецькою громадою (видозмінений під час реставрації 1889-1892 рр.).

В середині XIII ст. на головній торговій площі посаду (сучасна назва - площа Старий Ринок) був збудований Костел Івана Хрестителя для княгині Констанци (дружини князя Лева), дочки угорського короля Бели IV. Тепер тут розміщується музей найдавніших пам'яток стародав­нього Львова.

Архітектурно-мистецький образ Львова - це поєднання стилів і тра­дицій місцевої і західноєвропейської культури.

Забудова середньовічного центру Львова склалася у XVI-XVIII ст. Але розпланування, містобудівні особливості його збереглися від ХМ-ХУ ст. Територія колишнього «міста серед мурів» являє собою в плані неправильний квадрат, поділений на 23 прямокутні квартали.

Серцем Львова є площа Ринок, яка виникла в XIV ст. внаслідок забудови за зразком середньовічних західноєвро­пейських міст як центр торго­вельного і суспільного життя. Розміри площі 128,5 х 147 м. З площі виходять 8 вулиць. Ансамбль площі по її периметру утворюють 44 житлові будинки-кам'яниці і ратуша в центрі. Від

початкової готичної забудови, яка зруйнувалася під час пожежі 1527 р., збереглися підвали і фрагменти стін з готичними деталями. Нові будівлі споруджувались із використанням уцілілих фрагментів попередніх.

Архітектурний вигляд площі формувався в другій половині XVI - початку XVII ст. в період розквіту ренесансу у Львові. Будівлі спо­руджувались на замовлення знаті і заможних купців. Оскільки земля на центральній площі була дуже дорогою, будівлі розташовані на витягну­тих у глибину ділянках з вузькими фасадними боками. Рядовий будинок займав ділянку 43 м завдовжки і 6-Ю м завширшки. Фасадну частину посі­дав головний корпус (завглибшки до 25 м), за яким розташовувався вну­трішній двір. Двори розділялись межовими мурами, спорудження яких передбачалося постановою львівського магістрату від 1383 р. з метою пожежної безпеки. У дворах споруджувались флігелі. Нумерації будин­ків не було, кожна кам'яничка мала назву: «Під левом», «Під оленем», «Архієпископський палац» та ін.

До особливо цікавих споруд, розташованих на східному боці площі належить: будинок № 2, що належав флорентійському купцю Роберту Бандінеллі в якому місти­лася заснована ним перша львів-[чська пошта.

І/ Чорна кам'яниця (№ 4) назва­на так в кінці XIX ст., коли головний фасад було пофарбовано чорним кольором. Будинок мав багато господарів, серед яких купець Ян Лоренцович, який у XVI ст. відкрив тут одну з перших аптек міста.

Будинок грецького купця Костянтина Корнякта (родом з острова Кріт), або Королівська кам'яниця (№ 6) побудований 1590 р. У 1678 р. на замовлення короля Яна III Собеського фасад було перероблено й прикрашено 7 постатями лицарів на аттику та новим вхідним порта­лом. У дворі будинку було створено ренесансну галерею-лоджію, що нагадує лоджію в Краківському королівському замку на Вавелі. У 1686 р. на тронному залі на 2-му поверсі ратифіковано «Вічний мир» між Річчю Посполитою та Московською державою, за яким Правобережна Україна без погодження з гетьманським урядом була повернута Польщі. З 1940 р. тут міститься Історичний музей.

Палац Любомирських (№ 10), побудований у XVIII ст. На межі XVIII-XIX ст. він деякий час використовувався як резиденція галицьких наміс­ників.

Ратуша побудована у XIX ст. на місці ратуші XVI ст. Ця монументальна споруда в стилі класицизму має 156 кімнат і 9 залів. З її вежі (висотою 65 м) можна побачити панораму сучасного міста. По кутах ратуші - чоти­ри фонтани з постатями грецьких богів та богинь: Нептуна, Адоніса,

Діани, Амфітрити (1793).

