Передмова

Вид материала

Документы

Содержание Харківській області Старий Мерчик Володимирівна, Шарівка, Вели­кий Бурлук ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ області У с. Антоніми У с. Китайгород

Подобный материал:

• Частина захист інформації від витоку по технічнихканалах, 481.09kb.
• Передмова, 908.9kb.
• Управління освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ, 514.6kb.
• Передмова, 587.1kb.
• Передмова, 524.47kb.
• Передмова 5, 616.83kb.
• Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями Київ 2001 передмова, 2909.45kb.
• Передмова, 7519.31kb.
• Передмова, 1427.51kb.
• Правила безпеки для тютюнового та тютюново-ферментаційного виробництва передмова, 6226.62kb.

Гусятин відноситься до 1559 р. Колись єдине посе­лення розташовувалося на обох берегах р. Збруч. У 1772 р. після першого поділу Польщі кордон пройшов по річці Збруч і лівобережна, західна час­тина Гусятина відійшла до Австрії. З того часу існує два населених пункти під одною назвою: селище - в Тернопільській і село - в Хмельницькій областях. В Гусятині збереглася синагога, збудована у другій половині XVI ст, яка вважається одним з шедеврів єврейської сакральної архітек­тури на терен і України.

У Гусятині також збереглися Онуфріївська церква (XVI ст.) і монастир бернардинців (XVI ст., 1610 р.).

Палац, оточений парком, і костел, що були споруджені у XVIII ст., збереглися в м. Заліщики.

Первісні укріплення м. Збаража, що були зруй­новані 1589 р., збереглися іа 3 км від міста, побли-іу с. Старий Збараж у вигляді замчища.

У 1612-1627 рр. власник земель Христофор Збаразь­кий побудував палац, який пізніше (у 1627-1631 рр.) його брат Юрій Збаразький оточив мурами й ровами. Фіксація замку зроблена

1947 р., його реставрація ведеться з 1965 р. Замок з 1994 р. входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника.

У селі Кривче розташована знаменита Кришталева печера (одна з найбільших в світі гіпсових печер). В центрі села, на пагорбі збереглися рештки замку XVII ст.: дві оборонні вежі. Одна з цих башт до 1939 р. була власністю Подільського туристично-краєзнавчого товариства, яке після ґрунтовного ремонту влаштувало в ній турбазу.

В місті Кременець (історична Волинь), на вершині гори Кременець, яка у XVI ст. дістала назву гори Королеви Бони, роз­міщуються рештки замку IX-XVI ст. Замок згадується в джерелах під 1064, 1227, 1241, 1255 роками. За літописами замок не був здобутий ані угорським

королевичем Андрієм, ані Бату-ханом, ані ханом Куремсою. В середині XIII ст. він був зруйнований за наказом Бурундая в числі інших тогочас­них укріплень Галицьке- Волинського князівства, але відновлений вже наприкінці XIII ст. сином Данила Галицького Мстиславом Даниловичем (або небожем Данила Володимиром Васильковичем). Саме в той час була споруджена й замкова церква св. Михайла.

У 1648 р. козацький загін за допомогою кре­менецьких міщан захо­пив замок, спаливши всі дерев'яні будівлі та зруйну­вавши частину укріплень. Від цього часу замок не відновлювався. Нині збері­гається частина периметру мурів та дві башти.

У місті також збереглися Францисканський (тепер Миколаївський собор з келіями ХУІ-Х\/ІІ ст.) та Богоявленський монастирі (1760).

Цінною пам'яткою є комплекс колегіуму, до якого входять власне колегіум, монастирські корпуси та двовежовий костел св. Ігнатія Лойоли і св. Станіслава Костки. Комплекс був зведений (1731-1734 рр.) коштом князів Вишневецьких для отців-єзуїтів. Кременецький комплекс є одним з найзначніших барокових ансамблів України. У 1809 р. біля колегіуму закладено парк з ботанічним садом.

