Geum.ru

Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101 «Правознавство» Львів 2009

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Рекомендована література
Методичні рекомендації
Тема 7 РЕФОРМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. ТА ЇХ ПОШИРЕННЯ В УКРАЇНІ
Основні поняття до теми
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Рекомендована література:

  1. Городницька Л. Кримінальне судочинство на Буковині (1774-1918 рр.) // Право України, 1999. - №12.
  2. Кульчицький В., Бойко І., Лісна І. Організація самоуправління в Галичині за часів австрійського правління // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 30.
  3. Кульчицький В.С., Бойко І.Й. Система судових органів Галичини у складі Австро-Угорщини // Право України, 2001.- № 11.
  4. Кульчицький В.С. Галицьке намісництво та його антинародна діяльність // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 1975.
  5. Кульчицький В.С. Галицький крайовий сейм - знаряддя соціального і національного пригнічення трудящих // Питання теорії і практики радянського права. - Львів, 1958.
  6. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині XIX-на початку XX ст.).- Львів, 1966.
  7. Кульчицький В.С. Джерела права в Галичині за часів австрійського панування // Проблеми правознавства. - Київ, 1971. Вип. 19 або Кульчицький В.С. Застосування кодексів австрійського права на території Галичини // Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація. - Київ, 1995.
  8. Кульчицький В.С. Органи державного управління Галичиною за конституцією 1867 року // Вісник Львівського університету. Серія юридична - Львів, 1966.
  9. Кульчицький В.С. Утворення коронного краю Галичини в складі Австрії // Проблеми правознавства. - Київ, 1969. Вип. 13.
  10. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Настасяк І.Ю., Мікула О.І. Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорщини.- Львів, 2002.
  11. Мацькевич М. Конституційне виборче право в Галичині в складі Австрії // Право України, 1999. - №3.
  12. Мацькевич М. Рецепція австрійської державно-правової культури в Галичині в 1771-1918 рр. // Право України, 2007. - №6.
  13. Мікула О. Антинародна сутність Галицького крайового сейму // Право України, 2003. - №1.
  14. Мікула О. Апарат управління Галичиною і Буковиною за австрійською Конституцією 1867 року // Право України, 2002. - №5.
  15. Мікула Т. До питання про загарбання Галичини Австрією // Право України, 2002. - №8.
  16. Мікула Т. Законодавче регулювання виборів до Галицького крайового сейму // Право України, 2000. - №3.
  17. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). Чернівці, 2004.
  18. Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774–1918 рр. - Чернівці, 2000.
  19. Петрів Р. Адміністративно-територіальний поділ і місцеві органи управління Східної Галичини (70-ті роки XVIII ст. – 70-ті роки ХІХ ст.) // Право України, 2000. - №9.
  20. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред В.Д. Гончаренка. - Київ, 2003. - Т. 1.


Методичні рекомендації


    Висвітлюючи дану тему, необхідно розпочати з розкриття передумов загарбання Австрією західноукраїнських земель та висловити свою позицію щодо його юридичного оформлення. Значну увагу необхідно зосередити на висвітлення органів управління Галичиною і Буковиною до середини ХІХ ст. Зокрема, губернатора, окружного старости, мандаторів. Важливим є з‘ясування причин об‘єднання Австрії і Угорщини в одну дуалістичну державу, а також показати порядок формування органів влади та управління за австрійською конституцією 1867 р. і угорською конституцією 1848 р. Особливу увагу необхідно приділити характеристиці організації і діяльності органів урядової адміністрації в Галичині і Буковині, а також органів самоврядування і судової системи.


Тема 7

РЕФОРМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.
ТА ЇХ ПОШИРЕННЯ В УКРАЇНІ


(2 години)

  1. Передумови і характеристика реформ другої половини XIX ст. в Росії та в Україні.
  2. Селянська реформа 1861 року.
  3. Земська реформа 1864 року.
  4. Міська реформа 1870 року.
  5. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.
  6. Судова система за Статутами:
    а) місцеві судові установи;
    б) загальні судові установи;
    в) залишки станових судів.
  7. Зміни в цивільному і кримінальному судочинстві.
  8. Реорганізація прокуратури та заснування адвокатури.
  9. Особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні.