Неподалік від площі Ринок, на вулиці Руській розташований ансамбль, що складається з церкви Успіння Богородиці, каплиці Трьох святителів та вежі Корнякта. Перші згадки про руську церкву в «місті серед мурів» датовані 1399 р. Значну суму на її будівництво пожертвував молдавський господар Олександр Лопушанин. Звідси походить друга назва Успенської церкви - Волоська. Вежа Корнякта (висотою 66 м), яка служила дзвіницею і відігравала роль спостережного пункту, залиша­ється архітектурним символом міста і донині.

Каплиця Трьох святителів прилягає до західної стіни дзвіниці з боку двору. Під час ремонтно-реставраційних робіт 1847 р. у південній стіні каплиці пробито двері, що з'єднали її з Успенською церквою.

Латинський собор розміщується у кварталі, що прилягає до півден­но-західного рогу пл. Ринок. Головний храм католицької громади Львова від 1414 р. став осередком Львівського архієпископства, що охоплювало галицькі, волинські, подільські землі і навіть Київщину.

Собор Вознесіння пресвятої Діви Марії закладений у 1360 р., спо­руджувався понад століття. Під час пожежі 1572 р. завалилося склепіння храму. Під час реставрації панувало бароко, тому первісні готичні форми споруди частково поступилися барочним. В інтер'єрі костелу багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис, вітражі. На зовнішніх стінах висять пам'яткові кулі з облог Львова 1672 р. турками, 1919 р. - Українською Галицькою Армією.

У ХУІ-ХУІІ ст. Латинський костел і цвинтар навколо нього стали міс­цем спочинку родин багатих львівських міщан, духовенства і шляхти, що будували каплиці-усипальниці, замовляли монументальні надгроб­ки художньої роботи. Більшість з них було знесені після заборони у 1765 р. поховань у центрі міста. Зали­шилися дві старовинні каплиці бага­тих міщанських родин Боїмів (Боймів) і Кампіанів.

Вхід до каплиці Кампіанів веде з собору. Усипальня споруджена (кінець XVI ст. - 1629 р.) для багатої патриці­анської родини Кампіанів, члени якої Павло і Мартин обирались бур­гомістрами Львова.

Каплиця Боїмів (1606-1615) розташована окремо. Багатий декор каплиці розповідає про родину львівського купця, вихідця з Угорщи­ни Георгія Боїма. На куполі цієї капли­ці знаходиться єдина в світі скульптура в каме­ні Ісуса Христа, що сидить.

Ансамбль Бернардинського монастиря (1600-1630) включає Костел св. Андрія, який прикраше­ний статуями Мадонни та апостолів св. Петра і св. Андрія, постатями святих бернардинсько­го ордену. Це чудо­ві зразки львівської

скульптури XVIII ст. Цікавою є ротонда в подвірї над криницею. Купол ротонди завершує постать монаха-бернардинця св. Яна з Дуклі. Монас­тирські будівлі були оточені оборонними мурами з бійницями. Нині в одному з приміщень монастиря міститься історичний архів Львівської області. «Бернардинський дворик» - так називається кав'ярня, що тепер є у цьому подвір'ї'. Тут можна випити каву в оточенні середньовічних

монастирських мурів.

Костел єзуїтів (1610-1630) є >однією з найбільших культових спо­руд міста (довжина 41 м, висота 26 м). Фасад собору нагадує базилі­ку Іль-Джезу в Римі - головний храм ордену єзуїтів. Поряд із костелом роз­ташований триповерховий будинок колишньої єзуїтської колегії, заснованої 1638 р. В 1661 р. вона отримала статус академії з чотирма факультетами: бого­словським, медичним, філософським, юридичним. Після Києво-Могилянської академії стала другим вищим навчаль­ним закладом України. 1787 р. Академія перетворилася на світський університет з німецькою мовою викладання.