Замок 1516 р. є у селмщі Залізці, відоме з 1483 р. Руїни замку (серед­ина XVI ст.) збереглися у Микулинцях, де є також ' ще два цікавих об'єкти ' 1760-х років -Троїцький кос­тел і палацовий комплекс (перебудований в середині І XIX ст.). Нині в палаці -обласна лікарня, а навкру­ги - парк, щоправда дещо запущений. Рештки замку, відомого в літе­ратурі під назвою «Оборонна вежа Володийовського» (напівзруйнова-на вежа, рештки валів і ровів) розташовані у с. Новосілка. У с. Окопи збереглися Львівські і Кам'янецькі ворота та частина височенних валів і глибоких ровів, які нагадують про колись могутню фортецю споруджену при впадінні Збруча в Дністер. Фортеця будувалася (1692 р.) на проти­вагу Кам'янецькій фортеці, зайняту тоді турками, однак після вигнання турків з Поділля втратила своє військове значення.

У стародавньому містечку Підгайці є костел 1634 р., синагога XVI ст. і церква Успіння Пресвятої Богородиці 1650-1653 рр.

У містечку Скала-Подільська (давня наз­ва - Ягельниця, до 1940 р. - | Скала-над-Збручем) висо­чать рештки замку 1538 р. (за іншими даними - 1518 р.), перебудованого з більш дав­нього (ХМ-ХУ ст.), який, в свою чергу, виник на місці давньоруського городища. Збереглися дві вежі, напівзруйнований палац і рештки обо­ронних мурів. Неподалік костьол XVIII ст. з товстими мурами, вежею і бійницями. Є тут і парк-дендрарій закладений на початку XIX ст.

Багатим на пам'ятки ста­ровини є м. Теребовля. Тут збереглися на горі вали дав­ньоруського міста (перша згадка з 1097 р.), на місці якого пізніше збудовано замок, від якого залишилися руїни, що й тепер вражають своїми потужними мурами. 1687 р. місто і замок захо­пили і спалили татари. Після чого замок уже ніколи не піднявся.

У Теребовлі розташовані комплекс будівель монастиря Кармелітів (1635-1639) і церква св. Миколая (XVI ст., 1734).

За містом на високій горі над глибоким проваллям збереглися руїни Василіанського монастиря (XVI ст.), відомого під назвою «Підго-рянський» або «Угорницький».

Потужний замок був споруджений 1610 р. у м. Чортків. Збереглися дві башти і оборонні мури. У XVIII ст. замок втратив оборонне значення

і його башти перетворені на палац. Місце для замку, хоч він і на пагор­бі, вибране невдале, оскільки він фактично знаходиться під горою. Це сприяло прямому артилерійському обстрілу під час облоги.

У Чорткові крім замку є дві цікаві пам'ятки дерев'яної архітекту­ри - Воскресенська церква 1738 р. і Успенська церква 1635 р. Варті уваги домініканський костел (1731), монастир кармелітів (1635), ратуша (XIX ст.).

Почаїв (історич­на Волинь) як село, що належало Кременецько­му замку, вперше згаду­ється під 1450 р. Голо­вним об'єктом Почаєва є Свято-Успенська Лавра (заснована 1597 р.) Ансамбль монастиря формувався у ХУІІ-ХХ. Центр ансамблю -Успенський собор має нетрадиційну орієнта­цію: головний фасад його звернено на південь, а вівтар - на північ. У товщі гори під Успенським собором міститься триярусний печерний комплекс ХУ-Х\Л ст. з підземними церквами, а також камінь з відбитком ступні Богородиці.

У 1906-1912 рр. за проектом О. Щусєва збудовано Троїцький собор у модернізованих формах новгородсько-псковської середньовічної архі­тектури. В інтер'єрі собору знаходяться мозаїки, виконані за ескізами М. Реріха.

1713 р. монастир перетворено з православного на уніатський, і в середині XVIII ст. він набув першорядного значення серед василіанських монастирів України. У 1831 р. після польського повстання російський уряд передав Почаївський монастир Російській православній церкві. У 1838 р. монастиреві надано статусу лаври - четвертої в імперії після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

У Почаєві також є церква Всіх Святих (1773-1775) і Покровська церк­ва 1643 році (перебудована 1746).