    Теми рефератів
  1. Зміни в суспільному устрої України після селянської реформи.
  2. Порівняльна характеристика селянських реформ на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій.
  3. Судова система у Лівобережній Україні у складі Російської імперії.
  4. Звід законів Російської імперії та його поширення в Україні.



    Питання, які виносяться на самостійне вивчення
  1. Декабристський рух на Україні: таємні організації та їх програми.
  2. Політичні партії кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: їх діяльність та значення.
  3. Збірник малоросійських прав 1807 р. , його зміст і значення.
  4. Звід законів Російської імперії та його поширення в Україні.
  5. Особливості Столипінської аграрної реформи в Україні.




    Основні поняття до теми

Імператор – очолював державу мав повноваження абсолютного монарха.

Державна рада – законодавчий орган, що розробляв проекти законі для затвердження імператором. До неї входили представники вищих органів влади та деякі землевласники. Головував на засіданнях імператор.

Імператорська канцелярія – поступово витіснила на другий план Державну раду. З другої чверті ХІХ ст. готувала законодавчі проекти для імператора.

Сенат – вища судова установа країни.

Комітет міністрів – розглядав питання, дотичні до компетенції кількох міністерств. Здійснював центральне галузеве управління. Очолював імператор. Після проведення селянської реформи 1861 р. відбулася реорганізація Комітету міністрів у Раду міністрів.

Генерал губернатор – управляв кількома губерніями, його призначав імператор з числа військовиків. Він був головнокомандувачем війська у своїх регіонах. У 1803 р. Україну було поділено на 9 губерній. Кілька губерній об’єднувалось у генерал-губернаторство.

Губернатор – йому належала вся влада на підлеглій території. Він очолював губернське правління, до якого входили губернський прокурор, віце-губернатор і радники. Призначав і знімав губернаторів імператор. Губернатор підпорядковувався генерал-губернатору.

Земський справник і земський суд – становили адміністрацію повіту. Їхній склад в Україні призначався губернським правлінням. Членами земського суду і справником могли бути лише дворяни. Земський суд здійснював керівництво місцевою поліцією, контролював виконання законів.

Волосний голова – очолював волосне правління, до якого входили волосний староста і волосний писар. Волость являла собою адміністративну одиницю, що складалася з кількох суміжних сіл.

Волосний сход – орган селянського самоврядування, який складався з волосних старшин, сільських старост, збирачів податків. Компетенція: обрання волосних посадових осіб, суддів волосного суду, розв’язання господарських і громадських справ волості. Право скликати і розпускати волосний сход мав волосний старшина.

Волосний старшина – обирався волосним сходом строком на 3 роки. Він здійснював поліцейські, адміністративні й контрольні функції щодо селян, які мешкали на території волості.

Волосний суд – ухвалював рішення щодо дрібних майнових спорів (до 100 рублів) і провадив судочинство по незначних злочинах селян. Суд мав право засуджувати до примусових робіт (до 6 днів), арешту (7 днів), штрафу (до 3 рублів) і до 20 ударів різками. Волосний суд очолював волосний писар.

Селянська реформа 1861 р. - за цією реформою було скасоване кріпосне право. Селяни повинні були викупити надані їм наділи, до викупу вони залишалися тимчасовозов’язаними і мали відробляти на користь пана панщину. Головна ідея реформи 1861 р. полягала в тому, щоб після викупу створити общинну власність на землю. Община мала стати нижньою ланкою адмін.управління в селі. Звільнення селян відбувалося поетапно і мало тривати 20 років. Згодом селян було перетворено на сільських обивателів і вони отримали право самостійно (без дозволу поміщика) вирішувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, записуватись у гільдії та цехи. Селяни стали суб’єктами судового процесу.

