Харківським Фондом Місцевої Демократії, є аналіз організації роботи органів місцевого самоврядування, які займаються питаннями оренди І приватизації комунального майна. Аналізуючи закон

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Протидія та попередження корупції в сфері оренди

та приватизації комунального майна

Подоланню проявів корупції в сфері оренди і приватизації комунального майна сприятимуть:

Створення банку даних комунального майна, яке може бути об`єктом оренди чи приватизації. Банк даних повинен бути відкритим і доступним будь-яким фізичним чи юридичним особам.

- спрощення існуючих процедур одержання комунального майна в оренду і приватизації шляхом внесення відповідних змін і доповнень у локальні нормативні акти органів місцевого самоврядування м. Харкова. Наприклад, передбачити в Порядку передачі в оренду майна, що відноситься до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, значно менший перелік документів, що подаються заявником. Зокрема, представляється, що немає необхідності в подачі заявником довідки про фінансово-господарську чи діяльність декларації про доходи за останній рік, підтверджених податковою інспекцією. Тим більше, що нормативними документами не закріплений обов'язок податкових інспекцій надавати подібні довідки і їхнє одержання створює визначених труднощів для заявників;

- зменшення кількості випадків узгоджень під час одержання комунального майна в оренду з головними управліннями виконавчого комітету Харківської міської ради і виконавчих комітетів районних у м. Харкові рад, на території яких розташований об'єкт оренди. Немає необхідності погоджувати оренду комунального майна, коли орендуються нежилі приміщення для розміщення складів, підсобних приміщення, офісів. При цьому можливо встановлення як критерію розміру орендованої площі. Оренда нежилих приміщень площею до 100 м² не повинна узгоджуватися. Невиправданим виглядає включення в коло суб’єктів, з якими необхідно узгоджувати приватизацію об’єкту, депутатів міської ради, а також управління культури і управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації у разі приватизації пам’ятників архітектури. Надання дозволу на приватизацію останніх повинно належати Головному управлінню містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради. Недоцільним виглядає узгодження рішення про приватизацію з усіма без виключення постійними комісіями міської ради. Доречно в цьому механізмі залишити лише профільні постійні комісії;

- дотримання працівниками Управління комунального майна і приватизації й іншими посадовими особами органів місцевого самоврядування нормативних термінів, які передбачені процедурами надання комунального майна в оренду і приватизації. Зацікавлена особа повинна мати гарантовану можливість оскаржити дії осіб, що порушують терміни, і його скарга повинна бути розглянута в найкоротший час виконавчим комітетом Харківської міської ради або міським головою;

- усунення існуючих в Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова і в Програмі приватизації об’єктів комунальної власності положень, які мають нечітке або неоднозначне тлумачення, що створює сприятливу ситуацію для прояву сваволі чиновникам.

.

Разом з тим слід наголосити, що профілактика корупції як у сфері оренди і приватизації комунального майна, так і взагалі в органах місцевого самоврядування, повинна бути органічно пов'язана з загальнодержавними заходами боротьби з корупцією. Тільки комплексний підхід до боротьби з корупцією дасть реальну можливість знизити її рівень.

ОЦІНКА ПОВНОВАЖЕНЬ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ПО ПРОФІЛАКТИЦІ ТА БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

Законодавство України суттєво обмежує повноваження місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо самостійного прийняття нормативно-правових актів та управлінських рішень з питань боротьби зі злочинністю і корупцією як одним з її найнебезпечніших проявів. Це однак не означає повної відсутності повноважень у органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування в цій сфері. Певні повноваження стосовно впровадження і здійснення заходів по профілактиці і боротьбі зі злочинністю ці органи і їх посадові особи все ж таки мають. Такі повноваження передбачені Законами України «Про корупцію», «Про державну службу», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., яка затверджена Указом Президента України та рядом інших нормативних актів. Аналіз цих законів свідчить про таке.

