Geum.ru

Добрый день. Хотела бы уточнить по вопросу включения сумм в валовые доходы. Есть два юр лица (А и Б) связанные между собой договором комиссии

Вид материалаДокументы

Содержание


Відповідь: Щодо справляння екологічного податку
Щодо справляння збору за спеціальне використання води
Ремонт і технічне обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки
Подобный материал:
  1   2   3   4

Питання: Добрый день. Хотела бы уточнить по вопросу включения сумм в валовые доходы. Есть два юр. лица (А и Б) связанные между собой договором комиссии. Вид деятельности продажа ГСМ. Предприятие А реализует талоны и согласно договора разрешает их отоваривание предприятием Б за комиссионное вознаграждение. При отпуске пред-е Б фиксирует отовариевание талонов в ленте РРО для отчета перед предприятем А и составления акта сверки. Должно ли предприятие Б включать в валовые доходы суммы зафиксированные в ленте кассового аппарата (РРО) при отпуске ГСМ по талонам предприятия А, если предприятие А при продаже талонов уже включило полученный доход  в валовые доходы. Спасибо.

Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – Кодекс) не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПКУ доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з доходу від операційної діяльності (п.135.4 цієї статті) та інших доходів (п. 135.5 цієї статті), за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування (ст. 136 ПКУ). Підпунктом 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПКУ передбачено, що винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) включаються в дохід від операційної діяльності, який згідно з п.135.4 цієї статті визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше суми отриманої в будь-якій формі компенсації.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПКУ дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування на підставі пп. 136.1.19 п. 136.1 ст. 136 ПКУ. Платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку відповідно до пп. 139.1.2 139.1 ст. 139 ПКУ.

Крім цього, пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 ПКУ передбачено, що з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно.

Одночасно згідно із пп. 153.4.2 п. 153.4 ст. 153 ПКУ передбачено, що не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

Таким чином, комісіонер-підприємство Б не включає в доходи вартість пально-мастильних матеріалів, продаж яких здійснюється на підставі договору комісії, укладеного з підприємством А-комітентом.


Питання: Доброго дня. Підкажіть, будь ласка, чи включається до витрат на оплату праці сума оплати перших п'яти днів лікарняного за рахунок підприємства? Дякую.

Відповідь: Так, включається.

Відповідно до п.142.1 ст.142 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV ПКУ).

Крім витрат, передбачених пунктом 142.1 ст.142 ПКУ, до складу витрат платника податку включаються обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту (пп.142.2 ст.142 ПКУ).

Абзацом другим ст.2 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Таким чином, оплата перших п'яти днів непрацездатності проводиться за рахунок коштів роботодавця та враховується у складі витрат при обчисленні об’єкта оподаткування відповідно до п.142.2 ст.142 ПКУ.


Питання: Підкажіть, будь-ласка, результат операції продажу валюти, отриманої від експорту послуг, визначається як різниця між доходом отриманим від продажу валюти за комерційним курсом банку і вартістю валюти за курсом НБУ на дату здійснення операції чи ні?

Відповідь: Відповідно до пп.153.1.4. п.153.1 ст. 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі – Кодекс) у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням іноземної валюти.

Термін "балансова вартість іноземної валюти" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу.

Термін "вартість іноземної валюти на дату здійснення операції" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції.


Питання: Керівник повернувся із закордонного відрядження (Росія) і подав до бухгалтерії разом із звітом фіскальний чек від приватного-підприємця нерезидента про сплату за проживання в готелі. Чи потрібно оподатковувати вартість проживання ПДВ? ПДФО?

Відповідь: Стосовно податку на додану вартість слід керуватися пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ) об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Таким чином, умовою для визначення об'єкта оподаткування та бази оподаткування податком на додану вартість щодо операцій з отримання послуг від нерезидента є визначення місця їх фактичної поставки. У разі, якщо послуги надаються нерезидентом резиденту за межами митної території України, і факт такого надання підтверджено первинними документами, то операції з їх надання, за виключенням окремих положень статті 186 ПКУ, не визначаються як об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Зокрема, не визначаються як об'єкт оподаткування податком на додану вартість послуги по проживанню в готелі на території іноземної держави.

Що стосується податку на доходи фізичних осіб, то відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 розділу IV ПКУ до загально місячного (оподатковуваного) доходу платника податку не включаються кошти, отримані на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 ПКУ.

Пунктом 170.9 ст. 170 ПКУ передбачено оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк. Сума витрат платника податку на відрядження, що не включаються до загального оподатковуваного доходу, тобто не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, розраховується згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 N 59.

Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний надати Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, при цьому головною умовою відшкодування витрат на відрядження є наявність оригіналу документів, що підтверджують вартість таких витрат (оплату вартості проживання у готелях (мотелях), рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, квитки, квитанції, чеки, розрахунки тощо).

Враховуючи вищевикладене, якщо найманий працівник надає оригінали документів, які підтверджують вартість понесених витрат під час відрядження, то сума відшкодування таких витрат не буде вважатись додатковим благом працівника.


Питання: Еще интересует такой вопрос. Наше предприятие приобретает продукты питания у Дочернего предприятия, которые используются для питания работников предприятия (столовые), а также для обеспечения работников предприятия, занятых на вредных производствах, молоком. Согласно п.п.14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Налогового кодекса Украины мя является связанными лицами. При использовании продуктов питания наше предприятие на всю их стоимость выписывает налоговые накладные и начисляет налог на добавленную стоимость («условная» реализация товара), кроме того при отнесении сумм НДС, по данным налоговым накладным, в состав налогового кредита производится его уменьшение на разницу между фактической и обычной ценой (согласно данных статистики о средних ценах на потребительские товары в АР Крым).