Одним з найстаріших у Львові є Вірменський собор. Вірмени з'яви­лись у Львові у XIII ст. Під забудову їм виділили ділянку в північній частині середньовічного міста, де утворилась Вірменська вулиця. Тут зберігся ансамбль споруд, що формувався протягом кількох століть і до якого входять Вірменський собор (1363), вежа-дзвіниця (1571), декоративна колона з фігурою св. Христофора (1726), будинок колишнього вірмен­ського банку (XVII ст.), палац вірменських архієпископів 11-111 ст.), монастир вірменських бенедектинок (XVII ст.).

Центром комплексу є один з найстаріших храмів «міста серед мурів» церква св. Марії, яка була соборною у новоствореній єпархії усіх вірмен Русі та Валахії. Протягом століть її неодноразово перебудовували. Споруда Вірменського собору поєднує прийоми вірменського та місцевого зодче­ства. Собор є унікальним зразком вірменської архітектури, а сформований навколо нього комплекс споруд ХУІ-ХМІІ ст. - найкраще збереженим архі­тектурним осередком вірмен, що здавна поселялись в Україні.

На Вірменській вулиці, № 20 розташований один з кращих ренесансних будинків міста, прикрашений рельєфами: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». На будинку «пір року» також є зображення знаків зодіаку (XIX ст.).

На Святоюрській горі, що домінує над центром Львова, височить ансамбль собору св. Юрія-Змієбор-ця. До ансамблю, окрім собо­ру св. Юра (1744-1770) входить митрополичий палац (1772-1774), капі­тальні будинки (1774-1866), дзвіниця (1828), огорожа з двома брамами: «від базару» (1770) і «від городу» (1772). Одна брама увінчана алегорич­ними фігурами «Віри» та «Надії», друга брама має розірваний фронтон, оздоблений символічними зображеннями католицької та православної церков. У крипті храму захороненні останки галицького князя Ярослава Осмомисла (помер у 1187 р.).

Однією з найвеличніших баро­кових споруд міста є Домініканський костел (1745 р.).

Середньовічне місто було оточе­не двома рядами мурів, валом і ровом. Від міських середньовічних оборонних споруд залишилися фрагменти зовніш­нього муру і Королівський арсенал (1639-1646). Колись будівлю прикра­шала скульптурна група «Архістратиг Михаїл, що попирає сатану», виготов­лена з металу. Зараз вона зберігається у філіалі історичного музею, в будинку

Міського арсеналу. Міський арсенал (XV ст., 1575) на відміну від королів­ського арсеналу, збудованого на кошти короля, зводився коштом міщан. Західною стіною масивної будівлі (довжина 53 м) був оборонний мур, а з торців примикали вежі цехів львівських ремісників, в одній із яких у часи середньовіччя мешкав міський кат. Арсенал крім своєї безпосередньої функції, в різні часи виконував роль зерносховища, в'язниці.

На оборонному валу розташована Порохова вежа (1554-1556).

З XVIII ст. міські форти­фікації поступово розбира­лись, рови засипались, на їх місці з'являлись сквери та вулиці. Головною віссю міста стали сучасні про­спекти Свободи (колиш­ня вулиця Нижні вали) і Шевченка (розташовані на берегах Полтви) і площа

Міцкевича з пам'ятником поету (1900), що їх з'єднує в «променад» - улю­блене місце прогулянок львів'ян. У 1997 р. на площі А. Міцкевича від­новлено фонтан з фігурою Богоматері.

До пам'яток львівської архітектури XIX ст. належить будинок Галиць­кої ощадної каси (1891), прикрашений скульптурами, серед яких на купо­лі можна побачити сидячу «статую Свободи» (тепер тут розміщується Музей етнографії та художнього промислу). У 1904 р. зведено будинок Промислового музею (тепер Національний музей). Театр опери і бале­ту (1897-1900) має пишно декорований фасад. Обабіч головного входу розміщені алегоричні кам'яні скульптури «Життя» і «Мистецтво», на кар­низі - скульптури муз. Мідні крилаті фігури «Слави» - над фронтоном, «Музики» і «Поезії» - над пілонами. У нішах пілонів встановлені алего­ричні фігури - «Комедії» та «Трагедії».