Одним з найвідоміших у світі місць вшанування Божої Матері разом з Лурдом (у Франції) і Фатімою (у Португалії) є село Зарвани-ця. За переказами тут у XIII ст. набожному ченцю з'явився образ Божої Матері у дзеркалі джерела. Саме відтоді вода в ньому набула цілющих властивостей. На місці появи образу Богоматері було збудовано церкву.

згодом з'явився монастир (з 1922 р. - св. Іоанна Хрес­тителя). У 1867 р. Папа Пій IX благословив чудотвор­ну ікону Божої Матері Зарваницької.

Прощі розпочина­ються від свята св. Юрія (6 травня) і тривають до свята Покрови Пречистої Діви Марії (14 травня).

У 1995 р. Зарвани-ця визнана місцем прощі

вірних Греко-католицької церкви. У тому ж році 800 тисяч прочан з України, Англії, Бельгії, Канади, Польщі, США, Хорватії та інших країн побували в святому місці.

Неповторну археологічну та історико-архітектурну спадщину мають численні населенні пункти області в т.ч. Зборів, Шумськ, Скалат, Товсте, Монастириське, Гримайлів, Хоростків, Підволочиськ.

Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архі­тектури, монументального мистецтва в Харківській області становить 2535 (за іншими даними - 7700), з них історико-архітектурних - 653.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. — столиця радян­ської України) засноване близько 1654 р. переселенцями з Лівобережної України біля злиття річок Харкова, Лопані та Уди. Вони поселились на Харківському городищі, де існувало стародавнє поселення у слов'ян­ську і давньоруську добу. Пізніше саме на цьому місці був побудований собор, а згодом університет. Це підвищення називають університетською гіркою.

У 1805 р. було створено перший в наддніпрянській Україні універси­тет. Ініціатором його відкриття був вчений, винахідник, публіцист Василь Каразін (1773-1842). Він народився на Харківщині в селі Кручик. У Хар­кові у 1907 р. йому поставили пам'ятник.

Найдавнішою спорудою в Харкові є Покровський собор (1689), побудований в стилі українського бароко. У 1786 р. до Покровського монастиря перенесли шановану на Харківщині чудотворну Озерянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі житлові будинки. В Губернатор­ському палаці, першій великій цивільній споруді міста зведеній 1777 р.,

розміщується Старий університет­ський корпус.

У XIX ст. були побудовані Дзвіниця Успенського собору, архієрейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцька, Пан- телеймона, Іоанна Предтечі, костел, караїмська кенаса, комплекси споруд університету і технологічного інсти­туту, будинок міського драматичного театру.

У XX ст. тут були споруджені: Благовіщен­ський собор, Казанська (Серафимівська), Озерян-ська, Трьохсвятительська церкви, Синагога, будин­ки - громадської бібліотеки, художнього училища (нині - художньо-промисловий інститут).

У 1663 р. українські козаки з Черкащини заснували фортецю, яку назвали Балаклією. Назву пояснюють тюркськими словами «були-клея» - рибна річка чи «булак» - джерело. Фортеця була центром одно­йменного полку (1668-1677), який пізніше увійшов до складу Харків­ського.

До найдавніших міст належить Ізюм. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 р., Ізюмський окоп - під 1651 р. У документах 1680 р. поселення згадується як Ізюмський городок, невелика фортеця, що була заснована українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. На цьому місці виявлені стоянки часів мезоліту і неоліту, тут також було поселення часів Київської Русі, зруйноване кочівниками у XII ст. Назва міста пов'язана з тюркським словом виноград. Ізюм був центром одно­йменного козацького полку (1685-1765). В місті є краєзнавчий музей, заснований 1920 р. М. Сібільовим. В Ізюмі збереглися три храми - Спасо-Преображенський собор (1684), що є найстарішою пам'яткою архітек-

тури такого типу в області, і Миколаївська (1809-1823) та Вознесенська (1819-1826) церкви.