На основании п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, п.52.1, п. 52.3 ст.52 Налогового кодекса Украины прошу Вас разъяснить:

 1) нужно ли при определении налогового кредита по НДС, начисленного на основании налоговых накладных от Дочернего предприятия применять обычные цены  и уменьшать налоговый кредит по НДС на разницу между фактической и
обычной ценой?

2) если нужно применять обычные цены, то какие можно и/или нужно использовать источники информации для определения их размера?

3) нужно ли при использовании продуктов питания применять «условную» реализацию, если их использование связано с хозяйственной деятельностью предприятия?

2) если нужно применять обычные цены, то какие можно и/или нужно использовать источники информации для определения их размера?

3) нужно ли при использовании продуктов питания применять «условную» реализацию, если их использование связано с хозяйственной деятельностью предприятия?

Відповідь: Пунктом 198.3 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (далі – Кодекс) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи із зазначеного, у разі придбання товарів у постачальника, в тому числі дочірнього підприємства, розмір податкового кредиту покупця визначається на підставі податкової накладної, але не вище рівня звичайних цін. При цьому згідно із п. 1 розділу ХІХ ПКУ стаття 39 набирає чинності з 1 січня 2013 року. До зазначеної дати згідно із п. 2 розділу ХХ ПКУ застосовується порядок визначення звичайних цін, встановлений п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Тому у випадку, якщо договірна (контрактна) вартість товарів, вище рівня звичайних цін, то до складу податкового кредиту включається сума ПДВ у розмірі 20 відсотків від звичайної ціни.

Щодо питання: які інформаційні джерела необхідно використовувати для визначення звичайної ціни, то відповідь з вищезазначеного питання розміщена в Єдиній базі податкових знань на офіційному веб-сайті ДПС України в розділі 110 «Податок на прибуток», підрозділ «110.02» , а саме:

«Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону). Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні (пп. 1.20.3 п. 1.20 ст. 1 Закону). Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі (пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 Закону). У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону). Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом (пп. 1.20.5 прим.1 п. 1.20 ст. 1 Закону). Центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює методику визначення звичайної ціни страхового тарифу (пп. 1.20.5 прим.2 п. 1.20 ст. 1 Закону). У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору (пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону). З урахуванням викладеного, при визначенні звичайної ціни товарів (робіт, послуг) платник податку має враховувати норми п. 1.20 ст. 1 Закону. Разом з тим, якщо цим пунктом Закону не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору».

Стосовно умовного продажу товарів, які не використовуються в господарській діяльності, слід керуватися нормою 189.1 ст. 189 Кодексу разі постачання товарів/послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання, постачання товарів/послуг та виробничих основних засобів відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, використання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не у господарській діяльності, переведення виробничих основних засобів до складу невиробничих основних засобів, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент переведення (постачання), а для товарів/послуг - не нижче цін придбання.

При цьому пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Крім того, згідно із пунктом 198.5 ст. 198 Кодексу якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

З урахуванням викладеного, якщо придбані з ПДВ товари (у тому числі при їх імпорті) та послуги використовується в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, то визнання умовного продажу таких товарів та послуг платником податку на додану вартість не передбачено згідно із Кодексом.

Таким чином, якщо платник ПДВ здійснює операції з продажу продуктів харчування, які оподатковуються ПДВ на загальних підставах, то суми ПДВ, сплачені у зв’язку із придбанням таких товарів включаються до податкового кредиту в розмірах, встановлених статтею 198 Кодексу, і підстав для визнання умовного продажу щодо таких сум ПДВ не виникає.


Питання: Добрий день, маю до Вас питання: Фіз. особа-підприємець має у власності та здає в оренду нежитлові приміщення юридичній особі. ФОП - платник єдиного податку. Юр. особа сплачує орендну плату  та комунальні послуги (договори на водопостачання,  газопостачання, вивіз ТВП  цих приміщень укладені з юр. особою).  Хто у такому випадку є платником екологічного податку (за розміщення відходів та за викиди в повітря димових газів з газового котла) та водного збору - ФОП чи юр. особа? Дякую за відповідь.

Відповідь: Щодо справляння екологічного податку:

Відповідно до п.240.1 ст.240 розділу VIIІ „Екологічний податок” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення та розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Враховуючи зазначене, платником екологічного податку є суб’єкт господарювання, яким безпосередньо здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення та розміщуються відходи. Умови видання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення та на розміщення відходів не впливають на визначення платників податку. Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення та на розміщення відходів видаються територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і питання щодо їх видання, а також питання в частині цивільно-правових відносин (договірних відносин) між суб’єктами господарювання не належать до компетенції органів ДПС.

Щодо справляння збору за спеціальне використання води:

Відповідно до пункту 323.1. статті 323 Податкового кодексу України платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі  суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи  підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 8 розділу ХX Перехідних положень Податкового кодексу з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" застосовується, зокрема, з урахуванням такої особливості, що платники єдиного податку не є платниками збору за спеціальне використання води.

Враховуючи зазначене, суб’єкт господарювання, який знаходиться на загальній системі оподаткування, орендує приміщення і має договір на поставку води, виступає вторинним водокористувачем і є платником збору за спеціальне використання води.