Geum.ru

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон

Содержание


2) Основні міжнародно-правові акти і акти національного законодавства України в області захисту прав біженців
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

2) Основні міжнародно-правові акти і акти національного законодавства України в області захисту прав біженців


Норми про правовий статус біженців містяться у низці міжнародно-правових документів, зокрема, у Загальній декларації прав людини, у Женевських конвенціях 1949 р. і в двох додаткових протоколах до них 1977 р., у ряді регіональних документів, прийнятих Радою Європи, Європейським Співтовариством, Організацією Африканської Єдності, Організацією Американських Держав.

Найважливішим міжнародно-правовим документом у даній області є Конвенція про статус біженців 1951 р.72 У 1967 р. був прийнятий Протокол щодо статусу біженців73, який скасував обмеження дії Конвенції у часі (Конвенція розповсюдила свою дію на події, що виникли до 1 січня 1951 р.). Конвенція і Протокол формулюють основну норму в сфері захисту прав біженців: держава не вправі висилати біженців у ті країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Конвенція про статус біженців 1951 р. є універсальним міжнародно-правовим договором, в якому звернено увагу на окрему групу людей, які потребують міжнародного захисту, з точки зору забезпечення можливості користуватися всім міжнародно-визнаним переліком прав людини. У першу чергу Конвенція спрямована проти обмеження прав біженця як людини. Це стосується заборони дискримінації за ознакою раси, релігії, держави походження (ст. 3), зобов’язання надання біженцям статусу, яким користуються іноземці, за винятком переваг, передбачених Конвенцією (ст. 7), заборони застосування до біженців заходів, які держава може застосувати до громадян-небіженців тієї ж країни.

Норми зазначеної Конвенції не поширюється на осіб, за якими компетентні органи влади країни, в якій вони просять статус біженця, визнають права і обов’язки, пов’язані з громадянством цієї країни.

Перед державами постає завдання щодо розмежування категорій мігрантів, відокремлення з-поміж них за допомогою встановлених процедур дійсно біженців, що є найбільш вразливою категорією осіб. За будь-яких обставин кожен шукач притулку має мінімально необхідні права людини і має право на дотримання мінімально необхідних норм поводження з ним.

Конвенція про статус біженця 1951 р. закріплює дуже важливі гарантії так званого «адміністративного статусу біженця», правові гарантії якого найбільше потрібні біженцям. Перш за все, це стосується біженців, які незаконно перетнули державний кордон. Біженець тому і є біженцем, що інколи не може одержати офіційний дозвіл на в’їзд до держави, в якій він шукає статус біженця. Тому Конвенція встановлює обмеження щодо притягнення такої особи до відповідальності за незаконний в’їзд та незаконне перебування в іноземній державі (ст. 31). Крім того, в Конвенції закріплені інші особисті права, що мають спеціальний характер, обумовлений втратою фактичних і правових зв’язків з державою громадянства або державою постійного проживання: визначення особистого статусу (ст. 12), обмеження вислання біженців, які законно проживають в країні притулку (ст. 32), захист від вислання всіх біженців (в тому числі і незаконних), що перебувають в країні, який гарантує невислання біженців до країн, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека за конвенційними ознаками, за виключенням тих, що становлять загрозу безпеці, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину (ст. 33). Саме ці положення, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, і становлять суть статусу особи, що шукає притулку.

У 2002 році Україна без будь-яких застережень приєдналася74 до Конвенції ООН про статус біженців 1951 р. та Протоколу до неї 1967 р.75 З урахуванням положень ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV це означає, що норми Конвенції 1951 р. Протоколу 1967 р. є частиною законодавства України і мають перевагу перед нормами законів України76.

Закон України «Про біженців» вперше було прийнято в 1993 році. З прийняттям Закону України «Про біженців» в редакції від 21.06.2001 р. № 2557-III77 можна вважати, що в Україні у цілому досягнуто відповідності норм національного законодавства міжнародно-правовим стандартам. Поняття «біженець», що міститься у Законі, є максимально наближеним до визначення цього поняття у Конвенції про статус біженців 1951 р.

За Конвенцією, особа вважається біженцем, якщо вона відповідає певним критеріям (перебування поза межами країни звичайного проживання через обґрунтовані побоювання переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань), тобто ще до моменту, коли її правовий статус визначається офіційними властями. Формулювання нового закону усунуло обмеження, коли біженцем в Україні вважався лише той, хто отримав відповідний статус.

Ст. 23 Закону України «Про біженців» передбачає співпрацю України з іншими державами, Управлінням Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців, іншими міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального становища і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх громадянської належності (підданства) або попереднього постійного проживання. Міжнародне співробітництво здійснюється на основі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців» наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29.04.2002 р. № 20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.05.2002 р. за № 422/6710) затверджено Тимчасову інструкцію про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця78.