Фортецею був і старовинний Чугуїв, що розташований на обох берегах Сіверського Донця. Назву пов'язують з Чугуївським урочищем від імені половецького хана Чуги. Ще одна версія пояснює назву тюрк­ським словом «чуга», що означає «вузький каптан з короткими рукава­ми». Саме тут, вздовж р. Чугуївки, де проходив татарський кордон, жили люди, які носили чуги.

В Чугуєві збереглися споруди XVIII ст. - міська управа, колишнє вій­ськове училище, казарма; пам'ятки XIX ст. представлені Покровським собором, Преображенською церквою, будинком, де розміщувався штаб військових поселень (1830), приміщенням школи, житловими будинка­ми, торговими рядами. У 1662р. тут був закладений «Государів виноград­ний сад», один з найбільших в Україні. Виноградник мав площу понад 5 тис. десятин. Були тут і «кавунові сади» (баштани).

У селищі Володимирівна розташована церква Спаса. Замовником церкви був український цукрозаводчик П. Харитоненко. Збудовані ним цукрозаводи і сьогодні дають солодку продукцію. П. Харитоненко один з українських меценатів, колекціонер. Зокрема він збирав давньорусь­кий іконопис і саме для збереження і демонстрування своєї колекції він вирішив спорудити в маєтку Наталівці (за ім'ям дочки) своєрідний музей - церкву, яка б нагадувала давньоруську архітектуру. Проект спо­руди виконав Олексій Щусєв (академік архітектури, автор багатьох про­ектів, зокрема, в Києві він розробив проект іконостасу для Успенського собору Лаври (1902-1910), створив проект реконструкції Хрещатика (1944-1945), проект обсерваторії НАН України (1949)). Храм, спору­джений на початку XX ст., прикрашений скульптурним декором. Серед майстрів, що, прикрашали його, був і видатний Сергій Коньонков, який виконав рельєф «Розп'яття». На жаль, час, події, люди завдали чудовій споруді великої шкоди. Зникли невідомо куди живописні полотна і різь­блений золочений іконостас. Войовничі атеїсти забілили всі внутрішні розписи, зафарбували мозаїчне панно, пошкодили рельєфи і скульптури. У повоєнний час в храмі розташовувалася кочегарка.

Прикрашають Слобожанщину і палацово-паркові комплекси. У селі Старий Мерчик збереглася садиба XVIII ст. - палац, службовий корпус, два флігелі, комора, чудовий парк. До садиби ведуть кам'яні ворота.

Садиба XIX ст., оточена мальовничим парком, до якої входить палац з елементами класицизму і готики. Миколаївська церква і службовий корпус, збереглася у місті Люботині.

Палац XIX ст. розташований у селі Рокитному. Садиби і парки, що були створені у XIX ст. є в селищах Володимирівна, Шарівка, Вели­кий Бурлук, у селах Малижне, Руські Тишки. Цікаву спадщину мають Мерефа, Зміїв, Куп'янськ, Вовчанськ, Кегичівка.

На ХЕРСОНЩИНІ на державному обліку перебуває 5,9 тисяч неру­хомих пам'яток.

18 червня 1778 р. був виданий указ про будівництво в гирлі Дніпра міста з фортецею і адміралтейською верф'ю. 19 жовтня було закладено місто Херсон назване на честь давнього Херсонеса. Будівництвом керу­вав один з предків О.С. Пушкіна генерал Іван Ганнібал. Херсон можна назвати колискою і першою базою Чорноморського флоту.

На спорудження фортеці, верфі, майстерень для ремонту суден, складів були витрачені величезні кошти, але невдовзі стало зрозумілим, що місце було обрано невдало. Мілководдя Дніпровського лиману і осо­бливо гирла Дніпра заважало підходу величезних морських суден. Тому після заснування Миколаєва (1783) та Одеси (1794) Херсон поступово втратив значення головного порту і головної верфі півдня. У 1790-х рр. адміралтейство було переведено до Миколаєва.