Земська реформа 1854 р. – згідно з реформою у губерніях та повітах створювалися виборні земські установи – губернські і повітові земські управи (виконавчі органи)

Судова реформа 1864 р. – одна з найважливіших реформ 60-70 рр. ХІХ ст. Зміст реформи відображався у судових статутах, проекти яких затверджено у листопаді 1864 р. Суди були відокремлені від адміністрації: створені мирові суди (мировий суддя – повітовий з’їзд мирових суддів – сенат) та загальні суди (окружні суди – судові палати – сенат). Проголошувались демократичні принципи судочинства :виборність мирових суддів і присяжних засідателів; незалежність і незмінність суддів; презумпція невинуватості; рівність усіх перед законом; гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом тощо. Проведено реорганізацію прокуратури та створено адвокатуру.

Міська реформа 1870 – за цією реформою створювали міські думи та міські управи. На них було покладено виконання адміністративно-господарських завдань на території міста; питання благоустрою, завідування шкільною, медичною справою, міською торгівлею і промисловістю, міським кредитом

Військова реформа 1874 р. - реформа почалася ще у 1861 р. і затверджувалася Статутом про військову повинність. За нею переозброєно армію, скорочено військову службу рекрутів (з 25 років до 15), обмежено застосування тілесних покарань, спрощено військове управління, покращено підготовку офіцерів (відкривались спеціальні школи), введена загальна військова повинність для всього чоловічого населення з 21-річного віку (раніше служили рекрути з нижчих станів з 20 років). Грошовий викуп чи заміна призовника після реформи не допускалися. Строк служби залежав від роду військ: шість років – для піхоти, сім – на флоті. Строк служби міг бути скорочений для осіб з середньою і вищою освітою. Головнокомандуючим збройних сил був імператор. Йому підпорядковувалось військове міністерство, яке мало у своєму складі Військову раду, Головний штаб, Головний військовий суд та різні управління.

Столипінська реформа 1906 р. - реформа селянського надільного землеволодіння, спрямована на підвищення продуктивності с/г. Селянська аграрна реформа передбачала такі основні заходи, виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; створення хутірського господарства; переселенська політика переселення селян на окраїни імперії – у Сибір, Середню Азію, Казахстан). За реформою був створений Селянський земельний банк, який надавав позики та кредити селянам.

Декабристи - дворянські революціонери, учасники таємних товариств, які у грудні 1825 р. здійснили збройне повстання з метою повалення самодержавного устрою, скасування кріпацтва та встановлення демократичного ладу в Росії. Перше таємне товариство виникло в лютому 1816 р. у Петербурзі під назвою «Союз порятунку». Після його розпуску було створено нову організацію – «Союз благоденства» (1818 р. У 1821 р. на з’їзді було оголошено про його розпуск, натомість виникло Південне товариство в Україні та Північне товариство з центром в Петербурзі. Програмним документом Південного товариства була «Руська правда» П. Пестеля, а Північного – «Конституція» М. Муравйова. У 1823 р. Південне товариство об’єдналося ще з однією таємною організацію в «Товариство об’єднаних слов’ян».

Зібрання малоросійських прав 1807 р. – кодифікований збірник норм цивільного права, що діяли на початку ХІХ ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Офіційно затверджений не був.

Звід законів Російської імперії 1840 р. – систематизований збірник Російської імперії, розміщений у тематичному порядку. Підготовлений у 1826-1830 рр. спеціальною комісією на чолі з Сперанським М. Звід законів налічував 16 томів, він сприяв галузевому формуванню цивільного, кримінального та ін. галузей права. На Лівобережній Україні був поширений у 1840 р., а Правобережній – 1842 р.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1846 р. – установлювало форми вини, стадії здійснення злочину, види співучасті, обставини, що обтяжували чи зменшували вину. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися лише представники привілейованих верств.

Фабричне законодавство – низка законодавчих актів, які регулювали правовідносини власників підприємств і найманих робітників. На Україну був поширений із значним запізненням. Законодавством визначалася тривалість робочого дня, заборонялося використання жіночої та дитячої робочої сили на підприємствах у нічний час.