Закон України “Про державну службу” містить норми, в яких: визначаються основні принципи державної служби; етика поведінки державного службовця; закріплюються його права і обов’язки; встановлюються обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу; передбачається декларування доходів державних службовців; передбачається відповідальність за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Згідно цього Закону права державного службовця відносно прийняття тих чи інших рішень завжди обмежені колом його повноважень, які визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (ст. 11 Закону). Державному службовцю забороняється вчиняти дії, передбачені відповідними статтями Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

Однак, на жаль, поняття “державний службовець” тлумачиться цими законами по різному. Так, у статті 10 Закону України “Про боротьбу з корупцією” вказано, що керівники державних підприємств, організацій, установ та їх структурних підрозділів у випадках виявлення або отримання інформації про здійснення підлеглими корупційного діяння у межах своєї компетенції зобов’язані вжити заходи щодо припинення таких дій і, не зволікаючи, повідомити про це відповідний державний орган. Стаття 2 цього ж Закону вказує, що за корупційні діяння та інші правопорушення відповідальність несуть тільки державні службовці та народні депутати України, депутати Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад. Разом з тим, згідно із Законом “Про державну службу” керівники державних підприємств та значна більшість керівників державних організацій і установ, а тим більше їх підлеглі державними службовцями не вважаються, оскільки не мають цього рангу, не приймають відповідної присяги і не уповноважені на виконання функцій держави.

Закон України “Про місцеві державні адміністрації” зобов’язує місцеві державні адміністрації забезпечувати здійснення заходів по охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, сприяти правовому вихованню і освіті населення, розглядати звернення громадян (ст. 25). Закон надає право місцевим держадміністраціям у межах своїх повноважень давати обов’язкові до виконання вказівки особам і органам, які їм підлеглі, здійснювати контроль за реалізацією цих вказівок тощо. Разом з тим в Законі підкреслюється, що суб’єкт державної адміністрації діє лише в межах своїх повноважень.

Згідно з Конституцією місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – мешканців села чи добровільного об’єднання у сільську громаду мешканців кількох сіл, селища, міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України (ст. 140). Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст. 25 Закону “Про місцеве самоврядування” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Стаття 26 Закону встановлює виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Серед питань, які вони можуть вирішувати, немає жодного пункту, яким надавалось право вдосконалювати заходи боротьби зі злочинністю і корупцією. В главі 2 Закону – “Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад” є стаття 38, яка визначає повноваження виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад. Серед цих повноважень згадується повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні і делеговані повноваження.

Власні повноваження:

1. Підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов.

2. Сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури.

3. Внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих комітетів, прийнятті в межах їх повноважень.

4. Звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Делеговані повноваження не передбачають надання органам місцевого самоврядування прав самостійно вирішувати питання щодо заходів боротьби з корупцією.

Аналіз законодавства стосовно діяльності інших органів державної влади і управління на місцях свідчить про те, що вони також не передбачають надання цим органам самостійних конкретних антикорупційних повноважень. Так, такі повноваження практично відсутні в Законах України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Антимонопольний комітет України”. Із перелічених законів тільки в Закон України “Про державну податкову службу в Україні” внесені зміни. В її структурі створений такий підрозділ, як податкова міліція, яка у відповідності до ст. 4 Закону України “Про боротьбу з корупцією” є органом, який здійснює безпосередню боротьбу з корупцією, але теж в межах своїх повноважень.

Нормативно-правові акти, в яких визначається статус територіальних підрозділів центральних органів державної виконавчої влади (Державної податкової адміністрації, Контрольно-ревізійної служби, Антимонопольного комітету), теж не передбачає самостійних, чітко окреслених прав, щодо проведення оригінальних заходів по профілактиці і боротьбі з корупцією. Як правило, вони відтворюють загальні положення відповідних Законів України, які в свою чергу у загальних рисах приписують доброчесне ставлення до своїх службових обов’язків, забороняють порушувати чинне законодавство.

Норм, яка зобов’язувала б ці органи розробляти і здійснювати антикорупційні заходи немає.