В центрі проти найстарішого в місті парку, що виник у XVI ст. (звався єзуїтським, нині парк ім. І. Франка) розташований будинок Галицького крайового сейму (1877-1881 рр.). Обабіч головного входу скульптурні групи «Освіта» та «Праця», а над аттиком - символічні зображення «Гали­чини», «Вісли» і «Дністра». Будинок є першою парламентською спорудою в Україні. У 1920р. у будинку розмістився університет, найстарішій вищий навчальний заклад на терені України.

Один з найстаріших технічних вузів України бере початок від Львів­ської політехнічної школи (1844 р.). У 1873-1878 рр. було побудовано

спеціальне приміщення для Львівського політехнічного інституту. Аттик споруди прикрашений латинським девізом «Наука і мистецтво» та алего­ричною групою, яка уособлює інженерію, будівництво і механіку.

На вуличках міста можна побачити будинки декоровані вигадли­вою ліпниною, металевими решітками, орнаментальними керамічними вставками. Це будівлі в стилі модерн початку XX ст., які споруджені у 1890-1910 рр. переважно будівельною фірмою випускника Львівської політехніки Івана Левинського. Будинок колишнього страхового това­риства «Дністер» на вулиці Руській (№ 20) є одним з перших в Україні зразків українського модерну і належить до класики українського будів­ництва початку XX ст.

Цінною пам'яткою історії міста є Личаківське кладовище, котре існувало вже у XVI ст. Чимало його надгробків мають велику мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушель-ницька, М. Шашкевич та багато інших.

Місто Золочів згадується вперше близько 1443 р. Золо-чівський замок зберіг­ся до сьогодні майже повністю. У Золочеві можна оглянути ще оборонний двір, за іншими даними - арсе­нал, який спеціалісти датують XIV ст.

На 40-метрово-му пагорбі у селищі < Олесько височить замок - найстарі­шій в Україні. У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння мазо-вецького галицько-волинського князя Болеслава-Юрія

Тройденовича. У середині XIV ст. замок перейшов до князя Любарта, а пізніше - до угорського графа Емерика Бубека. У 1432 р. польський

король Владислав Ягелло, діставши Олесько від Бубека, передав його Янові з Сенна. Магнати Сенненські (Олеські) здійснили модернізацію замку. 1511 р. замок був розділений між двома дочками Петра Олесь-кого - Ганною та Ядвігою. Від того часу оборонний замок перетворився на магнатську резиденцію, палацову споруду.

Наприкінці XVI ст. замок став власністю руського воєводи Яна Дани­ловича, який оточив його системою валів та ровів, прибудував до східно­го замкового корпусу аркадові галереї та виконав внутрішні переплану­вання. У цей же час з південного боку замку розпланували регулярний італійський парк.

У 1629 р. дочка Яна Даниловича Софія-Теофіла Собеська народила в Олеському замку сина Яна, майбутнього польського короля. За 10 років, у 1639 р. тут народився Михайло-Корибут Вишневецький. Олесько дістав назву «колиски королів».

Ян ІІІСобеський відремонтував і добудував замок (1683-1687 рр.),який перетворився на розкішну королівську резиденцію, оточену парком.

У наступні роки замок, по суті, був доведений до руїни, а кращі речі були перевезені в Підгірці. У 1820 р. сучасник був вражений ста­ном замку: «Замок запущений...покій, де народився Собеський, зовсім зруйнований, повно сміття...»

У1892 р. польський громадський комітет опіки над пам'ятками вику­пив замок і реставрував з відновленням вигляду споруди на початок XVIII ст. Під час Першої світової війни замок перетворився на руїну. Част­кову реставрацію провели у 1930-х рр., а повну - у 1963-1975 рр. Тепер тут у музеї-заповіднику «Олеський замок» розміщується відділ Львівської картинної галереї, де експонуються твори живопису, скульптури, ужит­кового мистецтва Х-ХУІІІ ст.

Навпроти замку знаходиться готичний костел 1481 р.

У селі