У 1900-1902 рр. поглибили дніпровське гирло (до 22 футів), про­рили канал, який з'єднав порт з морем і Херсон знову набув значення великого морського порту.

Цікавими пам'ятками міста є Катерининський собор, Греко-Софі-ївська церква, будинок В. Сенявіна. Важливими осередками туризму в області є Нова Каховка, Каховка, Генічеськ, Скадовськ, Берислав.

Загальна кількість пам'яток археології, історії, архітектури й міс­тобудування і монументального мистецтва у ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ області становить 2015. Хмельниччина багата на середньовічні пам'ятки обо­ронної та церковної архітектури. На державному обліку тут 387 пам'яток архітектури й містобудування.

Значна частина цієї спадщини зосереджена в м. Кам'янці-Поділь-ському - історичній столиці Поділля. Місто-музей Кам'янець-Поділь-ський (понад 100 пам'яток) виникло приблизно на рубежі ХІ-ХІІ ст.

До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янця-Подільського нале­жать міські укріплення. Передусім - це споруди Старого і Нового замків, Замковий міст, Міська брама та Вірменський бастіон.

Старий замок розташований на видовженому скелястому мисі. Пер­вісні муровані укріплення в межах мису датуються 11-111 ст. Дослідники пов'язують їх появу з періодом Траянових воєн, зокрема з римською оку­пацією Дакії. Збереглися Мала Південна і Денна башти оборонного муру у ХІІ-ХІІІ ст. Наприкінці XIV - в середині XV ст. з'явились башти Чорна,

Лянцкоронська, дві Комендантські, «Рожанка», Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, «Ковпак», Папська.

В середині XVI ст. збудовано Нову Східну й Нову Західну башти, схід­ний замковий мур з брамою та підземною галереєю, палац старости, цегельню, пекарню, каменотесну майстерню.

На початку XVII ст. побудовані перед західною стороною нові укрі­плення, що дістала назву Нового замку, який розташований на відстані 23 м від Старого замку, (зберігся лише частково).

Старий замок з островом Старого міста з'єднує Замковий міст, який

їключає власне мосто-зий перехід, передмосто-зі західні мури та рештки постових надбрамних

башт. Перший будівель­ний етап мосту хроноло­гічно збігається з появою первісного оборонного поясу на замковому мисі й

датується 11-111 ст. У 1672 р. під час турецького штурму міст був сильно пошкоджений. У 1685-1686 р. турки здійснили його кардинальну рекон­струкцію. Великий обсяг робіт зумовив ототожнювання реконструкції з будівництвом, внаслідок чого міст дістав назву «Турецький».

У прибережній смузі каньйону р. Смотрич розташовані оборонно-гідротехнічні системи Нижньої Польської і Руської брам, що функціо­нували в комплексі. Принцип функціонування полягав у послідовному перекритті їхніх шлюзів, внаслідок чого каньйон затоплювався водою і перекривав підступи до міських брам.

Комплекс Верхньої Польської брами складається з башти Стефана Баторія, оборонних мурів та Турецького бастіону.

Серед багатьох цікавих пам'яток Кам'янця-Подільського Башта-дзві-ниця Вірменської Миколаївської церкви, спорудженої в кінці XV - на початку XVI ст. членами вірменського юнацького церковного братства, завдяки чому вона дістала ще назву «Юнацька дзвіниця».

Будівля, в якій з кінці XIV ст. до 1658 р. розміщувався русько-поль­ський, а у XVII ст. польський магістрати, поєднує риси готики, ренесансу й бароко.

До складу комплексу Кафедрального собору входять костел святих Петра і Павла (XV ст.), дзвіниця (XVI ст.) і Тріумфальна брама. У період турецького панування (1672-1699) над однією з каплиць Петропавлів-ського собору споруджено мінарет, увінчаний півмісяцем, що символі­зував перетворення костелу на мечеть. У 1765 р. на мінарет встановле­но виготовлену в Гданську чавунну статую Мадонни. У середині XIX ст. з'явилися вітражі з богемського скла, встановлено новий орган роботи віденських майстрів. Тріумфальна арка споруджена 1781 р. на честь при­їзду до міста польського короля Станіслава Августа.