Аналіз законодавства про діяльність обласних правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки) показує, що вони діють у відповідності з Законами України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України” і самостійних повноважень щодо суттєвої зміни в організації їх роботи, видання регулюючих документів і розпоряджень, проведення реформ, спрямованих на профілактику і боротьбу з корупцією не мають. Разом з тим ці органи відносно вільні в розробці і впровадженні оперативно-розшукових заходів.

Отже, у цих та інших законах і підзаконних нормативно-правових актах немає конкретних норм, які наділяли б територіальні підрозділи міністерств і відомств, виконуючих контролюючі, адміністративні чи правоохоронні функції повноваженнями самостійно здійснювати комплекс заходів у залежності від стану боротьби з корупцією.

Таким чином слід визнати, що жоден з перелічених законів, за винятком Закону України “Про боротьбу з корупцією”, не передбачає конкретних заходів у діяльності державних органів влади по попередженню та боротьбі з корупцією, обмежуючись лише загальними установками про необхідність забезпечення в їх діяльності законності і дисципліни. На жаль, місцевим державним органам влади не надані широкі повноваження стосовно впровадження радикальних заходів боротьби з корупцією. Не передбачено надання таких повноважень і в Концепції боротьби з корупцією в Україні.

В загалі Концепція є переважно декларативним актом, що містить певні рекомендації. У випадку їх конкретизації у законах, вони могли б сприяти активізації процесу боротьби з корупцією. Однак впродовж майже щести років, які пройшли з моменту прийняття Концепції, законодавство України продовжує формуватися без урахування її вимог.

Певні спроби “матеріалізувати” рекомендації Концепції у практиці місцевих органів влади все ж уживаються. Центральні органи державної виконавчої влади та їх територіальні (або регіональні) органи в розвиток положень Концепції активізують свою роботу, самостійно розробляють низку заходів по профілактиці і боротьбі з корупцією як зовні, так і у своїх власних структурах. Так, виконавчі комітети ряду районних в м. Харкові рад прийняли додатки до Регламентів, які мають антикорупційну спрямованість і, як правило, регламентують питання:

- порядок підготовки й подання позовних заяв і касаційних скарг від імені виконавчого комітету;

- порядок підготовки, укладення й контролю за договорами, однією із сторін яких виступає виконавчий комітет;

- порядок підготовки, укладення й контролю за договорами, які фінансуються з коштів району, в яких виконавчий комітет не виступає стороною;

- порядок підготовки., укладання й контролю за договорами, укладеними за рішенням тендерного комітету;

- перелік потрібних документів, які додаються до проектів рішень, розпоряджень виконавчого комітету;

- порядок здійснення інших процедур, які не потребують підготовки розпоряджень голови ради та прийняття рішень виконкому.

Запровадження цих змін спрямоване на максимальне спрощення процедурних питань, формалізування відносин між посадовими особами, з однієї сторони, і громадянином чи юридичною особою, з іншої, що сприяє попередженню зловживання владою і корупції.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати наступні висновки:

1. Органи місцевого самоврядування і органи виконавчої влади на місцях (за винятком правоохоронних органів) мають обмежені повноваження для попередження і ефективної боротьби з корупцією. Вони наділені правом видавати регулюючі документи лише з питань, які носять організаційно-розпорядчий характер.

2. Місцеві органи не уповноважені на самостійне проведення антикорупційних заходів в своєму регіоні.

3. Органи виконавчої влади на місцях і органи місцевого самоврядування через недостатність своїх повноважень не можуть суттєво впливати на усунення причин і умов виникнення корупції. Разом з тим, ці органи мають необхідні повноваження для виявлення фактів корупції, які однак не завжди ефективно реалізуються.

4. Чинним законодавством місцевим державним органам надані повноваження виключно для здійснення репресивного напрямку протидії корупції. Для реалізації профілактичних заходів боротьби з корупцією повноважень у цих органів не вистачає.

Blog

Протидія та попередження корупції в сфері оренди