У с. Антоніми зберігся садибний комплекс XIX ст.: манеж, флігель, брама і огорожа.

У Білогір'ї (до 1946 р. - Ляхівці) частково зберігся замок, побудо­ваний у 1774 р. власниками містечка князями Яблоновськими. Колись у замку був тронний зал на 400 місць, з картинною галереєю. На своїх прийомах Яблоновський сидів на троні в горностаєвій мантії.

На лівому березі Дністра розташоване село Жванець. Зручне положення на переправі через Дністер сприяло успішному розвитку містечка, яке з 1646 р. мало магдебурзьке право. У XVI ст. тут, напроти Хотинської фортеці, що тоді належала молдавському господарю, було побудовано фортецю, яку пізніше перебудували на замок. Збереглися руїни. У 1782-1786 рр. було споруджено Вірменський костел.

Одним з давніх поселень Поділля є Зіньків, який вперше згадується 1404 р. У XV ст. тут був побудований замок і містечко отримало магде­бурзьке право (1458). Зіньків був відомим ще з XV ст. гончарним цехом, вироби якого за художньою якістю порівнювали з античною керамікою. До нас дійшли руїни фортеці (ХІІ-ХІУ ст.) і Троїцького костелу, а також цегляна садиба XIX ст., побудована у стилістиці класицизму.

У с. Китайгород розташований Костел Діви Марії (1772-1776).

У м. Летичів збереглася Михайлівська церква (XVII ст., перебудо­вана 1836 р.). У першій половині XV ст. було збудовано замок (деякі історики датують його XVI ст.). Поблизу замку було зведено кафедраль­ний костьол в ім'я Успіння Пресвятої Діви Марії (відомий з 1546 р.). У XVII ст. костел стає центром домініканського монастиря, який був широ­ко відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері.

Палацово-парковий ансамбль у с. Маліївці, заснований на замов­лення графа І. Орловського, розташований на схилах р. Ушки займає площу 20 га, включає палац (1788 р.), мур і міст з обелісками (XVIII ст.), водогінну вежу (початок XIX ст.), господарський будинок (XIX ст.).

Садибний комплекс в стилістиці «ампір», що включає палац, стару браму з групою будівель, господарський корпус розташований в пейзаж­ному, англійському парку, знаходиться у с. Самчики. Садибу засновано в першій половині XVIII ст. землевласниками Хоєцькими. На початку

XIX ст. новий власник Петро Чечель перетворив її на цілісний архітек­
турний ансамбль. Палац зведений 1814 р.

Прибрамна група будівель зведена одночасно з палацом і склада­ється з головної брами, двох одноповерхових корпусів та «китайського» гостьового павільйону, об'єднаних декоративною стіною. Павільйон для гостей має неоготичні вікна й вігнуту «японську покрівлю». На початку

XX ст. павільйон був пристосований під холодильник, конструкція якого
в технологічному відношенні становить певний інтерес і в наш час.

У Самчиках збереглася церква XVIII ст.

Селище Меджибіж розташоване між Півден­ним Бугом і його при­токою Бужком. Звідси й його назва Межибужжя. Тут розташовані церква (1586) і руїни Троїцького костелу (1632). У північно-східній частині містечка, на невисокому пологому мисі висотою 15 м розта­шований Замок, який розпочали будувати ще за давньоруських часів. У XIII ст. в період боротьби Данила Галицького з татарами замок був зруйнований Наприкінці XIV ст. споруджують нові укріплення, які роз­будовуються протягом XV-XVIII ст. У XVI ст. у південно-східній частині замку споруди двоповерховий ренесансний палац На території фортеці збереглися також костел (XV ст.), східна, північна, північно-західна і кру­гла башти, кордегардія.

Назва селища